anatomiya_ekzamen

4

Нервова регуляція. Центральна і периферична нервова система, її будова і функції

В організмі клітини, тканини, органи й системи органів працюють як єдине ціле. Їхня погоджена робота регулюється двома способами: за допомогою хімічних речовин через рідкі середовища організму (кров, лімфу, міжклітинну рідину) — цей спосіб називається гуморальним, — і за допомогою нервової системи.

Головний і спинний мозок пов’язаний нервами з усіма органами. Мозок регулює роботу органів за допомогою нервових імпульсів. Нервова система збуджує або гальмує функції організму. Зміна функцій організму визначається умовами зовнішнього та внутрішнього середовища. Мозок постійно одержує інформацію про цю зміну. Між мозком і всіма органами існують двосторонні зв’язки: від органів до мозку й від мозку до органів. Завдяки двостороннім зв’язкам мозок забезпечує відповідність роботи органів потребам організму.Основними структурними елементами нервової системи є нейрони, з яких побудовані функціональні елементи нервової системи — рефлекторні дуги. У основі діяльності нервової системи лежить рефлекс — відповідь на подразнення організму за участі нервової системи.У головному мозку виділяють стовбур, мозочок і великий мозок. До стовбура належать: довгастий мозок, міст, середній, проміжний мозок. Кожний відділ мозку виконує певні функції. У головному і спинному мозку розрізняють білу і сіру речовину. Білу речовину складають відростки нейронів, які забезпечують передачу нервових імпульсів, а сіру — тіла нейронів.Великий мозок складається з двох півкуль. Кожна півкуля складчаста і розділена борознами на лобову, тім’яну, скроневу й потиличну частки. У корі великого мозку розрізняють чутливі, рухові й асоціативні зони. У скроневій частці розташована слухова зона. У ділянці кори за центральною борозною лежить зона шкірно-м’язової чутливості. Крім того, у корі великого мозку виділяють зони смакової та нюхової чутливості. Перед центральною борозною розташована рухова зона кори. Асоціативні зони поєднують діяльність рухових і сенсорних зон, забезпечують інтегруючу функцію мозку. З діяльністю асоціативних зон пов’язані вищі психічні функції: пам’ять, мова, мислення, свідомість, регулювання поведінки. Кора функціонує як єдине ціле і є матеріальною основою психічної діяльності людини.

Соматична нервова система (від греч.(грецький) soma, родовий відмінок somatos — тіло), частина нервової системи, що іннервує м'язи тіла; забезпечує сенсорні і моторні функції організму. У хребетних тварин до соматичних відносять поперечнополосатиє м'язи скелета. Їх іннервують т.з. мотонейрони передніх рогів спинного мозку і деяких моторних ядер стволової частини головного мозку . Координована діяльність цих мотонейронів забезпечується прямими або опосередкованими через інтернейрони синаптічеськимі впливами, що приходять від ін. мотонейронів, сенсорних, або чутливих, нейронів, які отримують інформацію з м'язів і сухожиль> (див. Пропріорецептори ), а також з вищих моторних центрів розташованих на різних рівнях головного мозку (див. Пірамідна система, Екстрапірамідна система ). Ділення нервової системи на соматичну і вісцелярну, тобто нутрощеву (див. Вегетативна нервова система ), введене англійським фізіологом В. Х. Гаськеллом, вельми умовно, унаслідок чого обидва терміни представляють лише історичний інтерес і в науковій літературі стають все менш споживаними.

Вегетативна - частина нервової системи, що регулює діяльність внутрішніх органів, залоз, кровоносних і лімфатичних судин, гладеньких та частково поперечносмугастих м'язів і обмін речовин у хребетних тварин і людини. Термін "вегетативна нервова система" запроваджений франц. лікарем М. Біта (1801), який запропонував поділити нервову систему на анімальну, або соматичну, та вегетативну, або вісцеральну. Англ. фізіолог Дж. Ленглей (1903) назвав В. н. с. "автономною нервовою системою", оскільки функції, які вона регулює, не можуть бути довільно викликані або припинені. В. н. с. включає центральні відділи, які складаються з комплексу нервових клітин та волокон, закладених у головному і спинному мозку, і периферичні відділи, представлені великою кількістю автономних вузлів, нервів і нервових сплетень. В. н. с. поділяється на симпатичну і парасимпатичну, кожна з яких має свої центральну і периферичну частини. Симпатична нервова система іннервує (див. Іннервація) усі органи і тканини організму. її функція полягає в прискоренні серцевої діяльності, звуженні кровоносних судин, гальмуванні виділення слини, шлункового соку та ін., у підвищенні тонусу поперечносмугастих м'язів, розширенні зіниць тощо. Центри симпатичної нервової системи розміщені у бічних стовбурах спинного мозку на протязі від VIII шийного (І грудного) до II-III поперекового сегментів у вигляді бічного проміжного ядра. Периферична частина симпатичної нервової системи представлена парним симпатичним стовбуром та його сполучними гілочками, симпатичними нервами, автономними нервовими сплетеннями і превертебральними автономними вузлами. Парасимпатична нервова система іннервує нечисленні органи і тканини. її дія на них здебільшого протилежна дії симпатичної нервової системи. Осн. її функція полягає в уповільненні ритму серцевих скорочень, розширенні деяких кровоносних судин, посиленні секреторної функції слинних і травних залоз, посиленні перистальтики кишечника, звуженні зіниць тощо. Центри парасимпатичної нервової системи містяться у середньому мозку, дорсальній частині моста і довгастому мозку та в сірій речовині II-IV крижових сегментів спинного мозку. Периферична частина представлена передвузловими волокнами, які входять до складу окорухового, проміжного, язиковоглоткового і блукаючого нервів, інтрамуральними вузлами, нутрощевими крижовими нервами і вузлами та їхніми зв'язками. Центри, що об'єднують та регулюють функції симпатичної і парасимпатичної В. н. с, містяться в мозочку, ядрах підгорбової ділянки й у смугастому тілі. Вищі центри, що координують діяльність усієї В. н. с,- в корі великих півкуль головного мозку. Іл. див. с. 352-353. Літ.: Кнорре А. Г., Лев И. Д. Вегетативная нервная система. Л., 1977.

1

Анатомія є однією з найдавніших природничих наук. Першу книжку, в якій були відомості з анатомії, написав за 3 тис. років до н.е. китайський імператор Гванг Ті. Великий внесок у подальший розвиток цієї науки зробили вчені Стародавнього Єгипту і Стародавньої Греції, такі як Аристотель (384— 322 рр. до н.е.), Герофіл (304 р. до н.е.), Гален (211—131 рр. до н.е.), Абу Алі Ібн-Сіна (Авіценна) (980—1037) та ін.

Є історичні відомості про те, що вже починаючи з X-XII ст. монахи-цілителі лікарського монастиря, що існував при Києво-Печерському монастирі, передавали медичні знання, зокрема анатомічні, від покоління до покоління. Після організації Києво-Могилянської академії (1694 р.) в Україні розпочалася підготовка кадрів, які багато зробили для розвитку анатомії на науковій основі. Засновником наукової анатомії був професор Падуанського університету Андреас Везалій (1514—1564), який на підставі численних розтинів трупів у 1543 р. видав книжку «Про будову людського тіла» з систематизованим описом органів тіла людини. Численні достовірні факти про будову тіла людини, встановлені А. Везалієм і його послідовниками, є загальновизнаними і сьогодні. Класичну працю А. Везалія перекладено російською мовою і видано в колишньому Радянському Союзі в 1950 р. (1-й том) і в 1954 р. (2-й том).

Уявлення А. Везалія про будову тіла людини були революційною подією в природознавстві і передбаченням великих анатомічних відкриттів XVI ст., зроблених його послідовниками (Фалопій, 1523—1562рр.; Евстахій, 1510— 1574рр.; Варолій, 1543—1575рр., та ін.). Вони досконало вивчили не лише кістки та м'язи, а й внутрішні органи, органи чуття, спинний та головний мозок, нерви. Виникнення функціонального напрямку в анатомії пов'язано з ім'ям Уїльяма Гареея (1578—1657 рр.), який на підставі проведених спостережень та експериментів у 1628 р. видав свою знамениту працю («Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин») про кровообіг від серця через артерії і до серця через вени. Це відкриття стало початком фізіології. Трохи згодом (1661 р.) Марчело Мальпігі (1628—1694рр.) на підставі мікроскопічних досліджень дійшов висновку, що артерії та вени з'єднуються між собою капілярами, довівши цим правильність уявлень про іс­нування замкнутої системи кровообігу. Розвитку анатомії та її функціонального напрямку в XVII—XVIII ст. допомагали легалізований в ряді країн розтин трупів, поширення досконаліших методів дослідження, відкриття університетів у країнах Європи, введення анатомічної термінології. Серед вчених-анатомів цього періоду слід відзначити Ф. Рюйша (1638—1731рр.), А. Галера (1708—1777рр.) та ін. Ф. Рюйш першим організував постійний музей анатомічних препаратів, удосконалив бальзамування трупів тощо. А. Галер розвивав фізіологічний напрямок у морфології. Він об'єднав анатомічні та фізіологічні знання свого часу в багатотомній праці «Elementa physiologiae corporis humani» («Основи фізіології тіла людини»).

2

Нервова тканина складається з нейронів та нейроглії. Нейрон - нервова клітина з відростками, структурна і функціональна одиниця нервової системи. У нейроні виділяють тіло і відростки. Є два види відростків нейронів:

аксон - це довгий відросток нейрона, проводить нервовий імпульс від тіла нервової клітини до інших нейронів або робочих органів. У клітині буває він завжди один, закінчується розгалуженнями (нервовими закінченнями) - терміналіями на іншому нейроні або структурі робочого органа. Довжина аксона досягає 1м-1,5м. Один аксон може контактувати з 5 тис. клітин. Аксон починається від ділянки нейрона, що має форму конуса - аксонного горбика. Це найбільш збудлива частина клітини. Протягом перших 50-100мкм від тіла клітини аксон не покритий мієліновою оболонкою - початковий сегмент аксона, потім ідуть ділянки аксона, покриті мієліновою оболонкою. Від аксона відходять окремі відростки - колатералі;

- дендрити - короткі відростки нейрона, що сильно галузяться, проводять нервовий імпульс до тіла клітин. Мають бокові вирости (шипики), які збільшують їх поверхню і є місцями контактів з іншими нейронами. У нейрона буває один або декілька дендритів. Довжина дендрита може досягати 300 мкм.

За кількістю відростків нейрони поділяють на:

- уніполярні - з одним відростком - аксоном (нейробласти, які зустрічаються лише в ембріональному періоді);

- біполярні - з двома відростками- дендритом і аксоном (в сітківці ока і спіральному ганглії внутрішнього вуха);

- псевдоуніполярні - від тіла відходить один відросток, який Т-подібно галузиться на дендрит і аксон (нейрони спинномозкових вузлів);

- мультиполярні - мають багато дендритів і один аксон (найбільш розповсюджена група нейронів. Наприклад, нейрони рухових ядер спинного мозку).

За функціональним значенням нейрони поділяють:

- рецепторні (аферентні, чутливі) - сприймають подразнення і трансформують їх у нервові імпульси, передають нервові імпульси до ЦНС;

- асоціативні (вставні, проміжні) передають імпульси від одного нейрона до іншого;

- ефекторні (еферентні, рухові) -передають нервові імпульси від ЦНС до робочих органів (м’яза, залози).

Аферентні нейрони належать до псевдоуніполярних, їх тіла лежать у спинномозкових вузлах. Відросток, який відходить від тіла, Т-подібно ділиться на 2 гілки, одна з яких іде до ЦНС і виконує функцію аксона, а інша підходить до рецепторів і виконує функцію дендрита. Більшість еферентних і вставних нейронів належать до мультиполярних. Мультиполярні вставні нейрони розташовані в задніх рогах спинного мозку, та в інших відділах ЦНС. Еферентні нейрони розташовані в основному в передніх рогах спинного мозку.Нейроглія забезпечує функціонування нейронів. Здійснює опорну, трофічну, секреторну і захисну функції. Представлена клітинами різної форми, які супроводжують нейрони. Відростки клітин нейроглії переплітаються між собою і утворюють густу сітку, яка заповнює простір між нейронами та капілярами. Розмір цих клітин у 3-4 рази менший, ніж нервових, а кількість у 10 разів більша. Вони складають 40% об’єму мозку. З віком кількість нейронів зменшується, а нейрогліальних клітин -збільшується. У нейроглії виділяють клітини макроглії (гліоцити) і мікроглії (гліальні макрофаги). До макроглії належать : 1) епендимоцити, які утворюють щільний шар клітин і вистелають спинномозковий канал і шлуночки головного мозку. Виконують секреторну функцію - беруть участь в утворенні спинномозкової рідини; 2) астроцити- невеликі клітини зірчастої форми з численними відростками. Формують опорний апарат центральної нервової системи; 3) олігодендроцити - невеликі клітини з короткими дуже тонкими відростками. Оточують тіла нейронів та їх відростки, беруть участь в утворенні нервових волокон, формуючи їх оболонки. Функції різноманітні - трофічна, ізоляційна. Клітини мікроглії - це дрібні клітини, які виконують функції гліальних макрофагів завдяки своїй здатності до пересування.

3. Будова синапсу. це місце контактів 2ух клітин. вони бувають центральними та периферичного. Синапс складається з трьох частин: пресинаптичного закінчення, синаптичної щілини і постсинаптичної мембрани. Пресинаптичне закінчення (сінптіческая бляшка) являє собою розширену частину термінали аксона. Синаптична щілина-це простір між двома контактуючими нейронами. Діаметр синаптичної щілини-10-20Нм. Третя частина синапсу-Постсинаптическая мембрана, яка розташована навпроти пресинаптичної мембрани Центральні-це контакти двох нейронів в центр. нервн. системі. Периферичного-це нервово м'язовий контакт або контакт нервової клітини з желюзой. Типовий синапс - аксо-дендритичні хімічний. Такий синапс складається з двох частин: пресинаптической, утвореної булавовидний розширенням закінченням аксона передавальної клітини і постсинаптичної, представленої контактують ділянкою цитолемму сприймає клітини (в даному випадку - ділянкою дендрита). Синапс є простір, що розділяє мембрани контактуючих клітин, до яких підходять нервові закінчення. Передача імпульсів здійснюється хімічним шляхом за допомогою медіаторів або електричним шляхом за допомогою проходження іонів з однієї клітини в іншу. Між обома частинами є синаптична щілину, краї якої укріплені міжклітинними контактами. Частина аксолемми булавоподібного розширення, прилеглі до синаптичної щілини називається пресинаптической мембраною. Ділянка цитолемму сприймає клітини, що обмежує синаптичну щілину з протилежного боку, називається постсинаптической мембраною, в хімічних синапсах вона рельєфна і містить численні рецептори. У синаптичному розширенні є дрібні везикули, так звані синаптичні пухирці, що містять або медіатор (речовина-посередник у передачі збудження), або фермент, що руйнує цей медіатор. На постсинаптической і пресинаптичній мембранах присутні рецептори до того чи іншого медіатора иделяют 5 типів синапсу. Аксодендрітний (основний) Аксосоматіческій (основний) Аксоаксональний Дендродендрітний Сомасоматіческій. Синапс складається з 3х елементів. Пресинаптичне закінчення (закінчення першого нейрона)-заповнено пухирцями (візікуламі) і мітохондріями. Синаптична щілина-це простір між двома контактуючими нейронами. Діаметр їх становить 10-20Нм. Постсинаптическая мембрана (другий нейрон) є 3 види синапсів хімічний (у люд. Організмі) електричний (равлик) змішаний.

5 Складається з центру і периферичної частини. Центри її знаходяться у вигляді скупчень нейронів в області проміжного, середнього, довгастого мозку і в бічних рогах спинного мозку. Вищий контроль функцій вегетативної нервової системи здійснюється корою головного мозку (лобові частини). Периферична частина вегетативної нервової системи включає нерви, що відходять від центрів, нервові вузли і сплетення. За анатомічними і функціональними особливостях вегетативну нервову систему підрозділяють на два відділи: симпатичний і парасимпатичний. Бі­льшість органів іннервує з обох відділів. Симпатичний відділ має тіла нейронів у бічних рогах грудного і в трьох сегментах поперекового відділу спинного мозку. Відростки нейронів закінчуються в нервових вузлах двох ланцюжків, що йдуть уздовж хребта. Від цих вузлів відходять нервові гілля до всіх внутрішніх органів і складовим їх тканин.\

Парасимпатичний відділ має ядра в середньому, довгастому мозку і в бічних рогах крижового відділу спинного мозку. Безпосередньо від них до органів відходять декілька пар нервів. Тіла других нейронів розташовуються у вузлах нервових сплетень, які лежать поблизу внутрішніх органів (наприклад, серцеве, легеневе, сонячне) або усередині органів (в стіні шлунково-кишкового тракту). Найбільший парасимпатичний нерв — блукаючий (nervus vagus). Симпатичні і парасимпатичні нерви, як правило, надають протилежну дію на функції органів. Таксимпатичні нерви учащають ритм і посилюють силу серцевих скорочень, а парасимпатичні (блукаючий нерв) уповільнюють ритм і зменшують їх силу. За деяких умов вони можуть бути синергістами. Завдяки подвійній іннервації здійснюється швидка і точна регуляція дія­льності органів.

6

Відмінності автономної нервової системи від соматичної :

1Рецептори соматичної нервової системи сприймають зовнішні подразнення.

2 Рецептори автономної нервової системи сприймають подразнення із внутрішніх органів.

3 Автономна нервова система має не менше двох периферичних ефекторних нейронів.

4 Вегетативні волокна мають невелику товщину ( безмієлінові або з тонкою мієліновою оболонкою).

5 Вегетативні волокна мають кабельний тип будови, вузли утворюють між собою численні зв’язки, а постгангліонарні волокна формують сплетення. Тому вегетативне збудження поширюється дифузно.

6 Автономний та соматичний відділи нервової системи мають різне медіаторне забезпечення волокон

7

Вегетативні нервові сплетення заочеревинного простору представлені черевним, черевним аортальним, верхнім і нижнім брижовими, нирковим, наднирковим, сечовідним і верхнім підчеревним сплетеннями. У формуванні сплетень беруть участь малий і великий нутрощеві нерви з VI—XI грудних вузлів симпатичного стовбура, а також гілки блукаючих, тазових і нутрощевих крижових нервів.

Усі ці сплетення розташовані на передньобоковій стінці аорти. Найбільшим з них є черевне сплетення, що розміщене навколо черевного стовбура. За компактної будови сплетення представлене двома великими півмісяцевими вузлами (gangll. semilunaria), які охоплюють черевний стовбур. Продовженням черевного сплетення є черевне аортальне, а донизу — верхнє підчеревне сплетення, що розташоване в ділянці біфуркації аорти. Інші сплетення розміщені навколо відповідних судин.Усі автономні сплетення тісно пов'язані між собою, тому поділ їх на окремі частини є умовним.Вегетативні нервові сплетення іннервують органи черевної порожнини, заочеревинного простору і частково таза.

8

Будова спинного мозку. Спинний мозок розташований в кістковому хребетному каналі. Він має вигляд довгого білого шнура діаметром близько 1 см. У центрі спинного мозку проходить вузький спинномозковий канал, заповнений спинномозковою рідиною. На передній і задній поверхні спинного мозку є дві глибокі поздовжні борозни. Вони ділять його на праву і ліву половини.

Центральна частина спинного мозку утворена сірою речовиною, яка складається з вставних і рухових нейронів. Навколо сірої речовини розташоване біла речовина, утворене довгими відростками нейронів. Вони прямують вгору або вниз уздовж спинного мозку, утворюючи висхідні і низхідні провідні шляхи.

Від спинного мозку відходить 31 пара змішаних спинномозкових нервів, кожен з яких починається двома корінцями: переднім і заднім. Задні корінці - це аксони чутливих нейронів. Скупчення тіл цих нейронів утворюють спинномозкові вузли. Передні корінці - це аксони рухових нейронів.

Функції спинного мозку. Спинний мозок виконує 2 основні функції: рефлекторну і провідникову.

Рефлекторна функція спинного мозку забезпечує рух. Через спинний мозок проходять рефлекторні дуги. з якими пов'язане скорочення скелетних м'язів тіла (крім м'язів голови). Приклад найпростішого рухового рефлексу - колінний рефлекс. Він проявляється у швидкому підйомі ноги при різкому ударі по сухожиль нижче колінної чашечки. Спинний мозок разом з головним мозком регулює роботу внутрішніх органів: серця, шлунка, сечового міхура, статевих органів. Біла речовина спинного мозку забезпечує зв'язок і узгоджену роботу всіх відділів центральної нервової системи, здійснюючи провідникову функцію. Нервові імпульси, що надходять у спинний мозок від рецепторів, передаються по висхідним провідних шляхах у головний мозок. З головного мозку імпульси по спадним провідних шляхах надходять до нижчого відділам спинного мозку і звідти - до органів.

9

Сегментарні і надсегментарних апарати вегетативної нервової системи. Анатомо-функціональні відмінності соматичної нервової системи від вегетативної.

3. Сегментаріние вегетативні центри. Сегментарний вегетативний апарат спинного мозку. Особливості топіки симпатичної і чутливої ​​сегментарної іннервації шкіри. Симпатичний стовбур. Особливості будови шийних, грудних, поперекових вузлів. Прегангліонарних і постгангліонарні волокна. Сакральний відділ спинного мозку. Анатомо-функціональний розподіл сегментарних вегетативних центрів на симпатичні і парасимпатичні.

4. Надсегментарних вегетативні апарати. Стовбур мозку. Гіпоталамус. Лімбічна система. Давня кора (гіпокамп, грушовидна звивина, нюхова цибулина, нюховий тракт, нюховий горбик). Нова кора. поясна звивина, мигдалеподібної комплекс, перегородка, передні ядра таламуса, гіпоталамус, ретикулярна формація. Основа лімбіко-ретикулярного комплексу. Особливості будови, інтегративний характер діяльності лімбічної системи. Відмінність діяльності сегментарних вегетативних центрів від надсегментарних.

Сегментарного апарату спинного мозку [сегментарного апарату спинного мозку]

Сегментарний або власний апарат спинного мозку - це сіра речовина спинного мозку з задніми і передніми корінцями спинномозкових нервів і з оздоблюють сіра речовина власними пучками білої речовини, складеного асоціативними волокнами спинного мозку. Основне призначення сегментарного апарату, як филогенетически найбільш старій частині спинного мозку - здійснення уроджених реакцій (рефлексів).Филогенетически новим у порівнянні з сегментарним апаратом є надсегментарного провідникової апарат спинного мозку, що забезпечує двосторонні зв'язки спинного і головного мозку. Надсегментарних Провідникові АПАРАТ [надсегментарних спинного ділянки]

Надсегментарного провідникової апарат спинного мозку - це системи провідних шляхів спинного мозку (інші назви: пучки, тракти спинного мозку), провідникової апарат двосторонніх зв'язків спинного і головного мозку. Надсегментарного апарат включає в себе:

- Висхідні (аферентні, чутливі) пучки, що прямують до нервових центрів головного мозку і мозочка.

- Спадні (еферентні, рухові) пучки, що йдуть від головного мозку до нейронів передніх рогів спинного мозку.

Надсегментарного апарат є філогенетично новим у порівнянні з більш старими сегментарним апаратом спинного мозку.

10

Сегментарне будова спинного мозку, особливості внутрішньої будови

Спинний мозок має сегментарне будову. Кожен сегмент закріплений за певною ділянкою шкіри, групою м'язів, сухожиль і кісток. Усього таких сегментів - 32: шийних - 8, грудних - 12, поперекових і крижових по 5, куприкових - 2. Закінчується спинний мозок конусоподібно, тому останні сегменти називаються конусом.

Від кожного сегмента спинного мозку відходять передній і задній корінці - це відростки нервових клітин, зібрані в пучок. Передні корінці виконують рухову функцію: вони виходять з передніх рогів спинного мозку і несуть нервові імпульси, що приводять у рух м'язи. Задні корінці - чутливі, за ними у спинний мозок входить інформація від внутрішніх органів, м'язів, шкіри, сухожиль. На задніх корінцях перед вступом їх у спинний мозок розташовуються чутливі нервові клітини. Якщо розглядати спинний мозок на поперечному зрізі, то в його центрі можна побачити область сірого кольору, схожу на «метелика». «Задні крила» метелики називаються задніми рогами. Тут лежать нервові клітини, які сприймають чутливі сигнали. «Передні крила» - це передні роги спинного мозку з руховими нервовими клітинами. навколо сірого вещ-ва біле вещ-во. Спинний мозок - нижній відділ центральної нервової системи, розташований у каналі хребта. Спинний мозок коротший від хребта і закінчується на рівні другого поперекового хребця. У дорослої людини він завдовжки 41- 45 см, діаметром від 8 до 14 см. Сіра речовина спинного мозку, розміщена навколо центрального каналу мозку і формує парні виступи - роги. Навколо них розміщена біла речовина яка складається з нервових волокон. Спинний мозок людини складається з 31 - 33 сегментів. Сегменти об'єднані у відділи: шийний, грудний, поперековий, крижовий. Від кожного сегмента спинного мозку праворуч і ліворуч відходять по парі задніх і передніх корінців, що утворюють спинномозкові нерви. Спинний мозок виконує рефлекторну і провідникову функції. Рефлекторна функція спинного мозку полягає в забезпеченні рефлексів, пов'язаних із роботою м'язів: підтримання постави, ходіння (ритмічні рефлекси) та регуляція функцій внутрішніх органів. Біла речовина, виконуючи провідникову функцію, забезпечує зв'язок і узгоджену роботу всіх відділів центральної нервової системи. Нервові імпульси, що надходять у спинний мозок від рецепторів, по висхідних провідних шляхах передаються до головного мозку. Звідси по низхідних провідних шляхах вони передаються до розміщених нижче відділів спинного мозку і далі - до органів.

11

Кількість пар спинно-мозкових нервів і їх локалізація відповідають сегментам спинного мозку: 8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових, 1 куприкова пари. Всі вони відходять від спинного мозку заднім чутливим і переднім руховим корінцями. Корінці об'єднуються в один стовбур і виходять з хребетного каналу через міжхребцеві отвори. В області міжхребцевого отвору знаходяться спинальні вузли (ganglion spinale), що представляють собою скупчення чутливих клітин і є частиною задніх корінців. Від клітин спинального вузла починаються чутливі волокна, а від клітин переднього рогу – рухові. Об'єднавшись, нерви стають змішаними. Після виходу з міжхребцевого отвору спинно-мозкові нерви поділяються на задні і передні змішані гілки. Задні направляються до м'язів і шкіри задніх відділів тулуба, а передні іннервують м'язи переднього відділу тулуба та кінцівки. Об'єднуючись один з одним в інших відділах, нерви утворюють шийне, плечове, поперекове та крижове сплетіння.

Шийне сплетення (plexus cervicalis) утворюється в результаті об'єднання гілок чотирьох верхніх шийних нервів і розташовується на глибоких м'язах шиї. Виходячи з-під заднього краю грудинно-ключично-соскоподібного м'язу, гілки шийного сплетення поділяються на чутливі, рухові і змішані.

Чутливі гілки включають:

- малий потиличний нерв (n. occipitalis minor), що прямує до шкіри потилиці;

- великий вушний нерв (n. auricularis magnus), який іннервує шкіру мочки вуха і опуклу сторону вушної раковини;

- поперечний нерв шиї (n. transversus colli), що прямує до шкіри шиї;

- надключичні нерви (nn. supraclaviculares), що проходять під ключицею і над дельтоподібним м'язом.

Рухові гілки направляються до глибоких м'язів шиї і до м'язів, розташованих нижче під'язикової кістки, а також іннервують грудинно-ключично-соскоподібний і трапецієподібний м'язи.