7. ВалеолоГенНе значення батьківського авторитету

Важливим чинником профілактики дитячої нервовості є авторитет батьків. У авторитетних батьків, як правило, ініціативні, товариські і добрі діти. Авторитетні ті батьки, які люблять і розуміють дітей, вважаючи за краще не карати, а пояснювати, що добре, а що погано, не побоюючись зайвий раз похвалити дитину. Вони вимагають від дітей осмисленої поведінки і прагнуть допомагати їм. Разом з тим такі батьки, звичайно, виявляють твердість, стикаючись з дитячими примхами, а тим більше – з немотивованими спалахами гніву.

Діти таких батьків зазвичай допитливі, стараються обґрунтувати, а не нав’язувати свою точку зору, вони відповідально ставляться до своїх обов’язків. Їм легше дається засвоєння соціально прийнятних форм поведінки. Вони більш енергійні і впевнені в собі, у них краще розвинені почуття власної гідності і самоконтроль, їм легше вдається налагодити нормальні стосунки з однолітками .

У наші дні зростає розуміння того факту, що валео-педагогічний стиль формується не тільки батьками. На цей процес чималий вплив чинять і самі діти – особливостями свого темпераменту, характеру, властивостями психіки і т.д. Ось чому батьки повинні використовувати свій авторитет дуже обережно, відповідно до загального розвитку дитини.

* * *

Дитину, яку правильно виховували з самого раннього віку, карати, як правило, не доводиться. Проте, виходячи з життєвих реалій, батькам корисно орієнтуватися і в цьому питанні.

Валео-педагогічні принципи, якими повинні користуватися батьки щодо покарання дитини за недостойну поведінку

1. Покарання ніколи не повиннопринижувати, ображати і залякувати дитину.

2. Дітей ніколи не можна бити! Дієвимпринципом взаємодіїповиннозалишатися слово!

3. Мета валеоцентричногопокарання – пробудитиудитини почуття сорому до власного негативного вчинку.

Ця мета досягається наступним чином:

а) батьки повинні позбавити дитину того, чого вона більше усього хоче, що цінує;

б) батьки повинні змінити ставлення до дитини: відвернутися від неї, звертатися сухо, поки вона не заслужить повернення до неї довіри і колишньої доброзичливості;

в) батьки повинні демонструвати презирство не до дитини, а до її вчинку.

Запам’ятайте! Покарання – це свідчення згаяного у вихованні.

Про велику роль матері у вихованні дитини сказано багато, і ця роль очевидна. Однак для повноцінного формування особистості дитині необхідний і батько. Роль батька, чоловіка в сім’ї, складалася віками і полягає, щонайменше, в наступному:

• батько– опора, захисник, справедливий суддя;

• бере на себе відповідальність в екстремальних ситуаціях;

• учить дітей безумовному виконанню свого обов’язку перед суспільством;

• разом з матір’ю прищеплює дітям працьовитість;

• учить дітей знаходити причини різноманітних явищ, вчить мислити більш широко, вчить йти до мети без зайвих слів, вчить самостійності;

• батьковчить дітей керувати і підкорятися;

• прищеплює дітям милосердя до старості, великодушність до слабшого.

Валеоцентричний вплив батька величезний. Але ефективність батьківського впливу на дітей буде залежати від гідної поведінки його самого і від гідного відношення до нього дружини.

Якщо батько покидає сім’ю, то це означає для дитини катастрофу, зраду, приниження. Діти відчувають себе винними в тому, що трапилось і впевнені, що батько пішов саме від них, а не від матері. Дитина страждає від подвійності ситуації, вона одночасно засуджує батька і сумує за ним.

Щоб максимально пом’якшити сумні наслідки розлучення, дорослим ні в якому разі не варто настроювати дитину (підлітка) проти батька чи матері, принижуючи при цьому себе в її очах. Знецінивши безвідповідальною поведінкою свій авторитет, дорослі позбавляють дитину і матері, і батька одночасно. Вона починає відчувати себе сиротою подвійно. Це неприпустимо при живих батьках!