5. Дитячі страхи

Дитяча нервовість породжує страхи і «живиться» ними. Сильний страх, який переживає дитина, так само згубний для неї, як і надмірне горе. І ні в якому іншому випадку нерозуміння батьками переживань дитини не є таким ганебним, як при дитячих страхах. Дорослі дуже часто не усвідомлюють серйозності тих болісних переживань, які відчуває залякана дитина. У сутінках, у темряві фантазія малюка перетворює штори на привиди, які рухаються, наділяє предмети надприродними можливостями, оживлює їх. Страх темряви – страх давній, вічний. Для дитини темрява – істота жива, з ротом і очима. На малюнках діти у віці від 5 до 9 років завжди виділяють у чудовиськах і хижих тварин рот і очі. Очі стежать, а рот загрожує «з’їсти малюка». Дитина не критична до страху. Тому страх, який виник, стрімко наростає, і малюк або завмирає, пасивно страждаючи, або впадає в «рушійну бурю».

Походження дитячих страхів – досить складна проблема. У їх виникненні велика роль належить інстинкту самозбереження, який спонукає стерегтися незнайомого. Тому і лякається дитина гучних звуків, боїться невідомих предметів, чужих людей і навіть власних батьків, коли їх зовнішній вигляд змінюється, наприклад, новою шубою, великою волохатою шапкою і т.д. Страхи породжуються і болем, коли дитина падає. Звідси страх перед висотою, сходинками. Уродженим є страх відсутності матері.

Однак основна причина страхів у дітей – неправильне виховання і, як наслідок, – тривожність, невпевненість дитини у собі. Рівень розумового розвитку також визначає характер дитячих страхів. Чого дитина не розуміє, того вона і боїться.

Психовалеологічнийпідхід до дитячих страхів передбачає три важливих моменти.

По-перше, дітей ніколи не треба лякати заради слухняності – ні дядьком, ні вовком, ні лісом. Лякати чим-небудь – це лякати смертю! У призначений час дітей знайомлять з реальними небезпеками, але ніколи не залякують уявними колізіями. Виховування страхом – найбільш часта і згубна педагогічна помилка. Коли дитина страхом стримується від забороненого і страхом спонукається до необхідного, вона стає не тільки нервовою, тривожною, але, що ще гірше – аморальною, безвідповідальною.

По-друге, батьки ніколи не повинні соромити дитину за її страх. Насмішки над боязливістю – також жорстокість. Сором і страх взаємопов’язані. Під впливом насмішок сором’язлива дитина починає приховувати страх, який не тільки не зникає, але ще більш посилюється. І маленька людина залишається наодинці зі своїми переживаннями. Якщо дорослі не допоможуть малюку позбутися страху, він поневолить дитячу психіку і посилить почуття самотності і беззахисності. Прагнучи звільнитися від своїх обтяжливих відчуттів, така дитина вдається до дій, які закріплюються як шкідливі звички, наприклад, почне смоктати палець, висмикувати волосся, гризти нігті тощо.

По-третє, дитину ніколи не треба залишати одну в незнайомій обстановці, в ситуації, коли може з’явитись щось несподіване для неї. У цьому випадку поява страхів стає неминучою. Дорослі повинні передбачувати подібні ситуації і попереджувати їх.

Мудрі батьки захищають дітей від страхів розумною передбачливістю і добротою. Наприклад, дитина нерідко відчуває страх при засинанні, тому що стикається одночасно і з темрявою, і з самотністю. У цьому випадку найбільш прийнятним є наступний шлях вирішення проблеми: уклавши малюка спати, дорослі віддаляються, але на його поклик тут же повертаються, спокійно і переконливо обіцяючи дитині обов’язково повернутися і побути поруч з нею, як тільки закінчать всі свої справи. Батьки виконують обіцяне і негайно з’являються на поклик дитини. При такому підході питання засинання вирішується благополучно.

Оскільки за всіма дитячими страхами стоїть страх смерті, то головним чинником у валеоцентричній профілактиці страхів є виховання самостійної, впевненої в собі дитини, обізнаної (в межах свого віку) і адекватної щодо небезпек і загроз.

Малюка потрібно захистити від непосильних для нього переживань – несприятливого виходу хвороб близьких людей, важких випадків, присутності на похоронах і т.д.

Діти залучаються до творчості, яка допомагає звільнитися від обтяжливих переживань, що породжені страхами. Якщо страх уже мучить дитину, його існування може припинитися, коли дитина починає малювати, або інсценувати відповідні персонажі за допомогою ігор. Дітлахи малюють чудовиськ, Бабу-Ягу, лісовика, але малюють їх смішними, або поруч із ними зображають себе – озброєними, сміливими, непереможними. І об’єкти страху втрачають свою загрозливу суть. Вогонь на малюнку гасне під натиском води, якою дитина в ролі пожежника заливає полум’я. Зображений на малюнку казковий ліс населяється добрими тваринами і людьми: в ньому стежина, на якій мама і тато – і ліс малюку вже не страшний. Знищення страхітливих персонажів на малюнках допомагає дітям звільнитися від страху і в житті.

Кращий засіб звільнення від страхів – сюжетно-рольова гра. Граючи, можна побігати з рушницею за вовком (один з гравців надіває маску вовка). І тепер вже вовк боїться малюка і просить вибачення за свої витівки. У грі дитина може і сама побути вовком, Бабою-Ягою, «полякати» тата, маму, бабусю і посміятися над їх страхом. Страх знищується сміхом. Таким чином, у дитячій грі, як і в сивій давнині в обрядах, страх зникає за допомогою символічних дій, коли перетворюється у щось знайоме, повсякденне. У грі страхітлива ситуація повторюється стільки разів, скільки потрібно для того, щоб дитина змогла її осмислити й адекватно вирішити.

Оптимістичне ігрове опрацювання сюжетів, які містять страхи, збагачує дітей новим досвідом, наповнює їх серця довірою, добротою і мужністю.

Природно, якщо переживання дитини насторожують дорослих своєю надмірністю, незвичністю, психологічною неадекватністю, відволікають дитину від реального життя, то у такому випадку потрібно негайно звернутися до дитячого психіатра.

6. ПРОФІЛАКТИКА ДИТЯЧОЇ НЕРВОВОСТІ (валео-педагогічні аспекти)

Перед тим, як перейти до розгляду питань стосовно профілактики дитячої нервовості, потрібно більш спрямовано визначитися з такими термінами, як валеологічний, психологічний, педагогічний, валео-педагогічний вплив, валеологічна педагогіка.

Валелогічний вплив – це заходи, які спрямовано на формування, збереження і зміцнення здоров’я.

Педагогічний вплив – це виховання і навчання.

Психологічний вплив – проводиться з урахуванням індивідуальних особливостей особистості того, кого виховують або навчають.

Валео-педагогічний вплив – поєднує три попередні підходи, тому педагогічний процес при цьому буде найбільш індивідуалізованим.

Валеологічна підготовка – використання педагогічних принципів у валеології з метою соціальної реадаптації і реабілітації дитини, яка знаходиться у всьому діапазоні індивідуального здоров’я.

Шлях людини до мудрості і цілісності починається з дитинства і лежить через розкриття творчого потенціалу, через уміння бути самим собою, через розвиток здатності самостійно і відповідально діяти, покладаючись, насамперед, на власні сили.

Допомогти дитині в цьому повинні батьки, не забуваючи про найважливіший принцип формування психічного здоров’я – своєчасності валео-педагогічних заходів. Це означає, що не можна упустити виховання з моменту народження малюка до шестирічного віку, тому що:

• порушення формування характеру до шести років легко піддаються корекції. Однак після шести років корекційні впливи стають малоефективними, а іноді і зовсім не ефективними;

• до шести років фундамент особистості вже закладений. Якщо прийняти за 100% рівень розумового розвитку 20-річної людини, то 20% від цього рівня має дитина в 1 рік, 50% – чотирьохрічна, 60% – шестирічна.

Для того щоб виховати малюка життєздатним і уберегти його від нервовості, батьки повинні, щонайменше, орієнтуватися в питаннях вікової психології, вікової фізіології, педагогічної валеології тощо. Життєва позиція дорослих, яка націлена на духовне самовдосконалення, підвищення компетентності у питаннях педагогічної валеології грають вирішальне значення в профілактиці дитячої нервовості.

Про духовне самовдосконалення багато сказано в попередніх розділах цього посібника, тому в цій главі ми зупинимося на валео-педагогічних аспектах профілактики дитячої нервовості.

Основу валео-педагогічної профілактики дитячої нервовості складають такі моменти, як співпраця і взаєморозуміння (взаєморозуміння – це прагнення зрозуміти почуття, цілі, наміри один одного).

Взаєморозуміння між батьками і дітьми – це головна передумова розвитку самостійності дитини, яка гарантує їй життєздатність і звільнює її від нервовості.

Взаєморозуміння досягається легше, коли батьки приділяють достатньо уваги і часу дружньому спілкуванню з дітьми і дотримуються певних валео-педагогічних принципів, які сприяють розвитку самостійності дитини.

Що ж це за принципи?

Принцип перший. У всіх скрутних ситуаціях потрібно підбадьорювати дитину і підтримувати її природну потребу до активності і творчості.

Важливо пам’ятати! Щодо реалізації цього принципу, дорослим слід дотримуватися наступних правил.

1. Батьки без потреби не повинні обмежувати основне право малюка бути шумним, веселим, діяльним, тобто його право – бути природним. Надаючи дитині можливість бігати і шуміти (у розумних межах) батьки, тим самим, створюють їй умови для нормального розвитку.

2. Замість категоричних слів «не можна», «не смій» – краще говорити: «безрозсудно», «соромно», «неприємно іншому», «боляче», «образливо».

3. Дитину підтягують у навчанні, якщо вона відстає, її вчать плавати, їздити на велосипеді, добре володіти своїм тілом, грати в рухливі ігри і т.д. Її вчать життєлюбству, рівноправному і доброму відношенню з однолітками. Підготувавши, укріпивши, навчивши дитину, дорослі поступово вводять її у життя однолітків, щоб вона на власному досвіді пересвідчилася, що її приймають, з нею рахуються. Батьки, підбадьорюючи дитину, допомагають їй усунути основне в нервовості – почуття неспроможності.

Побільше щирих і теплих інтонацій!

Принцип другий. Потрібно всіляко заохочувати дитину до працьовитості. Наприклад, навесні дитина щось посіяла на городі. Улітку доглядала за грядкою, полола, поливала, а восени зібрала врожай і разом з усіма з’їла вирощене. Ось тепер вона міцно засвоїть: щоб щось отримати, треба немало попрацювати. Так закладається повага до праці, спочатку власної, а потім і до праці інших людей.

З працьовитості і терпіння витікають такі складові розуму, як допитливість і спостережливість.

Принцип третій. Ставимо дитині завдання, що містять труднощі. (Легкі завдання не стимулюють розвиток самостійності).

Принцип четвертий. Поставлені завдання повинні бути зрозумілими і близькими досвіду дитини.

Принцип п’ятий. Недопустимо відмовляти малюку в допомозі, яка

а) повинна бути природною і доброзичливою;

б) повинна бути конструктивною.

Наприклад, якщо дитині не вдається споруда з маленьких нестійких кубиків, то корисно запитати: «А чи може бути фундамент з маленьких кубиків стійким?».

Цінність такого підходу полягає в тому, що малюк не позбавляється допомоги, а навпаки, у нього з’являється новий стимул продовжувати самостійний пошук.

Мудрі батьки, допомагаючи дитині, ніколи не роблять за неї те, що вона може зробити Сама!

Принцип шостий. Стимулювання самостійності дитини.

Мета стимулювання: 1) спонукати малюка прикласти власні зусилля для виконання завдання; 2) викликати у нього бажання подолати труднощі.

Форма стимулювання: 1) «Ти зможеш! Трохи подумаєш, і у тебе обов’язково вийде. Ось ми зрадіємо твоєму успіху»; 2) «Сьогодні у тебе виходить краще, ніж учора».

Головний принцип стимулювання полягає в тому, щоб ставити акцент на позитивній складовій самостійної діяльності дитини і не карати її за можливі помилки.

Привчаючи дитину до позитивного (валеогенного) мислення, дорослі допомагають їй бути впевненою у своїх силах.

Кожна дитина прагне виправдати довіру батьків і чекає на похвалу. Але похвала повинна бути заслуженою, тобто, позитивна оцінка дається тільки тій роботі, яка виконана і самостійно, і старанно, і завжди на оптимумі власних можливостей.

Мудрі батьки не прив’язуються до дрібниць (це не ефективно!) Твердість корисно проявляти в одному – в наданні дитині права на пошук і творчість.

Принцип сьомий. Сприяємо «включенню» у поведінку дитини самостимуляції, яка виявляється в умінні ставити вимоги до самої себе. Самостимуляція – це показник, який свідчить про те, що самостійна діяльність стала менш залежною від настрою дитини, отже, стала більш надійною.

Для виховання самостимуляції батьки, пояснюючи дитині виконання якого-небудь завдання, підкреслюють ті правила, які не можна порушувати. Тоді, завершивши роботу, дитина побачить, яких правил вона дотрималась, а які – порушила, і тим самим наблизиться до об’єктивної оцінки своєї праці.

Цінність самостимуляції полягає в тому, що дитина прагне виконати завдання самостійно і старанно не тільки заради батьківської похвали, але і для задоволення почуття власної гідності.

При дотриманні цих принципів почуття неспроможності – ядро нервовості – слабшає. Успіхи в спілкуванні, грі і навчанні допоможуть дитині звільнитися від нерішучості. Подолання невдач і труднощів приведе до зникнення страху перед ними. Дитина тільки в тому випадку навчиться самостійності та відповідальності, якщо її будуть виховувати авторитетні батьки.