Розділ 4. інтегративний підхід до управління індивідуальним психічним здоров’ям
Весь трепет жизни
Всех веков и рас
Живёт в тебе.
Всегда. Теперь.
Сейчас.
М. ВОЛОШИН
1. Вступ
Інтегративний, або системний підхід, прийнятий у науці, має давню філософську основу – принцип холізму (цілісності). Новітні відкриття, насамперед, у квантовій фізиці, розширили масштаб наукових системних уявлень про світ і людину і наблизили нас до розуміння людини як Мікрокосму стосовно Макрокосму. З уявлень про людину як відкриту систему пірамідального типу випливає наступне.
Системний принцип організації визначає функціонування людини як єдиного цілого, тобто її внутрішню єдність. При цьому центром інтеграції є вершина піраміди.
Як відкрита система, що постійно обмінюється з навколишнім простором інформацією, енергією і речовиною, людина є продовженням цього простору, хоча і не перебуває у рівновазі стосовно нього.
Таким чином, людина цілісна внутрішньо і перебуває у рівновазі з навколишнім світом. Саме такий масштаб уявлень про людину, її здоров’я і управління здоров’ям прийнятий сьогодні в класичній філософії, холістичній медицині, сучасній психології та валеології.
Мікрокосм і Макрокосм підкоряються законам дуальності. Це означає, що кожній енергії (якості) внутрішнього плану відповідає потенційно рівноцінна протилежна енергія (якість), яка врівноважує першу. Наприклад, любов-ненависть, жадоба-щедрість, сила-слабкість і т.п.
Зміцнення психічного здоров’я значною мірою залежить від того, наскільки повно індивід зможе реалізувати свій природний потенціал у повсякденному житті. А для цього необхідно навчитися бачити і поєднувати свої протилежні енергії (якості). Можна стверджувати, що шлях до цілісності і здоров’я лежить через об’єднання протилежних якостей. Щоб знайти справжню силу, потрібно навчитися приймати її протилежність – слабкість. Для того, щоб бути гарним вчителем, необхідно виховувати в собі якості старанного учня. Щоб по-справжньому бути мудрим, ми повинні навчитися приймати і свою некомпетентність. Чим більше протилежних енергій (якостей) ви зможете в собі з’єднати, тим більш свідомими, цільними й урівноваженими ви станете.
Бажаючи пізнати, розкрити й об’єднати свої внутрішні полярності, ви не повинні відкидати жодної своєї частинки, навіть якщо якась із них вам не до вподоби. Об’єднати – отже розширитися, включити їх у себе. Ми звикли поділяти свої почуття і думки на позитивні і негативні. Причому негативне, як правило, підлягає осуду і забороні. Однак важливо пам’ятати, що ми часто негативним називаємо те, чого боїмося чи по-справжньому не розуміємо. На блокування так званих «негативних» енергій (якостей) організм витрачає величезну кількість сил.
Інтегративний підхід до управління психічним здоров’ям припускає вміння індивіда:
а) орієнтуватися у своєму внутрішньому просторі, тобто у своїх полярних енергіях (станах, якостях, субособистостях);
б) врівноважувати і поєднувати протилежні енергії (стани, якості, субособистості).
Особистість людини складається із субособистостей, які в одних випадках можуть являти собою в чистому виді одну з багатьох енергій, наприклад, чоловічу, жіночу, енергію раціонального розуму, емоційну енергію і т.п.; а в інших випадках можуть уявляти страхи-блоки і похідні від них мислеформи.
Якщо дещо відмежуватися і спробувати охопити думкою будову людини, то можна уявити перед собою складне накопичення потоків енергій, які переплітаються, і, в свою чергу, утворюють більш складні структури, які поєднуються, в остаточному підсумку, в одне загальне ціле під назвою «душа». Ці енергії, кристалізуючись у матерію, утворюють людське тіло, а тіло і душа разом утворюють те, що називається людиною.
Структура особистості певною мірою схожа на цибулину. У серцевині її знаходиться наша духовна сутність. Коли людина починає пізнавати світ і пристосовуватися до нього, навколо цього ядра починають утворюватися додаткові шари.
Перший шарособистості, який розвивається навколо головного ядра, – це ВНУТРІШНЯ ДИТИНА, що залишається в дуже тісному зв’язку з духовною сутністю. Тому вона надзвичайно чуйна і чутлива.
На фізичному рівні ДИТИНА зовсім беззахисна і вразлива. Щоб вижити, їй необхідно залучити любов і турботу матері чи оточуючих людей. Тому вона починає експериментувати, виражаючи себе різними способами, і незабаром знаходить прояви, які дають найкращий результат. Вона може зрозуміти, що посмішка і гуління викликають любов і теплоту, а примхливе пхикання – несхвалення з боку дорослих.
У міру психосоціального розвитку маля продовжує експериментувати з різноманітними моделями поведінки. Воно спостерігає за батьками і з’ясовує, які дії схвалюються і винагороджуються, а які – ні. Ті прояви, які викликають несхвалення або залишаються без уваги з боку дорослих, витісняються і перестають (до певного часу!) бути очевидною частиною зовнішньої особистості. Інші ж прояви енергії (якості), які заохочуються батьками, стають основними, чи базовими «Я». Так формується другий шар особистості.
Процес розвитку особистості – вираження одних її аспектів і одночасне придушення чи заперечення інших – продовжується протягом усього дитинства, юності і дорослого життя.
Важливо пам’ятати!Чим більше природних якостей (через дефекти виховання) заперечується і витісняється, тим менш цілісною і непристосованою до життя стає дитина у майбутньому.
Наприклад, у хлопчика є уявлення про себе як про гарного хлопчика, улюбленого батьками. Але йому також подобається знущатися зі свої сестрички, і за це його карають. У результаті покарань дитина змушена переглянути образ свого «Я»: а) я поганий хлопчик; б) батьки мене не люблять; в) мені не подобається мучити сестричку. Однак у кожному з цих переконань є перекручування істини.
Припустимо, маля приймає переконання: «мені не подобається чіплятися до сестри»; тим самим заперечуючи свої реальні почуття. Заперечення не означає припинення існування почуттів. Витиснуті до позаусвідомленої сфери почуття будуть різноманітними способами впливати на поведінку дитини. Так виникає внутрішній конфлікт між ідеальним «Я» і реальним «Я». Чим більше «реальних» переконань заміщаються «ідеальними» переконаннями, запозиченими ззовні, але сприйнятими як власні, тим більше дитина буде почувати напруженість і дискомфорт, продовжуючи намагатися бути тією, якою її хочуть бачити, а не тією, якою вона є насправді.
Як попередити розвиток цього внутрішнього конфлікту?
Оскільки дитяча психіка надмірно чутлива до впливу соціального оточення, валео-педагогічна позиція матері у даній ситуації може виглядати таким чином:
«Я можу зрозуміти твоє бажання вдарити маленьку сестричку (чи псувати речі і т.п.) і я люблю тебе і цілком згодна з тим, що ти можеш мати ці почуття. Але я згодна і з тим, що в мене теж є свої почуття, і мені не подобається, коли твоїй сестрі заподіюють шкоду. І твої почуття, і мої – однаково важливі. Я не дозволяю тобі кривдити її».
Якщо батьки щирі і доброзичливі, якщо розуміють і приймають всі енергії маляти, то в цьому випадку дитина залишається цілісною, здоровою і, як правило, робить належний вибір, не заперечуючи при цьому справжніх своїх станів задоволення чи незадоволення. Схематично внутрішній діалог малюка в цій ситуації може бути таким:
«Я отримую задоволення, кривдячи свою сестричку. Я почуваю себе добре. Але мені не приносить задоволення страждання матері. Я відчуваю, що вона не задоволена мною і мені це не приємно. Я почуваю себе задоволеним, коли слухаюся її».
Більш детальну інформацію про технологію практичного консультування ви зможете знайти в монографії У.С. Сахакіана «Техніки консультування і психотерапії».
Таким чином, структура особистості людини складається із:
базових «Я»;
субособистості ВНУТРІШНЬОЇ ВРАЗЛИВОЇ ДИТИНИ;
заперечувальних «Я».