Організаційно-правові форми підприємств Одноосібне господарство
Одноосібне господарство – така форма організації підприємства і підприємництва, коли вся власність належить одній особі, яка одноосібно управляє виробництвом та власністю, привласнює весь прибуток та несе особисту відповідальність за всі зобов’язання підприємства.
Індивідуальний підприємець – це особа, яка веде справу за власний рахунок, особисто управляє своїм бізнесом, несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними коштами, самостійно приймає рішення. Він приймає на себе повністю ризик втрат у випадку банкрутства. Він отримує прибуток за результатами своєї підприємницької діяльності та при цьому відчуває задоволення від заняття вільним підприємництвом.
Індивідуальний підприємець не обов’язково одна особа, у всіх зазначених ситуаціях може застосовуватися праця кількох громадян, проте власником підприємства обов’язково є одна особа – індивідуальний підприємець.
Перевагами індивідуального підприємництва є:
Гнучкість, щодо реагування на смаки та потреби споживачів, що змінюються.
Можливість швидкого прийняття рішень.
Висока вмотивованість.
Недоліками індивідуального підприємництва виступають :
Обмеженість в фінансових ресурсах.
Невеликі масштаби та практично відсутність перспективи значного зростання бізнесу.
Слабка конкурентоспроможність.
Чутливість до зміни цін
Висока залежність від зовнішнього середовища.
Обмеженість у знаннях.
До того ж підприємець має виконувати 5 основних функцій бізнесу:
маркетинг;
матеріально-технічне забезпечення;
кадрова політика;
виробництво;
управління фінансами та облік.
Виконання всіх цих функцій не може покладатися на одну людину, через нестачу знань по необхідному колу питань, що необхідно розв’язати, та фізичних можливостей.
Для розв’язання цієї проблеми необхідно:
наймати спеціалістів;
співпрацювати з іншими компаніями;
укладати партнерські угоди (при цьому зберігаючи переваги індивідуального підприємництва, але набуваючи функцій управління разом з партнерами).
Партнерство
Партнерство – це об’єднання зусиль та коштів індивідуальних підприємців з метою ведення бізнесу разом для отримання прибутку.
Нагорода у вигляді прибутку розділяється між партнерами, управлінські рішення приймаються ними разом, а втрати відносяться на кожного з партнерів. Особиста відповідальність партнерів передбачає гарантію високого рівня професіоналізму фірми.
Прикладами партнерських підприємств можуть виступати: об’єднання адвокатів, медиків, аудиторів, власників невеликих магазинів, малих підприємств, кафе.
Перевагами партнерства є:
залучення додаткового капіталу;
надходження нових сил та свіжих ідей;
можливість спеціалізації партнерів за напрямками;
розподіл відповідальності;
зменшення психологічного та фізичного навантаження.
Недоліками партнерства є:
особиста необмежена відповідальність кожного партнера;
невисока оперативність в прийнятті рішень.
Розглянемо в загальному вигляді як створюються та функціонують акціонерні компанії.
Кілька партнерів вважають, що їм необхідні додаткові грошові кошти для розширення своєї комерційної діяльності. Вони приймають рішення щодо створення відкритої акціонерної компанії.
Партнери реєструють свою фірму та пропонують у відкритому продажі певну кількість акцій за номінальною вартістю кожна. Ця сума в майбутньому складе капітал компанії. Акціонери, що купують акції стають власниками компанії. Але засновники у той же час купують певну кількість акцій (контрольний пакет), щоб лишити за собою право контролю за діяльністю фірми.
Акціонери обирають правління (раду директорів) для управління компанією, до складу якого входять у засновники. Акціонери отримують доход у вигляді дивідендів за умови успішної діяльності компанії і втрачають свої акції у випадку краху. Протягом існування компанії її акції можна продавати іншим особам. Кожна акція має право одного голосу при управління підприємством. Акції мають номінальну та ринкову вартість. Ринкова вартість визначається через попит на фінансовому ринку та відображає бажання купити ці акції.
Відповідальність учасників акціонерного підприємства обмежена номінальною вартістю частки учасників в капіталі компанії.
Відкриті компанії пропонують свої акції широкому колу покупців, вони вільно продаються та покупаються на фінансовому ринку. Закриті продаються лише членам (колективу) акціонерного підприємства.
Провідною задачею акціонерних товариств окрім отримання прибутку є захист інтересів інвесторів, які інформуються про напрямки застосування коштів.
Функціонування акціонерних підприємств ведеться за статутом, що містить правила внутрішнього розпорядку, визначає права членів та включає наступні положення:
повноваження та обов’язки членів Ради директорів;
проведення зборів акціонерів;
вимоги виплати дивідендів по акціям;
розподіл акцій;
передача акцій;
зміна акціонерного капіталу;
формування резервного фонду;
рахунки та аналіз діяльності;
припинення діяльності фірми.
Підприємництво характеризує тенденцію росту, що пояснюється наступними факторами. Частина прибутку знов інвестується, що сприяє підвищенню ефективності та росту продажу, прагнення скористуватися перевагами, економічно зумовленими ростом масштабу виробництва (так званим ефектом масштабу, що проявляється у зниженні довгострокових витрат виробництва на одиницю продукції), забезпечення власної економічної безпеки шляхом розширення діяльності на різних ринках, бажання досягнути якомога більшого контролю на оточенням.
Компанією управляє людина, для якої характерна амбіціозність прагнення. Менеджер відчуває особисте задоволення від управління великим підприємством. Ним може керувати бажання досягнути можливості управляти великим підприємством або отримати більше особистої влади.
Факторами, що стримують зростання, є фінансові обмеження, обмеженість розмірів ринку, незначні амбіціозні прагнення осіб, які приймають рішення.
Способами досягнення росту є:
1. За рахунок рішень, пов’язаних з ринком:
- збільшення продажу товару, що випускається, на ринках, що існують;
- продаж товарів на нових ринках (за умови збереження випуску відповідного товару);
- поширення продажу товарів, що випускаються, на нових ринка (за умови збереження випуску відповідного товару);
- продаж нового товару на нових ринках (за умови одночасного збереження продукції та ринків що існують).
2. Структурні зміни в підприємстві:
створення дочірніх компаній;
об’єднання або злиття;
горизонтальна, вертикальна та «латеральна» інтеграція.
Створення дочірніх компаній можна провести шляхом придбання значної частини акцій компанії, що існує, або через заснування нової компанії, більшість акцій якої належить материнській компанії.
Компанія, яка має контроль над іншою або внаслідок володіння достатньою кількістю її капіталу (акціями, що мають право голосу), або шляхом призначати її директорів називається холдинговою. Така форма організації бізнесу дозволяє досягнути централізованого управління (наприклад, в області політики) і поряд з цим децентралізації оперативної господарчої діяльності. Таким чином, компанії, що об’єднані в одну групу, зберігають свою індивідуальність. Часто холдингові компанії створюються з єдиною ціллю - володіти акціями ряду дочірніх компаній.
Об’єднання між компаніями (які часто є суперниками) має місце тоді, коли в результаті створення такої дві або більше компаній отримують якісь взаємні вигоди.
В цілому процес об’єднання може відбуватися по одному з двох сценаріїв: злиття або поглинання.
У випадку злиття компанії, які функціонують окремо одна від одної, проводять передачу своїх активів та пасивів новій компанії, що спеціально створюється з цією метою.
Поглинання має місце у випадку, коли одна компанія набуває контроль над іншою (тобто стає холдинговою) шляхом прямої скупки її акцій (або при сплаті готівкою, або в результаті обміну акцій в холдинг-компанії). Компанія, яка береться під контроль та управління, може в подальшому функціонувати як дочірнє підприємство.
Перевагами об’єднання компаній можуть бути:
розширення бази капіталу;
покращення управління;
можливість більш раціональних капіталовкладень;
розширення ринку;
об’єднання коштів на науково-дослідницькі роботи та розвиток;
можливість більш раціонального продажу та розподілу;
усунення конкурентів;
придбання цінних промислових ноу-хау, патентів, репутації марки.
Недоліками об’єднання є:
ускладнення структурної організації компанії, що впливає на зменшення оперативності управління;
руйнування налагоджених відносин між співробітниками;
можлива втрата торгового ім’я, репутації, клієнтури, виробничих секретів.
Існують три напрямки росту, за якими компанія може просуватися в результаті їх поєднання або поглинання: горизонтальна інтеграція, вертикальна інтеграція та «латеральна» інтеграція.
При горизонтальній інтеграції відбувається об’єднання таких компаній, які випускають одну й ту ж саму продукцію, надають однакові послуги або виконують аналогічні операції технологічного процесу.
Вертикальна інтеграція має місце у випадку розширення рамок виробничого процесу, проникнення в інші області, з тим, щоб виробити та збути товари та послуги. Компанія може розширювати свою діяльність в прямому напрямку – до ринку (крупна кінокомпанія придбає мережу кінотеатрів) або а оберненому напрямку – до джерел сировини (наприклад, завод з виробництва двигунів придбає доменну піч). В кінцевому результаті весь виробничий процес управляється з одного центру.
«Латеральна» інтеграція проводиться в напрямку збільшення асортименту продукції, що продається в результаті об’єднання з іншими фірмами, які виробляють зовсім інший, додатковий матеріальний товар (наприклад, власник залізниці купує ряд готелів).