ifon-history-nowedays-future

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ

тичного виховання» населення.

До цієї роботи залучалися як старі «богоборницькі» кадри, так і вчені, які усвідомлювали усю складність гармонізації життя суспільства, у якому релігія і церква були винесені на маргінеси і вважалися позасистемними елементами соціалістичної ідеології та тогочасного суспільства. У цьому сенсі новоствореній кафедрі пощастило. Її очолив загартованийжиттям,учасниквійни, відзначений багатьма бойовими нагородами, прекрасний вчений Борис Олександрович Лобовик, доктор філософських наук, професор, один із кращих фахівців з дослідження буденної релігійності. Робота в цьому сегменті дослідження релігійності, як відомо, вимагає бездоганного володіння соціологічним інструмен-

тарієм та знанням психології віруючих. Відтак роботи Б.О.Лобовика носили справді проривний характер, вони були покладені в основу перш за все соціології і психології релігії, розвиток яких потребує неабияких зусиль і понині, оскільки і сьогоднів цій царині відчувається певне відставання від досліджень світового релігієзнавства.

До першого складу кафедри входили також Л.О. Ситенко, В.І. Голубович та Є.К. Дулуман. Постать Євграфа Калениковича Дулумана булапомітною,колоритноютанеоднозначною.Вінмавґрунтовнубогословськуосвіту,священицькийсантасерйознийпослужнийсписок в уставній діяльності, однак в силу різних обставин відійшов від церкви і згодом став доктором філософських наук, професором. Євграфа Калениковича Дулумана вирізняло глибоке знання предмета дослідження зсередини. Його роботи відзначалися глибиною аналізу, компаративістськимихарактеристикамиіпрогностичнимивисновками. Хоча, звичайно, як у роботі цих учених та їхніх колег-сучасників так і в роботі кафедри загалом не обходилось та і не могло обійтись без штучної ідеологізації досліджень. Тому, поруч з тогочасними реалістичними дослідженнями, що мали, без сумніву,теоретичну та практичну цінність («Конфесійно-соціологічні дослідження характерних рис сучасного віруючого», «Гносеологічні та соціально-пси- хологічні особливості релігійної свідомості», «Практикум з етики та

81

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

естетики» тощо), на кафедрі розроблялися і суто ідеологізовані теми, а саме: «Критика апологетики християнської моралі», «Науковий атеїзм і суспільний прогрес»,«Актуальні проблеми атеїстичного, морально-ес- тетичного виховання в школі» та інші. Це було даниною часу,

коли розвиток суспільства намагалися примирити з мертвонародженими ідеологемами комуністів, що в самій своїй основі суперечать природі людини та суспільства, оскільки з часом із них вихолостили саму суть соціологічної ідеї рівності людей, субсидіарності суспільства, перерозподілу суспільних благ, спільного блага тощо.

Наступальність атеїстичної пропаганди – характерна особливість хрущовського періоду. Розвідки науковців цього періоду відрізняються від досліджень періоду «брежнєвських десятиліть», який знаменував собою традиційне протистояння релігії та атеїзму, що супроводжувалося нечастими кримінальним та адміністративним переслідуванням віруючих. Відповідно і роботи вчених кафедри відзначалися об’єктивністю, науковістю. Широко застосовувалися прикладні прийоми у виховання молодого покоління матеріалістичного світогляду. Тим більше, що йшлося про підготовку вчителів, які за визначеннямповиннібулибутиносіямикомуністичноїідеології.Інавіть за штатних умов роботу вчених кафедри вирізняло намагання закласти наукову основу у викладання суто ідеологічних дисциплін, позбутисягрубихпропагандистськихштампів,характернихдлядоби “державного атеїзму”, та побудувати основи толерантного ставлення радянських громадян, штучно розділених на віруючих та атеїстів.

Чимало зусиль до цього доклав доцент кафедри, кандидат філософських наук, а згодом виконувач обов’язків завідувача кафедри Микола Васильович Філоненко, відомий фахівець у галузі вивчення православної релігійності, який багато зробив для осягнення цього наймасовішого феномену релігійного життя в Україні, розуміння тих процесів, що відбувалися в церкві та поза нею. Особливою заслугоюМиколиВасильовичаслідвважатите,щовінодинзпершихвУкраїні опрацьовував соціальну концепцію церкви, реалізація якої призве-

82

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ

ла згодом до знаходження реальних форм співпраці між віруючими та невіруючими, що цементували суспільство і не продовжували штучних ліній його розколу.

У 70-х роках (1973 та 1979) кафедра наукового атеїзму розширила спектр дисциплін, що викладалися працівниками кафедри, до яких було додано викладання етики та естетики. Кафедра поповнилася новими яскравими особистостями. На ній почали працювати Галина Костянтинівна Полікарпова, Елеонора Михайлівна Єлігулашвілі, Феодосій Андрійович Місюра, Наталія Георгіївна Ігошкіна, Алла Євгенівна Дорога, Жанна Олександрівна Безвершук та інші.

Сьогодні важко оцінити роботу цих вчених, які окрім своєї викладацької та наукової діяльності проводили величезну позааудиторну роботу з майбутніми педагогами, здійснювали істинне естетичного виховання морально-етичного ставлення до всіх оточуючих. Завдяки цим подвижницьким зусиллям сотні і тисячі молодих педагогів, які їхали працювати в школи України та багатьох союзних республік, стали проповідниками принципів високої моралі та естетичного осягнення світу. Це суттєво посилювалорольїхньоїпросвітницькоїмісії та учительства, особливо на селі, де вчителі складали передову частину сільської інтелігенції, діяльність якої позначалася на усіх сферах життя людей. Саме вчителі, яких надихнули наші викладачі, стали ор-

ганізаторами аматорських театральних, співочих та танцювальних колективів, студій художньої творчості, образотворчого мистецтва тощо. Тим більше, що роки навчання у столиці України – великому культурному і мистецькому центрі – створювали додаткові можливості для естетичного виховання і формування майбутніх педагогів. З тогочасуширокевикористанняцихможливостейсталотрадиційним для викладачів нашої кафедри і сьогодні лише дедалі більше впроваджується у практичній діяльність.

83

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

Ветерани ВВВ викладачі кафедри Ф.А. Місюра і Г.К. Полікарпова

У 1982 році Борис Олександрович Лобовик переходить на роботу до Інституту філософії АН УРСР, де очолює відділ наукового атеїзму, формує чудовий науковий колектив, здатний вирішувати як завдання глибокого наукового пошуку в царині важливих філософських дисциплін – релігієзнавства, етики та естетики, так і здійснювати на високому рівні викладання перерахованих дисциплін та вести позааудиторну виховну та просвітницьку роботу як в рамках інституту, так і за його межами.

Всередині 80-х років, коли кафедру очолив Микола Михайлович Закович, (який як і Б.О. Лобовик керував колективом кафедри впродовж вісімнадцяти років) країна і радянське суспільство постало перед необхідністю переосмислити парадигми власного розвитку. Це не могло не вплинути на дисципліни соціально-гуманітарного блоку, які були покликані не лише описувати суспільні процеси, що суттєво пришвидшувалися, але й виконували евристично-прогностичну функцію та передбачати результати суспільних перетворень.

Зокрема слід дати деяку оцінку діяльності того покоління суспільствознавців, яке працювало в межах догматизованої теорії суспільного розвитку і, відповідно, не могло розкрити усно свого творчого потенціалу, але попри це зробило немалий внесок у розвиток соціально-гуманітарного знання.

Сьогодні нерідко можна почути іронічні нотки в оцінках діяльності кафедр та наукових підрозділів з так званого наукового атеїзму, наукового комунізму, діалектичного матеріалізму, історичного мате-

84

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ

ріалізму, марксистсько-ленінської етики та естетики тощо. Звичайно, такі погляди мають право на існування.

На те, що відбувалося, слід подивитися і з іншого боку. Радянське суспільствознавство поставало і розвивалося у вкрай поляризованому світі і не могло бути нічим іншим як виправданням існуючого сус- пільно-політичного ладу, його ідеологічним адвокатом і частиною системи ідеологічної обробки своїх громадян.

Поруч з тим, догматизм у роботі вчених-суспільствознавців поволі відступав, даючи спочатку незначний, а потім все більший простір для наукових розвідок, що базувалися на реальному аналізі суспільних процесів. За загальним визнанням, наприклад, в 70 – 80-х роках ХХ століття в рамках наукового атеїзму захищалося не більше 5% дисертаційних робіт, присвячених так званому позитивному аспекту наукового атеїзму (власне атеїзму) від їх загальної кількості. Основний же масив складали собою суто релігієзнавчі дослідження, нехай спотвореного та штучно препарованого системою релігійного середовища країни. Це ж саме можна сказати і про інші філософські дисципліни. Головне полягало в іншому: навіть за умов повного панування різного роду ідеологем і догм, суспільствознавство і філософія продовжували функціонувати і зберегли тяжіння до дослідження традиції, намагалися реально оцінити соціальні трансформації та систематичні зміни у розвитку суспільства.

Новий завідувач кафедри додав до змісту її роботи проблематику власних досліджень, що стосувалися розвитку обрядово-святкової складової релігійно-церковного комплексу та становлення системи нових свят та обрядів радянської доби.

Ці аспекти досліджень М.М. Заковича вийшли на рівень загально-культуро- логічної тематики та історії культури. Дослідження обрядовості (як релігійної, так і радянської) в той час також не вирізнялося глибокою об’єктивністю та намаганням заглибитися в сутність предмета.Тут,яківусіхсоціокультурних дослідженнях, спостерігається вплив базових радянських ідеологем, які не сприяли вивченню святково-обрядового комплексу як процесу інтеграції нового і традиційного, а протиставляли нові святаіобрядитрадиційним,знеодміннимїх релігійним змістом. Бездумне механічне заміщення одних обрядів іншими (звіз-

85

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

дини замість обряду хрещення дитини; з’їзд села замість храмових свят тощо) та позбавлення радянських свят і обрядів цілепокладання призвели до майже повного забуття традиційних свят.

З метою необхідності виявлення історичних форм світового обрядового комплексу, дослідження тогочасного феномену свят та обрядів було здійснено досить якісно, зокрема і працівниками кафедри. Аспірантура, яку було відкрито на кафедрі у 1983 році, почала функціонувати саме в руслі дослідження святково-обрядової проблематики. Перші теми аспірантів В.А. Долгінцевої та В.В. Маслова стосувалася студентської обрядовості та трудових традицій. Починаючи з 1983 року на кафедрі починають працювати А.Є. Дорога, Ж.О. Безвершук, Н.Г. Ігошкіна та ціла плеяда релігієзнавців – О.П.Магеря, В.М. Арестов, В.В. Чуприна, які досліджували проблеми співіснування релігії та культури, історію церковного мистецтва, релігійного екстремізму, раціональних особливостей функціонування релігій- но-церковного комплексу тощо. Під їхнім керівництвом захищають свої кандидатські дослідження Я.Янченко, В.Ларіонова, А.Марков, М.Стефанов, Н.Коган, Н.Звенюк та інші.

Цей період роботи кафедри співпав із радикальними суспільно-по- літичними трансформаціями, викликаними горбачовською перебудовою. Блок соціально-гуманітарних дисциплін, як відомо, переживав у той час найзначніші зміни, пов’язані з утвердженням плюралістичних підходів (щодо досліджень у сфері суспільного життя) та втратою марксизмом-ленінізмом свого пануючого впливу у цій сфері.

Ці болючі зміни відбувалися шляхом еволюції самих галузей знань та окремих спеціальностей, змісту дослідження, форм і методів їх проведення,відходу від догматизму та повернення до прин- ципівнауковості,об’єктивності,структурно-функціональногоаналізу явищ соціально-політичного життя та історії тощо. Дослідження в

соціально-гуманітарній сфері втратили ідеологічне навантаження і вперше за довгі роки ставали справді науковими дослідженнями. Те ж саме стосувалося і питання викладання цього блоку дисциплін.

86

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ

деканом якого був професор Б.І. Андрусишин, із січня 1990 року кафедра отримала свою нинішню назву – кафедра культурології. Того ж року, після проходження низки суттєвих трансформацій, постала і наукова та навчальна спеціальність «релігієзнавство». З відмінної монополіїкомуністичноїідеологіїсвою«марксистсько-ленінськуви- значеність» втратили і решта спеціальностей, що були розроблені і викладались вченими кафедри.

В останні роки існування СРСР, а особливо з утвердженням України як самостійної держави, предмети соціально-гуманітарних наук суттєво розширюються і поглиблюються. Зокрема, коли мова йде лише про релігієзнавство, то саме в цей період вчені-релігієзнавці починають досліджуватидієві об’єктів, що вільно розвиваються та стають учасниками відчутних змін у соціумі.

Церква починає діяти в нових суб’єктно-об’єктних відносинах: вона перестає бути простим об’єктом вивчення та препарування, стає помітним суб’єктом суспільних трансформацій. Релігійна мережаУкраїнитаіншихпострадянськихкраїнпочинаєшвидкозростати. Це зростання носить не лише екстенсивний, але і яскраво виражений якісний характер. Поволі відновлюється духовно-релігійна освіта, широка мережа церковно-релігійних просвітницьких організацій, монастирів,церковнихвиробництв,релігійнихзасобівмасовоїінформації, зростають релігійні спільноти та братства як засіб реалізації соціальних проектів церкви. Церква виступає помітним виробником сільськогосподарської продукції, активно підтримує культур- но-побутові традиції тощо.

Структурні (кардинальні) зміни в релігійному житті країни відбулися в результаті відродження Української греко-католицької церкви, наслідком яких стали складні трансформаційні процеси в українському православ’ї, пов’язані з церковними розколами та відродженням національно орієнтованих православно-церковних утворень.Максимальноцілісноіякіснозростаютьпротестантськіцеркви, перелік яких відчутно доповнюється появою досить сильних, харизматичних рухів, відроджується мусульманство та інші традиційні релігії, що з давніх часів побутувалина території України. Розпочинається потужне вторгнення в Україну деструктивних релігій, відбувається становлення нової моделі державно-церковних відносин, а саме: церква входить в існуючу систему суспільних інститутів і стає учасником процесу становлення і розвитку в Україні громадянського суспільства.

Усе це стало об’єктом дослідження релігієзнавців наприкінці минулого століття, не менше проблемних питань постало і перед культурологами. Завдання відкрити Україну світові поклало початок

87

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

дослідженням спектру культурних явищ, які було розпочато ще за «залізною завісою». Фахівці в галузі етики та естетики також постали перед питанням кардинальної зміни логіки школи попереднього суспільства та формування аксіології нової доби. Разом з новим науковим пошуком працівників кафедри відпрацьовувався зміст нових курсів релігієзнавства, культурології, етики та естетики. Нові наукові та методичні розробки викладачів кафедри мали на меті донести до студентства все багатство світовоїгуманістичної думки. Саме тому 90-ті роки вимагали значних зусиль щодо осмислення нових суспільних явищ в аспекті гуманізму, у підготовці нових підручників та наукових посібників, які б стали альтернативою заідеологізованій

Засідання кафедри наприкінці 90-х рр.

навчальній літературі попередніх періодів.

Результатом роботи працівників кафедри стали такі публікації: монографія Ж.О. Безвершук «Світова та вітчизняна культура» (1992 р.), колективний навчальний посібник «Зарубіжна та українська культура», за редакцією професора М.М. Заковича (2000р.), «Релігієзнавчий словник» (укладався вченими кафедри у співавторстві із науковцями відділів Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України та викладачами кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка), підручник «Релігієзнавство», праця В.В. Чуприни та О.П. Магері «Православ’я: український вимір», навчальний посібник «Культурологія», що витримав

88

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ

п’ять перевидань, праця Г.С. Мєднікової «Українська та зарубіжна культура ХХ століття», словник-довідник «Історія культури в термінах і назвах» Ж.О. Безвершук та багато інших фахових праць, що мали значний вплив на розвиток сучасного релігієзнавства, культурології, етики та естетики. Отже, важливо наголосити на тому, що на початку 2000-х років кафедра являла собою науково-дослідницький, педагогічний і методичний центр, в роботі якого брали участь відомі вчені та знані фахівці своєї справи. У різні часи до проведення досліджень і вивчення завдань, які поставали перед кафедрою, долучалися такі відомі наукові діячі, як академік НАН України О.С. Онищенко, академік НАПН І.А. Зязюн, професори В.І. Лубський, П.Л. Яроцький, Т.Г. Горбаченко, Л.Г. Конотоп, І.І. Мигович, П.І. Косуха та інші.

З 2001 року кафедру культурології очолює доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, член-кореспондент НАПН України Віктор Дмитрович Бондаренко – відомий релігієзнавець, фахівець у сфері держав- но-церковних відносин та підготовки кадрів вищої атестації. Крім того, Віктор Дмитрович має колосальний досвід роботи у релігійних колах та у сфері освіти і науки, працював в Інституті філософії НАН України та Адміністрації Президен-

та України, очолював Державний комітет України у справах релігій, згодом був З 2001 року кафедру культурології

очолює професор Бондаренко В.Д.

призначений заступником Голови ВАК України, надалі директором департаменту

атестації кадрів МОН України. За визначні заслуги на освітянській та науковій ниві він був нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2001) та Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2008). Його наукові монографії: «Релігійна громада у сучасному суспільстві» (1987), «Сучасна православна релігійність» (1989) – відомі в усій Україні та за її межами.

На початку 2000-х років, з обранням нового завідувача, відбулася ключова подія в історії кафедри – початок підготовки спеціалістів з релігієзнавства. Першій набір студентів був проведений 2002 року на соціально-гуманітарному факультеті. Професор М.М. Закович, нарешті, втілив у життя свою мрію щодо відкриття такої спеціальності на базі НПУ імені М.П.Драгоманова і, разом із професором В.Д. Бондаренком, розробляв навчальний план підготовки бакалав-

89

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

рів, спеціалістів і магістрів зі спеціальності «Релігієзнавство», а згодомі – «Культурологія».

З початку 2000-х років перед кафедрою було поставлено завдання перетворитися на центр наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації для усієї системи педагогічних навчальних закладів країни, що відповідало лідерським позиціям Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова і вирізняло його серед інших педагогічних вищих навчальних закладів України. У зв’язку з цим, починаючи з 2002 року, кафедра стала випускною, а на її базі почали готувати бакалаврів, спеціалістів і магістрів з релігієзнавства, а згодом і з культурології. В різні часи і до сьогодні на кафедрі відкрита аспірантура і докторантура з релігієзнавства, культурології, а з 2013 року – з теології. Набірдо аспірантури та докторантури з метою підвищення кваліфікації було збільшенню в рази.

У 2005 році, внаслідок

філософської освіти і науки, який очолив відомий вчений, доктор історичних наук, професор

І.І. Дробот. Завдяки перебуванню серед споріднених кафедр – кафедра культурології розпочала новий етап у своєму розвитку. Вона неодноразово перемогала за показниками високої науково-педагогічної діяльності. Кафедра отримала завершений цикл підготовки науко-

90