ifon-history-nowedays-future

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ

МИЛЕНЬКА ГАЛИНА ДМИТРІВНА – професор кафедри культурології, кандидат мистецтвознавства, професор. Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Ка- рого, спеціальність «Театрознавство» (1980 р.). Коло наукових інтересів: естетико-мистецтвознавчі та культурологічні аспекти розвитку театру Західної Європи. Відзнаки та нагороди: «Відмінник освіти України» (2004 р.), Почесна грамота Міністерства освіти і науки України (2006 р.), «За наукові досягнення» (2008 р.), Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2008 р.).

МИЩАК ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ – доктор історичних наук, старший науковий співробітник, професор кафедри культурології. Освіта: Київський університет ім. Тараса Шевченка, спеціальність «Історія» (1998 р.). Коло наукових інтересів: історіографія України, історія української культури, державна культурна політика, державно-конфесійні відносини, конституційне та муніципальне право, освітнє право, історія держави і права України та зарубіжних країн.

МІСЮРА ФЕОДОСІЙ АНДРІЙОВИЧ (27 серпня 1923 р. – 28 березня 2002 р.) –кандидат філософських наук, доцент, виконував обов’язки завідувача кафедри культурологіїв (1981-1983 рр.). Освіта: Філософський факультет Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка (1951 р.), Філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені М.Горького (1949 р.). Коло наукових інтересів: творчість М.П. Драгоманова, естетичне виховання. Праці: співавтор Української радянської енциклопедії, Української літературної енциклопедії ім. М.Бажана.

МОНАХОВА НАТАЛІЯ ВІКТОРІВНА – старший викладач кафедри культурології. Освіта: Національний університет«Києво-МогилянськаАкадемія»,спеціаль- ність «Культурологія» (1999 р.), Центральноєвропейськийуніверситет(Угорщина),спеціальність«Гендерні студії» (2001 р.), Національний технічний університет «Київськийполітехнічнийінститут»,спеціальність«Педагогіка вищої школи» (2003 р.). Коло наукових інте-

111

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

ресів: стратегії пам’яті та забуття у сучасній авто/біографічній прозі.

НАЗАРЕНКО ЮЛІЯ АНАТОЛІЇВНА – старший викладач кафедри культурології, провідний спеціаліст служби ректорату (з 2009 р.). Освіта: Національний транспортний університет, спеціальність «Правознавство»(2005р.).Колонауковихінтересів:релігійнаосвіта, державно-церковні відносини, взаємодія церкви і держави в освітній сфері.

ОСАДЧА ЛАРИСА ВАСИЛІВНА – доцент кафедри культурології, кандидат філософських наук. Освіта: Київський національний університет ім.. Тараса Шевченка, спеціальність «Політологія». Коло наукових інтересів: проблеми некласичної культурології: постмодерний дискурс.

ОСТАЩУК ІВАН БОГДАНОВИЧ – професор кафедри культурології, доктор філософських наук. Освіта: Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника, спеціальність «Українська мова і література» (2001 р.),Прикарпатськийуніверситетім.ВасиляСтефаника, спеціальність «Релігієзнавство» (2003 р.). Коло наукових інтересів: мова релігії, сакральний символізм.

ПРОЦИК ЛЕСЯ ЛУКАШІВНА – доцент кафедри культурології, кандидат історичних наук. Освіта: Київський національний університет культури і мистецтв, спеціальність «Театральне мистецтво» (2000 р.). Коло наукових інтересів: історія театру, театральна режисура, теорія мистецтва, психологія акторської майстер- ності,організаціятапостановкадозвіллєво-розважаль- них, ігрових і шоу-програм, майстерність ведучого телевізійних програм. Відзнаки та нагороди: Подяка за співпрацю у соціальній роботі, вагомий особистий внесок у вирішенні питань з виховання молоді та формування високих моральних цінностей від Президента молодіжної організації «Агапе» О.Кормана (2010 р.), Подяка за плідну співпрацю і вагомий внесок у розвиток української культури від директора Компанії «Менеджмент-ХХІ» В.І. Гориславець (2010 р.), Подяка

112

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ

за організацію проведення І фестивалю-конкурсу українського та польського мистецтва «Музичні зустрічі в Палаці Браницьких» (2011р.).

ПРУДЕНКО ЯНІНА ДМИТРІВНА – доцент кафедри культурології, кандидат філософських наук, викладач Культурного проекту та Школи візуальних комунікацій, колумніст онлайн журналу про сучасне мистецтво KORYDOR, куратор Відкритого архіву українського медіа арту, куратор Нової художньої школи: медіа арт для практиків-2013, куратор арт проектів "Україна нових медіа" (в рамках конкурсу МУХі-2011, 2011), "Обережно! Нові медіа всередині!" (Словаччина, 2014), "Дресировані глітчі" (Мала галерея Мистець-

кого Арсеналу, 2014), "Scientia perfecta" (галерея Худграф, 2014), "[un]moved" (Мистецький Арсенал, 2014), "Передчуття'013" (галерея Худграф, 2015), "Міфогенез" (Національний художній музей України, 2015), "WARNING!" (Львів, Палац мистецтв, 2015), учасник конференцій та відкритих лекторіїв в університетах та арт інституціях Великої Британії, Італії, Польщі, Чехії, Словаччини, Латвії, Грузії, Росії, України. Освіта: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, спеціальність «Філософія» (2005 р.) Коло наукових інтересів: художня культура в епоху новітніх технологій, взаємовідносини «людина – техніка» як філософ- сько-естетича проблема.

РУСАКОВ СЕРГІЙ СЕРГІЙОВИЧ – старший викладач кафедри культурології, кандидат філософських наук, заступник директора ІФОН з соціально-вихов- ної роботи (з 2013 р.), головний редактор газети НПУ «Педагогічні кадри» (з 2010 р.), член Національної спілки журналістів України. Освіта: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, спеціальність «Культурологія» (2010 р.). Коло наукових інтересів: Cultural studies, теорія масової і популярної культури, прикладна культурологія. Відзнаки та нагороди: Почесна відзнака НПУ імені М.П. Драгоманова «Срібна медаль «Михайло Петрович Драгоманов 18411895рр.» (2010 р.), Подяка Київського міського голови (2010 р.), Почесна Грамота Міністерства освіти і науки

113

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

України (2010 р.), лауреат рейтингу «Кращий освітянин року» (2012 р.), відзнака «Трудова слава» Міжнародного рейтингу «Золота фортуна» (2013 р.), Почесна грамота ректора університету (2014 р.), відзнака «Відмінник освіти» (2015)

ФІЛОНЕНКО МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ (25 травня 1930 р. – 2 вересня 2002 р.) – кандидат філософських наук, доцент, виконував обов’язки завідувача кафедри культурології (1979-1983 рр.). Освіта: Філософський факультет Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка (1956 р.). Коло наукових інтересів: історія православ’я, соціальне вчення православ’я. Праці: «Соціальний ідеал – реальний та уявний» (1981 р.), «Православие и современность» (1983 р.), співавтор «Релігієзнавчого словника» (1996 р.), «Юридичної енциклопедії» (1999 р.).

ХРИПКО СВІТЛАНА АНАТОЛІЇВА – доцент кафедри культурології, кандидат філософських наук. Освіта: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, спеціальність «Вчитель історії і методист виховної роботи». Коло наукових інтересів: духовно-релігійний вимір етнокульурного простору України. Праці: Аксіологічний дискурс освітнього феномену: цінне, ментальне, національне, наукове - Навчально-методичний посібник - Київ-2009 - 402с. (гриф МОН - № 1/11 - 5557 від 16.07.09); Етнокультурна царина духовно-релігійних обрисів української ментальності: усталеності та інновації - Монографія - Київ - 2009 - 150с.; Етно-аксіологічна палітра традиційної української культури - Навчально-методичний посібник - Київ-2011 - 266с.

ХРОМЕЦЬ ВІТАЛІЙ ЛЕОНІДОВИЧ – доцент кафедри культурології, кандидат філософських наук, член редакційної ради Часопису Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського «Колегія». Освіта: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, спеціальність «Релігієзнавство» (2004 р.). Коло наукових інтересів: методологія і зміст викладання культурологічних та релігієзнавчих дисциплін.

114

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ

ЦЕЛКОВСЬКИЙ ГЕННАДІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ – старший викладач кафедри культурології. Освіта: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, спеціальність «Релігієзнавство» (2009 р.). Коло наукових інтересів: історія релігієзнавства, філософія релігії, антропологія релігії. Відзнаки та нагороди: Кращий випускник ІФОН (2009 р.).

ЧОРНОМОРЕЦЬ ЮРІЙ ПАВЛОВИЧ – професор кафедри культурології, доктор філософських наук, член редколегії філософського журналу "Sentetiae", редактор спеціальних випусків журналу "Філософська думка" (спільно із журналом "Sentetiae"). Освіта: філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціальність «Філософія» (1997 р.) Коло наукових інтересів: філософський та релігієзнавчий аналіз сучасної теології, релігійної освіти, християнської традиції Європи та України. Відзнаки та нагороди: премія імені Кароля Войтили найкращому релігійному журналісту України

(2011 р.).

115

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ

У дні ювілеїв – 180-річчя НПУ імені М.П. Драгоманова та 10-річ- чя заснування Інституту філософської освіти і науки – кожен підрозділ, в тому числі і кафедра психології, підсумовує результати свої трудової та наукової діяльності.

Кафедра психології є одним із найстаріших підрозділів університету, вона продовжує славні традиції наукових шкіл своїх попередників,живитьсятимневичерпнимпотенціалом,якийдавпоштовх розвитку психології в Україні.

Історія кафедри психології сягає своїм корінням 1834 року, коли на базі Київського університету Святого Володимира було відкрито філософський і юридичний факультети (28.08.1834 р.) та «особливий виховний заклад» – Педагогічний інститут (04.12.1834 р. за новим стилем).

Слід зазначити, що Київський університет Святого Володимира відіграв значну роль у розвитку психології в Україні, адже упродовж усього свого існування був центром психологічних знань. Серед викладачів психології того часу можна назвати імена О.М. Новицького, П.С.Авсеньєва, Г.М.

Гогоцький С.С. Скворцова, О.О. Козлова, С.С. Гогоцького, Г.І. Челпанова, О.М. Гілярова.

О.М.Новицькому належить перший підручник з психології «Руководство к опытной психологи» (1840 р.), в якому основні питання психології викладались на рівні тогочасної науки. Автор багато в чому доповнює теоретичні положення німецького філософа Ф.Фішера, який на той час вважався загальновизнаним авторитетом у цій галузі і за підручником якого спочатку викладав курс психології сам О.М. Новицький.

Великим досягненням О.М.Новицького було те, що він один із перших почав викладати свої лекції російською мовою, а не латиницею, як це було прийнято в ті часи.

У 1850 р., за наказом Міністерства освіти, в університетах було припинено викладання філософії світськими професорами і залишено тільки викладання курсів досвідної психології, логіки та педагогіки. Восени 1850 року Синод затвердив викладачем психології Київського університету професора богослов’я І.М. Скворцова. Надалі,впродовж майже 30 років, кафедру філософії очолював професор С.С. Гогоцький, вихованець Київської духовної академії, який

116

КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ

читав курс психології. Свою наукову і педагогічну діяльність С.С. Гогоцький спрямовував на те, щоб поєднати духовну та досвідну психологію. Його величезним досягненням була спроба пов’язати психологію з педагогікою та показати важливу практичну роль психології. С.С. Гогоцький склав і докладно розробив програму з психології, яку широко використовували викладачі психології до 90-х років ХІХ ст.

У 1890-х роках в університет прийшли світські професори, які прагнули підкреслити значення досвідного дослідження і широко використовували в своїх курсах результати цих досліджень.

З ім’ям професора Г.І. Челпанова пов’язаний початок у Київському університеті лабо- раторно-експериментального психологічного дослідження. Ним була організована лабораторія експериментальної психології, яка, з одного боку, виконувала завдання демонстрації психологічного експерименту під час лекцій та семінарських занять зі студентами, а з друго-

го – була базою для наукового дослідження в Челпанов Г.І. університеті. Г.І. Челпанов вперше у практиці університетського викладання психології по-

чав проводити практичні та семінарські заняття зі студентами. У Київському університеті він заснував Психологічний Семінарій (1897 рік), обладнаний спеціальною бібліотекою і приладами. Як чудовий і досвідчений методист-педагог, Г.І. Челпанов згрупував навколо себе талановиту молодь, зі складу якої потім вийшли кваліфіковані наукові працівники – філософи та психологи.

1907 року Г.І. Челпанов перейшов на кафедру філософії Московського університету, де продовжував свою діяльність у галузі психології. Він був засновником і керівником першого в Росії Психологічного інституту (1914 рік), плануванням навчального процесу, технічною і науковою організацією якого займався самостійно.

Г.І. Челпанову належить двотомна монографія «Проблема восприятия пространства», в якій він розглядав цю важливу і складну проблему в двох аспектах – психологічному та гносеологічному. У роботі подано цікавий з наукової точки зору психологічний матеріал з історії питання, критика сучасних йому теорій і власний психологічний аналіз. З інших праць Г.І. Челпанова особливе місце посідає його посібник-практикум «Вступ до експериментальної психології» для студентів. Він був першим зразково складеним у методичному плані посібником для практичних занять з психології. Велику увагу

117

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

приділяв Г.І. Челпанов і викладанню психології

всередній школі. Його підручник з психології для гімназій був одним із кращих шкільних посібників.

Важливе значення для розвитку психології

вКиївському університеті Святого Володимира мала діяльність професора І.О. Сікорського, вихованця медичного факультету університету, який протягом майже 25 років очолював у ньому

Сікорський І.О. кафедру психіатрії та нервових хвороб.

Як людина всебічно розвинена, І.О. Сікорський цікавився питаннями з різних галузей знань. Поруч зі своєю основною спеціальністю «Психіатрія», він багато уваги приділяв питанням психології, зокрема дитячої та педагогічної. Йому належить близько 50 праць із загальної психології і понад 20 – з психології дитячого віку.

Особливо цінними були праці І.О. Сікорського в галузі психології дитячого віку. Він одним із перших почав застосовувати експеримент у вивченні дитячої психіки.

І.О. Сікорський розглядав психологію як природничу, досвідну науку, яка має велике практичне значення, зокрема, в галузі виховання і навчання дітей, гігієни їх нервово-психічного здоров’я. Основні

ром, умів викликати у студентів інтерес до психології. Він привертав їх увагу до нових досліджень у цій галузі, заохочував до наукової роботи. Учений почав відновлювати роботу психологічної лабораторії, яка після від’їзду з Києва професора Г.І. Челпанова певний час не працювала.

Значний внесок у розвиток психології і педагогіки зробив С.А. Ананьїн. До 1917 року він викладав студентам історико-філоло-

118

КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ

гічного факультету Київського університету, читав курси педагогіки іпсихології.Йогоцікавилипитанняморальнихтаосвітніхідеалівмолоді, питання поліпшення шкільної освіти.

У1915 році вчений видає монографію «Інтерес до вивчення сучасної психології та педагогіки», присвячену проблемі вивчення значення інтересу у вихованні та навчанні.

Після об'єднання 1920 року Київського Університету Святого Володимира, Вищих жіночих курсів (Університету Святої Ольги), Учительського інституту та інших закладів у Київський Вищий інститут народної освіти імені М.П.Драгоманова (ВІНО), С.А. Ананьїн очолює факультет професійної освіти (1921 рік) і кафедру педагогіки, а згодом і психології. Він читає курси лекцій із загальної педагогіки, дидактики, дитячої психології. Співробітники кафедри досліджували питання психофізіології розвитку дитини, педологічні засади дошкільного виховання, історію педагогіки. 1922 року у Києві створюється науково-дослідна кафедра педології, яку очолив С.А. Ананьїн.

У1926 році Вищий інститут народної освіти перейменовують у Київський інститут народної освіти (КІНО) імені М.П.Драгоманова, де психологію читають на кафедрі педології. Очолює кафедру професор В.В. Радзімовська. Дійсними членами кафедри працювали І.Б. Селіханович, О.М. Раєвський, О.І. Дорошенко, Л.Ф. Музиченко. Наукові співробітники кафедри: К.С. Мокульський, Г.Е. Журавський, С.М. Плотникова. При кафедрі була відкрита педологічна лабораторія КІНО, завідувачем якої став професор О.М. Раєвський. Серед багатьох курсів, які читали викладачі кафедри, були «Наука про поведінку для студентів факультету професійної освіти» та курс «Психологія раннього дитинства» для дошкільного відділу факультету соціального виховання.

Після перетворення КІНО імені М.П. Драго-

манова в Київський педагогічний інститут імені Костюк Г.С. О.М. Горького (1933 р.) кафедру психології очо-

лив кандидат психологічних наук, професор, Заслужений діяч науки УРСР, дійсний член АПН СРСР Г.С. Костюк (1899-1982). Г.С. Костюк займався теоретичними дослідженнями, що стосувалися історії психології, проблем онтогенезу людської психіки, умов психічного розвитку; питань навчання, виховання і розвитку, рушійних сил розвитку психіки. До експериментальних праць належить робота, пов’язана із сприйняттям, зокрема, із перцептивними діями.

У жовтні 1945 р. за ініціативою Г.С. Костюка створюється Науко- во-дослідний інститут психології УРСР (нині цей інститут має ім’я

119

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

Г.С. Костюка). Під його керівництвом протягом 27 років ця установа стала важливим осередком психологічної думки, кузнею психологічних кадрів, центром координації наукової діяльності українських психологів.

Г.С. Костюк є автором понад 200 праць, зокрема, двох видань підручника з педології, декількох підручників з психології. Перший в Україні підручник із загальної психології для вузів вийшов друком 1939 року (із 20 розділів 16 написав Г.С. Костюк) і перевидавався у 1941, 1955, 1961 та 1968 роках у поновленому, доопрацьованому вигляді. У 1976 році за редакцією Г.С.Костюка було опубліковано посібник з вікової психології. Він також є автором багатьох публікацій, що стосуються вікової і педагогічної психології.

У центрі наукових інтересів Г.С. Костюка завжди залишалась проблема здібностей, індивідуальних відмінностей у психічній діяльності. Прийшовши до психологічної науки з учительської ниви, Григорій Силович упродовж усієї своєї наукової діяльності підтримував тісний зв'язок із школою, добре знав її проблеми й потреби.

«Процес навчання можна й треба будувати так, – казав Г.С. Костюк, – щоб усі учні, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей, успішно оволодівали обов'язковим програмним матеріалом, але щоб водночас могла розкритися індивідуальна своєрідність кожної дитини, найповніше реалізувалися її можливості».

З 1952 року по 1980 рік завідувачем кафедри був кандидат психологічних наук, професор Д.Ф. Ніколенко (1899-1993). Він є автором понад 250 науково-методичних праць з психології, засновником наукової школи з

проблем вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчительських кадрів. Йому належить ідея створення педагогічних класів як чинника профорієнтаційної роботи залучення молоді до професії вчителя. Він вивчав питання формування умінь і навичок під час оволодіння різними видами діяльності. Викладач «від бога», він умів захопити своїми ідеями всіх, хто слухав його лекції. За життя Дмитра Федотовича, аби збагнути це мистецтво, достатньо було послухати лише одну його лекцію: вміння зачарувати аудиторію було безмежним, а кожне слово закарбовувалося в пам'яті назавжди. Широка ерудиція, красномовність, зовнішня привабливість, гучність, інтонаційна і темброва виразність голосу, переконаність у кожній фразі, яка передавалась слухачам, – все це не залишало

120