77. Постсталінська модернізації України (1953 – 1964 рр.).

З приходом до влади М. Хрущова у СРСР відбувається демократизація, поверхнева, непослідовна. По суті, монополію на владу мала КПРС,змінився лише її лідер, тобто, в даному випадку про повну демократизаціюговорити не можна, бо основні риси режиму зберігались.

Основні тенденції суспільно-політичного життя:

1) розвінчання культу особи Сталіна - почалось з 25 лютого 1956 року (ХХ з'їзд КПРС), коли М. С. Хрущов виступив із секретною доповіддю "Про культ особи Сталіна та його наслідки", в якій викрив сталінські злочини, оприлюднив відомості про те, як діяла репресивна система. Доповідь була виголошена лише перед радянськими апаратника, в той час як на з'їзді були присутні й іноземні учасники. Позитивно: Доповідь поклала дорогу керованій десталінізації, мала ефект вибуху.

2) Партійний апарат був розділений на міський й сільський - ця реформа є негативною, адже відбувалось посилення розриву, зокрема економічного, між містом та селом та загострювалася суперництво в партії.

3) Введення обмежень для керівних функціонерів КПРС - їм заборонялось обиратись на одну посаду більше ніж на два строки по 4 роки підряд - зменшило авторитет Хрущова серед членів партії.

4) Розширення президіуму ЦК до 15 чоловік - для того, щоб оточити себе"своїми людьми".

Взагалі реформи мали сприяти демократизації влади, розширенню колектівності її, але у 1958 р.. , коли Хрущов посів ще другу посаду -Голови Ради Міністрів СРСР, стало зрозуміло, що Хрущов використав ЦК для того, щоб краще укріпітісь на вершині бюрократичної піраміди, і сам не проти зосередити всю владу в своїх руках. Реформи призвели до згуртування партапаратніків проти Хрущова.

Отже, промисловий потенціал зростав досить швидкими темпами, інтеграція економіки республік в загальносоюзному комплекс уповільнілась, зацікавленість робітників у праці збільшилась, АЛЕ якість продукції залишалась низькою та відбувалось погіршення екологічного стану

78. Економіка Радянської України доби “загальнонародної держави” (1961 – 1985 рр.).

У післявоєнні  роки функціонування радянського  парламен­

таризму в Україні зумовлювалося новими обставинами, що скла­

лися для всього Радянського Союзу в зовнішній і внутрішній сфе­

рах. Переможне завершення Другої  світової  війни  уможливило

нові територіальні надбання для СРСР — до нього були приєднані

Східна Пруссія, Галичина, Закарпаття, Буковина та ін. У вигляді

країн народної демократії, а згодом «міжнародної соціалістичної

системи» була  створена буферна  зона між  СРСР і  капіталістич­

ною Європою. Радянська імперія стала могутньою як ніколи.

У новій могутності і величі СРСР виявилися і нові суперечності,

що загрожувало в перспективі самому існуванню великої імперії.

По-перше,  з  входженням  Галичини,  Буковини і  Закарпаття  до

складу України значно зріс її національно­державницький потен­

ціал, по-друге, існування самостійних держав в межах радянського

контролю і відсутність кордонів безпосередньо з капіталістични­

ми країнами об’єктивно сприяло посиленню тенденцій до україн­

ської самостійності.

В результаті зміни кордонів переважна кількість українців і

більша частина українських етнічних земель опинилася в складі

однієї держави — СРСР і квазідержавного утворення — Українсь­кої РСР. Змінився національний склад населення України. Внаслі­

док воєнних дій, депортацій, післявоєнного обміну населенням зменшилася питома вага низки національних меншостей