Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

st_UKRAYiNI_KURS_LEKTs_J

.pdf
Скачиваний:
12
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
2.68 Mб
Скачать

Лекція 6. Українське державотворення: етапи й особливості

Системою місцевої адміністрації опікувалося міністерство внутрішніх справ.

У добу Української Держави вдалося досягти певних успіхів, перш за все в зовнішньополітичній сфері. Україна встановила дипломатичні відносини з країнами Центрального блоку. Велися переговори з Румунією, Фінляндією, Швейцарією, Іспанією, Швецією тощо. Під тиском німців навіть російські більшовики визнали українську державність і 12 червня 1918 р. в Києві підписали мирний договір. Втім Радянська Росія розгорнула справжню таємну підривну війну проти гетьманату. З травня по листопад 1918 р. в Києві перебувала чисельна делегація РСФСР, яка насправді шпигувала й проводила підривну діяльність. Через таємні бази в Курську, Брянську, Воронежі на територію України постачалася зброя, листівки, гроші, антигетьманська література. Підривна робота Росії підбурювала населення до збройних виступів проти П. Скоропадського, німецько-австрійських окупаційних військ й унеможливлювала встановлення правопорядку в країні.

В економіці відбулись зміни на краще. Відбудовувалися залізниці, мости, дороги. Вдалося налагодити фінансові справи. Цьому сприяли законодавчі акти гетьманського уряду, зокрема закон «Про право продажу і купівлі земель поза міськими поселеннями» захищав інтереси власників.

Гетьман провів важливі судові реформи. Створювалася система губернських і повітових судів. Сенат вважався найвищим судовим органом. Судочинство стало гласним за участю присяжних. Помітними були здобутки у галузі культури і освіти. Урочисто 6 жовтня 1918 р. в Києві було відкрито перший державний український університет, другий – у Кам'янці-Подольському. У вищих навчальних закладах працювали кафедри української мови, літератури, історії. Засновано український державний театр, Національний музей, Національну капелу, відкривалися гімназії, бібліотеки. Створену Українську Академію Наук урочисто відкрили 24 листопада 1918 р.

Значну увагу П. Скоропадський приділив військовому будівництву. Існувала ціла програма формування регулярних, професійно підготовлених збройних сил. Уже навесні 1918 р. Рада Міністрів за згодою гетьмана ухвалила план Генштабу з організації української армії, яка мала складатися з 8 армійських корпусів. На листопад 1918 р. чисельність гетьманської армії становила близько 60 тис.

Повернення землі поміщикам, примусове вилучення хліба, каральні експедиції окупаційних військ проти українського селянства вкрай

171

Історія України

загострювали внутрішньополітичну ситуацію в країні. Скрізь вибухали антигетьманські повстання. Наступ на революційні завоювання: закриття опозиційних газет, цензура, обмеження політичних свобод налаштували український демократичний політичний загал проти П. Скоропадського. В країні оформилася потужна опозиція в особі Українського національного

союзу (УНС).

З поразкою Німеччини в Першій світовій війні становище гетьмана стало безпорадним. Антанта не визнавала Української Держави і воліла поновлення колишньої Росії. У цій патовій ситуації П. Скоропадський 14 листопада 1918 р. відправив у відставку прогерманський Кабінет Міністрів Ф. Лизогуба і підписав грамоту про федерацію з майбутнього небільшовицькою Росією. Новий уряд очолив С. Гербель, який мав антиукраїнські погляди.

Грамота про федерацію з Росією, новий уряд, в якому більшість складали неукраїнці, маса росіян, які тікали до Києва від більшовиків, вільна діяльність проросійських антиукраїнських партій і організацій, а також сприяння організації білогвардійських загонів – усе це налаштувало широкі кола населення проти гетьмана і підняло його на повстання. Воно почалося 14 листопада 1918 р. Його очолила Директорія. Уже 18 листопада 1918 р. повстанці розбили гетьманські війська під Мотовилівкою, а 14 грудня армія Директорії здобула Київ. У цей день П. Скоропадський зрікся влади і виїхав за кордон. Так закінчився етап побудови національної держави на базі консервативної ідеології.

6.6. Українська Народна Республіка доби Директорії УНР

Українські партії і організації, які перебували в опозиції до гетьмана П. Скоропадського і об’єдналися в Український Національний Союз, на таємному засіданні УНС 14 листопада 1918 р. створили Директорію на чолі з В. Винниченком. Вона очолила народне повстання проти гетьмана, яке почалося 14 листопада, а 19 грудня 1918 р. Директорія урочисто в’їхала у Київ. Вона швидко встановила свою владу на значній території України. Знову почали діяти заборонені П. Скоропадським ради. Поспішно формувалися регулярні збройні сили. Було відновлено УНР.

Новостворений уряд Директорії УНР проголосив 26 грудня 1918 р.

«Декларацію до українського народу», де виклав головні програмні цілі.

Незабаром з’явилася низка законів, що закріплювали владу в УНР за трудовими класами. Класи нетрудові позбавлялися права голосу в керівництві державою. Директорія, розглядаючи себе як тимчасовий

172

Лекція 6. Українське державотворення: етапи й особливості

революційний орган, запевнила, що передасть свої права і повноваження тільки трудовому народові незалежної другої УНР.

Директорія схилялася до соціалістичного шляху розвитку другої УНР. Вона продовжувала політичний та економічний курс ЦР. Проте лідери Директорії на відміну від провідників ЦР чітко стояли на позиції незалежності України.

Директорія, відновивши дію усіх законів першої УНР, ухвалила новий закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу.

У середині самої Директорії розгорнулася палка дискусія щодо моделі державності – європейського чи радянського зразка. Формально було досягнуто компромісу, суть якого зводилася до того, що за основу розбудови держави було взяти так званий «трудовий принцип» або «принцип трудових рад» (в губерніях і повітах створювалися трудові ради, а в центрі – Конгрес трудового народу).

Конгрес трудового народу – свого роду парламент, сформований з делегатів робітників, селян, трудової інтелігенції. Перша його сесія відбулася 23-28 січня 1919 р. в Києві. Конгрес затвердив Акт злуки УНР і ЗУНР, передав тимчасово законодавчу і виконавчу владу Директорії, проголосив загальне виборче право для виборів майбутнього українського парламенту.

Внутрішня і зовнішня ситуація, в якій опинилася Директорія УНР,

була дуже складною. Україна була оточена ворогами з усіх боків. На її території діяли шість ворожих армій. На заході військові дії проти України вели польські війська, які підтримувала Антанта. На південному сході загрожували білогвардійські війська А. Денікіна. Південь України окупували англо-американські, французькі загони та їх союзники, які підтримували білогвардійців і прагнули поновлення імперської Росії. Зі сходу війну проти Директорії УНР почала війну Радянська Росія. Крім того, в Україні розгорнулася отаманщина (зокрема, махновщина).

Залишена напризволяще, Директорія активно шукала виходу з тяжкого становища, прагнула в будь-який спосіб зберегти українську державність. Вона намагалася знайти підтримку з боку країн Антанти. З

цією метою делегація УНР проводила важкі переговори з командуванням окупаційного корпусу Антанти в Одесі. Друга делегація відбула на Паризьку мирну конференцію з метою визнання міжнародним співтовариством права за українцями мати свою державу. Проте країни Антанти у підсумку проігнорували зусилля Директорії, відмовилися

173

Історія України

визнати незалежність УНР, надати їй військово-технічну і політичну підтримку у війні проти російських більшовиків і поляків.

22 січня 1919 р., що було першою річницею проголошення ІV Універсалу ЦР, відбувся Акт злуки УНР і ЗУНР. Об’єднання УНР і ЗУНР носило більше ідеологічний, ніж державно-правовий характер. Соборна Україна існувала формально до 16 листопада 1919 р. Політична, військова та економічна ситуація не дозволили наповнити об’єднавчі зусилля реальним державотворчим змістом. Крім того, давалися взнаки різниця політико-ментального середовища обох частин України, їх різний історико-політичний досвід, різні релігійні традиції, протилежність зовнішньополітичного впливу тощо.

Зазначимо, що у ставленні до проблеми української державності склалися три соціальні групи. Так, ідею незалежної УНР підтримувала національно свідома інтелігенція і частина патріотично налаштованого селянства. У той же час переважна більшість робітничого класу, ліворадикальна інтелігенція і більшість селянства виступали за приєднання УНР до Радянської Росії. Буржуазія, середній клас і заможне селянство були прихильниками не української державності, а єдиної небільшовицької Росії.

Не менш строкатою була етнополітична картина. Переважна більшість росіян виступали за повернення українських земель до складу Росії. Етнічні поляки Правобережжя і Західної України мріяли про возз’єднання з Польщею. Єврейська меншина України також воліла під Росію. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що українська демократична влада Директорії внаслідок певних об’єктивних і суб’єктивних обставин не могла поінформувати населення про свої плани. Натомість ворожа пропаганда поляків, більшовиків і білогвардійців спотворювала справжні наміри українських лідерів. У другій половині 1919 р. С. Петлюру було призначено Головним Отаманом військ УНР.

13 лютого 1919 р. С. Петлюра став головою Директорії УНР. Відбувається зміна політичного курсу України. Ліві, пробільшовицькі ухили В. Винниченка, які дратували Антанту, йдуть в минуле. За С. Петлюри Директорія позиціонує себе як антибільшовицька влада, яка прагне демократії західного типу.

Ситуація для Директорії складалася катастрофічною. Наприкінці січня – на початку лютого 1919 р. радянські війська розбили основне угрупування військ Директорії під Києвом, а 5 лютого вони захопили Київ. Збройні сили Директорії танули, в них зростало дезертирство, занепадала

174

Лекція 6. Українське державотворення: етапи й особливості

дисципліна. На початку березня 1919 р. під натиском більшовиків Директорія переїхала з Вінниці до Проскурова. Тут у середині березня відбулося останнє засідання Директорії повного складу.

На початку квітня в Рівному було проведено реорганізацію Директорії, впорядковано її функції, які зводилися до затвердження законів, укладених міністерствами, дачею розпоряджень уряду.

Літня кампанія 1919 р. в підсумку виявилася програшною для Директорії. Після завзятих боїв Наддніпрянська і Галицька армії України 30 серпня 1919 р. звільнили Київ. Однак втручання білогвардійців А. Денікіна, які не визнавали незалежної України, звели нанівець зусилля українців. Розпочався драматичний відступ військ Директорії аж до Кам’янця-Подільського. Героїчний рейд українських військ по тилах денікінців і Червоної Армії взимку 1919-1920 рр. отримав назву Зимового походу.

Безвихідь ситуації штовхнула С. Петлюру до переговорів з Польщею. Він сподівався залучити її до спільної війни проти більшовиків. Проти цього запротестували галичани, розуміючи, що союз С. Петлюри з Польщею і надання нею допомоги Директорії відбудеться за рахунок Східної Галичини, яку С. Петлюра погодиться віддати полякам. Між керівництвом УНР і ЗУНР розгорівся конфлікт. Командування УГА на чолі з О. Греківим оголосило про перехід до Денікіна, а через деякий час на бік Червоної Армії. С. Петлюра із залишками армії перейшов на територію Польщі, звідки в квітні 1920 р., підписавши з поляками Варшавський договір, вирушив в останній, на жаль, невдалий похід в Україну.

Поразка армії УНР призвела до майже повного придушення національно-визвольного руху. Трагізм національно-визвольних змагань українців 1917-1920 рр. був зумовлений тим, що вони проходили за вкрай несприятливих внутрішніх і зовнішніх умов. Адже до 1917 р. Україна як геополітична реальність не існувала, а створення національної української держави викликало спротив ворожо налаштованих сил (Антанта, Радянська Росія, Польща). Країни Антанти підтримували Польщу і її плани захопити західноукраїнські землі; Румунію і її намагання заволодіти Північною Буковиною; Чехословаччину, яка захопила Закарпаття; плани білогвардійців щодо відновлення імперської Росії. Лідери українських урядів діяли за міжнародної ізоляції і внутрішньої контрреволюції, а власних сил для перемоги над чисельними ворогами не було. Втім під час

175

Історія України

національно-визвольних змаганнях, безумовно, формувалися і змінювалися національна свідомість, патріотизм українського народу.

6.7. ЗУНР

9 листопада 1918 р у Львові проголосили Західноукраїнську Народну Республіку. Цій події передувало жорстке протистояння української і польської громад Галичини. Наприкінці Першої світової стало зрозуміло, що Австро-Угорщина доживає останні дні. Наприкінці жовтня – початку листопада 1918 р. проголосили незалежність Угорщина, Чехословаччина, Польща тощо. Поляки Галичини вважали цей край своїм і активно готувалися до захоплення там влади з тим, щоб у подальшому приєднати його до Польщі. На дії поляків українці відповіли збройним повстанням і захопленням влади у Львові 1 листопада 1918 р. Було зайнято всі стратегічно важливі об’єкти міста – військові казарми, телеграф, пошта, будинок сейму, банки та ін. У перші дні листопада українці без боїв перебрали владу і в інших містах та місцевостях Галичини.

На засіданні Української Народної Ради (УНР), що була утворена ще 18 жовтня 1918 р., було визначено назву Української держави – Західноукраїнська Народна Республіка (9 листопада 1918 р.). До її складу увійшли Східна Галичина, Північна Буковина й українські повіти Закарпаття. Держава охоплювала близько 70 тис. кв. км. території з населенням 6 млн. (71 % українців, 14 % поляків, 13 % євреїв, 2% угорців тощо). Невдовзі Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття спочатку окупувала Угорщина, а у січні-квітні 1919 р. – Чехословаччина. Все це відбувалося за згоди Антанти. Отже, ЗУНР фактично охоплювала тільки Східну Галичину з населенням 4 млн. (75 % українців, 12 % поляків, 11% євреїв, 2% – інші національності).

З проголошенням ЗУНР вищу владу в краї захопила Українська Національна Рада, яка 9 листопада 1918 р. сформувала уряд ЗУНР –

Державний Секретаріат на чолі з К. Левицьким. Він складався з

14 міністерств. Згодом структура і персональний склад уряду зазнали певних змін. Українська Національна Рада визначила одним з основних завдань вжити всіх необхідних заходів для об’єднання ЗУНР та УНР (Українською Народною Республікою).

Українська Національна Рада на чолі з Є. Петрушевичем в «Основному тимчасовому законі» від 13 листопада 1918 р. окреслила конституційні засади новоствореної української держави. У ньому проголошувалося верховенство й суверенітет народу, який реалізує свої

176

Лекція 6. Українське державотворення: етапи й особливості

конституційні права через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування за пропорційною виборчою системою. Виборчим правом наділялися всі громадяни держави, незалежно від національності, віросповідання, статі. До виборів парламенту (Сейм) вся повнота законодавчої влади належала Українській Національній Раді, а виконавчої – Державному Секретаріатові.

Згідно з розпорядженнями Української Національної Ради від 11 листопада 1918 р. по всій ЗУНР ліквідовувалися старі органи влади і управління. Замість них шляхом виборів належало утворити нові, українські. Наприклад, у сільських і містечкових громадах ними мали стати громадські й міські комісари, а їх дорадчими органами – так звані

«прибічні ради», а в повітах – повітові комісари й повітові національні ради.

Для охорони громадського порядку в багатьох повітах і громадах обирали народну міліцію, в деяких – зберегли, оновивши її склад,

жандармерію.

Після виборів органів місцевої влади у багатьох повітах відбувалися збори, наради громадських і міських комісарів для інформування населення про найближчі завдання, прийняті Державним Секретаріатом і УНР.

16 листопада 1918 р. було ухвалено закон «Про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки». Згідно з ним залишалося чинне попереднє австрійське законодавство, якщо воно не суперечило цілям ЗУНР. Закон впорядкував утворення, структуру та функції місцевих органів влади й управління.

Тим часом поляки не полишали намірів повернути собі Східну Галичину. Вони почали бойові дії проти ЗУНР. Під тиском переважаючих сил ворога українська влада і її військо 22 листопада залишили Львів і переїхали спочатку до Тернополя, а в перших числах січня 1919 р. – до Станіслава.

4 січня 1919 р. Українська Національна Рада прийняла низку законів, спрямованих на удосконалення її власної структури. Одним із них вирішено утворити Президію у складі президента (Є. Петрушевич) і чотирьох його заступників. Президент скликав засідання УНР і головував на них. Було також утворено Відділ Української Національної Ради. Він складався з президента і дев’яти членів й виконував функції колегіального глави держави. До компетенції Відділу відносилось: призначити міністрів;

177

Історія України

приймати їх відставку; оголошувати амністію; затверджувати й публікувати закони.

Вважаючи себе органом невиборним і тимчасовим, Українська Національна Рада в березні 1919 р. ухвалила закон про скликання Сейму ЗУНР, а в квітні – виборчий закон. Однопалатний Сейм скликався президентом. З обранням Сейму мала припинити свою діяльність УНР. Сейм обирався громадянами на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Депутатів належало обирати згідно з національно-пропорційною системою. Тобто за кожною національністю закріплювалася певна кількість депутатських мандатів.

Одним з головних напрямків діяльності уряду ЗУНР було об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою. Уже 10 листопада 1918 р. було схвалено резолюцію про те, що Державний Секретаріат має вжити заходів щодо об’єднання усіх українських земель в одній державі.

Отже, уряд ЗУНР незважаючи на війну, яку розв’язала проти неї Польща, будував державний апарат влади. Повітові комісари, які представляли місцеву владу, наділялися значними повноваженнями з тим, аби ефективно вирішувати проблеми місцевих громад. Повітовим комісаром, наприклад, підлягали повітові харчові комітети, а також повітові коменданти й коменданти жандармерії. Останні були створені в листопаді 1918 р. з метою охорони громадського порядку, державного й особистого майна, громадської безпеки. Крім того, значну увагу уряд ЗУНР приділяв розбудові судочинної системи, яка складалася з 12 судових округів і 130 судових повітів.

У січні 1919 р. було проведено реорганізацію армії, яка звалася Українська Галицька Армія. До неї входила піхота, кіннота, артилерія, санітарна й ветеринарна служби, інтендатура тощо. Було розроблено систему звань і відзнак, державну платню тощо. УГА мала три корпуси, які ділилися на окремі підрозділи. УГА зарекомендувала себе як боєздатне, дисципліноване військо. Вона боронила інтереси ЗУНР, захищала українські землі від агресорів. Відомі її численні фронтові операції.

Наприклад, Чортківська офензива це наступ УГА на поляків, який почався 7 червня 1919 р. У результаті нього було звільнено частину ЗУНР.

З числа найважливіших законів, які було прийнято в ЗУНР, виділяється закон «Про українську мову» від 15 лютого 1919 р., а також закон «Про українське громадянство» від 8 квітня 1919 р. 14-15 квітня 1919 р. було ухвалено земельний закон.

178

Лекція 6. Українське державотворення: етапи й особливості

Тогочасний світ не передбачав утворення незалежної ЗУНР. Країни Антанти підтримували поляків і планували передати західноукраїнські землі Польщі. Навіть об’єднання УНР і ЗУНР в Соборну Україну не сприймалося західними країнами. Антанта відмовляла українцям у праві мати власну незалежну національну державу. Фактично доля ЗУНР залежала від подій на польсько-українському фронті й загальної ситуації в країні. ЗУНР програла війну, а після перемоги поляків над Радянською Росією в березні 1923 р. за наполяганням конференції послів Антанти панування Польщі в західноукраїнських землях було узаконене. Політику диктував той, хто мав силу. ЗУНР зазнала поразки в національновизвольних змаганнях, залишившись без жодної підтримки.

Провідники ЗУНР і Української Народної Республіки хоч і припускались численних помилок у ті революційні часи, але безспірним залишається те, що вони самовіддано намагалися відновити незалежну українську державу, діяли в інтересах українського народу.

6.8. Україна (від 1991 року)

Позачергова сесія Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 р. ухвалила історичний документ – «Акт проголошення незалежності України». У

ньому проголошувалась незалежність України, яка ставала повністю вільною державою. Цей документ продовжував тисячолітню традицію державотворення українського народу.

Використовуючи досвід державотворчої діяльності УНР і ЗУНР, досвід європейських демократичних країн, 12 вересня 1991 р. було прийнято закон «Про правонаступництво України». У ньому зазначалося, що в Україні діють тільки українські закони і повновладними є українські органи влади на чолі з Верховною Радою. Закон визначав основні принципи державного будівництва.

Український парламент ратифікував основні міжнародні акти про права людини і підтвердив зобов’язання України за міжнародними договорами, укладеними до 24 серпня 1991 р.

Важливим кроком у становленні держави стало ухвалення закону «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р., яким запроваджувалося

єдине громадянство.

Дуже важливим завданням було створення власних Збройних Сил. Вони повинні були гарантувати захист державної незалежності, територіальної цілісності та суверенітету країни. Постановою Верховної Ради 24 серпня 1991 р. всі військові формування, дислоковані на території

179

Історія України

України, було підпорядковано парламенту України. У січні 1992 р. було створено Міністерство Оборони, яке взяло керівництво над Збройними Силами країни. Під процес розбудови національної армії було підведено відповідну юридичну основу з широким соціальним захистом військовослужбовців.

Зпроголошенням незалежності Україна стала суб’єктом міжнародних відносин. Вона здобула визнання країн світу.

Правове питання створення незалежної держави мав розв’язати весь український народ. На 1 грудня 1991 р. призначався Всеукраїнський референдум на підтвердження «Акта проголошення незалежності України». У день референдуму 90,32% проголосувавши підтримали незалежність України. Тоді ж обирали і президента України. Ним став Л. Кравчук (1991-1994 рр.). Після оголошення підсумків референдуму України визнали більш ніж 150 країн світу.

Важливим елементом становлення суверенітету й державності є законодавче затвердження головних державних символів – герба, прапора, гімну. Україна давно мала свої, історично обґрунтовані символи. Малим Державним Гербом України було визначено державний символ ще з часів Київської Русі – Знак Княжої Держави Володимира Великого (Золотий

Тризуб на синьому щиті в золотому обрамленні), Державним Прапором України – синьо-жовтий стяг, Державним Гімном України – «Ще не вмерла Україна» (музика М. Вербицького, слова П. Чубинського).

Незалежність України відкрила широкі можливості для будівництва власного державного апарату, без втручання в цей процес сторонніх сил. Складність цього процесу збільшувалась тим, що створення нового демократичного апарату державного управління здійснювалося паралельно зі зламом залишків командно-адміністративної системи. У процесі будівництва державного апарату створювалась правова база для реформування місцевої влади.

З1994 по 2004 рр. Президентом України був Л. Кучма. У цей період було завершено перший етап розбудови державного апарату. 28 червня

1996 р. Верховна Рада ухвалила Конституцію незалежної України. Восени 1996 р. в країни було запроваджено власну грошову одиницю (гривня). Успішну грошову реформу провів тодішній голова Національного банку України В. Ющенко.

Разом з тим внутрішньополітична ситуація в країні залишалася складною. Не було вироблено чіткої програми державотворення, а також цілісної програми переходу від планової, командно-адміністративної до

180

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]