П. Рекомендації з методики самостійного вивчення першоджерел

Вивчення першоджерел складає основний зміст самостійної роботи. Щоб робота була найбільш корисною, треба перш за все уважно прочитати в підручнику і конспекті лекцій матеріал теми.

Починати вивчення першоджерел рекомендуємо із змісту, передмови і висновків, які дають загальні уявлення про твір. При читанні треба виділяти основні ідеї, постановку питань, їх обґрунтування і рішення, методи і форми доказів, найбільш яскраві приклади; з’ясовувати невідомі слова, терміни, незнайомі імена, звертаючись до енциклопедій і словників.

Характер запису залежить від ступеню складності твору. Найчастіше використовують план, тези, виписки і конспект.

План являє собою перелік основних питань, які розкривають зміст твору. Він може складатися з назв головних розділів твору, з основних положень.

Тези – це коротко сформульовані принципові положення роботи. Кожна розгорнена теза являє собою певне узагальнення думок і фактів, які викладені автором. Складаються тези після вивчення матеріалу.

Виписки – це переказ чи цитування найбільш важливих положень творів.

Конспект – це стислий виклад основних ідей і висновків твору в їх логічній послідовності з цитуванням найбільш значних думок автора Конспектування – процес творчий. Нерідко студенти роблять великі виписки, що не дає належного ефекту, В конспекті потрібно вказати прізвище та ініціали (ім’я, по-батькові) автора, назву твору, місце і рік видання, номер тому і сторінки; найважливіші положення, висновки. Для заміток необхідно залишати поля. Добре оформлення конспекту полегшує користування ним, допомагає систематизувати знання при підготовці до занять, заліків та іспитів.

Існують три виду конспектів: текстуальний, вільний, змішаний. Текстуальний конспект передбачає цитування головних положень твору. Його використовують для одержання документально точних виписок з даної роботи. Вільний конспект – це переказ найбільш суттєвих положень твору. Такий конспект вести складніше, однак він розвиває здатність самостійно викладати думки. Конспект, який включає поряд з вільним переказом цитування, називають змішаним.

Конспектування класичних і сучасних філософських творів – важливий спосіб глибокого засвоєння теоретичних знань, розвинення вміння творчо мислити.

Якщо в підручниках викладені переважно висновки, підсумкові істини з тієї чи іншої проблеми, то вивчаючи і конспектуючи першоджерела, кожний студент має можливість прослідити за ходом народження істини, одержати навички самостійного мислення, глибоко оволодіти багатим змістом праць великих філософів і мислителів.

Пі. Рекомендації з самостійного вивчення тем курсу

ЗМ 1. Ґенеза, сутність і зміст політики

1.1. Сутність, місце і роль політики і політології як науки в житті суспільства

Політика як явище виростає із самої природи людини, що приречена жити в суспільстві і взаємодіяти з іншими людьми. Політика – одна із найважливіших сфер суспільства. Саме в політиці концентруються і виражаються інтереси різних спільнот, а сама політика набуває різноманітних форм прояву. Кінцевою метою політичної діяльності є оволодіння та використання людьми державної влади для захисту своїх інтересів. На характер політичного життя здійснюють вплив ряд факторів – економічні, культурні, соціальні, правові, релігійні та ін.

Слід уяснити, що політика, її центральний елемент – політична влада, ідеї, що відбивають політичну дійсність, – усе це складає об’єкт політології. Суспільна потреба у вивченні політики як суспільного явища визначає предмет політології – найбільш істотним у політиці як в об’єкті науки є закони становлення, функціонування і розвитку політичної влади − центральної ланки політики і політичної системи; об’єктивні і суб’єктивні фактори, що впливають на їхню реалізацію; механізм і результати дії цих законів. Політологія виникає як інтегративна наука про політику та сутність політичного процесу, має свої власні категорії та поняття. Категорії політології відбивають і фіксують різні сторони політичного процесу. Їх можна поділити на категорії першого (більш загальні) і другого (більш часткові) порядку. Наприклад, до категорій першого порядку можна віднести політику, політичні режими, державу і т.д., а до категорій другого порядку: зовнішню і внутрішню політику, тоталітарний, авторитарний режим, монархію, республіку. Категорії другого порядку ніби конкретизують категорії першого порядку.

Проаналізуйте методологічні засади та інструментарії аналізу політичних явищ.

Зверніть увагу на те, що політика виступає об’єктом для багатьох гуманітарних дисциплін, кожна з яких вивчає свій аспект, тобто має свій предмет. Усі разом ці науки утворять систему політичного знання. Сюди входять: філософія, що вивчає загальні закономірності політики; соціологія, що вивчає взаємозв’язок політики й інших сфер громадського життя; історія, що вивчає розвиток політичного процесу в часі; психологія, що вивчає взаємозв’язок політики і психологічного, внутрішнього світу людини; правознавство, що вивчає взаємозв’язок політики і правової, юридичної бази й інші науки. Політологія серед цих наук, що вивчають політику, займає центральне місце, тому що вона вивчає саме головне в політиці – владу, реалізацію владних відносин.

З’ясуйте роль політології в суспільстві, що обумовлена тими функціями, які вони виконують. Найголовніші з них:1) пізнавальна; 2) теоретико-методологічна; 3) світоглядна; 4) ідеологічна; 5) виховна; 6) практична (прикладна); 7) прогностична.

Джерела інформації

Арістотель. Політика / Пер.з давньогр. О.Кислюка. – К.: Основи, 2000.

Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. – К.: МАУП, 2000.

Бусыгина И.М. Политик-интерпретатор и его слово // Полис. – 2000. – с. 152-155.

Гаджиев К.С. Методологические принципы политологии //Вестн. МГУ. Сер. 12. Социально-политические исследования. – 1994. – №3.

Ильин М.В., Мельвиль А.Ю., Фёдоров Ю.Е. Основные категории политической науки // Полис. – 1996. – №4.

Краснов Б.И. Политология как наука и учебная дисциплина // Социально-политический журнал. – 1995. – №1.

Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1996. – С. 8-24.

Лебедева М.М., Мельвиль А.Ю. Сравнительная политология, мировая политика, международные отношения: развитие предметных областей // Полис. – 1999. – №4.

Політичний енциклопедичний словник. – К.: Генеза, 1997. – С. 274.

Попик Я. Чим є і чим не с політична теорія //Нова політика. – 1997. – №4.

Потульницький В.А. Нариси з української політології (1819-1991). – К.: Либідь, 1994.

Примуш Н.В. Современная западная политическая теория: основные парадигмы исследования. (На примере англо-американской и французской политологических школ): Уч. пособие по курсу политологии. – Д: «ДонГУ». – 1994. – 36с.

Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. – К., 1996.

П.Федотов А.П. Глобальный кризис и новое содержание понятия «политика» // Социально-политический журнал. – 1995. – №2.

Сидельников Т.Т., Темников Д.А., Шарагин И.А. Политология: комментарии, схемы, афоризмы: Учеб.пособие. – М.: Владос, 1999.

Шляхтун П.П. Політологія. Підручник. – К.: 2002.

1.2. Історія політичних учень

Історія соціально-політичних учень є однією із найважливіших складових духовного світу людства. Вона виступає як результат діяльності багатьох поколінь мислителів, що цікавилися проблемами суспільного й державного устрою, політикою, взаємовідносинами особистості й суспільства. Зверніть увагу, що вивчаючи історію соціально-політичної думки, ми не тільки задовольняємо законний інтерес до минулого: ідеї, що з’явилися протягом історичного розвитку людства, продовжують справляти вплив на сучасні соціально-політичні процеси. Завдяки духовним контактам, взаємовпливу різних учень, «спадковості» їх розвитку формувалися універсальні, загальні для всіх людей цінності.

Запам’ятайте, що політична думка давнини розвивалася як форма теоретичного узагальнення інтенсивного політичного життя того часу. Функціонування полісної демократії об’єктивно потребувало активної участі громадян у політичних процесах. Від цього був залежний державний устрій країни, існуючі механізми вирішення конфліктів та організації суспільного життя того часу. Багато стародавніх ідей не втратили своєї значимості та актуальності у наші дні. Платонівські уяви про державу від її ідеального стану до реальних типів у формі тімократії, олігархії тиранії та демократії доповнив Аристотель, який ввів розуміння кращого державного устрою у формі політії.

Абсолютне панування релігії в середньовічних світоглядах наклало свій відбиток на політичні погляди цього часу. Політичні проблеми в цей період трактувалися як частина теологічних проблем, як їх осколок.

Відхід від суто теологічної інтерпретації політики притаманний Н.Макіавеллі, який створив реалістичне бачення політики. Нові часи в європейському розвитку створюють виняткову можливість розбудови політичних інститутів держави відповідно до теоретичних уяв та парадигм, розроблених політичними мислителями та філософами Нового часу (Т.Гоббс, Д.Локк, Ш.Монтеск’є). Політична думка ХІХ століття розвивалась у протистоянні дихотомії марксизму та веберіанства. На перепоні цього теоретичного протистояння важливе місце займає російська політична думка, яка представлена ідеологією народників, релігійною філософією російської соборності та революційним радикалізмом більшовизму. Розвиток сучасної політичної науки значною мірою визначається дослідженнями американських, німецьких та французьких політологів.

Розгляньте українську політичну думку. Розпочати треба з розгляду питань, що тісно пов’язані з європейськими політичними пошуками XIX – початку XХ ст. У цьому контексті необхідно звернути увагу на внесок М.П.Драгоманова, що спробував об’єднати ідею ліберальної демократії з ідеєю народного (і національного) самоврядування. Підкресліть, що саме він одним із перших у світовій політичній теорії відзначив небезпеку розвитку унітарних бюрократичних структур, альтернативою яким він бачив об’єднання принципів класичного ліберального парламентаризму з принципами федеративного державного устрою.

Уясніть, що, базуючись на ліберальній доктрині примата прав людини і громадянина, Драгоманов вважав людську особистість найвищою цінністю, основою всіх соціальних устроїв. Державна ідея є неприйнятною для Драгоманова тому, що її розглядають як щось зовнішнє, нав’язане (особистості) зверху, тому неприродне і для людини, і для людства. Саме тому може правити тільки вільна самокерована «громада» (асоціація), федеративний союз яких створює альтернативу унітарним бюрократичним структурам держави.

В подальшому зверніть увагу на те, що політичні ідеї М.С.Грушевського ґрунтуються на двох принципових моментах: по-перше, це представницька система правління; по-друге, це широка децентралізація держави на базі національної і регіональної автономії.

Підкресліть, що національно-територіальні утворення із широкими правами місцевого самоврядування (із власним сеймом) могли б стати основними складовими майбутнього федеративної держави. Уясніть, що особливість цієї конституційної ідеї Грушевського полягала в тому, що вона передбачала розподіл влади не тільки горизонтально (за класичною теорією розподілу влади), але й вертикально: значна частина владних повноважень повинна бути передана національно-територіальному сейму. При цьому вибори до центрального парламенту були б непрямими: спочатку прямим голосуванням був би сформований на місці сейм, а потім уже він (за спеціальною формулою) обирав би депутатів у центральний парламент.