Дієслово

У систему дієслова входять такі форми:

а) неозначена форма (інфінітив): прочитати, малювати, сміятися;

б) форми у дійсному, умовному та наказовому способах: прочитаю, малюватимуть, сміялися, прочитав би, малювала б, сміявся б, прочитай, малюйте, смійся;

в) дієприкметник: прочитаний, малюючий, битий;

г) безособові форми на -но, -то: прочитано, мальовано, бито;

ґ) дієприслівник: прочитавши, малюючи, сміючись.

Усі дієслівні форми мають доконаний або недоконаний вид, є перехідними чи неперехідними. У них розрізняють дві основи: основу інфінітива і основу теперішнього часу. Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінна або незмінна і виступає тим чи іншим членом речення.

Форма дієслова	На яке питання відповідає	Як змінюється	Яким членом речення виступає
1. Неозначена	що робити? що зробити?	незмінна форма	будь-яким
2. Способові	що роблю? що зроблю? що робив? що зробив? що буду робити? що зроблю? що робив би? що зробив би? тощо	за способами, часами, особами або родами, чис­лами	присудками
3. Дієприкметник	який?	за відмінками, родами й числами	означенням (узгодженим), присудком
4. Форма на -но, -то (безособова)	що роблено? що зроблено?	незмінна форма	присудком
5. Дієприслівник	що роблячи? що зробивши?	незмінна форма	обставиною

Дієвідмінювання

Визначення дієвідміни дієслова

Дієвідміну можна визначити:

а) за 3-ю особою однини, якщо наголос падає на закінчення: веде, береже, принесе — І дієвідміна; біжить, кричить шумить — II дієвідміна;

б) за закінченнями 3-ї особи множини: пишуть, виконують, клопочуться — І дієвідміна; нівечать, чистять, дивляться — II дієвідміна.

При визначенні дієвідміни також слід зважати на основу інфінітива.

До II дієвідміни належать:

1. Дієслова з інфінітивною основою на -и (крім односкладових: пи-ти, шй-ти і под.), на -ї (усі без винятків), -і та -а після шиплячого, якщо ці голосні втрачаються в 1-й особі однини та 3-й особі множини: радити - раджу, радять; летіти - лечу, летять; гоїти — гою, гоїш; лежати — лежу, лежать.

2. Усі дієслова на -отіти, що мають відповідники на -отати, які відмінюються за І дієвідміною (тому цокотіти — цокотять, а цокотати — цокочуть): булькотіти, муркотіти, тріскотіти і под.

До І дієвідміни належать усі інші дієслова, зокрема:

1. Односкладові, з кореневим -и, -у, які не втрачаються при дієвідмінюванні, а також похідні від них: ми-ти > ми-ю, ми-ють, зми-ти, переми-ти; чу-ти > чу-ю, чу-ють, відчу-ти, почу-ти.

В особових формах дієслів бити, звивати, лити, пити кореневий голосний -и- не зберігається: б'ю - б'ють, в'ю — в'ють, ллю — ллють, п'ю — п'ють.

2. Дієслова з основою на -і, що зберігається при дієвідмінюванні: жовті-ти > жовті-ю, жовті-ють, сиві-ти > сиві-ю, сиві-ють.

3. Дієслова з основою на -а, коли це -а при дієвідмінюванні зберігається: зацвіта-ти > зацвіта-ю, зацвіта-ють, втрача-ти > втрача-ю, втрача-ють

та з основою на -я: сія-ти > сі-ю, сі-ють, смія-ти (сь, ся) > смі-ю (сь, ся), смі-ють(ся)

Сюди ж відносяться і дієслова типу гна-ти, бра-ти, дра-ти, пра-ти і под.

Примітка. В особових формах названих вище дієслів відбуваєть­ся чергування звуків: женусь, беру, деру, перу і т. ін.

4. Дієслова з інфінітивною основою на -ва-, що при відмінюванні зберігається: зігріва-mu > зігріва-ю, зігріва-ють, співа-ти > співа-ю, співа-ють.

5. Дієслова з суфіксом -ува- (-юва-), які при дієвідмінюванні втрачають -ва-: год-ува-ти > год-у-ю, год-у-ють, гост-юва-ти > гост-ю-ю, гост-ю-ють.

6. Дієслова з основою інфінітива на -оло-, -оро-: моло-ти > мел-ю, мел-ють, боро-ти > бор-ю, бор-ють.

7. Дієслова з суфіксом -ну- (-ону-): стук-ну-ти > стук-н-у, стук-н-уть, крик-ону-ти > крик-он-у, крик-он-уть.

8. Дієслова з основою на приголосний: вез-ти > вез-у, вез-уть, запер-ти > запр-у, запр-уть.

9. Дієслова з основою на -ота-: бельк-ота-ти > бельк-оч-у, бельк-оч-уть, мурм-ота-ти > мурм-оч-у, мурм-оч-уть

Винятки: дієслова хотіти, сопіти, ревіти, іржати належать до І дієвідміни, а дієслова бігти, боятися, стояти, спати – до II дієвідміни, хоч це й суперечить поданій вище умові. Дієслово сукати може належа­ти як до І дієвідміни (сукаю, сукаєш, сукає...), так ідо II дієвідміни (сучу, сучиш, сучить...). Іноді дієслова, подібні звучанням і близькі за значенням, залежно від їхнього звукового оформлення, можуть належати до різних дієвідмін (слати — стелю, стелеш...стелють і стелити – стелю, стелиш... стелять).

У в а г а! При дієвідмінюванні відбувається чергування приго­лосних в особових формах:

а) у І дієвідміні приголосні змінюються в усіх особах однини і множини теперішнього чи майбутнього часу, якщо є чергування в 1-й особі однини — г>ж, з>ж, к>ч, х>ш, с>ш, т>ч, ст>щ, ск>щ (могти – можу, мазати – мажу, пекти – печу, колихати – колишу, чесати – чешу, хотіти -– хочу, засвистати – засвищу, полоскати — полощу);

б) у II дієвідміні звукові зміни маємо лише в 1-й особі однини – д>дж, т>ч, з>ж, с>ш, зд>ждж, ст>щ (водити - воджу, тремтіти - тремчу, возити -вожу, просити — прошу, їздити — їжджу, мостити — мощу). Виняток становить лише дієслово бігти (і похідні від нього: вибігти, перебігти, забігти і под.), у якому г чергується з ж в усіх особових формах: бігти - біжу, біжиш, біжить, біжать (вибігти - вибіжу, вибіжиш і под.).

Закінчення дієслів I та II дієвідміни

Особи	I дієвідміна	II дієвідміна
Однина 1 особа 2 особа 3 особа	-у, -ю -еш, -єш -е, -є	-у, -ю -им, -їм -ить, -їть
Множина 1 особа 2 особа 3 особа	-емо, -ємо -ете, -єте -уть, -ють	-имо, -їмо -ите, -їте -ать, -ять