Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
міжнародна ек.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
133.73 Кб
Скачать

Cвітовий ринок послуг його характеристика і структура

Світовому ринку послуг притаманні певні особливості — купівля-продаж послуг на світовому ринку водночас тісно взаємодіє з міжнародним рухом капіталу та міграцією робочої сили, а це зумовлює міжнародний попит і пропозицію на різноманітні послуги.

Різні характеристики товарів та послуг впливають також на способи, якими здійснюються міжнародні операції. У системі ГАТС виділяють чотири методи обліку міжнародної торгівлі послугами з урахуванням місця розташування як постачальника, так і споживача послуг, що є об’єктом торгівлі:

1. Транскордонна торгівля (cross-border trade), коли продавець і покупець послуги не переміщаються через кордон, її перетинає тільки послуга. Такий спосіб продажу послуг значно наближений до продажу товарів у міжнародній торгівлі: наприклад, надання юридичних консультацій за кордону по телефону (або факсу), або участь у кореспондентській навчальній програмі зарубіжного навчального закладу (на частку транскордонної торгівлі припадає близько 40% всього обсягу міжнародної торгівлі послугами).

2. Споживання за кордоном (consumption abroad), коли споживач з однієї країни купує і споживає послугу на території іншої країни. У цьому випадку різниця в порівнянні з торгівлею товарами полягає в тому, що послуга і продавець послуги не переміщуються через кордон, її перетинає споживач послуги, наприклад виїзд за кордон на навчання, або для лікування (20 %).

3 . Торгівельна (комерційна) присутність в країні надання послуги (commercial presence, або right of establishment), коли фірма, що надає послугу, перетинає кордон і, перебуваючи на території даної країни, відкриває представництво або дочірню фірму, через які здійснює надання послуги. Сама послуга і її споживач у даному випадку через кордон не переміщуються (близько 40 %).

4 . Присутність фізичних осіб, що надають послугу (presence of natural persons providing services), коли послуга полягає безпосередньо в діяльності людей, які приїжджають з-за кордону в країну, де знаходиться її споживач, наприклад приїзд з-за кордону іноземного архітектора або іноземного персоналу закордонного банку, що відкриває своє представництво в даній країні (близько 1 %).

 Феномен швидкої експансії міжнародної торгівлі послугами пов’язують з дією ряду умов і факторів.

По-перше, загальною умовою, що визначає масштаби, структуру, тенденції та динаміку розвитку світового ринку послуг, є швидке зростання самої сфери послуг у всіх розвинених країнах і її окремих секторів в більшості держав світ. Так, якщо наприкінці 50-х рр. ХХ ст. частка всіх видів послуг у ВВП західних країн становила близько 55%, то на початку XXI ст. вона перевищує 73% .

По-друге, тривалий економічний підйом у більшості країн світової спільноти, що спостерігався в кінці XX ст. призвів до підвищення темпів економічного зростання, ділової активності, продуктивності праці, рівня прибутковості фірм, платоспроможності населення, розвитку неприбуткового (громадського) сектору економіки. Більш «мобільний» стиль життя зумовив не лише значне зростання попиту на вже відомі послуги, залучені в світовий торговельний оборот, а й розширення спектру нових послуг.

По-третє, реальний і активний процес глобалізації виступає потужним фактором розвитку світового ринку послуг, сприяючи одночасно поглибленню спеціалізації країн і різноманітності форм торгівлі послугами.

По-четверте, найважливішу роль у розвитку світового ринку послуг, його структури зіграв і продовжує відігравати науково-технічний прогрес. Він, зокрема, призвів до того, що :

- революційні технологічні зміни в засобах зв’язку і транспорті перетворили на товари цілий ряд так званих нефакторних послуг. Різке зниження транспортних витрат збільшило ступінь мобільності виробників і споживачів послуг, а застосування нових засобів супутникового зв’язку та відеотехніки, Інтернету дало можливість в деяких випадках взагалі відмовитися від особистого контакту продавця і покупця послуги;

- прискорення темпів технологічного прогресу в галузі телекомунікацій та інформатики спричинило появу нових форм торгівлі послугами. Йдеться про міжнародний комерційний обмін інформацією, в якому або бази даних стають об’єктом зовнішньої торгівлі, або фірми таким чином підтримують контакт зі своїми закордонними філіями;

- технологічний прогрес дозволив збільшити попит на ті види послуг, які й раніше мали товарну форму (фінансові, банківські, страхові послуги).

Існуючі офіційні класифікації послуг можна об’єднати в дві групи:

1) спеціалізовані класифікації ― спрямовані на виконання конкретних завдань, наприклад, регулювання зовнішньої торгівлі (класифікація Світової організації торгівлі (СОТ), Світового банку (СБ), Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Міжнародного валютного фонду (МВФ);

2) загальні класифікації, в яких послуги, поруч з іншими складовими економічної системи, об’єднані за ознакою спорідненості видів економічної діяльності. Такі класифікації є основою національних і міждержавних систем статистичного обліку та використовуються для макроекономічного аналізу і міжнародних порівнянь. Найпоширенішими є Класифікація видів економічної діяльності Статистичної Комісії ЄС і Міжнародна стандартна галузева класифікація видів економічної діяльності ООН (ISIC), модифіковані варіанти яких використовуються в багатьох країнах.

Прямі іноземні інвестиції портфельні інвестиції

Однією з головних особливостей інтенсифікації процесів глобалізації, інтернаціоналізації та транснаціоналізації системи міжнародних фінансів на початку третього тисячоліття є постійне зростання обсягів прямих іноземних інвестицій (ПІІ), поява нових якісних характеристик їхнього руху. На сьогодні ПІІ, що здійснюються здебільшого транснаціональними компаніями (ТНК), відіграють особливу роль серед інших форм міжнародного руху капіталу. Здійсненню цієї ролі сприяє лібералізація сфери регулювання ПІІ, що відбувається в більшості країн світу в межах загальної тенденції щодо підвищення прозорості політики заохочення розвитку ринкових відносин.

Прямі іноземні інвестиції є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю чи реманент або ж здійснюються за допомогою експортних, інвестиційних товарів чи передачі технологій, досвіду управління, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над інвестованим капіталом. На відміну від ПІІ портфельні інвестиції — це суто фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту.

ПІІ суттєво відрізняються від портфельних іноземних інвестицій за своїм економічним змістом та призначенням, і передусім за ступенем контролю іноземних інвесторів за управлінням у тій чи іншій компанії.

Треба мати на увазі, що межа між прямими і портфельними іноземними капіталовкладеннями — здебільшого умовна. Часто можливість управлінського контролю може давати досить невеликий пакет акцій (паїв) фірми, особливо якщо власний капітал фірми розподілений між багатьма власниками невеликої частини капіталу, для фірми є важливою технологія і т. ін. Нечіткість межі спостерігається в деяких випадках і між підприємницьким і позичко* вим капіталом. Так, до ПІІ відносять і позики материнських компаній своїм зарубіжним філіями.

Для ідентифікації ПІІ прийнятним є формулювання Міжнародного валютного фонду (МВФ), за яким прямими є іноземні інвестиції, які здійснюються за національними межами з метою розширення виготовлення товарів і надання послуг шляхом організації виробництва та придбання товарів для імпорту у власну країну чи експорту до третіх країн. До характерних рис ПІІ належать здійснення управлінського контролю інвестором та акціонерна форма.

Розмежування між прямими і портфельними іноземними і інвестиціями міститься також у визначенні експертів Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), згідно з яким міжнародні інвестиції вважаються прямими, якщо іноземному інвесторові належать 10 або менше % акцій підприємства, але з достатнім правом участі в управлінні підприємством, або понад 10 %, але з можливим ефективним впливом на нього.

Кількісний критерій для розмежування прямих і портфельних і іноземних інвестицій — 10 % капіталу, що належать іноземному інвестору, — встановлено міжнародними організаціями умовно, з метою забезпечення порівняння обліку руху ПІІ. Численні дослідження показали, що в сучасних умовах 10 % — це, як правило, мінімальна частка капіталу підприємства, яка є необхідною та достатньою, аби здійснювати контроль над підприємством.

У деяких країнах світу до підприємств із ПІІ відносять також і ті, в яких прямий іноземний інвестор володіє часткою звичайних акцій, яка є меншою за 10 % від капіталу підприємства. Але у цьому разі прямий іноземний інвестор повинен мати можливість контролювати управління цим підприємством. І навпаки, навіть якщо іноземний інвестор володіє більш ніж 10 % акцій підприємства, але він не має змоги впливати на ухвалення рішень, то таке підприємство не можна віднести до категорії підприємств із ПІ.

При вкладенні капіталу відмінність між прямим і портфельним іноземним інвестуванням зводиться насамперед до проблем власності та контролю. Однак уніфікованих кількісних показників немає, і в різних країнах формальну межу між прямими і портфельними іноземними інвестиціями встановлюють по-різному, але, звичайно, —- у певних процентних рамках. У Австралії, Бельгії, Люксембургу, США, Фінляндії прямим іноземним інвестуванням формально визнається будь-яке вкладення, якщо воно перевищує 10 % власності фірми (ця практика є найпоширенішою у сучасній світовій економіці); в Італії та Франції — не менш ніж 20 %; в Німеччині, Новій Зеландії та Японії — 25 %; у Швеції — від 20 % до 50 % (при цьому враховуються й інші критерії — переважно не кількісного характеру), в Іспанії — 50 %, у Нідерландах — 80 %.

Альтернативні концепції міжнародної торгівлі

Сучасні теорії міжнародної торгівлі звичайно розглядаються:

❖ з одного боку, як альтернативні відносно теорії Хекшера-Оліна, оскільки вони аналізують обставини, які не охоплюються теорією співвідношення чинників виробництва. Ці теорії характеризують міжнародну торгівлю переважно на підставах пропозиції товарів;

❖ з іншого боку, як альтернативні відносно класичних теорій, котрі відкидаються як застарілі. Ці теорії аналізують міжнародну торгівлю переважно на підставах попиту, з точки зору переваги споживачів товарів [33, с. 156; 57,с. 108-112; 77, с. 133-137; 65, с. 66-67].

До основних альтернативних теорій, як правило, відносять: теорію життєвого циклу продукції; теорію економії на масштабах виробництва; теорію представницького попиту.

Теорія життєвого циклу "продукції на світовому ринку розроблена Раймондом Верноном у 1966 р. Вона базувалася на концепції життєвого циклу продукції, запропонованої на початку 60-х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу, і говорила про те, що продаж продукції і прибуток від неї змінюються з часом. Розрізняють 4 основні стадії життєвого циклу продукції:

1. На стадії впровадження нового продукту рівень продажів низький. Через витрати по впровадженню цього продукту прибутки теж низькі;

2. Стадія зростання характеризується збільшенням прибутків і зростанням продажів;

3. На стадії зрілості через розвиток конкуренції і насичення ринку, продаж і прибутки стабілізуються;

4. На стадії спаду рівень продажів і прибутків падає.

Р. Вернон припустив, що у встановленні торговельних зв'язків між країнами важливу роль відіграють технології і дослідження. Він доводив, що в ПРК набагато більше технологічних і науково-дослідних можливостей, необхідних для розробки нового продукту. Це припускає, що в таких країнах, як США, компанії можуть мати порівняльну перевагу в науці і техніці, що призведе їх до переваги у створенні нових товарів. Щоб розтягти фазу зростання життєвого циклу їх продукції, ці фірми імовірніше за все будуть експортувати розроблені ними товари. З іншого боку, в американському імпорті буде спостерігатися тенденція переваги товарів, виробництво яких сильно не залежить від технології чи наукових досліджень.

Теорія економії на масштабах виробництва не зв'язана з теоріями порівняльних переваг чи співвідношення чинників виробництва. Вона визнає наявність різного рівня монополізації ринків і неоптимального використання чинників виробництва.

В міру зростання чинників виробництва собівартість одиниці товару знижується в результаті поглиблення спеціалізації виробництва, відносно більш повільного зростання обслуговуючих підрозділів, ніж Масштаби самого виробництва, технологічної економії.

Економія на масштабах виробництва - це розвиток виробництва, при якому зростання витрат чинників на одиницю призводить до зростання виробництва більше, ніж на одиницю.

Теорія економії на масштабах виробництва пояснює торгівлю між країнами, котрі близькі по наділеності чинниками виробництва до такого ступеня, що незначні розходження в забезпеченості ними не можуть вважатися поясненням взаємної торгівлі, а також пояснює торгівлю між країнами технологічно близькою чи однорідною продукцією. Відповідно до даної теорії, у країнах, що мають місткий внутрішній ринок, повинні розміщуватись такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабів виробництва. Основним у даній концепції є допущення, що розвинуті країни наділені чинниками виробництва приблизно в однакових пропорціях, і тому торгівля між ними доцільна в тому випадку, якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, що дозволяє знижувати витрати за рахунок масового виробництва. Внаслідок розвитку міжнародної торгівлі кількість фірм і розмаїтість товарів, що вони виготовляють, зростають, а їх ціна падає.

Теорія представницького попиту С. Ліндера (1961 р.) бере за основу обсяг обміну подібними товарами між країнами з порівняльним рівнем розвитку, відкидаючи теорію Хекшера-Оліна. Новий підхід спирається на наступні принципи:

❖ умови виробництва залежать від умов попиту. Ефективність виробництва тим вища, ніж більше попит;

❖ умови вітчизняного виробництва залежать переважно від внутрішнього попиту. Саме вітчизняний представницький попит є опорою виробництва і "необхідною, але не достатньою умовою", щоб товар можна було експортувати;

❖ зовнішній ринок - це всього лише продовження внутрішнього ринку, а міжнародний обмін - тільки продовження міжрегіонального. Звідси робиться висновок: чим більше країни схожі між собою, тобто

подібні за рівнем розвитку, тим більше "спектр експорту ідентичний спектру імпорту або входить до нього". Обмін здійснюється між схожими країнами і порівняльними чи близькими товарами.

Наближеність країн за рівнем розвитку вимагає від них порівняльної якості товарів. На думку С.Ліндера, "нескінченне розмаїття товарів уможливлює успішну торгівлю товаром, що в принципі вважається тим самим".