15.13. Доходи від індивідуальної трудової діяльності

Визначення таких доходів потребує з'ясування сутності індивідуальної трудової діяльності. Індивідуальна трудова діяльність — це суспільно необхідна корисна діяльність громадян з виробництва товарів і надання послуг, що не пов’язана з трудовими відносинами з державними, кооперативними, іншими громадськими підприємствами, установами, організаціями і громадянами, а також із трудовими відносинами всередині колективних сільськогосподарських підприємств Коло тих, хто займається індивідуальною трудовою діяльністю, досить широке. Це працівники, які виробляють різні товари (наприклад, шиють одяг, взуття, виготовляють сувеніри тощо), власники невеликих підприємств, де не застосовується наймана праця (перукарень, майстерень з ремонту побутової техніки тощо), юристи, лікарі, стоматологи, викладачі, які надають громадянам штатні послуги. Проте не всі кошти, отримані від індивідуальної трудової діяльності, є грошовим доходом. Грошовий доход — це залишок після вирахування з грошової виручки виробничих витрат {амортизація, витрати на сировину, матеріали, електроенергію, транспорт тощо) Учасник індивідуальної трудової діяльності після сплати податків самостійно розпоряджається своїм доходом (рис. 118).

15.14. Доходи підприємців

Підприємці одержують доход у вигляді прибутку. Розрізняють три види прибутку: обліковий (або бухгалтерський), економічний і нормальний. Перші два види були розглянуті в інших розділах. Нормальний прибуток належить до доходів споживчого призначення. Нормальний прибуток — це доход підприємця, своєрідна винагорода 1 за підприємницьку діяльність Цей вид прибутку відносять до витрат виробництва і визначають за формулою НП = КІ • Н, де НП — нормальний прибуток; КІ — інвестований капітал; Н — середня рентабельність. До функцій підприємця, виконання яких заслуговує на винагороду, належать: виявлення ініціативи щодо виробництва будь-якого товару або послуги, прийняття кваліфікованих рішень з управління підприємством, впровадження інновацій (через виробництво нового виробу або застосування нової техніки).

15.15. Суспільні фонди споживання

Держава бере на себе фінансування частини видатків на задоволення певних життєвих потреб через суспільні фонди споживання. У деяких підручниках і навчальних nqci6HHKax з економічної теорії про них навіть не згадують. Назва «суспільні фонди споживання» зникла з багатьох документів. Проте така форма розподілу доходів споживчого призначення передбачена Конституцією України. Зокрема, за рахунок бюджетних джерел утримуються заклади з догляду за непрацездатними особами (ст. 46); громадянам, які потребують соціального захисту, надають безоплатно житло (ст. 47); фінансується охорона здоров'я; реалізуються відповідні соціально-економічні, медико-санітарні та оздоровчі програми, у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно (ст. 49); утримуються та виховуються діти-сироти (ст. 52). Держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійної технічної, вищої освіти (ст. 53). В Україні існують два види суспільних фондів споживання: фонди спільного задоволення потреб (освіта, охорона здоров'я тощо) і фонди для непрацюючих (рис. 119).

Структура суспільних фондів споживання Структура суспільних фондів споживання (СФС) у всіх країнах, де існує ця форма розподілу доходів, ще свої особливості. Економічне призначення СФС полягає у забезпеченні безплатної освіти і професійно-технічної підготовки, утримання дітей у дошкільних установах, школах-інтернатах, класах подовженого дня; безплатної медичної допомоги, фізичного виховання; організації відпочинку і соціального забезпечення (пенсії, допомоги); виплаті стипендії тим, хто навчається у вищих закладах освіти. За способом розподілу серед членів суспільства фонди класифікують на ті, які розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безоплатна медична допомога, навчання дітей і дорослих); ті, що враховують минулий заробіток і стаж роботи (пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності); ті, що призначені для певних категорій населення (наприклад, при оплаті за утримання дітей у дитячих дошкільних закладах малозабезпеченим сім'ям надаються пільги). За джерелом формування розрізняють СФС, які формуються з коштів державного бюджету і соціального забезпечення (загальнодержавні); коштів, що виділяються підприємствами (державними і кооперативними); коштів громадських організацій, переважно профспілок (одноразова допомога, безоплатні або пільгові путівки до будинків відпочинку, санаторіїв тощо). Кошти з СФС надаються споживачам у формі грошових виплат, безоплатних послуг і натуральної видачі. СФС мають забезпечувати розвиток загальнодержавних систем безоплатної освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, поліпшувати умови відпочинку трудящих; підтримувати життєвий рівень малозабезпечених громадян, створювати умови для виховання дітей (рис. 120).

Частина СФС у вигляді пенсій, допомоги з тимчасової непрацездатності пов'язана з розподілом за працею. Слід мати на увазі, що ринкова економіка посилює диференціацію доходів населення. Для людей, які мають високі доходи, доступні платні елітні дошкільні та навчальні заклади. Обдаровані діти з малозабезпечених сімей позбавлені відповідного рівня виховання і навчання. Тому при вихованні дітей, утриманні їх у дитячих дошкільних закладах, під час їх навчання в загальноосвітніх школах, вищих навчальних закладах не можна зберігати диференціацію, що склалася залежно від оплати праці їхніх батьків. Цю проблему держава може розв'язати через суспільні фонди споживання. В Україні зростає роль СФС, що мають благодійний характер. Для малозабезпечених людей встановлені субсидії для оплати житла, комунальних послуг та придбання життєвих засобів. Такі допомоги називають адресними, оскільки вони надаються не всім громадянам, а тільки тим, хто має низькі доходи, а отже, потребує матеріальної підтримки 3 боку держави, яка передбачає грошові виплати, пільгові умови в оплаті за перебування дітей у дошкільних закладах, організацію безоплатного харчування, надання одягу, взуття тощо. Диференціація розподілу суспільних фондів споживання має визначатися переважно обсягом споживання життєвих засобів, необхідних для відтворення народонаселення і робочої сили.