Pauca Verba_4

Яке практичне застосування мають дослідження, якими Ви займаєтесь?

Звідси зрозуміла перспектива практичного застосування інгібіторів цього ферменту. Нині в світі проводяться кілька клінічних досліджень інгібіторів ПАРП при лікуванні окремих хвороб. Однак, зважаючи на важливу фізіологічну роль цього ферменту, необхідно дуже ретельно вивчити наслідки його інгібування за умов конкретних захворювань.

Ваша думка про стан науки та освіти в Україні

на даному етапі та перспективи її розвитку?

СтаннаукитаосвітивУкраїнітіснопов’язанийіззагальним станом справ у нашій державі. Як на мене, в українських науковців - висока кваліфікація, а студенти й аспіранти, які приходять до нас у відділ, мають достатню підготовку і, що найважливіше, бажання вдосконалюватися. Однак в наш час високоякісне дослідження коштує дорого. Так що розвиток експериментальної науки потребує достатнього державного фінансування. Особливо це стосується фундаментальної науки, яка не дає швидкого прибутку від отриманих знань.

Інститут фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України

Розмовляла: Альона Гетьманець

Кохання – це неймовірна сила, що керує поведінкою людей. Кохання виступає клеєм, що дивним чином поєднує двох дуже різних людей - чоловіка і жінку, робить їх залежними та вразливими один перед одним. Але в той же час кохання переповнює людей натхненням та насолодою до життя, щастям, яке неможливо відчути без спорідненої душі. Як же так відбувається, що ми обираємо тих чи інших людей, і вирішуємо, що саме ця людина є твоєю половинкою? Цікаво, чи не так? Ключовими молекулами для поєднання чоловіка та жінки є три сигнальні нейропептиди, гормони, що синтезуються у мозку: дофамін, окситоцин та вазопресин. І всі вони беруть участь у виникненні «невиліковної хвороби» – любові, яка може протікати гостро або хронічно.

У тому випадку, коли Ромео та Джульєта встигли за цей час пізнати один одного глибше, виявити спільні інтереси, виникає «хронічна» стадія любові – кохання. Замість дофаміну головний мозок починає виділяти окситоцин та вазопресин, а також ендорфіни. Ці речовини, викликають відчуттяглибокоїсимпатіїтаповаги,прив’язаності,взаємної залежності.

Окситоцин сприяє бажанню утворити сім`ю, у жінок стимулює материнський інстинкт, а у чоловіків збільшує бажання піклуватися та охороняти кохану. Останнім часом вченістверджують,щоокситоцинєгормоном,щовідповідає за формування моногамності та вірності. Досліди проведені на польових мишах, виявили, що самці миші, у яких було виявлено багато рецепторів до окситоцину, були вірними, не виявляли зацікавленості навіть до більш молодої та, можливо, більш привабливої самки.

Для виникнення первинного почуття закоханості - гострої фази захворювання - необхідний знижений рівень серотоніну. В цьому випадку у людини виникає потреба у пошукуоб’єкта,щозможезаповнитиемоційнупорожнечу,яку спричинює нестача серотоніну. Також першими симптомами є тривожність, безсоння, невпевненість, втрата апетиту та депресія, а в найтяжчих випадках - відчуття втрати сенсу існування. Але трохи згодом вступають у дію естроген у жінок та тестостерон у чоловіків - статеві гормони, що стимулюють «щасливчиків» до пошуку «другої половинки».

При зустрічі з привабливою особою, що вразила Ваше серце, чи, точніше, Ваш Мозок, починають виділятися гормони дофамін та норадреналін – гормони щастя та насолоди. Після цього закоханий не зможе прожити і дня, щоб не думати про об’єкт своєї пристрасті. Образ коханої переслідує, надсилається з глибин мозку підсвідомістю.

Це відбувається внаслідок дії великої концентрації дофаміну, вплив якого схожий на вплив наркотичних засобів. Дофамін підштовхує закоханого до спонтанних та нерозсудливих дій. Норадреналін починає прискорювати серцебиття, надає відчуття захопленості та всесильності. До дії дофаміну та норадреналіну приєднуються ендорфіни, що збільшують відчуття ейфорії та закріплюють ефект. Але дія цього коктейлю на кшталт «приворотного зілля» тимчасова, адже найдовше закоханість може тривати до двох років.

Також встановлено, що здатність кохати формується у дитини в перші два роки життя. Відповідно до проведених експериментів з дітьми із повноцінних сімей і сиротами, в останніх значно знижена здатність утворювати окситоцин, тобто у них значно важче формується почуття симпатії, закоханості та любові.

Але хронічна стадія любові може перетворитися у щось більш неймовірне та глибоке. Через деякий час, коли гормональний рівень вирівнюється - а стабільні та вірні відносини уже закріпились у свідомості людей - кохання стає вічним. Багато мудреців древності стверджували, що кохання - мов вогонь, всесильне та вічне, але тільки якщо про нього піклуватися та берегти його.

І на останок - ще один факт. Здавна вважалося, що органом, який відповідає за почуття любові, є Серце. Проте після усіх наведених фактів, чи не здається вам, що все таки кохаємо ми більше Мозком?

Note: http://wsyachina.narod.ru/biology/love_chemistry_2.html. http://elementy.ru/news/165015. http://bodyberries.com/the-biochemistry-of-love-orgasms-partnership-oxytocin/. Psychoneuroendocrinology. 2012 Aug;37(8):1277-85. 2011.12.021. Oxytocin during the initial stages of romantic attachment: relations to couples’ interactive reciprocity. Schneiderman I, Zagoory-Sharon O, Leckman JF, Feldman R. Oxytocin Modulates Social Distance between Males and Females Dirk Scheele,1* Nadine Striepens,1* Onur Gu.ntu.rku.n,2 Sandra Deutschla.nder, The Journal of Neuroscience, November 14, 2012 • 32(46):16074 –16079

Підготувала: Анастасія Дученко

Походження людини - досить складна тема. Складність її дослідження полягає, насамперед, у малій кількості наявного матеріалу, на основі якого і робляться відповідні висновки та складаються генеалогічні дерева походження людини, а також на його поганій збереженості. Ця тема досить дискусійна, оскільки різні вчені, звертаючи увагу на певні деталі остеологічного матеріалу, по-своєму уявляють схему еволюції.

Найважливішим фактором, який був рушійною силою еволюції, є природні умови, у яких опинялися наші предки. Рід Homo з’являється 2,5 млн. років тому, коли людиноподібна істота стала виготовляти перші знаряддя праці. Такими знаряддями були чопери – гальки із збитими з одного боку відщепами.

Homo habilis,

Першими представниками роду були Homo habilis, що означає людина уміла. Дехто відносить його до пізніх грацильних австралопітеків. Це виділення в окремий рід відбулося,насамперед,незарахунокзначнихвідмінностей у морфологічній будові його організму, а за рахунок того, що він почав виробляти знаряддя праці. Ці знаряддя виділяють габілісів в олдувайську культуру. Першого представника виду було знайдено 1964 року в Кенії. Від цієї форми людиноподібних істот починається інтенсивне збільшення головного мозку. Його об’єм становив уже 660 см3. Розміри іклів дещо зменшуються. Це, певно, пов’язано з використанням кам’яних знарядь праці, за допомогою яких здійснювалася та робота, що до того виконувалась іклами.Йогочерепнемаєхарактерногодляавстралопітеків гребеня. Потиличний отвір витягнутий і зміщений уперед, що свідчить про прямоходіння. Габіліси мають велику кількість прогресивних рис порівняно із австралопітеками. Це і більша прогресивність лицьової частини черепа, і зменшення розмірів зубів. Великий палець ноги повністю приведенийдорештипальців.Хочазапропорціямикінцівок габіліс нічим не відрізняється від австралопітеків.

Homo habilis,

Homo ergaster виник 1,8 млн. років тому і проіснував до 1,4 млн. років тому. В цієї форми відбулися деякі морфологічні зміни – збільшився ріст, ноги стали довшими, спостерігається тенденція до збільшення передніх і зменшення задніх зубів. Мозковий розмір черепа порівняно невеликий, а лицьовий відділ - крупний, високий, із масивними, висунутими вперед верхніми щелепами. Розмір мозку досягає приблизно 800 – 900 см3. За рахунок цього вид освоїв нову екологічну нішу – відкриті савани. Це була перша істота, яка вийшла за межі Африки. Його кістки віком в 1,8 млн. років знайдено в Дманісі в Грузії.

За рядом досліджень вдалося встановити, що життєвий циклвергастеріввідбувавсязначношвидше,ніжусучасних людей. Вони дуже швидко розвивалися і рано ставали дорослими–до12роківвонибуливжеповністюсформовані. У них не було різких стрибків росту, як це спостерігається в сучасних людей під час статевого дозрівання, коли людина може вирости за рік на 20 см. Імовірно, вони навчилися використовувати вогонь, про що свідчать дослідження на стоянках Чесованжа, Гомборе І і Кообі Фора.

Homo erectus

Homo erectus існували від 1,5 млн. до 400 тис. років тому. Вони є найбільш масивними представниками давніх людей. Ці форми є носіями ранньої і середньої ашельської культури. Однією з їхніх ознак, що уподібнюють їх до сучасної людини, є втрата шерстяного покрову. Еректуси активно розселилися за межами Африки: їхні рештки знаходять на Яві, в Китаї, Греції, Іспанії і в багатьох інших країнах. Вважається, що існувало як мінімум дві основні гілки їхнього розселення – західна, чи афро-європеоїдна, і східна, або азійська. Власне, через таке інтенсивне розселення по світу виникають різні локальні форми еректусів. Через це деякі вчені зараховують їх до окремого роду Пітекантропів, а кожну локальну форму вважають за окремий вид.

pekinensis (синантроп), P. leakeyi в східній Африці, P.palaeojavanicus на острові Ява і багато інших. Ці істоти були досить теплолюбними. Розселяючись по світу, вони не виходили за межі субтропічного поясу.

Гейдельберзька людина є відносно пізньою формою еректусів. Вона існувала від 800 до 130 тис. років тому. За відбитками внутрішнього боку черепа можна визначити, що в цих істот була розвинена зона Брока, яка відповідає за мову, і ділянка, яка відповідає за узгоджені рухи руками. Культурно їх відносять до пізнього ашелю, часом навіть із переходом до мустьє.

Попередні описані форми дали початок Homo neandertalensis, які є тупиковою гілкою еволюції людського роду, хоча дослідження й свідчать про наявність кількох відсотків їхніх генів у генофонді європейської й азійської рас. Неандертальці є єдиним видом, який утворився не в Африці, а на території Європи під впливом тих погодних умов, які тоді тут існували.

Вони були спеціалізовані до м’ясоїдного раціону. Цей вид проіснував від 130 до 28 тис років тому. Основними причинами його вимирання вважають високу агресивність виду, що призвело до його самознищення, а також конкуренцію із сапієнсами, які їх повністю витіснили.

Homo sapiens

Нарешті, 100 тис. років тому на території Африки зародився вид Homo sapiens. Розмір його мозку становить 1400 см3. На відміну від усіх попередніх видів людиноподібних істот, це єдиний вид, який проживає на Землі без співіснування з іншими людиноподібними істотами.

Note:

1. Бунак В.В. Род Homo, его возникновение и последующая эволюция. – М., 1980. – 328 с.

2. Залізняк Л.Л. Первісна історія України: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1999.

– 263 с.: іл.

3. Сегеда С.П. Антропологія: Підручник для студ. гуманіт. спец. вищ. навч. закл. – К.: Либідь, 2009. – 426 с.

4. Ситник Олександр. Культурна антропологія: походження людини і суспільства: Навч. посібник. – Львів.: Видавництво Львівської політехніки, 2012. – 180 с.

5.BernardWood,PaulConstantino.Paranthropusboisei:FiftyYearsofEvidenceand Analysis//AmericanJournalofPhysicalAnthropology.—2007.—Vol.134.—№S45. 6. Esteban E. Sarmiento Comment on the Paleobiology and Classification of Ardipithecus ramidus // Science. — 2010. — Т. 328. — С. 1105

7. Heng HH “The genome-centric concept: resynthesis of evolutionary theory”.

BioEssays, May 2009. 31 (5): 512–25.

8. Stringer, C.B. “Evolution of early humans”. In Steve Jones, Robert Martin & David Pilbeam (eds.).The Cambridge Encyclopedia of Human Evolution. Cambridge: Cambridge University Press. p. 242

9. Thorpe S.K.S.; Holder R.L., and Crompton R.H. Origin of Human BipedalismAs anAdaptation for Locomotion on Flexible Branches. Primate Evolution & Morphology Group (PREMOG), the Department of HumanAnatomy and Cell Biology, the School of Biomedical Sciences at the University of Liverpool. 24 May 2007.

10. http://antropogenez.ru/catalog-hominids/

Підготував: Михайло Кублій

Журавель степовий

Anthropoides virgo (Linnaeus, 1758)

Особливості біології та наукове

значення:

Весняна міграція відбувається у березні - квітні. Гніздитьсянаділянкахзрозрідженимтравостоєм або без рослинності, зокрема, на цілинних степах, пасовищах, сільськогосподарських ланах, перелогах. Гнізда на землі.

Відкладання яєць у квітні — червні. У кладці 1–3 яйця. Тривалість інкубації 27–30 діб. Підйомнакрилаувіці42–49діб.Статевазрілість з 3-го року життя. Відлітає в серпні–вересні, інколи затримується до початку жовтня. Живиться безхребетними (переважно жуками, клопами, прямокрилими), вегетативними частинами трав`яних рослин, їхніми квітами а також зернами.

Ареал виду та його поширення в Україні:

Гніздиться в Африці (Марокко) та в Євразії у степовій, напівпустельній і пустельній зонах. Зимує на пн. сх. Африки та у Пд. Азії.

В Україні гніздиться у Херсонській, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій обл. та Cтеповому Криму.

Чисельність:Розмір світової популяції — до 240 тис. ос., європейської — біля 35 тис. ос. В Україні у гніздовий період 600–700 ос. (200– 250 гніздових пар), у передміграційний період до 1000 ос.

Чинники зменшення чисельності:

Заростання гніздових біотопів високим щільним травостоєм, зменшення місць для водопою, знищення гнізд під час випасання худоби та обробки ланів, розлякування птахів, зростання кількості собак; вилучення з природи кладок та виводків, відстріл.

Морфологічніознаки: Масатіла—2–3кг,довжина тіла — 90–100 см, розмах крил — 165–185 см. Оперення переважно світло-сіре; боки голови, шияспереду,воло,першорядніідругорядніпера - чорні; ноги темно-сірі; дзьоб - зеленкуватожовтий. За очима пучки довгих білих пер. Райдужна оболонка ока червона.

У молодого птаха чорний колір оперення замінений темносірим, а білий — світло-сірим, а райдужна оболонка ока коричнева.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:

Розводиться в неволі (зоопарки - Одеський, Миколаївський, Київський) та Державного БЗ «Асканія-Нова».

Господарське та комерційне значення:

Має місце незаконна торгівля вилученими з природи птахами.

Сирoїжка синювата

Russula turci Bres. (R. amethystina Quél.)

Природоохоронний статус виду:

Вразливий

Наукове значення:

Монтанний вид з диз’юнктивним ареалом.

Ареал виду та його поширення в Україні:

Європа, Пн. Африка, Канарські о-ви. В Україні відомий із Закарпаття (Закарпатська обл., Рахівський р-н, Карпатський БЗ, Мармароський масив), Розтоцьких лісів (Львівська обл., Яворівський р-н, с. Рясне) та Зх. Полісся (Рівненська обл., Дубровицький р-н, окол. с. Крупове). Адм. регіони: Рв, Лв, Зк.

Умови місцезростання:

Росте в хвойних (соснових, ялинових, ялицевих) лісах; на ґрунті.

Чисельність та структура популяції:

Трапляється поодиноко.

Причини зміни чисельності:

Збирання населенням, вирубування лісів.

Загальна біоморфологічна характеристика:

Шапинка діаметром 3–7 см, середньом’ясиста, спочатку опукло- розпростерта,згодомплоско-розпростерта, з тупим, спочатку гладеньким, згодом злегка рубчастим краєм, у вологу погоду сильно слизиста, в суху — матова, бархатиста; шкірка здирається повністю, темноабо синювато-фіолетова, винночервона, винно-коричнева, пурпурова, також сіро-рожева або сіро-вохриста, в центрі світліша, часто з яскраво-жовтими плямами.

Пластинки закруглено-прирослі, негусті, з анастомозами,спочаткубілі,згодомвохристі. Спори 8–10×6–8 мкм, широкоеліпсоподібні, сітчасто-ребристі, безбарвні. Споровий порошок світло-вохристий.

Ніжка 2–8×1–2 см, центральна, булавоподібна, спочатку суцільна, згодом з порожниною, гладенька, при основі з дрібно-пластівчастим нальотом, біла, іноді з слабким рожевим відтінком.

М’якуш ватоподібний, губчастий, білий, згодом з жовтим відтінком, з запахом йодоформу, смак солодкий. Пряжки наявні. Плодові тіла з’являються у липні–жовтні.

Режимзбереженняпопуляційтазаходизохорони:

Вид охороняється в Карпатському БЗ. Необхідно також створити ботанічні заказники в інших місцезнаходженнях та виділити у чисту культуру.

Розмноження та розведення у спеціально

створених умовах:

Відомостей немає

Господарське та комерційне значення:

Мікоризоутворювач. Їстівний гриб.