3.2. Радянські партизани на Україні.

Як повiдомляє Бульба-Боровець та iншi, фактично в 1941-42 роках на територiї України радянські партизани не iснували як ральна сила. Але з радянської сторони була добре органiзована розвiдка, дотого ж потрiбно зважити й на все зростаючу недовiру простого народу до окупантiв. Єдиною силою, котра могла вести вiйну проти нiмцiв була УПА. Москва вирiшила (в зв'язку з вдалими операцiями УПА) змiнити вiдношення й курс своєi полiтики у вiдносинах з українською армiєю: з радянськой сторони з'являються пропозицiї розпочати переговори "не дивлячись на минулу антибiльшовицьку кампанiю i помилки з обох сторiн". В червнi 1942-го в трикутнику Олевсько-Рокитно-Городище було закинуто радяннський партизанський загiн пiд командуванням Медведєва для охорони радянської делегацiї i, як виявилось згодом, не лише для цього.

Пропозицiя Генштабу СРСР були такі:

- припинити ворожнечу (УПА i радянські партiзанскі загони);

- злиття УПА з Червоною Армiєю i на основi цього отримати допомогу;

- припинити антирадянську пропаганду в УПА ;

- пiдняти загальне повстання на Українi;

- всiм членам УПА гарантувалась амнiстія за минулi грiхи.

Вiдповiдь УПА не затрималась: УПА - суверенна вiйськова одиниця УНР, з чужою армiєю не з'єднаєтья, може бути лиш спілка; українськи вiйсковi сили, що перебувають у станi вiйни з СРСР з 1917 року, готовi згодитись на мир i на вiйськовий союз проти Германiї, якщо СРСР признає суверенiтет; загальне повстання на Українi буде пiдняте лише в тому випадку, коли вiдкриєтся захiдний фронт і у всiй Європi з'являться такi ж умови для повстання, iнакше заколот приречений на невдачу i загрожує винищенням всiєї української нацiї.

Вiдповiдь Генштабу була така, що в якости суверенної держави признавалась лише УРСР, процес дружнiх переговорiв всiляко пiдтримувався і було дано згоду на перемирря й нейтралiтет. Та переговори явно затягувались зi сторони УПА - керiвництво ж УПА боялось, що якщо вiдбудеться їх злиття - то це дасть привiд Радянському Союзi "в'їхати" на Україну в якостi визволителя. Так чi інакше до грудня 1942-го переговори нi до чого не привели.

Центральний штаб партизанського руху в Москві провів реорганізацію радянського підпілля. В червні 1942 року було утворено Українське партизантське командування на чолі з офіцером НКВС Строкачем. Москва проголосила українських нацiональних партизанiв "бандитами". Після премоги під Сталінградом значно зросла кількість і активізувалася діяльність радянських партизанів. Вони ставили собі завланням руйнувати німецькі комунікації та забезпечувати радянську присутність на окупованих територіях. Радянські партизани вступали в сутички з УПА, намагаючись ліквідувати її провід та підірвати базу підтримки.

Як видно з нерадянських джерел, радянські партизани не брали участі у сутичках безпосередньо з німцями, не ставили за мету оборону населення. Більше того, під керівництвом "парашутистів, присланих з Москви” проводили в українських селах мобілізацію "гарматного м'яса” для фронту і грабували населення.

На фронтах УПА

... Червоні партизани, що ще частинно не розбиті, посилили грабунок і вбивство. Доходить до того, що в неділю біля церкви роззувають людей. Моральний стан большевицьких партизанів жалюгідний. Розпуста, нездисциплінованість, взаємні бійки - ось чим визначаються їхні відділи.

"До зброї”, вересень 1943 р.

Із бойових фронтів Української Повстанчої Армії

... У деяких околицях цих теренів [Полісся та північна Волинь] появляються більшовицькі партизани. Боротьби з німцями вони не ведуть, хоч величають себе оборонцями народу перед німецьким окупантами. Тиняються по лісах, а коли не вистачає їм харчів, роблять злодійські наскоки на села, де під той час немає повстанців, і не гірше від німців знущаються з мирного населення: села палять, грабують худобу, викопують заховане селянами майно, виривають майже всю городину, зрубують овочеві дерева, розкопують руками могили, що їх народ висипав борцям за волю України, ламають на них хрести. Буває й таке, що селяни, взявши здалека повстанський загін за більшовицький, тікають з жахом у ліс, і тільки рідна пісня, що з нею повстанці вступають в село, цей жах розвіює. Переконавшись, що не червоні, а повстанці зайшли в село, селяни вертаються і зі сльозами радости на очах вітають повстанців, розповідаючи їм про свої турботи. Червоні часто-густо влаштовують пропагандивні мітинги, під час яких вдаються до звичайнісінького обману та брехні. Наприклад, показують населенню закривавлену сокиру, якою, начебто, повстанці убивали невинних людей, навіть немовлят. Тим часом, перебіжчики з червоної партизанки розповідають, що сокиру вони самі занурюють у кров ними ж забитих людей та ще й регочуться з того, що де-хто справді повірить, наче б це зробили повстанці.

... На Житомирщині й Звягельщині УПА веде постійно бої з німцями та червоними бандитами. Населення боїться червоних і має до цього підстави: червоні, вірвавшись у село, негайно проводять мобілізацію. Хто ж не хоче іти з ними, того розстрілюють, грабують, лаються, палять хати, де вісять образи, зрізують придорожні фігури, бувають випадки, що палять церкви (Красилівка). З німцями не воюють. Партизани, полонені повстанцями, розповідають, що п'ять місяців вони і в очі не бачили німців. Коли німці палять села, їхні командири забороняють партизанам стріляти на німців, обгрунтовуючи це, що як німці нападуть на них, то не буде де ховатись. Знову ж другий командир червоної банди сказав, що добре було б, якби всі села німці попалили. Так-то більшовицькі кати борються за народ.

Великою відвагою більшовицькі банди теж не грішать. Ось, нариклад, недавно скинули їм з літака в одній місцевості політрука. Його захопили повстанці. Він, видно, дуже перелякався під час свого льоту і при зустрічі з повстанцями, бо довелося йому довго приводити до порядку свою білизну.

Населення в усьому співдіє з УПА. Сільська самооборона ставить успішно опір більшовицьким і німецьким бандам.

"До зброї”, жовтень 1943 р.

... У Берестейщині і Кобринщині грабіжницькі відділи червоних намагаються переводити мобілізацію, починаючи з 1905 р. народження, але населення втікає перед ними, а самооборона й повстанчі загони розбивають їх при кожній нагоді. Те саме в Сарненщині й Столинещині. Матеріяльний і моральний стан більшовицьких "отрядів” дуже незавидний. Голі, босі, голодні. Пиячать, грабують кожний на власну руку, б'ються між собою. Командний склад - парашутисти, прислані з Москви, а бійці - це різношерстна наволоч та кримінальні злочинці. Ці банди поставили перед собою одну ціль - це грабунок і розбій. На Поліссі йдуть постійні бої повстанців з цими так званими "партизанами”.

У Коростенському, Андрушівському, Фастівському районах загони УПА розбили кілька більшовицьких відділів, здобули зброю, підводи з награбованим майном, багато амуніції. В боях червоні втратили кількасот убитими й раненими. З українськими повстанчими загонами червоні не люблять зустрічатися, бояться. Була окрема інструкція у них, де сказано, що при зустрічі з українськими повстанцями "стреляй і удірай”.

"До зброї”, листопад 1943 р.