4. Післявоєнний період. Відновлення радянської влади.

Війна з німцями скінчилася, але більшовикам було далеко до повного контролю над сільськими регіонами Західної України. Попри радянську окупацію Галичини та Волині, УПА продовжувала зростати. У 1944-45 роках вона мала більше бійців, ніж могла озброїти. Головне джерело поповнення становили члени підпілля ОУН, які раніше чинили опір депортаціям і колективізації, дезертири з Червоної армії та ті, що втекли від мобілізації, аби не слугувати гарматним м'ясом на фронті.

В той час, як Червона армія штурмувала Берлін, великі загони антирадянських партизанів встановлювали контроль над значними територіями. Політика УПА та УГВР полягала в тому, щоб чекати розвитку подій на Заході. Водночас вона була спрямована на те, щоб перешкодити встановленню радянської системи в себе на батьківщині. Широка діяльність УПА була зумовлена, з одного боку, народною підтримкою та ефективністю організації цієї армії, а з другого - тим, що радянських військ того часу на Західній Україні було обмаль.

Проте після капітуляції Німеччини радянський режим зміг організувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. У 1946-1947 роках війська МВС і НКВС організували блокаду й прочісування величезних територій Волині та передгір'їв Карпат, де зосереджувалися партизани. Щоб залякати населення і позбавити УПА підтримки народу, НКВС депортував до Сибіру навіть цілі села. Між 1946 та 1949 роками було заслано близько 500 тисяч західних українців. Щоб дискредитувати партизанів, загони НКВС перевдягалися у форму УПА і грабували та мордували селян.Зазнаючи тяжких втрат, УПА намагається пристосуватися до наступу, поділяє з'єднання на малі рухливі загони. У 1947-48 роках багато з них було розпущено за наказом проводу УПА. Також сильним ударом по УПА стала колективізація, оскільки колгоспники, перебуваючи під суворим контролем, не могли постачати артизанам провізію.

На цій прикінцевій стадії загони УПА та решта підпілля ОУН зосередилися на антирадянській пропаганді та саботажі, вбивали офіцерів НКВС, партійних активістів. У березні 1950 р. УПА зазнало дошкульного удару післі сутички піді Львовом і гибелі командира Романа Шухевича. Хоча окремі невеликі загони УПА продовжували діяти аж до середини 50-х років, ОУН та УПА на Україні перестали існувати як організації саме з 1950 року після смерті Шухевича.

Перелік використаної літератури.

"Україна. Історія” Орест Субтельний.

"До зброї” Видання політичного відділу УПА, 1943.

"Повстанець” Видання УПА, 1944.

"Український перець”, 1943 - 44.

"УПА. 1942-1952 роки. ” Петер Мельничук.