Контрольні запитання

1. У чому, на вашу думку, полягала складність і суперечливість запровадження християнства на Русі?

2. Якою була політика князів Володимира Святославича та Ярослава Мудрого сто­совно розвитку освіти та просвітництва?

3. Яка споруда вважається першим кам'яним храмом на Русі?

4. Коли був закладений Софійський собор у Києві?

5. Що являла собою житійна ікона, яка була розроблена руськими майстрами?

6. Як проявляється "двовір'я" у виробах давньоруського прикладного мистецтва?

7. Як вплинуло християнство на розвиток літератури у Київській Русі?

Теми рефератів

1. Запровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток просвітництва.

2. Літописання доби Київської Русі.

3. Особливості розвитку християнського культового мистецтва княжої доби.

4. Київський Софійський собор як втілення християнської світоглядної ідеї.

5. Християнський світогляд як передумова формування філософського освоєння дійсності.

6. Школа і педагогічна думка княжої доби.

7. Правова культура Київської Русі.

8. Походження слов'янської писемності.

Семінарське заняття Тема: Запровадження християнства у Київській Русі та його вплив на розвиток культури

1. Світорозуміння людини доби Київської Русі та особливості християнського світогляду.

2. Розвиток освіти та науки у контексті державної політики княжої доби.

3.Давньоруська література: провідні види та жанри.

4. Сакральне мистецтво: архітектура, живопис, скульптура.

Література

Асеев Ю. С Джерела. Мистецтво Київської Русі. – К., 1980.

Бабишин С.Д. Школа та освіта Київської Русі. – К., 1973.

Барская Н.А. Сюжеты и образы древнерусской живописи. – М., 1992.

Бочаров Т.Н. Художественный металл Древней Руси. – М., 1934.

Брайчевский М. Ю. Утверждение христианства на Руси. – К., І 989.

БычкоА.К. Народная мудрость Руси: (Анализ философа). – К., 1988.

Бычков В.В. Эстетическое сознание Киевской Руси. – 1988.

Верещагин Е.М. Христианская книжность Древней Руси. – M. – 1996.

Горський B.C. Святі Київської Русі. – К., 1997.

Горский В.С.Философские идеи в культуре Киевской Руси XІ - нач. ХІІ вв. – К., 1988.

Древнерусская литература: изображение природы и человека. – M., 1995.

Исаевич Я.Д. Культура Галицко-Волынской Руси //Вопросы истории. –1973. –№1.

Історія українського мистецтва. У 6 т. – К., 1966-1970.

Історія філософії України. – К., 1994.

Истрин В.А. 1100 лет славянской азбуки. – M., 1988.

Моця О, П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства. – К., 1996.

Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1999.

Становление философской мысли в Киевской Руси. – М., 1984.

Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1996.

Українська культура у XIV – першій половині XVII століття

Соціально-політична та культурна ситуація на українських землях.

Ренесансно-реформаційні ідеї в українській культурі.

Розвиток освіти.

Розвиток друкарства. Архітектура і мистецтво.

Література.

Культура козацтва.

Соціально-політична та культурна ситуація на українських землях

Монголо-татарська навала в середині XIІІ ст. і наступне півторастолітнє пануван­ня Золотої орди призвели до занепаду економічного, політичного і культурного життя в Україні. Від численних міст і поселень залишилися самі руїни або тільки назви.

Процес формування культури України в XIV-XVI ст. був відображенням склад­ного процесу формування української народності, що почався після розпаду Київської Русі. Роздробленість Київської Русі супроводжувалася розпадом не сформованої до кінця давньоруської народності і утворенням на її основі трьох східнослов'янських на­родностей — російської, української і білоруської.

Разом з формуванням української народності розгорталися процеси формування власне української культури. Дослідники виділяють два етапи у цьому процесі:

– ХІІІ -XV ст., коли культура загалом зберігала давньоруську основу в усіх сферах;

– XVI - перша половина XVII ст. Цей етап позначений виникненням стійких етніч­них ознак та їх поєднанням у систему.

Процес формування української народності був прискорений в XIV-XV ст., коли східна частина України була підкорена литовськими князями, а Галичина та Поділля – польськими феодалами.

Литва, яка приєднала до себе землі Бєларусі, України і частково Московської держави, перетворилась у багатонаціональну державу, де превалювало не литовське, а слов'янське (українське і білоруське) населення з традиційною етнічною культурою і правом. Руська мова визнавалася у Литві державною. Православна церква також зали­шалася панівною у духовному житті суспільства. Таке положення було закріплене у збірках державних законів — Литовських статутах 1529 і 1566 pp. Литовська держава XIV і XVI ст. зберігала незмінними етнічні (мовні, культурні) особливості підвладних їй української і білоруської народностей.

Але з часом політичні обставини змінилися не на користь України. За умовами дого­вору між Литвою і Польщею 1385 року литовський король Ягайло мав одружитися з польською королевою Ядвігою і зобов'язувався прийняти католицизм як державну ре­лігію, а землі Литви й України приєднати до Польщі.

Землі Галицько-Волинського князівства наприкінці XIVст. відійшли до Молдо­ви, яка тоді ж потрапила в залежність від Туреччини. Землі Північного Причорномор'я і Приазов’я попали під владу Кримського ханства. 3 кожним десятиріччям розширялася турецька експансія на землі України.

Таким чином, землі України були завойовані іноземними державами, розділені на частини, а українська народність була позбавлена можливості створити власну єдину і незалежну державу. Над українським населенням нависла реальна загроза асиміляції з сусідніми народами.

1 липня 1569 р. у Любліні (Польща) була проголошена унія, згідно з якою Велике князівство Литовське об'єднувалося з Польським королівством в єдину державу — Річ Посполиту. Люблінська унія передбачала знищення в Україні державних традицій і ав­тономії, які залишилися з часів Литовської держави.

За таких обставин становище Української православної церкви, як одного з найго­ловніших чинників українського культурного процесу, значно похитнулося. Уп­равління православною церквою знаходилося в руках чотирьох патріархів: вселенсько­го константинопольського (Візантія, Туреччина), олександрійського (Єгипет), антиохійського (Сирія), єрусалимського (Палестина). Вони правили церквою разом (соборно).

Між католицьким і православним духовенством велися гострі суперечки, в які втягувалися і миряни. Тому частина церковних діячів виступала за припинення супере­чок і примирення церков за допомогою унії. Ідея унії католицької і православної церков мала своїх прихильників і в Україні, де православ'я занепадало.

У жовтні 1596 р. на церковному соборі католиків і православних — прихильників унії, у Бресті (Беларусь) було прийняте рішення: православну і католицьку церкви об'єдна­ти під верховенством папи римського; православні повинні визнавати католицьке твер­дження про походження святого духа від Бога-отця і Бога-сина, ввести індульгенції про відпущення гріхів, а також новий календар; у православній церкві зберегти старі обряди і вважати дійсним слов'янський переклад святого писання.

Водночас, інший спеціальний собор православного духовенства і мирян запере­чив унію і прокляв її прибічників. Брестська унія розмежувала суспільні сили в Україні. Польський король проголосив унію обов'язковою для православного духовенства і всіх віруючих Речі Посполитої, зокрема, для населення України і Бєларусі. Духовенству, яке не визнавало унії, загрожувало гоніння: у них відбирали посади і віддавали уніатам. Монастирі, вірні православ'ю, позбавлялися майна. Духовенство, шляхта, братства, міщани зверталися до короля з проханням скасувати унії і зберегти церковні традиції в Ук­раїні. Але це не дало результатів. І тоді духовенство звернуло свої погляди на козацтво – силу, яка могла б не тільки звільнити Україну, а й ліквідувати унію як духовну неволю українського народу.

Як відомо, зазначений період був важливою віхою у розвитку західноєвропейської культури. Це були часи ренесансних ідей, гуманістичного світогляду. Внаслідок цього ук­раїнська культура починає відчувати на собі могутній вплив культури світової.