Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІСТ. УКР.К. (ПІДРУЧНИК) / ІСТ. УКР.К. (ПІДРУЧНИК).doc
Скачиваний:
132
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
1.95 Mб
Скачать

УДК930.85 (100+477)(075.8)

ББК63.3(0)-7я73-1+63.3(4Уіф)-7я73-1 188

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

(лист МОНУМ14/18.2-432від 12.03.2004)

Рецензенти:

Дяченко М.В., доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії ХДАК; Сорочан С.Б., доктор історичних наук, професор кафедри історії стародавнього світу та середніх віків ХДНУ ім. В.Н. Каразіра

Шейко В.М., Тишевська Л.Г. 188 Історія української культури: Навч. посібник /Наук. ред. В.М. Шейко. – К.: Кондор, 2010. – 264 с.

ISBN 966-351-154-0

У посібнику розкриваються процеси історичного розвитку української культури. Висвітлюється соціально-історична обумовленість художньо-культурологічних процесів в Україні з найдавніших часів до початку XXI ст. Значна увага приділяється огляду джерел та літератури з питань формування та еволюції української культури. При цьому історія вітчизняної культури розглядається через призму національно-культурного відродження, яке розгортається на українських землях.

Для студентів, аспірантів і викладачів вищих навчальних закладів України, читачів, які цікавляться проблемами трансформації вітчизняної культури.

ББК63.3(0)-7я73-1+63.3(4Укр)-7я73-1

© Шейко В.М., Тишевська Л Т., 2009

ISBN966-351-154-0 ©"Кондор", 2009

Зміст

ВСТУП

ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

ДОБА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРАУХІV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА У ДРУГІЙ

ПОЛОВИНІ XVII-XVIII СТОЛІТТІ

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА У XIX СТОЛІТТІ

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ У XX СТОЛІТТІ

СЛОВНИЧОК

Вступ українська культура як соціально-історичне явище

Вивчення культури передбачає розкриття її як продукту розвитку суспільства і як сукупності матеріальних, духовних цінностей, які створені людством. Культура – це, передусім, історичне явище, а її розвиток — найважливіша частина процесу розвитку людства. Історія культури —результат досліджень не тільки істориків, але й археологів, географів, фольклористів, істориків літератури, фахівців у галузі суспільної думки, науки, філософії, мистецтва. Вона ґрунтується на загальних висновках історичної науки, що характеризують окремі епохи, Історія культури дає можливість більшою мірою відчувати результати історичного прогресу, вона показує, що навіть у найтяжчі часи й епохи світ був наповнений талановитими людьми і ніяка руйнівна сила не спроможна знищити культуру народу. Історія культури розкриває значення як національних традицій, так і культурних зв'язків між народами. Саме завдяки розвитку національних культур утворилася різнобічна і яскрава скарбниця людської культури.

У розвитку кожної національної культури значна роль належить активній взаємодії з іншими культурами. Але все ж таки стан кожної етнокультури визначається, передусім, внутрішніми процесами, а вже потім – зовнішнім впливом. Кожна національна культура обов'язково має в собі співвідношення національних та загальнолюдських цінностей, оскільки жодна культура не може розвиватися ізольовано.

Історично так склалося, що протягом тривалого часу українська культура передусім у тіні інших культур. Саме ця обставина створила певний стереотип сприйняття її як вторинної і провінційної. Тим часом, самобутня культура українського народу є не лише повноправним унікальним елементом світової культури, а й важливим чинником світового культурно-історичного процесу. Становлення і розвиток культури України можливо висвітлити тільки з урахуванням контексту розвитку світової культури та цивілізації. Отже, усвідомлення феномена української культури означає сприйняття її як цілісної системи у процесі історичного розвитку та у взаємозв'язку з культурами інших народів.

У складі національної культури можна виділити цілий ряд елементів, які характе­ризують і визначають її розвиток. До них можна віднести культуроформувальні чинники географічного середовища, політичну і правову культуру, культуру побуту тощо. Крім того, важливого значення у процесах розвитку національної культури набувають особливості національного характеру та менталітету народу.

Українська культура належить до європейського кола культури, де традиційно ви­щою цінністю визнавалися свобода і значущість особистості. Саме визнання особистості як основної цінності національної культури може забезпечити прогресивний культурний розвиток країни. Культура виступає, водночас, і як мірило цивілізованості етносу, і як форма та зміст внутрішнього зв'язку поколінь. Процес створення і передавання всього найкращого, формування культурної традиції є своєрідною потребою кожної нації. Про­тягом усього часу свого існування український народ творив культуру, яка постійно зба­гачувалась, незважаючии на постійну загрозу знищення етносу та його асиміляції.

Історія культури посідає одне з чільних місць у системі розвитку суспільства та фор­мування національної самосвідомості. Визначення еволюції національної культури є основними завданнями сучасної української культу­рологічної науки. У вітчизняній науці вже вироблений підхід до проблеми періодизації історії української культури.

Перший період розвитку культури України пов'язаний з її глибинними джерелами. Це досить тривалий часовий відрізок, який охоплює період від початків людської ци­вілізації на цій території до культури східнослов'янських племен дохристиянської доби. Племена і народи, які проживали на цій території впродовж тисячоліть, творили культу­ру, передаючи її у спадок наступним поколінням і забезпечуючи цим безперервний про­гресивний розвиток. Найдавніші свідчення перебування людини на території України датуються ще добою пізнього палеоліту. У наступні епохи розширювалися сфери людсь­кої діяльності, вдосконалювалися зміст і форми культуротворення, змінювалася сама людина. Відчутний слід залишили в історії культури України племена трипільської куль­тури, для яких характерними були високий розвиток землеробства і суспільної органі­зації. Трипільська кераміка надовго пережила своїх творців і слугувала взірцем для на­ступних поколінь. Античні джерела сповіщають про племена кіммерійців, які прожива­ли на нашій території і мали культурні зв'язки з народами Малої Азії і Кавказу. Культура племен іранського походження, зокрема скіфів, — ще одна яскрава сторінка розвитку людської цивілізації на українських територіях. Скіфському періоду відповідає час існу­вання на узбережжі Чорного моря грецьких міст-колоній, де значного розвитку досягли сільськогосподарські ремесла, торгівля, архітектура, мистецтво. Культура античних міст Північного Причорномор'я сприяла розвитку економічного життя, суспільних відно­син і культури місцевих племен, що прискорювало процес розкладу первіснообщинно­го ладу і сприяло їх подальшому прогресу.

Племена черняхівської культури – анти – мали усталені торговельні та культурні зв'язки з Римом, що було важливим чинником розвитку культури племен на землях антів. Чималий вплив на антів у галузі військової техніки та організації справили племе­на готів, що жили на півдні України.

З розпадом первісного ладу на території слов'янських племен виникають напівдержавні об'єднання — союзи племен, на чолі яких стояли князі. На рубежі VІІІ-ІХ ст. у Середньому Подніпров'ї склалося державне утворення «Руська земля», яке мало більш високий рівень політичної організації у порівнянні з давніми союзами племен і об'єдну­вало вже кілька таких союзів. У другій половині IX ст. переважно завершився тривалий процес становлення давньоруської держави — Київської Русі.

Культура доби Київської Русі — це другий період формування культури України. За часів князювання Володимира Святославича на київських землях було введене христи­янство за грецьким зразком, що відповідало тодішнім інтересам держави. Християн­ство сприяло розширенню економічних і культурник відносин Київської Русі з євро­пейськими країнами і, по суті, володіло монополією на культурне творення у державі. Склалася і розвивалася давньоруська мова, почався інтенсивний розвиток освіти, літератури, мистецтва. Давньоруська культура — одна з найяскравіших сторінок історії куль­тури середньовіччя. Давньоруські майстри внесли у скарбницю світової культури бага­то нового і цінного. Вони творили з глибоким відчуттям реальної краси навколишнього світу. Релігійні сюжети, створені ними, сповнені живою красою реального буття, зво­рушливо передають ідеї гуманізму і добра. У всіх творах давньоруських майстрів можна простежити риси, які йшли з життєдайного джерела народної творчості. Культура Київсь­кої Русі створила ті традиції, що використовувалися всіма поколіннями давньоруської й української народностей.

Наступний період – третій – це час, позначений формуванням української народ­ності. 3 середини XIІІ ст. Русь зазнавала руйнівних нападів монголо-татарських орд, що мали катастрофічні наслідки для її економіки і культури. За цих умов феодальна розд­робленість посилюється, цього ж часу починаються процеси етногенезу — визрівання етнічних спільностей — української, білоруської, російської, які розвивалися на ґрунті стародавніх племінних відмінностей. Формування української народності проходило на території Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського, Волинського і Галиць­кого князівств. Центром цього процесу стало Середнє Подніпров'я. Українська на­родність починає виступати як окрема етнічна спільність зі своєю мовою, територією, особливостями економічного життя і своєрідною культурою. Назва «Україна», яка спер­шу вживалася тільки у Південній Русі, набула також етнічного значення і поширилася на всі землі, де формувалася українська народність. До середини XVII ст. тривав процес формування основних рис української народності, складалася її територія, мова, економічна спільність, психічний склад. Процес формування української народності супро­воджувався загостренням соціальних суперечностей, викликаних боротьбою народних мас проти іноземного гноблення. У цей період з'являється в Україні нова соціальна вер­ства — козацтво, якому судилося відіграти епохальну роль в історії і культурі України.

Четвертий період розвитку української культури проходив під впливом визвольної війни народу під проводом Богдана Хмельницького. Усна народна творчість другої по­ловини XVIІ ст. відобразила найголовніші події тієї доби. У процесі визвольної боротьби значно поширився світогляд українців, зросла їх етнічна самосвідомість. Розвивається освіта, книгодрукування сприяє зміцненню культурних відносин України з іншими народами. Події визвольної війни опиняються у центрі уваги літераторів, художників, музикантів, істориків. Триває розвиток системи літературних жанрів, розробляються теоретико-мистецькі проблеми.

У другій половині XVІІ ст. в Україні поширюється стиль бароко, який став стилем епохи, цілісною художньою системою. У XVІІІ ст. українська культура продовжувала розвиватися у важких умовах. Територія України залишалася у складі різних держав, обмежувалися культурні права українського народу, гетьманська влада слабшала, а зго­дом була остаточно скасована. Українська православна церква втратила свою автоно­мію, стала частиною Російської церкви. Однак навіть у цих умовах творчий геній українсь­кого народу створив ряд неперевершених шедеврів, які стали надбанням не тільки вітчиз­няної, а й світової культури. Культура цього часу стає більш оригінальною і національною, поступово відходять старі традиції та ідейно-естетичні концепції.

П’ятий період розвитку української культури пов'язаний з глибокими перетво­реннями у всьому слов'янському світі. Уже наприкінці XVIII ст. почалися процеси фор­мування слов'янських націй, які супроводжувалися бурхливим розвитком національ­них культур, формуванням етнічної самосвідомості. Джерелом, з якого постають про­цеси українського національно-культурного відродження XIX ст., був фольклор. Українська інтелігенція, яка народжується цього часу, сприяє розвитку демократичних напрямів у культурі. Розвиток нації знаходить вияв у неповторних національних фор­мах культурної творчості. Розквітає українська література, відбувається становлення професійного театру, започатковується музична класика, реалістичного вияву набуває живопис. У XIX ст. витворилася не лише національна культура, спільна для сходу і заходу України, але й виник особливий тип митця, діяча української культури, який харак­теризувався тісним зв'язком із народним життям.

Історія української культури XX ст. — складний і суперечливий час — це шостий період розвитку етнокультури українців. Культура України XX ст. — це свідчення не­зламного духу народу, який постійно тяжів до збереження власної мови, історичної па­м'яті, мистецьких надбань минулих часів. Початок століття був періодом, коли заклада­лися головні, фундаментальні засади, з яких виходив розвиток культури України у подальші часи. XX ст. характеризується аритмією культурного розвитку. Бурхливе століття відбилося на формах, змісті та ідейному розвитку української культури. Високі злети чередувалися з падіннями, українська культура виходила на високу орбіту світової куль­тури і одночасно зазнавала нечуваних утисків тоталітарної системи.

90-ті роки XX ст. започаткували сьомий етап історії української культури. Акт про дер­жавну незалежність України, прийнятий 24 серпня 1991 p., відкрив нову сторінку в історії культури України. Чи не вперше український народ отримав можливість вільно творити.

У процесі розбудови нової держави актуальною стає проблема людини як творця. По суті відбувається зміна світоглядного ставлення до людини, гуманістичного усві­домлення ролі людини у процесі творчості. Гуманістична орієнтація суспільства має наметі втілення у практику пріоритетів загальнолюдських цінностей, які знаходять вираження у національній культурі. У площині відродження національної культури актуальною залишається мовна проблема, адже культура і мова належать до найголовніших духовних цінностей кожної особистості і всього суспільства.

У ХХІ ст. Україна увійшла незалежною державою. Поступово вона посідає гідне місце системі економічних, політичних і культурних зв'язків.