51. Світове господарство: сутність, структура та основні етапи його формування. Міжнародний поділ праці. Теорія порівняльних переваг.

Світове́ господа́рство — глобальна система господарств держав та недержавних утворень, що пов'язані міжнародним поділом праці і взаємодіють між собою у різних формах Структура сучасного світового господарства включає дві складові частини:по перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується понад 190;по-друге - міжнародні економічні зв’язки (відносини) між країнами-партнерами.У структуру світового господарства входять світові ринки товарів і послуг капіталів, робочої сили, міжнародна валютна система, міжнародна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін.. Етапи формування світового господарства:1 етап — зародження світового господарства в XVI-XVIII століттях на основі виникнення світового ринку та розвитку економічних відносин;2 етап — формування світового господарства на основі розвитку великої машинної індустрії та транспорту;3 етап — становлення нового виробництва, посилення економічної інтеграції, зміна структури світовій торгівлі, формування провідних галузей господарства.

Міжнаро́дний по́діл пра́ці — вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці між країнами, який спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва. Процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг. Процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.Індустріально розвинуті країни посідають провідне місце в міжнародному поділі праці. Особливо активна діяльність транснаціональних корпорацій США та Канади, Японії, Німеччини, Великої Британії, Франції. Країни, що розвиваються, виступають у якості постачальників ресурсів для промислово розвинутих країн.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат (opportunity costs). Альтернативні витрати — це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг (comparative advantage theory): якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

51. Основні форми світогосподарських зв’язків: світова торгівля, ринок капіталів, ринок праці. Роль та місце тнк в світовому господарстві.

Міжнародна торгівля існувала ще в глибоку давнину, але всесвітній ринок як складова частина світового господарства склався на грунті міжнародного поділу праці у період зародження і розвитку капіталістичних відносин. Всесвітній (світовий) ринок - це система обміну товарами й послугами на міждержавному рівні. У сучасних умовах дедалі більшого значення набуває на світовому ринку торгівля послугами і науково-технічними досягненнями. Остання виступає у формі торгівлі патентами й ліцензіями. Патент дає виключне право на користування винаходом, що закріплюється у відповідному патентному законодавстві. У випадку продажу патенту монопольне право на користування винаходом переходить до покупця. Але власник патенту передає іншим фірмам право на користування винаходом не повністю, а в певних межах, тобто право продати ліцензію. Ліцензія - дозвіл на право використання іншою особою (фірмою) винаходу, захищеного патентом, а також технічних знань, досвіду, торгової марки. Придбання ліцензій дає змогу економити час і кошти на здійснення власних науково-технічних розробок, що особливо важливо для конкурентної боротьби в умовах сучасної НТР. На всесвітньому ринку складається особлива система цін - світові ціни. В основі формування світової ціни лежить інтернаціональна вартість. У кожній країні існує свій власний рівень суспільно необхідних затрат праці, а отже, й своя національна вартість. Національні вартості не збігаються, що обумовлено відмінностями в технічному рівні виробництва, кваліфікації робочої сили, природно-кліматичних умовах, а тому і в продуктивності й інтенсивності праці за одиницю робочого часу. У міру розвитку міжнародного поділу праці і втягнений різних країн у світове господарство вартість стає інтернаціональною категорією. Інтернаціональна вартість визначається середньосвітовим суспільно необхідним робочим часом. Але на відміну від процесу формування вартості на національному рівні суспільно необхідні затрати праці в міжнародному масштабі значною мірою залежать від умов виробництва якого-небудь товару в країні, яка є його головним експортером на світовому ринку, а не просто виробником. Усередині ж країни основні виробники й постачальники продукції на ринок - це, як правило, ті ж самі фірми.

Світовий (міжнародний) ринок праці – це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу. Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами:

1)через міграцію трудових ресурсів і капіталу; 2)шляхом поступового змиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними. Це приводить до утворення так званого “спільного ринку праці”. Створення ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають нині глобальними. Це дістає відображення в координації, погодженні й зближенні соціальної політики різних країн, які мають неоднаковий досвід та законодавство в соціальній сфері. Таке регулювання різнонаціональних соціальних структур відбувається у багатьох напрямах. Головні серед них: умови праці, способи найму і звільнення працівників; оплата праці, зокрема системи додаткових виплат; надання відпусток, вільних від роботи днів, тривалість робочого дня; соціальне страхування; надання різних пільг, у т.ч. матеріального постачання, відпочинку і т.д. Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності 2-х головних факторів виробництва – капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє попит не тільки на робочу силу країни базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т.д.).

За економічним змістом експерти розрізняють три основні взаємопов'язані сектори класичного світового ринку позичкових капіталів: світовий грошовий ринок, світовий ринок капіталів і світовий фінансовий ринок.На світовому грошовому ринку концентрується попит та пропозиція позичкового капіталу, який використовується в якості міжнародного купівельного і платіжного засобу. Нагромаджені на ньому кошти надаються на короткотерміновий період від одного дня до одного року. Вони застосовуються, як правило, для обслуговування сфери міжнародної торгівлі.На світовому ринку капіталів гроші виступають уже не в якості міжнародного купівельного і платіжного засобу, а як позичковий капітал, тобто як самозростаюча вартість. Вони надаються на три-п'ять років та більш тривалі терміни і переважно використовуються для фінансування інвестиційних проектів. Тим самим світовий ринок капіталу обслуговує процес розширеного відтворення.Цю ж відтворювальну функцію виконує і світовий фінансовий ринок, на якому відбувається емісія та операції з цінними паперами - акціями, облігаціями, векселями й іншими фінансовими інструментами.

Найбільш загальною причиною виникнення транснаціональних корпорацій є інтернаціоналізація виробництва і капіталу на основі розвитку продуктивних сил, що переростають національно-державні межі. Інтернаціоналізація виробництва і капіталу набуває характеру експансії господарських зв'язків через створення найбільшими компаніями численних відділень за кордоном і перетворення національних корпорацій на транснаціональні. Вивіз капіталу стає найважливішим чинником у формуванні і розвитку міжнародних корпорацій. До конкретних причин виникнення ТНК слід віднести їх економічну ефективність, обумовлену великими масштабами виробництва у низці галузей. Жорстка конкуренція, необхідність вистояти в конкурентній боротьбі сприяють концентрації виробництва і капіталу в міжнародному масштабі. В результаті стає виправданою діяльність в глобальних масштабах, з'являється можливість понизити витрати виробництва і отримати надприбуток. . Транснаціональні корпорації -- це національні монополії із закордонними активами. Їх виробнича і торгово-збутова діяльність виходить за межі однієї держави. Філії і дочірні компанії за кордоном мають відносно самостійні служби виробництва і збуту готової продукції, научно-дослідницьких розробок, послуг споживачам і ін. В цілому, вони складають єдиний крупний виробничий комплекс з правом власності над акціонерним капіталом тільки представників країни-засновника. В той же час філії і дочірні компанії можуть бути змішаними підприємствами з переважно національною участю країни базування. Транснаціоналізация діяльності компанії проходить через ряд етапів.На першому етапі закордонна господарська діяльність практично мало впливає на положення компанії в цілому. Вона тільки починає розгортати закордонну економічну діяльність, як правило, у формі експорту. На цьому етапі компанія юридично прив'язана до однієї держави.На другому етапі закордонна господарська діяльність набуває відносної самостійності. Діяльність компанії за кордоном вступає в складну систему взаємозалежностей зі всіма іншими сторонами діяльності компанії, спонукає проводити якісні зміни в діяльності компанії в цілому. Центр міжнародної діяльності переміщується з експорту на закордонне виробництво. Відбувається відділення закордонної діяльності від діяльності на внутрішньому ринку. Це знаходить віддзеркалення в організаційній структурі компанії. Компанія набуває рис міжнародної.На третьому етапі росте роль закордонної діяльності компанії. Внутрішній ринок втрачає приоритет і стає в один ряд з багатьма зовнішніми ринками. Саме на цьому етапі компанія стає дійсно міжнародною зі всіма вищепереліченими ознаками. Названі три етапи є типовими для процесів інтернаціоналізації бізнесу у всіх країнах, починаючи з США.