Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Полит. экон..docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
93.88 Кб
Скачать
  1. Поняття та типи грошових систем. Сучасна грошово-кредитна система держави. Центральний і комерційні банки: їх функції та принципи взаємодії. Особливості грошово-кредитної системи в Україні. Монетарна політика в Україні.

Грошова система — це конкретна форма організації грошового обігу, визначена відповідним законодавством країни.Грошові системи у своєму розвитку пройшли великий історичний шлях, що відображає як характер і динаміку становлення товарного виробництва, так і специфіку історичного розвитку того чи іншого суспільства.Спочатку, в умовах рабовласницького ладу, грошові системи були представлені повноцінними і неповноцінними грошима, а правове забезпечення їх функціонування зводилося до регламентації процесу карбування монет і боротьби проти фальшивомонетників. Основи загальної організації руху грошей у різних країнах були різними, але подальший розвиток товарно-грошових відносин привів до певної уніфікації грошових систем. Це дає змогу класифікувати їх і виділити конкретні типи.Типи грошових систем розрізняються між собою насамперед залежно від тієї форми грошей, яку вони мають у даному суспільстві. Якщо гроші виступають у формі товару, то цей тип грошової системи називається металевим . Металева грошова система — це така система, основу якої складають повноцінні металеві гроші. У такій системі згодом з’являються банкноти, які розмінювались на золото, і паперові гроші, але визначальним елементом залишались благородні метали. Коли ж повноцінні гроші виходять з обігу і повністю замінюються паперовими, починає діяти паперова грошова система.У період існування металевих систем уже в середньовіччя грошові системи являють собою досить складну форму організації грошового обігу, яка включає такі елементи:

—Повноцінні гроші. - це гроші, що мають свою вартість, і саме цю вартість покладено в основу виконання ними ролі загального еквівалента. Повноцінні гроші — це той товар, який завдяки своїм фізичним і хімічним властивостям найбільш придатний для такої ролі. Як відомо, у процесі історичного розвитку товарного виробництва роль загального еквівалента виконували різні товари. Однак у кінцевому рахунку це місце зайняли благородні метали — золото й срібло, а з переходом країн до монометалізму повноцінними грошима стало золото.

—Неповноцінні гроші.- ті гроші, що викарбувані з негрошового металу. При золотому монометалізмі, коли роль загального еквівалента закріплена тільки за золотом, до таких металів, крім міді, бронзи й інших металів належить також срібло. Неповноцінні гроші мають власну вартість, але вона менше тієї вартості, яку вони становлять, тому стосовно до них неможливо застосування правила вільного карбування. У сучасних умовах неповноцінні гроші у вигляді монет виготовляються з міді, срібла, алюмінію, нікелю й інших металів та їх сплавів.

—Банкноти.- Вона виникає з розвитком товарного обміну різними шляхами, але, врешті-решт, її існування пов’язується з тим, що банкір видає її у підзвіт комерційних векселів.Банкнота як одна з форм кредитних грошей відрізняється від паперових грошей тим, що не має примусового ходіння і забезпечується золотом та іншими активами банку. Згодом банкнота втрачає ці особливості і, по суті, нічим не відрізняється від паперових грошей.Трансформація банкнот у паперові гроші, тобто в нерозмінні на золото, пов’язана зі складними процесами розвитку кредитних відносин. Серед безлічі причин цього явища до найбільш важливих слід зарахувати емісію комерційними банками банкнот понад реальне забезпечення їх золотом і широке використання для їх забезпеченості облігацій державних позик.

—Казначейські білети.- нерозмінні грошові знаки, що випускаються казначейством. Держава використовує їх для покриття бюджетного дефіциту. Головна відмінність казначейських білетів від банкнот зводиться до примусового характеру їх обігу і нерозмінності на золото. Однак згодом їх відмінності від кредитних грошей (банкнот) зникають через трансформацію останніх у паперові гроші.

Основною метою проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація системи заходів у сферах грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу. Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно, - на споживчий та інвестиційний попит.

Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити. Цілі грошово-кредитної політики визначаються залежно від рівня розвитку економічних взаємовідносин у державі. їх можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні. Стратегічні - це ключові цілі в загальнодержавній економічній політиці: зростання зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання виробництва, забезпечення стабільності цін і т. ін. Проміжні цілі грошово-кредитної політики - це зміни в певних економічних процесах, які мають сприяти досягненню стратегічних цілей. Так, якщо метою загальнодержавної економічної політики визначено економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною метою в цьому разі має бути пожвавлення економічної кон'юнктури. Проміжні цілі доповнюють стратегічні та конкретизують їх. Тактичні цілі полягають у регулюванні ключових економічних змінних через банківську систему на основі управління грошовою масою, відсотковою ставкою, валютним курсом тощо і забезпечують досягнення проміжних цілей. Завданням грошово-кредитної політики в Україні є забезпечення фінансової стабільності, поступове зниження інфляції, виведення економіки з кризи та поступове економічне зростання.

Кредитна система. Банки, їх роль та функції.Банк це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту (позики), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.

Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в банківську систему сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного механізму.Банківська система країни включає:

1) центральний банк;2) комерційні банки, у тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки.Кожний елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринкової системи. Основне призначення банків посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.Мета комерційних банків — одержання прибутку. Вони мають, як правило, універсальний характер, створюються у формі пайових або акціонерних. Акціонерні можуть бути відкритого і закритого типів. Комерційні банки успішно працюють за дотримання відповідних принципів:♦ робота в межах реальних ресурсів;♦ повна економічна самостійність і відповідальність;♦ взаємодія з клієнтами на ринкових засадах;♦ регулювання діяльності економічними методами і в межах закону.Комерційні банки виконують такі функції:♦ створення грошей;♦ посередництво в кредиті;♦ стимулювання нагромаджень господарськими суб'єктами;♦ посередництво в платежах і забезпечення розрахунково-платіжного механізму;♦ посередництво в операціях із цінними паперами.Крім банків до інфраструктурних ланок функціонування позичкового капіталу входять страхові компанії і пенсійні фонди, а також всілякі інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди, тобто всі ті, хто бере участь у формуванні і функціонуванні позичкового капіталу.Вони все більшою мірою стають джерелом довгострокового кредитування, вступаючи в конкурентну боротьбу на ринку капіталів. Усі фінансово-кредитні інститути мають комерційний характер, тобто здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку.Прибуток як надлишок зверх авансованої вартості створюється у виробничій сфері. Але оскільки грошовий позичковий капітал бере участь у створенні цього надлишку, то його власник одержує певну частку прибутку у формі процента.Головною ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв¢язку становлять банківську систему - складову частину кредитної системи. В Україні склалася дворівнева банківська система. Першим її рівнем є Національний Банк України (НБУ), другим - банки та банківські установи. Національний Банк України - державний банк країни, який разом із своїми філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи. Національний Банк України утворений згідно з Законом України „Про банки і банківську діяльність” від 30 березня 1991 року. Як на Центральний банк, на нього згідно з законом, було покладено такі основні функції:

емісія грошей та організація їх обігу; кредитор останьої надії для комерційних банків; організація розрахунків між банками; обслуговування державного боргу країни; проведення операцій на ринку державних цінних паперів та валютному ринку; видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою; контроль за діяльністю комерційних банків. Національний банк підзвітний Верховній Раді України. Йому належить виключне право випуску готівкових грошей в обіг та їх вилучення з обігу, тобто виконання функцій резервної системи. В зв¢язку з цим НБУ: визначає порядок ведення касових операцій у народному господарстві; організовує виготовлення банкнот і металевих грошей; встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей; забезпечує створення резервних фондів банкнот та металевих грошей; визначає прикмети та порядок плати грошових знаків, також порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення. На Центральний банк покладається регулювання грошового обігу в країні, в зв¢язку з чим він з певною періодичністю готує для уряду аналіз стану та свої пропозиції з цього питання.Центральний банк створює і організовує діяльність Державної скарбниці, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів; представляю інтереси України у зносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачене на рівні центральних банків. Структур Національного банку України становить центральний апарат та його функціональні органи (Центральна розрахункова палата, через яку проходять всі міжбанківські платежі, Центр міждержавних розрахунків, Центральне сховище тощо); Кримське республіканське, обласні управління і розрахункові центри при них, регіональні відділення і розрахунково-касові центри в містах і районах; низка організацій при Національному банку. Державні фінансові органи Органи, що разом із Центральним банком виконують регулюючі функції у сфері фінансів. Найголовнішим серед них є Міністерство фінансів, яке займається питаннями планування та виконання державного бюджету і бюджетним фінансуванням; Державне казначейство яке займається збором державних доходів і їх витратою згідно з державним бюджетом.На сучасному етапі розвитку багато які держави, також і Україна формують свої власні моделі державного регулювання

НБУ як головний орган державного регулювання економіки в межах своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики України, що, як правило, однакові в переважній більшості країн.Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки, не призводящий до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу валового національного продукту (далі ВНП). Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки, не призводящий до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Вона проводиться в Україні Національним банком України (далі НБУ). Ця ціль досягається за допомогою заходів, прийнятих НБУ в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.В тому і іншому випадку провідником монетарної політики є НБУ, а об'єктами є пропозиція і попит на грошовому ринку. Під пропозицією грошей розуміється загальна кількість грошей, що знаходиться в обігу.

  1. Сутність, джерела, функції та форми кредиту. Особливості сучасної кредитної політики в Україні.

Кредит (від латинського слова сredo � вірю) є форма руху грошового капіталу, який надають на умовах повернення, забезпечення, строковості та платності. Кредитні відносини передбачають наявність, з одного боку, тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові позичити їх на відповідний термін під процент, а з другого � підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності. Одним із джерел коштів, котрі можуть бути надані в позичку, є залишки на рахунках у банках вивільнених із кругообігу авансованих коштів внаслідок постійних коливань як потреби в них, так і джерел їх формування. Передусім це � кошти, призначені для нових закупок сировини, матеріалів, палива, тари тощо. На рахунках у банках тимчасово осідають грошові кошти, необхідні підприємствам для чергової виплати заробітної плати. До використання за цільовим призначенням на рахунках зберігаються також нерозподілені амортизаційні відрахування, прибуток та інші кошти підприємств.Крім цих тимчасово вільних коштів, найбільшим кредитним ресурсом нині є грошові заощадження населення, що зберігаються як на рахунках у кредитних установах, так і на руках. Останні можуть бути використані для купівлі облігацій скарбниці чи підприємств, а також для надання позичок іншим громадянам.Тимчасово вільні кошти постійно є на рахунках державного і місцевих бюджетів та бюджетних установ. Вони теж виступають кредитними ресурсами. Іноді держава з бюджету виділяє банкам кошти на поповнення їх кредитних ресурсів.Банки, крім коштів своїх клієнтів, що зберігаються у них, мають власні кошти: статутний, резервний та інші фонди, нерозподілений прибуток, що також слугують для видачі кредитів.І, нарешті, Національний банк України використовує як кредитні ресурси гроші в обігу, що випускаються на кредитній основі шляхом утворення емітованих пасивів (уявних вкладів). Вони створюються шляхом двоїстого запису: дебет позичкового рахунку, кредит кореспондентського рахунку банку-позичальника чи бюджетного рахунку, коли позички надаються Міністерству фінансів.Отже, у народному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватись як кредитні ресурси для надання позичок. Сукупність цих коштів становить позичковий фонд країни. Одна частина його, як уже зазначалося,�це постійні ресурси, а друга�перемінні. Характер і структура ресурсів суттєво впливає на напрями надання позичок, а також строки користування ними. Так, постійні ресурси можуть використовуватись для надання довгострокових кредитів, а перемінні� переважно для короткострокових позичок. Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту — вартісної. У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту. Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички. Кредит же - процес безперервного руху вартості і виділення двох його форм достатньо для характеристики кредиту як процесу.Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення - при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту. Функції кредиту. Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, закономірностях руху, формах і видах, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (некредитними) процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні напрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції.Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності.Що стосується функції кредиту, пов'язаної із забезпеченням потреб обороту в платіжних засобах, то вона не набула однозначного тлумачення в літературі. Одні автори називають її просто емісійною функцією (Б. С. Івасів), другі - функцією утворення в обороті додаткової купівельної спроможності (А. С. Гальчинський), треті - функцією заміщення справжніх грошей в обороті кредитними операціями (0.І. Лаврушин). функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах повного задоволення потреб економіки в платіжних засобах і підтримання достатньої для економічного розвитку стабільності грошейОкремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, "що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди". Контрольно-стимулююча функція кредиту не обмежується відповідними заходами кредитора відносно позичальника. Контрольно-стимулюючий вплив відчуває на собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо.При цьому слід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприклад, позичальник не може контролювати діяльність банку. А в державному кредиті навіть кредитор (населення, комерційні банки) позбавлені можливості контролювати свого боржника - державу. Але стимулюючий вплив кредиту постійно відчувають на собі всі його суб'єкти - як позичальники, так і кредитори.Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А. С. Гальчинським, - функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.