- •Аудит фінансової звітності
- •2. Аудит балансу підприємства
- •Перевірка оборотних активів
- •Перевірка грошових коштів здійснюється аналогічно Перевірка видів капіталу
- •Перевірка поточних зобов'язань
- •3. Аудит Звіту про фінансові результати
- •4. Система показників для аналізу фінансового стану підприємства
- •Для оцінювання ліквідності використовуються такі показники.
- •Для оцінки фінансової стійкості розраховуються такі коефіцієнти.
Аудит фінансової звітності
1.Аудит дотримання нормативних вимог П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»
2. Аудит балансу підприємства
3. Аудит Звіту про фінансові результати
4. Система показників для аналізу фінансового стану підприємства
1. Аудит дотримання нормативних вимог П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»
Аудит дотримання нормативних вимог П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» здійснюється на основі вимог ННА № 3 (МСА № 200) «Мета і загальні принципи аудиту фінансової звітності».
Мета аудиту фінансової звітності — підготовка висновку про відповідність фінансової звітності чинному законодавству, що регламентує порядок підготовки та подання фінансових звітів.
Процедури завірення фінансової звітності означають підтвердження аудитором відповідності показників фінансової звітності даним Головної книги і журналів-ордерів без здійснення процедур перевірки достовірності первинної бухгалтерської документації.
Джерела перевірки: Баланс (форма № 1), Звіт про фінансові результати (форма № 2), Звіт про рух грошових коштів (форма № 3), Звіт про власний капітал (форма № 4), Примітки до річної фінансової звітності (форма № 5), Головна книга, відомості, журнали-ордери.
Методика перевірки відповідності поданої фінансової звітності нормативним вимогам передбачає такі етапи.
1. Встановлення звітного періоду. Звітним періодом для річної звітності є календарний рік. Для новоствореного підприємства звітний період може перевищувати календарний рік (але не більш як на півроку), а для ліквідованою підприємства він буде меншим за один рік (з 1 січня до дати ліквідації).
2. Перевірка складу фінансової звітності. Аудитору слід проаналізувати повноту складу поданої звітності з урахуванням наявних філій, представництв, інших відокремлених підрозділів.
3. Оцінка критеріїв статей фінансової звітності. Аудитор оцінює обґрунтованість рішень керівництва підприємства щодо відображення у фінансовій звітності відповідних статей.
Аудитор має встановити, що кожна стаття, наведена у фінансовій звітності, відповідає таким критеріям:
• є вірогідність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод, пов'язаних з цією статтею;
• оцінка статті може бути достовірно визначена.
Для цього аудитор має порівняти результат господарської операції з визначенням активів, зобов'язань, капіталу, доходів і витрат.
Оцінка вірогідності отримання або витрат майбутніх економічних вигод і можливості достовірності оцінки показує місце відображення результатів господарської операції - - у фінансових звітах або в примітках до них. Це стосується суттєвої інформації, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності.
4. Оцінка якісних характеристик фінансової звітності. Для цього проводять аналіз за наступними напрямами:
• дохідність (дані фінансової звітності мають забезпечувати однозначні трактування користувачами. Це наявність необхідних реквізитів, чітко визначений звітний період, одиниця виміру);
• достовірність(передбачає необхідність виключення наявності помилок і викривлень, які можуть вплинути на рішення користувачів звітності);
• зіставність(забезпечення можливості користувачам порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди.);
• доречність (наявність інформації впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу своєчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні дії.).
5. Оцінка принципів підготовки звітності. Завдання аудитора є встановити дотримання при складанні фінансової звітності десяти принципів:
• автономності, при якому кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від власників. Тому власне майно і зобов'язання власників не відображуються у фінансовій звітності підприємства;
• безперервності діяльності, який полягає в тому, що оцінка активів і зобов'язань підприємства здійснюється виходячи із припущення, що його діяльність триватиме;
• періодичності, що передбачає розподіл діяльності підприємства на певні (визначені) періоди часу з метою складання фінансової звітності;
• історичної (фактичної) собівартості, що свідчить про пріоритет оцінки активів підприємства виходячи із витрат на їх виробництво й придбання;
• нарахування та відповідності доходів і витрат. Доходи і витрати відображуються в обліку й звітності в момент їх виникнення, тобто незалежно від часу надходження та сплати грошей. Фінансовий результат підприємства за звітний період визначається зіставленням доходів звітного періоду з витратами, які здійснені для отримання цих доходів;
• повного висвітлення, який полягає в тому, що фінансова звітність має вміщувати всю інформацію про фактичні та потенційні результати операцій і подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;
• послідовності, який передбачає постійне із року в рік застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики має бути обґрунтована й розкрита у фінансовій звітності.
У разі змін в обліковій політиці підприємства аудитор встановлює розкриття в розділі Приміток до фінансової звітності «Облікова політика»:
— причини і сутність змін облікової політики;
суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року або обґрунтування неможливості його достовірного визначення;
— факт повторного надання порівняльної інформації у фінансових звітах або недоцільність її перерахунку;
• обачності, який полягає в тому, що методи оцінки, що застосовуються, мають допомогти уникнути завищення активів і доходів та заниження зобов'язань і витрат. Цей принцип стосується не тільки однієї статті фінансових звітів, а й усіх активів, зобов'язань, витрат і доходів. Зокрема, запаси у балансі мають відображуватися за найменшою із оцінок — первісною вартістю або чистою вартістю реалізації, фінансові інвестиції — за ринковою вартістю тощо;
• превалювання сутності над формою. Операції мають обліковуватися відповідно до їх суті, а не тільки виходячи із юридичної форми;
• принцип єдиного грошового вимірника передбачає, що вимір і узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.
На основі виконаних процедур аудитор робить висновок про відповідність фінансової звітності вимогам про надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух грошових коштів підприємства.