8. Специфіка основних натурфілософських ідей античності
Уявлення древніх греків про світ, його виникненні, розвитку та будові отримали назву натурфілософських. Натурфілософією(філософією природи) називають переважно філософські тлумачення природи, розглянутої в цілісності, і спирається на деякі природничо-наукові поняття. Особливості грецького мислення, наклали відбиток на формування знань у цей період. Основна діяльність мислителя складала в спогляданні і осмисленні побаченого. Серед значимих натурфілософських ідей античності представляють інтерес атомистики і елемеітарізм. Як вважав Аристотель, атомистика виникла в процесі вирішення космогонічної проблеми
Платон (427-347 рр.. До н. Е..) Об'єднав вчення про елементи і атомістичну концепцію будови речовини. У «Тимеї» філософ стверджує, що чотири елементи - вогонь, повітря, вода і земля - не є найпростішими складовими частинами речей. Він пропонує їх називати началами і приймати за стихії.
Аристотель (384-322 рр.. До н. Е..) Створив всеосяжну систему знань про світ, найбільш адекватну свідомості своїх сучасників. У цю систему ввійшли знання з області фізики, етики, політики, логіки, ботаніки, зоології, філософії та ін Згідно Аристотелю, істинним буттям володіє не ідея, чи не число (як, наприклад, у Платона), а конкретна одинична річ, що представляє поєднання матерії і форми. Матерія - це те, з чого виникає річ, її мате ¬ ріал. Але щоб стати річчю, матерія повинна прийняти форму. Абсолютно без форми тільки первинна матерія, в ієрархії речей, що лежить на самому нижньому рівні. Над нею стоять чотири елементи, чотири стихії (земля, вода, повітря, вогонь), які можуть переходити один в одного, вступати у всілякі з'єднання, утворюючи різноманітні речовини. Щоб пояснити процеси руху, зміни розвитку, які відбуваються у світі, Аристотель вводить чотири види причин: матеріальні, формальні, діючі та цільові. Для Аристотеля не існує руху крім речі.
Велика заслуга Аристотеля в створенні формальної логіки. Він вперше представив прийоми міркувань як цілісне утворення і зробив їх предметом наукового дослідження. Разом з тим він слідом за Гераклітом, Зеноном Егейським і Платоном глибоко розробляв діалектику, довівши її до вищої в античності форми.
10. Особливості інтелектуальної атмосфери Середньовіччя й основні представники середньовічної науки
Епоху Середньовіччя відносять до початку II ст. н.е., а її завершення до XIV-XV ст. Середньовіччя спирається на теологічні цінності. Церква втручається в усі сфери людської життєдіяльності. Філософія, як і наука, виступають «служницями» богослов'я. Положення, що розходяться з християнськими догматами, засуджуються. Тому наука в Середні століття часто оцінюється як своєрідне інтелектуальне устремління, позбавлене свободи пошуку і скутий забобонами і помилками. Завдання наукового дослідження також спрямовуються на досягнення благодаті і спасіння. Середньовіччя знало сім вільних мистецтв - триумвиум: граматика, діалектика, риторика; квадріум: арифметика, геометрія, астрономія, музика. Кожен вчений був зобов'язаний володіти всіма цими науками - мистецтвами.
Середньовічні вчені, як правило, вихідці з арабських університету, своє знання називали натуральної магією, розуміючи під нею надійне і глибоке пізнання таємниць природи. Магія розумілася як глибоке знання прихованих сил і законів Всесвіту без їх порушення, і, отже, без насильства над Природою. Патристика (від лат. Патер - батько) - вчення отців церкви - виступила першим єтапом розвитку середньовічної філософії.
Представник ранньої патристики Орігена (близько 185-253/254) звертав увагу на те, що Природа перевершує самий ясний і чистий людський розум. Світобудову є співвічність Богу, до нашого світу і після нього були і будуть інші світи.
Схоластика (від лат. - Шкільний), що сформувалась в IX-XII ст., Прагне до оновлення релігійних догматів, пристосовуючи їх до зручностей викладання в університетах і школах. Велике значення надається логіці міркувань, в якій вони бачать шлях осягнення Бога. З розквітом схоластичної вченості пов'язано відточування логічного апарату, розважливих способів обгрунтування знання, при яких стикаються теза й антитеза, аргументи і контраргументи. Схоластом величає себе всякий, хто займається викладацькою діяльністю: Еріугена, Альбер Великий, Фома Аквінс-кий, Абеляр, Ансельм Кентерберійський.
До особливостей середньовічної науки вчені зараховують її орієнтацію на сукупність правил у формі коментарів, тенденцію до систематизації та класифікації знань. Компіляція, настільки чужа і неприйнятна для науки Нового часу, становить характерну рису середньовічної науки, пов'язану із загальною світоглядною і культурною атмосферою цієї епохи. Промисловий переворот, що здійснився в Новий час, був багато в чому підготовлений технічними новаціями Середньовіччя.