Драматичний театр

Драматичний театр — один з основних видів театру, поряд з оперним і балетним, театром ляльок і пантомімою.

На відміну від оперного і балетного театру, де основою уявлення є музично-драматичний твір — опера, балет, оперета, — спектакль в драматичному театрі грунтується на літературному творі — драмі чи сценарії, який передбачає імпровізацію. Основним засобом виразності для артиста драматичного театру, поряд з фізичними діями, є мова.

При цьому драматичний театр найбільшою мірою є мистецтвом синтетичним: він може включати в себе в якості повноправних елементів і вокал, і танець, і пантоміму.

Афіша

Афі́ша — це ізографічне видання, що містить інформацію про певний культурний захід.

Афіша — рекламне або довідкове аркушеве видання з інформацією щодо певного культурного заходу (події), призначене для розклеювання. У технічному відношенні афіша це крупно кегельна набірна шрифтова композиція, в якій вказується число, час і місце проведення якого-небудь громадського заходу.

Головна характеристика афіші — це безпосередня передача повідомлення. Також її важливими якостями виступають великі розміри і доступність широким масам населення. Афіша як засіб масової комунікації використовує риторичний вміст (метафору), який може розшифрувати цільова аудиторія в специфічному контексті.

У сучасній рекламі безперечне лідерство залишається за культурною афішею, яка помітно розширила свою тематику. Перш за все це ювілейна, святкова, виставкова, театральна, концертна, циркова, туристична та спортивна афіша. Специфіка цього напрямку обумовила роль афіші як посередника між потенційним глядачем і культурно-мистецькою акцією, вимагаючи від нього активної дієвості. При цьому афіша є не тільки носієм інформації, що зближує його з такими засобами масової інформації, як газети, радіо та телебачення, але й, що не менш важливо, представляє аудиторії у високохудожній, образній формі частку культурно-мистецької акції або спортивного видовища.

Афіша в 19 столітті

Афіша на відкриття 1-го сезону театра Одеси, 1887 рік

В 19 столітті набули поширення шрифтові театральні афіші. Необхідність в них була значною через мінливий театральний успіх і необхідність постійно дбати про прибуток. Навіть театри в великих містах не мали постійної ( стаціонарної ) трупи. Тому такими важливими були обов'язки антрепренерів - запросити авторитетну трупу, поклопотатися про гучну рекламу, ставити вистави, що вже мали успіх, незважаючи на їх національне походження. Великий авторитет в Європі вже мали актори і, особливо, співаки Італії. Друге місце посідали театральні діячі Франції. Вони і були головними персонами на театральних сценах в Європі 19 ст.

Всі ці проблеми мав і перший театр в портовій Одесі. Він теж не мав постійної трупи, а приймав гастролерів. Перший антрепренер Одеського театру - пан Монтовані, сам був італійським негоціантом і орієнтувався на смаки саме багатих веств Одеси та одеських негоціантів, перебільшено іноземців. Конкурувати з італійським та французьким репертуаром було важко і це вдалося лише наприкінці 19 століття, коли в драматургію і театральне мистецтво прийшли Глінка, Островський, Чехов, низка російських композиторів і співаків ( Федір Шаляпін, Леонід Собінов, Крушельницька Соломія Амвросіївна та ін.), балетмейстери і танцівники.

Театральні афіші кінця 19 століття орнаментальні, шрифтові з дещо обмеженою кількістю використаних кольорів. Їх головна мета - рекламна і довідкова, сповітити по нові гастролі. Згодом орнаменти і шрифтові написи зменшуються, поступаючись зображенням. На створення афіш звернули увагу художники Франції, що зробило і цю галузь ужиткової, практично службової за функціями графіки твором високого мистецтва. Унікальне значення в розвитку і створенню афіш посіла творчість французького художника Анрі Тулуз-Лотрека (1964—1901). Яскраві фарби, гостро виразні силуети афіш Тулуз-Лотрека зробили їх явищем французького мистецтва. Згодом афіші Тулуз-Лотрека стануть предметами колекціонування як і звичні різновиди гравюри ( дереворит, мідьорит, офорт ).

Поширенню афіш і їх різновиду (рекламних плакатів) сприяло декілька історичних обставин - пришвидшення історичного процесу, бурхливий розвиток дикого капіталізму, всевсітні виставки, жага до великих прибутків у нової торгівельної і фінансової еліти. Саме на кінець 19 століття прийшлись винаходи нових універсальних крамниць ( пассажів ) і чергове удосконалення техніки кольорових літографій. Частка малих буржуазних театриків відтепер відкривається в приміщеннях самих пассажів, тулячись якамога ближче до людних місць і можливих відвідувачів-глядачів. Театральні афіші кінця 19 століття сусідствують з рекламними плакатами модних товарів і переймають їх дещо агресивний характер, гонитву за сенсаціями і комерційним успіхом. Театральні вистави самі комерціалізуються, стають різновидом буржуазного товару. А театральні споруди, практично монополізовані торгівельною і фінансовою елітами, стають нічними клубами з буфетами, залами для неформального спілкування ділків, бізнесменів і авантюристів. В театрах вирішують ділові справи, шукають коханок, ведеть перемови щодо шлюбів між заможними родинами.

Тулуз-Лотрек. Кафе Амбассадор. Афіша співака Арістіда Брюана, (афіша 1892 р.)	Афіша театру Gobelins в Парижі, 1890 рік.	Худ. Ежен Грассе. Афіша театру Одеон, 1890 рік.	Афаша «Бал в Мулен-Руж», Жуль Шере і автор біля афіші роботи Тулуз-Лотрека