іст. вчень шпори / 88. С. Муромцев Є. Ерліх

88.Соціологічна концепція права С.А.Муромцева, Є. Ерліха

Одним із засновників соціологічної теорії права в Росії був професор юридичного факультету Московського університету Сергій Муромцев (1850–1910). У своїй концепції головне значення він надавав правовим відносинам.Право, з погляду Муромцева, слід вивчати не як суто форму, а як одне з виявлень усього соціального життя суспільства.

Він вважав, що основою права є інтереси індивідів, суспільних груп, союзів і т. ін., на базі яких у суспільстві і виникають різні відносини, що регулюються за допомогою різних санкцій.

До правових належать відносини, які складаються з приводу типових для даного суспільства інтересів окремих осіб і їх об’єднань.

Ці відносини та інтереси можуть мати: а) «неорганізований захист» з боку суспільства і соціальних груп у формі осуду, обурення, насильницьких дій проти порушника тощо; б) «організований захист» із боку державних органів.

Він покладається на суддів і посадовців, дії яких набувають точних форм, з чітким визначенням меж компетенції, певною процедурою ухвалення рішень і т. ін.

Євген Ерліх (1862-1922)-австрійський правознавець. На­родився в Чернівцях.

Автор багатьох праць: "Мовчазне волевиявлення", "При­мусове й непримусове право у цивільному кодексі Німецької імперії", "Вільне знаходження права і вільна наука права", "Основи соціології рава" та ін. У них була обгрунтована теорія "живого" (вільного) права, суть така:

• на відміну від правового позитивізму, що зводив завдання юридичної науки до формально-логічного вивчення чинного права, соціологічна школа увагу зосереджувала на вивченні "живого права", тобто системи правовідносин, поведінки людей у сфері права;

• право корениться не в текстах законів, а в суспільстві;

• під суспільством розумів сукупність соціальних спільностей, що поділяються на самобутні (рід, сім'я, родина) та нові (магістрати, держави, релігійні громади, політичні партії, суспільні групи);

• правда завжди соціальна;

- джерело права потрібно шукати в поведінці людей, котрі реалізують це право;

• законодавець не створює, а лише фіксує відповідну норму після того, як її виявляють юристи-практики в буденному житті;

• право є загальним регулятором поведінки людей, твориться воно не тільки законами, але й громадською самодіяльністю;

• вирішальну роль у праві відіграють судова й адміністративна правотворчість;

• примус є ознакою не лише права, а й будь-якої іншої соціальної норми, а звідси він виводить мінімальну відмінність між законом та іншими нормами соціального регулювання, атому щодо права треба говорити не про примус державний, а соціальний;

• право - це не застигла догма, а мінлива жива сила, й те, що законодавець мав на увазі вчора, сьогодні може застаріти;

держава суспільству нав'язана ззовні, вона живе своїм, відокремленим від його інтересів життям, є ворожою суспільству й існує завдяки йому.