Історія соц.пед
..doc4. Опіка встановлювалася за римським правом над неповнолітніми особами а також над жінками, які за правовим статусом прирівнювалися до дітей .Крім того, як правило, опіка встановлювалася над марнотратниками, а також над майном, що тимчасово не мало хазяїна.
<br>
<b>12. Передумови громадської благодійності в Європі в епоху Середньовіччя. </b>
Середньовічні підходи до вирішення проблем соціально незахищених верств населення. Передумови розвитку благодійності і попечительства в Західній Європі в період становлення буржуазних відносин. Причини кризи суспільного попечительства в Європі і “полювання на відьом”. Основні засади і наслідки нової соціальної політики у Європі в ХУІ століття. Причини відкриття робітних будинків, благодійних шкіл з ХУІ до середини ХУІІІ століття, особливості їх функціонування. “Карцерна” систему благодійності, яка зародилася в Європі у середині ХІХ століття. Загальна характеристика системи допомоги і підтримки, яка склалася на Русі у Х-ХІІІ с. Причини появи і поширення професійної вбогості на Русі. Ідеї милосердя і благодійності в найдавніших літературно-педагогічних пам’ятках Київської Русі. Процес оформлення державних підходів до опіки різними категоріями потребуючих у вітчизняній історії соціальної роботи. Особливості благодійності, соціальної допомоги і підтримки на Русі у кінці ХУІ і в ХУІІ с. Державна благодійну політику соціального захисту дітей у Росії в ХУІІІ с. Вплив історичних процесів в Україні ХУІ-ХУІІ с. на розвиток соціально-педагогічних ідей та практики соціальної роботи. Вплив російських реформ 60-70-х рр. ХІХ століття на розвиток благодійництва і попечительства. Система благодійності, яка склалася в Росії у другій половині ХІХ- на початку ХХ століття.
<br>
<b>13.Розкрийте роль церкви ужиттєдіяльності держави у Середні віки. </b>
Основним призначенням церкви у соціальних процесах була підтримка миру і суспільних протиріч.Взаємини церкви у стосунках із бідними формувались виходячи із інтересів обох сторін: церква поширювала свою ідеологію та владу на мирян, а вони в свою чергу, зокрема бідні, приймали пожертви і повинні були виконувати канони церкви, тим самим демонструючи належне ставлення.Для цього церква повинна була мати відповідні ресурси. Постановами Єльвірського собору від 306 р. та Антіохійського собору 341 р. церкві дозволялось розпоряджатись майном на свій розсуд, зокрема і творити благодійність. Зазвичай, неділя у тижні, була днем благодійності.У подальшому - починаючи з XI ст. роздавання хліба і допомога всім убогим стали прерогативою для церкви.Церква, крім практичної соціальної допомоги обездоленим, здійснювала відповідну роботу у теоретичному плані – просвітницькому.Особливого поширення набули праці Григорія Богослова, Іоанна Златоуста, Федора Студита, Афанасія Александрійського та інших. У цих творах пропонувались ідеї соціальної справедливості, співчуття, поваги та любові до ближнього.Одним із принципів Григорія Богослова було: “Заслужи повагу перед ближнім твоїм тим, що ти за нього більш благодійний”.Соціальну справедливість Іоанн Златоуст розумів так: “Ми всі маємо потребу один в одному: бідний в багатому, багатий у злидареві, той, хто нічого не має у тому, хто подає милостиню…”Подача милостині і її отримання мало глибокий соціальний зміст – для бідних насититись, а ті хто її подавав – отримати благословення Боже. Основи офіційного церковного світогляду середніх віків були закладені на рубежі IV-V ст. у працях Августина, згодом зарахованого до лику святих. Він розробив вчення про “Божественну благодать”, згідно з яким церква є посередником між Богом і людьми (“єдинорятуюча роль церкви”). Тільки церква залучає людей до Бога. Як хранительниця “Божої благодаті”, вона може дати людині спокутування гріхів. Згідно з Августином, весь хід історії передбачається божественним промислом, тому людина не спроможна його змінити і грішно навіть намагатися це зробити. Треба смиренно приймати як багатство, так і бідність, вони - наслідок первородного гріха Адама і Єви. Цей же гріх спотворив людський розум, відтоді людина повинна шукати собі опору у вірі. Звідси - постулат: “Вірую, щоб розуміти”, який проголошує пріоритет віри над розумом. Треба врахувати ще одну причину впливовості церкви, особливо в ранньому середньовіччі. Це - загальний культурний занепад, виродження античної культури, які настали після V ст. Руйнувалися політичні, культурні зв'язки, більшість населення стала аграрною. Письменність перетворюється на рідкість. На зміну класичної приходить вульгарна (народна) латина. У таких умовах саме церква виступає охоронцем античної культурної спадщини. Священики виявляються найбільш освіченими людьми
<br>
<b>14.Розкрийте основні соціальні проблеми Середньовіччя. </b>
Проблема соціального виховання:у Середньовіччі, на відміну від Античності, концентрація культури відбувається навколо релігійного виховного ідеалу. Заслугою християнства було зосередження на внутрішньому житті людини, її моральності, зокрема в пропаганді, так званих, "особистих чеснот": співчуття до нещасних, уваги та поваги до ближнього, милосердя. Проте "зречення від земних радостей" мало за мету виховання аскетизму, слухняності, покірливості, повної підлеглості авторитету, тобто фактичному осудженню того, що об'єктивно сприяло розвитку індивідуальності. У соціальному вихованні існував звичай виховання поза рідною сім'єю - виховательство, яке базувалося на формуванні особистості саме на вихованні, а не на божественному призначенні.
<br>
<b>15.Охарактеризуйте основні форми і види соціальної допомоги, які мали місце у середньовічній Європі. </b>
Поняття “середньовіччя” було запропоновано італійськими гуманістами в епоху Відродження. Необхідно зазначити, що періодизація середніх віків є дещо проблематичною.
Період середньовіччя, незважаючи на багаточисельні військові конфлікти, інтриги між правителями Європи, утиски прогресивних діячів зі сторони держави та церкви тощо, все ж таки мав певний позитивізм, який полягає у такому:
· становлення та формування держав;
· могутній стимул до наукової, мистецької, економічної діяльності;
· формування міст у їх сучасному розумінні – з виборним управлінням, юридичними нормами співіснування, фінансовими та іншими ресурсами.
Під поняттям “соціальні допомоги” будемо розуміти підтримку окремих верств тогочасного населення, зазвичай знедолених, бідних, постраждалих в наслідок війн, стихійних лих, хвороб, літніх людей матеріальними, фінансовими та іншими засобами.
Види соціальних допомог:
Моральні
Фінансові
Матеріальні
Медико-соціальні
Певну роль в наданні допомоги відіграли чернечі ордени – товариства людей, що добровільно прирікали себе на безшлюбність і зречення всіх благ світу.
До церкви у середні віки перейшла дуже важлива функція – підтримувати соціальний мир і пом’ягшувати соціальні суперечності.
Програма церкви у стосунках із бідними фактично зводилась до вимоги милостині; при цьому не ставилось питання про знищення соціальної нерівності.
Церква не обмежувалась лише проповідями про необхідність милостині, вона прагнула на ділі допомогти обездоленим. Так, до чверті церковних прибутків використовувалось з культовою та благодійницькою метою. Зміцнення церковної системи призвело до того, що роздавання хліба і складання списків убогих стали прерогативою церкви. Нею організовувались і фінансувались інститути допомоги: лікарні, притулки. Слід відзначити благодійницьку діяльність св. Василія (329-379 рр.), єпископа в Кесарії Капподійській, який створив біля воріт міста притулок для перестарілих, госпіталь, богадільню для хворих і калік.
<br>
<b>16. З’ясуйте особливості ставлення середньовічного суспільства до вбогих і злиденних, поясніть їх причини. </b>
Ставлення до знедолених, хворих і убогих в середньовічний Європі взагалі була досить терпима. Королі, багаті монастирі і міста виділяли на утримання притулків для стариків і молоді-сиріт, лікарень бідним, постоялих дворів для пілігримів; роздавали їм гроші біля церков. «Наші міські злиденні» (так їх називали в міських документах) було навіть об’єднувались у щось на кшталт цеху; очолював цей цех, обраний самими злиденними старшина, з яким міська влада обговорювали всі справи, що стосується збору милостині.
На жебраків і волоцюг до XV в. не дивилися як на чужаків,відділених різкою рисою від «порядних людей». Хвороба, неврожай, руйнування, смерть родичів,які гонили людину під відкрите небо, погрожували всім і кожному. Середньовічна людина знаходила привабливі риси навіть у лісових розбійниках, наділяючи їх шляхетністю, справедливістю.
Але з 1450—1500 рр. толерантність до жебракування і бродяжництва з різних причин зменшується. У Великобританії і Нідерландах після перемоги протестантизму над традиційним католицтвом жебрання перестало бути шановним заняттям; вважалося, що кожна людина зобов'язана самостійно заробляти життя — цим вона виконує свій обов'язок перед Богом. Багато католицьких держав відчували вXVI—XVII ст., серйозні економічні труднощі й було неможливо виділяти великі кошти для утримання знедолених. Але головна причина, очевидно, полягала у іншому: стала вельми поширеною наймана праці Європі у період пізнього середньовіччя,що давало тепер можливість прогодувати себе і людей, які не входили до цеху, сільську громаду.
Міська влада поводилися з цієї небезпечної публікою без будь-яких церемоній, але ще більше жорстко поводилася стосовно них королівська влада. У XVI в. англійські королі видали низку законів проти волоцюг, які народ назвав «кровавими». Відповідно до цих законів, будь-хто міг захоплювати волоцюг на шляхах і приставляти їх на роботу. Кілька разів спійманого бродягу таврували як кримінального злочинця.
Чим більше суворим до своїх ізгоїв ставало європейське суспільство, тим більше людей йшло у ліси або гори і займалося розбоєм.
З кінця середньовіччя бродяги і розбійники відокремлюються різкою межею від добропорядних бюргерів. Сита, розбагатіла Європа бачить у кожній людині,позбавленої даху над головою, надійного доходу, свого ворога.
Водночас церква не розділяла відкритої ворожості щодо знедолених і нужденних, оскільки ця ворожість було б несумісна з проповіддю смиренності, любові до ближнього і рівності всіх перед Богом. Тому, звертаючись до сильних світу цього, церква апелювала до милосердя. Програма церкви фактично полягала в вимозі милостині на користь бідняків.
У бідняків до того ж часу бачили не так нещасних, чию жалюгідну доля потрібно було полегшити, скільки рятівників багатих. Бідні існували для того, щоб багаті могли спокутувати свої гріхи; багаті потрібні біднякам, щоб допомогти вижити.
<br>
<b>17. Конкретизуйте середньовічні підходи до вирішення проблем соціально незахищених верств населення</b>
У період Середньовіччя наукові погляди зводилися до релігійних переконань, що зумовило визнання нерівності дітей за статевою ознакою, необхідності дотримання суворої дисципліни, підкорення дитини. Однією із тенденцій наукових поглядів даного періоду є невизнання дитинства як особливого періоду в житті людини. Питання соціального захисту та соціального забезпечення незахищених верств населення є надзвичайно актуальними, що зумовлено загальними демографічними процесами та характеристиками умов життя громадян.Невизначене поняття захищеності, яке теоретики добробуту мають на увазі, коли засмучуються з приводу незахищеності, відноситься до чогось на зразок свідоцтва, за допомогою якого товариство гарантує кожному, незважаючи на його досягнення, рівень життя, який він вважає задовільним. Концепція захищеності є доповненням найманих робітників і дрібних фермерів до концепції стабільності, що розділяється капіталістами. Як відомо, благодійність – це діяльність, завдяки якій громадські та приватні ресурси добровільно спрямовуються їхніми власниками для допомоги окремим соціально незахищеним групам людей, вирішення суспільних проблем, а також поліпшення умов громадського життя. Така підтримка надається не тільки біднякам, які живуть у злиднях. Традиція благодійності, яка протягом століть була важливою складовою суспільного життя на українських землях, сьогодні є актуальною як у науковому плані, так і в практичному застосуванні, що спонукає постійно звертатися до її історичного досвіду. Відомий вчений стародавніх часів, філософ Платон не схвалював турботу про слабих та хворих дітей. Він був переконаний, що в ідеальній державі неповноцінними дітьми потрібно поступитися, а за державний рахунок виховувати тільки найкращих. Спрямовувати їх на правильний шлях (у потрібному для держави напрямі), виховувати відповідно до закону зобов'язані були працівники. Платон порівнював дітей із вівцями та іншими тваринами, які не могли обійтися без пастуха, що наглядав за ними. Науковий інтерес становлять погляди Платона на сімейні відносини. Він переконував, що діти не повинні знати своїх батьків, а батьки своїх дітей. Дитина – це власність держави, що від самого народження мала передаватися під опіку державних органів, де б забезпечувався її фізичний та психічний розвиток. Мислитель зневажливо ставився і до жінок, котрі не в змозі були народити дітей. Основними завданнями є:– визначення і задоволення потреб населення селища Ворзель у соціальній допомозі;– організація соціального та інших видів обслуговування;– здійснення додаткових заходів із соціального захисту пенсіонерів, інвалідів та малозахищених верств населення;– покращення системи обслуговування самотніх непрацездатних громадян;– своєчасне надання соціальної допомоги громадянам, які потребують особливої підтримки.
<br>
<b>18 Розкрийте передумови розвитку благодійності і попечительства в Західній Європі в період становлення буржуазних відносин</b>
Таким чином, історики дореволюційного періоду зробили важливий внесок у вивчення історії церковної благодійності і доброчинності. У вищеназваних працях визначено окремі періоди у розвитку благодійності, визначено її форми (церковна, державна, приватна, громадська), розглянуто питання взаємодії світської та церковної опіки, розвиток законодавства у цій сфері. Таким чином, друга половина XIX – початок XX століття відмічені активним розвитком благодійності на Харківщині. Громадський рух, спрямований на покращення суспільного життя, на становлення і розвиток вільної освіченої особистості, залучав до благочинства все більше людей. За часів радянської влади дослідження благодійності та доброчинності фактично припинилося. Вони розглядалися як шкідливі явища буржуазного суспільства, які відволікали трудящих від боротьби проти експлуататорських класів, а прояви благодійництва церкви вважалися пропагандистським засобом підтримки її авторитету . З проголошенням незалежності Української держави розпочалося ґрунтовне дослідження історії благодійності. Благодійницьку допомогу окремим верствам населення та представникам духовного стану надавали монастирі. Основними формами благодійництва монастирів Чернігівської єпархії були: влаштування філантропічних заходів, надання медичної допомоги, утримування на власний кошт церковно-монастирських шкіл, матеріальна підтримка духовних училищ, особиста участь настоятелів монастирів у діяльності доброчинних товариств, створення притулків для біженців і тимчасових лазаретів для поранених воїнів. Таким чином, попри об’єктивні і суб’єктивні труднощі у вирішенні соціальних проблем в цілому, благодійництво і доброчинність Православної церкви були багатофункціональними та допомагали у вирішенні як матеріальних, так і моральних проблем різних категорій населення. Характерною рисою благодійних товариств років є їх загально благодійна спрямованість, яка в наступному десятиріччі замінюється вже більш цілеспрямованою діяльністю, наприклад, конкретною допомогою студентам, учням середніх навчальних закладів.
<br>
<b>19. Проаналізуйте становище вбогих і хворих у Західній Європі в період становлення буржуазних відносин (з ХУ століття). </b>
ера всезагального щастя не могла наступити разом з перемогою буржуазних революцій, перш за все через те, що новий порядок не знищив класових суперечностей, а лише на місце старих поставив нові. Були створені інші умови експлуатації і інші форми боротьби. Ідеали виявились надто далекими від їх втілення на практиці.
В епоху Просвітництва пройшло розмежування хворих і здорових бідняків. Убогий, здатний працювати, став позитивним елементом, який можна повернути на користь суспільства. Навпаки, хворий сприймався як “мертвий тягар”, що існує в суспільстві тільки на правах споживача. У цей період стало зрозумілим, що хоч в опіці над убогими і нема ніякої матеріальної (раціональної) необхідності, тим не менше благодійність є першим і абсолютним обов’язком суспільства, нічим не обумовленим, так як саме вона – умова його існування. Забуваючи і не турбуючись про знедолених і убогих, суспільство тим самим прирікає себе на самознищення (приклад Спарти яскраве тому підтвердження). У результаті дискусії про форми благодійництва було вирішено, що ізоляцією, тобто будівництвом госпіталів та інших закладів опіки проблема не розв’язується. Допомогу слід надавати сім’ям.
Наближення підтримки хворого бідняка до його сім’ї досягало, як здавалось, зразу двох цілей: “одухотворення” і “олюднення” допомоги, що надається, і економії державних коштів на організацію медичного обслуговування. Таким чином,в період встановлення буржуазних відносин пройшло розмежування бідності і хвороби, руйнувались кордони ізоляції (у її межах залишались тільки позбавлені розуму).
Як вже відзначалось, переворот в суспільній свідомості, здійснений Великою французькою революцією, показав цілому світові, що свобода – найкраща форма благодійності. У той же час звільнення людини для буржуазної держави - не самоціль, а тільки засіб. Людина повинна була отримати свободу, тому що тільки таким шляхом можна було заручитись тими силами і робочими руками, яких новий економічний принцип все більше потребував для завоювання світу.
<br>
<b>20. Охарактеризуйте основні засади і наслідки нової соціальної політики у Європі в ХУІ столітті. </b>
1. У ХІV-ХVІ ст. європейська цивілізація вступила в новий етап розвитку, головними рисами якої стали:
1) руйнування локальної замкнутості держав і встановлення міждержавних відносин;
2) ослаблення диктату традицій і зростаня активності окремої особистості;
3) тріумф раціоналізму і секуляризація свідомості.
На ХІV-ХV ст. припадає епоха Відродження, провідними факторами якої стали: гуманізація і індивідуалізація суспільної свідомості; утвердження (встановлення) ринкових відносин; висока соціальна акивність і розмивання меж станів. У цей період людина знову набуває своєї індивідуальності.
Важливі зміни в життя суспільства внесли винайдення компаса, вибухівки (пороху) та друкарської справи. Наступила епоха Великих географічних відкриттів, наслідками якої стали:
1) розвиток матеріальної культури, поява мануфактурного виробництва;
2) розвиток природознавства і філософії;
3) перехід до товарного господарства.
Зміни у сфері матеріального виробництва вимагали змін у духовній сфері, в результаті блідне ідеал істинно віруючої людини, звільняючи місце купцю і підприємцю, наділених практичною кмітливістю, ставлення до яких в період раннього і класичного середньовіччя було дуже негативним.
Ще одним важливим фактором, що вплинув на осмислення особистості людини стало виникнення нової картини світу і поширення наукових знань (теорії Коперніка, Кеплера, Бруно, Галілея, які трактували людину як центр світобудови, пов'язану із божественними і з земними силами).
Існували також ідеї створення виправних будинків та благодійних шкіл. Одним із реформаторів такого руху в Англії в другій половині ХVІ ст. став Ф.Уотсон. У другій половині ХVІ ст. виникло “Товариство поширювачів християнського знання”, яке створило сітку таких шкіл, де дітей бідноти вчили не тільки християнській практиці і доктрині, але і “деяким іншим речам, корисним людям і їх становищу” (читанню, письму, іноді арифметиці, шиттю і т.д.).
Проте безкоштовні ніколи так і не стали навчальними закладами для найнижчих шарів населення. З самого початку їх заснування туди потягнулись досить забезпечені люди: діти ремісників, торговців, буржуа, які не попали в традиційні школи.
<br>
<b>21.Розкрийте причини відкриття робітних будинків, благодійних шкіл з ХУІ до середини ХУІІІ століття. Вкажіть на особливості їх функціонування. </b>
Період церковної благодійності, що розпочався з прийняттям християнства у 988 році, - один із найтриваліших в історії Україні. Самобутній характер наших попередників формувався задовго до введення християнства в Київській Русі. У нашій країні християнство модернізувалося, пристосувало свої догмати до уявлень східних слов’ян про добро і зло, богів-покровителів й інші надприродні сили та земні явища. Вчення церкви про рятування душі, людинолюбство, справедливість, доброчинність, скромність було співзвучне зі слов’янською духовністю і сприяло поширенню цього вчення серед нашого народу. Християнство відіграло позитивну роль і в історичному розвитку нашого народу, у тому числі у поширенні благодійності. Таку саму місію виконували й інші релігії, що в тій чи іншій формі проповідували гуманістичне ставлення до бідних, нужденних. Так, іслам як один із п’яти своїх стовпів розглядає обов’язкову благочинність через спеціальний податок і милостиню. Саме тому Емерсон Ендрюс обстоював тезу про те, що “матір’ю філантропії є релігія”. Із запровадженням візантійської релігії починає формуватися християнська концепція допомоги, в основі якої – філософія любові до ближнього.“Полюби ближнього твого, як самого себе” –ця формула визначала сутність вчинку індивіда. Основними об’єктами допомоги були хворі, жебраки, вдови, сироти. Протягом ХУІ-ХУIII ст., важливу роль у справі піднесення національно-релігійної свідомості українського народу відігравали громадські організації міщанства - братства, які багато уваги приділяли влаштуванню шпиталів, притулків лікарень, шкіл, друкарень, реставруванню соборів, моральному й церковно-релігійному вихованню молоді. Із появою на політичній арені козацтва воно перебирає на себе функції головного захисника національно-релігійних інтересів українців. Така благодійність церкви, крім релігійних мотивів, обумовлювалася відповідними постановами. Церковний статут 996 р. покладав опіку хворих, інвалідів, жебраків та інших соціально незахищених категорій населення на духівництво, визначивши десятину на утримання монастирів, храмів та лікарень і притулків при них. Водночас заснування благодійних закладів та опікування ними, право “подання" на будівництво церкви набуло поширення серед можновладців, заможних громадян, а згодом - братських організацій та козацтва.
<br>
<b>22. Розкрийте роль Реформації у становленні теорії і практики соціальної роботи (ХVІ с.) </b>
Наслідком великих потрясінь стала реформація соціально-політичний рух проти католицької церкви, що породила протестантизм. (Мартін Лютер, Жан Кальвин, Ульріх Цвінглі). В основу протестантизму були покладені такі ідеї, як звільнення сфери виробництва від релігійного тиску, духовна санкція на прибуток як мету економічної діяльності людини, зайвість посередників між людиною і Богом, визнання віри, а не суворого виконання обрядів, як засобу до спасіння душі.
Найважливішими результатами розвитку західноєвропейських держав стали (на початок ХVІІ ст.):
1. Створення абсолютних монархій.
2.Процес початкового нагромадження капіталу і модернізація.
3. Складання нового типу людини з новими критеріями цінностей/
<br>
<b>23. Проаналізуйте вплив епохи Просвіти на реформування системи попечительства в Європі. </b>
Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства.
За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.
Характерними рисами Просвітництва є:
1. Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справедливості", рівності.
2. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства.
Визначальним моментом культурного життя епохи Просвітництва була безмежна віра в перетворювальні можливості освіти.
3. Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню.
4. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.
Початок доби Просвітництва зазвичай пов'язується з виходом друком у 1691 р. праці Дж. Локка "Досвід про людський розум". У системі філософських та історичних суджень найважливішими для мислителів Просвітництва стали поняття розуму й природи. Вони не були новими, однак просвітителі надавали їм нового смислу, зробили їх головними критеріями як в оцінюванні минулого, так і в утвердженні майбутнього. Минуле в більшості випадків засуджувалося як нерозумне. Негативізм щодо культурної Й історичної традицій був майже повсюдним у мислителів епохи Просвітництва.
Водночас культура Просвітництва все-таки була пов'язана з античною й середньовічною традиціями. Особливо пильну увагу просвітителі звертали на античність, вбачаючи в ній зразок для наслідування, невичерпне джерело мудрості та прикладів чеснот, цивільних і особистих. Однак, незважаючи на своє звернення до минулого, просвітителі були орієнтовані на майбутнє, вірили, що їх зусиллями, через виховання, переконання, безперервні реформи, можна створити, нарешті, "царство розуму"
<br>
<b>24.Розкрийте роль медицини у вирішені соціальних проблем у Західній Європі</b>
У XIX ст. велика увага при розробці підходів до надання допомоги приділялась дослідженню соціального становища нужденних. Перш за все вивчалися умови їх життя, а також проблеми проживання, заробітної плати, здоров’я та інші чинники.
Дослідники вважали, що головною особою у будь-якій благодійницькій організації є лікар, спеціально приставлений до бідних, щоб контролювати тривалість хвороби. У 1917 р. виходить книга М. Річмонд “Соціальні діагнози”, у якій вона описала теоретичні і методологічні основи індивідуальної соціальної роботи. У “Соціальних діагнозах” підсумовується попередній досвід і визначаються основи наукового підходу до індивідуальної роботи.
Убогість прирівнюється до хвороби, через що до практики індивідуальної роботи адаптуються підходи діагнозу та лікування. В теорію соціальної роботи вводиться термінологія з медичної практики, така як “діагноз”, “лікування”, “клієнт”, але з новим семантичним значенням. Згодом дана модель соціальної роботи буде ідентифікуватись як “медична модель” індивідуальної роботи.