Історія соц.пед
..docУ творі “Думки про виховання” розкрито цілу систему фізичного виховання джентльмена, яка передбачає ряд цікавих та ефективних, а інколи і суперечливих прийомів. За Локком навчання повинно мати практичну спрямованість, кожний предмет, що вивчається, має приносити певну користь. Локк не виділяє окремо трудового виховання, але рекомендує, щоб вихованець займався якимось ремеслом (столярним, токарним, теслярством), садівництвом, сільським господарством чи ін. Д. Локк вважав, що фізична праця знімає втому від навчальних занять, відновлює енергію, стимулює пізнавальні сили, зміцнює здоров’я, дає життєвий гарт.
У Записці “Робітничі школи” (1696 р.) до проекту закону про бідних Джон Локк звертається до проблеми соціального значення дитячої праці. У цьому документі він запропонував створювати у кожній общині виховні заклади, призначені для дітей бідноти від 3 до 14 років, свого роду поєднання дошкільних закладів і елементарних шкіл. Навчаючись тут основам ремесел, поширених у даній місцевості, діти повинні були привчатись до працелюбства, доброчесної поведінки і разом з тим компенсувати витрати на їх утримання. Цей складений Д. Локком документ не був прийнятий, пропозиція про заснування в кожній общині школи для неімущих була на той час занадто смілива; закон про початкове навчання всіх дітей з’явився в Англії лише у останній третині XIX ст.
Філософські, соціально-політичні та педагогічні ідеї Д.Локка склали цілу епоху у становленні педагогічної науки.
Вони виявили значний вплив на розвиток соціально-педагогічної теорії і практики в самій Англії та інших державах.
<br>
<b>68.Простежте ідеї вільного та природовідповідного виховання у творчості Ж.-Ж.Руссо. </b>
Жан-Жак Руссо (1712-1778), французький філософ, письменник, педагог-просвітитель із світовим іменем. Не зважаючи на те, що не був представником соціальної педагогіки, заперечуючи вплив суспільства на виховання, збагатив науку цінними здобутками, серед яких – ідея вільного, природного виховання та ін. Він народився у Женеві в сім’ї ремісника-годинникаря. Не здобув систематичної освіти, але за допомогою самоосвіти піднявся до рівня найвидатніших умів своєї епохи. У пошуках роботи багато подорожував по Європі, змінив багато професій. У Парижі познайомився і подружився з авторами знаменитої “Енциклопедії або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел”. За порадою Дідро він взяв участь у написанні конкурсної роботи “Чи сприяв прогрес у науці і мистецтві поліпшенню чи погіршенню моралі?”, за яку одержав першу премію і здобув світову славу. На відміну від інших просвітителів, він не ставив розвиток громадянських і моральних якостей в залежність від прогресу наук і мистецтв. Центром його уваги стала природна людина, яка народжується досконалою, але яку спотворюють суспільні умови. Свою концепцію Ж.-Ж.Руссо викладав у творі “Еміль, або про виховання” (1762), трактат, який він вважав найкращим і найбільш важливим із своїх праць і в якому його педагогічні погляди виражені через художні образи. З появою твору “Еміль, або про виховання” Руссо переслідують, і він змушений тікати з Франції. Цей твір було навіть спалено на одній із площ Парижа. Більша частина життя Руссо пройшла у злиднях. У своїй педагогічній концепції він відкидав сучасну йому освітньо-виховну систему. Замість неї вважав необхідним ввести демократичну систему, яка повинна сприяти виявленню в дитини обдарувань, закладених природою. Виховання буде сприяти розвитку дитини лише в тому випадку, якщо набуде природного, природовідповідного характеру, буде прямо пов’язано з природним розвитком індивіда і спонукатиме його до самостійного набуття особистого досвіду і знань. Отже, центральним пунктом концепції Руссо виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини. Він вважає, що вільне виховання випливає з природного права кожної людини на свободу. Воно слідує за природою, допомагає їй. Руссо виступає за недоторканість, автономність внутрішнього світу дитини, як маленької людини. Під природним вихованням Ж.-Ж. Руссо розумів природосообразно, з урахуванням віку дитини формування на лоні природи. Контакт з природою повинен був фізично зміцнити дитини, навчити користуватися органами почуттів, забезпечити вільний розвиток. Дотримуючись дитячої природі, необхідно відмовитися від обмежень, встановлених волею вихователя, відучити від сліпої покори, слідувати непорушним природним законам. Тоді відпадає необхідність штучних покарань - вони замінюються природними наслідками невірних вчинків. Слабкого і ще безпорадної дитини повинен опікуватися наставник.Природне виховання має з'явитися цілющим процесом, в якому враховуються схильності та потреби дитини, але не береться до уваги необхідність підготовки до суспільних обов'язків. Внутрішньою мотивацією цього процесу стає прагнення дитини до самовдосконалення.У завдання виховання Ж.-Ж. Русса включив розвиток системи органів почуттів як фундаменту формування особистості. Педагог-сенсуаліст вважав, що матеріальною передумовою мислення служать почуття, які потребують постійного вдосконалення з раннього дитинства. Він відводив особливе місце фізичного виховання як одного із засобів гармонізації відносин людини з природою і соціальним оточенням, подолання згубних нахилів, формування моральної чистоти, вдосконалення всього організму. Методика та рекомендації з фізичного виховання були розраховані на умови життя дитини у середовищі, близькому природі і ручної праці. Якщо в інтелектуальному, моральному вихованні Ж.-Ж. Руссо пропонував не поспішати, то при фізичному вихованні він готовий був піддати вихованця навіть відомому ризику.
<br>
<b>69. Охарактеризуйте соціально-педагогічний зміст діяльності благодійних навчально-виховних закладів для дітей та дорослих (ХVІІІ-ХІХ ст.) </b>
З ліквідацією політичної автономії України наприкінці ХVІІІ ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях.
У районах аграрного перенаселення зростала кількість сільських пауперів (жебраки, позбавлені будь-яких засобів існування), які в пошуку заробітків йшли у степові райони, формуючи ринок робочої сили. рганами, які надавали соціальну допомогу, були створені ще царицею Катериною, прикази суспільної опіки.
монастирі середнього статку і заможні здебільшого піклувалися виключно про власне матеріальне благополуччя.
Звичайно, не всі монастирі мали однакові можливості чи докладали однакових зусиль у галузі благодійництва. Організація лікарень і притулків вимагала певних матеріальних витрат, які були посильними не для кожної обителі. Не могли, скажімо, дозволити собі такі витрати православні монастирі Придніпров’я, які самі нерідко перебивались на милостині. Натомість монастирі окремих католицьких орденів завойовували в населення добру репутацію своєю турботою про знедолених. Упродовж ХVШ – поч. XIX ст. на Правобережжі з’явилось близько десяти монастирів сестер милосердя..Монастирський статут вимагав від візиток, щоб вони займалися доглядом за хворими та підтримували бідних.
Найбільше шпиталів, тобто притулків для убогих, сиріт і калік у другій половині ХVШ ст. існувало на Лівобережжі та Слобідській Україні. Відкривалися вони при храмах, монастирях.. У другій половині ХІХ ст. суттєво змінюється й управління соціальним захистом. Виявились нові категорії непрацездатних осіб суспільної опіки: незаконнонароджені немовлята і підкидьки, що потребують загального і амбулаторного лікування, прокажені, хронічні хворі, божевільні, безробітні, сім’ї солдатів, призваних на дійсну службу. Земськими органами самоврядування створювались земські школи, які в порівнянні з міністерськими та церковно-парафіяльними відрізнялась більш високим рівнем навчального та виховного процесу. Форми опіки могли бути різні. Бездоглядність дітей, що мали батьків, але які через виробничі чи інші обставини змушені залишати їх вдома самих, покликали до життя такі форми опіки, як “безкоштовні колискові”, “денні сховища”, ясла. Для дітей шкільного віку відкривалися ремісничі курси, для дітей-правопорушників землеробські колонії та ремісничо-виправні притулки. Законодавство закріпило за сільськими громадами архаїчні способи допомоги. Старезні, каліки, ті, хто не міг собі здобувати засоби для існування власною працею, опікувалися родичами, а якщо їх не було, селянською громадою. Парафіяльна благодійність здійснювалася у таких основних формах: матеріальна допомога, медична допомога, допомога в освітній діяльності. Матеріальна допомога включала в себе допомогу натурою: роздавання одягу, харчів, а також внески за навчання, за утримання в богадільнях, плату за житло, надавання дешевих обідів.
<br>
<b>70.З’ясуйте вплив філантропізму на формування соціально-педагогічної теорії і практики ХУІІ-ХІХ с. </b>
Філантропі́я (від грец. φιλέω,«любити» і ἄνθρωπος, «чоловік») — любов до людей, доброзичливе ставлення до людини взагалі, благодійність, жертвування своїм часом, грошима, репутацією задля благочинності, заступництво нужденних, людинолюбство, безкорислива допомога.Приклади філантропії часто перетинаються с прикладами благодійності, хоча не всяка філантропія є благодійністю, як і навпаки, не всяка благодійність є філантропією.Однією з найдавніших форм філантропії була милостиня і піклування про убогих, переважно при церквах і монастирях.Філантропія — повна протилежність мізантропії. У Німеччині на кінець XVIII століття з'явилася ціла когорта так званих "новихвихователів", які намагалися на практиці здійснити "революцію у педагогіці" зметою подолання неуцтва людей та зміни суспільних відносин. З їх числавиділяються представники педагогічної течії, яку називали філантропізмом. Основним завданням цьо горуху філантропісти поставили заміну існуючої системи виховання і навчання.Основний принцип, на якому будувалась філантропічна педагогіка, може бутисформульований так: "Природа, школа, життя". Головні недоліки існуючоїсистеми, на їх думку, були: 1) панування зубріння і вербалізм; 2) відрив змістунавчання від потреб реального життя; 3) засилля класицизму в школах;відсутність продуманої системи підручників і навчальних посібників;недооцінка підготовки вчителів; 6) великий вплив церкви на школу, релігійнанетерпимість; 7) жорстокість по відношенню до дітей.Іоганн Базедое (1724-1790) був засновником філантропізму. Навчався вуніверситеті. Для нього характерна двоїстість характеру, коли, з одного боку вінвиявляв грубість та нестриманість у своїй поведінці, а з іншого – виявився талановитою натурою.Під впливом "Еміля" Руссо у 1768 році Базедов випустив "Звернення до друзівлюдства і заможних людей", в якому, піддавши критиці сучасну йому школу,закликав засновувати нові школи, побудовані на педагогічних принципах Руссо.Звернення закінчувалось проханням про надання матеріальної допомоги в42організації таких шкіл. На зібрані кошти Базедов видав у 1770 році "Методичнийпосібник для батьків і матерів сімей і народів" і "Елементарний посібник" - щосьна зразок дитячої енциклопедії в 4-х томах із численними ілюстрованимитаблицями. З часів Коменського це був перший крок до вдосконалення характерушкільної роботи шляхом складання існуючих підручників і докорінного переглядупрограми шкільної праці. Прихильники Базедова, Штуве, Кампе, Зальцман та іншів своїх теоретичних працях та практичній діяльності розробили основифілантропістської педагогіки, однією з характерних рис якої було гармонійнепоєднання розумового і фізичного розвитку дитини.Філантропісти висловили зміну поглядів на зміст і методи розумової освіти:яка полягала в тому, що: 1) було поставлено проблему вдосконалення змістуосвіти. Пропонувався розвиток розуму дітей шляхом вивчення тих учбовихпредметів, які мають важливе практичне значення для життя всього суспільства(математики, практичної логіки, основ природного права, законів Вітчизни, наукипро людину тощо); 2) була зроблена спроба докорінно змінити методи навчання,замінити зубріння, пасивні способи роботи вчителів і учнів, догматизм ісхоластику новими раціональними методами викладання, спрямованими наактивну і свідому роботу учнів; 3) впровадження в основу навчання елементівнаочності ("вивчення речей в натурі"); 4) філантропісти підняли проблемуматеріального обладнання шкіл; 5) використання в процесі навчанняобразотворчих засобів, що завжди викликають інтерес у дітей і дають змогу датиучням на уроках уявлення про ті предмети, які не можна показати в дійсності;6) введення в початкове навчання елементів гри; 7) велика увага приділяласяпитанням фізичного виховання, виховання елементарних правил гігієни,використання фізичних вправ, заснованих на природних рухах людини;8) філантропісти вважали необхідним кардинальне покращення моральноговиховання підростаючого покоління (уміння керувати своїми бажаннями,стійкість, працелюбство, правдивість, слухняність, скромність і акуратність,любов до чистоти і порядку, виконавська дисципліна, повага до оточуючих людей,релігійність).Педагоги-філантропісти не обмежувались тільки теоретичною розробкоюпроблем виховання. їх великою заслугою стала спроба створити навчально-виховні заклади нового типу і застосувати в них на практиці свої методи іприйоми виховання і навчання. Перший заклад такого типу було відкритоБазедовим в м. Дассау в 1774 році і названо філантропіном. Призначався він восновному для дітей заможних батьків
<br>
<b>71.Проаналізуйте питання соціального виховання у теорії Р.Оуена. </b>
Роберт Оуен (1771-1858) народився в сім'ї ремісника в Англії. Його шкільнаосвіта обмежилась початковою школою, яку він закінчив на восьмому році життя.Потім протягом двох років він виконував обов'язки помічника шкільного учителя.З 10 років, почавши самостійне життя, Оуен, завдяки своїй енергії і силі розуму,зумів пробити дорогу в життя, доповнюючи свою освіту читанням книг іроздумами. У віці 20 років він стає управляючим однієї з найбільшихпаперопрядильних фабрик Манчестера, пізніше, у 1800, став на чолі Нью-Ленаркської фабрики в Шотландії, де серед робітників панувало пияцтво, злидні,розпуста, крадіжки.Р.Оуен був впевнений, що людина є продуктом обставин і намагався створитидля робітників задовільні умови життя, навчити їх "раціонально" мислити, а такожвиховати в такому дусі і підростаюче покоління.Після того як у 1814 році Р.Оуен випустив працю "Новий погляд насуспільство, чи досліди про утворення характеру", у 1816 році "Новийінститут". Після чотирирічної тяганини у 1819 році було прийнято законопроектпро заборону роботидітей на фабриках до 10-річного віку. Активні виступиР.Оуена проти приватної власності, існуючої форми шлюбу і релігії привели дотого, що від нього відсахнулися його друзі і покровителі. Р.Оуен вирішивперенести свою пропаганду у США, де мав намір створити показову комуністичнуобщину, яка мала дослідно довести всі переваги і вигоди рекомендованого їмладу.Прибравши в штаті Індіана маєток у 1825 році, Р.Оуен організував общину"Нову Гармонію" на соціалістичних, а потім на комуністичних засадах. Згідно зконституцією общини власність проголошувалась суспільною, встановлюваласьзагальна праця і у відповідності із якою розподілялись її продукти. Але цейексперимент виявився невдалим.Р.Оуен повернувся в Англію у 1828 році і знаходить там наростаючийкооперативний рух (у вигляді виробничих і споживчих кооператорів), що буврезультатом практичної діяльності його послідовників. Він включився в цей рух.В 30-х роках задумує створення єдиного загального союзу трейд'юніоністів,сподіваючись через нього здійснити перехід до нового ладу. Його пропагандамала грандіозний, але короткочасний успіх: створений "Великий національнийсоюз професій" швидко розпався. Р.Оуен зробив новий досвід створеннякомуністичного селища Гармоні-Xолл (1839), де відкрив школу, що базувалася напоєднанні навчання з продуктивною працею. Діяльність школи базувалася напринципах, які були розроблені Р.Оуеном в праці "Новий погляд..'". Основнимрушієм людських вчинків тут визнається прагнення до щастя. Засобом длядосягнення цієї мети є знання, що люди здобувають завдяки своїй природі,здібності "сприймати, повідомляти і порівнювати ідеї". Ця здібність і складаєрозум людини. Але процес утворення людського характеру, на думку Р.Оуена тафранцузьких матеріалістів, визначається середовищем. Саме від нього залежитьвироблення характеру людини. Тому велике місце у формуванні характеру вінвідводить вихованню.Діяльність Р.Оуена в Нью-Ленарку, можна вважати її філантропічно-реформаторською. Підводячи підсумки, можна виділити такі основні принциписистеми Р.Оуена цього періоду: 1) виховання і освіта повинні бути спрямовані наформування раціонального характеру; 2) характер дитини починає окреслюватисяголовним чином створюється у перші два-три роки її життя; 3) дитині в колективіможе бути наданий будь-який характер; 4) дитину в ранньому віці слід вилучати зсімейної обстановки; 5) їй слід з першого року життя навіювати правилаальтруїзму на основі вчення про утворення характеру; 6) гра повинна стати однимз основних освітньо-виховних засобів; 7) всі види покарань і нагород повинні бутивилучені із системи; 8) не повинно існувати твердо встановлених годин занять вкласних кімнатах школи; учитель має чергувати розумові і фізичні вправи; 9)поєднання навчання з продуктивною працею; 10) надання великого значення науціяк освітньому і виховному засобу.
<br>
<b>72. Охарактеризуйте зміст соціально-педагогічних експериментів Й.Г.Песталоцці. </b>
Педагогічний експеримент в Нейгофі складає невід’ємну частину загальної програми Песталоцці з покращення становища народу і долі селянських дітей. У Нейгофському притулку, що прийняв 37 дітей убогих селян (17 хлопчиків і 20 дівчаток) він вперше спробував втілити в життя свій ідеал школи, яка готує молоде покоління до життя, поєднуючи навчання з безпосередньою участю у виробничій праці.
Вихованці Нейгофського притулку працювали в сільському господарстві, прядильній і ткацькій майстернях (під керівництвом трьох кваліфікованих ткаль і трьох досвідчених прядильниць). Песталоцці вважав неможливим обмежувати завданням школи тільки підготовкою дітей до сільськогосподарської праці. Він вважав, що виховання має бути пристосованим до змінених обставин, готувати дітей народу до діяльності в різних галузях промисловості. Й.Г.Песталоцці ставив перед “Установою для бідних” великі виховні завдання: розвивати фізичні і духовні сили, зміцнювати здоров’я, вчити мислити, виробляти працелюбність, формувати повагу до людської гідності і т.д.
Спостерігаючи за працею дітей у своєму виховному закладі, він прийшов до висновку, що сама по собі праця, що виконується, є педагогічно нейтральною. Головну роль відіграє виховний вплив особистості педагога.
Вичерпавши на утримання притулку всі особисті збереження і не отримавши благодійницької допомоги, Песталоцці вимушений був його закрити. Але при цьому він зробив оптимістичний висновок: здійснені ним педагогічні досліди з виховання дітей селян можуть допомогти розв’язанню загальних завдань виховання, оскільки розвиток всіх сторін особистості дитини складає загальну мету виховання незалежно від майнового стану і учнів.
Свій педагогічний експеримент Й.Г.Песталоцці продовжив у 1798 р. у Станці, де за дорученням уряду Швейцарської республіки прийняв керівництво дитячим притулком, у якому було розміщено біля 80 осиротілих і безпритульних дітей віком від 5 до 10 років. Притулок проіснував лише півроку і був закритий у зв’язку з військовими діями.
Песталоцці вважав за потрібне побудувати дитячий заклад за типом сім’ї, в якій він взяв на себе роль люблячого і турботливого батька. Тут у нього зародилась ідея про елементарну освіту, яка згодом перетворилась у певну концепцію під назвою “метод Песталоцці”.
Головним методологічним положенням у поглядах Песталоцці виступає і його твердження, що моральні, розумові та фізичні сили людської природи (за його термінологією сили серця, розуму і руки) мають властивість до саморозвитку, до діяльності.
Основним у вихованні Песталоцці називає принцип природовідповідності. Властиві кожній дитині від народження задатки сил і здібностей треба розвивати, вправляючи їх у тій послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини, тобто починати з найпростішого і поступово підніматися до дедалі складнішого.
На основі принципу природовідповідності Песталоцці розробив теорію елементарної освіти. Він виділив три найпростіші елементи, з яких повинно починатися будь-яке навчання: число (одиниця), форма (пряма лінія), слово (звук). Елементарне навчання у нього зводилось, передусім, до вміння вимірювати, рахувати, володіти мовою.
Свій елементарний метод Песталоцці розповсюдив на всі сторони виховання дитини.
Він був першим з педагогів, хто диференціював змістову і розвивальну сторони навчального процесу та запровадив ідею розвивального шкільного навчання.
Виходячи із своїх загальнодидактичних положень, Песталоцці заснував методику початкового навчання. Він відкинув книжне початкове навчання, яке ґрунтується на запам’ятовуванні і переказуванні і вимагав, щоб дитина з ранніх років сама вела спостереження і розвивала свої здібності.
Можна впевнено констатувати, що до педагогіки Песталоцці прийшов від соціології і став засновником соціологічного напрямку в педагогіці. Він підходив до школи як соціального явища, що тісно пов’язане з політичним, економічним, культурним, морально-побутовим життям народу.
<br>
<b>73. Розкрийте зміст ідей Ф.Фребеля щодо соціалізації дитини в умовах дитячого саду. </b>
Фрідріх Фребель – (1752-1852) німецький педагог, теоретик дошкільного виховання, послідовник Й.Г.Песталоцці – визнаного представника соціальної педагогіки.
Своєю ідеєю виховання дітей дошкільного віку в колі ровесників, для чого доцільним є створення спеціальних закладів, зробив істотний внесок у розвиток соціальної педагогіки.
Народився він у Тюрінгії в сім’ї пастора. Початкову освіту здобував дома, потім у брата матері. 15-річним юнаком був відданий на три роки до лісника, у якого вивчав різноманітні твори з природознавства і математики. Потім відвідував лекції в Йєському університеті.
У 1805 році Фребель працював у Песталоцці в Івердоні і знаходився під сильним впливом його педагогічних ідей.
У 1817 р. Фребель відкрив у себе на батьківщині в Кейльгау (Тюрінгія) виховний заклад для дітей шкільного віку, в якому намагався втілити педагогічні принципи Песталоцці. У 1837 р. відкрив перший дитячий садок, де на практиці розробив методику дошкільного виховання. Основна мета дитячого саду сприяти розвитку природних особливостей дитини: дитина рослина, яка розвивається (звідси і назва закладу). Вихователь повинен бути у ньому садівником. Формулюючи завдання дитячого саду, Фребель відзначав, що він має не лише прийняти під нагляд недозрілих ще для школи дітей, але й зміцнити тіло, вправляти їх почуття, зайняти їх душу і розумно знайомити їх як з природою, так і з людським суспільством.
Цінними для соціальної педагогіки є також думки Фребеля щодо самовиховання. Вважаючи природу і людину творінням Бога, він вважав, що в людині треба розвивати її божественну сутність, спонукати її пізнавати себе, Бога та природу.
Велика заслуга Фребеля полягала також у тому, що він відзначив величезне розвивальне, виховне та освітнє значення дитячої гри. Вважав, що саме у грі найкраще проявляється творчість і самодіяльність дитини, що однак, не виключає керівного впливу дорослих на ігри дітей.
Надаючи великого значення самодіяльності, Фребель підкреслив роль вправ у шкільних заняттях. При цьому наголошував на потребі розвитку дитини, вважаючи знання – засобом досягнення мети.
Приділив значну увагу підготовці дітей до майбутньої діяльності, до праці. Цій меті служили різні ігри, особливо ті, які пов’язані з використанням різноманітних будівельних матеріалів. Фребель цілком справедливо вбачав у дитинстві найважливіший період підготовки до майбутньої трудової діяльності.
Соціально-педагогічні погляди Фребеля щодо створення дитячих дошкільних закладів, де б найкраще задовольнялись потреби дітей у діяльності та спілкуванні, розвитку та знайомству з людським суспільством, у подальшому підтримували і доповнювали свіжими ідеями Марія Монтессорі, Софія Русова та інші представники соціальної педагогіки.
<br>
<b>74. Обґрунтуйте, чому П.Наторпа вважають засновником соціальної педагогіки. </b>
На початку XX ст. в педагогічній теорії і практиці гостро постала проблема демократизації освіти і наповнення її реальним змістом, що відповідає досягнутому рівню культури. 3 ідеєю інтеграції виховних сил суспільства з метою поширення просвіти серед народу, за всезагальну педагогізацію громадськості виступив Пауль Наторп один із основоположників соціальної педагогіки. У 1899 році він опублікував книгу "Соціальна педагогіка”, яка була перекладена на багато мов світу. У ній він обґрунтував поняття “соціальна педагогіка”: “Людина стає “людиною” тільки в людському суспільстві. І навпаки: існує і розвивається людське суспільство виключно завдяки людській освіті її членів...
Щоб втримати в пам'яті ці необхідні взаємостосунки між суспільством і освітою, ми використовуємо вираз “соціальна педагогіка”. Індивідуалістична педагогіка рахувалась би тільки з окремим індивідом і з індивідуальним впливом на нього, як засобом виховання і освіти. Але будь-яке виховання окремого індивіда іншим індивідом повинно підкорятися незрівнянно більш могутньому виховному впливу, який виявляє суспільне життя на всіх, що беруть в ньому участь. Основні умови виховання індивіда перебувають в житті суспільства. Таким чином, індивідуалістична педагогіка вимушена звертатись до соціальної педагогіки і тільки за участю останньої може бути науково і практично обґрунтована” (9, с.301).
Концепцію соціальної педагогіки як галузі педагогічної науки розвивали з філософського боку П. Барс та П. Наторп. Цей напрям ототожнили з теорією суспільного виховання. Інший напрям емпіричний досить чітко виклав у своїй праці П.Бергемен “Соціальна педагогіка, що спирається на досвід”. Він вказував на значний вплив оточуючого середовища на молодь і позашкільні виховні заклади. Проте на перше місце ставив родину. Він вважав, що школа не може виконати свої функції, якщо при місцевих владах не створити виховних рад з правом втручання у виховну діяльність родин з метою захисту прав дітей аж до позбавлення батьківських прав.
Прийнято вважати, що започаткував соціальну педагогіку як окрему галузь знань, німецький філософ, педагог Пауль Наторп, він намагався визначити її суть, поняття, категорії. Сам термін “соціальна педагогіка” ввів німець Ф.В.А.Дістервег реформатор народної освіти і творець нових програм з підготовки вчителів, що викладені у праці “Посібник до освіти німецьких вчителів”. Спираючись на педагогічні погляди Й.Г.Песталоцці, А.Дістервег вказував на роль освіти і школи у розвитку середовища та необхідність підготовки вчителя до роботи у ньому. Соціальну педагогіку він називав “засобом діяльності вчителя у середовищі”. А.Дістервег стверджував, що саме вчителі несуть відповідальність за виховання в учнів соціальних умінь.
За іншими літературними джерелами, першим, хто використав цей термін, був К. Магер, який спеціально досліджував соціальні аспекти освіти і виховання. Він зазначав, що соціальна педагогіка це досить широке поняття, яке передбачає виховання суспільства в цілому.