Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
історія..doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
804.86 Кб
Скачать

Адміністративний поділ

Отже, західноукраїнські землі стали колонією Австрійської монархії. Крім немилосердного визиску з боку феодально-абсолютистської держави, політики онімечення, в Галичині тривав процес полонізації, на Закарпатті — мадяризації, а на Буковині — румунізації українського населення. Подвійний, а то й потрійний національний і соціальний гніт, багатовікова роз'єднаність стали серйозним гальмом не лише економічного, а й духовного поступу українців.

Східна Галичина разом з частиною польських земель входила до "королівства Галіції та Лодомерії" з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 19 округ. До Східної Галичини входили Золочівська, Тернопільська, Чортківська, Жовківська, Львівська, Бережанська, Коломийська, Станіславська, Стрийська, Самбірська округи та частина Сяноцької й Перемишльської. На чолі Галичини був губернатор, якого призначав Відень. Буковиною певний час управляла військова влада, а в 1786 р. її приєднано до Галичини, разом з якою вона перебувала до 1849 р., а потім була перетворена в окрему провінцію. Згідно з переписом 1843 р., в Галичині і на Буковині налічувалося 4 980 208 чол., у т. ч. 2300 тис. українців, 2146 640 поляків, 130 тис. німців. Закарпаття, у зв'язку з тим, що підпорядкування Угорщини Відню було дуже умовним, фактично управлялося з Будапешта. Отже, навіть перебуваючи у складі однієї держави, західноукраїнські землі були розчленовані на три частини.

Економічне становище.Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями, їх промисловість залишалася на мануфактурній стадії. Перші дві парові машини в Галичині з'явилися лише у 1843р. На західноукраїнських землях розвивалися винокуріння, пивоваріння, металообробна, фарфорово-фаянсова, цукрова, лісова, добувна (сіль, нафта, залізна руда, кам'яне вугілля) галузі промисловості, виробництво грубого сукна. Та панівне становище займало ремісництво.

Найбільшою перешкодою для розвитку сільського господарства, яке відігравало головну роль в економіці Західної України, залишалося кріпацтво. Позаекономічний примус і насильство перестали діяти як економічний чинник розвитку панщинного господарства і тільки загострювали суперечності цієї системи виробництва.Розмір земельного наділу залежав від функцій, що їх виконувало селянське господарство в папському маєтку. Селянство поділялося на повнонадільних, загородників (володіли маленькими ділянками землі, так званими загородами), городників (найчастіше мали тільки земельний наділ під садибою), халупників (були безземельними, володіли лише хатами (халупами) та іноді невеликими садибами), тяглових (мали робочу худобу (коней, волів) — так зване тягло — і відбували тяглову панщину, обробляючи поміщицьку землю своєю худобою і сільськогосподарським інвентарем), піших.Вони змушені були відробляти панщину, сплачувати чинші. Тягарем на плечі селянина лягли додаткова панщина (праця влітку, шарварки — будівництво та ремонт шляхів, мостів, гребель, панських будинків тощо), право пропівації (примушування брати за гроші або за відробіток панську горілку), монополія на млини, військова служба. Вартість лише повинностей, що облікувалися, становила 84,7 % річного доходу селянських господарств. Чи не найгіршим становище селян було в Галичині, де під час літніх сільськогосподарських робіт панщина досягала шести днів на тиждень.

54.охарактеризуйте третій універсал центральної ради.

Вперше ідею проголошення УНР було висунуто М. Грушевським у вступній промові у день відкриття з'їзду. Україна вже відійшла від Росії, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв'язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридично оформити цей факт. 7 листопада М. Грушевський відкрив урочисте засідання Української Центральної Ради і після вступного слова М. Ковальський зачитав текст Універсалу:

  • Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.

  • Україна стає Українською Народною Республікою.

  • До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Україною територій з переважно українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів.

  • На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовувалося. Генеральний Секретаріат зобов'язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів.

  • В Україні проголошувався 8-годинний робочий день.

  • Запроваджувався державний контроль над виробництвом.

  • Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами.

  • Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія.

  • В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд.

  • Україна визнає національно-персональну автономію для національних меншин.

  • На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року.

Після зачитання тексту після невеликої перерви на пропозицію фракції українських есерів III Універсал було поставлено на поіменне голосування в Центральній Раді. Це було вперше. З 50 членів Малої Ради (Комітет Центральної Ради) у залі були присутні 46, з них проголосували:

55.значення проголошення унр.діяльність цетральної ради в листопаді 1917-квітні 1918 р.

Історичне значення. Історичне значення прийняття Українською Центральною Радою III Універсалу і проголошення Української Народної Республіки полягало, насамперед, у такому:

- український народ вийшов на історичну арену як самостійний творець власної історії, здатний на створення своєї незалежної держави;

- був підірваний раніше недоторканний принцип «єдиної і неподільної» Росії, що сприяло національно-визвольній, антиімперській боротьбі інших народів;

- відстоювання українською владою ідеалів демократичних свобод стояло на шляху зміцнення тоталітаризму в Росії;

- велике значення для багатонаціональних Європи і Росії мало визначення шляхів справедливого вирішення проблем національних меншин в УНР;

- історичний досвід українського державного будівництва став основою для відтворення і зміцнення української державності в 1990-ті pp.

56.особливості здійснення політики індустріалізації в україні та її нслідки.

Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні У 1920-ті pp. за темпами промислового розвитку СРСР суттєво відставав від передових країн Європи. ВКП(б) узяла курс на «побудову соціалізму в окремо взятій країні», перетворення СРСР на мілітаризоване індустріальне суспільство. У грудні 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(б) було оголошено курс на проведення індустріалізації. XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації народного господарства. Індустріалізація — це система заходів, спрямованих на створення великого машинного виробництва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни. Причини проведення індустріалізації · Необхідність створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни за умов ворожого оточення і можливої економічної ізоляції. · Прагнення влади до зміни соціально-класової структури населення в бік збільшення кількісного складу робітничого класу. Проведення індустріалізації мало низку труднощів і особливостей. Країна могла розраховувати тільки на внутрішні джерела фінансування; суттєво бракувало кваліфікованих кадрів. Головними вадами проведення індустріалізації було те, що вона почалася не з легкої, а з важкої промисловості, а також мала надзвичайно прискорені темпи. Складові індустріалізації · Інвестиції у важку промисловість за рахунок легкої та харчової. · Примус населення до придбання облігацій державної позики. · Збільшення випуску й продажу горілчаних виробів. · Продаж за кордон нафти, газу, деревини, хутра за низькими цінами. · Використання позаекономічних примусів до праці (соціалістичні змагання, стаханівський рух, неоплачувана праця на суботниках, недільниках). · Широке використання праці в'язнів. · Жорсткий режим економії бюджетних коштів. Індустріалізація здійснювалася відповідно до п'ятирічних планів розвитку народного господарства. У роки першої п'ятирічки (1928—1932 pp.) було збудовано заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь», Харківський тракторний завод, у наступні п'ятирічки — Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування та інші підприємства. Підсумки індустріалізації Республіка з аграрної перетворилася на індустріально-аграрну. Зміцнилась обороноздатність країни. Відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості. Було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку). Монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки. Створено нову модель керівництва є кою — адміністративно-командну.

57.проаналізуйте революційні події 1848 – 1849 на західно українських землях

У 1848-1849 pp. Європу охопила загальноєвропейська демократична революція. Вона була спрямована проти режиму реакції, який встановився після розгрому імперії Наполеона І, проти пережитків феодалізму. У результаті революції вперше в історії в політичному житті Європи могли брати участь широкі народні маси. В європейських країнах почалося становлення демократичних інститутів, громадянського суспільства. Демократизація життя, піднесення соціальних рухів дало поштовх до розгортання національно-визвольної боротьби поневолених народів Східної і Центральної Європи. У роки революції центром українського національного руху стала Східна Галичина. Його започаткувала група представників греко-католицького духовенства, яке звернулось до австрійського імператора 19 квітня 1848 р. з петицією. У ній висловлювалися побажання: запровадження в школах і громадських установах Східної Галичини української мови, забезпечення українцям доступу до всіх посад та зрівняння в правах духовенства всіх конфесій. 2 травня 1848 р. у Львові була заснована перша українська політична організація — Головна руська (українська) Рада, котра взяла на себе роль представника українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протягом 1848—1851 pp. Раду, яка складалася із 30 постійних членів — представників світської інтелігенції, вищого і нижчого духовенства, очолив єпископ Григорій Яхимович. Друкованим органом Головної руської Ради стала "Зоря Галицька" — перша у Львові газета українською мовою, що почала виходити з 15 травня 1848 р. За ініціативою ГРР за національну символіку галицьких українців було прийнято синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого Лева на синьому полі. ГРР, виступаючи за проведення демократичних реформ, домагалася забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини. Здійснення своєї програми вони пов'язували з відданістю Австрійській конституційній монархії. У містах, містечках і селах Східної Галичини організувалося близько 50 місцевих руських, рад/до складу яких обиралися представники різних верств, головним чином селяни, міщани, світська інтелігенція (вчителі), представники нижчого духовенства, які розгорнули активну громадсько-політичну та культурно-освітню діяльність. Почалось формування загонів самооборони — Національної гвардії. Руські ради стали організаторами боротьби українського населення за відокремлення Східної Галичини від Західної (польської) та перетворення її в окрему провінцію, тобто за її національно-територіальну автономію, запровадження навчання в усіх навчальних закладах рідною мовою тощо. Правлячі кола Австрії, ігноруючи вимоги українців, все ж погодилися на запровадження з 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та викладання цієї мови як обов'язкового предмета в гімназіях. На початку 1849 р. відкрито кафедру української мови у Львівському університеті. її першим професором став Я. Головацький. Складовою частиною боротьби за демократичні перетворення стало пожвавлення культурно-освітнього руху в краї. У жовтні 1848 р. у Львові відбувся перший з'їзд діячів української культури і науки. Згідно з рішенням з'їзду у Львові було засновано "Галицько-руську матицю" — культурно-освітню організацію, яка мала завданням видання популярних книг для народу. Національний рух на західноукраїнських землях 1848— 1849 pp. виробив широку програму національно-політичного і духовного утвердження українства в межах конституційної Австрійської монархії. Улітку 1849 р. після розгрому об'єднаними силами Австрії і Росії угорської революції в імперії Габсбургів було відновлено абсолютистський режим з його централістсько-бюрократичною системою. Австрійську конституцію відмінено. Улітку 1851 р. розпущено Головну руську Раду. Важливими були соціальні наслідки революції 1848-1849 pp. Так, було скасовано панщину, селяни отримали повну особисту свободу. Земля, якою селяни користувались, переходила у їх власність. Проте краща земля, общинні землі (ліси, пасовища) залишалися в руках поміщиків.

58.охарактеризуйте і дайте оцінку повстання під проводом у.кармалюка

Особливо жорстокого характеру набула боротьба проти національного і соціального гніту на Поділлі, де діяв «український Робін Гуд», національний герой, оповитий славою месника за народні кривди Устим Кармелюк (1787–1835).

Постать народного месника Устима Кармелюка ще й зараз викликає більше запитань, аніж відповідей, про діяльність цієї однозначно непересічної особистості. Офіційні російські документи описують його як похмуру, немилосердну людину без суворих моральних норм, з уподобаннями карного злочинця. Народна традиція оспівує Кармелюка як героя-месника, який був справедливою людиною, захисником покривджених та увібрав найкращі людські риси.

Проте навіть російський уряд, загалом характеризуючи діяльність Кармелюка негативно, об’єктивно визнавав популярність лідера повстанців серед українського народу, його знання людської психології та вплив на селянство. Селяни шанували його за щедрість (усе захоплене майно він роздавав селянам, а свого так і не нажив), відвагу й відданість справі боротьби за національне і соціальне визволення. Поміщики та імперські чиновники ненавиділи за це саме, але водночас віддавали належне його розуму та освіченості (на відміну від неписьменних селян, він знав українську, російську, польську та єврейську мови).

Кармелюк був сином свого часу та символізував свою неодномірну й суперечливу епоху. Не можна забувати, що з-поміж його жертв були й невинні люди, але слід пам’ятати й те, що він з’явився на історичній арені тоді, коли соціальна напруженість у середовищі поневоленого українського селянства дійшла до краю і загрожувала кривавим бунтом. Тому багато селян пішли в загони Кармелюка для боротьби проти гнобителів. Можна, звісна річ, засуджувати його вчинки з позицій сучасного цивілізованого досвіду вирішення суспільних протиріч, але ім’я цього, за висловом Т.Шевченка, «славного рицаря» назавжди залишиться в української історії.

У 1812 р. молодого Кармелюка пан за бунтарство віддав у солдати, але через рік Устим утік і повернувся до рідних місць. У 1814 р. Кармелюк очолив повстанський рух проти дворянства і російської адміністрації. Протягом 23 років боротьби повстанські загони здійснили понад тисячу нападів на поміщицькі маєтки, російські офіційні установи, розправилися з багатьма кривдниками народу. Усе захоплене майно і гроші повстанці роздавали селянам. У 1830–1835 рр. повстанський рух під проводом Кармелюка, у якому брало участь більш як 20 тис. одчайдухів, охоплював усе Поділля та сусідні райони Волині, Київщини, Бессарабії. Кармелюка неодноразово заарештовували, шість разів він тікав із в’язниць і каторги. Кармелюкові довелося витримати численні катування, він спромігся вижити після тисячі ударів шпіцрутенами. Втікши із Сибіру, пішки повернувся на Поділля і продовжив боротьбу.Розуміючи небезпеку повстанського руху, який розгортався дедалі більше, російський уряд створив 1833 р. для боротьби проти повстанців спеціальну комісію, очолювану імперським чиновником з особливих доручень. Водночас польські поміщики, не покладаючись на владу, організовували власні загони, які винищували українських повстанців. Два роки полювали поміщики за невловимим Кармелюком, поки він випадково не загинув від кулі, випущеної з засідки польським шляхтичем.А втім, властям знадобилося ще п’ять років, щоб остаточно придушити повстанський рух. Український народ зберіг добру пам’ять про народного месника, присвятив йому численні пісні, перекази й легенди.

59.особливості розвитку української культури в період хрущовської відлиги.

Під час періоду десталінізації помітно ослабла цензура, насамперед у літературі, кіно й інших видах мистецтва, де стало можливим критичніше висвітлення дійсності. «Першим поетичним бестселером» відлиги стала збірка віршів Леоніда Мартинова (Стіхі. М., Молода гвардія, 1955). Головною платформою прихильників «відлиги» став літературний журнал «Новий світ». Деякі твори цього періоду отримали популярність і за кордоном, у тому числі романВолодимира Дудінцева«Не хлібом єдиним» і повістьОлександра Солженіцина«Один день Івана Денисовича». Іншими значущими представниками періоду відлиги були письменники й поети:Віктор Астаф'єв,Володимир Тендряков,Белла Ахмадуліна,Роберт Рождественський,Андрій Вознесенський,Євген Євтушенко. Було різко збільшено виробництво фільмів. Основні кінорежисери відлиги —Марлен Хуциєв,Михайло Ромм,Георгій Данелія,Ельдар Рязанов,Леонід Гайдай. Важливою культурною подією стали фільми — «Карнавальна ніч», «Застава Ілліча», «Весна на Зарічній вулиці», «Ідіот», «Я крокую по Москві», «Людина-амфібія», «Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонено». У 1955–1964 роках на більшій частині країни було запроваджено телетрансляцію. Телестудії відкрито в усіх столицях союзних республік і в багатьох обласних центрах.

1957 році в Москві відбувся VI Всесвітній фестиваль молоді та студентів.

1962 року, коли М. Хрущов відвідав і гостро розкритикував виставку художників-авангардистів у московському Манежі, розпочалися гоніння на абстракціоністів, модерністів, а далі — і на кінорежисерів, поетів, музикантів, представників інших творчих професій, чиї твори виходили за вузькі рамки загальнообов'язкового «соціалістичного реалізму». Брутальним нападкам з боку влади було піддано поетів Євгена Євтушенка, Андрія Вознесенського, Беллу Ахмадуліну, прозаїка Іллю Еренбурга, скульптора Ернста Неізвєстного, кінорежисера Марлена Хуцієва та багатьох інших. Ернст Неізвєстний згодом став автором надгробку на могилі М. Хрущова, у якому досить влучно відобразив суть правління покійного лідера, склавши рівновеликі брили білого та чорного мармуру, контрасність яких символізує суперечливість особи М. Хрущова та його правління — боротьба зі сталінізмом і ствердження власного авторитаризму, непослідовність у спробах лібералізації радянського режиму.

У ті ж роки почалося цькування й переслідування творчої інтелігенції. Перший ідеологічний «залп» було спрямовано проти відомого поета й письменника Бориса Пастернака, який 1957 року видав за кордоном головний твір свого життя — роман«Доктор Живаго». Письменник намагався опублікувати свій твір у СРСР, однак це виявилося неможливим через цензуру. У романі описано події громадянської війни в Росії з погляду інтелігента, глибоко гуманної людини, яку обурює будь-яке кровопролиття. 1958 року його було нагороджено Нобелівською премією. Публікація роману за кордоном без відома влади викликала обурення з боку верхівки. Комуністична пропаганда розпочала кампанію грубого цькування письменника, звинувачуючи його мало не в зраді Батьківщині. Преса СРСР постійно публікувала підбірки «листів трудящих» з осудом поета. В умовах постійного гоніння, грубих образ Б. Пастернак змушений був відмовитися від отримання найпочеснішої міжнародної нагороди. 30 травня 1960 р. поета не стало.

Б. Пастернакбув не єдиним представником творчої інтелігенції, який зазнав ідеологічних переслідувань. 1961 року КДБ вилучило у письменника Василя Гроссмана рукопис його роману «Життя і доля», у якому без прикрас змальовано увесь трагізм початкового періоду німецько-радянської війни. Головний ідеолог партіїМихайло Сусловзаявив, що така книга може бути видана не раніше, ніж через двісті років.

60.розкрийте значення 4 універслу в розбудові української держави

Виходячи з цього Центральна Рада в IV Універсалі:

1. Проголосила УНР самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державоюукраїнського народу, яка хоче жити у злагоді й приязні з усіма сусідами.

2. Приписувала вищому виконавчому органові, який віднині почав іменуватися Радою Народних Міністрів, вести мирніпереговори у Брест-Литовському цілком самостійно й укласти мир, щоб УНР розпочала своє господарське життя у спокої і згоді, розпустила армію і на її місці створила народну міліцію.

3. Проголошувала тверду й рішучу боротьбу з більшовиками.

4. Обіцяла після повернення солдатів з фронтів переобрати волосні і повітові ради, міські думи, а до цього часу встановити на місцях таку владу, до якої мали б довір'я всі революційно-демократичніверстви народу.

5. Робила акцент, що закон про соціалізаціюі передачу землітрудовомународові без викупу вже розроблено і він буде розглянутий на IX сесії Української Центральної Ради через кілька днів, а сама передача землі відбудеться ще на початку весняно-польових робіт. Ліси, води, надра мали перейти у підпорядкування УНР.

6. Давала вказівку Раді Народних Міністрів негайно приступити до переведення всіх фабрик і заводів з воєнногона мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних народу, прибрання до рук найважливіших галузей торгівлі, монополізаціюзалізної, вугільної, тютюнової промисловості, встановлення державного контролю над усіма банками.

7. Проголосила боротьбу з безробіттям і курс на соціальне забезпечення скалічених та потерпілих від війни.

8. Визнала дійсними всі свободи, проголошені в III Універсалі, і права всіхнаційв УНР на національно-персональнуавтономію.

9. Закликала народ якнайпильніше провести виборидо Українських установчих зборів, які могли взяти на себе функцію найвищого господаря і впорядника української землі, закріпити свободу, лад і добробут народу тощо.

Отже, проголошення IV Універсалу ознаменувало завершення еволюції українського національного руху від автономізму-федералізму до самостійництва, до повного розриву з імперським центром. В цьому якраз полягає найбільше значення цього вікопомного державотворчого акта, який давав гасло, що могло об'єднати антибільшовицькі національно-демократичні сили, і ставав межею між автономістичним та самостійницьким етапом діяльності Центральної Ради. Не можна погодитись, що IV Універсал був прийнятий з тактичнихпотребмоменту, бо вимоги політичної самостійності не було у програмах українських партій, які мали більшість у Центральній Раді. Але слід визнати, що IV Універсал було прийнято в момент, коли кульмінаційна точка розвитку революції була вже позаду, коли революційна ініціатива і підтримка мас і т. п. вже йшли на спад.

Взагалі проголошення IV Універсалом самостійності України саме на початку 1918 р. в якійсь мірі є закономірним, адже саме тоді, користуючись ослабленням російського імперського центру, проголосили свою самостійність Литва (грудень 1917 р.), Естонія і Латвія (лютий 1918 р.), Білорусія (березень 1918 р.), Вірменія і Грузія (травень 1918 р.) та інші.

Прийняття IV Універсалу, звичайно, диктувалось і потребою укладення миру з Четвертним союзом і було також свідченням того, що в лідерів українського національного руху похитнуласьвірав можливість порозуміння з російськими соціалістичними силами стосовно задоволення потреб національних прав України. У вогнях пожеж, спричинених більшовицькими обстрілами Києва згоріла, за словами М.Грушевського, "Наша орієнтація на московщину, на Росію".

61.процес становлення радянської влади в україні 1919-1921рр.

62.яке місце україна займала в політиці воюючих держав під час першої світової війни