2. Методи вивчення регіональної економіки

У дослідженнях регіональна економіка використовує загальні та спеціальні методи наукового пізнання.

Серед них:

• системний аналіз – сукупність методів і засобів що ґрунтуються на комплексному підході врахування взаємозв’язків та взаємодії між елементами системи. За допомогою цього методу вивчаються структура галузей господарського комплексу регіону.

• Метод систематизації – складовими цого методу є класифікація, типологія, тощо. Пов’язаний він із групуванням досліджуваних соціально-економічних явищ відповідно до поставленої мети дослідження та вибраних критерії.

• Балансовий метод – він полягає у співставленні різних систем показників, таких як виробництво та розподіл, виробництво та споживання, ресурси та їх використання, доходи та витрати. Даний метод дає змогу визначити оптимальне співвідношення між галузями спеціалізації.

• Метод економіко-географічного дослідження – він включає три складові: дослідження напрямів формування та розвитку територій, галузевий метод (географічні особливості функціонування галузей економіки), місцевий метод (вивчення розвитку і розміщення виробництва за його первинними ланками).

• Картографічний метод – дає змогу визначити особливості територіального розміщення виробництва.

• Метод соціально-економічного прогнозування – комплекс способів та інструментів опрацювання інформації про розвиток соціально-економічних явищ і процесів що відбуватимуться в майбутньому. Цей метод є складним і включає в себе таку групу методів – екстраполяцію, моделювання, експертних оцінок, вони всі пов’язані між собою.

• Метод економіко-математичного моделювання - тобто моделювання територіальних пропорцій розвитку регіону. Цей метод ґрунтується на використанні сучасних електронних засобів.

• Метод соціологічних досліджень – стандартизовані інтерв’ю з представниками різних галузей і сфер соціально-економічного комплексу регіону.

• Методи співставлення рівня життя населення і прогнозування розвитку регіональної соціальної інфраструктури. – полягає у виявленні фактичних відмінностей у рівні життя, які безпосередньо пов’язані із розвитком регіональної інфраструктури.

• Метод польових досліджень – використовується для отримання соціально-економічної інформації на місці. З його допомогою досліджують планову структуру і межі досліджуваного об’єкта (процесу, явища).

• Статистичний метод – дає змогу забезпечити систематизацію статистичної інформації кількісно охарактеризувати фактори які впливають на стан об’єкта, порівняти конкретні кількісні та якісні характеристики.

3. Регіональна економіка як сфера реальної господарської діяльності

Регіональна економіка як сфера реальної господарської діяльності виконує ряд функцій:

• в регіоні відбувається виробництво товарів і послуг за регіональними програмами для внутрішніх і зовнішніх ринків, суспільно необхідних продуктів – створення шляхів сполучення, їх утримування, утилізація відходів, озеленення населених пунктів, та ін.

• регулюються ціни і тарифи, запроваджуються пільги та штрафні санкції, безпосередньо в регіоні здійснюється податкова політика.

• Формуються регіональні канали розподілу товарів і послуг.

• Формуються механізми стимулювання виробництва та реалізації товарів та послуг, організації сервісного обслуговування, формування системи суспільної інформації, реклами, регіональних систем телекомунікацій, формуються статистичні бази даних.

• Ін.

(!!!!!!!!) Зупинимось на деяких з цих функцій.

Одна з функцій регіональної економіки — створення різних сервісних виробництв та організацій, а також виробництв, що випускають продукцію міжгалузевого призначення.

Регіональні органи управління можуть виконувати засновницьку функцію, тобто стати фундаторами нових типів сервісних та виробничих організацій, які згодом можуть функціонувати самостійно.

У галузі науково-технічного прогресу функцією регіональної економіки є забезпечення адаптації досягнень науково-технічного прогресу до місцевих умов. На регіональному рівні можлива координація діяльності різних наукових установ та мобілізація їхніх зусиль на розв'язання завдань регіонального характеру.

Крім вище сказаного, у сфері регіональної економіки має перебувати й зовнішньоекономічна діяльність, бо багато її форм, такі як вільні економічні зони, прикордонна та прибережна торгівля, іноземний туризм, мають регіональний характер, а інші тісно пов'язані з рівнем розвитку інфраструктури, господарської культури та ділового сервісу регіону.

Таким чином, господарство регіону є відкритою економічною системою, що функціонує на основі спеціалізації, міжрегіональної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні виробничо-економічні зв'язки.

Для регіональної економіки як сфери реальної господарської діяльності характерні такі моменти:

• комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку;

• єдність процесів природокористування та охорони навколишнього середовища,

• територіальна спільність виробництва;

• відповідність системи розселення демографічній ситуації та розміщенню виробництва;

• цілісність системи соціальної інфраструктури;

• поєднання територіального та галузевого управління об'єктами.

Інтегральну характеристику регіону дає такий показник як соціально-економічний потенціал.

Його основу становить економічний потенціал, що характеризується величиною національного багатства, сукупного та кінцевого продукту, національного прибутку, вартості основних фондів, абсолютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції. Він визначає загальні можливості країни або регіону, їхню економічну спроможність.

Соціально-економічний потенціал на регіональному рівні випливає з єдності економічної та соціальної політики.

Рівень, структура, динаміка матеріального виробництва визначаються соціально-економічними можливостями. Тому для оцінки потенціалу важливе значення має визначення питомої ваги прогресивних галузей промисловості, якісних параметрів та структури основних виробничих фондів, здатності адаптації виробничих систем до використання досягнень науково-технічного прогресу тощо.

Незалежно від конкретного регіону, до складу соціально-економічного потенціалу (СЕП) входять:

• природно-ресурсний,

• демографічний,

• науково-технічний,

• виробничий,

• науковий,

• рекреаційний,

• інформаційний,

• соціальний та культурний потенціали.

Структура соціально-економічного потенціалу (СЕП) пов'язана з особливостями місця та ролі регіону в територіальному поділі праці.

Наприклад:

виробничий потенціал може бути розподілений згідно з галузевою структурою матеріального виробництва.

1. Виробництво матеріальних благ починається, як відомо, з вибору території, місця його організації. При цьому виникає низка складностей, що мають життєво важливе значення: якими критеріями керуватися при виборі місця господарювання? Які природні ресурси та господарські умови даної території можуть дати людині найбільшу користь? Як, у якій послідовності та навіщо використовувати ці ресурси та умови? Які види виробництва організувати на даній території та як їх сполучити тощо.

Формування регіональної економіки нині значною мірою залежить від реалізації державних регіональних програм. Ці програми входять до складу державної регіональної політики.

Фінансування та розподіл коштів для виконання таких програм має забезпечуватися спеціальними фондами регіонального розвитку та протекціоністською політикою держави стосовно окремих регіонів (надання пільг, розподіл фінансових коштів тощо).

В межах України найбільш актуальними проблемами нині є розробка державних регіональних програм для Донбасу, Придніпров'я, Причорномор'я та Криму, Карпат, Полісся, зони Чорнобильської АЕС.

Важливим аспектом провадження економічної політики у регіоні є комплексний його розвиток, що реалізується на основі раціонального використання всіх територіальних ресурсів багатоцільового призначення (трудових, земельних, водних, енергетичних, рекреаційних тощо).

Але для максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів, міжрегіональних зв'язків, необхідна розробка та реалізація регіональної господарської політики на локальному рівні, а вона в свою чергу пов'язано з інвестиційною політикою у регіоні.

Наслідком реалізації (здійснення, провадження) господарської та інвестиційної регіональної політики має стати регіональний господарський механізм, основу якого становить система стимулів та регуляторів територіальних відношень.

Це :

• ціни й тарифи,

• ставки платежів за територіальні ресурси,

• система нормативів формування державного і місцевих бюджетів,

• централізовані державні й місцеві фонди розвитку тощо.

Окрім того, сюди входять договірні та інші економічні форми організації територіальних стосунків. Наріжним питанням дієвості економічного механізму є створення такої організації всіх його елементів, яка дозволяє органічно сполучати у єдиній системі централізовані, тобто державні, та децентралізовані засади територіального управління.

Механізм централізованого економічного управління покликаний забезпечити економічними засобами проведення загальнодержавної регіональної політики, включно з розв’язанням таких завдань, як раціональне розміщення великих підприємств, поліпшення використання територіальних ресурсів.