7.7. Розроблення пропозицій щодо вдосконалення розподілу й організації раціонального використання земель

Розроблення пропозицій щодо удосконалення розподілу й орга­нізації раціонального використання земель району має передбачати розв'язання таких основних питань:

1) удосконалення міжгалузевого розподілу земель на перспективу;

2) удосконалення системи землеволодінь і землекорнотувань району;

3) удосконалення організації раціонального використання зе­мель, наданих для несільськогосподарських потреб.

7.7.1. Удосконалення міжгалузевого розподілу земель району на перспективу

При розробленні пропозицій щодо удосконалення розподілу і ви­користання земель району основним є удосконалення міжгалузево­го (цільового) розподілу земель на перспективу.

Удосконалення міжгалузевого розподілу земель району передба­чає:

♦ усунення недоліків у цільовому (галузевому) розподілі земель;

♦ приведення земельно-ресурсної бази різних галузей економіки району у відповідність з перспективами розвитку їх виробництва і галузевої придатності земель;

♦ досягнення оптимальних пропорцій між забезпеченістю земе­льними ділянками з наявністю і розміщенням трудових ресурсів, матеріально-технічними й інвестиційними можливостями;

♦ створення передумов для стабілізації екологічної обстановки й охорони земель.

Міжгалузевий розподіл земель району на перспективу мас вдос­коналюватися на основі намічених схеми землеустрою території ре­гіону і концепції розвитку району, його місця і ролі в соціально-економічному розвитку регіону з урахуванням:

♦ місця розміщення району, його забезпеченості паливно-енерге­тичними, водними та іншими ресурсами і транспортними зв'язками;

♦ сформованої виробничо-галузевої спеціалізації підприємств району;

♦ забезпеченості трудовими ресурсами та їх розміщення;

♦ наявності та якісного складу земельних угідь і їх придатності для розвитку галузей економіки й виробництва сільськогосподарсь­кої продукції;

♦ фактичної забезпеченості підприємств, організацій, поселень, громадян району земельними ресурсами і рівня їх раціонального використання;

♦ стану й охорони земель на території району.

Потреби в земельних ресурсах різних галузей економіки району в цілому і по суб'єктах, що господарюють, визначають на основі встановленої при проведенні підготовчих робіт наявності фактично­го використання підприємствами, організаціями, установами, наяв­них у їх власності і користуванні земель, перспектив їх розвитку і розміщення, перспективні потреби в землі з урахуванням відповід­них нормативів містобудівної, землевпорядної та іншої проектної документації, затвердженої у встановленому порядку.

Удосконалюючи міжгалузевий розподіл земель, проектні пропо­зиції слід приймати з урахуванням відповідності фактичного вико­ристання земель їх цільовому призначенню і вишукування внут­рішніх можливостей для будівництва об'єктів промисловості та ін­шого спеціального призначення. Можливі варіанти перерозподілу земель усередині галузей.

По галузях економіки землі розподіляються в межах належності цих земель до категорій земель.

Оскільки основним резервом земель для несільськогосподарсь-ких галузей є землі сільськогосподарського призначення і землі лі­сового фонду, при розробленні схеми землеустрою потрібно насам­перед розглядати потреби в земельних ділянках несільськогоспо-дарських галузей.

Потреба в землях для розвитку міст і сільських поселень визна­чається на основі генеральних планів міських і сільських поселень, проектів планування і забудови, проектів меж міських і сільських поселень, матеріалів землеустрою, а якщо їх немає, то на основі роз­рахунків з урахуванням фактичної, установленої при проведенні підготовчих робіт питомої землезабезпеченості і щільності забудови на землях поселень, наявності резервів вільних земель та інвести­ційних можливостей громадян і юридичних осіб, органів державної влади й органів місцевого самоврядування. При розв'язанні цих пи­тань:

♦ встановлюють або коригують межу поселень;

♦ визначають місце розташування масивів земель, потрібних для розширення особистих селянських господарств, під городи, для сі­нокосіння, випасання худоби та інших потреб громадян за межами поселень;

♦ установлюють місце розташування і розміри земельних діля­нок, призначених для розширення індивідуальної забудови;

♦ визначають межі, площі і склад угідь територій, які наміча­ються для можливого розширення поселень за рахунок земель ін­ших категорій;

♦ уточнюють площі, що перебувають у комунальній власності в межах і поза межами поселень;

♦ визначають місце розташування, площі і межі земельних ді­лянок, призначених для розширення особистих селянських госпо­дарств за рахунок земельних часток (паїв).

У разі потреби і наявності рішень відповідних державних орга­нів, установлюють приміські зони, до складу яких входять землі, що розміщуються поза межами міських поселень, які становлять з міс­том єдину соціальну, природну і господарську територію і не вхо­дять до складу земель інших поселень. При цьому виділяють тери­торії сільськогосподарського виробництва, зони відпочинку насе­лення, резервні землі для розвитку міст.

Загальна потреба в землях для розвитку міст і сільських посе­лень має встановлюватися на основі відповідних розрахунків потре­би в землі для індивідуального житлового будівництва, розширення особистих селянських господарств, городництва, випасання худоби, сінокосіння та інших потреб.

До земель особливо охоронних територій і об'єктів належать такі землі:

♦ особливо охоронних природних територій, у тому числі лікува­льно-оздоровчих місцевостей і курортів;

♦ природоохоронного призначення;

♦ рекреаційного призначення;

♦ історико-культурного призначення;

♦ інші особливо цінні землі відповідно до Земельного кодексу України.

Площі земель особливо охоронних територій визначають на ос­нові наявних відповідних схем і проектів їх створення або розши­рення. Крім того, можна також розробляти пропозиції щодо належ­ності тієї чи іншої території для створення або внесення додаткових площ до складу існуючих державних природних заповідників, наці­ональних парків, природних парків, об'єктів культурної спадщини та інших особливо охоронних об'єктів.

При цьому площі земель особливо охоронних територій установ­люють з урахуванням екологічної доцільності, а також потреби ра­йону в розв'язанні соціально-економічних, оздоровчих, рекреацій­них, історико-культурних і природоохоронних завдань. При вирі­шенні таких завдань ураховують також національні, історичні та інші традиції населення, зокрема не тільки населення, яке прожи­ває на цій території, а й усього суспільства.

З метою створення нових і розширення існуючих земель особливо охоронних територій можуть бути передбачені пропозиції щодо ре­зервування земель, які передбачається оголосити землями особливо охоронних територій, з наступним вилученням таких земель, у тому числі через викуп, і щодо обмеження на них господарської діяльності.

Межі земель існуючих особливо охоронних територій та їхні охо­ронні зони установлюють (уточнюють) на підставі затверджених у встановленому порядку проектів формування конкретних об'єктів цих територій.

Межі і площі резервованих земель для новосформованих особли­во охоронних територій і особливо цінних земель установлюють, ви­ходячи з конкретних умов з урахуванням пропозицій комплексних схем охорони природи, схеми землеустрою району, даних товариств з охорони природи, краєзнавчих музеїв, відомчих інспекцій (водної, санітарно-епідеміологічної та ін.).

До земель лісового фонду належать лісові землі (землі, покри­ті лісовою рослинністю і не покриті нею, але призначені для її від­новлення — вирубки, гари, прогалини тощо) і призначені для ве­дення лісового господарства нелісові землі (просіки, дороги, болота та ін.).

При складанні схеми землеустрою можуть передбачатися зміни в складі земель лісового фонду на перспективу в зв'язку з необхідніс­тю надання цих земель для розміщення об'єктів промисловості, бу-

дівництва автомобільних доріг, інших об'єктів спеціального призна­чення, виділення особливо охоронних територій, організації дачного будівництва та інших цілей, а також за рахунок передачі до складу земель лісового фонду земель інших категорій, що підлягають за­лісненню.

Крім цього, за наявності резервів може передбачатися передача в оренду або безоплатне користування лісових і нелісових земель лі­сового фонду, які тимчасово не використовуються для ведення лісо­вого господарства, здійснення сільськогосподарського виробництва, сінокосіння, випасання худоби та інших потреб.

При визначенні площі земель лісового фонду враховують землі інших землекористувачів, що підлягають залісенню і передачі до лісового фонду (кар'єри, торфові родовища та ін.).

Придатні для сільськогосподарського виробництва площі за по­треби можна передавати сільськогосподарським організаціям для виробництва сільськогосподарської продукції, в тому числі через обмін земельними ділянками.

До земель водного фонду належать землі, зайняті водними об'єктами, землі водоохоронних зон водних об'єктів, а також землі, виділені для встановлення смуг відведення і зон охорони водозабо­рів, гідротехнічних споруд та інших водогосподарських споруд і об'єктів.

Зміни в складі земель водного фонду на перспективу можуть ви­никати в зв'язку з будівництвом і реконструкцією гідротехнічних й водогосподарських споруд і об'єктів, установленням зон охорони во­дозаборів та інших об'єктів.

При встановленні площ земель водного фонду:

♦ визначають потреби земель для водогосподарських потреб (під водойми, ставки, магістральні міжгосподарські канали, смуги від­ведення по берегах водойм, охоронні зони та ін.);

♦ виявляють резерви земель, придатних для використання в сільському і лісовому господарствах;

♦ намічають заходи щодо захисту водогосподарських об'єктів від забруднення, а суміжних територій — від підтоплення, зсувів тощо.

Площі, потрібні для будівництва і реконструкції гідротехнічних і водогосподарських споруд, визначають за проектами і схемами ме­ліоративного і водогосподарського будівництва, а якщо їх немає, то за укрупненими нормативами.

Під водогосподарські об'єкти відводять якомога малопродуктив-ніші землі з високими гідрологічними й обмеженими агроекологіч­ними властивостями.

Використання земель запасу допускається після переведення їх в іншу категорію.

Склад і площі земель запасу можуть змінюватися у зв'язку з пе­реведенням їх у землі інших категорій.

Землями сільськогосподарського призначення є землі, на­дані для потреб сільського господарства, а також призначені для цих цілей.

Площі земель сільськогосподарського призначення встановлю­ють, зважаючи на їх фактичну наявність з урахуванням можливого збільшення за рахунок резервів земель, придатних для сільськогос­подарського використання в складі земель інших категорій або змен­шення при вилученні земель, що передбачається на перспективу, для будівництва об'єктів промисловості, транспорту та інших спеці­альних об'єктів й інших потреб.

При формуванні земельно-ресурсної бази сільського господарст­ва проробляють питання найбільш повного, ефективного й еколо­гічно безпечного використання всіх земель, придатних для рента­бельного виробництва сільськогосподарської продукції.

При перерозподілі земель сільськогосподарського призначення мають бути створені територіальні умови для розвитку різних форм господарювання на землі, формування раціональної і стійкої систе­ми землеволодіння і землекористування, консолідації земельних ділянок і земельних часток, поліпшення використання й охорони земель.

Одночасно з розробленням пропозицій щодо удосконалення між­галузевого розподілу земель вирішують питання визначення зе­мель, які можуть бути:

1) внесені до спеціальних земельних фондів;

2) у межах яких можуть надаватися земельні ділянки громадя­нам і юридичним особам.

Відповідно до нормативних правових документів спеціальні зе­мельні фонди створюються за рахунок:

♦ колишнього резервного фонду земель;

♦ колишнього фонду земель запасу;

♦ земель, право власності і користування якими припиняється відповідно до земельного законодавства України;

♦ передачі земель з усіх категорій, які не використовуються за цільовим призначенням, до земель запасу;

♦ сільськогосподарських угідь, що вибули із сільськогосподарсь­кого використання внаслідок заселеності, заростання чагарниками, вторинного заболочування і засолення, опустелювання, розвитку ерозійних процесів, забруднення тощо, але які за своїми властивос­тями можуть бути залучені до сільськогосподарського виробництва.

До складу спеціальних земельних фондів належать:

♦ сільськогосподарські угіддя, що залишилися при приватизації земель сільськогосподарських підприємств після безоплатної пере-

дачі земельних часток громадянам, що мають на це право, і не пе­редані в оренду новосформованим структурам, що господарюють;

♦ незатребувані земельні частки (паї) після закінчення терміну затребування;

♦ земельні ділянки сільськогосподарських угідь, відновлених піс­ля консервації або реабілітації;

♦ землі лісового фонду, не покриті лісом, а також зарослі чагар­ником, малоцінними породами лісу, розміщені за межами примісь­ких зелених зон та інших особливо охоронних територій;

♦ земельні ділянки інших категорій земель (оборони, промисло­вості тощо).

При формуванні цільових земельних фондів ураховують:

♦ придатність земель для розселення й облаштованості, органі­зації їх для селянських або фермерських господарств і сільськогос­подарських підприємств;

♦ наявність і стан вільних територій у межах міст і сільських по­селень;

♦ можливість відновлення меліоративно-невлаштованих, пору­шених, деградованих і забруднених земель;

♦ можливості обміну в установленому порядку земель, придат­них для сільськогосподарського використання, але які не викорис­товуються у цих цілях, земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, лісового фонду й іншого несільськогосподарського призна­чення на менш продуктивні або з порушеним ґрунтовим покривом землі сільськогосподарського призначення;

♦ недоцільність розселення в районах з несприятливими природ­но-кліматичними умовами й екологічною обстановкою, хімічним забрудненням тощо, а також у сформованих курортних зонах і регі­онах з високою густотою населення;

♦ рівень зайнятості населення у певному регіоні;

♦ можливість відродження сільських поселень і створення на їх­ніх територіях компактних поселень.

При встановленні режиму використання спеціальних земельних фондів передбачають:

♦ можливість надання цих земель для цільового використання іншим громадянам і юридичним особам у короткострокову оренду без права будівництва об'єктів нерухомості;

♦ дотримання раніше встановлених режимів використання зе­мель, обмежень і обтяжень.

Землі, у межах яких громадянам і юридичним особам можуть надаватися земельні ділянки для сільськогосподарського виробниц­тва (створення і розширення фермерських господарств, ведення са­дівництва, тваринництва, сінокосіння і випасання худоби), визна-

чають, як правило, за рахунок фонду перерозподілу земель у складі земель сільськогосподарського призначення.

Проектні пропозиції щодо вдосконалення розподілу земель будь-яких категорій мають передбачати:

1) цільове призначення земель;

2) форму власності;

3) місце розташування земельних ділянок на плані;

4) склад земельних угідь і їхньої площі;

5) необхідні заходи щодо охорони земель.

При встановленні форм власності на землю потрібно виділити землі, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, землі державної та комунальної власності.

7.7.2. Виділення територіальних зон з особливим правовим режимом використання й особливо цінних земель

Відповідно до Земельного кодексу України, з метою захисту зе­мель особливо охоронних природних територій від несприятливих антропогенних впливів, збереження сприятливих санітарних і еко­логічних умов на землях територій лікувально-оздоровчих місцевос­тей і курортів, збереження історичного, ландшафтного і містобудів­ного середовища об'єктів культурної спадщини, гарантування без­пеки населення і створення необхідних умов для функціонування й експлуатації об'єктів промисловості, енергетики, транспорту, зв'язку, джерел водопостачання, різних комунікацій та інших об'єктів можна встановлювати територіальні зони (охоронні зони або округи, округи санітарної (гірничо-санітарної) охорони, зони охорони об'єктів культурної спадщини) з особливим правовим ре­жимом використання земель.

Земельні ділянки, внесені до складу таких зон, у власників зе­мельних ділянок, землекористувачів, землевласників і орендарів не вилучаються, але в їхніх межах вводиться особливий режим їх ви­користання, що обмежує або забороняє ті види діяльності, які несу­місні з цілями встановлення зон.

До особливо цінних земель крім цінних ґрунтів належать землі, у межах яких розміщені природні об'єкти і об'єкти культурної спад­щини, які є особливою науковою, історико-культурною цінністю (ти­пові або рідкісні ландшафти, культурні ландшафти, рослинних угруповань, тваринних організмів, рідкісні геологічні утворення, земельні ділянки, призначені для здійснення діяльності науково-дослідної організації).

На власників таких земельних ділянок, землекористувачів (зем­левласників і орендаторів) покладаються обов'язки щодо їх збере­ження.

При складанні схеми землеустрою району мають бути виявлені всі територіальні зони з особливим правовим режимом використан­ня земель і особливо цінні землі, визначене місце розташування, межі і площі, встановлені відповідним режимом використання цих земель.

Межі територіальних зон визначаються на основі проектно-технічної документації на будівництво відповідних об'єктів (далі режимоутворювальні об'єкти) або відповідно до затверджених вста­новленим порядком норм. При цьому рекомендується використову­вати карти обмежень і обтяжень у використанні земель адміністра­тивно-територіальних утворень, матеріали виконавчих зйомок буді­вництва різних режимоутворювальних об'єктів, проект землеустрою і планування населених місць та інші матеріали, що мають інфор­мацію про режимоутворювальні об'єкти і зони з особливим право­вим режимом використання земель.

Щоб установити межі територіальних зон з особливим правовим режимом використання земель на основі нормативів, слід спочатку визначити місце розташування режимоутворювальних об'єктів, їх конструкції, параметри (потужності), способи прокладання, схеми розташування тощо і з урахуванням цих чинників розрахувати па­раметри зон і встановити їхні межі.

«Точки відліку» для встановлення меж зон режимоутворюваль­них об'єктів вибирають відповідно до правил, визначених відповід­ними нормативними актами.

Місце розташування режимоутворювальних об'єктів та їхніх тери­торіальних зон зображують на планово-картографічних матеріалах, обчислюють площі зон у розрізі землекористування району, склада­ють реєстр режимоутворювальних об'єктів і зон з особливим режимом використання земель і експлікацію земель, внесених до складу тери­торіальних зон з особливим режимом використання земель.

7.8. Удосконалення системи землеволодінь і землекористувань

Організаційно-територіальною основою розвитку раціонального використання й охорони земель адміністративно-територіальних утворень є система землеволодінь і землекористувань, що відрізня­ється за галузевою приналежністю, формами власності й господа­рювання. У зв'язку з цим при вирішенні питань удосконалення міжгалузевого розподілу земель здійснюють роботи, пов'язані з удо­сконаленням системи землеволодінь і землекористувань.

У процесі проведення земельної реформи істотних змін зазнала сформована система землеволодінь і землекористувань, у тому числі

негативних. Реорганізація колгоспів і радгоспів, передача земель у відання сільських рад, організація фермерських господарств, виді­лення земельних ділянок під колективне садівництво, городництво і тваринництво, індивідуальне житлове будівництво, розширення особистих підсобних господарств призвели до порушення стійкості й компактності землекористування сільськогосподарських підпри­ємств. Нові форми господарювання утворювалися здебільшого без землевпорядних проектів, урахування перспектив їх розвитку й оп-тимізації розмірів землеволодінь і землекористувань у земельній площі, виникли далекоземелля, черезсмужжя, неправильне розмі­щення меж тощо.

Завдання схеми землеустрою адміністративного району щодо вдосконалення системи землеволодінь і землекористувань полягає в тому, щоб з урахуванням екологічного і агроекологічного оцінюван­ня, виділених класів придатності земель і типів агроландшафтів, розвитку земельних відносин та інших умов розробити пропозиції, спрямовані на усунення наявних недоліків і формування стабіль­ної, збалансованої системи землеволодінь і землекористувань.

При цьому розглядають такі питання:

1) характеристику існуючої системи землеволодінь і землекорис­тувань і тенденцій, що складаються, у її розвитку;

2) створення нових і упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань несільськогосподарського призначення;

3) створення нових і упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарського призначення;

4) усунення недоліків у розміщенні існуючих землеволодінь і зем­лекористувань сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств.

Створення нових і упорядкування існуючих землеволодінь і зем­лекористувань (об'єктів землеустрою) слід проводити у разі:

♦ зміни меж об'єктів землеустрою;

♦ відновлення меж об'єктів землеустрою;

♦ надання земельних ділянок громадянам і юридичним особам;

♦ вилучення, у тому числі через викуп, земельних ділянок;

♦ здійснення угод із власниками земельних ділянок;

♦ в інших випадках перерозподілу земель.

Створення нових і упорядкування існуючих об'єктів землеустрою здійснюють на основі даних державного земельного кадастру, дер­жавного містобудівного кадастру, землевпорядної та іншої докумен­тації, пов'язаної з використанням, охороною і перерозподілом зе­мель.

Створення нових і упорядкування існуючих землеволодінь і зем­лекористувань має здійснюватися за об'єктним принципом, кожне землеволодіння і землекористування повинне мати властиві йому

характеристики: місце розташування, цільове призначення, межі, площу, обмеження у використанні, обтяження правами інших осіб (сервітути), інші характеристики.

7.8.1. Характеристика системи землеволодінь і землекористувань та тенденції її розвитку

Аналізуючи сформовану систему землеволодінь і землекористу­вань в адміністративному районі, слід установити, як змінився кі­лькісний склад землеволодінь і землекористувань несільськогоспо-дарських і сільськогосподарських галузей.

Оскільки земельну реформу проводили переважно на землях сільськогосподарського призначення, найбільші зміни відбулися в землекористуванні великих сільськогосподарських підприємств. Тому доцільно показати динаміку зміни їх організаційно-правових форм господарювання і форм власності за період після 2000 р. Вод­ночас показується процес розвитку фермерських господарств, особи­стого підсобного господарства, садівництва, городництва, їхні серед­ні розміри, відповідність розмірів фермерських господарств їх спе­ціалізації і вимогам рентабельної діяльності.

Крім цього, потрібно проаналізувати територіальне розміщення селянських і фермерських господарств, садово-городніх кооперати­вів землеволодінь і землекористувань великих сільськогосподарсь­ких підприємств, наявність і характер недоліків у територіальному розміщенні землеволодінь і землекористувань.

При аналізі тенденцій, що складаються, у формуванні систем землеволодінь і землекористувань слід вивчити розвиток земельних відносин у великих сільськогосподарських підприємствах створення на їхній основі нових виробничих структур, відношення до земель­них часток (паїв), наявність заявок на вихід зі складу сільськогос­подарських організацій і організацію селянських або фермерських господарств, тенденції в розвитку садівництва, городництва, особис­тих підсобних господарств тощо.

На підставі аналізу існуючої системи землеволодінь і землекори­стувань оцінюють:

♦ вплив територіального розміщення землеволодінь і землекорис­тувань, у тому числі сільськогосподарських підприємств, селянських, фермерських та інших господарств, що виробляють продукцію і об­слуговують підприємства, на рівень розвитку економіки району, зок­рема сільськогосподарського виробництва, використання природного і виробничого потенціалу земель та інших природних ресурсів;

♦ відповідність розмірів, структури і складу угідь землеволодінь і землекористувань несільськогосподарського і сільськогосподарсько­го призначення їх спеціалізації;

♦ недоліки у землекористуванні, стан внутрішньогосподарської організації території і вплив цих чинників на використання земель;

♦ відповідність сформованої організації території району за­вданням і перспективам розвитку економіки, у тому числі сільсько­господарського виробництва, створення сприятливих умов для пра­ці і відпочинку населення та дотримання природоохоронних вимог.

Водночас можна навести додаткові таблиці, що характеризують процес перерозподілу земель і формування системи землеволодінь і землекористувань і відобразити в них динаміку.

7.8.2. Створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарського призначення

Створення нових землеволодінь і землекористувань сільськогос­подарського призначення пов'язане, як правило, зі зміною органі­заційно-правових форм сільськогосподарських підприємств, їх реор­ганізацією (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), виділенням зі складу земель сільськогосподарських підприємств земельних ділянок для створення селянських або фермерських гос­подарств, розширення особистих підсобних господарств, організацією підсобних сільських господарств підприємств і організацій, форму­ванням міжгосподарських і агропромислових підприємств тощо.

При розробленні пропозицій щодо створення нових і упорядку­вання існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогоспо­дарського призначення встановлюють і враховують наявність, роз­міщення і площі масивів земель, які сільськогосподарські підприєм­ства використовують на різному праві, зокрема:

1) наявність, розміщення і площі земельних масивів, що є влас­ністю сільськогосподарського підприємства як юридичної особи;

2) наявність, розміщення і площі земельних ділянок сільськогос­подарських угідь, що перебувають у власності громадян, і форми їх використання сільськогосподарським підприємством;

3) наявність, розміщення і площі земельних ділянок, орендова­них в органів місцевого самоврядування;

4) правовий статус несільськогосподарських угідь і земельних ді­лянок, зайнятих об'єктами нерухомості.

У разі потреби виділення земельних масивів для організації се­лянських або фермерських господарств за рахунок земельних час­ток (паїв) намічаються земельні масиви першочергового вилучення.

При розробленні проектних пропозицій слід ураховувати можли­ві випадки створення нових і вдосконалення існуючих землеволо­дінь і землекористувань сільськогосподарського призначення і пев­ним чином обґрунтовувати їх доцільність. При цьому має забезпечу-

ватися екологічна і територіальна стабільність землеволодінь і зем­лекористувань, компактність, транспортна доступність, відповід­ність їхніх розмірів і якості земель планованій спеціалізації та ін­шим вимогам, пропонованим до формування землеволодінь і зем­лекористувань сільськогосподарського призначення.

У схемі землеустрою розглядають питання необхідності органі­зації міжгосподарських і агропромислових підприємств, що обґрун­товуються доцільністю збільшення виробництва продукції переду­сім на основі міжгосподарської кооперації, а не тільки внаслідок збільшення розміру земельної території.

Формування земельних масивів міжгосподарських підприємств полягає у виборі сільськогосподарських підприємств, землеволодінь і землекористувань, які доцільно внести до складу єдиного масиву підприємства. Це слід зробити з урахуванням їх взаємного розташу­вання, внутрішньої структури розміщення виробничих центрів, спеціалізації, економічної і технічної ролі кожного учасника органі­зації підприємства.

Основою розміщення земельних масивів міжгосподарських під­приємств є економічні й соціальні взаємозв'язки району.

Земельний масив міжгосподарського підприємства не завжди може бути землеволодінням або землекористуванням у звичайному розумінні. Він може формуватися об'єднанням земельних ділянок, які виділяються сільськогосподарським підприємствам, як правило, для одного виду діяльності: кормовиробництва, садівництва, ово­чівництва, виробництва якогось одного виду тваринницької про­дукції тощо.

Проектовані заходи щодо створення нових і удосконалення існу­ючих землеволодінь і землекористувань відображають у відповід­них таблицях.

7.8.3. Усунення недоліків у розміщенні існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарського призначення

Реорганізація колишніх колгоспів і радгоспів, виділення їхніх земель сільським радам, селянським (фермерським) господарствам, садівничим, городницьким кооперативам для розміщення землево­лодінь і землекористувань сільськогосподарських організацій спри­чинили багато недоліків.

До недоліків сучасного землеволодіння і землекористування на­лежать:

♦ нераціональний розмір землеволодінь, землекористувань — невідповідність площі земель спеціалізації, наявності робочої сили, матеріальних ресурсів тощо;

♦ нераціональна структура угідь у складі землеволодінь, земле-користувань — невідповідність складу земель і співвідношення угідь спеціалізації, складу і розмірам галузей організації;

♦ черезсмужжя — розчленованість землеволодіння, землекорис­тування на кілька відособлених ділянок, розділених одна від одної землями інших землеволодінь і землекористувань, а також «живи­ми» урочищами, важкодоступними і незручними у використанні;

♦ вкраплення — розміщення всередині землеволодіння, землекорис­тування земельних ділянок інших організацій, підприємств, установ;

♦ далекоземелля — велика віддаленість частини земель від са­дибних і виробничих центрів організації;

♦ ламаність меж і вклинювання;

♦ екологічно небезпечне розміщення меж землеволодіння, зем­лекористування, тобто не погоджене з рельєфом та іншими природ­ними чинниками, що створює умови для розвитку ерозійних проце­сів та інших негативних впливів у розміщенні меж.

Критерієм для встановлення недоліків землеволодіння, землеко­ристування і приводом для їх усунення є не зовнішні ознаки (обрису земельного масиву), а їх негативний вплив на виробничу діяльність суб'єктів, що господарюють, і використання землі.

Усунення недоліків — складний і недостатньо активно реалізо­ваний захід. Тому, розробляючи проектні пропозиції щодо усунення недоліків, потрібно встановити наявність актуальної необхідності проведення цих заходів з урахуванням реальності їх здійснення, особливо протягом розрахункового періоду.

Недоліки можна усунути такими основними способами:

1) обміном рівновеликими і рівноцінними ділянками землі між землеволодіннями і землекористуваннями;

2) обміном нерівновеликими і нерівноцінними ділянками;

3) передачею земель від одного землеволодіння і землекористу­вання до іншого без компенсації або з компенсацією;

4) реорганізацією землеволодінь і землекористувань. Пропозиції щодо усунення недоліків у землеволодінні і землеко­ристуванні можна відобразити за формою відповідних таблиць.

7.9. Організація території сільськогосподарських підприємств

У більшості адміністративних районів сільськогосподарські під­приємства займають значну частину їх території. З цієї причини запроектовані в схемі землеустрою заходи безпосередньо пов'язані з організацією території сільськогосподарських підприємств і фермер­ських господарств.

Зміст організації території сільськогосподарських підприємств у схемі землеустрою адміністративного району значною мірою визна­чається результатами агроекологічного оцінювання земель і станом агроландпіафтів, характером сформованих після проведення прива­тизації земель земельних відносин.

Організація території сільськогосподарських підприємств має спри­яти виконанню ландшафтом його основних функцій як саморегулюва­льних і самовідновлюваних систем, створенню екологічно стабільних ландшафтів і на цій основі забезпечувати свою довготривалість.

Крім цього, при організації території найважливішим є враху­вання соціально економічних чинників. Залежно від того, як розви­ваються земельні відносини, тобто як, наприклад, власники земе­льних часток (паїв) розпорядилися або мають намір розпорядитися ними, здійснюватиметься організація території.

Організація території сільськогосподарських підприємств перед­бачає вирішення багатьох питань. Проте у схемі землеустрою адмі­ністративного району слід розглядати тільки такі основні питання:

♦ оптимізація структури земельних угідь;

♦ встановлення площ і розміщення земельних ділянок, які вико­ристовують сільськогосподарські підприємства та фермерські госпо­дарства на різному праві;

♦ розроблення пропозицій щодо розміщення внутрішньогоспо­дарських підрозділів і виробничих центрів;

♦ інженерна облаштованість території земель сільськогосподар­ського призначення;

♦ організація угідь.

Вирішення таких питань дає змогу надалі через проекти терито­ріального і внутрішньогосподарського землеустрою комплексно і взаємопов'язано, з дотриманням наступності в проектуванні прив'язати плановані на рівні району заходи до конкретних земе­льних територій і ділянок.

7.9.1. Оптимізація структури земельних угідь

Розв'язання завдань оптимізації структури земельних угідь в аг-роландшафтах в екологічному плані полягає у збільшенні частки середовищестабілізувальних угідь, які визначають стійкість ланд­шафту, тобто збільшення площ, зайнятих лісовими насадженнями, пасовищами, сіножатями, багаторічними травами тощо, з одночасним скороченням площі деградованих і малопродуктивних орних земель.

Склад і співвідношення угідь — головні показники стану ландшаф­ту, які визначають його стійкість. З наукового погляду некоректно ста­вити завдання щодо розв'язання співвідношення з тісно фіксованими цифрами кількості того або іншого виду угідь, оскільки різною часткою

ріллі можна або пом'якшити, або загострити екологічну напруженість у екосистемах. Наприклад, для умов Чернівецької області рекоменду­ється співвідношення угідь в агроландшафтах, наведене в табл. 7.1.

Таблиця 7.1. Співвідношення угідь для різного типу агроландшафтів у Чернівецькій області

Агроландшафт	Співвідношення угідь, %
	Рілля		Сіножа­ті, пасо­вища, постійне залу­ження	Ліси і лісові наса­дження	Під во­дою, бо­лотами
	Всього	Утому числі під багато­річними травами
І тип — прибалково-польовий з поперечно-прямими профілями схилів
І підтип: короткі схили з лінією сто­ку завдовжки до 300 м	61	20	20	18	1
II підтип: схили середньої довжини 300 - 500 м	56	25	23	20	1
II тип — міжбалково-польовий з прямими і розсіювальними типами водозборів
І підтип: короткі схили з лінією сто­ку завдовжки до 300 м	56	26	23	20	1
II підтип: схили середньої довжини 300 - 500 м	52	26	26	21	1
III тип — балково-польовий із збира­льними типами водозборів	46	28	28	25	1
IV тип — балково-польовий, який є сукупністю простих і складних схилів, об'єднаних єдиною географічною мережею
І підтип: із несклад­ним рельєфом і простими формами схилів	40	20	34	25	1
II підтип: із склад­ним рельєфом і складними форма­ми схилів	30-35	15-20	30-34	ЗО	1

Головний вплив на склад і площі угідь мають природні особливос­ті території, відмінності окремих ділянок за вмістом поживних речо­вин, водним й тепловим режимами, що допускає диференційований підхід до встановлення структури угідь. Тому склад і співвідношення угідь потрібно встановлювати не в цілому по господарствах, а в ме­жах типів ландшафту і водозборів (див. табл. 7.1). Оптимізація струк­тури земельних угідь здійснюється на основі проведених робіт з еко-

лого-ландпіафтного районування, еколого-економічного оцінювання придатності земель і агроекологічного зонування території.

Структура земельних угідь оптимізуеться в порядку розроблення заходів щодо трансформації угідь. Угіддя трансформуються на осно­ві зіставлення якісної характеристики земель з вимогами щодо яко­сті земель при встановленні видів сільськогосподарських угідь. Пе­редусім розв'язують питання використання деградованих сільсько­господарських угідь і земель, забруднених токсичними промисло­вими відходами і радіоактивними речовинами. Ці угіддя і землі, як правило, передбачають законсервувати.

Консервація земель — це тимчасове вилучення їх з господарсь­кого обігу на визначений період часу, за який здійснюють заходи, що забезпечують відновлення (реабілітацію) земель, які зазнали деградації, забруднення, зараження, засмічення або інших негатив­них (шкідливих) впливів.

Деградованими визнають землі, на яких у результаті антропо­генної діяльності або природних чинників відбуваються стійкі нега­тивні процеси зміни стану властивостей ґрунтів.

Забрудненими визнають землі, на поверхні й у ґрунті яких унас­лідок впливу сільськогосподарського і промислового виробництва, міст та перенесенням «атмосфера — ґрунт» утворюються нові ком­поненти: накопичуються пестициди, важкі метали, інші хімічні ре­човини і радіонукліди.

Біогенно забрудненими вважають землі, на яких поширені пара­зитичні мікроорганізми, віруси, гриби та інші біологічні речовини, що забруднюють ґрунт і, отже, негативно впливають на людину і сільськогосподарських тварин.

Зараженими визнають території, на яких поширені бактеріаль­но-паразитичні й карантинні шкідники і хвороби рослин.

Захаращеними є землі, які засмічуються викинутими предмета­ми, харчовими і побутовими викидами, великоуламковими відхода­ми виробничої діяльності і транспорту та ін.

Консервації підлягають:

♦ сільськогосподарські угіддя, які значною мірою зазнають водя­ної і вітрової ерозії ґрунтів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, опустелювання земель, що осідають унаслідок видобутку корисних копалин або інших втручань людини;

♦ пасовища з порушеним ґрунтово-рослинним покривом, антро­погенно порушені землі у випадках, коли використання їх за цільо­вим призначенням із зазначеними ознаками деградації призводить до подальшого розвитку негативних процесів, погіршення стану ґрунтів, екологічної обстановки і впливу на здоров'я людини;

♦ землі, забруднені токсичними хімічними речовинами, відкла­деннями важких металів, радіоактивними речовинами понад гра­нично допустиму норму;

♦ землі, що зазнають біогенного забруднення в кількостях понад гранично допустиму концентрацію мікроорганізмів;

♦ землі, захаращені промисловими відходами, іншими речови­нами, що забруднюють ґрунт, на якому не забезпечується виробниц­тво продукції, що відповідає встановленим законодавством вимогам;

♦ землі, заражені бактеріально-паразитичними і карантинними шкідниками і хворобами рослин у недопустимих межах.

Щоб оцінити стан ґрунту з метою охорони здоров'я людини і на­вколишнього природного середовища, використовують затверджені в установленому порядку нормативи гранично допустимих концен­трацій шкідливих речовин, шкідливих мікроорганізмів та інших біологічних речовин, які забруднюють ґрунт.

Вибір земельних ділянок, що підлягають консервації, з вилучен­ням їх із обігу і підготовка пропозицій щодо необхідності відновлен­ня деградованих, забруднених і заражених земель, а також перевір­ку відповідності ґрунту екологічним нормативам здійснюють на ос­нові матеріалів ґрунтових, геоботанічних, агрохімічних, фітосані-тарних, еколого-токсикологічних і радіологічних обстежень, прове­дених відповідно до затверджених методик. Для вирощування еко­логічно чистої продукції виконують сертифікацію земель (ґрунтів) за ДСТУ 46.075-2004.

У процесі проведення аналізу матеріалів обстежень з виявлення деградованих, забруднених і заражених земель установлюють їх місце розташування, площу, склад угідь, типи і ступінь деградації, забруднення і зараження земель на час їх виявлення, а також пе­ревіряють відповідність ґрунту екологічним нормативам.

Водночас установлюють динаміку змін якісного стану земель за останні 5—10 років, виявляють причини, які призвели до деградації, забруднення і зараження земель, джерела забруднення і зараження.

Характеризуючи забруднення або зараження, установлюють та­кож їхню первинність або багаторазовість, масштабність (локальне, регіональне, глобальне), регулярність цих явищ.

За результатами проведених робіт складають відповідні карти, картограми, таблиці й відомості аналізів за видами і ступенем дегра­дації, забруднення і зараження земель, відповідності ґрунту екологіч­ним вимогам, зведену експлікацію земель із зазначенням структури, ступеня і площ деградованих, забруднених і заражених земель, ди­наміку їхніх змін, а також розробляють пропозиції щодо доцільності відновлення (реабілітації) і подальшого використання цих земель.

Залежно від походження, масштабності, площі і ступеня дегра­дації, забруднення і зараженості земель, способу їх відновлення і доцільного подальшого цільового використання у схемі можна роз­робляти такі пропозиції:

♦ введення спеціального режиму використання земель;

♦ зміни цільового призначення земель і переведення їх в іншу категорію;

♦ консервації і тимчасового вилучення земель із обігу на реко­мендований термін консервації і переліку заходів щодо реабілітації деградованих, забруднених і заражених земель.

Зміна цільового призначення земель і переведення їх в інші ка­тегорії внаслідок неможливості їх використання в господарському обігу мають відбуватися до вилучення таких земель у встановлено­му законодавством порядку з відшкодуванням збитків, заподіяних погіршенням якості земель, ураховуючи упущену вигоду.

При цьому вивчають можливості компенсації власникам земель, землевласникам і землекористувачам вилучених деградованих, за­бруднених і заражених земель з метою переведення їх в інші кате­горії за рахунок наявних фондів перерозподілу земель.

Землі, вилучені з обігу в результаті консервації, зберігаються за власниками землі, землекористувачами, землевласниками.

При підготовці переліку заходів щодо реабілітації деградованих, забруднених і заражених земель потрібно враховувати:

♦ комплекс заходів, який мас забезпечити зниження рівня або усунення, запобігання впливу антропогенних або природних чин­ників, що спричинюють деградацію, забруднення і зараження зе­мель, повернення земель для ефективного господарського викорис­тання і максимальну віддачу бюджетних засобів, створення умов для виробництва продукції, що відповідає чинним вимогам щодо вмісту шкідливих речовин;

♦ готовність суб'єктів, які господарюють, до ефективного викори­стання відновлюваних земель;

♦ оцінювання технічної можливості й екологічної безпеки прове­дення робіт, пов'язаних з поліпшенням земель і підвищенням ро­дючості ґрунтів;

♦ можливість установлення стимулюючих заходів державної під­тримки суб'єктам, які господарюють, що забезпечує відновлення зе­мель і підвищення родючості ґрунтів;

♦ можливість (необхідність) застосування штрафних санкцій і позбавлення державної підтримки відповідно до законодавства у разі недотримання вимог земельного, екологічного законодавства і регламентів використання земель, передбачених проектами земле­устрою;

♦ можливість стягування плати із суб'єктів, які господарюють, за негативний вплив на землю, а також виконання ними заходів щодо відновлення деградованих, забруднених і заражених земель і від­шкодування заподіяної шкоди.

Господарське відновлення потенціалу деградованих, забрудне­них і заражених земель можна здійснювати проведенням агротех-

нічних, агрохімічних, фітосанітарних, протиерозійних, культуртех­нічних та інших заходів. Якщо не можна відновити потенціал де-градованих, забруднених і заражених земель і використовувати їх у колишній ролі, то допускається трансформація сільськогосподарсь­ких угідь, у тому числі переведенням малопродуктивної ріллі в інші сільськогосподарські угіддя, а також виділенням земель для ство­рення захисних лісових насаджень, під прибережні водоохоронні смуги тощо.

Терміни консервації земель з вилученням їх з обігу встановлю­ють залежно від інтервалу часу, за який проводять роботи, пов'язані з відновленням земель і підвищенням родючості ґрунтів, видів ме­ліорації, наявності матеріально-технічних і фінансових ресурсів, інших чинників, що впливають на період виконання робіт.

При оптимізації структури земельних угідь виведення з обігу ор­них земель, незалежно від їх якості, зумовлюється їхнім місцем розміщення. Наприклад, якщо вони розташовані в заплаві, на дни­щах балок і у водопровідних балках, то орні землі переводять в інші сільськогосподарські угіддя.

На території, пов'язаній з акваторіями річок, озер, водойм та ін­ших поверхневих водних об'єктів, виділяють водоохоронні зони, на яких установлюють спеціальний режим господарського або іншого виду діяльності з метою запобігання забрудненню, засміченню, за­муленню і виснаженню водних об'єктів, а також збереження середо­вища проживання тваринного і рослинного світу.

У межах водоохоронних зон виділяються прибережні захисні смуги, що, як правило, мають бути зайняті деревинно-чагарниковою рослинністю.

Непридатну для сільськогосподарських угідь ріллю (вміст гумусу менше ніж 1 %, фізичної глини — менш як 15 %, поглиненого на­трію — понад 15 мг-екв) можна використовувати для створення лі­сонасаджень.

Непридатну для сільськогосподарських угідь і лісонасаджень ріллю переводять в інші угіддя відповідно до їх стану.

При встановленні оптимальної структури угідь розглядають пи­тання меліорації земель, яку проводять з метою підвищення про­дуктивності і стійкості землеробства, забезпечення гарантованого виробництва сільськогосподарської продукції на основі збереження і підвищення родючості земель, а також створення необхідних умов для залучення в сільськогосподарський обіг земель, які не викорис­товуються і мало використовуються, і формування раціональної структури земельних угідь.

Склад і площі угідь установлюють на основі екологічно стабіль­них ландшафтів. При визначенні складу і площ угідь використову­ють отримані в процесі підготовчих робіт, землевпорядного обсте-

ження, агроекологічного оцінювання земель і агроекологічного зо­нування території дані з оцінювання сільськогосподарської придат­ності земель під різні угіддя, їх відповідність агроекологічним гру­пам і класам земель.

Перехід до наміченого складу і площ угідь здійснюється за раху­нок проведення таких заходів, які дають змогу здійснити консерва­цію ландшафту для відновлення його природного режиму.

Крім спеціалізованих мікрозаповідників, послаблювальну роль відіграватимуть лісосмуги, залужені днища балок, наявні масиви лісу і чагарників.

Міграційні коридори створюються зі смуг сіяних сіножатей, які розміщують уздовж найкоротіних шляхів міграції тварин з мікроза­повідників у систему залужених балкових знижень, у лісові масиви, їхні межі сполучають з лісосмугами, ділянками природних кормо­вих угідь, балками. Міграційні коридори потрібні для створення замкнутого простору на території землекористування для прожи­вання диких тварин і птахів. Оптимальна ширина коридору мас становити 10 — 20 м. Рекомендації щодо оптимізації структури зе­мельних угідь є попередніми. Остаточне рішення про трансформа­цію угідь і встановлення структури земельних угідь ухвалюють піс­ля розміщення виробничих центрів, проектування інженерної об-лаштованості території, у процесі організації угідь.

7.9.2. Установлення площ і розміщення земельних ділянок, які використовують сільськогосподарські підприємства на різному праві

У результаті реорганізації сільськогосподарських підприємств і приватизації їхніх земель члени колективів таких підприємств ста­ли власниками земельних часток (паїв), якими вони мають право розпоряджатися на свій розсуд. Надалі, у процесі реалізації своїх прав, власники земельних часток (паїв) можуть передати їх у статут­ний капітал, оренду, продати, подарувати сільськогосподарській організації тощо. Тому нині сільськогосподарські підприємства ви­користовують земельні ділянки на різних правових підставах: пере­бувають у їхній власності як юридичних осіб, орендують у органів місцевого самоврядування, передають в оренду на різних умовах власникам земельних часток (паїв).

Ця обставина може визначати умови організації території сіль­ськогосподарських підприємств і стабільність землекористування. Тому, складаючи схему землеустрою, потрібно встановити площі й розміщення земельних масивів, які використовують сільськогоспо­дарські підприємства на різному праві, і з урахуванням цього роз­робляти проектні пропозиції щодо організації їх території.

Установлення площ і розміщення земельних ділянок, які вико­ристовують сільськогосподарські підприємства на різному праві, проводять з метою формування стабільних меж площ земельних ділянок, які планується використати протягом розрахункового і про­гнозного періоду.

При встановленні площ і розміщенні земельних масивів, які ви­користовують сільськогосподарські організації на різному праві, пе­редбачають вирішення таких основних питань:

♦ формування і розміщення земельних масивів, які є власністю сільськогосподарських підприємств як юридичних осіб;

♦ визначення площ і розміщення земельних масивів сільського­сподарських угідь, що перебувають у власності громадян, і форми їх використання сільськогосподарським підприємством;

♦ установлення площ і розміщення земельних ділянок, орендо­ваних у органів місцевого самоврядування;

♦ передача у власність несільськогосподарських угідь;

♦ передача у власність земельних ділянок, зайнятих об'єктами нерухомості.

Формування і розміщення масивів земель, які є власністю юри­дичної особи, визначатиметься характером і компетенцією госпо­дарства як юридичної особи і членів колективу як співзасновників організації і власників певної ділянки землі, умовами, на яких сіль­ськогосподарські підприємства використовують земельні частки (паї) громадян, межами прав громадян щодо розпорядження своєю земельною часткою (паєм).

На підставі аналізу фактичного використання земельних часток, проведеного під час підготовчих робіт, установлюють площу сільсь­когосподарських угідь, що є власністю сільськогосподарського під­приємства як юридичної особи, тобто площу земельних часток, вне­сених у статутний (складовий) капітал або пайовий фонд підприєм­ства, які викуплені у власність сільськогосподарським підприємст­вом і не підлягають поділу на земельні частки, подаровані сільсько­господарському підприємству, зараховані у неподільний фонд.

Ці земельні ділянки доцільно сформувати і розмістити єдиним масивом з урахуванням економічної і господарської доцільності (розміщення тваринницьких ферм, виробничих центрів, місця про­живання членів — учасників сільськогосподарського підприємства, ринків збуту продукції, транспортних магістралей тощо).

Сформований земельний масив буде ядром наступної виробничої діяльності підприємства, що забезпечує його стійке функціонуван­ня, наприклад у разі припинення орендних відносин з орендодав­цями, виходу окремих учасників зі складу організації.

Земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, слід розміщувати з урахуванням сформованих форм правових взаємин

власників земельних часток із сільськогосподарським підприємст­вом, розміром земельних угідь, переданих для використання сільсь­когосподарському підприємству на тому або іншому праві, місця проживання громадян певних груп з урахуванням створення стабі­льних компактних масивів сільськогосподарських угідь, господарсь­кої доцільності й волевиявлення власників земельних часток, їхніх намірів щодо подальшого використання своєї землі.

Єдиним масивом доцільно формувати земельні ділянки, що відпо­відають земельним часткам, право користування якими внесено в ста­тутний (складовий) капітал організації. Ці земельні ділянки потрібно розміщувати компактно із земельним масивом сільськогосподарських угідь, що перебувають у власності сільськогосподарського підприємства.

Розміщення сільськогосподарських угідь, які використовує сіль­ськогосподарська організація на умовах оренди і ренти, слід плану­вати з урахуванням термінів оренди.

При розробленні проектних пропозицій потрібно також вивчати і враховувати побажання власників земельних часток щодо розпоря­дження ними після закінчення терміну правових відносин із сіль­ськогосподарським підприємством, тобто прагнення організувати селянське або фермерське господарство, розширити особисте тощо.

Якщо до моменту розроблення схеми виникає потреба у виділенні земельних ділянок для організації селянських чи фермерських гос­подарств або розширення особистих господарств власників земельних часток, то в схемі потрібно передбачити виділення земельних ділянок для наділення землею громадян, які виходять зі складу сільськогос­подарських підприємств, і розширення особистих господарств.

За наявності в складі землекористування сільськогосподарських угідь, переданих у процесі приватизації земель органами місцевого самоврядування в користування або оренду сільськогосподарської організації, слід визначити місце розташування цих земельних ді­лянок з урахуванням установлених термінів оренди.

Якщо у складі землекористування є фонд перерозподілу земель, то потрібно також визначити його площу і місце розташування з урахуванням цільового призначення фонду.

Межі земельних масивів, які сформовані на різному праві, потріб­но встановлювати з урахуванням їх компактного розміщення, збе­реження і відновлення природних ландшафтів, природоохоронних вимог, збереження і підвищення родючості ґрунтів, по можливості, поєднувати з існуючими межами сівозмінних масивів і полів, з чітко вираженими на місцевості природними і штучними межами.

Несільськогосподарські угіддя можна передавати одночасно з передачею сільськогосподарських угідь або додатково до наявних.

Земельні угіддя, які раніше вилучені із сільськогосподарського використання, можна передавати у власність громадянам за умови

фінансування ними не менше ніж 50 % вартості робіт, пов'язаних з освоєнням цих земель для виробництва сільськогосподарської про­дукції. Конкретні частки участі у фінансуванні робіт з освоєння зе­мель для виробництва сільськогосподарської продукції встановлю­ють на підставі договору між власником земельної ділянки й орга­ном місцевого самоврядування.

Конкретні види і розміри площі несільськогосподарських угідь, що можуть бути передані у власність громадянам, установлюють органи державної влади.

Несільськогосподарські угіддя передають у власність з урахуван­ням побажань громадян і юридичних осіб, яким ці угіддя передають­ся, розміщення їх продуктивних земель, побажань суміжних земле­користувачів, природно-екологічного значення і доцільного господар­ського використання цих земель, створення територіальних умов для формування компактного і раціонального землекористування.

При цьому повинні бути виділені несільськогосподарські угіддя, які мають природоохоронне значення, які потребують визначеного догляду, режиму використання і збереження. До них належать лі­сосмуги різного призначення, чагарники і дрібнолісся, розташовані у водоохоронних зонах і прибережних смугах малих річок і водойм, болота, а також угіддя, на яких слід проводити заходи щодо недо­пущення подальшого розвитку негативних природних процесів (піски, яри та ін.).

Передача несільськогосподарських угідь у власність громадянам і юридичним особам не повинна утискати інтереси населення, вра­ховувати інші суспільні інтереси.

У процесі проектування передачі несільськогосподарських угідь у власність розв'язують такі питання:

♦ установлюють види, межі і площі несільськогосподарських угідь, що підлягають передачі у власність, у тому числі намічаються до освоєння для використання в сільськогосподарському виробницт­ві, внесення до земель запасу, лісового фонду й інших категорій зе­мель, склад громадян і юридичних осіб, яким передаються несіль­ськогосподарські угіддя;

♦ розробляють заходи, пов'язані з освоєнням земельних угідь, пере­даних у власність громадянам і юридичним особам за умови фінансу­вання ними не менше ніж 50 % вартості робіт з освоєння земель;

♦ визначають межі земель, на яких встановлюються обмеження в їх використанні й обтяження правами інших осіб.

Пропозиції щодо передачі і використання несільськогосподарсь­ких угідь розробляють з урахуванням забезпечення, збереження і відновлення природних ландшафтів і вимог охорони земель.

Межі несільськогосподарських угідь, переданих у власність, до­цільно поєднувати з чітко вираженими на місцевості природними і

штучними межами — річками, струмками, канавами, дорогами, лі­сосмугами тощо.

Вкраплені в ділянки продуктивних земель контури несільськогос-подарських угідь, як правило, повністю передаються власникам сіль­ськогосподарських підприємств, усередині яких вони розміщуються.

Якщо на суміжні сільськогосподарські угіддя претендують кілька громадян і юридичних осіб, то розподіл між ними може відбуватися пропорційно площі їхніх сільськогосподарських угідь з урахуванням господарської доцільності і взаємної домовленості.

За наявності кількох претендентів на несільськогосподарські угіддя, які намічаються під освоєння для сільськогосподарського виробництва, перевага віддається тим громадянам і юридичним особам, які мають кращі можливості для освоєння цих земель.

Якщо громадяни і юридичні особи не побажали одержати у вла­сність розташовані між ділянками продуктивні землі або несільсь­когосподарські угіддя, що прилягають до них, їх зараховують до зе­мель запасу, лісового або водного фонду.

Несільськогосподарські угіддя (ліси, ріки, водойми, міжгосподар­ські дороги, земельні ділянки під об'єктами історії і культури, тери­торії суспільного користування тощо), що за своїми природно-екологічними умовами або правовим статусом не можуть бути пере­дані у власність громадянам і юридичним особам, передають до зе­мель відповідних категорій.

Розглядаючи питання про передачу земель, які займають міжгос­подарські і внутрішньогосподарські дороги, варто установити їх при­належність, правовий статус, склад об'єктів, які вони обслуговують. Значну частину доріг, розміщених на території міжгосподарських ор­ганізацій, використовують переважно садівничі товариства та інші організації, які свого часу не оформили земельного відведення і права на їх прокладання. На основі проведеного аналізу вирішують питання їхньої приналежності і правовий статус (передаються у власність сіль­ськогосподарським організаціям, передбачається оформлення матері­алів з вилучення і надання земель відповідним організаціям тощо).

Громадяни, що вийшли із сільськогосподарських підприємств і отримали об'єкти нерухомості у рахунок належних майнових паїв, а також юридичні особи, утворені цими громадянами, отримують за­значені земельні ділянки у власність безоплатно.

Земельні ділянки під об'єктами нерухомості, право власності на які придбано на інших правомірних підставах, передаються грома­дянам і юридичним особам у власність за плату.

Розробляючи проектні пропозиції щодо впорядкування землеко­ристування сільськогосподарських підприємств, передача у влас­ність земельних ділянок під об'єктами нерухомості може передбача­тися тільки для сільськогосподарських підприємств, оскільки май-

нові паї всіх власників земельних часток внесені до статутного капі­талу сільськогосподарського підприємства.

Якщо в схемі передбачається вихід частини власників земельних часток зі складу підприємства і передача їм будь-яких об'єктів неру­хомості, земельні ділянки, зайняті цими об'єктами, можуть бути пе­редані цим громадянам у власність безоплатно.

Межі і площі земельних ділянок під об'єктами нерухомості вста­новлюють на основі інвентаризації (обстеження) цих об'єктів з ура­хуванням фактичного функціонального призначення об'єктів, за­твердженої проектно-технічної і будівельної документації або норм відведення земель.

Після завершення розроблення всіх розділів схем, визначають економічну ефективність заходів землеустрою та розробляють тех-ніко-економічні показники схеми.

Контрольні запитання і завдання

JL Охарактеризуйте завдання і методи складання схем зе­млеустрою. 2^ Сутність основних вимог до складання схем зе­млеустрою. (L. Порядок установлення розрахункових періодів і термінів реалізації схем землеустрою. 4^ Охарактеризуйте порядок організації робіт, пов'язаних із складанням схем зем­леустрою. 5^ Охарактеризуйте нормативно-правову базу, яку використовують при складанні схем землеустрою. 6^ Методика складання схеми землеустрою адміністративного району. 7. Зміст підготовчих робіт, пов'язаних із складанням схем зем­леустрою. 8^ Які дані про район і його соціально-економічні умови вивчають при складанні схем землеустрою? 9^ Які при­родні умови вивчають при складанні схем землеустрою райо­ну? 10. Які показники характеризують земельно-ресурсний потенціал району при складанні схем землеустрою? 11. Методика еколого-економічного оцінювання та еколого-ландшафтного зонування території адміністра­тивного району. 12. Методичні підходи до розроблення пропозицій щодо вдоскона­лення розподілу й організації використання земель. 13. Методика вдосконалення міжгалузевого розподілу земель району на перспективу. 14. Методика виділення територіальних зон з особливим правовим режимом використання й особливо цінних земель. 15. Сутність вдосконалення системи землеволодінь і землекористувань при складанні схем землеустрою району. 16. Назвіть показники оцінювання існуючої системи землеволодінь і землекористувань і тенденції її розвитку. 17. Методичні підходи до створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекорис­тувань сільськогосподарського призначення. 18. Методи усунення недоліків у розмі­щенні існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарського призна­чення при складанні схем землеустрою району. 19. Методика вдосконалення терито­ріальної організації сільськогосподарського виробництва і використання земель сіль­ськогосподарського призначення при складанні схем землеустрою району. 20. Мето­дика оптимізації структури земельних угідь при складанні схем землеустрою району. 21. Методичні підходи до встановлення площ і розміщення земельних ділянок вико­ристання на різному праві в сільськогосподарських підприємствах.

і

Розділ 8

ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕРИТОРІЙ ЗЕМЕЛЬ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ТА ІНШОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

8.1. Склад і зміст техніко-економічних обґрунтувань

Техніко-економічне обґрунтування є передпроектним докумен­том, який уточнює і доповнює матеріали попереднього погодження та розміщення об'єкта землеустрою, ширше визначає мету створен­ня, його розміри і територіальне розміщення, розвиток будь-яких територій, адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань, природоохоронних, науково-дослідних, есте­тичних та інших природних комплексів та об'єктів. Точність основ­них техніко-економічних показників і вартості створення об'єктів землеустрою, одержаних в результаті складання техніко-економіч-ного обґрунтування, має бути не нижчою від точності аналогічних даних із розроблення (у подальшому) проектів землеустрою.

За своїм складом техніко-економічне обґрунтування, наприклад створення національного природного парку, охоплює:

1. Природні умови й ресурси.

1.1. Геоморфологічні умови.

1.2. Геологічна будова, фізико-геологічні процеси і гідрологічні умови.

1.3. Мінерально-сировинні ресурси.

1.4. Інженерно-геологічні умови.

1.5. Клімат.

1.6. Гідрографічна мережа.

1.7. Ґрунтово-рослинний покрив.

1.8. Тваринний світ.

1.9. Ландшафтна структура.

2. Господарське використання земельних ресурсів.

2.1. Структура використання земельного фонду.

2.2. Лісове господарство.

2.3. Сільське господарство.

2.4. Туризм, відпочинок, санаторне лікування.

3. Природоохоронне й рекреаційне оцінювання території природ­ного парку.

3.1. Комплексне оцінювання земель.

3.2. Оцінювання земель рекреаційного призначення.

3.3. Естетичне оцінювання природних ландшафтів.

4. Обґрунтування основних природоохоронних рішень щодо змі­ни цільового використання земель.

5. Розвиток природоохоронних, рекреаційних, науково-дослідних естетичних та інших природних комплексів та об'єктів.

6. Інженерно-технічне облаштування території.

6.1. Транспорт.

6.2. Енергопостачання.

6.3. Водопостачання й утилізація відходів.

7. Розвиток підприємств суміжних галузей з використання сіль­ськогосподарських і лісогосподарських галузей.

8. Природоохоронні заходи.

9. Обґрунтування джерел задоволення потреб парку у фінансо­вих, матеріальних та інших ресурсах.

10. Капітальні вкладення на будівництво та благоустрій госпо­дарських комплексів.

11. Пропозиції щодо організації природних комплексів, стадійно­сті і термінів проектування та будівництва, розроблення додаткової проектно-кошторисної документації.

12. Техніко-економічні показники.

8.2. Методика розроблення техніко-економічного обґрунтування створення національних природних парків

8.2.1. Природні умови і ресурси

Метою розроблення цього розділу є аналіз і оцінювання природ­них умов і ресурсів території майбутнього парку з погляду можли­вості їх більш раціонального і комплексного використання в інте­ресах рекреації, охорони і поліпшення навколишнього природного середовища.

Основними завданнями, які можна розв'язувати в техніко-економічному обґрунтуванні, є:

♦ характеристика природних умов і ресурсів із урахуванням їх динаміки в результаті господарської діяльності;

♦ оцінювання впливу природного середовища на характер вико­ристання земель;

♦ визначення оптимальних обсягів використання природних ре­сурсів у складі національного природного парку.

Ці завдання вирішують пофакторним аналізом природних умов (геоморфологічних, геологічних, гідрогеологічних, мінерально-сировинних, інженерно-геологічних, кліматичних, ґрунтових, біотич­них, ландшафтних) з наступним комплексним оцінюванням терн-

торії, в результаті якого виділяють зони, сприятливі для того чи ін­шого функціонального призначення.

Аналізуючи геоморфологічні умови, основну увагу звертають на морфологічну і морфометричну будову поверхні: форми і генетичні типи рельєфу, ступінь розчленованості території, ухили поверхні, абсолютні й відносні висоти, експозиції схилів. Після аналізу цих особливостей проводять зонування території за ступенем її придат­ності (для того чи іншого функціонального призначення). Так ви­значають найсприятливіші зони для регульованої і стаціонарної рекреації — заповідну і господарську. Основними джерелами інфо­рмації при цьому є матеріали топографічних, аеро- і геоморфологіч­них, інженерно-геологічних зйомок.

При розгляді геологічної будови території парку, виділяють зони зі складною геологічною будовою, неотектонічною і сейсмічною ак­тивністю, а також закономірностями поширення і потужності літо­логічних комплексів. Для цього використовують тектонічні, геомор­фологічні, геологічні карти сейсмічності, наявні матеріали про кар­сти та інші процеси.

Гідрогеологічні умови аналізують із урахуванням характеристик водоносних горизонтів підземних вод, їх поширення, глибини заля­гання, хімічного складу й агресивності, водонапірності (артезіансь­ких). Потім проводять зонування території із водозабезпеченості та охорони цінних водних джерел.

Мінерально-сировинні ресурси вивчають як базу розвитку курорт­ного та рекреаційного господарств. Характеризуючи мінерально-сировинні ресурси, враховують такі показники: місце розташуван­ня, вид корисних копалин, рік відкриття покладу, розмір покладу за запасами, ступінь освоєння, існуюче і проектне добування, вико­ристання, балансові запаси тощо. Джерелами інформації є матеріа­ли територіальних геологічних управлінь.

Аналіз інженерно-геологічних умов передбачає детальну харак­теристику геоморфологічних, геолого-літологічних, гідрогеологіч­них, гідрологічних, інженерно-геологічних чинників і оцінювання їх впливу на розвиток заповідної зони і охорону довкілля. Особливе місце при цьому належить вивченню несприятливих фізико-геоло-гічних процесів, які є сукупністю взаємодії багатьох природних чинників. У результаті виділяють зони, земельні ділянки з різним ступенем впливу негативних процесів ерозії, зсувів, підтоплення, затоплення тощо. При цьому до уваги беруть допустимі наванта­ження на ґрунти споруд, глибину залягання ґрунтових вод від пове­рхні, крутість схилів, горизонтальне розчленування поверхні, за-карстованість, тип й інтенсивність зсувних процесів, яружно-балко­ву мережу. Одночасно крім перелічених чинників ураховують та­кож антропогенні чинники: наявність штучних водойм (їх режим і

вплив на рівень ґрунтових вод), промислове лісовикористання, гос­подарське використання сільськогосподарських угідь, характер роз­роблення мінерально-сировинних ресурсів і їх вплив на швидкість розвитку несприятливих фізико-геологічних та інших процесів. Ви­хідними даними при цьому є звіти комплексних геолого-гідроло-гічних, геоморфологічних, ґрунтових та інших вишукувань.

Аналіз кліматичних умов передбачає загальнокліматичну харак­теристику території природного парку, на основі якої проводять ра­йонування за її сприятливістю для лісового і сільського господарств, масового відпочинку населення. Характеризуючи загальнокліма­тичну обстановку, враховують увесь комплекс кліматичних показ­ників: сонячну радіацію, температурний режим, кількість опадів, вологість, напрямок і швидкість вітру. Особливу увагу звертають на мікрокліматичні особливості території.

Аналіз фізіолого-кліматичних умов полягає у визначенні про­тяжності сонячного сяйва за рік, швидкості вітру (понад 3 м/с), про­тяжності бурі, середньорічної відносної вологості повітря, а також кількості днів із температурами +15 °С і вище (влітку) і —10 °С і нижче (взимку), повторності кількості сприятливих днів за рік, кон­трастності погодного режиму, переважанні амплітуди середньодобо­вих температур повітря. Для деталізації кліматичних показників доцільно використовувати методику санітарно-кліматичного зону­вання і картографічні матеріали клімато-рекреаційного оцінюван­ня території.

Агрокліматичне оцінювання передбачає характеристику тепло- і вологозабезпеченості території з урахуванням екстремальних погод-них умов. Термічний режим характеризується сумою активних тем­ператур у період вегетації сільськогосподарських культур (помірний пояс — сума температур понад 10 °С), а також абсолютними мініма­льними і максимальними температурами в період вегетації, повтор­ністю і протяжністю заморозків і засух. Вологозабезпеченість визна­чають за відповідністю тепла і вологи в період розвитку культур рос­лин (гідротермічний коефіцієнт Селянинова). Потрібно також урахо­вувати характер випадання опадів, їх протяжність і максимальні значення за короткий період часу. Для виявлення агрокліматичного потенціалу території природного парку вагоме значення має облік несприятливих природних явищ; опадів у вигляді граду, смерчу, бур тощо. На основі вивчення названих кліматичних чинників проводять агрокліматичне районування (зонування) і оцінювання впливу вико­ристання земель у сільськогосподарському виробництві на території природного парку. Матеріали щодо агрокліматичних умов беруть із довідників або в гідрометеорологічній службі.

Аналіз гідрографічної мережі проводять з урахуванням фізико-хімічних характеристик рік, озер і водосховищ (протяжність річок,

площа дзеркала водосховищ і ставів, площа водозбору, умови по­повнення і витрат води, швидкість течії, протяжність паводків, хі­мічний склад води). Аналіз здійснюють не тільки для території пар­ку, а й для прилеглих територій водозборів. У результаті опрацю­вання одержаних даних територію оцінюють за ступенем її водоза­безпеченості і можливим використанням водних ресурсів для різних цілей.

Розглядаючи ґрунтовий і рослинний покрив, основну увагу при­діляють питанням раціонального використання й охорони цих ре­сурсів. Так, при оцінюванні ґрунтового покриву виділяють основні типи ґрунтів та їх територіальне розміщення з урахуванням впливу ерозійних процесів, якісного і економічного оцінювання як складо­вої екосистеми «Земля» щодо основних видів господарського, рекре­аційного та іншого використання. Рослинність характеризується поширенням основних видів, екологічними і естетичними особливо­стями рослинних асоціацій, їх лісогосподарського, сільськогосподар­ського, рекреаційного (мозаїчність рослинного покриву), водного (регулювання водного стоку), охоронно-природного (охорона рідкіс­них видів, захисні функції рослинності) значення. Розробляючи ці питання, використовують наявні матеріали ґрунтових, геоботаніч­них, лісотаксаційних та інших обстежень, а якщо таких обстежень немає, то проводять їх заново.

Тваринний світ аналізують з урахуванням інтересів охорони природи. Він характеризується поширенням видів, їх екологічними особливостями, умовами проживання. Розглядають рідкісні види, які підлягають охороні.

Ландшафти характеризуються з погляду їх привабливості для відпочинку населення, організації місць масового відпочинку, тури­зму тощо. Виявляють ландшафти — унікальні явища природи, а також ландшафти, найбільш порушені господарською діяльністю людини, з метою відновлення або перетворення їх на культурні ландшафти. Потрібні матеріали одержують у процесі візуальних обстежень із використанням ландшафтних карт і наукової літера­тури географічних кафедр університетів та інститутів, обласних управлінь охорони природи, спеціалізованих організацій із охорони природи, заповідної справи, туризму.

У цілому розділ «Природні умови й ресурси» не повинен обмежу­ватися короткою характеристикою окремих компонентів природного середовища на території майбутнього парку. Він має містити виснов­ки щодо рівня ефективності, комплексності й можливостей викорис­тання природних, у тому числі земельних, ресурсів, найраціональ-нішого їх використання і охорони з рекреаційного аспекту, а також надавати необхідний матеріал для комплексного оцінювання зе­мель різного призначення.

8.2.2. Структура використання земельного фонду

Еколого-економічні функції, які виконує земля в різних сферах діяльності людини, процесах виробництва, зумовлюють множин­ність показників, які характеризують землекористування. Аналіз використання земельних ресурсів ґрунтується на системі загально-ресурсних і галузевих показників землекористування, які відобра­жають характер і ефективність використання земель.

У цьому підрозділі характеризується земельний фонд за цільо­вим використанням, землевласниками і землекористувачами за фор­мою табл. 8.1.

Таблиця 8.1. Характеристика земельного фонду за цільовим використанням, землевласниками і землекористувачами

Категорії земель, власників землі та землекористувачів	Площа
	Тис. га	%
Землі сільськогосподарського призначення:
колективні сільськогосподарські підприємства
сільськогосподарські кооперативи
сільськогосподарські акціонерні підприємства
державні сільськогосподарські підприємства
громадяни
Землі населених пунктів:
житлово-експлуатаційні організації
заклади культури, охорони здоров'я, науки, освіти
та ін.
Землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та
іншого призначення:
промисловості
транспорту
зв'язку
оборони
іншого призначення
Організації, установи природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного, історико-культурного призначення:
природоохоронного
оздоровчого
рекреаційного
історико-культурного
Лісогосподарські підприємства
Водогосподарські підприємства
Землі запасу
Всього земель, у тому числі за формами власності:
державна
комунальна
приватна
спільна

Інтенсивність використання земельного фонду залежить від скла­ду угідь. Структуру угідь та їх якісний склад наведено в табл. 8.2.

Таблиця 8.2. Структура угідь та їх якісний склад

Назва угідь	Площа
	Тис. га	%
Всього земель
Сільськогосподарські угіддя — всього
у тому числі:
рілля
багаторічні насадження
сіножаті
пасовища
Крім того, земель, підданих меліорації,
із них осушених
Ліси — всього
у тому числі:
вкритих лісовою рослинністю
інші лісовкриті площі
лісосмуги
чагарники
Забудовані землі
у тому числі:
житловою забудовою
промисловими об'єктами, відкритими розробками,
кар'єрами тощо
громадською забудовою
гідротехнічними та іншими водогосподарськими спо-
рудами
вулицями, площами, майданами
об'єктами транспорту
звалищами, полігонами промислових та побутових
відходів
зеленими насадженнями на землях загального кори-
стування
кладовищами
Болота — всього
Радіоактивно забруднені землі
Відкриті землі без рослинного покриву — всього
у тому числі:
піски
яри
землі, зайняті зсувами, щебенем, галькою, голими
скелями
інші відкриті землі
Води — всього
у тому числі:
під річками
каналами та канавами
озерами та водоймами
в о досховищами
лиманами
Сухі відкриті землі з особливою рослинністю

8.2.3. Оцінювання використання земель лісового фонду

Ураховуючи, що в складі національних природних парків пе­реважають ліси, в яких до створення парку велося лісове господарс­тво, яке, з одного боку, пов'язане з лісовою промисловістю та іншими галузями, які використовують деревину для обробки або переробки; із сільським господарством, що є споживачем деревини і побічного користування (сінокосіння, збирання грибів, випасання худоби то­що), а з другого, — захисні, естетичні, рекреаційні властивості лісів, зміна їх цільового призначення є досить важливою частиною техні-ко-економічного обґрунтування.

Підрозділ «Лісове господарство» охоплює:

♦ аналіз існуючого стану лісового фонду і лісового господарства, виявлення наявних недоліків і диспропорцій (умови росту лісів, розподіл лісів по території, напрями ведення лісового господарства);

♦ визначення потреби в лісових ресурсах природоохоронних і ре­креаційних галузей;

♦ розроблення пропозицій щодо розміщення лісового господарст­ва в складі природного парку.

Ліси природоохоронного і рекреаційного призначення задоволь­няють потреби народного господарства в лісах, які не пов'язані із заготівлею деревини. Суцільні рубки всіх видів у цих лісах заборо­нено і дозволяються тільки рубки перестиглого лісу, вибіркові і са­нітарні. Головне завдання лісового господарства в складі природно­го парку — це санітарна охорона і проведення заходів, спрямованих на збільшення корисних властивостей лісів — екологічних, рекреа­ційних тощо.

Дані про ліси державного лісового фонду містяться у формах звіт­ності лісового фонду в обласних управліннях лісового господарства або в проектах лісовпорядкування. Дані про ліси колективних сіль­ськогосподарських підприємств також є в проектах лісовпорядку­вання.

Лісовий фонд характеризується за переважаючими породами, ві­ковими групами, середніми запасами на 1 га, розподілом насаджень за повнотою, бонітетом та іншими таксаційними показниками. На основі загальних характеристик лісового фонду оцінюють сані­тарний стан (рубки догляду і санітарні, санітарні і протипожежний захист лісів тощо), умови лісовідновлення (обсяги лісовідновних ро­біт, наявність розсадників та ін.) і умови побічного користування лісом (збирання грибів, ягід тощо).

Проектні пропозиції мають передбачати кількісні, якісні і струк­турні зміни в лісовому господарстві, а також можливі зміни за ре­жимами ведення лісового господарства.

8.2.4. Оцінювання стану земель сільськогосподарського призначення і пропозиції щодо їх використання

Мета розроблення цього підрозділу — охарактеризувати сучасний стан використання сільськогосподарських та інших угідь, які входять у межі природного парку і використовуються для виробництва сіль­ськогосподарської продукції. Основою проектних пропозицій є вимоги щодо обмежень та обтяжень у використанні земель і правах земле­власників і землекористувачів, землекористування яких внесено до складу природного парку. Оцінюються наслідки проведення меліора­тивних робіт на меліорованих і прилеглих землях.

8.2.5. Землекористування об'єктів туризму, відпочинку і санаторного лікування

Аналіз сучасного стану мережі місць відпочинку і курортно-рекреаційних закладів передбачає натурне обстеження окремих об'єктів, вибіркове анкетування різних груп населення, а також ви­вчення матеріалів статистичної звітності обласних організацій те­риторіальних рад з питань туризму і екскурсій, курортів та інших організацій за формою табл. 8.3 — 8.5.

Таблиця 8.3. Сучасний стан системи рекреаційного обслуговування

Рек-реа-пій-ний за­клад	Про­філь	Ві­домча при- на-леж-ність	Місце знахо­джен­ня	Обслу­говує дорос­лих, підліт­ків, дітей	Кількість об­служених за рік		Кількість фак­тично викорис­таних ліжок		Перебу­ває на бюджеті чи госп­розра­хунку
					Реалі­зова­них путівок	Осіб, обслу­жених по путів­ках	Ціло­річно	У місяць макси­мального розгор­тання

Таблиця 8.4. Характеристика існуючих зон відпочинку

Зона відпо­чинку	Наявність зона­льного центру обслуговування (так, ні)	Характеристика зони відпочинку
		Групи рекреаційних занять (А — відпочинок біля води, Б — у лісі, В — у горах)			Поєднання видів рекреаційної діяльності (трива­ла, короткочасна, змішана)
		А	Б	В

Виявлену у такий спосіб наявність місць відпочинку зіставляють з нормативною (можливою). Для більш наочного стану використан­ня рекреаційних ресурсів аналогічні розрахунки проводять по обла­сті.

Таблиця 8.5. Характеристика існуючого рівня розвитку короткочасного відпочинку

Структурні елементи системи розселення — джерела рекреа­ційного потоку	Частота рекреа­ційних поїздок за місто (поїздок за рік на 1 жителя)		Розподіл рекреаційних поїздок по зонах відпо­чинку
	Із ніч­лігом	Без нічлігу	Корот­кочас­ний відпо­чинок	Одноразовий відпочинок (пік), люд./день
				Із ніч­лігом	Без нічлігу
Міські поселення 1........................... 2...........................
Сільські поселення в розрізі адміністративних районів (схе­ма районного планування) або господарств (проект районного планування) 1............................ 2............................

Нормативну потребу населення області в різних видах і формах рекреації розраховують, визначаючи кількість жителів усіх міських поселень, які одночасно відпочивають, на основі укрупнених показ­ників (табл. 8.6), а також коливань інтенсивності рекреаційної дія­льності за часом року (табл. 8.7). Одержаний результат збільшують на коефіцієнт К (характеризує співвідношення міського і сільського населення), який рекомендується для довгочасного відпочинку: вліт­ку К= 1,2, взимку К= 2; для короткочасного відпочинку незалежно від сезону К= 1,15.

Таблиця 8.6. Диференційовані укрупнені показники потреби міського населення у видах і формах рекреації

Види та форми рекреації стосовно різних умов їх лока­лізації	Значення укрупненого показника на розрахунко­вий термін (кількість осіб, які одночасно відпочива­ють, % від кількості місь­кого населення) для
	великих і середніх міст	малих міст та селищ міського типу
Короткочасна рекреація У центральній зоні (ядрі) групової системи населених місць (ГСНМ): у межах самих населених місць (будинки, парки, водноспортивні центри тощо)	40,0 35,0 15,0	40,0 35,0 20,0

Продовження табл. 8.6

	Значення укрупненого
	показника на розрахунко-
	вий термін (кількість осіб,
	які одночасно відпочива-
Види та форми рекреації стосовно різних умов їх лока-	ють, % від кількості місь-
лізації	кого населення) для
		малих міст
	великих і	та селищ
	середніх міст	міського
		типу
у зелених зонах міст (у радіусі їх одногодинної
транспортної доступності)	20,0	15,0
у тому числі заміські парки, пляжі, гідропарки, лі-
сопарки, колективні сади	7,0	5,0
У зональній зоні ГСНМ (у радіусі одно-двогодинної
транспортної доступності міста-центру)
у тому числі:	5,0	5,0
рекреаційні ліси	2,0	2,0
лісомисливські угіддя	3,0	3,0
Тривала рекреація	40,0	40,0
У межах ГСНМ (у радіусі двогодинної транспортної
доступності міста-центру):	31,0	33,0
організована рекреація і санаторне
лікування	6,0	6,0
у тому числі:
бази відпочинку підприємств для дорослих і сі-
мейних 3 ДІТЬМИ	1,6	1,6
піонерські табори	2,5	2,5
оздоровчі табори
для старшокласників	0,8	0,8
літні дачі дитячих садів-ясел	1,0	1,0
санаторії	ОД	ОД
неорганізована рекреація	25,0	27,0
у тому числі:
у населеному пункті	10,0	14,0
на дачах, в колективних садах,
у селі	10,0	8,0
автотуризм і неорганізований
відпочинок	5,0	5,0
За межами ГСНМ:	9,0	7,0
організована рекреація і санаторне
лікування	4,6	4,6
у тому числі:
будинки відпочинку, пансіонати	3,9	3,9
туристські установи, санаторії	0,2	0,2
піонерські табори	0,5	0,5
неорганізована рекреація	4,4	2,4
у тому числі:
неорганізований відпочинок	1,2	0,7
інші види	2,5	1,3

Таблиця 8.7. Прогноз сезонних змін потреби в рекреаційному обслуговуванні

Види і форми відпочинку	Відносна потреба в різ­них формах зимового відпочинку до потреби в літньому відпочинку, %
У будинках відпочинку і пансіонатах У пансіонатах для відпочинку батьків з дітьми У туристських закладах Додатково в кінці тижня в закладах туризму На базах відпочинку Додатково в кінці тижня на базах відпочинку У дитячих оздоровчих таборах Додатково в кінці тижня в дитячих оздоровчих таборах	90 45 90 95 10 10 35 44

8.2.6. Природоохоронне і рекреаційне оцінювання природних ресурсів та пропозиції щодо їх використання

Комплексне оцінювання землекористування. Оцінювання земель може бути зокремленим або комплексним. Зокремлене оці­нювання проводять в інтересах одного виду використання земель, а загальне — всіх можливих видів господарського використання. Тоб­то оцінюється придатність земель для найефективнішого викорис­тання з погляду суспільства.

Комплексне оцінювання території в техніко-економічному обґрун­туванні — це порівняльне оцінювання окремих ділянок землі за комплексом природних і антропогенних чинників, які впливають на певне функціональне призначення цих ділянок у складі націона­льного природного парку порівняно з іншими напрямами викорис­тання. В техніко-економічному обґрунтуванні завдання комп­лексного оцінювання земель різного призначення зумовлені про­блемами, які вирішуються на цій стадії передпроектних робіт і по­лягають у тому, щоб:

♦ виявити властивості території, які обмежують і ускладнюють розвиток природоохоронних, оздоровчих, наукових, рекреаційних, історико-культурних природних комплексів та об'єктів;

♦ знайти територіальні ресурси для встановлення диференційо­ваного режиму охорони, відтворення та використання природних комплексів та об'єктів;

♦ визначити види та режими господарської діяльності на тери­торії парку.

Комплексне оцінювання земель національних природних парків проводять за природними і антропогенними чинниками. До при­родних чинників належать: фізико-геологічні, ґрунтово-рослинні, кліматичні умови, водні, лісові, мінерально-сировинні ресурси та ін.

Антропогенними чинниками є: забезпеченість території транспорт­ними та інженерними мережами і спорудами; транспортна доступ­ність місць відпочинку і туризму, адміністративно-господарських і культурних центрів; санітарно-гігіенічні умови і вимоги охорони природи; архітектурно-ландшафтні переваги (рис. 8.1).

Землі природно-ресурсного потенціалу національних природних парків

Природні заповідники

Фізико -кліматичні умови

Ґрунтово-рослинні умови

Водні ресурси

Лісові ресурси

Корисні копалини

Зведене оцінювання

земель за комплексом

природних умов

Відпочинок і туризм

Фізико -геологічні умови

Фізіолого-кліма-тичні умови

Рекреаційні ресурси

Зведене оцінювання

земель за комплексом

природних умов для

рекреаційних цілей

Сільське і лісове господарство

Агрокліматичні умови

Водні умови і умови меліорації

Ґрунтово -р ос ли нні умови

Зведене оцінювання земель за комплексом природних умов для

СІЛЬСЬКОГО І ЛІСОВОГО

господарства

Обслуговування території транспортом

Транспортна доступність основних міських центрів

Обслуговування території інженерними мережами і спорудами

Умови охорони природи і санітарно-гігіенічні умови та радіаційна забрудненість

Архітектурно-ландшафтні умови

Зведене оцінювання

території за

антропогенними

умовами для цілей

природних

заповідників

Зведене оцінювання

території за

антропогенними

умовами для

рекреаційних цілей заповідників

Зведене оцінювання

території за

антропогенними

умовами

для сільського і

лісового господарств

Зведене оцінювання земель заповідного

призначення за

пр ир о дн о -р есур сн им

потенціалом

Зведене оцінювання земель рекреаційного

призначення за

природно-ресурсним

потенціалом

Зведене оцінювання

земель сільського і

лісового господарства

за природно-ресурсним

потенціалом

Комплексне оцінювання земель

Рис. 8.1. Склад і послідовність робіт, пов'язаних із комплексним оцінюванням земель природно-ресурсного потенціалу національних природних парків

Комплексне оцінювання земель різного призначення можна проводити на основі простого і диференційованого бального, вартіс­ного і змішаного оцінювання. Найточніше — вартісне оцінювання, яке ґрунтується на визначенні понесених суспільством витрат на освоєння (відтворення) земельних ділянок, найкращих за природ­ними і антропогенними умовами або за ефективністю господарсько­го використання. За В.П. Руденком, з усіх критично проаналізова­них показників (диференційна рента, диференційний дохід, проду­ктивність витрат, валова продукція, чистий дохід) вартісному ком­плексному оцінюванню земель найбільше відповідає валова проду­кція, виражена в єдиних загальнодержавних або (якщо їх немає) регіональних кадастрових цінах.

Кількісне вираження природного ресурсу території (земельної ділянки) визначається його загальною (сумарною) цінністю за всіма напрямами використання. Вона є сумою добутків оціненої спожив­ної вартості одиниці ресурсу на продуктивність ресурсу всієї терито­рії, придатного для експлуатації за кожним із напрямів його вико­ристання, з урахуванням коефіцієнтів якості. Щоб скоротити трудо­місткість обчислень, рекомендується використовувати проіндексо-вані середні дані по адміністративних районах.

Оцінювання земель рекреаційного призначення та плану­вання їх використання. Рекреація — вид діяльності, що здійсню­ється у вільний від роботи час, пов'язаний із виконанням важливих соціально-економічних функцій, які забезпечують відтворення фі­зичних і розумових сил і сприяють розширенню духовного багатства людини.

Основні форми рекреаційної діяльності — курортне лікування, оздоровчий відпочинок і туризм. У територіальному плані рекреа­ційна діяльність — важливий чинник комплексної організації ма­теріально-просторового середовища проживання людини, що охоп­лює спеціалізовані території землі з елементами природного й ур-банізованого середовища, які в сукупності утворюють терито­ріальні рекреаційні системи різного типу. В національних при­родних парках можна виділити такі територіально-рекреаційні системи:

♦ рекреаційні зони, які поєднують концентровані і деконцентро-вані форми рекреаційної діяльності і елементи господарської інфра­структури;

♦ лінійні елементи — туристські маршрути, транспортні кому­нікації. Тільки за умови певної територіальної організації й у взає­мозв'язку з іншими підсистемами (виробництва, соціально-культур­ного обслуговування, транспорту тощо) вирішення проблеми відпо­чинку набуває певної логічної послідовності: від вищих ієрархічних рівнів до нижчих.

Рекреаційна діяльність полягає в розробленні пропозицій щодо рекреаційного освоєння території майбутнього природного парку і формування рекреаційної системи, яка здатна задовольнити потре­би населення в масовому відпочинку, санаторному лікуванні і тури­змі сьогодні і на перспективу.

У техніко-економічному обґрунтуванні розглядають найважли­віші питання розроблення рекреаційних зон і центрів, кількісні по­казники (площа і ємність рекреаційних територій, кількість закла­дів стаціонарного відпочинку і рекреаційного обслуговування) і структура існуючої земельної площі та наміченої на перспективу системи рекреації. В техніко-економічному обґрунтуванні подають дані з розміщення і загального обсягу закладів рекреаційного про­філю (із зазначенням їх кількості і профілю) диференційовано: для обслуговування місцевого населення і для обслуговування відпочи­вальників зовнішніх, прилеглих районів і областей.

Процес розроблення цього питання охоплює такі етапи:

1. Аналіз сучасного рівня рекреаційного освоєння, який містить:

♦ аналіз мережі, яка склалася, закладів відпочинку, туризму, санаторного лікування;

♦ визначення рівня фактичної забезпеченості населення місця­ми в закладах відпочинку;

♦ порівняння рівня фактичної забезпеченості з нормативними даними;

♦ складання характеристик основних закладів відпочинку із за­значенням їх профілю, місткості, місцезнаходження, відомчої прина­лежності, відповідності вимогам комфортності і капітальності споруд.

2. Комплексне оцінювання рекреаційного потенціалу майбутньо­го парку проводять на основі комплексного оцінювання і функціо­нального зонування території, яке передбачає:

♦ виявлення і конкретизацію функції зон рекреаційного і ви­вчення характеру їх сучасного використання;

♦ вивчення природно-кліматичних умов (клімат, рельєф, гідро­графічна мережа, рослинність, радіаційна забрудненість) і про­ведення функціонального зонування територій, придатних для орга­нізації масового відпочинку з урахуванням природоохоронних вимог;

♦ оцінювання можливостей освоєння окремих територій і вилу­чення їх із числа територій, непридатних для рекреаційного будів­ництва;

♦ оцінювання територій за ступенем унікальності рекреаційних ресурсів і ступенем привабливості земельних ділянок з метою орга­нізації різних видів відпочинку, туризму, екскурсійної діяльності;

♦ визначення рівнів соціально-культурного та історико-культур-ного потенціалу центрів туризму і відпочинку, які входять до скла­ду рекреаційних зон;

♦ вивчення умов транспортної доступності і зручностей руху від місць формування потоку відпочивальників до місць відпочинку.

3. Визначення потреби населення в земельних ділянках і місцях закладів відпочинку на розрахунковий термін і насамперед освоєн­ня, яка враховує:

♦ запити основних демографічних груп населення в усіх видах лікування, відпочинку, туризму в умовах тривалого і короткого від­починку (табл. 8.8);

♦ специфіку регіональних особливостей (Карпат, Придністров'я та ін.);

♦ можливості резервування на перспективу земель рекреацій­ного призначення для організації зон масового відпочинку регіо­нального, державного і міждержавного значення;

♦ ступінь необхідності і доцільності створення на території парку місць відпочинку.

Таблиця 8.8. Визначення потреби в місцях відпочинку, туризму

Об'єкти та установи відпочинку	Орієнтовне значення нормативу
	Перша черга освоєння	Розрахун­ковий термін
A. Санаторне лікування (санаторії та санаторні комплекси), кількість ліжок на 1000 чол. постійного населення Б. Оздоровчий відпочинок (тривалий), кількість місць на 1000 чол. 1. Комплекси відпочинку і пансіонати 2. Туристські бази 3. Мотелі B. Сезонний відпочинок, кількість місць на 1000 чол. 1. Комплекси баз відпочинку, літні містечка 2. Кемпінги 3. Дитячі оздоровчі табори Г. Короткочасний відпочинок 1. Заміські бази відпочинку, турбази вихідного дня, кіль­кість місць на 1000 чол. у тому числі: установи з нічлігом установи без нічлігу 2. Площі відкритих просторів, які використовують для відпочинку, м2/чол.: лісопарки лугопарки гідропарки обладнані пляжі	3,0-3,5 2 5 2 2 5 10 82 10 72 50-200 5	3,0-3,4 8 9 2,5-3,0 8-Ю 9 40 122 10 112 7-8

4. Визначення місткості рекреаційної зони на основі ландшафт­ного зонування передбачає:

♦ порівняння рекреаційних навантажень, які пропонуються, з орієнтовними показниками допустимого навантаження на природ­ний ландшафт за біоеко логічним (за стійкістю біоти природного комплексу), технологічним (який відповідає фізичним і гігієнічним вимогам до ландшафту) і психологічним (який ґрунтується на вимо­гах рекреаційних оздоровлень від психологічного комфорту) крите­ріями (табл. 8.9);

Таблиця 8.9. Нормативи гранично допустимого рекреаційного навантаження на типи природного ландшафту за різними критеріями його визначення

	Значення допустимого рекреаційного наван-
	таження за різними критеріями його визна-
Нормативний компонент ланд­шафту та вид його використання		чення
	біоекологіч-ним	технологіч­ним (функці­ональним)	психологіч­ним
Лісонасадження (для прогуля­нок), чол./га:
сосновий ліс на дуже сухих	0,5-1,0	—	0,5-1,0 (у се-
фунтах			редньому на всі типи лісу)
хвойний ліс на сухих фунтах	1-2	—	—
мішаний і листяний сухий ліс	2-3	—	—
ліси на багатих фунтах	3-5	—	—
Луки (для прогулянок), чол./га:
суходільні та інші сухі луки	5-Ю	—	—
низовинні, заплавні та інші	10-20	—	—
луки з нормальним зволожен-
ням
Пляжі (для сонячних ванн),
чол./га:
природні пляжі	—	1000-1700	100-200
надводні аеросолярії	—	2500-3000	—
Акваторії (для купання, чол./га):	—
озера й річки	—	500-600	100-200
те саме, для катання на весе-	—	2-5	0,2-0,5
льних човнах, 2 чол. на 1 чо-
вен
те саме, для катання на мо-	—	0,5-1	0,05-0,1
торних човнах і водних лижах
те саме, для парусного спорту	—	1-2	—
Берег та прибережна акваторія (для любительського рибальства, чол./км):
для вилову риби з човна	—	10-20	—
(2 чол. на човен)
для ловлі риби з берега		50-100	—

Продовження табл. 8.9

Нормативний компонент ланд­шафту та вид його використання	Значення допустимого рекреаційного наван­таження за різними критеріями його визна­чення
	біоекологіч-ним	технологіч­ним (функці­ональним)	психологіч­ним
Територія для катання на лижах (залежно від лісистості на рівни­нах), чол./км Територія для розміщення наме­тових таборів, чол./га: для глибинних ділянок для прибережних ділянок	—	2-20 250-300 300-400	15-30 50 - 100

Примітки: 1. Допускається диференціація зазначених нормативних показників у межах наведених вище значень залежно від специфіки місцевих природних умов.

2. Навантаження на лісонасадження при ухилі рельєфу 3 — 8, 8 — ЗО і понад 30° зменшується відповідно на 25, 50 і 100 %.

♦ установлення демографічної, екологічної і психологічної міст­кості рекреаційних територій (табл. 8.10);

♦ виявлення рекреаційного потенціалу території, а саме — зі­ставлення величини ресурсів і потреби парку, вибору і формування рекреаційних зон з наступним коригуванням ємності і уточнення їхніх меж (за функціональними і ландшафтними обмеженнями);

♦ диференціація рекреаційних зон на дві групи: спеціалізовані (курортні, туристичні), для яких рекреація має бути визнана про­відною економічною функцією; напівфункціональні, в межах яких рекреація розглядається як підгалузь обслуговування об'єктів різ­ного народногосподарського профілю і гарантує задоволення потреб у різних видах відпочинку населення.

Таблиця 8.10. Визначення орієнтовної екологічної місткості рекреаційних територій

Найменування ландшафту, який використовується	Кількість
А. За територіальними ресурсами (з урахуванням допусти­мих навантажень на природний ландшафт), чол./га:
лісопарки	15-20
лугопарки	До 70
гідропарки	До 50
приміські ліси	ДобО
Б. За наявністю акваторій і пляжів, чол./га:
прибережні, річкові та озерні акваторії	1000-2000
прибережні морські акваторії	2000
річкові та озерні пляжі	2000
морські пляжі	2000

Естетичне оцінювання природних ландшафтів і проекту­вання заходів щодо підвищення їх привабливості. Важливим в організації території природного парку є архітектурно-естетична організація, спрямована на збереження і поліпшення естетичних якостей середовища, в якому людина відпочиває.

До основних чинників, які характеризують естетичну організа­цію території національних природних парків, належать ступінь привабливості й мальовничості ландшафтів і особливості умов їх зорового сприйняття. Це дає змогу провести архітектурно-ланд­шафтне зонування території, виявити межі ландшафтних одиниць, визначити композиційні осі і домінанти, виявити загальну архітек­турно-ландшафтну структуру парку і прилеглих територій і на цій основі визначити основні напрямки заходів, які забезпечують збе­реження або поліпшення естетичних якостей довкілля.

Основними засобами естетичної організації території є регулю­вання змін естетичних якостей ландшафтів або умов їх зорового сприйняття. Специфіка і інтенсивність естетичної дії ландшафтів оцінюється:

♦ за ступенем перетворення людиною природного середовища;

♦ за ступенем однорідності (монотонний, маловиразний естетич­ний тип ландшафту — дрібнолісся, полонина тощо; мальовничий — естетично виражене поєднання різних компонентів ландшафту; ха­отичний — перевантажений різновидністю; естетично маловираз­ний тип ландшафту — блідий тощо;

♦ за експертними оцінками спеціалістів або за даними соціоло­гічного обстеження, за ступенем естетичної цінності (унікальні, рід­кісні, привабливі, малопривабливі, непривабливі, деградовані);

♦ за особливостями і кількістю поєднання основних ландшафто-утворювальних чинників (мальовничих лісів, виразного рельєфу, водойм і водотоків, з урахуванням наявності естетично виразних архітектурних об'єктів або панорам).

Для практичних цілей проектування найбільше значення має оцінювання території за експертними висновками і даними соціоло­гічних обстежень, ступенем перетворення людиною природного се­редовища, особливостями і кількістю поєднань основних ландшаф-тоутворювальних чинників. Відповідно до цих чинників естетичну цінність організації території можна диференціювати таким чином:

♦ поєднання всіх основних ланок — мальовничих лісів, вираз­ність рельєфу, водойм і водотоків, виразних архітектурних об'єктів і панорам;

♦ поєднання двох чинників — рельєфу і лісів; рельєфу і водойм; водойм або водотоків і лісів; виразних архітектурних об'єктів і пано­рам в поєднанні з лісами або водотоками і водоймами;

♦ наявність будь-якого одного чинника — лісів, рельєфу, водойм і водотоків виразних архітектурних панорам;

♦ відсутність сприятливих в естетичному відношенні ландшафт­них чинників — плоскі за рельєфом, безлісові і віддалені від водойм і водотоків території.

Така диференціація дає змогу порівнювати окремі площі, що конкурують між собою, за естетичним критерієм з урахуванням час­тки території ландшафтів різного рівня цінності (вираженої у відсотках до загальної площі). При визначенні естетичної значу­щості того чи іншого ландшафту важливо враховувати ступінь його контрастності відносно загального «фону». Слід також зважати на особливу привабливість земельних ділянок, які межують з ландшаф­том (лісові галявини, підніжжя гір тощо).

Естетичне оцінювання ландшафтів неможливе без вивчення умов їх зорового сприйняття. Особливу увагу треба приділяти тери­торіям, які відносно частіше потрапляють у поле зору груп людей. Це, як правило, земельні ділянки в просторі, які прилягають до місць масового скупчення людей. Виявлення територій, які най­більше проглядаються, дає змогу вивчити ландшафтну ситуацію в зонах, де найбільш придатні місця для відпочинку і туризму. Тому доцільно визначати (на карті і в натурі) умови сприйняття найбі­льших і найважливіших об'єктів. Особливості умов зорового сприй­няття території диференціюються:

♦ за ступенем «відкритості-закритості» (у лісах, на закритих зниженнях рельєфу);

♦ напіввідкриті (на галявинах лісових масивів);

♦ відкриті (поле);

♦ за візуальною значущістю (із зон масового відпочинку). Територіальні межі архітектурно-ландшафтного оцінювання

мають виходити за межі парку, який проектується, його завдання конкретизуються відповідно до специфіки ситуації. В процесі проек­тування слід виділяти три послідовних етапи:

1) передпроектний, завдання якого полягає в забезпеченні про­ектанта у вихідній інформації. На цьому етапі вивчають специфіку організації території, визначають конкретну мету, територіальні межі проведення архітектурно-ландшафтного оцінювання, виявля­ють його основні критерії, кількісні та якісні характеристики і ди­ференціацію території за прийнятими показниками;

2) проектний, на якому формуються і відбираються варіанти про­ектного рішення (в тому числі рекомендації щодо архітектурно-ландшафтної організації території) на основі оцінювання, проведе­ного на попередньому етапі. Проектні пропозиції щодо архітектур­но-ландшафтної організації території використовують у складі ком­плексного зонування рекреаційної зони;

3) естетичне оцінювання організації території як складова систе­ми архітектурно-ландшафтних центрів, ліній, зон і ділянок. Як центри розглядають майданчики, які розміщені в місцях розкриття панорам, як лінії — туристські маршрути, з яких потім пішоходи можуть спостерігати навколишню панораму. Видові майданчики — місця масового огляду, які диференціюють: за особливостями місця розташування (видові майданчики на транспортних магістралях різного значення або на туристичних маршрутах); за рівнем есте­тичної цінності панорам; за інтенсивністю потоку глядачів (за рік, в пікові періоди). Лінії — траси масового огляду, що диференціюють­ся за видами руху (пішохідні, транспортні) та за інтенсивністю по­току пішоходів або пасажирів.

Територіальну структуру мережі центрів і ліній розглядають як каркас архітектурно-ландшафтної структури, яка визначає умови зорового сприйняття ландшафтів. Архітектурно-ландшафтні зо­ни — типи ландшафтів, які диференціюють за їх естетичною цінніс­тю в поєднанні із зонами їх зорового сприйняття, а також трас масо­вого огляду, диференційовані за їх значущістю.

На основі архітектурно-ландшафтної структури розробляють проектні рішення з:

♦ формування естетично організованих силуетів і панорам, які сприймаються з основних виділених центрів і трас масового огляду;

♦ підтримання естетичних якостей найцінніших із виділених ландшафтів через організацію архітектурно-ландшафтних заповід­ників, заказників і охоронних зон, реставрації пам'ятників архі­тектури тощо;

♦ підтримання і поліпшення умов зорового сприйняття ландша­фтів, які є естетичною цінністю, встановленням обмежувальних ре­жимів землекористування в зонах огляду, проведенням заходів що­до відкриття огляду (організація рельєфу, вирубування малоцінних насаджень тощо), зміни місцезнаходження оглядових майданчиків або трас масового огляду на окремих ділянках;

♦ обмеження можливостей зорового сприйняття непривабливих і деградованих ландшафтів проведенням заходів щодо закриття огляду (організація лісопосадок, загородження та ін.);

♦ рекультивації деградованих і поліпшення естетичних якостей непривабливих ландшафтів;

♦ обліку архітектурно-ландшафтних умов при виборі напрямків організації території ділянок масового відпочинку населення і тури­зму (розміщення рекреаційних комплексів і зон, формування пано­рам і силуетів та систем зелених насаджень).

Після цього розробляють черговість виконання робіт.

8.2.7. Обґрунтування основних природоохоронних рішень щодо зміни цільового призначення земель

Цільове використання земель змінюється в порядку затвердження проектів землеустрою органами, які ухвалюють рішення про ство­рення об'єктів природоохоронного призначення. З метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рос­линного світу, підтримання загального екологічного балансу, відпо­відно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» № 2456-ХІІ від 16 червня 1992 p., для окремих земельних територій встановлюється особливий режим охорони, відтворення і вико­ристання природних ресурсів.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду зберігаються завдяки:

♦ встановленню заповідного режиму;

♦ організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об'єктів;

♦ проведенню комплексних досліджень з метою розроблення на­укових основ їх збереження та ефективного використання;

♦ додержанню вимог щодо охорони територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду під час здійснення господарської, управ­лінської та іншої діяльності, розроблення проектної і проектно-планувальної документації, землеустрою, лісовпорядкування, про­ведення екологічних експертиз;

♦ запровадженню економічних важелів стимулювання їх охоро­ни тощо.

Територія природних парків визначається за ступенем збереження екосистем, можливим рівнем рекреаційного навантаження, різнови­дом фізико-географічних умов, віддаленістю від населених пунктів тощо. Природний парк державного значення має займати в середньо­му від 10 до 100 тис. га, природні парки місцевого значення доцільно організовувати із розрахунку 0,1 га на одного жителя області. Доціль­но, щоб на охоронні території всіх видів припадало не менше ніж 30 % території парку. Всі охоронні території повинні мати охоронні зони, в яких встановлюється певний режим землекористування.

Землі заповідників повністю вилучаються з господарського кори­стування та іншої діяльності, яка порушує їх режим як на території самого заповідника, так і в межах встановленої навколо нього охо­ронної зони.

До комплексу заходів щодо охорони важливих компонентів ланд­шафту, який забезпечує естетичну цінність, входять:

♦ рекультивація порушених земель;

♦ приведення в порядок смуг відведення, примагістральних та інших територій;

♦ створення належних умов панорамного огляду місцевості при переміщенні.

Основними завданнями охорони рослинності є:

♦ аналіз стану природної рослинності, виявлення видів рослин, які підлягають охороні, виявлення зон з особливими екологічними умовами (підвищеного антропогенного навантаження);

♦ виявлення диспропорції й недоліків у системі лісовідновлення. Збереження цінних, рідкісних і тих, які зникають, видів рослин

забезпечується комплексом заходів правового і біологічного ха­рактеру:

♦ раціональним використанням флори і боротьбою з браконьєр­ством;

♦ забороною збирання і псування рідкісних і тих, які зникають, видів рослин;

♦ створення заказників.

Система заходів щодо боротьби зі шкідниками лісів передбачає біологічні, хімічні та інтегровані методи, а також лісогосподарські заходи.

Пожежна небезпека збільшується в місцях масового відпочинку населення, вздовж доріг тощо. Тут проводять профілактичні заходи.

Завдання охорони тваринного світу складається з:

♦ виявлення основних проблемних ситуацій і ареалів на основі проведених обстежень і аналізу та прогнозу стану тваринного світу і складу фауни;

♦ розроблення рекомендацій щодо підтримання максимально можливого видового і ценотичного різноманіття екосистем, що за­безпечує збереження генофонду (під максимально можливим розу­міють комплекс видів і асоціацій, які історично склалися на певній території і максимально використовують її екологічну місткість);

♦ розроблення пропозицій щодо раціонального використання ре­сурсів тваринного світу.

Заходи з охорони природних біоценозів, а також конкретних ви­дів тварин та їх відтворення, поділяють на організаційні, проектно-вишукувальні і біотехнічні.

Організаційні заходи передбачають цілий комплекс рекомен­дацій, обмежень і заборон, які регламентують строки, способи, мас­штаби і місця полювання, вилову риби та ін.

Проектно-вишукувальні заходи полягають у зонуванні (органі­зації) території з основних видів використання біологічних ресурсів і містять пропозиції щодо організації мисливських, звірівничих, риб­ницьких господарств, а також заповідників і заказників. Першоряд­ну роль відіграють заповідники і заказники, в яких зберігається весь комплекс умов, що забезпечують нормальне існування і охоро­ну видів та асоціації тварин.

Біотехнічні заходи поділяють на дві категорії: 1) зі збереження і збільшення місткості угідь; 2) з надання прямої допомоги тваринам і поліпшення їх якісних характеристик.

Цільове використання земель рекреаційного призначення ви­значається на основі класифікації придатності їх для таких цілей. Класифікацію земель щодо їх використання для цілей відпочинку населення і відтворення природної фауни здійснюють на землях, придатних і непридатних для сільського та лісового господарств. Вона дає можливість визначити, якою мірою ці землі можна вико­ристовувати для відпочинку населення. Придатність земель для організації зон відпочинку визначається якістю певних видів рек­реаційних ресурсів, використання яких не погіршує довкілля. Якість земель, які використовуються в рекреаційних цілях, можна виміряти кількістю днів, упродовж яких відпочивальники викорис­товують одиницю земельної площі для відпочинку. Отже, придат­ність земель розрізняють за інтенсивними і екстенсивними форма­ми відпочинку. При інтенсивних формах відпочинку відносно біль­ша кількість людей може перебувати на одиниці території, тоді як екстенсивна форма відпочинку потребує відносно більших територій на одну людину.

Метою класифікації є визначення якості і кількості земельних ресурсів, які можна використати в цілях відпочинку. Залежно від можливої інтенсивності використання в цілях відпочинку виділя­ють сім класів земель.

Клас І. Землі можна високоактивно використовувати в рекреа­ційних цілях упродовж року для однієї або кількох інтенсивних форм відпочинку (популярні ландшафти або схили гір, хвойні ліси).

Клас II. Землі можна високоактивно використовувати впродовж року для однієї або кількох форм відпочинку.

Клас III. Землі можна помірно активно використовувати для відносно інтенсивних форм відпочинку.

Клас IV. Землі придатні для середньоактивного використання впродовж року при екстенсивних формах відпочинку.

Клас V. Землі придатні для середньонизького використання впродовж року при екстенсивних формах відпочинку.

Клас VI. Землі придатні для низького використання впродовж року при екстенсивних формах відпочинку.

Клас VII. Землі практично неможливо використовувати в рек­реаційних цілях.

Крім класів, у цю класифікацію введено підкласи, які характе­ризують вид можливого використання земель: джерела лікувальних вод; райони для створення сучасних гірськолижних центрів; райони хвойних лісів для створення оздоровчих центрів; землі, вкриті при­вабливою рослинністю; історичні місця і місця доісторичних розко-

пок; території, придатні для організації кемпінгів у гірських райо­нах; райони, які можна використати для насолоди цікавими фор­мами рельєфу; невеликі водойми і гірські річки; території, підготов­лені для відпочинку сімей або інших видів рекреаційного викорис­тання (туристичні або мисливські будиночки); райони, які ви­користовують для спостережень у природних умовах за гірськими тваринами; райони різних культурних ландшафтів, які цікаві з со­ціальної, лісогосподарської, сільськогосподарської точок зору; райо­ни з різноманітним рельєфом, які можна використати для пішохід­ного туризму, вивчення природи або які становлять інтерес з есте­тичного погляду; вдалі місця спостереження за краєвидом; різні чинники, які можна використати для цілей відпочинку; береги рі­чок, придатні для пляжів; постійні місця відпочинку в приміських зонах.

При створенні рекреаційного комплексу в складі парку про­водять інвентаризацію земельних ресурсів на предмет їх природної придатності для цих цілей згідно з наведеною класифікацією.

Для визначення першочергових заходів з охорони і використання природних ресурсів парку й прилеглих землекористувань, своєчасно­го врахування екологічних чинників при визначенні цільового при­значення земель проводять інженерно-екологічне зонування терито­рії, щоб виявити найнесприятливіші (критичні), несприятливі, обме­жено сприятливі і сприятливі земельні ділянки з метою охорони на­вколишнього природного середовища. Інженерно-екологічні зони одержують інтеграцією покомпонентних схем (після їх суміщення одна з одною) і спеціальних аналітичних схем, які характеризують геохімічну активність ландшафту і його стійкість до фізичних наван­тажень, а також локалізацію антропогенних навантажень. Загальні критерії виділення інженерно-екологічних зон наведено в табл. 8.11.

Результати інженерно-екологічного зонування використовують у двох напрямах — як складову інформації про землі при визначенні їх цільового призначення і при оцінюванні екологічних проблем, які виникають на певних територіях (при виявленні проблемних ситуацій, просторової локалізації природоохоронних або протиеро­зійних заходів, визначенні черговості їх виконання). Під проблем­ною ситуацією розуміють такий локальний стан довкілля або його окремих компонентів і чинників, які в гірший бік відрізняються від нормативних. Гострота проблемної ситуації визначається на основі експертного оцінювання.

На завершальному етапі вирішення цього питання розробляють систему природоохоронних заходів, які характеризуються комплек­сністю, спеціалізацією і цільовою направленістю. Основні принципи охорони і використання різних видів пам'яток природи, історії і культури полягають у наступному:

Таблиця 8.11. Критерії і виділення інженерно-екологічних зон, рекомендований напрям господарського використання земель

Інженерно-екологічні зони (по варіантах)	Стан компонентів природного середовища			Рекомендований режим використання земель
	Водний басейн	Ґрунтово-рослин­ний по­крив	Лісові ресурси
Найнесприятли-віша (критична) 1 2 3 4	Н Н С ОабоС	Н Н Н ОабоС	Н ОабоС Н Н	Повне обмеження зростан­ня і стабілізація антропо­генних навантажень по всій території зони. Прове­дення широкого комплексу природоохоронних заходів у першу чергу
Несприятлива (Н) 1 2 3 4	Н ОабоС ОабоС Н	ОабоС Н ОабоС Н	ОабоС Н Н ОабоС	Обмеження зростання і ста­білізація антропогенних на­вантажень на компоненти природного середовища, які перебувають у незадовіль­ному стані. Проведення природоохоронних заходів у другу чергу
Обмежено спри­ятлива (0) 1 2 3	ооо	ООО	ООО	Стабілізація антропоген­них навантажень на еле­менти середовища, які перебувають у найважчих умовах. Застосування до них першочергових заходів
Сприятлива (С) 1 2 3 4	с 0 с с	ооо о	ооо о	Обмеження антропогенних навантажень не потрібне (за винятком охоронних зон). Природоохоронні заходи проводять за потре­бою

♦ об'єкти для охорони, а також будь-які заходи з охорони та їх використання слід вибирати з урахуванням цінності пам'яток при­роди, історії і культури, місця в розвитку культури, композиційної ролі, естетичності довкілля і сучасного стану;

♦ збереження пам'яток природи, історії і культури передбачає врахування впливу природно-кліматичних і антропогенних дій, і пов'язані з цим збитки мають бути зведені до мінімуму;

♦ система охорони і використання пам'яток має бути комплекс­ною, тобто поєднувати інтереси охорони пам'яток і потреби сучасно­го соціально-економічного розвитку, враховуючи, що із господарсь­кого використання вилучаються значні площі земель.

Розроблення підрозділу охоплює такі етапи:

♦ вивчення пам'яток природи, історії і культури та їх довкілля на землях природного парку і прилеглих територіях;

♦ складання переліку пам'яток і їх класифікація з метою охо­рони і використання;

♦ розроблення пропозицій щодо створення системи охорони і ви­користання пам'яток відповідно до основних принципів охорони.

На аналітичному етапі розроблення підрозділу потрібно най­повніше ознайомитися з наявними матеріалами державних органів охорони пам'яток природи, історії і культури археологічних і етно­графічних експедицій, краєзнавчих музеїв, архівів, місцевих това­риств охорони пам'яток. Наступний етап — обстеження в натурі всіх виявлених пам'яток. При цьому вивчають можливості одночасної охорони природних ландшафтів, збереження яких є необхідною умовою збереження пам'ятки. Найважливіше значення мають такі дані про пам'ятки:

1) вид пам'ятки, характер її першочергового значення, вік;

2) ступінь збереження і характер сучасного стану;

3) цінність пам'ятки (історична, наукова, художня, естетична, екологічна та індивідуальна);

4) композиційна роль у природному ландшафті, ступінь збере­ження зв'язків з ландшафтом і самого ландшафту;

5) умови зорового сприйняття пам'ятки, її доступність і близь­кість до основних транспортних ліній, баз відпочинку, санаторіїв, туристичних комплексів тощо;

6) характер навколишнього природного середовища і ступінь йо­го реального або потенційного впливу на пам'ятку.

Пропозиції щодо просторової організації охорони і використання пам'яток природи, історії і культури полягають у:

♦ складанні і погодженні з державними органами охорони пам'яток карти-схеми їх розміщення на території природного парку і прилеглих землях;

♦ розробленні рекомендацій щодо розвитку соціально-культур­них і господарських функцій у зонах зосередження пам'яток;

♦ встановленні меж зон охорони пам'яток і виробленні про­позицій щодо режиму утримання територій, які охороняються. Все­редині зон охорони виділяються підзони регулювання можливого будівництва і охорони природного ландшафту. Підзони охорони природного ландшафту диференціюються за допустимими наван­таженнями і видами антропогенних дій.

Розробляючи пропозиції щодо використання пам'яток природи, історії і культури, потрібно правильно визначити нову функціона­льну роль земельних ділянок, де вони розміщені, з узгодженням цілісної системи природного парку. Форма використання пам'яток природи, історії і культури мас відповідати таким вимогам:

♦ нова функціональна структура повинна вкладатися в просто­рову структуру пам'ятки і природного парку;

♦ нова функція не повинна негативно впливати на збереження пам'ятки;

♦ між новою функцією і художньо-естетичними якостями не по­винно виникати невідповідності.

На заключному етапі планують обсяги і послідовність реставра­ційних та інших робіт, пов'язаних із охороною та виконанням нової функції пам'ятки.

8.2.8. Обґрунтування розвитку природоохоронних, рекреаційних, науково-дослідних, естетичних та інших природних комплексів і об'єктів

У межах перспективного соціального планування народного гос­подарства регіону, як і України в цілому, визначають три ступені територіальних соціальних проблем:

1) підвищення рівня життя населення, виходячи із умов соціаль­но-економічного стану держави;

2) створення матеріальної бази для вирівнювання територіальних відмінностей у сфері соціального розвитку, а саме формування соціа­льно-економічної інфраструктури, яка відповідала б спектру потреб;

3) цілеспрямований розвиток таких співвідношень у рівні життя населення, які забезпечили б оптимальні умови для розв'язання економічних проблем з урахуванням територіальних особливостей.

Основна мета цього підрозділу полягає у визначенні ра­ціонального масштабу розвитку суспільних відносин щодо організа­ції охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів для під­вищення працездатності, здоров'я і культурно-естетичного рівня населення, тобто виконання соціальної проблеми третього ступеня. Для досягнення поставленої мети потрібно:

♦ зробити кількісний і якісний аналіз розвитку оздоровчих галу­зей у регіоні за кілька років, стану природоохоронної справи;

♦ виявити тенденції впливу різних чинників на рівень життя насе­лення, його здоров'я і побудувати необхідні формалізовані залежності;

♦ зіставити нормативи потреби рекреаційних ресурсів із їх наяв­ністю і обсягом;

♦ обґрунтувати цільові орієнтири і прогноз розвитку природо­охоронних, рекреаційних, естетичних та інших комплексів і об'єктів;

♦ визначити розміри відповідних основних фондів, капітальних вкладень, обсяги будівельно-монтажних робіт, потрібних для ство­рення природного парку;

♦ дати синтез гіпотез і визначити діапазон найвірогідніших рі­шень у сфері прогнозу перспектив розвитку індустрії оздоровлення і відпочинку населення.

По науково-дослідних об'єктах розглядають проблеми розвитку і розміщення стаціонарів моніторингу навколишнього природного середовища, який є системою спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан навколи­шнього природного середовища, прогнозування його змін та розроб­лення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управ­лінських рішень.

На території національних природних парків спостерігають за:

♦ станом і забрудненістю поверхневих вод;

♦ станом ґрунтів і рослинного покриву;

♦ станом лісів;

♦ станом фауни парку;

♦ станом ландшафтів;

♦ станом пам'яток природи, історії і культури;

♦ станом і змінами у рекреаційних ресурсах.

Організація і ведення моніторингу навколишнього природного середовища на території парку полягає в:

♦ розробленні (визначенні) переліку показників для діагностики стану довкілля;

♦ визначенні мережі пунктів контролю (ПК) і точок спостере­ження за раціональним використанням і охороною природних ре­сурсів;

♦ визначенні територій (ділянок), які потребують ведення опера­тивного (кризового) моніторингу природних ресурсів;

♦ нанесенні даних моніторингу довкілля на картографічні мате­ріали і вироблення управлінських рішень;

♦ розробленні техніко-економічною обґрунтування витрат на ор­ганізацію і ведення моніторингу.

По всіх комплексах та об'єктах розробляють схеми розвитку будів­ництва і капітальних вкладень.

8.2.9. Інженерно-технічне облаштування території

Транспорті системи, які обслуговують населені пункти в межах розміщення природного парку, є одночасно і його транспортною сис­темою. У цьому підрозділі висвітлюються такі питання:

♦ загальна характеристика сучасного стану транспортної мережі регіону, який обслуговуватиме парк на його території;

♦ аналіз і оцінювання транспортної забезпеченості території, до­ступності основних центрів проживання населення;

♦ виявлення проблем і недоліків в організації транспортних зв'яз­ків із урахуванням перспективи розвитку рекреаційної зони парку;

♦ розроблення проектних пропозицій щодо формування єдиної транспортної системи обслуговування потреб природного парку.

Розроблення пропозицій щодо комплексного і раціонального ви­користання енергетичних ресурсів на території парку і складання принципової схеми її енергопостачання, яке забезпечує потреби оздоровчих об'єктів і виробництва на першу чергу і розрахунковий період, передбачає:

♦ дати характеристику енергоресурсів, енергетичної мережі і си­стеми території парку та прилеглих територій;

♦ виявити недоліки і диспропорції в існуючій структурі енерго­постачання, в енергетичному господарстві і визначити шляхи їх усу­нення;

♦ розрахувати енергоспоживання на першу чергу і на розрахун­ковий період;

♦ скласти енергетичні баланси;

♦ розробити пропозиції щодо енергопостачання зон масового від­починку населення, об'єктів лісового і сільського господарств та ви­робничої зони парку.

Пропозиції щодо раціонального і комплексного використання вод­них ресурсів парку, а також рекомендації з водопостачання і утилі­зації відходів зон масового відпочинку населення передбачають:

♦ задоволення потреб відпочивальників і туристів водою норма­тивної якості;

♦ ефективне знезараження і утилізація господарсько-побутових стоків;

♦ забезпечення економічної і екологічної ефективності проект­них водогосподарських заходів.

Усі ці завдання розв'язують у такій послідовності:

♦ проводять аналіз водних ресурсів, який полягає в оцінюванні природних і прогнозних експлуатаційних ресурсів поверхневих і за потреби підземних вод і в оцінюванні території за умовами водоза-безпечення і водовідведення;

♦ характеризують найважливіші існуючі водогосподарські сис­теми і споруди в зоні природного парку, виявляють їх недоліки і диспропорції у водозабезпеченні і водовідведенні, вивчають можли­вості їх використання для соціально-культурних об'єктів парку;

♦ за вихідними даними підрозділів (розвиток природоохорон­них, рекреаційних, науково-дослідних та інших природних ком­плексів і об'єктів; розвиток підприємств суміжних галузей з вико­ристання сільськогосподарських і лісогосподарських угідь) визна­чають обсяги водоспоживання і стічних вод на першу чергу і роз­рахунковий період;

♦ розробляють принципові схеми водопостачання і водовідве­дення для зон масового відпочинку населення і виробничих;

♦ обґрунтовують доцільність структури водопостачання і водовід­ведення і складають орієнтовний водогосподарський баланс із ура-

хуванням розподілу водних ресурсів і їх охорони від забруднення та виснаження.

8.2.10. Розвиток землекористування суміжних галузей

Із створенням національного природного парку змінюється ці­льове призначення (використання) земель. Тому на території парку лісове і сільське господарства набувають статусу допоміжних галу­зей, господарська діяльність в яких здійснюється з додержанням вимог щодо охорони природних ресурсів. Зокрема, в заповідній зоні забороняється порушувати ґрунтовий покрив і гідрологічний режим, розробляти корисні копалини, руйнувати геологічні відшарування, застосувати хімічні засоби, всі види лісокористування, заготовляти кормові трави, лікарські та інші рослини, квіти, насіння, очерет, випасати худобу, виловлювати і знищувати звірів і птахів тощо. В рекреаційній зоні не дозволяються рубки лісу головного користу­вання, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони.

У підрозділі обґрунтовується переорієнтація цих галузей і розви­ток інших, які не зумовлюють зниження рекреаційної цінності те­риторії парку.

8.2.11. Природоохоронні заходи

У функціональному відношенні система природоохоронних за­ходів складається з таких заходів:

♦ гігієнічних, які забезпечують нормативну базу і контроль за довкіллям на рівні гігієнічного моніторингу;

♦ технологічних, які гарантують локалізацію, очищення тощо від­ходів, запровадження безвідходних технологій;

♦ біологічних, які виконують компенсувальну роль в екосистемі «Земля» і спрямовані на відтворення біологічних ресурсів та охоп­люють лісобіоагротехнічні та інші заходи;

♦ інженерних (насамперед інженерної підготовки території), які сприяють стабілізації навколишнього природного середовища (гід­ротехнічні тощо);

♦ землевпорядних, які забезпечують просторовий базис системи, яка сприяє раціональному перерозподілу антропогенних наванта­жень по території і, отже, є інтегруючою основою системи природо­охоронних заходів у цілому;

♦ організаційних, які передбачають заходи щодо реалізації про­ектних пропозицій з охорони довкілля, створення управлінських структур, матеріально-технічне забезпечення тощо.

Розроблення системи природоохоронних заходів починається пі­сля виявлення проблемних ситуацій, у межах яких формуються мі-кросистеми цих заходів, оскільки ліквідувати її можна різними спо­собами (із розробленням кількох варіантів). Після оцінювання ефек­тивності кожного варіанта (способу) із них вибирають базовий (основ­ний), який є основою проекту природоохоронних заходів. Після цьо­го здійснюють кінцеве узгодження цілей з ресурсами.

8.2.12. Техніко-економічні показники

Показники, отримані в процесі розроблення техніко-економіч-ного обґрунтування, зведено в табл. 8.12. Вони характеризують про­ектні рішення щодо створення або внесення змін у відповідний об'єкт землеустрою.

Таблиця 8.12. Техніко-економічні показники обґрунтування створення національного парку

Показник	Кількість
	На час складання ТЕО	ЗаТЕО
Територія парку, тис. га
у тому числі:
по категоріях земель:
сільськогосподарського призначення
природоохоронного призначення
рекреаційного призначення лісового фонду водного фонду
по землекористувачах:
національного парку
державних лісогосподарських підприємств
колективних сільськогосподарських підприємств Лісистість території, %
Склад земельних угідь, тис. га:
ріллі
сіножатей
пасовищ
Всього:
сільськогосподарських угідь
лісів
чагарників боліт
під водою
під дорогами і прогонами під будівлями
Всього земель
Землі у власності, тис. га:
державній
колективній
приватній

Продовження табл. 8.12

Показник	Кількість
	На час складання ТЕО	ЗаТЕО
Землі функціонального призначення, тис. га: заповідна зона зона регульованої рекреації зона стаціонарної рекреації господарська зона Гранично допустимі рекреаційні місткості, тис. чол. із них: 1-го етапу у тому числі: заклади туризму і відпочинку екскурсантів Оцінювання природно-ресурсного потенціалу, млн грн: рекреаційного лісового водного Транспорт Енергопостачання Водопостачання Капітальні вкладення

Контрольні запитання і завдання

1^ Склад і зміст техніко-економічних обґрунтувань. 2^ Ме­тодика розроблення техніко-економічного обґрунтування створення національних (регіональних) природних парків. 3. Показники оцінювання природних умов і ресурсів при роз­робленні техніко-економічного обґрунтування створення наці­ональних (регіональних) природних парків. 4^ Методика оці­нювання структури використання земельних ресурсів. 5^ Ме­тодика оцінювання використання земель лісового фонду в техніко-економічному обґрунтуванні створення національних (регіональних) природних парків. 6^ Методика оцінювання стану та пропозиції щодо використання земель сільськогоспо­дарського призначення в техніко-економічному обґрунтуванні створення національних (регіональних) природних парків. 7. Методика оцінювання землекористування об'єктів туризму, відпочинку, санатор­ного лікування в техніко-економічному обґрунтуванні створення національних (регі­ональних) природних парків. 8^ Методика природоохоронного і рекреаційного оціню­вання природних ресурсів та розроблення пропозицій щодо їх використання в техні­ко-економічному обґрунтуванні створення національних (регіональних) природних парків. 9^ Методика комплексного оцінювання землекористування в техніко-економічному обґрунтуванні створення національних (регіональних) природних пар­ків. 10. Методика оцінювання земель рекреаційного призначення та зміст плану­вання їх використання в техніко-економічному обґрунтуванні створення національ­них (регіональних) природних парків. 11. Методика естетичного оцінювання природ­них ландшафтів і проектування заходів щодо підвищення їх привабливості в техні­ко-економічному обґрунтуванні створення національних (регіональних) природних

€

парків. 12. Який порядок обґрунтування основних природоохоронних рішень із зміни цільового призначення земель у техніко-економічному обґрунтуванні створення на­ціональних (регіональних) природних парків? 13. Який порядок обґрунтування роз­витку природоохоронних, рекреаційних, науково-дослідних, естетичних та інших природних комплексів і об'єктів у техніко-економічному обґрунтуванні створення національних (регіональних) природних парків? 14. Зміст інженерно-технічного об­лаштування території у техніко-економічному обґрунтуванні створення національ­них (регіональних) природних парків. 15. Методика обґрунтування розвитку земле­користування суміжних галузей у техніко-економічному обґрунтуванні створення національних (регіональних) природних парків. 16. Методика обґрунтування приро­доохоронних заходів щодо створення національних (регіональних) природних парків. 17. Зміст техніко-економічних показників у техніко-економічному обґрунтуванні створення національних (регіональних) природних парків.

Частина III

СКЛАДАННЯ ПРОЕКТІВ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ЗЕМЛЕУСТРОЮ

♦ Складання проектів установлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень

♦ Складання проектів організації

та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природо­охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення

♦ Складання проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових

♦ Складання проектів відведення земельних ділянок

Розділ 9

СКЛАДАННЯ ПРОЕКТІВ УСТАНОВЛЕННЯ І ЗМІНИ МЕЖ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИХ УТВОРЕНЬ

9.1. Основні вимоги до складання проектів установлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень

9.1.1. Правові вимоги до проектування землекористування адміністративно-територіальних утворень

За роки земельної реформи відбулися значні зміни у формах власності на землю і формах господарювання на ній. Постійно ви­никають нові землекористування або впорядковуються існуючі. Нові форми земельних відносин, такі як купівля-продаж, дарування, оренда, успадкування тощо, потребують більш динамічного обігу земель. Диференціація плати за землю в межах населених пунктів і поза їхніми межами, по територіях місцевих рад передбачає чітке встановлення меж адміністративно-територіальних утворень.

Для організації управління на різних регіональних і місцевих рівнях велике значення має інформація про напрями розвитку те­риторій, яка дає змогу при ухваленні рішень всебічно враховувати довгострокові наслідки цих рішень з тим, щоб вони не суперечили інтересам територіальних громад, регіонів і держави в цілому.

Проект встановлення (зміни) меж адміністративно-територіаль­них утворень розробляють у випадках створення нових, об'єднання, розподілу, приєднання, збільшення або зменшення площі існуючих адміністративно-територіальних утворень. Нині процес створення нових, об'єднання, розподілу тощо адміністративно-територіальних утворень відбувається переважно на рівні або в межах адміністра­тивних районів, у складі яких створюються або змінюються межі сільських (селищних) рад і населених пунктів.

Адміністративно-територіальний устрій України — це тери­торіальна організація нашої країни з розподілом її на адміністратив­но-територіальні утворення (одиниці), що є частиною її єдиної те­риторії, просторовою основою організації й діяльності місцевих ор­ганів державної влади й самоврядування. Такий розподіл ґрунту­ється на засадах єдності й цілісності території держави, поєднання централізації та децентралізації при здійсненні державної влади,

збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів із ураху­ванням їх історичних, географічних, економічних, екологічних і де­мографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Систему адміністративно-територіального устрою складають ад­міністративно-територіальні одиниці: села, селища, міста, райони в містах, райони, області, Автономна Республіка Крим. Вони станов­лять частини території України, що є просторовою базою організації й діяльності місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування.

Територія кожного адміністративно-територіального утворення мас свої межі — умовні лінії, що відокремлюють її від інших терито­рій, їх установлюють і змінюють на підставі проектів землеустрою, розроблених державними та іншими землевпорядними організаці­ями відповідно до техніко-економічних обґрунтувань їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.

Межі не є постійними. З розвитком населених пунктів і збіль­шенням кількості їх жителів вони можуть змінюватися за рахунок залучення нових земельних ділянок у межі адміністративно-тери­торіальних утворень. Рішення про встановлення й зміну меж райо­нів і міст ухвалює Верховна Рада України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севасто­польської міських рад.

Наприклад, у лютому 2002 р. відповідно до постанови Верховної Ради України було змінено межі м. Одеси.

Рішення про встановлення й зміну меж сіл, селищ ухвалюють Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради за поданням районних і сільських, се­лищних рад.

Межі районів у містах установлюються і змінюються на підставі рішень міських рад, ухвалених за поданням відповідних районних у містах рад. Слід зазначити, що висновки про встановлення й зміну меж сіл, селищ, районів, районів у містах і міст можуть підготовля­ти також місцеві державні адміністрації міст.

Внесення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району в місті не тягне припинення прав власності й користування цими ділянками. Правовий режим таких ділянок можна змінити тільки у разі їх вилучення (викупу), що відбувається відповідно до норм Земельного кодексу України.

Відповідно до проекту Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій України» межі адміністративно-територіаль­них утворень встановлюватимуться: на суші — по характерних точ­ках і лініях рельєфу; на водоймах гідровузлів та інших штучних водойм — відповідно до ліній меж, що проходили на місцевості до їх заповнення; на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та ін-

іпих спорудах, що проходять через ділянки судноплавних і несудно­плавних річок, — по середині цих споруд або по їх технологічній осі незалежно від проходження меж на воді.

Як відомо, населення будь-якої країни зосереджується в межах заселених земельних територій. При цьому земельні ресурси для нього — найважливіший природний засіб життєдіяльності і природ­на умова життєзабезпечення. Водночас вони є просторовим опера­ційним базисом, тобто місцем розташування жителями сільської місцевості й городянами своїх житлових, соціальних, виробничо-господарських, побутових та інших об'єктів.

У Концепції стійкого розвитку населених пунктів, схваленій По­становою Верховної Ради України «Про концепцію сталого розвитку населених пунктів» № 1359 від 24 грудня 1999 p., визначено основні напрями державної політики у сфері подальшого розвитку інфра­структури міст, селищ і сіл, їх планування, благоустрою тощо. При цьому значну роль приділено раціональному використанню і належ­ній охороні земельних ресурсів. Певною мірою Концепція вплинула і на правовий статус заселених земель. У цьому документі їх визна­чено не як землі населених пунктів, а як землі житлової й громад­ської забудови. До таких земель належать земельні ділянки в ме­жах населених пунктів, які використовують для розміщення житло­вої забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загаль­ного користування. На відміну від земельного закону, який діяв ра­ніше, що охоплював відповідні правові режими всіх земель міст, се­лищ міського типу і сільських населених пунктів у їхніх межах і не приділяв уваги заселеним землям курортних, робочих, садових і дачних селищ, а також гірських і хутірських селищ, новий Земель­ний кодекс України закріплює ці землі як категорію земель житло­вої та громадської забудови, визначаючи таким чином основне ці­льове, а отже, і пріоритетне їх призначення.

Отже, до земель житлової та громадської забудови належать зе­мельні ділянки в межах населених пунктів, які використовують для розміщення об'єктів комунально-побутового й соціально-культурно­го призначення. При цьому новий Земельний кодекс України не визначає пріоритетність земель житлового будівництва або громад­ської забудови щодо їх використання. Важливим є те, що ці землі перебувають у межах населених пунктів і використовують переваж­но для цілей житлового будівництва і громадської забудови.

Порядок визначення меж міст, селищ і сіл через позначення їх межі, тобто встановлення зовнішньої межі, що відокремлює їхні зем­лі від інших категорій земель, у цілому не змінився. Складніше з розмежуванням земельних ділянок усередині меж населених пунк­тів, що використовуються не тільки для житлової та громадської забудови, а й для задоволення інших індивідуальних потреб насе-

лення. їх використовують з метою виділення рекреаційних терито­рій для забезпечення масового відпочинку населення, розвитку зв'язаної з цим соціально-культурної інфраструктури, зведення ко­мунально-транспортних об'єктів і прокладання комунікацій, здійс­нення виробничо-господарської діяльності тощо.

У результаті багатопланового використання земельних ресурсів населених пунктів відбувається «злиття» правових режимів викори­стання різних категорій земель, розташованих у їхніх межах. Безу­мовно, виділення серед земель населених пунктів земель житлової та громадської забудови унеможливило традиційний «подвійний» розподіл земельних ресурсів на землі населених пунктів (за місцем розташування) та інші землі (за основним їх цільовим призначен­ням). У новому Земельному кодексі України не визначено, на жаль, конкретні ознаки відмежування земель житлової та громадської забудови від інших категорій земель, що ускладнює дотримання встановленого правового режиму їх використання.

Доречно нагадати, що відповідно до Земельного кодексу України 1970 p.,наприклад, землі міст, придатні для найбільш багатоплано­вого використання, поділялися на п'ять груп. Законодавче визначен­ня правового статусу тієї чи іншої групи земель сприяло дотриманню відповідних правових режимів їх використання за цільовим призна­ченням і забезпеченню правових вимог, запропонованих для їх охо­рони. За останнє десятиліття використання земель населених пунк­тів визначається планом земельно-господарського устрою і містобудів­ною документацією, що ускладнює здійснення контролю за їх вико­ристанням за основним цільовим призначенням, не кажучи вже про дотримання природоохоронних вимог при їх відведенні та забудові.

На правовий режим використання земель житловою та громад­ською забудовою істотно впливає планування розміщення об'єктів індивідуального і громадського житлового фонду, забудова земель­них ділянок із виділенням садибних і здійснення безсадибного бу­дівництва.

Згідно із Земельним кодексом України присадибні земельні ді­лянки в містах, селищах і селах у встановлених розмірах можуть передаватися тільки громадянам і тільки для будівництва й обслу­говування житлового будинку, зведення господарських будівель та інших споруд. Це характерно переважно для сільської й селищної місцевості при спорудженні житлових будівель і господарських спо­руд на землях, що перебувають у приватній власності. У свою чергу, безсадибне розміщення об'єктів житлової забудови відбувається при зведенні багатоквартирних житлових будинків, як правило, у міс­тах, їх розташовують на землях житлової та громадської забудови державної або комунальної власності, наданих у постійне користу­вання підприємствам, установам і організаціям цих видів власності.

Розглянута категорія земель призначена не тільки для житлово­го будівництва, а й для громадської забудови. До такої забудови на­лежать громадські будинки, споруди та об'єкти установ освіти й охо­рони здоров'я, торгівлі і громадського харчування, соціально-куль­турних установ і підприємств побутового обслуговування, органів місцевого самоврядування тощо. Особливістю правового режиму зе­мельних ділянок, які використовують для зведення й експлуатації об'єктів громадської забудови, є підстава для користування. Це ви­значається призначенням цих земель для задоволення громадських потреб і публічних інтересів.

Призначення земель житлової та громадської забудови допускає не тільки експлуатацію існуючих будівель і зведення нових будин­ків і споруд, а й проведення їх капітального ремонту, реконструкції, реставрації, благоустрою території тощо. Тому житлове будівництво і громадська забудова на землях населених пунктів визначають комплексне використання земельних ділянок для формування жи­тлових кварталів, масивів і мікрорайонів у містах та інших населе­них пунктах.

На правовий режим земель житлової та громадської забудови впливає стан будівель і споруд, залежно від якого земельні ділянки можуть передаватися у власність або надаватися в постійне корис­тування чи оренду. В таких випадках їх надають для зведення, об­слуговування й експлуатації будівель і споруд.

У складі земель житлової та громадської забудови в межах насе­лених пунктів особливе місце належить землям, зайнятим іншими об'єктами загального користування, такими як вулиці, провулки, проїзди, дороги, площі, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, цвинтарі, місця знешкодження відходів. Згідно із Земельним кодек­сом України вони є землями комунальної власності, які не підляга­ють передачі у приватну власність. Це не виключає права власності держави на такі об'єкти, як будинки і споруди спортивних комплек­сів, навчальних закладів, органів державної влади, а отже, і на від­повідні земельні ділянки в межах населених пунктів.

Характерною ознакою правового режиму земель загального ко­ристування в межах міст, селищ і сіл є їх використання на основі як загального землекористування, тобто без закріплення за конкрет­ними землекористувачами, наприклад користування вулицями, провулками, проїздами, дорогами і площами, так і надання в спеці­альне користування комунальних підприємств, зокрема для скла­дування, утилізації й знешкодження комунально-побутових відхо­дів. Проте серед різноманіття загального користування землями житлової та громадської забудови існують визначені різновиди пра­вового режиму їх використання. Так, правовий режим використан­ня земельних ділянок, зайнятих зеленими зонами, лісопарками,

гідропарками, набережними і пляжами, відрізняється від правового режиму використання земель, відведених під цвинтарі й знешко­дження відходів.

До земель житлової та громадської забудови належать не тільки земельні ділянки, зайняті житловими і громадськими будівлями й об'єктами загального користування, а й ті, які підлягають забудові комунально-побутовими і соціально-культурними об'єктами й спо­рудами. Вони можуть перебувати в запасі і бути резервом земель­них площ для будівництва і благоустрою, зберігаючи статус земель житлової та громадської забудови.

Отже, землі житлової та громадської забудови неоднорідні за своїм складом. У межах населеного пункту вони в комплексі утворюють так звані сельбищні землі, які охоплюють земельні ділянки, зайняті жи­тловими будівлями і громадською забудовою, вулично-дорожніми і транспортно-комунікаційними мережами, а також землі загального користування. Неоднорідність цих земель позначається на правовому статусі земель міст, селищ та сіл і формує комплексний правовий ре­жим використання земель житлової та громадської забудови.

Землі житлової та громадської забудови згідно зі ст. 39 Земель­ного кодексу України використовують відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних станда­ртів і норм, регіональних та місцевих правил забудови. Проте вимо­ги, пропоновані до зазначених документів, передбачені не в Земе­льному кодексі України, а в містобудівних і планувальних законах. Найважливішими серед них є закони від 16 листопада 1992 р. «Про основи містобудування», від 20 квітня 2000 р. «Про планування і забудову територій», від 7 лютого 2002 р. «Про Генеральну схему планування території України» та ін.

У законодавчих актах міститься чимало положень, що дають змогу усвідомити сутність і зміст земельно-правових норм. Так, згід­но із Законом України «Про основи містобудування» № 2780-ХП від 16 листопада 1992 р. містобудівна документація — це текстові і графічні матеріали, якими регулюються планування, забудова та інше використання території. Відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій» № 1699-ІП від 20 квітня 2000 p., передбачається, наприклад, розроблення і затвердження схеми пла­нування забудови територій на місцевому рівні, що визначає потребу в зміні меж населених пунктів з метою розширення земе­льних площ для містобудівних потреб, зонування території й пла­нування структури її використання, а також доцільність розроблен­ня генеральних планів окремих населених пунктів.

Як зазначалося, систему адміністративно-територіального уст­рою складають адміністративно-територіальні одиниці: Автономна

Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища й села.

Села, селища, міста та їхні ради, райони в містах становлять пер­винний рівень адміністративно-територіального устрою. їхні межі встановлюють і змінюють обласні ради та Верховна Рада Автоном­ної Республіки Крим.

Райони становлять середній рівень адміністративно-територіаль­ного устрою і встановлення та зміна їхніх меж є компетенцією Вер­ховної Ради України.

Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь становлять верхній рівень адміністративно-територіального устрою, їхні межі встановлює та змінює Верховна Рада України.

Отже, адміністративно-територіальна одиниця — це частина те­риторії України, яка є земельно-територіальною основою для орга­нізації та діяльності місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

Межами Автономної Республіки Крим, області, району, рад, села, селища, міста, району в місті є умовно замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію республіки, області, району, села, селища, міста, району в місті від інших територій. їхні межі встанов­люються й змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, гене­ральної схеми, планування території України, схем планування те­риторії областей, районів і генеральних планів населених пунктів.

Межі цих територій відрізняються від («юридичних») меж земле­володінь і землекористувань. Це адміністративні межі, в яких здій­снюється управління земельними ресурсами. Вони мають кілька порядків:

1) межі Автономної Республіки Крим і областей;

2) межі районів і міст;

3) межі рад, сіл, селищ і районів у містах.

Ці межі частково встановлено, але більшість із них потребують уточнення, змін і кінцевого оформлення та затвердження. Методи встановлення цих меж потребують розроблення.

Отже, територіальний землеустрій з формування меж адмініст­ративно-територіальних утворень — це комплекс соціальних, еко­номічних, правових та технічних дій із визначення, встановлення, відновлення й закріплення на місцевості меж відповідних адмініст­ративно-територіальних одиниць.

У зв'язку з цим виникає питання, які землевпорядні дії у сучасних умовах належать до територіального землеустрою з межування земель адміністративно-територіальних утворень? У практиці сучасного зем­леустрою, в законодавстві застосовують поняття встановлення (віднов­лення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень.

Чим відрізняється термін «межування земель» від терміна «вста­новлення (відновлення) на місцевості меж». Установлення (віднов­лення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень здійснювалося за процедурою розроблення проектів міжгосподарсь­кого землеустрою, а саме затвердження проекту компетентним ор­ганом і є юридичним актом, який затверджує економічні рішення.

Водночас взагалі немає землевпорядної процедури визначення, встановлення й закріплення на місцевості меж Автономної Респуб­ліки Крим, областей, районів, міст. Недосконалою залишається така процедура щодо сільських, селищних рад та сільських населених пунктів. Тому насамперед потрібно:

♦ розробити відповідно до чинного законодавства класифікацію адміністративно-територіальних утворень (райони, області, населе­ні та ін.);

♦ розробити класифікацію територій з особливими режимами використання земель і спеціальних фондів.

При цьому методи межування і межові знаки мають бути різни­ми залежно від рангу об'єкта.

Таким чином, у складі територіального землеустрою слід окремо виділити землевпорядні дії з визначення, встановлення й закріп­лення меж, які є порядком вище від меж землеволодінь і землеко-ристувань (дод. З — 8). Бажано також, щоб адміністративні межі збі­галися з природними межами або межами землеволодінь.

Отже, межування земель — це землевпорядні дії з установлення, зміни, юридичного і технічного оформлення меж та визначення площ адміністративно-територіальних утворень, територій із особливими режимами використання земель, спеціальних земель­них фондів, груп землекористувань у єдиній державній системі.

9.1.2. Умови проектування міського землекористування як основа формування меж міста

Раціональному територіальному розвитку системи сталого зем­лекористування приділяється особлива увага як важливому засобу формування сприятливого середовища проживання людей та ефек­тивного використання природних ресурсів, забезпечення розвитку внутрішніх функціонально-планувальних зв'язків, що сприяють мінімізації середніх витрат часу на відновлення людських ресурсів, пересування населення від місць проживання до місць прикладен­ня праці та максимізації створення валової доданої вартості.

У процесі реконструкції існуючих та формування землекористу­вання нових міст основними завданнями його територіального роз­витку є:

♦ вибір територій землекористування нового будівництва;

♦ визначення регіональних напрямів перспективного розвитку територіального землекористування;

♦ визначення земель резервного фонду (земель запасу) для резе­рвування територій.

Земельні ділянки для розвитку міст вибирають на засадах вста­новлення економічних і господарських зв'язків у відповідних систе­мах розселення та агломераціях у взаємодії з навколишніми посе­леннями та господарськими комплексами приміських зон.

Земельні ділянки, які вибирають для будівництва нового або розширення існуючого міста, визначають з урахуванням можливого перспективного розвитку його основних функціональних елементів. Ці ділянки повинні мати:

♦ достатню земельну площу для розміщення і розвитку всіх ви­дів будівництва;

♦ природні дані щодо створення комфортних умов проживання та відпочинку населення, естетичного збагачення ландшафту міста;

♦ сприятливі інженерно-геологічні умови, які дають змогу здійс­нювати промислово-комунальне, житлове, громадське та зелене бу­дівництво з мінімізацією витрат на інженерні споруди і підготовку території;

♦ близькість до джерел або магістральних комунікацій енерго- та водопостачання (особливо у випадках розвитку водомістких підпри­ємств і виробництв);

♦ умови для компактного формування міського землекористу­вання, доцільного взаєморозміщення основних функцій міста та умови для зручного підключення до мереж зовнішнього транспорту (залізничного, автомобільного, водного).

З метою підвищення компактності міста і обмеження вилучення під забудову цінних сільськогосподарських земель в окремих випад­ках доцільно використовувати під забудову (якщо немає вільних земель) ділянки, які потребують наднормативних витрат на їх осво­єння. При цьому необхідне відповідне економічне обґрунтування заходів щодо інженерної підготовки, інженерного обладнання та оздоровлення територій і навколишнього природного середовища.

У сейсмічних районах враховують також сейсмічне мікрозону-вання територій.

Не допускається розміщення житлової та громадської забудови:

♦ на земельних ділянках, розташованих у зонах інтенсивного впливу зсувів, а також у зонах впливу селевих потоків та снігових явищ;

♦ у першій зоні санітарної охорони джерел водопостачання і майданчиків водопровідних споруд, якщо об'єкти, які проектуються, не пов'язані з експлуатацією джерел; на територіях живлення під­земних водоносних горизонтів;

♦ у зонах можливого катастрофічного затоплення завглибшки 1,5 м і більше;

♦ на земельних ділянках, забруднених органічними і радіоак­тивними відходами; у санітарних зонах відвалів породи вугільних, сланцевих шахт і збагачувальних фабрик, а також ближче ніж 100 м від контурів породних відвалів, якщо не передбачені спеціа­льні охоронні заходи (узгоджені з органами санітарного та гірничо­го нагляду);

♦ на відстані не менш як 100 м від контурів торфовищ, лісових масивів хвойних порід і 50 м — від лісових масивів листяних порід, розташованих за межами міста;

♦ у сейсмічних районах, які безпосередньо прилягають до актив­них розломів;

♦ у зонах охорони гідрометеостанцій; охоронних зонах магістра­льних нафто-, газо- та продуктопроводів;

♦ у санітарно-захисних зонах промислових підприємств, джерел електромагнітного, іонізуючого випромінювання, у шумозахисних зонах аеропортів, смугах відчуження залізниць та ін.;

♦ у перших зонах округів санітарної охорони курортів, якщо об'єкти, які проектуються, не пов'язані з експлуатацією природних лікувальних ресурсів курортів; у других зонах округів санітарної охорони курортів, якщо об'єкти забудови спричинюють забруднення атмосфери, ґрунту та вод, є джерелами перевищення нормативних рівнів шуму; у третіх зонах округів санітарної охорони курортів у разі негативного впливу на природні лікувальні засоби і санітарний стан курорту;

♦ на територіях смуг відведення трас зовнішнього транспорту (залізниць, автомобільних доріг І та IIкатегорій);

♦ на землях природних національних парків, дендропарків і во­доохоронних зон;

♦ на землях зелених зон міст, у тому числі землях міських лісів та лісопарків, якщо об'єкти, які проектуються, не призначені для відпо­чинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства;

♦ на територіях природних заповідників і заказників та їхніх охоронних зон (без дозволу відповідних державних органів охорони пам'яток природи);

♦ на землях археологічних, історико-культурних заповідників та їхніх охоронних зон (без урахування особливих положень, встанов­лених відповідними органами, щодо певного історико-культурного заповідника, а також в охоронних зонах пам'яток історії, культури та архітектури).

З урахуванням наведених вимог розробляють схему обмежень у використанні земель, яка є вихідним матеріалом для вибору земе­льних ділянок подальшого розвитку міст.

Раціональні напрямки та масштаби територіального розвитку міст визначають на підставі комплексного аналізу всіх ресурсів (зе­мельних, природних, трудових тощо) і розроблення альтернативних варіантів з визначенням і оцінюванням наслідків від реалізації ко­жного з них.

Основою для вибору оптимального варіанта розвитку землекори­стування міста є техніко-економічне, економіко-містобудівне, еколо­гічне та грошове оцінювання території. Перше ґрунтується на по­рівнянні вартості інженерного облаштування території, всієї інфра­структури міста та інших заходів, пов'язаних з містобудуванням, друге — на порівнянні їх містобудівної якості (соціальний комфорт, функціонально-планувальна, інженерно-технічна, історико-куль-турна, естетична та екологічна цінність територій) та споживної (балансової) вартості землі з урахуванням наявних міських фондів.

Визначення земель резервного фонду для резервування терито­рії всіх видів містобудівної діяльності є важливим заходом забезпе­чення раціонального територіального землекористування розвитку міст. Воно має забезпечувати маневрування поетапного освоєння різних ділянок залежно від форм власності на землю у межах міста і приміської зони з урахуванням розміщення всіх видів будівництва, зокрема індивідуальної та багатоповерхової житлової забудови.

Територіальний розвиток і резервування земель для розміщення міського землекористування ґрунтуються на матеріалах земельного та містобудівного кадастрів з урахуванням можливостей викупу або відчуження земель у власників і землекористувачів з визначенням режиму їх використання до початку освоєння та черговості здійс­нення забудови.

Для планомірного територіального розвитку землекористування міст при розробленні землевпорядних рішень доцільне визначення перспективної міської межі, а також меж адміністративно підпо­рядкованих місту земель з відповідним порядком землекористуван­ня, враховуючи дані земельного кадастру, грошового оцінювання земель тощо.

9.1.3. Формування меж землекористування приміських зон як чинника впливу на проектування меж населених пунктів

Приміська зона — це сукупність прилеглих до міста землекорис-тувань адміністративних районів, сільських і селищних рад, які утворюють з ним єдине ціле у функціонально-планувальному, соці­ально-економічному і територіальному землеустрої. Місто та примі­ська зона становлять єдиний соціально-господарський і містобудів­ний організм.

Землекористування приміських зон міст з проектною кількістю населення 100 тис. чоловік і більше, а також міст-курортів організо­вують у єдиному проектному комплексі зі схемою землеустрою обла­сті або прилеглих районів.

Формування землекористування приміських зон здійснюють з метою:

а) регулювання земельних відносин і формування системи зем­лекористування у процесі розміщення всіх видів будівництва на прилеглій до міста території з урахуванням найбільш повного задо­волення соціальних потреб та відпочинку міського й сільського на­селення;

б) економічно доцільного (в ринкових умовах) використання віль­них від забудови земель з урахуванням: форм власності на землю та створення системи сталого землекористування у сільській місцевості; організації нових населених пунктів, а також розвитку міст і посе­лень; лісопаркових зон, які існують, а також організації нових зон, інших зелених насаджень й водойм; усіх видів заміського відпочинку та спорту; розміщення пов'язаних з містом промислових підприємств, підприємств будіндустрії, транспортних споруд і складського госпо­дарства; розміщення водогосподарських та каналізаційних споруд, ліній електропередач, споруд і пристроїв газопостачання, теплопо­стачання та зв'язку для обслуговування міста і приміської зони; роз­витку земель запасу сільськогосподарського виробництва.

У зв'язку з цим основними завданнями формування землекорис­тування приміської зони міст є:

♦ розміщення на її території типів землекористування різних об'єктів будівництва, безпосередньо пов'язаних з містом (об'єкти міс-тоутворювального значення включно), відповідно до перспективного розвитку міста і поселень приміської зони;

♦ формування розселення у приміській зоні її жителів і котедж-ного та садового землекористування частини населення міста;

♦ створення зеленого поясу (зеленої зони) навколо міст, який має оздоровче значення, з урахуванням його основних обмежувальних функцій як частини всієї системи зелених насаджень міста та його приміської зони;

♦ організація позаміських зон короткочасного та тривалого масо­вого відпочинку населення міста та приміської зони;

♦ формування системи міжселищних центрів культурно-побуто­вого обслуговування населення, в якій місто — це головний центр зосередження різних установ та закладів;

♦ раціональне використання сільськогосподарських земель при­міської зони з урахуванням перспектив розвитку всіх розташованих в її межах населених місць і задоволенням їхніх потреб у сільсько­господарській продукції.

Межі приміської зони встановлюють залежно від розміру міста, місцевих умов (рельєфу, розташування лісів, водойм тощо).

До складу приміської зони водять: земельні ділянки, які визначе­ні як резервні території міста для житлової забудови, будівництва наукових, громадських, лікувальних, профілактичних та інших за­кладів; лісопарковий пояс, місця та зони масового відпочинку й спор­ту, захисні зелені насадження, ділянки існуючих і нових підприємств будівельної промисловості, складського господарства, приміських сільськогосподарських підприємств та організацій, які займаються виробництвом і переробкою овоче-молочних продуктів; споруди водо­проводу, каналізації, енергопостачання, транспорту та зв'язку міста.

Використання земель приміської зони регулюється земельним і містобудівним законодавством. Проект формування землекористу­вання приміської зони міста розв'язує питання планування, забудо­ви, благоустрою та впорядкування землекористування на проект­ний період і на першу чергу. Його розробленню передує схема зем­леустрою приміської зони.

Схема землеустрою приміської зони є основою для розроблення проектів лісопарків, зон відпочинку, планування існуючих та нових міст, виробничих поселень, землеустрою фермерських і сільськогос­подарських підприємств, а також усіх інженерних споруд і комуні­кацій, які обслуговують місто та приміську зону. Проекти розробля­ють, узгоджуючи їх з генеральним планом міста та схемами земле­устрою території області або районів, напрямками зовнішніх транс­портних зв'язків, розміщенням місць масового відпочинку, адмініс­тративно-територіальним розподілом України тощо. У містах з чи­сельністю понад 1 млн жителів радіус приміської зони становить понад 50 — 60 км, від 500 тис. жителів до 1 млн — 40, від 250 до 500 тис. чол. — 30, від 100 до 250 — 20 км.

Межі землекористування приміської та зеленої зон визначають у кожному окремому випадку залежно від розміру, народногосподар­ського значення й перспектив розвитку міста, природних умов, тру­дових зв'язків населення міста з іншими поселеннями, загальної потреби в територіях різного функціонального використання. При цьому рекомендується враховувати межі адміністративних районів, лісогосподарських підприємств тощо.

Межі землекористувань приміських зон, як правило, не повинні перетинати існуючі межі інших землекористувань, зокрема сільсь­когосподарських підприємств різних форм власності. їх необхідно встановлювати, зважаючи на адміністративні межі міст, для вста­новлення обмежень будівельного та екологічного напрямів у вико­ристанні земель.

В умовах існування агломераційних форм розселення межі зем­лекористування приміської зони мають сполучатися з межами аг-

ломерацій, що забезпечить їх регульований територіальний розви­ток, функціонально-планувальну цілісність та єдиний підхід у ви­користанні всіх видів ресурсів.

У схемі землеустрою планування приміської зони слід передба­чити заходи щодо інженерної підготовки, поліпшення санітарного стану, озеленення та благоустрою всієї території зони, у тому числі розчищення русел, регулювання малих річок і водойм, упорядку­вання ставків, осушення заболочених територій тощо.

Функції землекористування приміської зони у сільських посе­леннях виконує зовнішня межа сільських рад, яка складається з прилеглих до них територій сільгоспугідь, лісових масивів, водойм, ділянок сільськогосподарських та інших підприємств, інженерних споруд, ландшафтно-рекреаційних земель та об'єктів історико-культурної спадщини. До неї належать також території, характер використання яких має контролюватися місцевими радами та регу­люватися за інтересами певного поселення.

Зовнішня межа сільських рад має тісніші зв'язки з їх основними функціональними зонами (на відміну від приміської зони міст) і за­ймає порівняно невелику територію. Залежно від розміру населено­го пункту, а також місцевих умов зовнішня зона може складатися з окремих локальних ділянок або формуватися у вигляді суцільного поясу навколо поселення.

До складу зовнішньої зони сільських населених пунктів нале­жать території різного функціонального призначення:

♦ сільськогосподарські угіддя;

♦ ділянки сільськогосподарських, промислових та інших підпри­ємств;

♦ розсадники, плодові сади, індивідуальні селянські та фермер­ські господарства, випаси та сіножаті для селянських господарств;

♦ лісові фонди та водойми;

♦ ландшафтно-рекреаційні зони (місця відпочинку населення, літні табори, спортивно-туристичні бази, природно-заповідні об'єкти);

♦ санітарно-захисні та охоронні зони;

♦ зовнішні та міжселищні шляхи, системи транспорту і транс­портних споруд;

♦ інженерно-технічні споруди (інженерні комунікації та будови);

♦ інші поселення, які тяжіють до центрального села;

♦ резервні землі для розвитку центрального сільського поселен­ня, а також ті, які тяжіють до нього.

Основні питання землеустрою меж сіл і селищ вирішуються у проекті встановлення (зміни) меж населених пунктів. їх межі вста­новлюють на підставах чинного земельного законодавства з ураху­ванням прийнятого територіально-адміністративного поділу, існую-

чих меж сусідніх землекористувань і землеволодінь сільськогоспо­дарських та інших підприємств, природно-ландшафтних обмежень тощо. В окремих випадках зовнішні межі приміської зони рекомен­дується встановлювати на відстані 1 — 5 км від проектної межі посе­лення.

Планувальну організацію зовнішньої зони сільських поселень, як і приміської зони, здійснюють на основі даних натурного обсте­ження зони, їх аналізу та виконання схеми комплексного землевпо­рядного і містобудівного оцінювання територій. Таке оцінювання дає можливість обґрунтувати та сирогнозувати основні напрями розвитку поселень та їхніх зовнішніх меж, а отже, і зони. Обґрунту­вання складаються з таких завдань:

♦ виявлення раціонального використання земель і поліпшення навколишнього природного середовища;

♦ установлення обмежень у використанні земель та землевпо­рядне зонування території;

♦ забезпечення раціонального використання земельного, лісово­го і водного фондів;

♦ виявлення захисних та охоронних зон, розроблення комплексу інженерних, технологічних і землевпорядних заходів з охорони і відновлення природних ресурсів;

♦ визначення напрямів раціонального функціонального зону­вання земель і побудова основних структурних елементів типів зем­лекористування в умовах нових форм власності на землю та госпо­дарювання;

♦ розроблення заходів з охорони та раціонального використання природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини;

♦ формування архітектурно-просторової організації території, ви­бір земельних ділянок для всіх видів перспективного будівництва.

9.1.4. Структуризація землекористування міст для обґрунтування їхніх меж

Функціональне зонування землекористування територій міст пе­редбачає виокремлення основних функціональних типів землекори­стування та раціональне їх взаєморозміщення.

За призначенням і використанням розрізняють такі основні функціональні типи землекористування: сельбищні (в тому числі багатоповерхової і одно-двоповерхової забудови); виробничі (зокре­ма, комунально-складські зовнішнього транспорту); ландшафтно-рекреаційні; сільськогосподарські тощо.

Склад і призначення територій основних функціональних типів землекористування та вимоги до використання земель наведено у табл. 9.1.

Таблиця 9.1. Склад, призначення та вимоги до використання земель в основних функціональних типах землекористування

Функціона­льне при­значення земель	Склад та основне призначен­ня земель	Вимоги до використання земель
		Допускається роз­міщення	Не дозволяється розміщення
Сельбищ-ний тип землекори­стування	Для житлової та громадської забудови всіх видів, у тому числі закладів громадського обслуговування населення та інших об'єктів локального (мікрорайонного), районного та загальноміського значен­ня; громадських закладів та установ загальноміського, містоформувального зна­чення: адміністративно-господарських, ділових, культурно-просвітніх, торго­вельних, спортивних, науко­во-дослідних та інших за­кладів (без дослідних вироб­ництв), ВНЗ, які не потребу­ють значних ділянок терито­рій; парків, садів, скверів, бульварів та інших об'єктів зелених насаджень локаль­ного, районного та загально­го значення; внутрішньо-сельбищної вулично-дорож­ньої і транспортної мереж	Окремих промисло­вих виробництв — нешкідливих або V класу шкідливості, робота яких не по­в'язана із шумом, вібрацією, виділен­ням пилу, газів, різкого запаху; комунальних об'єктів, у тому числі гаражів лег­кових автомобілів, при дотриманні санітарних вимог; складів, які не потребують вели­ких ділянок та улаштування сані­тарно-захисних зон	Промислових під­приємств І — IV класів шкідливос­ті; базових складів, залізниць та їх гілок; великих гаражів тощо; спо­руд, які забруд­нюють повітря, ґрунт і водойми або є пожежонебезпеч-ними
Виробни­чий тип землекори­стування	Для промислових та обслуго­вуючих підприємств і об'єктів, споруд нежитлового призначення, санітарно-захисних зон; навчальних, проектних, науково-дослідних та інших закладів разом з їх експерименталь­ними та дослідними поліго­нами, комунально-складськими ділянками та об'єктами, обчислювальних центрів, пов'язаних з профі­лем підприємств, або тих, що входять до складу об'єктів спецпризначення; підпри­ємств із виробництва та пе­реробки сільськогосподарсь­ких продуктів; об'єктів спец­призначення (для потреб оборони); для закладів обслу­говування, громадських та ділових установ, будинків та споруд, об'єктів обслугову­вання населення, що працює на підприємствах; для внут-рішньозональних зелених насаджень;	Спільно з промис­ловими підприєм­ствами — складів, комунальних під­приємств і транс­портних споруд, які їх безпосеред­ньо обслуговують; спільно з науково-дослідними інсти­тутами — нешкід­ливих або V класу шкідливості про­мислових підпри­ємств, пов'язаних з випуском наукової апаратури, дослід­них зразків нової техніки або тих, що входять до об'єктів спецприз­начення; спільно зі складами — промислових під­приємств, які не потребують улаш­тування санітарно-захисних зон, з дотриманням не-	Житлової забудови та закладів куль­турно-побутового обслуговування населення (крім призначених для обслуговування персоналу); садів, парків та фізкуль­турних споруд загальноміського значення; спільно з промисловими підприємствами — складів держав­них матеріальних резервів, базисних складів, заготіве­льних організацій горючих, вибухоне­безпечних та от­руйних речовин; промислових під­приємств, які мо­жуть шкідливо впливати на лю­дину; спільно зі складами — голов­них водопровідних

Продовження табл. 9.1

Функціона­льне при­значення

земель

Склад та основне призначен­ня земель

Вимоги до використання земель

Допускається роз­міщення

Не дозволяється розміщення

складів та об'єктів комуна­льного господарства (з до­триманням санітарних роз­ривів між окремими видами споруд і відокремленим розміщенням складів місь­ких, державних, матеріаль­них резервів, базисних скла­дів горючих, вибухонебез­печних та отруйних речовин, базисних складів заготівель­них організацій, великих перевалочних та базисних складів лісу; для внутріш-ньозональної вулично-цорожньої та транспортної мереж, трамвайних, автобус­них та тролейбусних парків, гаражів; для об'єктів зовніш­нього транспорту: залізниць та станцій, портових споруд, аеродромів, автовокзалів, залізничних гілок та інших транспортних споруд; споруд водопостачання та каналіза­ції тощо

обхідних розривів від продовольчих складів; транспорт­них споруд, які не обслуговують внут-рішньозональні об'єкти спільно з об'єктами зовніш­нього транспор­ту — промислових підприємств та майстерень, що обслуговують транспортні гос­подарства; окре­мих житлових будинків персона­лу, який обслуго­вує шляхове гос­подарство заліз­ниць та охороняє транспортні спо­руди; зелених на­саджень снігоза­хисного, санітар­но-захисного та культурно-рекре­аційного призна­чення; прирейко­вих і портових складів; у межах санітарно-захис­них зон— вироб­ничих об'єктів меншого класу санітарної шкід­ливості, пожеж­них депо, примі­щень охорони, адміністративних, торговельних бу­динків, їдалень, поліклінік, транс­портних, комуна­льних і складських споруд (за умови дотримання сані­тарних і спеціаль­них вимог)

та каналізаційних споруд (з пору­шенням режиму водоохоронних зон); у межах зон повітряних підхо­дів до аеродро­мів — усіх видів споруд, що не відповідають ви­могам Повітряного кодексу

Продовження табл. 9.1

Функціона­льне при­значення

земель

Склад та основне призначен­ня земель

Вимоги до використання земель

Допускається роз­міщення

Не дозволяється розміщення

Для озеленених і водних просторів у межах міста та його зеленої зони та інших елементів природного ланд­шафту районного та загаль­номіського значення; для парків, лісопарків, міських лісів, охоронних ландшаф­тів, лісозахисних зон; земель сільськогосподарського при­значення та інших угідь, які формують систему відкритих просторів; для заміських зон масового короткочасного і тривалого відпочинку, ку­рортних зон (у містах і се­лищах, що мають курортні ресурси); для вулично-дорож­ньої та транспортної мереж, які пов'язують усі елементи ландшафтно -р екр еаційної зони між собою, містом та приміською зоною; для за­будови громадських центрів загальноміського значення; для окремих елементів ме­реж зовнішнього транспорту; для інженерних мереж та ін.

Санітарно-техніч­них споруд та зон охорони різних видів (окрім тих, що входять до промислових тери­торій); розсадни­ків, ділянок під­собного господар­ства; колективних садів, дач і горо­дів; джерел водо­постачання та округів санітарної охорони, лікува­льних закладів тощо; житлової забудови, де роз­селяється обслуго­вуючий персонал; окремих промис­лових, наукових та науково-виробни­чих підприємств, комунально-склад­ських об'єктів, по­в'язаних з обслу­говуванням рекре­аційних та оздоров­чих зон, сільського господарства (які не є джерелом викидів шкідли­вих речовин)

Масової житлової забудови; промис­лових підприємств та комунально-складських об'єк­тів, не пов'язаних з обслуговуванням ландшафтно -р ек -реаційних об'єктів

У містах з історико-культурними цінностями виділяють тип зем­лекористування історико-культурного призначення, де сконцентро­вані ділянки цінного історичного середовища, пам'ятки історії, культури та архітектури.

У центральній частині, в якій сконцентровані провідні центро-формувальні функції міста, виокремлюють тип землекористування загальноміського (змішаного) землекористування.

Взаеморозміщення основних функціональних типів землекорис­тування визначається комплексом територіальних та екологічних обмежень, умов і вимог: природних, санітарно-гігієнічних, еконо­мічних, функціональних, землевпорядних та архітектурно-плану­вальних.

Сельбищні зони розміщуються у взаємозв'язку з ландшафтом, з навітряного боку щодо вітрів переважних напрямків, а також вище

за течією річок відносно промислових та сільськогосподарських під­приємств з технологічними процесами, які є джерелами викидів у навколишнє природне середовище шкідливих та неприємних за за­пахом речовин. У межах сельбищних зон розміщується переважно житлова та громадська забудова, яка повинна мати зручний зв'язок з місцями прикладення праці, центром міста і рекреаційними об'єктами.

На території сельбищної зони виділяють ділянки першочергового житлового будівництва, які мають розміщуватися поблизу існуючих інженерних мереж, магістральних транспортних комунікацій. Буді­вельна місткість цих ділянок має бути достатньою для розміщення очікуваних у період першої черги обсягів будівництва та заділу на наступні 1 — 2 роки. Ці ділянки вибирають переважно у районах завершення цілісних структурно-планувальних утворень або у складі першої черги будівництва нових районів. При кількох варіан­тах можливого розміщення житлового будівництва на основі ком­плексного оцінювання та порівняння окремих ділянок з урахуван­ням витрат на їх освоєння або реконструкцію визначається оптима­льний варіант. В окремих випадках порівнюють також експлуата­ційні витрати на інженерне обладнання, інженерну підготовку те­риторій і транспортне обслуговування.

Виробничі зони розміщуються з урахуванням забезпечення зруч­них транспортних і пішохідних зв'язків із сельбищними зонами. Промислові території, на яких знаходяться підприємства з великим вантажообігом, розташовуються поблизу залізниць і портових спо­руд з обладнанням необхідних під'їзних колій. Для розміщення (або розширення) водомістких виробництв важливо враховувати умови їх водопостачання. За потребою в джерелах водопостачання ділянки поділяються на чотири групи з потужністю (мінімальні середньомі­сячні витрати води): І — понад ЗО м³ на добу; II— 10 — 30; III— 5 — 10; IV— 1,5 — 5 м³ на добу. Групи І і IIвикористовують для роз­міщення великих водомістких промислових підприємств, IIIі IV— для підприємств середньої та невеликої водомісткості.

У межах комунально-складських територій виділяються ділянки для розміщення складів і комунальних підприємств, які пов'язані із зовнішнім транспортом.

Ландшафтно-рекреаційні зони розміщуються на території при­родних комплексів міста, тісно пов'язуються з сельбищними терито­ріями та зеленою зоною приміської зони.

Розсадники та відповідні господарські підприємства, організації, установи, а також ділянки колективних садів та городів розміщують переважно на територіях приміської зони, за межами резервних те­риторій на відстані транспортної доступності до місць проживан­ня — 1,5 — 2 год.

Залежно від комплексу містобудівних умов, серед яких особливу роль відіграють природні чинники, розмір та народногосподарський профіль, історичні особливості планування та забудови міст, існу­ють різні підходи до розміщення основних функціональних зон.

У сейсмічних районах потрібно враховувати сейсмічне мікрора­йонування з використанням під житлову забудову ділянок з мен­шою сейсмічністю.

Комплекс зазначених умов і наведених у табл. 9.1 вимог мас ві­добразитися у схемі функціонального зонування землекористуван­ня території міста як у складі проектів землеустрою з упорядкуван­ня території міста, так і у складі його генерального плану.

Структуризація землекористування міста спрямована на ство­рення відкритої територіальної системи землекористування, яка складається з міста-центру системи розселення (агломерації), про­мислового та зеленого поясу і приміської зони.

Роль і функції земель у межах населених пунктів, а особливо в містах, у суспільстві визначаються тим, що ці землі призначені для забезпечення різноманітних видів життєдіяльності людей. З метою оптимізації землекористування проводять його структуризацію по функціях землі.

Структуризація функціональних типів землекористування міст має три типи моделей: радіальну (радіально-кільцеву), лінійну та змішану, які зумовлені транспортно-планувальним каркасом — го­ловними міськими транспортними магістралями, мережею звичай­ного і швидкісного міського та зовнішнього транспорту, головними планувальними осями та вузлами.

Транспортно-планувальний каркас формується на основі мінімі­зації витрат часу на пересування населення від місця роботи. При цьому слід уникати транзитного руху через центр та житлові тери­торії міста, передбачати обвідні автомагістралі-дублери та швидкіс­ні автомобільні дороги, організовувати лінії швидкісних видів транспорту (у найзначніших містах — метрополітен, швидкісний трамвай, електрифіковані залізниці).

Одним із основних завдань структуризації є забезпечення опти­мальних функціональних зв'язків між місцями розселення, при­кладення праці та рекреації, установами громадського обслугову­вання з урахуванням частоти їх відвідування та попиту населення (у тому числі ринкового), а також утворення підвалин дохідної еко­номіки й екологічної безпеки землекористування міста.

Структура землекористування міста має формуватися за прин­ципом ієрархічної побудови.

У найзначніших, значних і великих містах виділяють три ієрар­хічних рівні структури землекористування — локальний, районний (зональний), загальноміський, в інших містах — локальний та за-

гальноміський, яким відповідають певні елементи сельбищної сис­теми землекористування.

Кількість, розмір, межі зон типів землекористування та органі­зація основних елементів сельбищної системи землекористування залежать від комплексу чинників та умов. До них належать розмі­ри, народногосподарський профіль міста, місце розташування його у плані, ландшафтні особливості, соціально-функціональний склад території забудови, структура форм власності на землю, наявність транспортних зв'язків, загальне архітектурно-планувальне вирі­шення та ін.

На локальному рівні структура типів землекористування міста формується переважно за рахунок монофункціональних одиниць — житлового, промислового, виробничого типів землекористування, які характеризуються певною функціональною, архітектурно-планувальною та соціальною цілісністю.

У межах сельбищної зони залежно від розміру міста та планува­льних утворень виділяють історично усталені типи під сельбищною забудовою, масиви земель нових житлових районів або мікрорайо­нів, групи житлових кварталів або житлових комплексів, які роз­глядаються як один тип землекористування і мають локальне роз­міщення інших (землекористування малих підприємств, офісів, сер­вісно-побутових пунктів тощо).

9.1.5. Технічні вимоги до складання проектів

Проектні матеріали з установлення (зміни) меж адміністратив­но-територіальних утворень мають містити:

1) ситуаційний план — план розміщення муніципального утво­рення;

2) кадастровий план — план стану використання земель у межах адміністративно-територіального утворення;

3) проектний план меж адміністративно-територіального утво­рення;

4) текстову частину з обґрунтуванням встановлення або зміни меж адміністративно-територіального утворення, з їх описом і ви­сновками погодження меж суміжних утворень.

На кадастровому плані показують:

♦ існуючі межі утворення і склад земель за функціональним ви­користанням;

♦ межі земельних ділянок юридичних і фізичних осіб;

♦ межі земель комунальної і державної власності;

♦ межі земель транспорту;

♦ межі земель промисловості, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

♦ межі земель лісового і водного фондів;

♦ межі земель сільськогосподарського призначення;

♦ межі земель природно-заповідного, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

На плані наводять експлікації існуючого використання земель. На проектному плані меж адміністративно-територіального утворення показують:

♦ існуючі межі адміністративно-територіальних утворень і склад їх земель за функціональним використанням;

♦ межі земель різного функціонального використання, які пе­редбачається вносити до складу земель утворення;

♦ межі резервних територій різного призначення;

♦ проектні межі адміністративно-територіального утворення. На плані наводять експлікацію земель. Він ілюмінується фар­бами.

У текстовій частині проекту зазначають:

а) загальні дані про адміністративне утворення, експлікації іс­нуючого використання земель у розрізі землекористувань і угідь;

б) перелік населених пунктів, внесених у межі утворення, пере­лік землеволодінь і землекористувань, чисельність населення;

в) основні напрями територіальних зон, баланс земель, дані про проектні пропозиції, які впливають на територіальний розвиток і раціоналізацію структури землекористування;

г) проектні рішення щодо меж адміністративного утворення у розрізі землекористувань і угідь, експлікації земель, які зарахову­ють до складу території утворення;

ґ) результати місцевого референдуму або сходки громадян за по­треби;

д) економіко-екологічне обґрунтування меж адміністративно-територіального утворення;

ж) опис меж утворення.

Проект з установлення або зміни меж адміністративно-терито­ріального утворення після розгляду в установленому законодавст­вом порядку затверджується і виноситься в натуру (на місцевість).

9.2. Методика складання проектів формування (зміни) меж територій реалізації земельних та економічних інтересів сільських, селищних і міських рад

Проекти формування меж територій реалізації земельних та економічних інтересів сільських, селищних і міських рад склада­ються з метою створення територіальних умов для самостійного

розв'язання територіальними громадами та їх органами всіх питань місцевого життя, враховуючи інтереси населення, що проживає на цих територіях, на підставі законодавства України та повної еконо­мічної самостійності.

Межі території сільських, селищних і міських рад установлю­ються одночасно в межах усієї області або адміністративного райо­ну, в адміністративному підпорядкуванні яких є рада.

Межування району на території сільських, селищних і міських рад проводиться, як правило, по межах землеволодінь і землекорно­тувань та чітко виражених контурах або існуючих урочищах.

Межа території сільської, селищної або міської ради визначаєть­ся з використанням техніко-економічного обґрунтування розвитку сіл, селищ, міст.

Територія сільської, селищної або міської ради формується із земель усіх без винятку землеволодінь і землекористувань. До її складу вхо­дять землі всіх категорій, незалежно від їх цільового призначення.

Проекти формування меж міст погоджують обласні ради, обласні державні адміністрації і затверджує Верховна Рада України.

Проект формування меж території сільських і селищних рад по­годжують районні державні адміністрації, районні ради і затвер­джує обласна рада.

Роботи, пов'язані з формуванням меж території сільських, сели­щних і міських рад, виконують у такому порядку:

♦ підготовчі роботи;

♦ розроблення схем формування території сільських, селищних і міських рад у межах адміністративних районів;

♦ розроблення проектів формування меж території сільських, се­лищних і міський рад;

♦ погодження та затвердження проектів формування меж;

♦ виготовлення проектної документації;

♦ перенесення проектів у натуру (на місцевість).

9.2.1. Підготовчі роботи

Формування меж території сільських, селищних і міських рад передбачає розроблення схеми землеустрою адміністративного ра­йону.

Схеми землеустрою мають містити:

♦аналіз стану використання території адміністративного району та функціонування систем розселення;

♦ аналіз намірів і потреб використання окремих територій, ви­значених у загальнодержавних програмах соціального, економічно­го розвитку, програмі використання й охорони земель та генераль­ній схемі планування територій;

♦ аналіз диспропорцій використання земель у межах існуючих територій;

♦ аналіз екологічного стану землекористування;

♦ напрями вдосконалення системи землекористування. Підготовчі роботи складаються із:

♦ збирання, систематизації та аналізу матеріалів, які характери­зують природні й соціально-економічні умови району в цілому та в розрізі рад;

♦ вивчення планово-картографічних матеріалів;

♦ збирання, вивчення й систематизації земельно-облікових, істо­ричних матеріалів, матеріалів ґрунтових, геоботанічних, меліора­тивних, водогосподарських, агролісомеліоративних, шляхових та інших вишукувань і обстежень, матеріалів землеустрою і лісо-устрою, проектів меліорації земель тощо;

♦ вивчення й аналізу даних про фактичний стан і перспективи розселення;

♦ проведення польового обстеження територій району в розрізі рад, а також меж землеволодінь і землекористувачів із метою фор­мування їхніх меж.

9.2.2. Розроблення схеми формування (зміни) меж

Межі формують на картосхемах, які складають у масштабі 1 : 50 000 —1:25 000 на всю територію адміністративної одиниці. На картосхемі показують населені пункти, межі землеволодінь і зем-лекористувань, наносять проектні межі території сільських, селищ­них і міських рад.

Формування меж проводять з урахуванням існуючої системи роз­селення і перспектив його розвитку, розміщення землеволодінь і землекористувань, гідрографії й рельєфу місцевості, забезпечення компактності територій та функціональних зв'язків між об'єктами виробництва, а також об'єктами обслуговування населення.

9.2.3. Розроблення проектів формування (зміни) меж

Межі територій сільських, селищних і міських рад проектують на планах у масштабі 1 : 25 000 - 1 : 10 000 на підставі розробленої схеми формування меж.

При обстеженні територій уточнюють назви, місцеположення та фактично зайняту площу всіх землевласників і землекористувачів, що перебувають на території, визначають склад угідь.

У процесі проектування межі уточнюють на місцевості в присут­ності представників суміжних територій сільських, селищних і місь­ких рад, про що складають акт польового обстеження та погодження суміжних меж за формою, наведеною в дод. 3.

Проектні межі територій погоджують і розглядають повноважні представники місцевих адміністрацій, відповідних рад та представ­ники зацікавлених землевласників і землекористувачів.

На території рад визначають межі особливо цінних продуктив­них земель, а також земель заповідників, національних дендроло­гічних і меморіальних парків, ботанічних садів, поховань і археоло­гічних пам'яток.

9.2.4. Погодження та затвердження проектів формування (зміни) меж

Проекти формування або зміни меж міст розглядають відповідні місцеві адміністрації та на сесіях рад і з їх висновками подають на розгляд обласної державної адміністрації, а потім — на розгляд сесії обласної ради.

Обласна рада розглядає проекти формування або зміни меж міст, погоджує проектні рішення і вносить пропозиції до Верховної Ради України щодо їх затвердження.

Проекти формування або зміни меж територій сільських, селищ­них рад розглядають відповідні ради на сесіях і з їх висновками по­дають на розгляд районної державної адміністрації, а потім — на розгляд сесії районної ради.

Районна рада розглядає проекти формування або зміни меж те­риторій відповідних рад по кожній раді окремо і надає пропозиції щодо їх затвердження до обласної ради.

9.2.5. Виготовлення проектної документації

Проектна документація з формування або зміни меж територій сільських, селищних і міських рад складається з таких матеріалів:

♦ пояснювальної записки;

♦ графічних матеріалів;

♦ матеріалів погодження та затвердження проекту.

Пояснювальна записка містить: завдання на розроблення проек­ту; техніко-економічні показники; коротку характеристику області, району; особливості формування меж районів сільських, селищних рад; їх загальну площу та склад земельних угідь; короткий опис ви­конання робіт. До записки додається список усіх землевласників і землекористувачів у межах територій кожної ради, а також їхній склад угідь.

Зведену відомість землевласників і землекористувачів розроб­ляють по кожній адміністративно-територіальній одиниці.

Пояснювальну записку виготовляють у трьох примірниках, пер­ший із яких передають проектній організації, другий — районній раді, третій — місцевій державній адміністрації.

Для кожної сільської, селищної і міської ради пояснювальну за­писку виготовляють окремо. Ця записка містить: коротку природну та соціально-економічну характеристику території; характеристику меж сільської, селищної і міської ради; площу та склад угідь по зем­леволодіннях та землекористуваннях; перелік особливо цінних зе­мель, площі земель населених пунктів.

Пояснювальну записку виготовляють у двох примірниках, пер­ший із яких передають проектній організації, другий — сільській, селищній і міській раді.

Графічні матеріали проекту складаються із креслення меж тери­торії відповідної ради; картосхеми формування або зміни меж райо­нів сільських, селищних і міських рад у цілому по адміністративно­му району; креслення перенесення проекту меж у натуру (на місце­вість).

. Креслення меж складають у масштабі 1 : 25 000 - 1 : 10 000. На кресленні показують: адміністративну межу території відповідної ради, геодезичні дані (міра ліній, румби); межі землеволодінь і зем-лекористувань і геодезичні дані по них; межі населених пунктів і геодезичні дані по них; площі землеволодінь і землекористувань; межі та площі земель запасу; межі особливо цінних продуктивних земель.

На кресленні наводять відповідне внутрішньорамкове оформ­лення, що мас спеціальне навантаження (перелік особливо цінних земель, опис суміжних земель та ін.). Подають перелік землевлас­ників і землекористувачів, зазначають площу їхніх земель.

Креслення виготовляють у трьох примірниках, перший із яких передають проектній організації, другий — відповідним радам, тре­тій — місцевій державній адміністрації.

Картосхеми формування меж території відповідних рад склада­ють у масштабі 1 : 50 000 — 1 : 25 000. На картосхемі показують про­ектні межі районів відповідних рад, межі землеволодінь і землеко­ристувань. На картосхемі подають перелік рад, вказують їх площу, кількість населених пунктів та чисельність населення.

Картосхему виготовляють у трьох примірниках, перший із яких передають проектній організації, другий — районній раді, третій — місцевій державній адміністрації (четвертий і п'ятий можна виготов­ляти для обласних адміністрацій і рад).

Креслення перенесення проекту формування меж території ради в натуру (на місцевість) виготовляють для їх закріплення на місце­вості.

Креслення складають на плані у масштабі 1 : 25 000 — 1 : 10 000. На кресленні показують: місця закладання межових знаків, при­в'язку теодолітних ходів до пунктів тріангуляції або інших геодезич­них знаків, координати яких обчислені в державній системі 1942 та

1963 pp.При цьому максимально використовують межові знаки, встановлені по окружних межах землевласників і землекористува­чів.

Наводять необхідні геодезичні дані (міри ліній, кути, румби або дирекційні кути), порядок виконання робіт.

Креслення виготовляють у двох примірниках, перший з яких пе­редають проектній організації, другий — замовнику.

Матеріали погодження та затвердження проекту складаються з:

♦ актів польового обстеження меж та їх погодження із суміжни­ми радами;

♦ протоколів розгляду проекту формування або зміни меж;

♦ рішення відповідної ради про затвердження проектів форму­вання або зміни меж територій сільських, селищних та міських рад, висновків відповідних рад і адміністрацій.

Матеріали погодження та затвердження проектів додають до по­яснювальної записки.

9.2.6. Виготовлення технічної документації з перенесення проекту в натуру (на місцевість)

Затверджений проект формування або зміни меж територій сіль­ських, селищних чи міських рад переносять у натуру (на місцевість), якщо ці межі нечітко виражені в натурі або спірні.

Перенесенню в натуру передує його геодезична підготовка.

На кресленні перенесення проекту в натуру виписують натура­льні геодезичні виміри, показують місця встановлення межових знаків, порядок виконання робіт.

Межові знаки встановлюють у таких місцях, де є можливість за­безпечити їх надійне збереження.

Способи перенесення проекту в натуру мають бути простими і забезпечувати потрібну точність робіт.

Роботи, пов'язані з перенесенням меж, виконують за окремим до­говором із замовником.

9.3. Методика складання проектів формування (зміни) меж населених пунктів

Проекти встановлення меж сільських населених пунктів скла­дають з метою забезпечення реалізації прав територіальних громад з регулювання земельних відносин на своїй території.

При формуванні меж території населеного пункту слід керувати­ся Земельним кодексом України, Законом України «Про місцеве самоврядування» та іншими чинними нормативно-технічними до­кументами з цих питань.

Проекти містять техніко-економічне обґрунтування розмірів на­селених пунктів з урахуванням перспектив їх розвитку та проектів планування й забудови.

Проекти встановлення меж населених пунктів розробляють на підставі завдання на проектування (дод. 4), яке складається відпо­відною радою одночасно по всіх населених пунктах, розташованих на території цієї ради.

Проекти розглядає місцева рада, погоджує районна рада, затвер­джує обласна рада.

На основі затверджених проектів установлюють межі населених пунктів у натурі.

9.3.1. Підготовчі роботи

Підготовчі роботи передбачають збирання, вивчення та аналіз планово-картографічних матеріалів, земельно-облікової документа­ції, матеріалів відведення земель у межах селища, села, проекту планування та забудови, проектів внутрішньогосподарського земле­устрою, матеріалів інвентаризації земель, даних про склад та чисе­льність населення.

Під час підготовчих робіт здійснюють:

♦ обстеження території сільського населеного пункту;

♦ вибір опорного планово-картографічного матеріалу;

♦ визначення обсягів польових вимірювальних робіт з метою приведення планово-картографічного матеріалу у відповідність з натурою;

♦ нанесення на планову основу меж усіх землеволодінь і земле-користувань, що знаходяться на території сільського населеного пункту;

♦ проведення польового обстеження й погодження меж сільських населених пунктів (дод. 5).

9.3.2. Складання проекту

У проекті встановлення меж сільських населених пунктів визна­чають функціонально взаємопов'язані території (земельні ділянки), що використовуються для розміщення всього житлового та культур­но-побутового будівництва, а також об'єктів виробничого призна­чення, створення систем інженерного обладнання і благоустрою, забезпечення санітарно-гігієнічних та рекреаційних умов, ведення особистого підсобного господарства, інших потреб.

Загальну площу населеного пункту визначають з урахуванням потреби населення в додатковій площі для індивідуальної забудови тощо.

У межі сільських населених пунктів входять:

♦ зони житлової забудови;

♦ території загального користування з громадськими будівлями, зеленими насадженнями, водоймами, майданами, вулицями, проїз­дами;

♦ ділянки для розміщення об'єктів комунального призначення (водозаборів, очисних споруд тощо);

♦ виробничі зони, що перебувають у межах села;

♦ землі, надані в установленому порядку організаціям, підпри­ємствам, установам для цільового призначення в межах населеного пункту;

♦ рекреаційні зони, що розміщуються в межах населеного пункту або безпосередньо прилягають до нього;

♦ сільськогосподарські угіддя, розташовані в межах населеного пункту;

♦ резервні території, потрібні для розширення забудови сільсь­ких населених пунктів згідно з перспективою їх розвитку й архітек­турно-планувальною структурою.

Проект установлення меж сільських населених пунктів розроб­ляють на основі та з урахуванням:

♦ вимог еколого-ландшафтної організації території сільськогос­подарських підприємств;

♦ обґрунтованих даних проектів планування та забудови сіл;

♦ змін у межах населеного пункту, спричинених перерозподілом земель між землевласниками та землекористувачами відповідно до Земельного кодексу України;

♦ даних інвентаризації земель.

На стадії складання проекту площу населеного пункту обчислю­ють як суму контурів, що входять у межі населеного пункту. За ос­нову беруть дані коригування планових матеріалів минулих років. Якщо до населеного пункту належить частина площі контуру, то обчислена площа всіх ділянок контуру має прив'язуватися до зага­льної площі контуру.

Площі вираховують по окремих землеволодіннях та землекорис-туваннях, земельних угіддях загального користування. Проводять розшифровування земель, що не показані на плані, обстежуючи квартали населеного пункту. Як правило, на цій стадії робіт вико­ристовують дані попереднього вирахування площ.

Експлікація земель у межах населеного пункту складається по землевласниках і землекористувачах, землях загального користу­вання.

За результатами проведеної роботи складають креслення проек­ту встановлення меж сільських населених пунктів.

9.3.3. Погодження та затвердження проекту

Проект установлення меж сільських населених пунктів погоджу­ється із суміжними землевласниками або землекористувачами, ра­йонними (міськими) землевпорядними, природоохоронними, сані­тарними органами та органом архітектури і подається на розгляд до сільської або селищної ради.

Сільська або селищна рада розглядає проект установлення меж сільських населених пунктів і зі своїм висновком подає проект на розгляд районної ради, яка зі своїм висновком подає на затвер­дження обласної ради.

Проект установлення меж сільських населених пунктів розгля­дає й затверджує обласна рада.

9.3.4. Виготовлення та оформлення проектної документації

Проектна документація складається із:

♦ пояснювальної записки;

♦ графічних матеріалів;

♦ матеріалів погодження та затвердження. Пояснювальна записка передбачає:

♦ завдання на виконання робіт;

♦ коротку характеристику сільських населених пунктів;

♦ особливості формування території населеного пункту;

♦ погодження меж із суміжними землевласниками та землеко­ристувачами;

♦ короткий опис виконаних робіт;

♦ склад земель по угіддях, землевласниках і землекористувачах. До архівного примірника додають:

♦ матеріали вирахування загальної площі села;

♦ матеріали польових вимірювань; Графічні матеріали містять:

♦ копію креслення меж сільських населених пунктів у масштабі 1 : 10 000; 1 : 25 000;

♦ креслення перенесення елементів проекту встановлення меж в натуру в масштабі 1 : 10 000; 1 : 5000 або 1 : 2000;

♦ креслення меж сільського населеного пункту в масштабі 1 : 25 000; 1 : 10 000; 1 : 5000 або 1 : 2000.

На кресленні показують: окружну межу, номери межових знаків, румби та міри ліній, назви суміжних землеволодінь і землекористу-вань; межі, геодезичні дані та площі землеволодінь і землекористу-вань, що перебувають у межах населених пунктів; площі кварталів та загальну площу населеного пункту.

Креслення супроводжується експлікацією земель населеного пункту по землевласниках та землекористувачах, земельних угід­дях загального користування.

Землі громадян, що мають земельні ділянки під особистими під­собними господарствами, а також ділянки, надані їм для індивідуа­льної забудови, індивідуального городництва та садівництва, що розташовані в межах населеного пункту, приводяться в складі зе­мель сільського населеного пункту загальною площею.

Матеріали погодження та затвердження проектної документації складаються із:

♦ акта польового обстеження, погодження меж населених пунктів;

♦ висновку сільської, селищної ради про розгляд проекту встано­влення меж сільських населених пунктів;

♦ висновку районної ради про розгляд проекту встановлення меж сільських населених пунктів;

♦ рішення обласної ради про затвердження проекту встановлен­ня меж сільських населених пунктів.

Проектну документацію виготовляють у трьох примірниках: пер­ший примірник передають проектній організації, другий — сільсь­кій, селищній раді, третій — районній раді.

Якість виконуваних робіт забезпечується встановленою системою контролю, що здійснюється впродовж усього періоду проектування (дод. 6) установлення меж сільських населених пунктів.

9.3.5. Виготовлення технічної документації з перенесення проекту в натуру (на місцевість)

Затверджений обласною радою проект установлення меж сільсь­ких населених пунктів переноситься в натуру (на місцевість) на тих ділянках меж, які були спірні або нечітко виражені на місцевості.

Роботи, пов'язані з перенесенням усіх меж сільських населених пунктів у натуру (на місцевість) виконують за окремою заявкою за­мовника.

Межові знаки встановлюють у таких місцях, де є можливість забез­печити їх надійне збереження. На тих відрізках меж, де проектні межі збігаються з природними, їх закріплюють лише кілками (дерев'яними або металевими) завдовжки 0,3 — 0,4 м. При цьому 0,08 — 0,1 м їх дов­жини має бути над землею. Окопують такі межові знаки курганом ді­аметром 1,0 м висотою насипу 0,2 м. Такі знаки, як правило, є тимча­совими на період виконання польових геодезичних робіт.

Межові знаки встановлюють на тих відрізках меж населеного пункту, де нечітко виражена межа і є можливість самозахоплення земель. Потрібно забезпечити встановлення межових знаків довго­строкового користування через 1,5 — 2,0 км, по периметру межі з ме-

тою їх подальшого використання для поновлення окремих відрізків межі села, вирішення земельних спорів, проведення робіт, пов'язаних з упорядкуванням земель землевласників і землекорис­тувачів у населених пунктах.

Такі знаки встановлюють ланками по три стовпи кожна.

Місця встановлення межових знаків мають бути легкодоступними, добре розпізнаватися на місцевості, забезпечувати їх збереження, тех­ніку безпеки та зручність використання при наступній експлуатації.

Не дозволяється встановлення центрів тривалого зберігання на ріллі та болоті, проїжджій частині доріг, поблизу русел річок, що розливають­ся, поблизу берегів водосховищ та обривів на ярах і крутосхилах.

Замість двох-трьох сусідніх точок ходу допускається закріплюва­ти тільки одну точку за умови визначення дирекційного кута (ази­мута) із закріпленої точки на характерні, що легко розпізнаються, постійні місцеві предмети — орієнтири, як то: флюгери, радіо і те­левізійні щогли, антени, заводські труби, куполи церков тощо.

На всі закладені центри межових знаків складають абриси з прив'язуванням до постійних предметів місцевості не менше ніж трьома промірами та наводять опис місцеположення знака в карт­ках установленої форми (дод. 7).

Постійні межові знаки здають під охорону та на збереження се­лищним, сільським радам по акту (дод. 8).

Акт складають у трьох примірниках, один з яких залишається у проектній організації, другий передають селищній, сільській раді, третій — районній раді.

Межові знаки прив'язують, як правило, за допомогою прокла­дання теодолітних ходів. Теодолітні ходи прокладають за допомо­гою оптичних теодолітів, світлодалекомірів та електронних тахео­метрів. Координати межових знаків отримують від державної геоде­зичної мережі або меж землеволодінь і землекорнстувань. Довжина теодолітних ходів між твердими пунктами, а також периметр полі­гонів не повинні перевищувати:

♦ 13 км — при середній довжині сторін між точками 500 м і більше;

♦ 10 км — те саме, 250 м;

♦ 7 км — те саме, 150 м і менше.

Виконуючи роботи з точністю 1 : 5000, довжини теодолітних ходів слід зменшити в 1,5 раза.

У системі з вузловими точками довжину теодолітних ходів можна збільшити на одну третину.

Діагональні ходи слід прокладати вздовж існуючих лінійних об'єктів (бажано по одній зі сторін смуги відведення або контуру) або в місцях розміщення ділянок землевласників і землекористувачів, межі яких підлягають наступному обміру або уточненню.

Горизонтальні кути в теодолітних ходах вимірюють теодолітами одним повним прийомом з допустимим розходженням між напів-прийомами — Г.

Кути вираховують із заокругленням до 0, Г.

Кутові неув'язки в полігонах і теодолітних ходах не повинні пе­ревищувати ±1'уіп, а при довжині сторін менше ніж 150 — +1,Ь'Яп.

Відносні значення лінійних неув'язок не повинні перевищувати 1 : 2000. В окремих місцях гірських та заболочених територій допус­кається зниження точності до 1 : 1000.

Роботи виконують у державній системі координат 1942 та 1963 pp.або місцевій системі координат, яка мас зв'язок з держав­ною. Складається каталог координат межових знаків довгостроково­го зберігання, встановлених при прокладанні діагональних ходів.

Установлені межі проорюються в 1 — 2 борозни (за потреби).

Перенесенню проекту в натуру передує його геодезична підготовка: складання розбивного креслення, на якому вказують місця закладан­ня межових знаків, прив'язування теодолітних ходів до меж землево­лодінь або землекористувань, пунктів тріангуляції або інших геодезич­них знаків, координати яких обчислені в системі 1942 та 1963 pp.

На кресленні наводять потрібні геодезичні дані (міри ліній, кути, румби або дирекційні кути), порядок виконання робіт.

За результатами виконаних робіт складають креслення меж сільських населених пунктів у масштабі 1 : 10 000, 1 : 5000 або 1 : 2000. Масштаб планового матеріалу визначають залежно від ха­рактеру контурності в населеному пункті з тим, щоб таке креслення стало основою для горизонтальної зйомки населеного пункту й упо­рядкування земель у ньому.

Креслення меж населеного пункту виготовляють на планшетах (тверда основа) або лавсановій плівці розміром 50 х 50 або 60 х 80 см.

Крім графічної частини, на графічному матеріалі подають внут-рішньорамкове й зарамкове оформлення, яке виконують на листах креслення відповідно до стандартів, норм і правил.

Контрольні запитання і завдання

L. Основні вимоги та умови до складання проектів устано­влення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень. 2^ Правові вимоги до проектування землекористування адміні­стративно-територіальних утворень. 3^ Методичні підходи до проектування міського землекористування як основної складо­вої при формуванні меж адміністративно-територіальних утворень. 4^ Методика формування землекористування примі­ських зон як чинника впливу на встановлення меж адмініст­ративно-територіальних утворень. iL. Методика структуризанії землекористування міст як чинника впливу на встановлення меж адміністративно-територіальних утворень. 6^ Як характе-

L

ризуються технічні вимоги до складання проектів установлення і зміни меж адмі­ністративно-територіальних утворень? 7^ Методика складання проектів формування (зміни) меж територій сільських, селищних і міських рад. 8^ Склад і зміст підготов­чих робіт, пов'язаних із складанням проектів формування (зміни) меж територій сільських, селищних і міських рад. 9^ Методика розроблення схеми формування (змі­ни) меж територій сільських, селищних і міських рад. 10. Методи розроблення проек­тів формування (зміни) меж територій сільських, селищних і міських рад. 11. Який порядок погодження та затвердження проектів формування (зміни) меж територій сільських, селищних і міських рад? 12. Який зміст робіт, пов'язаних із виготовленням проектної документації зі складання проектів формування (зміни) меж територій сільських, селищних і міських рад? 13. Методика виготовлення технічної документа­ції з перенесення проекту в натуру (на місцевість) меж територій сільських, селищ­них і міських рад. 14. Методика складання проектів установлення (зміни) меж насе­лених пунктів. 15. Склад і зміст підготовчих робіт, пов'язаних із складанням проек­тів установлення (зміни) меж населених пунктів. 16. Методика складання проекту встановлення (зміни) меж населених пунктів. 17. Порядок погодження та затвер­дження проекту встановлення (зміни) меж населених пунктів. 18. Який зміст робіт, пов'язаних із виготовленням проектної документації? 19. Методика виготовлення технічної документації з перенесення проекту в натуру (на місцевість) національних (регіональних) природних парків.

Розділ 10

СКЛАДАННЯ ПРОЕКТІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ МЕЖ ТЕРИТОРІЙ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ, ІНШОГО ПРИРОДООХОРОННОГО, ОЗДОРОВЧОГО, РЕКРЕАЦІЙНОГО Й ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ