Принципи побудови періодизації психічного розвитку дитини

Психічний розвиток особистості проходить ряд періодів, які послідовно змінюють один одного.

Кожний період (вік) – це відрізок життєвого шляху підростаючого індивіда і водночас своєрідний ступінь психічного розвитку з властивими для нього відносно стійкими якісними особливостями. Отже, в основі вікових періодів лежать певні закономірності розвитку. У межах кожного періоду відбуваються не лише якісні, а й якісні зміни, які дають підстави виділяти у ньому певні стадії, що послідовно змінюють одна одну. У зв’язку з цим кажуть, що онтогенез людської психіки має періодичний і стадіальний характер. Більше того, в межах стадій виділяють менш часові відрізки її розвитку – фази.

Виходячи з цього визначають 2 основних принципу у підході до розвитку дитини: принцип історизму та принцип розвитку в діяльності. Дані принципи були висунуті та розкриті радянськими психологами Л.С.Виготським, П.П.Блонським, О.М.Леонтьєвим, Д.Б.Ельконіним, В.В.Давидовим та ін.

Розкриваючи сутність принципу історизму, Л.С.Виготський підкреслював конкретно-історичну природу дитинства та його періодів. Періодизація дитинства та зміст кожного періоду залежать від конкретно-історичних умов життя та соціальних обставин. Будь-які зміни в суспільному житті, що пов’язані з технічним і культурним прогресом, змінюють і освітньо-виховний рівень роботи. (раніше до школи йшли з 7 років, тепер з 6 років, оскільки зросли розумові та фізичні можливості дитини).

Принцип діяльнісного підходу до розвитку психіки розроблений в працях О.М.Леонтьєва. Сутність цього принципу полягає в тому, що особистістю не народжуються, а нею стають. Дитина народжується лише індивідом, вона має лише біологічні передумови стати особистістю. Тільки в спільній діяльності з іншими людьми вона розвивається як особистість.

Виходячи з цих двох принципів, психологи розкривають якісну своєрідність кожного періоду розвитку дитини на основі таких понять як соціальна ситуація розвитку і провідна діяльність.

Соціальна ситуація розвитку була визначена Виготським як “те особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, які є типовими для кожного вікового періоду і обумовлюють і динаміку психічного розвитку на протязі цього періоду і нові якісно своєрідні психічні утворення, що виникають у його кінці”.

Поняття “провідна діяльність” розкрита О.Леонтьєвим. Кожному віковому періоду відповідає певний вид діяльності, який впливає на розвиток і формування всіх рис особистості дитини і її пізнавальних можливостей. В цьому виді діяльності відбувається формування нової провідної діяльності, що визначає наступний етап вікового розвитку. Кожна провідна діяльність сприяє прояву характерних для даного віку якісних особливостей або новоутворень, а перехід від однієї провідної діяльності до другої знаменує собою зміну вікового періоду.

Отже, вікові психологічні особливості розвитку зумовлені конкретно-історичними умовами розвитку, спадковістю, певною мірою характером виховання, особливостями діяльності та стосунків з іншими людьми, що впливає передусім на специфіку переходу від одного періоду до іншого.

Л.Виготський зазначає, що більшу частину дитинства складають стабільні періоди розвитку, для яких характерне плавне протікання процесу розвиту, без різких зрушень і перемін в особистості дитини.

Крім стабільних, існують кризові періоди, яким Л.С.Виготський надавав велике значення. Найбільш яскраво проявляються кризи новонародженості, 3 років та криза підліткового віку.

Радянські психологи (Моргун В.Ф., Ткачова Н.Ю.) так характеризують кризу новонародженості: “...періодизацію становлення особистості в онтогенезі ми починаємо із самого початку людського життя, із кризи новонародженості, з найбільшого страждання дитини... Це сама дійсна і найперша криза, справжній скачок у розвитку, різка зміна ситуації розвитку, перехід з біологічного типу розвитку до соціального”.

Криза 3 років досконало розкрита в праці Л.С.Виготського “Кризис 3 лет”, у якій він визначає такі її прояви,як:

• негативізм. Ця поведінкова реакція полягає в тому, що дитина не хоче щось зробити тільки тому, що це пропонує хтось з дорослих.

• впертість. Полягає в тому, що дитина наполягає на чомусь лише тому, що вона це вимагає.

• норовистість (строптивость), яка спрямована швидше всього на всю ситуацію виховання, ніж на щось конкретне. Л.С.Виготський писав: “Здесь сказывается строптивая установка ко всему образу жизни, который сложился до 3 лет, по отношению к нормам, которые предлагаются, к интересовавшим прежде игрушкам”.

• свавілля (своеволие). Полягає в тенденції до самостійності. Протилежно до перших 3 симптомів, свавілля це не протест, а навпаки, прагнення до дій, предметів, ситуацій.

Наступні три симптоми, на думку Л.С.Виготського, носять другорядний характер. Це протест-бунт – поведінка набуває протестуючого характеру; знецінювання дорослих – н-д, негативне ставлення до батьків; деспотизм – бажання проявляти деспотичну владу у стосунках з близькими.

На думку Л.І.Божович, Д.Б.Ельконіна, О.М.Леонтьєва, три роки – важлива межа у розвитку дитини. Вона до цього часу багато знає й уміє та вимагає самостійності: “Я сам!”.

Криза підліткового віку виникає як результат якісної перебудови особистості підлітка, коли проявляється потреба в дорослості – прагнення бути, здаватися і діяти як дорослий. Якщо дорослі враховують нові потреби дитини і відповідно їх задовольняють, то кризи можна уникнути. А якщо до дитини ставляться як до маленької, то виникає конфлікт, взаємне непорозуміння.

Хочеться зазначити, що різні психологи по-різному розглядають підлітковий вік та його кризи. А визначення психологічного змісту даного віку до цих пір залишається дискусійною проблемою вітчизняної психології.

Кризові та стабільні періоди чергуються, тому вікова періодизація Л.Виготського така: криза новонародженості – немовлячий вік (2 місяці - рік) – криза 1 року – раннє дитинство(1-3 роки) – криза 3 років – дошкільний вік(3-7 років) – криза 7років – шкільний вік(8-12 років) – криза 13 років – пубертатний вік(14-17 років)- криза 17 років.

Розглянемо періодизацію розвитку, яку запропонував Д.Б.Ельконін, і яка є загальноприйнятою.

Перша епоха – раннє дитинство:

Перший період - немовля: від народження до 1 року. Провідний вид діяльності – безпосереднє емоційне спілкування, яке сприяє формуванню орієнтовних, сенсомоторних і маніпулятивних дій, тобто дій, що супроводжуються і в якісь мірі регулюються зоровими, слуховими, м’язово-руховими та іншими відчуттями і сприйманнями. Важливим новоутворенням даного віку є формування потреби у спілкуванні з іншими людьми та певне емоційне ставлення до них.

Другий період - раннє дитинство: від 1 до 3 років. Провідна діяльність – предметно-маніпулятивна. В ній дитина оволодіває суспільно-виробленими способами дій з предметами у співпраці з дорослими. Одночасно інтенсивно розвиваються вербальні форми спілкування дитини з дорослим, але разом з предметною діяльністю. Але аналіз мовних контактів дитини цього віку з оточуючими людьми показує, що мова нею використовується як засіб комунікації для налагодження співпраці з людьми у спільній з ними діяльності, а не як інструмент мислення. Новоутворенням віку є розвиток мови та наочно-дійового мислення.

Друга епоха – дитинство:

Перший період – дошкільне дитинство: від 3 до 6-7 років. Провідною діяльністю – є сюжетно - рольова гра, в процесі якої розвиваються всі сторони психіки та поведінки дитини. Основне значення гри для психічного розвитку дітей полягає в тому, що дякуючи особливим ігровим прийомам, а саме прийняттю дитиною на себе ролі дорослого, виконанню її суспільних функцій, символічному характеру багатьох предметних дій, перенесенню значення з одного предмета на інший, дитина моделює в грі стосунки між людьми. Рольова гра виступає як вид активності, що об’єднує спілкування і предметну діяльність та забезпечує їх суцільний вплив на розвиток дитини. У грі формуються такі новоутворення, як прагнення до суспільно-значущої та суспільно-оціночної діяльності, що характеризує готовність дитини до початкового навчання.

Другий період - молодше шкільне дитинство: від 6-7 до 10-11 років. Провідна діяльність – учіння. В процесі учіння формується пам'ять, засвоюються знання про предмети та явища зовнішнього світу та людських відносин. Новоутвореннями віку являються мимовільність психічних явищ, внутрішній план дії, рефлексія.

Третя епоха – підлітковий та юнацький вік:

Перший період - підлітковий вік: від 10-11 до 14 років. Провідна діяльність – інтимно-особистісне спілкування в системі суспільно-корисної діяльності. Роль діяльності, яка в даний період набуває характеру спільних захоплень дітей будь-якою справою, полягає у їх підготовці до майбутньої професійної діяльності. Задача спілкування полягає у виявленні та засвоєнні елементарних норм товаришування та дружби. Важливими новоутвореннями являються – формування самооцінки, критичне ставлення до оточуючих людей, прагнення до “дорослості” та самостійності й уміння підкорятися нормам колективного життя.

Другий період - старший шкільний або юнацький вік: від 15 до 16-17 років. Провідна діяльність – навчально-професійна, в процесі якої формуються такі новоутворення, як світогляд, професійні інтереси, самосвідомість, мрії та ідеали.

Кожна епоха складається з двох періодів: вона відкривається періодом, в якому йде засвоєння норм, мотивів, задач людської діяльності і розвиток мотиваційно-потребної сфери, а в другому періоді – засвоєння способів дій з предметами і формування операційно-технічних можливостей.