11.9. Опорний конспект

1. Особливості державного ладу Франції в кінці хvііі – на початку хіх століття.

14 липня 1789 р. повсталі парижани взяли Бастилію – фортецю-тюрму на окраїні Парижа. Цю подію прийнято вважати початком Великої французької революції, епохи, яка охопила всі сфери суспільного життя: політику, право, культуру, виробництво, науку, побут, армію, дипломатію.

Революція 1789-1794 рр. стала закономірним результатом тривалої кризи абсолютної монархії, яка перестала виражати загальнонаціональні інтереси, захищала середньовічні станові привілеї, виключні права дворянства на землю.

Хід революції умовно ділиться на наступні етапи:

перший етап – створення конституційної монархії (14 липня 1789 р. – 10 серпня 1792 р.);

другий етап – жірондистська республіка (10 серпня 1792 р. – 2 червня 1793 р.);

третій етап – якобінська республіка (2 червня 1793 р. – 27 липня 1794 р.).

26 серпня 1789 р. Установчі збори прийняли програмний документ революції – “Декларацію прав людини і громадянина”. Ст. 1 Декларації заявляла: “Люди народжуються і залишаються вільними і рівними у правах”. В якості природних і невід’ємних прав у ст. 2 проголошувалися “свобода, власність, безпека і опір пригнобленню”. Ст. 3 проголошувала, що принцип всієї верховної влади знаходиться в нації. “Ніяка установа, ніяка особа не може здійснювати владу, що не виходить прямо від нації”. Стаття 4 декларувала, що свобода полягає у праві “робити все, що не шкодить іншому”. Згідно ст. 5 закон міг забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. “Все, що не заборонено законом, дозволено законом, і ніхто не може бути змушений до того, що не передбачено законом”. За ст. 6 закон оголошувався вираженням загальної волі. Всім громадянам надавалося право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон мав при цьому бути рівним для всіх, незалежно від того, що він мав за мету: захист чи покарання.

Ст. 7, 9, 10, 11 утверджували свободу особи, свободу совісті, слова, друку, принцип презумпції невинності. Ст. 13-14 стосувалися впорядкування податкової системи. Ст. 15 передбачала право суспільства вимагати звіту від кожної посадової особи за довірену йому частину управління. Ст. 17 (остання) оголошувала право на власність недоторканним і священним.

Ще одна стаття Декларації – шістнадцята – проголошувала, що “суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено розподілу влад, не має конституції. Відповідно до неї Установчі збори приступили до вироблення конституції.

Перша конституція Франції була затверджена 3 вересня 1791 р. Франція стала конституційною монархією. Конституція складалася із вступу, який підтверджував основні положення Декларації прав людини і громадянина, та семи розділів. Вищим органом законодавчої влади стали однопалатні Національні збори. Король повинен був здійснювати виконавчу владу з допомогою призначуваних ним міністрів. У конституції проголошувалися принципи народного суверенітету, рівності всіх перед законом, політичні свободи. Священним і недоторканним проголошувалося право власності. Конституція діяла до повалення монархії 10 серпня 1792 р.

В цей день у Парижі спалахнуло збройне народне повстання. Воно привело до влади жірондистів, які здобули більшість на виборах до нового найвищого органу влади – національного конвенту. Протягом серпня – вересня у Франції фактично була встановлена республіка. Конституція 1791 р. була анульована. Людовіка ХІV стратили. Виконавча влада здійснювалася Тимчасовою виконавчою радою, що замінила усунутий уряд. Прийшовши до влади, жірондисти намагалися зупинити революцію. Вони не змогли виробити нову республіканську конституцію. Різко погіршилось економічне становище.

2 червня 1793 р. повстання у Парижі привело до влади якобінців. Якобінська республіка (диктатура) проіснувала до 27 липня 1794 р.

24 червня 1793 р. була прийнята нова конституція. Носієм влади оголошується суверенний народ. Органом законодавчої влади став постійно діючий однопалатний корпус законодавчий. Вищим урядовим органом республіки була виконавча рада. Виключними повноваженнями володіли: конвент (мав право видання і тлумачення законів); комітет громадського порятунку, комітет громадської безпеки. Судочинство здійснював революційний трибунал. За неповні 10 місяців свого правління якобінці остаточно знищили феодальні повинності для селянства, демократизували державний апарат, ліквідували рабство в колоніях, розгромили інтервенцію та внутрішню контрреволюцію. Однак зміцнення республіки привело до незгод у якобінському блоці. Політика терору привела до ослаблення їх соціальної підтримки. 27 липня 1794 р. відбувся переворот, який встановив режим Директорії.

У серпні 1795 р. Конвент прийняв нову конституцію Франції. Засновувався законодавчий корпус із двох палат: верхньої – ради старійшин і нижньої – ради п’ятисот. Нижня палата розробляла законопроекти, які затверджувала або відхиляла верхня. Виконавча влада доручалася Директорії у складі 5 осіб. Їх обирала рада старійшин із кандидатів, висунутих радою п’ятисот. Щороку один із директорів переобирався.

Непопулярна “політика гойдалки”, яку проводила Директорія, фінансова криза визвали суспільне напруження. 9 листопада 1799 р. у Франції відбувся військовий переворот на чолі з генералом Наполеоном Бонапартом, який користувався великою популярністю в армії. Вже 13 грудня була обнародувана нова конституція країни. Виконавча влада перейшла до колегії трьох консулів – генерала Бонапарта та двох колишніх членів Директорії – Сійєса і Дюко. Консули обиралися на 10 років. Реальна влада належала першому консулу, два інші – мали дорадчі повноваження. У 1802 р. пост першого консула за Бонапартом було закріплено пожиттєво. Він зосередив у своїх руках командування армією, призначення на вищі державні посади, керівництво всією внутрішньою і зовнішньою політикою.

Органами законодавчої влади були державна рада, трибунат, законодавчий корпус та сенат. Законопроекти готувала державна рада, обговорював їх трибунат, а ухвалював – законодавчий корпус. Будь-яке його рішення міг скасувати призначуваний урядом сенат.

У 1804 р. Бонапарт проголосив себе імператором французів. Конституція 1804 р. перетворила Францію в імперію В історичній літературі вона отримала назву “перша імперія” у Франції. Основними важелями імператорської влади стали: армія, поліцейська система, бюрократія, церква. Створюється імператорський двір. Найважливішою частиною центральної адміністрації стали міністерства. Проводилася кодифікація права. З’явилися Цивільний кодекс (1804 р.), Торговий кодекс (1807 р.), Кримінально-процесуальний кодекс (1808 р.), Кримінальний кодекс (1810 р.). У 1814 р. (після воєнних поразок в Іспанії та Росії) Н.Бонапарт був примушений зректися престолу і засланий на острів Ельба. Знову зайняв французький престол у 1815 р. (“Сто днів”). Після поразки під Ватерлоо повторно зрікся від престолу. Помер на острові Св.Олени у 1821 р..