твори з дитячої літератури / конспекти д / konspekt_dit.lit18 іваненко

7

Тема: Специфіка художної творчості О. Д. Іваненко

План

1. Науково-пізнавальний характер збірки природничих казок

2. Морально-етична повість «Великі очі»

3. Збірки «Лісові казки», «У першому класі»

4. Історико-біографічні твори письменниці для дітей («Малим про великого Тараса», «Тарасові шляхи», «Паличка казкаря»).

5. Переклади рідною мовою творів світової літератури

Багато років працює в галузі української дитячої літератури Оксана Іваненко. Писати твори вона почала дуже рано. «Тільки навчилася писати,— згадує письменниця, — так і почала псувати безліч паперу «повістями» і «казками». У дитбудинку почала писати спеціально для дітей. Мої інсценівки, казки ставилися потім і в інших дитбудинках».

За понад тридцятип'ятирічну літераіурну діяльність О. Іваненко написала для дітей біля п'ятдесяти збірок оригінальних творів, зробила багато перекладів з інших мов, упорядкувала значну кількість літературних збірників для школярів.

Оксана Дмитрівна Іваненко народилася 14 квітня 1906 р. в місті Полтаві в інтелігентній родині. Мати її працювала вчителькою у дитбудинку, батько — редактором газети, а пізніше батько також перейшов на вчи-тельську роботу, викладав у школі українську мову й літературу. Професія батьків мала неабиякий вплив на Оксану. Ще в дитинстві вона мріяла бути вчителькою, а любов до літератури підказувала їй інший шлях — шлях письменника.

Закінчивши п'ять класів гімназії, а потім робітничу школу, О. Іваненко вступає до Полтавського педагогічно¬го інституту, з якого згодом переводиться до Харківського педінституту і успішно закінчує його в 1926 р.

Уже в гімназії і в інституті О. Іваненко пробує свої сили в літературі. В 1925 р. в журналі «Червоні квіти» вона надрукувала оповідання «До царя». Після закінчення Харківськйго педагогічного1 інституту О. Іваненко їде працювати в дитячу колонію' ім. О. Горького, якою, керував відомий радянський педагог А. С. Макаренко. Робота »в дитячій колонії була великою школою для майбутньої письменниці. У неї на очах народжувались нові люди, виховувались і перевиховувались правопоруш¬ники у чесних радянських' громадян. Письменниця так згадувала пізніше ці роки. «Колонія — найкращі спогади моєї юності. При мені під час молотьби, коли я на столику подавала снопи в барабан, прийшов перший лист від Горького з Італії. Я була в числі небагатьох гостей, як стара колоністка, коли Олексій Максимович приїхав до колонії у 1928 р. Зі мною ділився Антон Семенович своїми мріями про книгу «Педагогічна поема», яку ще тільки задумав тоді. Це все незабутні спогади».

З 1933 р. Оксана Дмитрівна цілком переходить на літературну роботу. Було видано такі збірки її оповідань: «Водогін» (1931), «Черевички» (1933). «Лісові казки» (1935), «Галочка» (1939), «Пошта-,прийшла» (1943), повісті «Рідні діти» (1951), «Тарасові шляхи» (1939-1961), збірки «Казки» (1956), «Таємниця» (1959). За визначні заслуги в літературі О. Іваненко нагороджена двома орденами «Знак пошани».

В різних жанрах виступає Оксана Іваненко. Вона пише оповідання, повісті, казки, історичні повісті і нариси, на початку своєї літературної діяльності писала й вірші. Серед численних молодих читачів широкою популярністю користуються цікаві твори письменниці про природу із збірки «Лісові казки», а також природнича повість «Куди літав журавлик».

Казка «Кисличка» розпочинається оригінальним, висловленим у жартівливому тоні зауваженням: «Знаєте, дітки, що? Ви ніколи йе плачте! А то раз одна дівчинка гуляла в лісі з братиком, посварилась і гірко заплакала. Сльози кап-кап та на землю, та на насіннячко; що там лежало, та такі гіркі сльози! От і виросла з того насін¬нячка гірка та терпка кисличка».

Звичайно, більшість молодих читачів, а особливо ті, що навчаються в школі, зразу догадуються, що письмен¬ниця жартує, н|би кисличка гірка і терпка від того, що на неї капали сльози дівчинки, але пояснити, чому вона кисла, вони ще не можуть. Ось письменниця і допомагає

Штям розібратися в питанні, що значить яблунька-дичка, Ш що значить окулірована; тобто щепа.

В цій розповіді про перетворення дички в щепу вдало учергуються елементи фантастичні з реальними. У фантастичному плані описано переживання яблуньки-кислички, із-за того, що на ній родили такі терпкі яблука, яких і і птиці не клювали. В такому ж фантастичному плані розповідається, як птиці з теплих країв принесли гілку солодкої яблуні. А вже в цілком реальному плані письменниця говорить про те, як дід-садівник з дички виростив І культурну яблуню, пересадивши її з гущавини лісу на сонячну ділянку і прищепивши до неї гілку солодкої яблуні.

Результат кропіткої праці садівника увінчався успіхом. Минув рік. До дідуся в садок прибігла дівчинка. Прибігла і зупинилась. Проти хатки щось блищало, сяяло, променилось! Дівчинка скрикнула. На пишному стрункому дереві висіли золоті яблучка — безліч золотих яблучок. Над ними літали бджоли, метелики, маленькі веселі пташки.

— Ах, яка яблунька! — прошепотіла дівчинка.— Мабуть, вона народилася коли всі сміялись.

В казці невеличкого розміру письменниця зуміла багато сказати юному читачеві про особливості рослинного світу, про людину, яка перетворює природу.

Мотивом вічного, невмирущого потоку життя природи пройнята казка «Кульбабка». В цій казці Оксана Іваненко співає гімн природі, її вічній красі й оновленню. Хто з дітей не знає цієї привітної сонячної квітки — кульбабки? З ранньою весною вона пробуджується і дуже скоро зацвітає, веселячи очі дітей. Дівчатка з неї плетуть вінки.

Отже, об'єкт зображення письменниця обрала дуже вдалий. Кульбабку знають і люблять усі діти. Цілком доступно, а разом з тим цікаво О. Іваненко розповіла дітям, як росте, розцвітає і розмножується кульбаба. Різні пригоди в рослинному світі створені домислом письменниці, щоб викликати інтерес дітей до простої, але ніжної кульбабки.

Та не одну кульбабку впізнають діти в казці О. Іваненко. Тут згадується і багато інших знайомих дітям квітів, дерев, різних жучків, метеликів — все те, що діти щоденно зустрічають в саду, на полі, в лісі.

За ніч ще трошки підросла кульбабка, і ще трохи підросли всі квіти, що жили на луках,— медок, сон-квітка, дзвіночки, зірочки. Стеріг їхнє поле старий жук. Вранці загудів він, і прилетіло в гості багато метеликів, бджіл, жуків.

Окремі казки О. Іваненко про природу позначені певними пригодницькими елементами («Цві та Рінь», «Сонечко», «Куди літав журавлик»).

Казку «Куди літав журавлик» письменниця назвала природничою повістю. Це новий тип казки, що з'явилася в наш, радянський час і знаходить свого численного читача. Такі казки пишуть і М. Пришвін, і П. Воронько та інші письменники. В казці ясно відчуваються риси нарису і оповідання, помітно перевагу фактичного матеріалу надфантастичним і пригодницьким.

Глибоко і всебічно розбираючись у явищах природи, Оксана Іваненко веде свого читача по різних частинах світу, як добре обізнаний екскурсовод по залу картинної галереї, звертаючи увагу його на найголовніше, що визначає в природничо-географічному відношенні ту чи іншу країну чи місцевість. її журавлик, відлітаючи в теплі краї, пролітає над українською річкою Дніпром, спостерігає красу тихого Дунаю, летить через відомі міста йріки країн Європи І Африки, спостерігає за життям найрізноманітніших птиць і звірів, що живуть на півдні, бачить улюблені дітьми фрукти — помаранчі, фініки, банани. Отже, своєю книгою письменниця робить добру послугу вчителеві історії, географії і природознавства, даючи дітям в художніх образах те, що далеко, не завжди вони можуть узяти з підручників.

Користуючись засобом персоніфікації, письменниця примушує звірів і птиць розповідати про все, чим вони живуть, а з цієї розповіді перед читачем постають найрізноманітніші картини природи, особливості поведінки різних звірів, дивовижних птиць тощо. З захопленням діти читають про африканського птаха чібіса, родичі якого вільно ходять по вулицях міста Каїра: ніхто їх не чіпає, бо люди надто люблять і шанують чібісів. Предки цього птаха заслужили такої уваги людей до себе за те, що їх колись ховали у велетенських пірамідах разом з єгипетськими фараонами.

В Африці, на річці Ніл, журавлик зустрів багатьох незнайомих і цікавих птиць — фламінго «на ще вищих, ніж у журавлика, ногах, з рожевими крилами, гнучкими довгими шиями і міцними червоними дзьобами», полохливих страусів, які не літають, зате дуже швидко бігають. Та не тільки далеко, в інших країнах, є дивні птиці, чудові місцевості. Письменниця знаходить цікаві об'єкти і в себе на Батьківщині. Не багатьом дітям доводиться бачити очеретяного бугая. Устами журавлика письменниця розповідає малятам про бугая: «Журавлик перелякано знітився і сховався за пожовклу очеретину, та тільки він доторкнувся до неї дзьобом, як очеретина заворушилася, хоча вітру зовсім не було, і журавлик з жахом побачив, що це не очеретина, а теж птах — сірий, рудий, зовсім непомітний серед пожовклої від сонця трави. Та ще й шию птах витяг так, що його не можна було відрізнити від рослини. Це був бугай, ще сердитіший, ніж сова».

Читаючи цікаву розповідь про мандри журавлика і його пригоди, діти поповнюють свої знання новими відомостями з природознавства, географії, навіть історії. Але письменниця не просто подає сухі відомості про чужі краї чи розповідає про характерні ознаки птиць, вона описує їх як художник, створюючи чудові пейзажні малюнки невідомих дітям місцевостей, річок, пустинь. Ось як описує О. Іваненко землі невідомої дітям, але цікавої для них Африки:

Олив'яно-сірий берег, зелені поля, червоні гори, пустині і ціла мережа вузьких прямих каналів і широких вигинистих приток великої ріки. Лісів не було, тільки виднілися різні купки височезних, з голими стовбурами дереі з чудовими шапками великого зеленого листя та садки, в яких блищали на гілках якісь небачені досі золоті яблука. Усе було не схоже на те, що бачив журавлик у себе дома: ні густі зарості очерету — цукрової тростини на полях, ні ці золоті яблука—помаранчі та цитрини, ні височезні дерева — фінікові пальми.

Казка «Куди літав журавлик» будить у читачів гарячі почуття любові до рідної країни, до її героїчних людей, до нашої чудової природи. Про що б не писала письменниця, як би далеко не відводила читачів від кордонів Батьківщини, простори рідної землі завжди були перед нею. Там, далеко від своєї землі, в Середземному морі, журавлика рятуюсь від загибелі моряки. Коли журавлик пролітав через територію Болгарії, повертаючись додому, болґарські діти через нього послали гаряче вітання в Радянський Союз. А як зрадів журавлик, опинившись на рідній землі: «Це була вже рідна земля! Тут не було ні пальм, ні магнолій, тут було ще холодно, і навіть верби, що перші випустили свої бруньки, одягли їх в хутряні кожушки, щоб не позамерзали. Але такої радості ще ніколи в житті не відчував журавлик. Здавалося, усі гаї, річки, що, нарешті, скинули кригу і розлилися, бо не могли стримати своєї радості, усі села, міста — такі рідні, такі близькі!»

Помітне місце в творчості Оксани Іваненко займають казки на тему морального виховання дітей, які носять загальну назву «Великі очі». Більшість казок цієї збірки об'єднані однією темою і мають спільного героя, лише дві казки написані на інші теми.

Казка «Сандалики, повна скорість!» у своїй основі фантастична. Вона йде від традицій народних казок типу «Килим-самоліт» і «Чоботи-скороходи». Ідея цієї казки — боротьба трудящих світу за мир. Але як багатоплановий твір-казка «Сандалики, повна скорість!» підносить і ряд інших проблем. У ній письменниця розповідає про неосяжні простори Батьківщини, про великі здобутки науки й техніки в СРСР, про інтернаціональну єдність народів світу. Написана казка ще до Великої Вітчизняної війни, в 1935 р., але потім оброблялася вже в післявоєнний період. Головна героїня казки—безіменна дівчинка, що захотіла все знати, зустрілась з незнайомим, і той подарував їй чарівні сандалики, в яких можна було бігати скоріше за автомашину, ходити по воді, їздити по снігу і навіть літати в повітрі.

Озброївши героїню таким чудовим засобом пересування, письменниця веде її по безмежних просторах нашої країни. Дівчинка потрапляє то на південь, де тепло, аж жарко, то на північ, де сніги й холод. На півночі їй показують такі прилади, які створюють штучне тепло і, дають можливість вирощувати там південні рослини.

Але занадто допитлива дівчинка не задовольняється мандрівкою по своїй країни вона потрапляє за кордон і спостерігає, як люди доброї волі ведуть наполегливу боротьбу за мир, бо в капіталістичному світі всі досягнення науки й техніки спрямовуються на війну. Дівчинка стала допомагати людям боротися проти паліїв війни. Під кінець казки виявляється, що невідомий, який подарував дівчинці чарівні сандалики, був видатним радянським ученим. Він так пояснює свою мету життя: «Я працюю над тим, щоб люди могли легко, вільно і швидко відвідувати своїх друзів у всіх куточках землі. Тоді й друзів буде багато. А між іншим, для відпочинку я зробив та«і дитячі сандалики. Хай діти теж літають і бігають по всіх усюдах!»

Незадовго перед Великою Вітчизняною війною О. Іваненко написала казку «Маяк». Уважно слідкуючи за розвитком міжнародних подій, письменниця не могла не бачити підступних планів німецького фашизму — піти війною проти СРСР. Казка своєю ідеєю направлена на виховання пильності у дітей.

В казці є цікаві місця, де письменниця змальовує загартування сили і волі і виховання мужності в радянських дітей, які виходить переможцями в тяжких випробуваннях у часи шторму на морі: «Гнуться й ламаються щогли, і чорні паруси, як ганчірки, обвисають на них. Шквал крутить корабель, нахиляє його і от-от перекине в безодню. Страшна темрява нависла над ними... З останніх сил бореться Марко з хлопцями проти бурі. От-от — і вже кінець... Раптом випрямляються щогли на чарівному кораблі; червоніють і напинаються паруси.

— Нас бачать, нас чують з рідної землі, загинути нам не можна! — кричить Марко радісно». Написані в різні періоди (окремі — до Великої Вітчизняної війни, інші — після війни) казки «Великі очі», «Три бажання», «Чудесна квітка» і «Чарівні зерна» мають спільного героя — лікаря, який лікує брехунів, боягузів, базік, ледарів, заздрісних і подібних хворих, що заважають жити собі й іншим.

Всі ці казки засуджують різні вади в характері дітей. До чудодійного лікаря багатьох «хвороб» звертається хлопчик Ясь, що часто спізнюється на уроки. І лікар вилікував його. Він подарував Ясю чарівну скрипку, якою хлопець, так захопився, що полюбив працю і став чудовим музикантом («Великі очі»). Дівчинка Галя («Чудесна квітка»), яка всього боялася, за порадою лікаря іде шукати чарівні квіти, зазнає багато пригод, стає сміливою і вже нічого не боїться. Немалим злом у характері багатьох дітей є Заздрість. Через неї буває багато непорозумінь і неприємних історій. Про такі історії розповідає казка «Три бажання».

Найцікавішою з циклу «Великі, очі» є казка «Чарівні зерна». Події, про які розповідається в ній, зовсім не казкові, а результат лікування справді казковий. Діти одного класу добре навчалися, але не дружили між собою. Лікар і цю хворобу вилікував. Дітей здружила спільна робота по вирощуванню чарівних зерен пшениці.

Казки О. Іваненко про моральне виховання дітей, як і казки про природу, написані цікаво, жваво, розповідь редеться плавно. Письменниця уміло створює гострий конфлікт, але в окремих казках («Сандалики, повна скорість!», «Чудесна квітка») відчувається розтягнутість сюжету, накопичення зайвих деталей.

Не лише природничими, фантастичними і казками на моральні теми відома О. Іваненко молодим читачам. Діти знають і люблять також її реалістичні оповідання про життя радянських школярів (збірка «У першому класі») та про бойові і трудові подвиги дітей в грізні роки війни з німецьким фашизмом (збірка «Школа»).

Збірка оповідань «У першому класі» написана в 1939 р. Це був період, коли в дитячій літературі з'явилося дуже багато віршів, оповідань і йовістей про школу й школярів («Пісня про перший день весни» С. Маршака, збірка оповідань О. Копиленка «Школярі», повість О. Донченка «Школа над морем» та ін.).

Всі шість оповідань збірки «У першому класі» об'єднані спільним мотивом і спільними героями — учнями першого класу. Мабуть, тому цей цикл оповідань іноді називають повістю.

В оповіданні «Галочка» змальовано перший день навчання учениці-першокласниці Галі Татарської. Письменниця передає радість дівчинки, показує пригоди її в школі, розкриває початок дружби між дітьми. Про зустріч учнями першого класу новорічного свята розповідається в оповіданні «Новий рік». Найбільш цікавим оповіданням з цього циклу є «Друг Марс». У ньому письменниця розказала про велику любов дітей до Радянської Армії.

Мужності й героїзму радянських дітей і безмежній відданості їх Батьківщині присвячені оповідання циклу «Школа» і «Пошта прийшла». Центральним мотивом усіх оповідань цих йвох циклів є прославлення патріотичних подвигів дітей у роки Великої Вітчизняної війни. Учень шостого класу Льоня Шевченко («Школа») не відзначався в класі ні зразковою поведінкою, ані блискучими успіхами в навчанні. Та коли в його рідне місто вдерлися німецькі фашисти, Льоня разом зі своїм учителем Флором Яковичем обороняє тяжкопоранених солдатів. На очах у Льоні його улюблений учитель помирає від німецької кулі, а він, як і личить радянському школяреві, бореться і мстить ворогам.

Письменниця показує зростання героя, змужніння його в процесі боротьби з ворогами: «Пізно ввечері Льоня Шевченко крадькома через чорний двір виліз на вулицю, дворами та завулками пробрався на Поділ, йому допомогли вийти з міста. Але він знав — ненадовго. Він мусив ще повернутися в свою школу!»

Образ сільської дівчинки Килинки, дочки поштаря, яка замінила батька на роботі, коли він пішов на фронт, створила письменниця в оповіданні «Пошта прийшла».

Відчуваючи патріотичний обов'язок перед Батьківщиною і народом, маленька; героїня і в тяжкі роки війни вірно служила народові. Вона зв'язується з партизанами і доставляє населенню на окупованій німцями території газету «За Радянську Україну».

Розповідь ведеться від першої особи. Письменниця з точністю передає дитячу манеру розмовляти. Розповідь оповідачки часто переривається діалогами і внутрішніми монологами. Завдяки внутрішньому монологу письменниця досягає глибокого ліризму розповіді. Ось як передає О. Іваненко настрій Килинки, яка чекає приходу радянських військ: «Вгорі гуси гельготали — додому вертали.

Зупинилася я посеред степу.

— Гуси-гуси, гусоньки!— кажу їм.— Ви вже додому вертаєте! Вже весну на крилах несете. Почекайте ще трохи! Не летіть! Хай не буде весни, поки ворогів не проженемо, вже близько наші соколи!

— Земленько рідна, не розкривайся з-під снігу, не вийдуть чесні люди тебе орати, засівати, почекай ще трохи, вже близько наші соколи. Тоді, як на свято, вийдемо працювати». Про згуртованість і дружбу радянських людей письменниця розповідає в оповіданнях «Подарунок» і «Моя сестричка».

Де б не опинилася радянська людина в роки війни, а скрізь між своїми людьми вона була рідна, бажана. Дівчийка Орися («Молодша сестричка») лишилась сама у вагоні поїзда під час евакуації населення на Схід. Мати її зійшли, щоб окропу набрати на станції, і відстала від свого ешелону. Але люди не дали загинути дівчинці. Вони годували її, допомагали, чим тільки могли, а потім передали в дитячий будинок, де згодом її відшукала мати.

Маленький хлопчик Серьожа разом з матір'ю відправляє посилку на_фронт у подарунок бійцям («Подарунок») і кладе туди свого найулюбленішого Міхея (іграшку). В посилку Серьожа поклав також листа, в якому писав: «Любий боєць! Ми не знаємо, де наш тато, і посилаємо посилку тобі на Новий рік. Я посилаю тобі Міхея, щоб тобі було веселіше».

Читаючи оповідання Оксани Іваненко про радянських школярів і дітей-дошкільників, відчуваєш, як глибоко письменниця знає життя і побут дітей,як уміло розкриває вона психологію дитини і, як сказав колись про неї російський письменник К. Чуковський, завжди живе спільними думками і почуттями із своїм читачем і зна¬ходить щирі й теплі слова, які надовго западають у душу юного читача.

Перу Оксани Іваненко належить значна кількість тво¬рів історико-біографічного характеру («Тарасові шляхи», «Друкар книжок небачених», «Богдан Хмельницький»).

Велика повість про Шевченка «Тарасові шляхи», що складається з п'яти частин, є важливим вкладом в українську радянську літературу історико-біографічного жанру. Про Шевченка вже написано багато поезій, оповідань, п'єс (С. Васильченка «В бур'янах», О. Ільченка «Петербурзька осінь», Ю. Костюка «Слово правди»), але О. Іваненко знайшла багато цікавих архівних матеріалів, які по-новому освітлюють життя і революційну діяльність великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка.

В перших двох частинах повісті, які вийшли з друку до Великої Вітчизняної війни, письменниця змальовує дитячі та юнацькі роки Тараса, його визволення з кріпацтва, приділивши основну увагу формуванню характеру майбутнього поета і художника. Третя частина повісті присвячена зображенню років найбільш продуктивної діяльності Шевченка — після викупу з кріпацтва і аж до арешту 1847 р.

Спинившись на фактах з біографії поета цього періоду, О. Іваненко розкриває широку картину діяльності Тараса Шевченка на фоні важливих історичних подій того часу—зв'язок з передовими людьми Росії та України, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, виступ проти кріпацтва.

В четвертій і п'ятій частинах повісті відображено тяжкі роки заслання та короткий, але сповнений бурхливої революційної діяльності період після заслання.

У повісті «Тарасові шляхи» О. Іваненко виявила себе талановитим майстром історико-біографічного жанру. Вона дає широкі історичні екскурси, характеризує глибокі суперечності феодально-кріпосницької системи. Для характеристики ненависного кріпосницького ладу письменниця вдається до використання творів самого Шевченка, щоб через них яскравіше розкрити дух гнівного Тараса. Неважко помітити, що під впливом знаменитих рядків Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» О. Іваненко створила пейзажну картину: «Перед очима линуть широкі степи, зелені гаї і діброви, рідний Дніпро, то такий ласкавий, привітний у літні ясні дні, з тихими вербами, що схиляються над ним, то непокірний, ревучий, могутній».

Життя й діяльність російського першодрукаря Івана Федорова письменниця відтворила в повісті «Друкар книжок небачених». Діти з захопленням читають книгу про цього видатного сподвижника друку, великого патріота, розповсюджувача книг у Росії й на Україні. 3 семи розділів книги молоді читачі дізнаються про славетного вчителя Федорова, борця проти реакції Максима Грека, про заснування «Печатного двора» при царі Івані Грозному, про подорож Федорова по Україні і заснування ним друкарні у Львові.

Відгукуючись на важливу історичну дату «відзначення трьохсотліття возз'єднання України з Росією, О. Іваненко у 1954 р. пише історичний нарис «Богдан Хмельницький».

В центрі нарису коротка історія життя й діяльності Богдана Хмельницького на фоні історичних подій 1648-1654 рр. Просто і доступно для дітей письменниця розповідає про ті економічні й політичні причини, які наштовхнулй Хмельницького на думку виступити проти польських панів і навіки возз'єднати Україну з Росією.

У нарисі є ряд вдало описаних картин боїв, якими письменниця показує ті шляхи, що їх пройшов український народ разом з Хмельницьким і його соратниками— Кривоносом, Богуном і Нечаєм—у боротьбі з польською шляхтою. Достатньо розкрито в нарисі і табір української зрадливої старшини, яка торгувала долею українського народу (Ярема Вишневецький, Адам Кисіль та ін.).

Не всі розділи нарису «Богдан Хмельницький», на жаль, однаково майстерно написані. Перші два («Над Дніпром», «Зажурилась Україна»), а також розділ «За порогами» викладені стисло, чітко і дають повне уявлення про далекі, але такі важливі історичні події. Ці розділи написані добірною мовою, в якій наявні народнопісенні вирази і цілі звороти. Наприклад: «Спішать на Січ лугарі, степовики, голі, босі та вільні, як вітер, пробиваються люди з України», «Кожне слово Богданове — наче роса для спраглої землі».

Розділи ж «Зборовська угода», «Берестечко», «Королівські листи» не відзначаються ні чіткістю побудови, ні виразністю мови.

Творчість Оксани Іваненко жанрово різноманітна. її твори перекладені й на інші мови народів СРСР — російську, казахську, узбецьку, вірменську, удмуртську.