твори з дитячої літератури / конспекти д / марко вовчок

Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) народилася 10 (22) грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім'ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові (1845 р.).

Марко Вовчок м.jpg

На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім'ях родичів, зокрема батьків Д. І. Писарєва (пізніше — видатного критика й близького друга письменниці). В салоні її тітки К. П. Мардовіної в Орлі збиралися відомі письменники й фольклористи. Там Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О. В. Маркевичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Проживаючи в 1851 — 1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. Пізніше у Петербурзі (1859) вона вже як автор збірки «Народні оповідання» потрапляє в коло таких літераторів, як Т. Шевченко, І. Тургенев, М. Некрасов, О. Плещеев, О. Писемський, польський поет і драматург Едуард Желіговський. По-дружньому прийняв письменницю також гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема колишні кирило-мефодіївці Василь Білозерський, Микола Костомаров, а також Пантелеймон Куліш, який ще до того редагував і видавав її твори.

Під час перебування в 1859 — 1867 рр. за кордоном (Німеччина, Швейцарія, Італія і переважно Франція) Марко Вовчок зустрічається з Д. Менделєєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим. За сприяння І. Тургенева відбулося її знайомство з О. Герценом, Л. Толстим, Жулем Верном.

Особливу роль у формуванні ідейно-естетичних поглядів Марко Вовчок відіграв М. Добролюбов. Зустрічалася Марко Вовчок з чеськими письменниками — Й. Фрічем, Я. Нерудою, була близькою до кола польських літераторів і революційних емігрантів. Письменниця бере участь у розповсюдженні в Росії революційних видань Герцена, організовує для «Колокола» матеріали політично-викривального характеру.

Після повернення з-за кордону Марко Вовчок зближується з видавцями «Отечественных записок» М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, Г. Єлисеєвим, веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади.

Збірка перших творів Марко Вовчок, написаних у немирівський період життя, вийшла в Петербурзі під назвою «Народні оповідання» (1857). У Немирові написані більшість її перших оповідань російською мовою (збірка «Рассказы из народного русского быта», 1859), повість «Інститутка», що її письменниця почала 1858 р. в Немирові, а завершувала наступного року в Петербурзі. Попри те, що до першої збірки «Народних оповідань» увійшло одинадцять невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», "Козачка, «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп»), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. Найвищого мистецького рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою. Цей образ посідає центральне місце в обох книжках «Народних оповідань», а також у «Рассказах из народного русского быта», «Інститутці».

У перші роки проживання за кордоном закінчені оповідання «Ледащиця», «Пройдисвіт», написане оповідання «Два сини» (1861). Період перебування за кордоном особливо характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляє жанри психологічної повісті («Три долі») й оповідання («Павло Чорнокрил», «Не до пари»), історичної повісті та оповідання для дітей («Кармелюк», «Невільничка», «Маруся»), створює жанр соціально-побутової казки («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»), Частина цих творів увійшла до другої збірки «Народних оповідань» (Петербург, 1862). Активно виступає письменниця в жанрі повісті російською мовою: «Жили да были три сестры», «Червонный король», «Тюлевая баба», «Глухой городок». Ряд оповідань і казок, написаних французькою мовою, Марко Вовчок друкує в паризькому «Журналі виховання і розваги» П.-Ж. Сталя (Етцеля). На матеріалі французької дійсності письменниця створює художні нариси, об'єднані назвами «Листи з Парижа» (львівський журнал «Мета», 1863) і «Отрывки писем из Парижа» («Санкт-Петербургские ведомости», 1864 — 1866).

Марко Вовчок в останні роки свого життя у Нальчику

У 1867 — 1878 рр. найяскравіше виявився талант письменниці як російського романіста. Нею створено або завершено російські романи «Живая душа», «Записки причетника», «В глуши», а також повісті «Теплое гнездышко», «Сельская идиллия» (опубліковані в «Отечественных записках»), перекладено російською мовою багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема, п'ятнадцять романів Жюля Верна. Виступає Марко Вовчок і як критик (цикл «Мрачные картины»), редактор петербурзького журналу «Переводы лучших иностранных писателей» (до участі в журналі вона залучає багато жінок-перекладачок).

Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання («Козачка», «Одарка», «Горпина», «Ледащиця», «Два сини»), баладного оповідання («Чари», «Максим Гримач», «Данило Гурч»), соціальної повісті («Інститутка»), психологічного оповідання й повісті («Павло Чорнокрил», «Три долі»), соціальної казки («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»), художнього нарису («Листи з Парижа»).

Історичні повісті та оповідання для дітей «Кармелюк», «Невільничка», «Маруся» ще за життя Марка Вовчка здобули широку популярність. Повість «Маруся», наприклад, була перекладена кількома європейськими мовами. В переробленому П.-Ж. Сталем вигляді вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції, відзначена премією французької академії і рекомендована міністерством освіти Франції для шкільних бібліотек. Найвизначніша історична повість-казка Марка Вовчка «Кармелюк» написана в 1862 — 1863 рр.

У немирівський період, у час великого творчого піднесення, Марко Вовчок поряд з українськими творами пише оповідання російською мовою — «Надежда», «Маша», «Катерина», «Саша», «Купеческая дочка», «Игрушечка», які ввійшли до збірки «Рассказы из народного русского быта». У творчості російською мовою Марко Вовчок виявила себе майстром і великих прозових жанрів, автором проблемних романів та повістей («Червонный король» (1860), «Тюлевая баба» (1861), «Жили да были три сестры» (пізніша назва — «Три сестры», 1861), «Глухой городок» (1862), «Живая душа» (1868), «Записки причетника» (1869 — 1870), «Теплое гнездышко» (1873), «В глуши» (1875), «Отдых в деревне» (1876 — 1899)).

З творчістю Марка Вовчка зростає міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, проза письменниці у 60 — 70-х рр. XIX ст. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859 р., з'являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах.

Творчість

Меморіальна дошка Марко Вовчок на будинку на вул. Трьохсвятительській в Києві де в 1902 році перебувала письменниця

Творча спадщина

дві книги «Народних оповідань» (1857 — перший том, 1862 — другий том)

соціальна повість «Інститутка» (1859—1861) (початкова назва «Панночка»)

історичні казки-повісті «Кармелюк», «Дев'ять братів і десята сестриця Галя», «Невільничка», незавершені — «Гайдамаки», «Сава Чалий»

повісті «Три долі», «Павло Чорнокрил», «Сестра», «Дяк» та інші

збірка російською мовою «Рассказы из русского народного быта», повісті «Тюлевая баба», «Записки причетника» та інші.

близько ста перекладів і двохсот книг

Тематика творчості

життя дітей

кохання

побут дорослих

сите й тупе існування міщанства

фальш ченців

паразитичне животіння дворян

трагізм життя селянства за часів кріпаччини («Горпина»)

боротьба проти кріпацтва («Ледащиця», «Інститутка»)

Особливості творчості

внесення нових жанрів і тем

звернення до фольклорних традицій

форма розповіді: у творах немає спеціального оповідача, є мистецький. Читач дізнається про все з уст народу

твори написані пісенною ритмізованою мовою з різноманітними інтонаціями, багатством синоніміки

Марко Вовчок — основоположниця дитячої української прози

Марко Вовчок зміцнила основи української соціально-побутової прози

її творчості характерні висока ідейність, висока художність творів тощо

Звинувачення у плагіаті

24 травня 1870-го року Марко Вовчок підписала контракт з петербурзьким видавцем Семеном Звонарьовим про укладання нею та редагування ілюстрованого місячника «Переводы лучших иностранных писателей». За цю роботу щороку їй мали платити 2 тис. рублів сріблом. Крім того, якщо б Вовчок погодилася ще й перекладати твори для цього видання, то отримувала б по 25 рублів за кожен друкований аркуш перекладу. Письменниця погодилася, бо мала чимало боргів, які нажила за свого кількарічного перебування у Парижі.

Роботи й без перекладів було чимало. Письменниця всього не встигала, тому найняла перекладачок — дівчат із провінції, яким платила по 10 рублів за друкований аркуш перекладу. Перекладені ними твори підписувала своїм прізвищем, справжні авторки претензій не висували. Тож Вовчок на тому непогано заробляла.

Перший номер місячника розійшовся дуже гарно. Кілька наступних теж. Але письменниця казала своїм перекладачкам, що продажі йдуть погано, тож поки вона може виплатити кожній лиш половину гонорару. Решту обіцяла віддати пізніше, але так того й не зробила. Одна з дівчат, Катерина Керстен, якій дуже були потрібні гроші, почала вимагати свій законний гонорар. Вовчок не віддавала. Тоді Катерина вирішила помститися. Вона взяла на переклад ще кілька казок Андресена, нібито для того, аби хоч трохи підробити. Насправді ж самостійно їх не перекладала — згодом віддала Вовчок переклади, зроблені і видані кілька років тому Марією Трубниковою та Надією Стасовою. Вовчок не читала рукописи, відразу підписала їх своїм прізвищем і віддала в друк. Щойно місячник вийшов у світ, Катерина надіслала його примірники Трубніковій та Стасовій. Ті спочатку вирішили не зчиняти галасу і не псувати репутацію відомої письменниці. Та за кілька місяців знову з'явилися переклади казок, вкрадені у них і підписані прізвищем Марко Вовчок. Після цього, брат однієї з перекладачок, критик і публіцист Володимир Стасов, опублікував у газеті «Санкт-Петербургские ведомости» статтю «Щось дуже негарне», в якій і звинуватив Вовчок у плагіаті.

Скликали третейський суд з 19 літераторів, які визнали Вовчок винною у плагіаті. Зізнатися в тому, що цей переклад вкрала не вона, письменниця не могла. Адже тоді ніхто не знав, про найманих нею перекладачок. Це б ще більше зганьбило Вовчок, репутація якої і так вже була зіпсована. Після цього випадку, який осоромив письменницю, вона переїхала жити в глушину — в маєток своїх знайомих у Тверській губернії [1].

Вшанування пам'яті

4 серпня 1978 року у Нальчику – столиці Кабардино-Балканської АРСР - відкрито пам’ятник українській письменниці. Останній рік свого життя вона провела в Нальчику, де зберігають її будинок, що став музеєм. Автор скульптури – український скульптор В.Фещенко.

Посилання

Wikisource

У Вікіджерелах є

Марко Вовчок

Rodovid logo.png

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Марко Вовчок

Твори у електронній бібліотеці Чтиво

Твори Марко Вовчок в електронній бібліотеці "Відкрита книга"

Твори на сайті ukrlit.org

Ростислав Чопик «Вовчок»

Твори Марко Вовчок на "Читанці"

Про «фірму» Маркo Вовчoк. До 170-річчя від дня народження Марії Олександрівни Вілінської (Маркович — Лобач-Жученко) // День, №73, 23.04.2004. Частина 1

Частина 2; День, №73, 23.04.2004

Марко Вовчок: фатальна жінка української літератури

Біографія і твори Марка Вовчка на «Українському Центрі»

Твори Марка Вовчка на аудіобібліотеці litplayer

[ http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=354 ]

Роксоляна Зорівчак "Твори Марка Вовчка в англомовному світі"

Інститут історії НАНУ: Цей день в історії

Wikisource-logo.svg

Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проекту, додавши їх у Вікіджерела.

Примітки

↑ С. Цалик. Як Марко Вовчок літературних негрів наймала. Журнал «Країна», № 27, 15.07.2011 р.

Література

Брандіс Є. Марко Вовчок. — К., 1975.

Грицай М. Марко Вовчок. Творчий шлях. — К., 1983.

Засенко О. Марко Вовчок. Життя, творчість, місце в історії літератури. — К., 1964.

Зеров М. Марко Вовчок; Марко Вовчок. Творчість; Критика про Марка Вовчка // Зеров М. Твори: У 2 т. — К" 1990. — Т.2. — С.224-235.

Крутікова Н. Сторінки творчого життя (Марко Вовчок в житті і праці). — К., 1965.

Куліш П. Взгляд на малороссийскую словесность по случаю вьіхода в свет книги «Народні оповідання Марка Вовчка» // Куліш П. Твори: У 2 т. — К" 1989. — Т.2. — С.477-484.

Лобач-Жученко Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. -К" 1987.

Лобач-Жученко Б. О Марко Вовчок: Воспоминания, поиски, находки.-К., 1987.

Марко Вовчок в критиці: Збірник статей, рецензій, висловлювань. — К., 1955.

Марко Вовчок: Статті і дослідження. — К., 1985.

Недзвідський А. Марко Вовчок. Семінарій. — К., 1981.

Писарев Д. Народные украинские рассказы Марко Вовчка // Писарев Д. Полн. собр. соч. — СПб., 1909. — Т.1.

Тараненко М. Марко Вовчок: Літературний портрет. — К., 1958.

Франко І. Марія Маркович (Марко Вовчок). Посмертна згадка // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1976—1986. — К" 1976—1986.-Т.37.-С.276-279.

Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1976—1986. — К" 1976—1986. -Т.41. -С.301-302.

Хоменко Б. Народні джерела творчості Марка Вовчка: На матеріалах української прози. — К., 1977.

Чопик Р. Вовчок // Слово і час. — 2007. — № 8. — С.3-14.

Творча діяльність Марка Вовчка в галузі художнього перекладу

Зберегти цю сторінку

паризьким письменником і видавцем П'єром-Жулем Етцелем, який запросив молоду письменницю до участі у своєму "Журналі виховання та розваги" і постійно спонукав її до творчої праці. Саме він пропонував Марку Вовчку видавати власні твори у перекладі французькою мовою і водночас всіляко підтримував її намір перекладати французьких авторів для видання на її батьківщині. Після дебюту в етцелівському часописі казкою "Мелася" Марко Вовчок друкує вільну інтерпретацію словацької казки про дванадцять місяців – "Зла Колючка та Добра Троянда", а потім – первісний варіант російської казки "Королевна – Я". У цьому ж виданні з'являлися оригінальні твори письменниці, відомі тільки французькою мовою ("Мандрівка на крижині" та "Сестричка"). Окремими книжками у Франції в серії "Альбоми П. Ж. Сталя" вийшли оповідання Марка Вовчка для дітей молодшого віку "Прудконогий олень" та "Сибірський ведмідь і дівчинка Чепурушка". У цих творах, як і в українських казках та оповіданнях, письменниця виявила себе глибоким знавцем дитячої психології і видатним майстром захоплюючих сюжетів.

Твори Марка Вовчка, які друкувалися у Франції, збагачували французьку дитячу літературу, розширюючи її тематику, знайомлячи маленьких читачів з новими героями та сюжетами. Дитяча література ще не була тоді в центрі особливої уваги, тому переклади української письменниці були значущими. Казки та оповідання, які вона писала українською й французькою мовами (а потім перекладала з української мови французькою і навпаки), стали помітною віхою у розвитку дитячої літератури як в Україні, так і у Франції.

Перекладаючи французьких авторів, Марко Вовчок надавала перевагу книжкам для дітей (зокрема літературним казкам П.–Ж. Сталя, Жана Масе, Альфреда Мюссе та ін.). Сам жанр анімалістичної казки приховує в собі необмежені можливості вільного вибору автором різних художніх засобів для створення сатиричних ситуацій та персонажів. Казкові герої існують зазвичай наче у двох вимірах: вони можуть поводитися відповідно до своєї звірячої суті і водночас виявляти суто людські якості. Яскравий приклад цього – казка П.-Ж.Сталя (Етцеля) "Спогади старої Ворони", яку Марко Вовчок переклала у 1871 р. У творі найфантастичніші ситуації переплітаються з відвертими алюзіями на тогочасні події і з конкретними реалістичними деталями. Зіставлення французького оригіналу казки з перекладом Марка Вовчка свідчить, що письменниця значно скоротила етцелівський текст, послідовно знімала моралістичні судження, вважаючи їх занадто важкими для сприйняття дитячою аудиторією. Вона вилучала великі фрагменти тексту, які торкалися суто абстрактних тем і порушували жанрові канони літературної казки. Водночас українська письменниця вносила в текст певні уточнення, які робили розповідь Етцеля більш виразною, конкретною, яскравою.

Постійний інтерес Марка Вовчка до дитячої літератури виявився також в її перекладі творів Гектора-Анрi Мало, який написав майже шістдесять популярних реалiстично-соцiальних романiв. Роман "Пригоди Ромена Кальбрi" пiсля появи в "Журналі виховання та розваги" мав кiлька перевидань у кiнцi 60 – на початку 70-х рокiв i викликав хвилю наслiдувань, зробивши модною в літературі тему дiтей у цирку. Марко Вовчок у 1868 роцi здiйснила переклад цього твору.

Для української письменниці принципово важливими були твори, які допомагали прищеплювати дітям шанобливе ставлення до батьків, любов і повагу до національних традицій, рідної культури, виховували громадян-патріотів.

У розвитку та зміцненні українсько-французьких літературних взаємин Марко Вовчок відіграла важливу роль не тільки як перекладач, а й як організатор перекладацької справи, як редактор журналу "Переводы иностранных писателей", в якому друкувалися тільки перекладні твори. Серед помiтних матерiалiв, що друкувалися на шпальтах часопису, варто назвати статтi педагогiчного характеру, природознавчi, етнографiчнi i подорожнi нариси. Вони створюють досить розмаїту загальну картину, але прагнення не оминати гострих соцiальних проблем чітко простежується у кожному номерi.

Подiбнi тенденцiї були властивi й розділові "Для дитячого читання". Його майже повнiстю заповнювали художні і науково-популярні твори французьких авторів, які публікувалися в етцелівському "Журналі виховання та розваги" або видавалися окремими книжками у видавництві Етцеля – Жана Масе, Еркмана-Шатріана, Альфреда де Мюссе, Жуля Верна, П. Ж. Сталя, Густава Дроза, Люсьєна Біара.

Не менш важливими у творчому доробку Марка Вовчка є переклади творів, розрахованих на дорослого читача, що порушували актуальні питання суспільно-політичного й морально-етичного характеру і в яких яскраво простежувались волелюбні, громадянські мотиви. Показовим із цієї точки зору є її вибір для перекладу романів таких французьких письменників, як Еркман-Шатріан і Андре Лео, що набули широкої популярності в багатьох країнах Європи. Їхні твори були близькими письменниці актуальністю тематики і художньою своєрідністю. Скажімо, принципи побудови сюжету й оповідна манера роману Еркмана-Шатріана "Історія селянина", написаного розмовною народною мовою, були співзвучні творчому стилю української письменниці. Прагнучи перенести в українську лiтературу кращi досягнення iнонацiональних культур, Марко Вовчок керувалась перш за все незвичайною популярнiстю на той час французьких письменникiв за межами Францiї, а також їх вмiнням впливати на почуття читачiв, змальовуючи жахливi картини вiйни i соціальної несправедливостi. Тому вдало пiдiбранi для перекладу твори Еркмана–Шатрiана вiдiграли позитивну роль в суспiльно-полiтичному життi України. Саме майстерні російські переклади Марка Вовчка привернули увагу широкого читацького середовища до творчості письменників–ельзасців в Україні, зокрема в Галичині. Широка популярність французьких письменників не залишилась непоміченою молодими українськими літераторами, об'єднаними навколо часопису "Друг". Ось чому перший випуск "Дрібної бібліотеки" – видання перекладних творів художньої та наукової літератури, яке здійснювали І. Франко, М. Павлик, І. Белей (1878–1880), було присвячене творчості Еркмана–Шатріана.

Таким чином, творчість Еркмана–Шатріана для української літератури – джерело тематичної та ідейної різноманітності, приклад опозиційного протистояння загарбницьким амбіціям. Проблеми сучасної сім'ї, ролі жінки у суспільстві та її рівноправності, яких торкалася у своїх романах Андре Лео, відповідали особистому світосприйняттю Марка Вовчка. Своїми перекладами українська письменниця прилучалася до тогочасної полеміки, яка велася довкола зазначених проблем.

Особливе значення мали переклади

романів Жуля Верна. Саме Марко Вовчок була одним з перших перекладачів його творів не тільки на своїй батьківщині, а й у Європі (всього українська письменниця переклала п'ятнадцять романів Жуля Верна). Романи Жуля Верна в перекладах Марка Вовчка з'являлись друком одночасно із паризькими виданнями. Читачі з прихильнiстю зустрiчали кожний новий твiр французького письменника-фантаста у перекладi Марка Вовчка. Про появу кожного нового тому "Незвичайних мандрiвок" широко повiдомлялося в пресi з похвалами на адресу перекладачки. Не випадково сам письменник-фантаст високо оцінив працю Марка Вовчка і був дуже задоволений, що його твори розповсюджуються у фахово виконаних перекладах.

Жуль Верн вабив перекладачку насамперед своїми високогуманними iдеалами, любов'ю до людини, палкою вiрою в чудодiйну силу її невтомної працi на благо поступу й процвiтання культури.

Доробок французького письменника-фантаста був близьким Марку Вовчку своїми просвiтительськими устремлiннями – поширювати в доступнiй для юнацтва формi досягнення науки й технiки. Українській письменниці, яка захоплювалася природничо-науковими iдеями, імпонував талант романіста, майстра пригодницької інтриги, першовідкривача нового позитивного героя, який втілював в собі риси людини майбутнього.

Перекладаючи романи Жуля Верна, Марко Вовчок працювала творчо. Письменниця підсилює емоційну виразність мови персонажів, тим самим змінюючи тональність оригіналу, привносячи у нього більшу експресивність. У тексті перекладу постійно відчувається присутність перекладачки, яка не залишається байдужою до подій і героїв твору. Стилістично нейтральний тон розповіді Жуля Верна стає яскравішим у перекладах Марка Вовчка, суто інформативні речення набирають більшої образності, даючи чіткіше уявлення про зовнішність героїв. Часом письменниця, змінюючи тон розповіді Жуля Верна, створює мікрообрази, причому така конкретизація допомагає читачеві яскравіше уявити собі дії персонажів, про які розповідає автор. Власне, перекладаючи Жуля Верна, вона використовувала особистий письменницький досвід, що й надавало її перекладам певної своєрідності, емоційності, оригінальності. Тому її переклади, що здобули позитивну оцінку французького автора, надовго зберегли своє значення. Велика кількість читачів (особливо молодих) і сьогодні захоплено читають твори Жуля Верна у перекладах української письменниці.

Отже, переклади Марка Вовчка взагалі (а особливо з французької літератури) мали велике літературне і загальнокультурне значення. Письменниця донесла українську тему до свідомості європейських (передусім французьких) читачів, знайомила їх з історією, національною самобутністю, культурою, звичаями та побутом свого народу. Водночас Марко Вовчок доклала чимало зусиль до зміцнення українсько-французьких літературних взаємин, перекладаючи і пропагуючи твори французьких авторів у себе на батьківщині.

Другий розділ дисертації – "Автопереклади Марка Вовчка" присвячено вивченню особливої частки перекладацької спадщини української письменниці.

Автопереклад слід відрізняти від авторизованого перекладу. Автопереклад означає, що автор якогось оригінального тексту самостійно (без будь-яких посередників) перекладає його іншою мовою. І саме стосовно цього виникають досить суттєві колізії. Зокрема постає питання: чи є автопереклад елементарною копією чи творчим актом, у результаті якого народжується інший твір, не адекватний первісному тексту.

Авторський переклад можна розглядати і як "своєрідний автокоментар". Переклад іншою мовою завжди сприяє виникненню додаткового смислу, що є неминучим при оформленні думки засобами іншої мови. Особливо це стосується випадків, коли сам автор намагається передати зміст свого твору, що існує рідною мовою, користуючись зовсім іншою стильовою моделлю. У таких випадках виникає можливість, порівнюючи перший та другий варіанти, розглядати останній як автокоментар, тобто спробу автора тексту передати зміст не просто засобами іншої мови, але й врахувати майбутню рецепцію твору іншомовним читачем.

Дослідження автоперекладу надає унікальні можливості проникнення не просто у творчу майстерню автора, але і в його внутрішнє відчуття мовної тканини, в яку втілюється творчий задум письменника.

Автопереклади – явище не дуже поширене. В історії української літератури XIX століття вони відомі лише у творчості Г. Квітки-Основ'яненка, О. Кобилянської, І. Франка та Марка Вовчка.

В українському літературознавстві чи не єдине дослідження, присвячене проблемі автоперекладу, належить А. М. Фінкелю.

Вивчення авторських перекладів Марка Вовчка дає можливість краще зрозуміти їх значення в історико-літературному та теоретико-літературному планах, оскільки вони допомагають з'ясувати принципи перекладацької діяльності того чи іншого автора стосовно власних текстів.

Автопереклади займають важливе місце в літературній спадщині Марка Вовчка. Їхній аналіз дає можливість проникнути у мистецьку лабораторію автора, простежити динаміку творчого задуму, з'ясувати принципи перекладацького підходу автора "Народних оповідань" до інтерпретації власних текстів іноземною мовою. Сама Марко Вовчок надавала великого значення своїм автоперекладам, вважаючи, що вони допоможуть ознайомити з її творами широкий загал читачів.

Авторські переклади Марка Вовчка зазнали певної еволюції впродовж її творчої діяльності. Перші автопереклади письменниці в часі майже збігаються з початком її творчого шляху. Невдовзі після виходу друком "Народних оповідань" Марко Вовчок починає перекладати їх російською мовою, що зробило популярними її перші твори з притаманним їм антикріпосницьким пафосом і, зокрема, привернуло до них увагу відомого російського письменника І. С. Тургенєва.

Перший досвід автоперекладу письменниці був не надто вдалим. Не володіючи ще секретами перекладацької майстерності, авторка почувалася сковано, відтворюючи свої "Народні оповідання" російською мовою. Аналіз українського першотвору "Народних оповідань" та їх автоперекладів дає підстави говорити, що письменниця певною мірою нівелювала власний текст. Замість яскравої емоційної розповіді, з використанням розмовної народної мови, народнопоетичних фраз і зворотів, виникав текст, можливо, більш літературний за стилем і манерою викладу, але водночас і більш нейтральний, сухий, позбавлений чарівності живої розмовної мови. І. С. Тургенєв, працюючи над перекладом "Народних оповідань", намагався повернути художній розповіді Марка Вовчка її природну емоційність, образність, народнопісенний характер.