твори з дитячої літератури / конспекти д / план близнець

Практичне заняття №

Художня своєрідність творчості В. Близнеця (1933 — 1981)

План

1. В. Близнець – один із найпроникливіших письменників-дослідників дитячої психології.

2. Відтворення дитячої душі в оповіданнях збірки «Ойойкове гніздо» («Як я став чемпіоном», «Як гуси зїли свитку»).

3. Твори письменника про «дітей війни» («Паруса над степом», «Землянка», «Мовчун»).

4. Повість-казка «Земля-світлячків».

Література

1. Іванюк С. Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь, 1998.

В. Близнець мав вище утворення, в 1957 р. закінчив факультет журналістики Київського університету. Публікуватися початків в 1959 р. Перша книжка оповідань «Ойойкове гніздо» вийшла в 1963 р.

Більшість написаних книжок – для дітей. Він умів розглядати проблему повністю із самого початку, відкривати нове. Звідси й закономірний інтерес до історії таких добутків, як «Вітрила над степом» (1965), «Древляни», «Земля світлячків», «Женя й Синька». У 1980 році за повість-казку «Земля Світлячків» Близнецю було присуджено премію імені Олександра Копиленка.

Віктор Близнець народився в селі Володимирівці на Кіровоградщині 10 квітня 1933р. У 1957p. закінчив факультет журналістики Київського університету. Публікуватися почав 1959p., а перша книжка оповідань «Ойойкове гніздо» вийшла 1963p. Більшість написаних книжок — для дітей. Переказав з давньоруської мови для юного читача «Повість минулих літ» (1980). В. Близнець був дитячим письменником за природою свого таланту: він умів розглядати проблему «від початку», звертатися до найпершого значення слова й метафори, відкривати нове в давно знайомому. Звідси й закономірний інтерес до історії народу в таких творах, як «Паруси над степом» (1965), «Древляни» (1968), «Підземні барикади» (1977), «Вибух» (1980). 1968-й рік, коли вийшли друком «Древляни», — це час перелому в бік догматизму й стагнації у всіх сферах життя, розгортання масштабної боротьби проти національної інтелігенції, проти всіх виявів національної свідомості народу. Сама назва твору свідчила про спробу автора протистояти цій політиці. Персонажі твору, в якому чимало автобіографічного, — предки оповідача, кілька поколінь поліщуків. А вже наступна книжка В. Близнеця — повість «Звук павутинки» (1970) змусила критику говорити про автора як про одного з найяскравіших дитячих письменників України. Герой повісті Льонька, навколишній світ якого населений незвичайними звуками, явищами, істотами: він бачить срібного чоловічка, який не боїться Сопухи, він чує звук павутинки, він дружить, як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив сусід Глипа. Розкриваючи язичницьке світобачення дитини, письменник проникає в таїну світової гармонії, в якій існує Льонька. Не втратив дитячої здатності бачити й розуміти цей світ і Льоньчин дорослий приятель Адаменко, або Адам. Смерть Адама (його вбиває променева хвороба) — як наслідок (чи кара) за досліди й створення «атомного сонця» — для Льоньки не лише страшна трагедія, а й урок спокути, прозріння, самозречення.

«Присвячую цю книгу трав’яним ковзанам, хрущам , тихому дощу…» – так написав у присвяті до своєї повісті «Звук павутинки» Віктор Близнець На його сторінках автор познайомив нас із хлопчиком Леней, що живе разом з матір’ю. У цьому сільському куточку немає інших дітей, лише поруч живуть сусіди – дід Глипа й стара Сироха. У кожного з них своя доля… Хоч у Ліні немає сьогодення друга, він не самотній. Бурхлива уява хлопчика подарувала йому фантастичних знайомих – Бумсика (срібного чоловічка), Пушинок. Про кожне з них Ленька розповідає з відвертою дитячою любов’ю. Його срібний чоловічок давно живе в будинку й визванивает срібними підківками. Він світиться синім вогнем, а крильця має легкі й прозорі, як у трав’яної мурахи. А народився срібний чоловічок з падаючої краплі, тому й одержав ім’я Бум. Він нічого не боїться – ні темряви, ні павуків, ні Сопухи! Ленька разом з ним захищав Вишневих Пушинок від піратів. А де ж узялися ці Пушинки? Навесні, коли цвітуть сади, а кульбаби світять жовтими сонечками, Вишневі Пушинки з’являються в саду. Цілими днями сидять нишком, сумують по сонцю, по фіалках. Але « коли в будинку жевріє промінь сонця, виходять на світло й починають свої забави. Пушинки не люблять, щоб їх розглядали люди: маленькі, але дуже горді. Ленька любить своїх фантастичних істот, охороняє їх, навіть годує, залишаючи на крамниці крихти хліба й молочко в блюдечці.

Проте, є одна істота, якою матері лякають неслухняних дітей. Це – Сопуха, вона сопе так, що вітер ходить по будинку, вся бура й кошлата. Ленька ховається від її під подушку. Але він сміливий і знає, що робити. Треба сказати: «Бум, у бій!» – і стрибнути з ліжка. Він тепер командир, за ним – вірний Бум з кинджалами й шаблями. Що там Сопуха – всі вороги розбігаються!

Головний герой повести – тонкий філософ. Він переконаний, що геть усе має дверцята, треба тільки знайти й заглянути всередину. І тоді таке побачиш стільки нового й незвичайного, скільки навколо живого народу! В. Близнеця «Звук павутинки».

Читаючи твори В. Близнеця, безумовно, переконуєшся, що він був дитячим письменником. Його герої вміють мріяти, бачити навколишній світ і розуміти його. Таким виникає перед нами головний герой повісті «Звук павутинки» Льонька. Він чує звук павутинки, оберігає разом зі срібним чоловічком Вишневі Пушинки від піратів; воює із Сопухою… Він – чаклун, тому що вміє створювати крилаті дерева. Вони народжуються з димаря й мандрують над балкою. Льонька – мрійник, тому що мріє, що десь далеко є ліс із блакитних ялин, море і його пароплав

У хлопчика немає друзів, таких ровесників, як він. Тому й шукає він їх у природі, в окремих предметах. Так, гуляючи в саду, Ленька іноді йде до ріки. Якщо довго дивитися у воду, то із самого дна випливають дві особи – Адам і Ніна. Кожного з них герой уявляє по своєму: Адам – величезний, начебто козацька могила, а Ніна – тонка, прозора, звучить, як звук павутинки на вітрі

Льонька уміє дружити як з фантастичними істотами, так і з живими істотами й людьми. Але люди в його житті іноді відіграють трагічну роль. Одним із сусідів хлопчика є старий мисливець Глипа. Це якийсь дивний чоловік: удень, коли люди працюють, він спить, а вночі – товчеться. Саме він один раз увечері й убив Ленькиного товариша – собаку Рекса. Тварина була розумною і вміл смішити людей. Льонька бачить його й дружить із ним навіть після смерті. Мати не розуміє сина, він дивує її своїми словами: «…пес живий для мене, живий і все!»

Але в житті Льоньки все-таки з’явився друг. Це була тонка і дуже худа людина, що просвічувалася на сонці й здавалася безтілесною. Звали її Адам, він – безнадійно хворий, приїхав з міста до баби Сирохи. Здається, між ними немає ніякої різниці у віці. Тому що Адам не втратив дитячої здатності бачити навколишній світ. Він назвав Льоньку капітаном третього рангу. Він розповів йому, як зробити штучне сонце, щоб воно світило сильніше, ніж сьогодення. На жаль, ця дружба була не довгою, але від неї було багато користі для Леньки. На уявній карті світу з’явилася нова ріка Лопотиха, на ній загата. Незабаром хлопчик одержав дивну посилку, а в ній «…зелені й спілі шишки, пузатенькі жолуді …товстий шматок соснової кори, …велике перо – журавлине або лелечине…» Для чого це й від кого? Адже нічого подібного не буває в рідному степовому селі маленького Леньки.

У написаній невдовзі повісті «Мовчун» (1972) автор пішов зовсім іншим шляхом, хоч і в ній відчувався полемічний потенціал, світоглядне протистояння системі. Це твір суто реалістичний. Дія відбувається в роки війни. Головний герой — підліток Сашко, батько якого на фронті, а сам він із матір'ю — на окупованій території. Сашкова мати зраджує батька з гультіпакою Гринею, і син відчуває докори сумління, щось на зразок співучасті, власної вини. Образом мовчуна Сашка В. Близнець започаткував в українській літературі традицію, що продовжилася хоч і в небагатьох, але надзвичайно вартісних творах, де діють маленькі герої, які передчасно дорослішають через воєнне лихоліття. Втрачаючи, по суті, дитинство, вони зберігають найдорожчу якість душі — гідність. Письменник прагнув говорити про те, що в суспільній свідомості свої позиції втрачало. А що це був свідомий підхід — свідчить повість «Женя і Синько» (1974). Звичайна київська п'ятикласниця Женя знаходить у підвалі будинку маленького кумедного чортика Синька і забирає його, хворого, додому. Дружба ця ніяких переваг Жені не дає — Синько нічого такого казкового не вміє, навпаки, про нього самого треба дбати. Натомість дівчинка одержує те, що не піддається ніякому обліку, але є, мабуть, найціннішим: зерна народної моралі й мудрості. Відірваність читача від землі, від етноморалі, джерел народної духовності була постійним болем письменника. Звідси те фантасмагоричне місто, що його зводять у мріях Женя й Синько. Основний архітектурний принцип — суміщення Києва з рідним селом, звідки походять Женині батьки і де в них «через кожну хату» — родичі. Жені хочеться, щоб у тому місті було більше сосен, дубів і беріз, щоб заміст вулиць були просіки, щоб до школи ходити повз ставок. Земля і народ, природа і мораль — ці категорії у Близнеця завжди стоять в одному нерозривному ряду — і у «Звукові павутинки», і в «Жені й Синькові», і особливо яскраво — в казковій повісті «Земля Світлячків» (1979). Дитяча література 70-х років розвивалася під знаком неписаного правила, за яким вважалося, що читання трагічних творів шкідливе для дитячої психіки. В. Близнець порушив це правило в багатьох своїх творах. Письменник наполегливо культивував трагічний конфлікт в українській літературі для дітей, наголошуючи цим на необхідності говорити з юним читачем про найважливіше — життя і смерть, правду й кривду, любов і ненависть — без присідання й без сентиментального рюмсання. В. Близнець практично не мав проблем з виданням своїх творів (наскільки це було взагалі можливо), хоч і мусив власноручно нівечити їх, шукати компромісні варіанти. Він не міг сам не бачити свого таланту, однак за такої кількості видань страждав од невизнання. Можливо, цим пояснюється його звернення до творів для дорослих — поява суто соцреалізмівських повістей «Підземні барикади» (1977), «Вибух» (1980). А може, сумлінним виконанням соціальних замовлень він прагнув заробити право на правду в наступній книжці для дітей? А це також роз'ятрювало його надзвичайно вразливу душу, розхитувало нервову систему. Країна все глибше вгрузала в сонну трясовину. Навесні 1981р. ситуація, очевидно, здалася В. Близнецеві такою ж безнадійною, як за рік до того — Григору Тютюннику. І він власноруч обірвав своє життя...

У перших творах письменника («Ойойкове гніздечечко», 1963, «Паруси над степом», 1965, «Землянка», 1966) відбилися враження пори, коли Володимирівка була окупована німецькими військами в часі 2-ї Світової війни. Оті, ще дитячі переживання, світосприйняття («клятих фашистів») та чутливість дитячої натури до складної епохи військових лихоліть - були яскраво змальовані в оповідках Віктора

Мета. Вчити учнів виразно читати та розуміти тест, аналізувати, навчати добору робочого матеріалу до складання характеристики літературного героя, давати характеристику дійовим особам та їх вчинкам. Розвивати читацькі інтереси учнів, навички стислого переказу, увагу, асоціативного мислення, мовлення. Формувати судження щодо норм поведінки. Виховувати бажання мати і цінувати друзів.