ДЛЯ СТУД, ММВ бакалаврат / Батюк Н.О. Стаття. Дошкільники

15

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ОБРАЗУ СВІТУ ВИХОВАТЕЛЯ ЯК

ОСНОВОПОЛОЖНИЙ ЧИННИК ЙОГО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

БАТЮК Н.О.

У даній статті розглядається сутність поняття національний образ світу, основні причини його деформації та шляхи вирішення цієї проблеми за допомогою народної педагогіки, зокрема використання українського фольклору в ігровій діяльності.

В данной статье рассматривается сущность понятия национальный образ мира, основные причины его деформации и пути решения этой проблемы с помощью народной педагогики, в частности использование украинского фольклора в игровой деятельности.

In this article essence of concept is examined national appearance of the world, principal reasons of his deformation, and ways of decision of this problem by folk pedagogics, in particular, the use of Ukrainian folk-lore in playing activity.

У кожного народу тисячоліттями формувався свій, специфічний, національний образ світу, який відобразився у найрізноманітніших формах мовотворення, міфотворення, вірування, пісенної інтонації, звичаєвої культури тощо. Саме на основі свого, віками удосконалюваного національного образу світу, кожен народ створював виховну систему яка формувала життєві ціннісні орієнтації молодого покоління.

Сьогодні проблема формування національного образу світу вихователя безпосередньо пов’язана з одним із завдань дошкільної освіти: виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, до оточення та довкілля [7]. Саме тому, мета даної статті полягає у виявленні залежності вибору педагогом змісту та методів виховної роботи його світоглядних установок, зокрема національного образу світу.

Поняття «національний образ світу» висвітлюється в низці праць [5,3,9,11], зокрема, особливої уваги заслуговує робота болгарського вченого Г.Гачева [5] . «Нас цікавить, - пише Г.Гачев, - не національний характер, а національні погляди на світ, не психологія, а так би мовити, гносеологія, національно - художня “логіка”, склад мислення: якою сіткою координат даний народ охоплює світ, відповідно, який космос (в давньому розумінні слова: як лад світу, світопорядок ) вибудовується перед його очима. Цей особливий “поворот“, в якому виокремлюється буття даного народу , - і складає національний образ світу» [5,с.44 ].

Кожна людина має свій образ світу, який базується на її знаннях (часто практичних, прикладних, прагматичних; загальнонаукових, які є основою ерудиції; конкретно-наукових, пов'язаних з професією); на її культурі, яка, складається , з одного боку, з певної інформації, якою володіє особистість , з другого - це спосіб самовиявлення і спілкування з іншими людьми; на її відношенні до Природи, на її особистому відчутті Світу.

Кожна територія, де живе народ, має свої природні особливості, які впливають на формування національного образу світу, визначають обличчя народу. «Тіло землі зумовлює характерний вид праці і образ світу» [5 С.45]. Природа в традиціях українського народу історично склалася як культурне середовище збереження і продовження не лише життя, але і духовності. Саме глибинні засади українських культурних традицій утримали народ на рівні високої духовності і надавали йому сили в найважчих випробуваннях.

Особливе місце за значенням посідає мова народу. Г.Гачев пише, що у звуків мови – прямий зв'язок з простором природної акустики. Як тіла людей різних рас і народів адекватні місцевій природі, етнос – космосу, так і звуки знаходяться в резонансі зі складом національних особливостей. Переклад з мови на мову – це переклад з космосу на космос. Мови відрізняються одна від одної не тільки тим, як побудовані речення. Мови поділяють світ на елементи, які є матеріалом для побудови речення і відтворюють взаємозалежність мислення, світогляду і поведінки людей від прийнятих форм слововживання, від характеру мови, інтонації якою люди висловлюють свої думки і почуття [ 5,10 ]

Все це далеко не повна характеристика національного образу світу, який спочатку на генетичному, підсвідомому рівні дається дитині, потім поступово збагачується знаннями, досвідом, робить її ЛЮДИНОЮ, або понівечується, здійснюючи деградацію особистості.

Варто відмітити, що у сучасній системі освіти використовуються різноманітні методи виховання дітей-дошкільнят. Варто згадати про гуманістичну педагогіку М. Монтессорі, про Вольфдорську педагогіку [8]. Та, при найвищій оцінці цієї системи, її основою є німецька ментальність, яка має за мету формування свого німецького образу світу. Ще К.Д.Ушинський говорив про те, що нема загальної системи виховання для всіх народів, у кожного народу вона своя особлива [11]. Тому, захоплюючись мудрістю принципів, які лягли в основу Вольфдорської педагогічної системи, доцільно спитати себе, а що ж є у нас.

Велику роль у цьому процесі відіграє рівень усвідомлення вихователем педагогічного потенціалу фольклорного матеріалу. Народ не просто створив досконалу систему цінностей, але заложив і відшліфував традиції, які фактично представляють собою гармонійну систему виховання дитини. І чим глибше вникаєш в цю народну мудрість, тим більше відкриваєш там педагогічних принципів, умов, прийомів.

Формування національного образу світу не може бути реалізованим без належного використання такої могутньої вихованої системи, яка зветься "народна педагогіка". Цей термін був уведений К.Ушинським [11] та О.Духновичем [6]. Ця виховна система, адекватна проблемам українського державотворення й формування високоосвічених , духовно-багатих і морально-стійких громадян демократичної європейської держави.

Як вважають багато дослідників проблеми освіти [ ] сьогодні назріла потреба усунення штучно продукованих у період суспільних деформацій і національного нігілізму суперечностей між досягненнями багатовікового морально-педагогічного досвіду народу й недостатнім його використанням у науковій теорії та практиці дошкільного та шкільного виховання

Серйозність і складність ситуації сьогодення полягає у тому, що фактично прогресивні народно-побутові традиції і національні звичаї духовно-морального, гуманного, трудового, культурно-естетичного характеру були приречені на забуття. Зміст освіти став абстрактним, заформалізованим, У програмах майже усіх шкільних дисциплін оволодіння конкретними знаннями перетворилося на самоціль ( а все знати не можливо, тим більше, враховуючи темп сучасного наукового прогресу). Виховні завдання шкільної освіти ( духовність, мораль, загальна культура поведінки тощо) вчителю здійснювати попросту ніколи. Як наслідок : відчуженість підростаючих поколінь від народної культури, моралі, духовності, що у свою чергу породило пияцтво, неробство, невігластво. Сучасна шкільна освіта, не дивлячись на декларовані прекрасні ідеї [ 7 ], на фоні відомих історично - соціальних обставин нашого минулого, на жаль, сприяла і сприяє деформації національного образу світу підростаючого покоління

Виховний ідеал, цілі та завдання, зміст , принципи та засоби народної педагогіки основані на рідному фольклорі, мові, звичаях, традиціях, святах-обрядах, на символіці різних видів народного мистецтва. А починається вся ця універсальна система формування національного образу світу з дитячих ігор, іграшок, з живої практики дошкільного виховання, з народних ремесел, тощо

Стельмахович М Г [ 9 ], мотивуючи структуру народної педагогіки, виділяє такі компоненти як: народне родинознавство, дитинознавство, батьківська педагогіка, народна дидактика та народна педагогічна деонтологія (наука про конче потрібне, яка виділяє етнічну сферу обов’язкового в думках і вчинках кожної людини) Народна педагогічна деонтологія – це архіобов’язкове, без чого істинне виховання справжньої людини неможливе. Надзвичайно важливим завданням є прищеплення змалку :

• працьовитості,

• любові до рідної мови,

• любові до культури свого народу,

• почуття приязні до інших народів,

• знання свого родоводу,

• шанобливе ставлення до батька, матері,

• шанобливе ставлення до землі, хліба,

• охорона честі родини,

• піклування про молодших,

• піклування про хворих, калік, людей по похилого віку

• шанування звичаїв, традицій, національної атрибутики [ 9 ]

Цьому потрібно навчати дітей завжди, свято оберігаючи ці духовні скарби у серці, у думках і поведінці дитини.

Вищесказане підтверджують слова К.Д.Ушинського : "....виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях, або запозичених в іншого народу" [ 11 С.100 ]

Сьогодні вихователі дошкільних установ, вчителі шкіл часто вводять у свої заняття різні народознавчі елементи Важко переоцінити виховне значення таких занять, але все залежить ще і від того, як їх проводити. Адже можна представити традиції наших предків, їх світоуявлення як примітивну байку…, а можна зчитувати і розшифровувати вікову мудрість, зашифровану образною, міфологічною мовою, глибину якої часто не розуміє більшість з нас.

Справа в тому, що в основі отого педагогічного “ЯК?” лежить світогляд самого вчителя, його власний духовний образ світу.

Для педагога, який все це усвідомлює, існує чисто педагогічна проблема: як, якими шляхами, якими засобами можна забезпечити повноцінний розвиток дитини, оснований на повній гармонійній картині світу.

Як - буквально з перших класів сформувати у дитини відчуття того, що світ – це не тільки те, шо ми бачимо, відчуваємо через дотик і нюх. Як - заложити фундамент для усвідомлення багатогранності і повноти світу, де є місце вищим законам моралі і духовному багатству.

Шляхів до цього, мабуть, багато. Це окрема і складна тема. Але без заперечень найефективнішим залишається той неперевершений скарб, який залишили нам у спадок наші предки. Це народні звичаї, обряди, легенди, міфологія, казки, величезний пласт пісенної та поетичної культури. Все це духовне багатство базується на повному, багатогранному розумінні Світу і Людини в ньому та формує повноцінний образ світу у дитини, і що найважливіше – усвідомлення себе, своєї суті як Людини-мікро-космосу, своєї єдності з Природою. Тому “входження” в світ народних звичаїв та обрядів, казок, легенд, пісень має величезне значення для становлення образу світу дитини.

Протягом багатьох століть наші предки формували систему виховання, орієнтуючись на своє, явно не матеріалістичне розуміння світу. Зараз, осмислюючи відкриття сучасної науки, ми бачимо, що вони не випадково признавали невидимий і непочутий нами світ, світ енергій. І на основі цього світосприйняття формувалася система виховання поколінь. Це дійсно надзвичайний пласт нашої культури, витоки якого сягають доісторичних часів та основуються на прадавніх знаннях, символах і уявленнях.

У наш час внаслідок зовсім іншого, не образного, а суто понятійного сприйняття сучасна людина не здатна зрозуміти всю суть обрядів. Тому завдання вчителя дати пояснення на основі сучасного світорозуміння. Дитина зовсім інакше буде розуміти міфи, легенди, казки, - весь матеріал, який поступово впливав би не тільки на здорове фізичне життя, а і на духовне. А, як ви розумієте, одне з другим завжди іде в парі. Дитина зовсім інакше почне відноситися до природи, бо всі народні вірування і повчання будуть нею сприйматися на основі цілісної картини світу. Поміняється відношення самого вихователя, а потім і дітей, до традицій, старовинних вірувань, до інформації, яка там заложена особливою образною мовою, вони почнуть відчувати їх суть.

Український фольклор - це багатющий інтегрований матеріал, створений генієм народу для дітей, який віддзеркалює своєрідність культури нації. Знання фольклору одухотворяє дитину, розвиває її мову, сприяє кращому осягненню національного образу світу.

У вітчизняній педагогіці та психології всебічний розвиток дитини пов'язаний з різними типами дитячої діяльності, найбільш природовідповідним елементом цього різновиддя є гра. Як вже було сказано, специфіка гри зводиться до того, що вона формується як самостійна діяльність дитини.

Звернення уваги на народні ігри, розробка цього джерела, організація ігор і створення з них могутнього і прекрасного виховного засобу, як зазначав К.Д.Ушинський, набувають особливої актуальності нині завдяки усвідомленню ролі загальнолюдських та самобутніх культурних цінностей у формуванні дитини.

Веселі ігри та забави з точністю передавались з покоління в покоління, освячувались в пам'яті людей і були спрямовані на умиротворення сил природи, на передавання знань, звичаїв, світосприймань, моралі. В іграх яскраво відтворювались естетичні начала народного життя, побуту, праці, уявлення про честь, гідність людини, її життєву місію. Таким чином, ігри сприяли розвитку в дитини національного асоціативного мислення, формували її характер.[ 1,2, 3 ]

Народні ігри переважно мають синтетичний характер, тобто поєднують задум / драматургію/ гри з піснею та відповідними рухами і тим самим їх доцільно використовувати на різних уроках . Народні ігри – це дверцята до пізнання світу. А кожне заняття–це теж своєрідний крок у процесі пізнання життя. Саме тому ми зупинимося детальніше на народних іграх та їх використанні у роботі з дошкільнятами

Народні ігри нерозривно пов'язані з певною порою року, з відповідними звичаями, обрядами, давніми віруваннями в одухотвореність природи, з сільськогосподарськими роботами трударів.

Найстародавнішими є хороводно-ігрові пісні обрядового походження, зокрема на землеробську тематику: “Просо”, “Льон”, “Грушка”, “Мак” та інші, де учасники імітували оранку, висівання, дозрівання сільськогосподарських культур. Ці ігри з плином часу, з послабленням своєї практичної ролі перетворились на розваги, які полягають у тому, що під час співання виконують відповідні ритмічні рухи, властиві тому чи іншому трудовому процесу. [ 4 ]

Гра має більш менш стійкі правила, пов'язані з побутом, співжиттям людей, їхньою діяльністю. Отже, засвоєння народних ігор – це засвоєння узагальненого соціального досвіду поведінки. В ігровій діяльності дитини плекаються природні смаки, емоційні відчуття, навички спілкування з природою, риси національного характеру, такі споконвічні чесноти, як працелюбність, пісенність, м'який гумор, воля та інтелект. [1,2,3,4 ]

Володіючи історичним досвідом народу, а це виявляється в тих чи інших іграх, ми вшановуємо пам'ять предків, передаючи дітям успадковане їхніми дідусями, бабусями, батьками. Відтак народні ігри повинні заповнювати життя дітей у їхньому другому домі. Вихователь упродовж перебування дитини в дитячому садочку має вдало, легко, принагідно і найдоступніше використовувати їх у спілкуванні з дітьми.

В ігрових та хороводних піснях – синкретичному жанрі дитячого фольклору – слова, мелодія, міміка, танцювальні рухи й драматичні дії між собою тісно поєднуються. При першому ознайомленні з новою грою вихователь повинен намагатися передати дітям відчуття ритму, краси образу, барвистості мови. [4 ]

У народних іграх навчальні завдання часто ніби приховані в підтексті і спрямовані на те, щоб радувати дітей і тим самим спонукати їх активність і творчість. Адже відомо з народного дитинознавства, що дитина до семи років – “невинна душа”, тому знання з конкретних галузей дійсності та способи діяльності повинні бути вторинними і ніяк не визначати навчально-виховний процес у школі. Як писав В.Верховинець, гра – “найважливіша форма руху” дитини, вона – чарівна, викінчена по формі і глибока за змістом мініатюра, зігріта безмірною любов'ю до дітей, пройнята великою турботою за їхнє виховання та за їхній майбутній самостійний життєвий шлях. [ 9 ]

Найкращою формою гри є замкнене чи розірване коло – те велике весняне сонечко, що походить від магічно-заклинальних дій давніх землеробів, семантично пов'язаних із культом сонця. [ 4 ]

Хороший вихователь є і хорошим організатором, пропагандистом нових невідомих дітям ігор. Завдання народних ігор – дати дітям здоровий відпочинок і розвагу, сприяти їхній творчій діяльності і стимулювати розвиток позитивних якостей характеру. Ігри можна проводити як у приміщенні, так і на відкритому повітрі; під час фізкультурних та музичних занять, після занять; на ранках і вечорах розваг, на екскурсіях і прогулянках.

Вихователь повинен визначити, придивляючись до кожної дитини, як вона сприймає своє справжнє «Я,» який стан «Я» активізовано в неї в даний момент, а також врахувати її психофізіологічне самопочуття, вибирати слушний час для гри, уміти зацікавити нею дитину, не знижувати барвистості та емоційної насиченості гри дидактичними цілями, вислуховувати дитячі зауваження чи примітки, брати до ваги наявні потреби й запити. Нехай дитина веселиться, радіє і грається до семирічного віку, так, як бажає її душа. [ 1,2,3,4]

Сьогодні вихователь має можливість самостійно добирати ігровий репертуар, доповнювати його оригінальними авторськими матеріалами, що за змістом, формою і способом проведення відповідали б бажанням дітей тієї чи іншої вікової групи, стимулювали б їхню життєдіяльність.. [ 1,2,3,9 ]

Практика повинна збагатитися завдяки запровадженню традиційних ігор нашої держави власних творів вихователів і дітей та кращих здобутків переосмисленої ігрової дитячої літератури сучасності. Щоб гра не втратила свого найважливішого напряму вільного психологічного виявлення самої дитини, у шкільну практику важливо повернути “стимульовані ігри”, поширені в 30-х роках в Україні. Суть їх полягає в тому, що педагог спрямовує увагу дитини на той чи інший матеріал. Це можуть бути дидактична іграшка, книжка, оповідання тощо. Отже, даючи привід для гри, педагог надає можливість дітям самим розвивати гру, за їхнім бажанням. Це й означає “стимулювати гру”.

У народній педагогіці визначено дві групи дитячих ігор. Перша група – це спонтанні ігри. Вони виникають самі по собі й часто є наслідуванням дій дорослих.

До другої групи народних ігор умовно відносять ігри, спеціально вигадані для розваги. Вони здебільшого містять готові правила, що створювались століттями, шліфувались і слугували вихованню в дитини спритності, рішучості, самостійності. Звертаючись до надбань минулого, слід враховувати найкращі зразки періоду становлення української державності, коли ще не було вироблено певної методики шкільного виховання, але народні ігри займали чільне місце в практичній роботі педагога. Це різні за формою проведення ігри (колективні, невеликими групами, парами, з м'ячем у різноманітних своїх комбінаціях; на кмітливість, з фантами, з віночком, стрічкою, гілкою та багато інших). [ 9 ]

Так, навесні діти бавились у такі ігри: “Шум”, “Гуси”, “Подоляночка”, “Кривий танець”.

На літо школярам пропонували такі ігри: “золоті ворота”, “Косарі”, “Коза-дереза”, “Хусточка”, “У цурки, у свинки”, “Городки”, “Класи” (з м'ячем).

Восени характерними були ігри: “Ходить гарбуз по городу”; “Зайчик” (з піснею “ Заїньку за голівоньку”); “Горобейго” (з піснею “Ходжу, ходжу сам”); “В квача”, “В піжмурки”.

Узимку улюбленими дитячими іграми були: “Сніжки” (з піснею); “Миші” (з піснею); “Засмучений зайчик” (з піснею); “Кіт та миша” (з піснею ”Ой до нори, мишко”); “Залізний ключ” (з піснею); “День та ніч”. [ 4 ]

Разом з пробудженням природи від зимового сну на нашій землі починається цикл народних весняних свят, які супроводяться піснями, іграми, хороводами. Весна – це образ краси, сили і надії.

Діти навесні носять у руках зроблену з дерева ластівку, ходять з нею і прославляють наступаючу весну: “Ой, весна красна, що нам принесла? Ой, винесла тепло і добре літечко! Малим діточкам побіганнячко, старим бабонькам посіданнячко…”

Дівчатка виводять перший весняний хоровод “Кривий танець”, ніби кажуть весні: “Добридень”. Побравшись за руки, вони довгою черідкою бігають поміж трьома вербовими кілочками, застромленими в землю, і співають:

Ми кривого танцю йдемо - …А ми кривому танцю

Кінця йому не знайдемо, Не виведемо кінця,

То вгору, то вдолину, Його треба вести,

То в ружу, то в калину… Як віночок плести…

Наприкінці хороводу, знову побравшись за руки, вони ніби розмовляють з весною:

Вже ж весна воскресла.

• Що ж ти нам принесла?

• Принесла вам рос,

Дівочу красу ! [ 4]

Переважна більшість веснянок – це драматизована гра з розподілом ролей у формі діалогу (два хори). Пісенні тексти розповідають про якусь конкретну подію, а за формою вони є простими й короткими. Співаючи веснянку, дівчатка беруться за руки й утворюють коло, півколо чи ключ і так рухаються під ритм пісні. Темп руху залежить від темпу пісні – швидкого чи повільного. Дитячі ігри тісно пов'язані з “дорослим фольклором”. Тому вперше ознайомлювати дітей з іграми доцільно під час свята зустрічі весни, літа, коли дорослі розважаються разом з дітьми.[ 4 ]

Дорослі з дітьми водять такі хороводи: “Кривий танець”, “Шум”, “Довга лоза”, “Огірочки”, “Мак” тощо.Гра “Довга лоза”або ”Дикі кози”- Затикають у землю кільканадцять паличок, утворюючи так званий “лабіринт”, а потім, узявшись за руки й співаючи, ходять між тими паличками.

У довгої лози Ой дівоньки гожі, Ой кривого танця

Пасли хлопці кози, Кидайте ті кози, Не виведу кінця.

А дівчата козенята В кривім танцю походжаймо Треба його виводити,

Та й померзли в ноженята. Та ніженьки зогріваймо. Кінець йому знаходити.

Багатство мотиву розбудженого космічного руху, шум весни, листя на деревах, трав на луках, зелених сходів на полях виражено в грі “Шум”. Дівчатка беруться за руки й стають двома “ключами” одна за одною паралельно і при цьому співають:

Ой нумо, нумо,

В зеленого Шума.

А в нашого Шума

Зеленая шуба.

Після цього обидва “ключі” утворюють коло і пробігають під “аркою” рук останніх дівчаток, а ті, пропустивши всіх, самі під своїми ж руками повертаються так, що їхні руки складаються навхрест. Таким чином, останні пари дівчаток пробігають під руками наступних пар і стають одна проти одної у дві лави, утворюючи при цьому із своїх рук щось на зразок плоту.

Заплітаючи такий пліт, дівчатка співають:

Ой, Шум ходить по діброві,

А Шумиха рибу ловить,

…Ой, нумо, нумо,

В зеленого Шума…

Потім ідуть жартівливі пародійні ритми. Цей хоровод можна проводити як просту забаву. [ 4 ]

У грі “Огірочки” діти беруться за руки й витягаються довгою лілією, що в'ється “попід руки” чи “над головою”, як огіркове гудиння. Передні діти повертаються до задніх, ніби в'ються. Двоє останніх підіймають угору руки, а всі проходять попід руками, співаючи:

Ой вийтеся огірочки, А другі ся приглядають,

Та в зеленії пуп'яночки – Чи хороше розвивають

Тож ся в'ють. Тож цвітуть

Так “в'ються огірочки” на Поділлі. В інших регіонах України діти під час гри “Огірочки” приспівують, словесно коментують свої дії:

Ой вийтеся огірочка, Ходить жучок по жучині,

Та в зелені пуп'яночки, А жучина по деревині,

Грай, жучку, грай, Грай, жучку, грай,

Тут тобі край. Тут тобі край.

Коли вже “завилися” всі пари й утворилося щось подібне до ланцюга, тоді починають “розвиватися” в протилежний бік.

Важливим елементом в організації більшості ігор є вміння знайти ведучого гравця або виконавця певної ролі за допомогою лічилка, заклички, жеребкування і т.ін. [ 3,4,9]

Діти люблять веселі, жартівливі лічилки як класичні народні, так і запозичені від старших дітей, їх творців. Роль вихователя повинна зводитися лише до того, щоб допомогти у виборі певної лічилки, але не розподіляти ролі в грі.

1 Тікав заєць через міст, 2 Попіл, попіл, попільниця…

Довгі вуха, куций хвіст. А де ж наша зозулиця?

А ти далі не тікай, Понад морем літала,

Рахувати починай. Синім оком кивала,

Раз, два, три – вийди ти. А ти кив не кивай,

А ти з города тікай.

Зрідка призначати дійових осіб у грі можна за допомогою лічби. Наприклад, вчитель чи одне з дітей промовляє: “А в нашому садочку всі граються гурточком… раз, два, три, - жмуритись будеш ти!” [ 4 ]

Або щоб призначити, кому жмуритися, кладуть пальчики комусь на коліно, кожна дитина – один пальчик, і промовляють, торкаючи пальчики, щоб на кожний пальчик приходилось по одному слову:

Котилася торба Хліб, паляниця,

З великого горба, Кому доведеться,

А в тій торбі Тому і жмуриться.

На чий пальчик припаде останнє слово, тому й жмуриться. Той, кому припало жмуриться, дає товаришам час сховатися, проказавши лічилку типу:

Діти, діти, дітвора! Хто не заховався,

Всі тікайте із двора. Кричите “ура”!

Перед початком гри, коли дітей потрібно поділити на дві групи, використовується жеребкування. Поданий ігровий матеріал свідчить про багатющі можливості пов’язані з використанням фольклору для активного виховного впливу на школярів з метою форм4ування в них національної самосвідомості, людяності. Наведені зразки народних ігор свідчать про те, що вихователь , при бажанні, має можливість користуватися цим матеріалом на заняттях, здійснюючи активний розвиток дитини Для цього потрібно просто знати ці скарби народної педагогіки і вводити їх у відповідності до педагогічних завдань заняття…