Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
психолог│я - укр..doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
517.63 Кб
Скачать

Тема 4. Пізнавальні процеси

Загальна характеристика пізнавальних процесів.

Пізнавальні процеси (увага, відчуття та сприймання, пам’ять, мислення, уява, мовлення) входять як складова частина у будь-яку людську діяльність і забезпечують ту чи іншу її ефективність. Пізнавальні процеси дозволяють людині заздалегідь визначати цілі, плани, зміст та результати діяльності, яку вона повинна виконати, передбачати її хід та наслідки, керувати нею. Пізнавальна (когнітивна сфера) допомагає людині у побудові моделі світу. В реальному пізнанні всі когнітивні процеси злиті, взаємообумовлені, діють як частини механізму, що забезпечує адаптацію людини до змін у навколишньому середовищі.

Ступені пізнання.

Виокремлюють два основних ступені пізнання:

1. Чуттєве відображення (відчуття, сприйняття, уявлення), представлено як у людини, так і у тварин. Але якщо у людини це початкова форма орієнтування, то у тварин – вища форма.

2. Абстрактно теоретичне відображення (мислення та уява), притаманно лише людині.

Структура когнітивної сфери.

Когнітивна сфера має певну структуру (див. 20, с.183).

Пізнавальна діяльність починається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманнях.

Поняття про відчуття. Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Відчуття відбивають окремі властивості предметів. У відчуттях людини відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що їх оточують. Крім того відчуття надають інформацію про зміни у власному тілі (його положенні, русі всього тіла й окремих його частин), сигналізують про порушення у функціонуванні внутрішніх органів тощо.

Класифікація відчуттів.

Види відчуттів, виділені на різних засадах:

Засада класифікації

Види відчуттів

За місцем знаходження подразників

1. Екстероцептивні (подразник знаходиться зовні) – відображають властивості предметів та явищ навколишнього середовища. Поділяються на контактні (передають відчуття при безпосередньому контакті з подразником – дотикові, температурні, смакові) та дистантні (передають подразнення від віддаленого об’єкту – зорові, слухові, нюхові).

2. Інтероцептивні (подразник усередині тіла) – відображають стан внутрішніх органів та тканин.

3. Проприоцептивні (подразник – у м’язах та/або суглобах) – передають інформацію про рух та положення тіла.

За органами чуття.

1. Зорові. 2. Слухові. 3. Дотикові (тактильні, больові). 4. Кінестетичні (інформація про положення тіла у просторі). 5. Нюхові. 6. Смакові. 7. Вібраційні. 8. Статичні (інформація про пози). 9. Органічні (інформація про самопочуття).

Загальні властивості та закономірності відчуттів.

1. Якість – особливість певного виду відчуттів, яка відрізняє їх від інших видів (зорові, слухові дотикові та інші). Залежить не тільки від природи подразника, але й від нервово-психічного стану, наявної установки, схильності до навіювання тощо.

2. Тривалість – часова характеристика відчуттів. Вони виникають через певний час після початку дії подразника, а зникають через певний час після його закінчення. Приклад. Больові відчуття виникають через 370 мілісекунд після подразнення. Післядія відчуттів називається інерцією. Приклад. В зоровому аналізаторі окремі кінокадри за певною швидкістю проекції сприймаються як безперервне зображення.

3 Просторова локалізація – надає інформацію щодо місцеположення подразника у зовнішньому середовищі (тактильні відчуття) або в організмі людини (больові відчуття). Приклад: локалізація тактильних відчуттів є більш точною, ніж больових.

4. Інтенсивність – характеристика сили (енергії) подразника, а також функціонального стану відповідного органу чуття. Сукупності аферентних та еферентних нервових структур, що беруть участь у сприйнятті, переробці та реагуванні на подразники називається аналізатором. Аферентні передають збудження від рецепторів (органічні «датчики», що знаходяться на поверхні тіла або усередині, сприймають фізичні, хімічні, механічні та інші подразнення та перетворюють їх у нервові електричні імпульси) до ЦНС (мозку). Еферентні – передають сигнали від ЦНС до периферії тіла.

Для виникнення відчуття необхідна певна енергія подразника. Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне відчуття, називається нижчим абсолютним порогом чутливості певного аналізатора. Верхній абсолютний поріг чутливості – максимальна сила подразника, що викликає відповідне відчуття. Приклади.

Середні значення абсолютних порогів:

Відчуття

Середні значення

Зір

Здатність сприймати ясної темної ночі полум’я свічки на відстані до 48 км від вікна

Слух

Здатність сприймати цокання наручного годинника в повній тиші на відстані до 6 м

Смак

Відчуття присутності однієї чайної ложки цукру в розчині, який містить 8 л води

Запах

Відчуття наявності однієї краплини духів у приміщенні з шести кімнат

Дотик

Відчуття руху повітря від падіння крила мухи на поверхню шкіри з відстані 1 см.

Мінімальна відмінність у силі двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність відчуттів називається порогом розрізнення. Згідно із законом Вебера-Фехнера якщо сила подразника зростає в геометричній прогресії, сила відчуття збільшується в арифметичній. Але С.Стівенс показав, що між подразником та відчуттям частіше існує ступеневий зв’язок. Для відчуттів різної якості показник степеня змінюється. Приклад. Для відчуття світла він дорівнює 0,33, для електричного струму – 3,5. Подвоєння яскравості світла змінює його видиму яскравість усього на 25%, а електроструму – у 10 разів. Відносні пороги показують індивідуальні відмінності людей за відчуттями.

Сенсорна адаптація – пристосування рівня чутливості до інтенсивності подразника. Може бути: а) негативною – повне або часткове зникнення відчуттів при тривалій дії подразника. Приклад: пристосування до прохолодної морської води; б) позитивною – виникнення відчуттів при тривалій дії подразника. Приклад: людина бачить предмети у темній кімнаті, пристосувавшись до темряви.

З адаптацією пов’язані такі явища як синестезія та сенсибілізація.

Синестезія – виникнення відчуттів однієї якості під впливом подразника специфічного для іншої. Приклади: звук поряд зі слуховим відчуттям викликає й зорове («кольоровий слух»); колір стін у кімнаті викликає відчуття або тепла (жовто-оранжевий), або холоду (синє-зелений) У О.Скрябіна звук викликав переживання кольору, світла, смаку і навіть дотику, він позначав колір окремих нот в партитурах; М.Римський-Корсаков вважав, що «мі-мажор» - синій, «мі-мінор» - бузковий, «фа-мінор» - сірувато-зелений, «ля-мажор» - рожевий тощо.

Сенсибілізація – підвищення чутливості аналізаторів унаслідок їхньої взаємодії (підвищення гостроти зору під впливом музики) або їхнього тренування (гра на скрипці потребує особливого розвитку музичного слуху, тому у скрипалів він дещо кращий, ніж у піаністів).

Поняття про сприймання.

Сприймання – це психічний процес відображення людиною предметів та явищ у цілому при безпосередньому їхньому впливі на органи чуття і з урахуванням попереднього досвіду. Сприймання, ґрунтуючись на відчуттях, що інформують лише про окремі характеристики об’єктів (колір, звучання, запах) , не вичерпується ними, а відображує предмет як ціле. При цьому, ціле не дорівнює сумі складових, а являє собою якісно нове утворення. Приклад. Музика не є простою сумою різних звуків і не присутня в кожному з них. Завдяки своїм властивостям сприймання з потоку відчуттів, що йдуть із зовні, виділяє ті чи інші предмети, відокремлює їх із середовища, розкриває їхні значення й функції.

Властивості і закономірності сприймання.

До властивостей сприймання належать:

1. Предметність. Різні за якостями відчуття (зорові, слухові, тактильні, смакові тощо), отримувані від певного предмету, поєднуються і відносяться до його образу у пам’яті (предметний образ). У такий спосіб людина визначає з яким саме предметом вона має справу. Приклад. Виділення фігури на певному тлі, де фігура – образ предмету, а тло – образ оточуючого простору.

2. Цілісність та структурність – внутрішній взаємозв’язок різних частин, а також частин і цілого в образі предмета. Навіть якщо змінюються окремі відчуття від предмета, але зберігаються відношення між ними, загальна структура образу залишається незмінною. Приклад. Та сама мелодія на різних музичних інструментах чи в різних регістрах сприймається однаково. Цілісність дозволяє «добудовувати» у розумі та адекватно сприймати певні предмети навіть за відсутністю частини їхніх елементів. Приклад. Коло та дві відповідним чином розташовані крапки усередині можуть сприйматися як обличчя.

3. Константність – в образі сприймання предмети і явища відбиваються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їхнього спостереження. Приклад. Одна долонь знаходиться на відстані витягнутої руки, друга вдвічі ближче. Долоні здаються одного розміру, хоча зображення на сітківці ока тієї, що знаходиться далі, становить лише половину зображення ближньої.

4. Усвідомленість(категоріальність). Сприймання має узагальнений характер і тісно пов’язано з наявними знаннями, мисленням, розумінням сутності предмету. Кожний предмет позначається словом-поняттям і відноситься до певного класу. На цій підставі в предметі відшукуються ознаки, властиві всім предметам цього класу. Приклад. Предмет певного розміру та кольору, що має дзьоб, крила, помахує ними та у такий спосіб переміщується у просторі буде сприйматися як птиця. Залежно від обсягу знань і розвитку мислення змінюється усвідомленість сприймання. Людина не обізнана в «серйозній» музиці може сприймати твір сучасного композитора як набір звуків, а обізнана – як складну, але чудову мелодію.

Залежність сприйняття людини від життєвого досвіду, особливостей особистості, поставленої мети та установки називається апперцепцією. Це вияв суб’єктивності образу. Приклад. Професійне сприймання: педагог-хореограф, який має великий стаж роботи, може бачити в інших людях насамперед наявність або відсутність хореографічних здібностей.

Велику роль у сприйманні відіграють установки (готовність певним чином сприймати предмет або діяти по відношенню до нього). Складаються в процесі життя людини й підсвідомо впливають на сприймання та інші пізнавальні процеси. Приклад. Вчитель музичної школи може сприймати учня тільки крізь призму його успіхів у навчанні музиці.

Підтвердженням залежності сприймання від досвіду можуть бути зорові ілюзії (викривлення сприйняття дійсності). Приклади. Ілюзія кольору – залежно від різних чинників можна по-різному сприймати той самий об’єкт(людина виглядає стрункішою в одязі чорного кольору і повнішою – в білому); ілюзія руху – під час їзди у транспорті здається, що всі предмети рухаються нам на зустріч; ілюзія кіно – окремі картинки (кадри) сприймаються як єдине ціле завдяки явищу післядії в аналізаторах. (Більш детально див. 20, с.207).

Механізми сприймання простору, розміру, напрямку, часу, руху.

1. Сприймання простору забезпечується:

а) наявністю у мозку спеціальних клітин-детекторів, що виокремлюють у полі зору необхідні елементи (лінії, кути, контрасти тощо);

б) законами (принципами) сприймання;

- близькість один до одного елементів поля зору: чим ближче ці елементи один до одного тим більш вірогідно, що при сприйманні вони складуть єдиний образ (приклад);

- подібність елементів один до одного: подібні елементи мають тенденцію до об’єднання (приклад);

- фактор «природного продовження»: елементи, які є частинами знайомих нам фігур при сприйнятті об’єднуються саме в ці фігури, а не в інші (приклад);

- замкненість: елементи поля зору намагаються створити цілісне, замкнене зображення (приклад);

в) життєвий досвід від переміщення тіла людини та окремих його частин у просторі.

2. Сприймання часу пов’язане з:

а) «біологічним годинником»: послідовність та ритм серцевої діяльності та обмін речовин в організмі. Приклад. Алкоголь гальмує, а кофеїн пришвидшує сприймання часу.

б) темпераментом людини. Приклад. Меланхолік суб’єктивно сприймає хвилину як хвилину, холерик як 0,7, сангвінік – 0,8, флегматик – 1,1 хвилини.

в) наповненістю часу певною діяльністю. Приклад. Коли людині цікава певна справа, час спливає швидше і навпаки.

г) настроєм людини. Приклад. Коли людина у доброму гуморі, час спливає швидше.

3. Сприймання руху залежить від низки факторів:

а) за допомогою спеціальних нейронів-детекторів встановлюється самий факту руху;

б) його напрямок визначається в залежності від того, як «рухається» зображення на сітківці ока;

в) його швидкості – швидкістю означеного «руху».

4. Сприймання розміру пов’язане із законом константності. При невеликих змінах відстані до предмету його розміри змінюється мало, або не змінюється взагалі.

Сприймання музики.

Матеріал для самостійної роботи. Див. (4, с. 84 – 94; 7, с. 102 – 103).

Поняття про увагу.

Увагаце спрямованість й зосередженість свідомості на об’єктах, що забезпечує їхнє виразне відображення.

На відміну від інших пізнавальних процесів увага не має власного предмета пізнання. Але це необхідна умова успішності пізнавальної і будь-якої іншої діяльності. Увага має селективний характер. На органи чуття людини постійно впливає безліч подразників. Увага дозволяє провести відбір інформації, що має життєво важливе значення для людини, відповідає її потребам та інтересам, забезпечити здійснення необхідних програм діяльності, постійний контроль за їхнім перебігом.

Види уваги.

1. Мимовільна увага – це зосередження свідомості людини на об’єкті внаслідок його особливостей як подразника. Її викликають предмети та явища, що привертають своєю яскравістю, силою, несподіваністю, динамізмом. Увага недостатньо стійка, вона мимовільно виникає й мимовільне переключається на інші предмети. Приклад: рекламні щити на узбіччі дороги.

2. Довільна увага – це зосередження свідомості людини, що спрямовується і регулюється волею у відповідності з поставленою метою. Постійне вольове зусилля призводить до втоми. Приклади: підготовка до практичних занять, або іспиту з навчальної дисципліни, що не викликає захоплення у студента.

3. Післядовільна (вторинна мимовільна) увага – в процесі діяльності ( людина може настільки захопитися нею, що необхідність у вольовому регулюванні уваги зникає. Увага залишається довільною, але підтримується мимовільно. У такий спосіб зберігається цілеспрямованість, але знімається напруженість. Приклад: заняття улюбленою творчою працею.

Усі види уваги тісно пов’язані між собою і взаємодіють. Приклади.

Властивості уваги.

1. Обсяг – визначається кількістю об’єктів, яку можна охопити увагою й чітко сприйняти в обмежений відрізок часу (0,1 с.). Характеризує ступінь розширення уваги. Середній обсяг уваги дорослої людини становить 7 (± 2) об’єктів. Приклад.

2. Розподіл – людина може одночасно утримувати в зоні уваги кілька об’єктів, виконувати кілька дій або видів діяльності. Приклад: вчитель під час пояснювання нового матеріалу повинен одночасно розмовляти з учнями, писати на дошці і слідкувати за дисципліною в класі.

3. Переключення – довільне перенесення спрямованості уваги з одного об’єкта на інший. Приклад: упродовж секунди вчитель може 3 – 4 рази переводити увагу на різних учнів з метою отримання зворотного зв’язку.

4. Концентрація (спрямованість) – ступінь та інтенсивність зосередженості на конкретному об’єкті, яким поглинається увага. Приклад: захоплення створенням нової музичної або хореографічної композиції.

5. Стійкість – тривалість концентрації уваги на певному об’єкті. Характеризується часом означеної концентрації і є необхідною умовою успішного завершення будь-якої діяльності. Приклад: вивчення нової музичної або хореографічної композиції. Зі стійкістю пов’язані властивості: а) відволікання уваги об’єктами, що не стосуються діяльності; б) коливання уваги: зосередженість та стійкість уваги періодично стають більш або менш інтенсивними. Приклад: за напруженої навчальної діяльності можливі пропуски увагою окремих елементів лекції або тексту книжки. Більш детально див. (20, с.255).

Уважність як властивість особистості. Матеріал для самостійної роботи.

Вивчення уваги учнів проходить за допомогою спеціальних методик. До них належать: «Переплутані лінії» (стійкість, концентрація), «Коректурна проба» (стійкість), «Відшукування чисел» (розподіл зорової уваги), «Складання чисел з переключенням» (стійкість та переключення), «Відшукування чисел з переключенням» (розподіл, переключення), «Відшукування слів» (розподіл), «Подвійне зображення» (мимовільне переключення), «Дослідження обсягу уваги» тощо.

Роль уваги у процесі навчання музиці та хореографії.

Матеріал для самостійної роботи. (Див. 14, с. 211 – 216).

Поняття про пам’ять.

Пам’ять – це процеси запам’ятовування, зберігання, забування та відтворення людиною інформації, з якої складається її досвід. Означені процеси ще називають мнемічними (від грецьк. Мнемозіна – муза пам’яті).

Пам’ять є відображенням у психіці предметів і явищ дійсності, коли вони вже безпосереднє не діють на органи чуття. Успішність будь-якої діяльності залежить від багатства пам’яті. Мозок людини може утворювати тимчасові нервові зв’язки, закріплювати й відновлювати сліди минулих вражень. Регулярне використання пам’яті сприяє збереженню накопиченого досвіду, а невикористання – забуванню. Приклад: якщо професійний музикант або танцюрист довгий час не активізує професійну пам’ять під час виступів та репетицій, він може втратити набуті вміння та навички, його майстерність занепаде.

Види памяті.

Види пам’яті, виділені на різних засадах:

Засада класифікації

Види пам’яті

Характер інформації, що запам’ятовується і відтворюється

1. Рухова (запам’ятовування та відтворення власних рухів).

2. Емоційна (запам’ятовування і відтворення власних емоцій і почуттів).

3. Образна (запам’ятовування і відтворення образів, уявлень про предмети та явища).

4. Словесно-логічна (запам’ятовування і відтворення думок, понять, суджень).

Тривалість закріплення і збереження матеріалу

1. Миттєва (дозволяє сприймати і утримувати перед очима картину світу) – до 1 сек. Приклад

2. Короткочасна (швидке запам’ятовування, негайне відтворення, короткий строк зберігання інформації) – від 1 сек. до 1 хв. Приклад.

3. Довгочасна (тривале зберігання і наступне використання певної інформації) – від 1 хв. до кінця життя. Приклад.

4. Оперативна (обслуговує окремі операції). «Робоча суміш» короткочасної і довгочасної пам’яті. Приклад: розв’язання математичної задачі. Короткочасна пам’ять зберігає умови задачі, результати попередніх дій, з довгочасної «запозичені» формули, алгоритм розв’язування.

Зв’язок процесів пам’яті із цілями діяльності

1. Мимовільна (запам’ятовування та відтворення інформації без спеціальної мети її запам’ятати або пригадати). Приклад.

2. Довільна (запам’ятовування і відтворення, коли людина ставить перед собою мету запам’ятати). Приклад.

Усвідомлення (розуміння) змісту інформації

1. Смислова (логічна) (запам’ятовування інформації, пов’язане з розумінням її змісту) З означеною інформацією потрібно працювати. Матеріал логічно обробляти, узагальнювати, аналізувати, пов’язувати з наявним досвідом. Приклад. Для того, щоб запам’ятати певний текст потрібно зрозуміти його зміст, розбити на змістові частини, поєднати їх за змістом в параграфи, виділити в кожному опірні слова, встановити зв’язки між ними, усвідомлено відтворити й повторити матеріал.

2. Механічна (запам’ятовування інформації без її розуміння, завдяки багаторазовому повторенню). Примітка. Психологи довели, що механічне запам’ятовування у 22 рази менш ефективне ніж логічне. Але іноді й воно також може бути доречним. Приклад: вивчення іноземної мови маленькими дітьми.

Процеси й закономірності пам’яті.

І. Запам’ятовування (закріплення образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв’язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом). Відбувається у трьох формах:

1. Відбиття – запам’ятовування за умови однократного пред’явлення об’єкту на декілька секунд. Ефект посилюється інтересом, емоціями. Приклад: жертва бачить обличчя злочинця тільки мить, але може запам’ятати на усе життя.

2. Мимовільне запам’ятовування – не вимагає спеціальних зусиль для засвоєння, здійснюється автоматично при багаторазовому повторенні інформації в процесі активного виконання певної роботи. Приклад: музикант-виконавець під час «розбору» партитури може мимовільно запам’ятати відповідний твір.

3. Довільне запам’ятовування – дає змогу запам’ятати саме те, що треба в даний момент і настільки, щоб забезпечити виконання певного завдання. Приклад: запам’ятовування змісту конспекту з психології перед практичним заняттям.

ІІ. Збереження – це процес утримання в пам’яті інформації, отриманої у ході набування досвіду. Приклад: збереження в пам’яті музичних, хореографічних знань та навичок.

ІІІ. Забування – процес протилежний збереженню, який пов’язаний з гальмуванням умовних рефлексів й згасанням слідів пам’яті, що утворилися раніше (але ймовірно, що інформація повністю не стирається з пам’яті). Найбільш інтенсивно забування проходить у перші 2 доби після запам’ятовування (через 48 годин залишається лише близько 20% інформації). Тому, якщо інформацію потрібно запам’ятати надовго, її слід кілька разів повторити з певними проміжками. Перший: 15 – 20 хв.; другий: 8 – 9 год.; третій: – 24 год.

ІУ. Відтворення – процес відновлення збереженого матеріалу пам’яті для використання в діяльності та спілкуванні. Розрізняють два види відтворення:

1. Впізнавання – відтворення об’єкта в умовах повторного сприйняття. Приклад: одна людина бачить іншу на вулиці й впізнає її.

2. Згадування – навмисне або ненавмисне відтворення попереднього досвіду. Згадування, що вимагає вольових зусиль, називають пригадуванням. Приклад: людина дивиться на фото й пригадує хто на ньому зображений.

Ефекти памяті.

Ефект краю – початкова або кінцева інформація запам’ятовується краще серединної. Приклад: низка цифр, урок музики тощо.

Ефект спрямування на себе – краще запам’ятовується інформація, що має пряме відношення до того, хто її запам’ятовує. Приклад: знання з найбільш цікавих для студента предметів легше запам’ятовуються й краще зберігаються у пам’яті.

Типи пам’яті. Тип пам’яті забезпечує переважне запам’ятовування, зберігання та відтворення інформації певного змісту і залежить від особливостей співвідношення 1-ї та 2-ї сигнальних систем, а також умов розвитку пам’яті.

1. Наочно-образний –образної інформації.

2. Словесно-абстрактний –словесної інформації.

3. Проміжний – людина приблизно однаково запам’ятовує і зберігає як образну, так і словесну інформацію.

Мнемічні властивості особистості.

Означені властивості характеризують індивідуальні особливості пам’яті. До них насамперед належать: рівень розвитку, продуктивність пам’яті (обсяг, швидкість, точність, міцність, довгочасність, готовність до відтворення тощо). Приклади.

Чинники продуктивності памяті:

І. Суб’єктивні: тип запам’ятовування, попередній досвід, установка, інтерес, стан організму. Приклади.

2. Об’єктивні: обстановка, кількість матеріалу, характер матеріалу (усвідомленість, зв’язність, зрозумілість, наочність, ритмічність надходження). Приклади.

Вивчення памяті учнів.

Пам’ять дітей шкільного віку можна вивчати за допомогою:

1.Спостереження за особливостями заучування навчального матеріалу (вірші, таблиці множення, слова іноземної мови, математичні формули, історичні дати, визначення понять тощо).

2. Психодіагностичних методик. До них, зокрема, належать методики вивчення: запам’ятовування чисел (механічна пам’ять); образної пам’яті; смислової пам’яті; короткочасної пам’яті; оперативної пам’яті; залежності обсягу пам’яті від індивідуальних особливостей особистості; залежності запам’ятовування від установки особистості; залежності мимовільного запам’ятовування від характеру діяльності; залежності запам’ятовування від особливостей особистості тощо.

Розвиток памяті учнів на заняттях музикою та хореографією.

Матеріал для самостійної роботи. Див. (4, с. 38 – 46).

Поняття про уяву.

Уява – психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв’язків між відомими образами та знаннями. Вона створює образи результату діяльності, забезпечує розробку її стратегії в невизначених та ймовірних ситуаціях. Поряд із тим, уява може створювати образи, що замінюють діяльність, компенсують її.

Уява є основою творчості, однак ступінь новизни уявного може бути різний. За допомогою уяви створюються мрії – образи бажаного майбутнього.

Треба розрізняти уяву та фантазію. Вони не збігаються, оскільки фантазія не пізнає, вона не вигадує, а тільки грає. Вона теж створює, однак насамперед те, чого бути не може (казки, міфи тощо). Не фантазія, а уява підказує вченим і винахідникам нові образи. Втім фантазія стимулює творчість. Отже – уява пізнає, а фантазія стимулює пізнання. Хоча в реальності розрізнити уяву та фантазію дуже важко.

Види уяви.

Засада класифікації

Види уяви

За ступенем активності

1. Активна – створення образів, які втілюються у життя. Приклад.

2. Пасивна – створення образів, які не здійснюються або є взагалі нездійсненними та замінюють діяльність. Приклад.

За ступенем усвідомлення

1. Мимовільна – образи створюються в умовах бездіяльності свідомості, під час сну, у стані афекту, галюцинацій тощо. Приклад: сновидіння, марення..

2. Довільна – образи створюються спеціально, але не з метою втілення у життя. Приклад.

За характером діяльності

1. Відтворююча (репродуктивна) – створення образів на основі опису (словесного, числового, формульного, графічного, нотного тощо). Приклад.

2. Творча – створення нових, оригінальних образів та ідей. Приклад.

За рівнем узагальнення образів

1. Абстрактна – створення образів високого рівня узагальненості, схем, символів. Приклад.

2. Конкретна – створення простих образів. Приклад.

За співвідношенням образів з реальною дійсністю

1. Реалістична – створення образів, що відображають реальну дійсність. Приклад.

2. Фантастична – створення образів відірваних від реального світу. Приклад.

За змістом професійної діяльності

1. Наукова – створення образів наукових об’єктів. Приклад.

2. Художня – створення художніх образів. Приклад.

3. Технічна – створення образів в технічній творчості. Приклад.

Продуктом творчої уяви є образ. Він створюється за допомогою різних форм синтезу, які називаються прийомами уяви. Це:

1. Гіперболізація – використання гіперболи (перебільшення певної ознаки чи якості предмета, збільшення розмірів предмета, кількості окремих його частин) з метою підсилення художнього враження. Приклад: велетень, Змій Горинич із трьома та більше головами. Протилежність гіперболі становить літота – применшення ознак предмета чи явища. Приклад: Хлопчик-мізинчик, Дюймовочка.

2. Схематизація – окремі уявлення зливаються, відмінності стираються, а риси схожості виступають чітко. Приклад: квітковий орнамент.

3. Типізація – виділення істотного, збірного, і втілення його в окремому образі. Приклад: образ Джеймса Бонда – втілення типових рис успішних розвідників і «суперменів».

4. Загострення (акцентування) – підкреслювання окремих ознак. Приклад: створення дружніх шаржів та карикатур, гумористичних та сатиричних творів.

5. Аглютинація – поєднання різних, зазвичай не об’єднуваних якостей, деталей, частин. Приклад: міфологічні та казкові образи – Пегас, кентавр, русалка. Використовується в технічній творчості: ручка-годинник, сумка-коляска тощо.

6. Аналогія – побудова образу, чимось схожого на реальну річ, організм, дію. Приклад: локатор – аналог органів орієнтації кажана.

Вивчення уяви учнів.

Матеріал для самостійної роботи. Див. (17, с. 192 – 202).

Роль і розвиток уяви на заняттях музикою та хореографією.

Матеріал для самостійної роботи. Див. (20, с. 322 – 335).

Поняття про мислення як психічний процес

Мислення – це процес пізнавальної діяльності людини, що характеризується узагальненим та опосередкованим відтворенням дійсності. Мислення як процес нерозривно пов’язане з мисленням як діяльністю особистості. Воно охоплює різні її види (творчість, розумові вправи, розв’язання завдань тощо). Умовою використання мислення є проблемна ситуація, коли людині не вистачає наявних знань для розв’язання певних розумових завдань і вона, спираючись на існуючі, повинна самостійно виробити рішення. Через мислення відбувається поєднання решти пізнавальних процесів, які приймають участь у розв’язанні проблеми.

загальні особливості мислення

1. Мислення символічно (в ньому задіяні слова та образи).

2. Процес мислення неможна спостерігати, але його існування доводитьсь за допомогою логічного умовиводу.

3. В процесі мислення людина працює із певним змістовим матеріалом (словесним, математичним, поведінковим тощо).

Мислення як процес відбувається завдяки мисленнєвим діям та операціям. Мисленнєві дії – це внутрішня дія з об’єктами, що відтворені в образах, символах, уявленнях, та поняттях. Приклади.

Кожна дія включає низку мисленнєвих операцій. Головні з них це:

1. Аналіз – мисленнєвий поділ предметів і явищ на частини чи властивості (форма, колір, смак тощо). Приклад.

2. Синтез – мисленнєве поєднання частин або властивостей в одне ціле. Приклад.

3. Порівняння – зіставлення предметів і явищ, відшукування схожості й відмінностей між ними. Приклад.

4. Абстрагування – виділення одних ознак і абстрагування від інших на основі аналізу. Приклад.

5. Узагальнення – мисленнєве поєднання предметів і явищ за їхніми спільним и й суттєвими ознаками. Приклад.

6. Класифікація – віднесення об’єкту до класу споріднених об’єктів. Приклад.

7. Систематизація – упорядкування, розташування у певному порядку, визначення послідовності об’єктів. Приклад.

Види мислення

Види мислення, виділені на різних засадах:

Засада класифікації

Види мислення

Форма

Наочно-дійове (задача розв’язується безпосередньо в процесі діяльності). Приклад.

Наочно-образне (мислення за допомогою образів). Приклад. Візуальне мислення, пов’язане із зоровими образами.

Словесно-логічне (втілюється в поняттях, логічних конструкціях (судженнях, умовиводах) і характеризується застосуванням мовних засобів). Приклад.

Характер задач, що розв’язуються

Теоретичне (процес пізнання і створення законів, правил). Приклад: періодична система Менделєєва.

Практичне (спрямовано на вирішення практичних задач: або перетворення практичних ситуацій. Приклад. Постановка мети, складання планів, проекту, схеми наукового дослідження. Часто протікає в умовах дефіциту часу.

Рівень узагальнення

Емпіричне (порівнюються окремі властивості різних предметів, але не відображається їхня суті). Приклад.

Теоретичне (виявляється не тільки зовнішня схожість або відмінність предметів і явищ, але й їхня внутрішня суть). Приклад.

Ступінь

розгортання

Дискурсивне, аналітичне або логічне (розгорнуте в часі, має чіткі етапи, фіксується свідомістю людини). Приклад.

Інтуїтивне (протікає досить швидко, згорнуто, не має чітких етапів, мінімально усвідомлене. Приклад.

Адекватність відображення реальної дійсності

Реалістичне (спрямоване на зовнішній світ, відображає його й керується його реальними законами).

Аутичне (не залежить від дійсності, її раціональних законів, а керується тільки афективними потребами (бажаннями людини отримувати насолоду й уникати неприємних переживань).

Ступінь новизни та оригінальності

Репродуктивне (одержуваний продукт не є оригінальним)

Продуктивне або творче (створення нового, оригінального інтелектуального продукту, основа творчості). Приклад.

Вплив на емоційну сферу

Патогенне (роздуми пов’язані з негативними емоціями, сприяє розладам психіки)

Саногенне (свідома постановка та розгляд психологічних проблем, аналіз власних емоцій та психотравмуючих факторів, що їх викликали; сприяє подоланню негативних переживань та психологічному оздоровленню людини). Є варіантом позитивного мислення (створення та постійна підтримка позитивного образу власного «Я»).

Індивідуальні особливості мислення

Індивідуальні особливості мислення визначають успішність та стильові ознаки інтелектуальної діяльності особистості. Це:

1. Швидкість мислення – забезпечує прийняття рішень у стислі терміни. Приклад: успішність виконання тестів інтелекту.

2. Глибина мислення – сприяє аналізові, порівнянню, знаходженню суттєвих зв’язків. Приклад.

3. Широта мислення – виявляється в залученні до розв’язування задачі необхідних засобів і знань, не даних в умовах задачі, а взятих з інших сфер знань, наук тощо. Приклад.

4. Гнучкість та самостійність мислення – виявляються в оригінальності, нестандартності ідей, що пропонуються при розв’язанні проблем, здібності до подолання інтелектуальних стереотипів. Протилежністю гнучкості є ригідність (інертність) мислення.

5. Критичність мислення – допомагає знаходити та ставити інтелектуальні проблеми. Приклад.

6. Логічність мислення – виявляється в послідовності та точності рішень. Приклад.

7. Рефлексивність мислення – виявляється у схильності до неспішних, добре продуманих рішень. Протилежністю рефлексивності є імпульсивність мислення.

Мислення та інтелект

Рівень розвитку пізнавальних процесів людини визначає рівень її інтелекту (здібність, що визначає загальну успішність адаптації людини до нових, нестандартних ситуацій). Інтелект забезпечує як пристосування до навколишнього середовища, так в разі необхідності і перетворення останнього, або пошук середовища, яке є більш придатним для життєдіяльності. Він включає систему пізнавальних здібностей індивіда: відчуття, сприймання, пам’ять, уявлення, мислення, уява, які спрямовані на розв’язання завдань адаптації. В залежності від змістового матеріалу цих завдань (образи, символи, знаки тощо), виокремлюють різні види інтелекту.

Вид інтелекту

Змістовий матеріал завдань

Вербальний

Словесний (слова, словесно оформлені думки)

Математич-

ний(формальний)

Математичний (цифри, формули, символи)

Просторовий

Просторові образи, схеми, моделі реальності

Соціальний

Розуміння інших людей і самого себе

Якщо інтелект – це сукупність пізнавальних здібностей, то мислення –діяльність щодо розв’язування розумових задач, в процесі якої здійснюється реалізації означених здібностей. Одним з її видів є професійне мислення, яке розв’язує професійні задачі (музичні, хореографічні тощо). Високий рівень професіоналізму в будь-якій галузі пов’язаний з рівнем розвитку професійного мислення. Прикладом професійного мислення може бути музичне та хореографічне мислення, особливості яких будуть обговорені на відповідному практичному занятті.

Вивчення мислення учнів.

Здійснюється за допомогою:

1. Розв’язання учнями мисленнєвих задач із різним змістом.

2. Тестів інтелекту. (Шкільний тест розумового розвитку, Тест Амтхауера, Тест КОНТУР, «Вільний-від-культури» тест Кеттела, Тест прогресивних матриць Равена тощо).

3. Аналізу результатів розумової діяльності учнів.

Розвиток професійного(музичного та хореографічного) мислення на уроках музики та хореографії.

Матеріал для самостійної роботи. Див. (4, с. 94 – 103).

Поняття про мовлення.

Мовлення – це система звукових сигналів, письмових знаків і символів, що використовуються людиною для представлення, переробки, зберігання та передачі інформації. Мовлення є основним засобом людського спілкування. Якщо мова – єдина для представників певного народу або народів і виражає їхню психологію, то в мовленні виражені індивідуально-психологічні особливості окремих людей. В мові слово має чітке, прийняте загалом й закріплене в тлумачних словниках значення. В мовленні слова можуть мати певний смисл (зміст), що визначається особистісними факторами конкретної людини: її думками, почуттями, образами, асоціаціями, які воно викликає саме в неї. Смисл забарвлений індивідуальним життєвим досвідом, потребами, емоціями, відношенням особистості до називаних словом об’єктів тощо. Тому для різних людей смисли тих самих слів можуть бути різними, а також не збігатися із відповідними словниковими значеннями. Приклад: для одних слово «демократія» означає найбільш прийнятний суспільний лад, де влада належить народу, для інших – суцільне безладдя та хаос.

Значення слова пов’язане з поняттям, яке воно називає. Слова-поняття узагальнюють наявну інформацію щодо предметів та явищ, фіксують їхні найбільш суттєві риси, нехтуючи несуттєвим. Приклад. У слові «стіл» міститься інформація про всі можливі столи, їхні найбільш суттєві ознаки: стіл – це «предмет меблів у вигляді широкої горизонтальної дошки на високих опорах».

Функції мовлення.

1. Комунікативна – обмін інформацією. Приклад.

2. Функція впливу – спонукання до дії. Приклад.

4. Сигніфікативна – позначення об’єкту, вказування на нього, викликання його образу. Приклад.

5. Експресивна – вираження свого ставлення до об’єкту, ситуації. Приклад.

Види мовлення:

1 Внутрішнє – мовлення без звуків. Обслуговує мислення, є формою існування внутрішніх мисленнєвих дій. Приклад.

2. Зовнішнє – промовляння вголос. Поділяється на усне – спілкування за допомогою мовних засобів та письмове – спілкування за допомогою письмових текстів. Приклади.

3. Егоцентричне – мовлення спрямоване не на партнера, а на себе. Воно не передбачає зворотного зв’язку. Приклад: притаманне дітям дошкільного віку в процесі гри або малювання.

4. Монологічне – логічний, розгорнутий виклад думок однією людиною. Приклад.

5. Діалогічне – розмова між двома або кількома особами (полілог). Приклад.

6. Активне – людина розмовляє або пише. Приклад.

7. Пасивне – людина лише слухає. Приклад.

8. Жестове – здійснюється за допомогою жестів. Притаманне людям, які позбавлені слуху. Приклад.

Мовлення тісно пов’язане з мисленням. Голосовий апарат приймає безпосередню участь у розв’язання розумових задач. У найбільш складні та напружені моменти мислення спостерігається підвищена активність голосових зв’язок, що викликано прихованим промовлянням слів, а також загальним підвищенням мовно-рухової активності. Це стосується насамперед словесно-логічного, дискурсивного мислення. У свою чергу, певні види мислення (наочно-дійове у людини або практичне у тварин) не пов’язані з мовленням.

Важливу роль у розумінні стосунків між мовленням та мисленням відіграє внутрішнє мовлення, несвідомий психічний процес, безперешкодне протікання якого вкрай важливе для реалізації низки психологічних функцій. Приклад: успішність розв’язання арифметичних завдань, сприймання текстів значно погіршується при відсутності або затримці внутрішнього мовлення.

Мова суттєво впливає на ментальність (спільні властивості розуму, світобачення, поведінки представників певної культури, суспільства, групи (соціальної, етнічної, релігійної тощо). Приклад. В англійській мові займенник «I» (ай) – завжди велика літера. Це у свій спосіб формує у носіїв цієї мови повагу до особистості.