Тема 3. Свідомість людини

Свідомість – вищий рівень психічного відображення людиною дійсності, її представленість у вигляді узагальнених образів та понять. Її поділяють на первинну свідомість – просте усвідомлення зовнішніх та внутрішніх подразників на рівні сприйняття, та рефлексивну свідомість – осмислення власних усвідомлених переживань та думок. Свідомість тісно пов’язана з увагою: для того, щоб щось усвідомити, потрібно сконцентрувати на ньому власну увагу. В сучасній психології виокремлюють низку станів свідомості. Це:

1. Несвідомий стан – реєструється повна відсутність пізнавальних та емоційних процесів, наявні лише вегетативні реакції (працює серце та інші внутрішні органи).

2. Сон – стан, який передбачає переживання сновидінь, допускає підпорогове (неконтрольоване) сприйняття і часткове запам’ятовування змісту сновидінь.

3. Ясність свідомості – чітке усвідомлення оточуючого світу та себе, що є відкритим для самоспостереження.

Усвідомити який-небудь об’єкт – це включити його в систему своїх знань, назвати його. Свідомість тісно пов’язана з мовленням та вольовими процесами. Вона надає змогу осмислювати дійсність, уявляти цілі і планувати їхнє досягнення, пізнавати власну психіку, здійснювати самоконтроль тощо, але людина не завжди може контролювати потік уявлень та образів. У цьому випадку говорять про «потік свідомості».

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об’єктів. Фокус свідомості може бути спрямований й на самого суб’єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психології назву самосвідомості. Самосвідомість являє собою складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів в єдине цілісне утворення – уявлення, а потім у поняття свого власного «Я» як суб’єкта, що відрізняється від інших суб’єктів.

Самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції у суспільстві, яке здійснюється за допомогою самопізнання, отримання знань про себе.

Другим елементом самосвідомості є переживання власного ставлення до себе. Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистості. Розрізняють наступні види самооцінки.

Засада класифікації	Види самооцінки
Окремі сторони особистості або особистість в цілому	Глобальна – загальна недиференційована самооцінка особистості Часткова – самооцінка окремих властивостей особистості. Приклад.
Адекватність	Адекватна – реальна оцінка особистістю самої себе Неадекватна – нереальна оцінка особистістю самої себе (завищена, занижена). Приклад.

Третім елементом самосвідомості є регулювання та самоорганізації власної поведінки. Процес саморегулювання й самоорганізації власної поведінки характеризується специфічною активністю, спрямованою на співвіднесення поведінки особистості з вимогами ситуації, очікуваннями інших людей, на актуалізацію психологічних резервів відповідно до особливостей ситуації спілкування, міжособистісної взаємодії. Функцію коригування дій або мовних компонентів поведінки в саморегулюванні виконує механізм самоконтролю.

Нижчий рівень психіки становить несвідоме. Це сукупність психічних процесів, операцій та станів, які мають місце, але не усвідомлюються людиною. Несвідоме представлене у відчуттях (відчуття рівноваги), пам’яті (несвідома пам’ять, яка автоматично надає матеріал для мислення, уяви), мовлення (внутрішнє мовлення) тощо. Несвідоме мислення має місце під час розв’язання творчих завдань, несвідома мотивація – впливає на направленість та характер вчинків людини.

У несвідомому виокремлюють:

1. Несвідомі установки, орієнтації мотиви, які принципово не можуть бути усвідомлені. Приклад.

2. Підсвідоме – емоційно навантажені спогади, які можуть бути усвідомлені за допомогою техніки психоаналізу. Приклад.

3. Досвідоме – певна інформація, що в разі необхідності легко може бути усвідомлена, Приклад: послідовність знайомих танцювальних рухів.

4. Надсвідоме (вище несвідоме) – вищі почуття та здібності, інтуїція, натхнення.

Крім індивідуального (притаманне людині) існує також колективне (притаманне людству) несвідоме, яке містить певні форми накопичення генетичного (спадкового) досвіду розвитку людства. Його зміст становлять архетипи (природжені ідеї), що визначають успадковані від минулих поколінь зразки поведінки, її схеми, а також особливості мислення, почування. Приклад: архетип Бога, який плекає людську релігійність.

Особистісні прояви несвідомого – це якості, інтереси, потреби тощо, які людина не усвідомлює, оскільки означене усвідомлення може призвести до внутрішнього конфлікту. Ці прояви можна спостерігати у низці повсякденних явищ, до яких, зокрема належать:

1. Помилкові дії: психологічно значущі обмовки, описки, помилки при написанні або сприйнятті слів. Приклад.

2. Мимовільне забування імен, обіцянок, намірів, предметів, явищ тощо, які так чи інакше пов’язані з неприємними переживаннями. Приклад.

3. Сновиди, марення (грезы), мрії. Приклад.

Співвідношення свідомого та несвідомого у психіці людини можна простежити на прикладі розв’язання творчих завдань. Свідомість формулює їхні умови, несвідоме розв’язує їх і надає відповідь. Свідомість перевіряє її правильність з огляду на умови завдання. Тому на першому етапі активна свідомість, на другому – несвідоме, на завершальному активність знов перебирає свідомість. Приклад.