Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
психолог│я - укр..doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
517.63 Кб
Скачать

Тема 5. Воля

Поняття про волю.

Воля – свідома організація і саморегуляція людиною своєї діяльності і поведінки, спрямованої на подолання труднощів при досягненні поставленої мети.

Вольовий акт та його структура.

Джерелом вольового процесу є потреби та інтереси. Одиницею вольового процесу виступає вольовий акт, який може бути здійснений в більш простих або більш складних формах. В простому вольовому акті спонукання до дії майже автоматично переходить в саму дію («хочу і роблю»). Для складного вольового акту суттєво те, що самій дії передує виникнення наміру її здійснити, усвідомлення відповідних мотивів, урахування наслідків, прийняття рішення, складання плану і, нарешті, реалізації означеної дії. Схематично структуру вольовий акт можна представити наступним чином.

За кожним вольовим актом стоїть намагання задовольнити певну потребу. В залежності від ступеня усвідомленості намагання поділяють на потяги та бажання. (Приклад). Потяг – це мотив, що представляє недостатньо усвідомлену потребу. Бажання – мотив, який характеризує потребу, яка вже достатньо усвідомлена, відомі також і можливі шляхи її задоволення. (Приклад). Але одні бажання-мотиви, можуть суперечити іншим. Починається боротьба мотивів, яка закінчується свідомим вибором одного з них, що і стає безпосереднім спонуканням до дії. (Приклад). Останній етап вольового акту становить її виконання. (Приклад).

Розвиток вольових якостей учнів на заняттях музикою та хореографією. Ознаками розвиненої вольової сфери є такі якості особистості, як сильна воля (наявність необхідного вольового зусилля для досягнення мети), рішучість, самостійність, витримка, наполегливість, організованість тощо. До її вад належать їхні протилежності: слабовілля, нерішучість, навіюваність, податливість, впертість, неорганізованість тощо. Матеріал щодо розвитку волі див.(14, с. 432 – 433).

Тема 6. Емоції та почуття

Поняття про емоції

Емоції та почуття показують, як протікають процеси задоволення потреб і є засадничими елементами емоційної сфери особистості.

Емоції – безпосереднє, короткочасне (ситуаційне) переживання людиною власного ставлення до певних об’єктів, явищ або ситуацій, як таких, що сприяють або не сприяють задоволенню означених потреб. Приклад. Водночас це фаза виникнення і визрівання почуттів.

Загальні властивості емоцій (знак і модальність).

Якісними характеристиками емоцій є їхні знак і модальність.

1. Знак емоцій. Якщо певна інформація, що отримує людина, відповідає її актуальним потребам або показує, що вони можуть бути задоволені у майбутньому – виникають позитивні емоційні переживання (радість, задоволення, захоплення тощо), якщо ні – негативні (сором, печаль, страх, незадоволення тощо). Приклади.

2. Модальність (якість) емоцій. Показує їхні особливості, відмінності від інших на фізіологічному і психологічному рівнях. Приклади: різниця між емоціями модальностей «страх» і «гнів».

Емоції, що підвищують активність, спонукають людину до дії називаються стенічними (гнів), що знижують активність, розслаблюють – астенічними (печаль). Існують емоції, які в різних випадках можуть мати як стенічний, так і астенічний характер (радість, страх). Приклади.

Фундаментальні емоції (радість, гнів, страх, печаль тощо).

Фундаментальні або базальні емоції – це такі емоційні переживання, від яких походить величезна гама інших, з якими людина зустрічається в житті. До них належать:

Назва емоції

Знак емоції

Причина виникнення емоції

Радість

Позитивна

Можливість задоволення актуальної потреби, яка до цього була незначною або невизначеною. Приклад.

Гнів

Негативна

Раптова поява серйозної перешкоди на шляху задоволення актуальної потреби. Приклад.

Страх

Негативна

Уявна або реальна небезпека. Приклад.

Печаль

Негативна

Суцільна неможливість задоволення найважливіших життєвих потреб. Приклад.

Крім того, серед фундаментальних емоцій деякі дослідники називають також інтерес, здивування, відразу, презирство, сором, вину тощо.

схильність людини до переживання емоцій певного знаку та модальності називається емоційністю. Приклад.

Емоційність впливає на інші властивості особистості та її поведінку. Приклади.

Поняття про почуття.

Почуття – стійке й узагальнене ставлення людини до цих об’єктів. Приклад. Дитина займається музикою. Якщо це постійно викликає радість (емоція), поєднану з інтересом (емоція) до занять, поступово може з’явитися любов до музики, виконавського мистецтва (почуття).

У свою чергу, те саме почуття може бути пережито за допомогою різних емоцій. Приклад. Любов до музики може викликати не тільки позитивні, але й негативні емоції (наприклад, гнів), якщо людина бачить або чує погану гру на музичному інструменті чи погану музику.

В житті людини почуття виявляють себе дещо пізніше за емоції. Вони виникають в міру розвитку свідомості, під впливом виховання. Приклад.

Почуття пов’язані з конкретними об’єктами (предмети, люди, події тощо), спрямовані на них. Виходячи зі сфер діяльності, явищ, що стають об’єктами почуттів, виокремлюють:

1. Інтелектуальні почуття – відбивають ставлення особистості до процесу пізнання, його успішності або неуспішності. Вони певним чином регулюють інтелектуальну діяльність людини. Приклад: інтерес, подив, допитливість, сумнів тощо). Приклад.

2. Естетичні почуття – відображають ставлення особистості до прекрасного в житті та мистецтві (почуття прекрасного/потворного, трагічного/комічного, високого/низького тощо). Приклад.

3. Моральні почуття – це такі, що мають своїм змістом взаємини між людьми, ставлення до суспільства (гуманність, підлість, відданість, егоїзм, жорстокість, любов тощо). Приклад.

Часто-густо люди плутають любов з іншими почуттями і, зокрема, із зокоханістю.

Любов і закоханість

Закоханість – це нестійке емоційне відношення, що відбиває жагучий потяг до іншій людині. Найчастіше ця людина має яскраву індивідуальність, зовнішню привабливість, успішна у кар'єрі, у неї добре розвинене почуття гумору й т.п. Втім, це не обов'язково, адже той, хто закоханий, звичайно малює ідеалізований образ улюбленого (ний), доповнюючи його уявлюваними рисами. У результаті отримана «картина» може зовсім не відповідати реальності.

При закоханості мозок виділяє певні хімічні речовини, «природні наркотики», які викликають почуття ейфорії. Це заважає правильному сприйняттю предмета закоханості: ми бачимо тільки його гідності, або, зауважуючи недоліки, не надаємо цьому значення. Згодом, звичайно незабаром, ейфорія проходить, і перед нами як би «інша людина». Він уже « не варто» нашої уваги, і закоханість зникає так само раптово, як і виникла. Зрозуміло, вона може закінчитися й з інших причин: сексуальна зрада, порушення моральних зобов'язань, різниця в інтересах т.п.

Закоханість по суті своєї егоїстична, ми намагаємося «побрати» в іншого більше, чим віддаємо самі, як би «споживаємо» його. У любові ми більше віддаємо, чим беремо, але це не засмучує нас, а, навпаки, приносить радість і задоволення. Справжня любов альтруїстична ( від панцира. «альтер» - іншої).

На думку німецького психолога й філософа Є.Фромма, «любов – це турбота, відповідальність, повага й знання». Потрібно розуміти внутрішній мир коханої людини, його бажання, потреби, проблеми. При цьому, його життя й щастя можуть стати для нас головним сенсом існування, тому дуже важливо не втратити себе, власну індивідуальність, не «розчинитися» у предметі любові.

Любов більш глибоке й стійке почуття, чому закоханість. Її основу, як і при закоханості, становлять сексуальні відносини. Однак, «секс» і «любов» – не тотожні поняття. Стародавні греки, наприклад, визнавали чотири типи любові: ерос (стихійна, жагуча, захоплена любов); філія (любов – дружба); сторге (любов – прихильність); агапе (жертовна любов).

Сучасні психологи виділяють любов братню (любов між рівними); материнську (любов до безпомічної істоти); еротичну (любов, що припускає сексуальний потяг); любов до себе й любов до бога. Уважається, що любов як така починається з любові людини до самої себе, яка потім може бути перенесена на інших людей, на матеріальні й нематеріальні об'єкти. Той, хто не любить себе, не зможе по-справжньому полюбити інших.

Афекти, настрої, пристрасті, стрес.

Крім якісних характеристик, емоційна сфера має також кількісні характеристики. Це сила, глибина, інтенсивність та тривалість переживань. Емоції і почуття розрізняються за інтенсивністю (від слабких до афекту), за силою і глибиною (пристрасті), за тривалістю (настрої).

Афект – це сильне й відносно короткочасне емоційне переживання, що спричинене сильним або особливо значущим для людини стимулом. Він розвивається в конфліктних умовах, бурхливо протікає, має значну інтенсивність. Афект призводить до дезорганізації поведінки, заважає нормальному перебігу психічних процесів (зміна виразу обличчя, відхилення в мисленні, порушення свідомого контролю над діями тощо). У стані афекту людина демонструє стереотипні, примітивні реакції (втеча, заціпеніння, агресія тощо), які можуть тільки погіршити ситуацію. Приклад.

Пристрасті – це сильна захопленість людини кимось або чимось, яка супроводжується глибокими емоційними переживаннями, пов’язаними з об’єктом пристрасті. Приклад.

Настрої – це емоційні стани, що пов’язані зі слабко вираженими позитивними або негативними емоціями і забарвлюють окремі психічні процеси та поведінку людини упродовж тривалого часу. Їхні причини можуть бути невідомі людині. Настрої можуть підвищувати чи гальмувати активність людини у праці та спілкуванні. Приклад.

До емоційної сфери належать також явище стресу. Стрес (англ. «тиск, напруга») – це стан емоційного та поведінкового розладу, що пов'язаний з неспроможністю людини цілеспрямовано та розумно діяти в ситуації, що склалася. За своїми психологічними характеристиками він наближається до афекту, а за тривалістю – до настроїв.

Людини у стані стресу характеризується дезорганізацією поведінки та мовлення, хаотичною активністю, коли потрібна врівноваженість, або пасивністю, бездіяльністю, коли потрібно швидко діяти. Втім, незначний стрес може бути корисним, оскільки сприяє мобілізації зусиль. Індивідуальна реакція на стрес залежить від типу нервової системи. Приклад.

Відомі наступні види стресу.

Вид стресу

Чинники стресу

Дістрес

Негативні події, думки тощо. Приклад.

Евстрес

Позитивні події, думки тощо. Приклад.

Інформаційний

Інформаційне перевантаження у сукупності з відповідальністю за наслідки власних рішень. Приклад.

Емоційний

Загроза, небезпека, огида, сором тощо. Приклад.

Стрес має три стадії.

Стадія стресу

Особливості поведінки

Адаптація

Людині намагається пристосуватися до стресогенної ситуації. Приклад.

Резистентність

Людина пристосовується до стресу, в неї відкривається «друге дихання». Приклад.

Виснаження

Людина виснажує власні сили в боротьбі зі стресом і вимушена припинити діяльність. Приклад.

Роль емоцій та почуттів в процесі навчання музиці та хореографії.

Матеріал для самостійної роботи. (Див. 19, с. 134 – 135 – керування емоціями).