28. Видатні представники укр інтелектуальної еліти

Костомаров Микола Іванович з'явився на світ до взяття шлюбу місцевого поміщика Івана Петровича Костомарова з кріпачкою і за законами Російської імперії став кріпаком свого власного батька. 1833 року Микола вступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет. Після закінчення університету Костомаров пішов на військову службу, був юнкером у Кінбурзькому драгунському полку в Острогозьку, став істориком полку. Тоді ж Костомаров переконався, що історію треба вивчати не лише за літописами, але за народною творчістю. Для ліпшого знайомства з життям народу він, за його ж словами, почав «етнографічні екскурсії з Харкова сусідніми селами і шинками». Яскрава фігура Костомарова приваблювала багатьох молодих киян. У грудні 1845 — січні 1846 року вони створили слов'янофільсько-українське Кирило-Мефодіївське братство, до якого незабаром приєднався і Тарас Шевченко. Своє завдання братчики бачили в поширенні передових ідей «слов'янської взаємності». 24 червня 1848 року, відбувши рік у Петропавловській фортеці, Костомаров був засланий у Саратов. За роки ув'язнення та заслання погляди Костомарова на історію суттєво змінилися. Він уже був далекий від містичного поклоніння перед народом, але, як і раніше, на відміну від більшості російських професорів, не вважав суттю історичного процесу державне життя. Він дедалі критичніше дивився на події та основних осіб як російської, так і української історії, що йшло врозріз із суспільними переконаннями тих років. Роль Костомарова в розвитку української і російської історіографії величезна. Він був першим ученим Східної Європи, що радикально змінив підхід до роботи історика, поставивши наріжним каменем не опис подій і осіб, а історію народу в його соціокультурній цілісності і єдності найрізноманітніших сфер життя.

Драгоманов Михайло Петрович - український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист. Виступав за відокремленні церкви від держави та секуляризацію українського громадського та політичного життя. Вважав втрату Україною державності негативним фактом, однак не вірив у можливість відновлення національної державності. Тому прагнув спрямувати український суспільний рух на боротьбу за демократію і федералізм у рамках Російської та Австро-Угорської імперій. Вважав, що центром українського національного руху повинна залишатися Галичина. Саме під впливом Драгоманова в Україні поширилися ідеї соціалізму (улаштування більш справедливого ніж капіталізм суспільства), автономії України, перебудови Росії на федеративну державу.

Михайло Сергійович Грушевський - професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної Ради. Народився у м.Холм, вчився в одній із тифліських гімназій. Вищу освіту здобув у Київському університеті св. Володимира. Грушевським була задумана й почала здійснюватись ідея створення багатотомної фундаментальної праці, яка б узагальнила величезну епоху в розвитку української національної історії. Уже сама ідея подати історію України від найдавніших часів до сучасності не як "українські клапті в російській історії", а як суцільний історичний процес мала невмируще значення. Грушевський видрукував перед революцією сім томів своєї великої праці "Історія України-Руси". Крім того, ним було видано три з п'яти томів "Історії української літератури". Незважаючи на те, як сприймалися ці твори в суспільстві, завдяки Грушевському відтепер наявність окремої національної історії не можна було заперечувати, так як завдяки Шевченкові — наявність окремої української мови і літератури.

Володимир Кирилович Винниченко — український прозаїк, драматург, художник, а також політичний та державний діяч. Для молодих митців, які приходили в українську літературу, Винниченко був прикладом того, як треба ставитися до творчості, які треба вибирати теми і як правильно розставляти акценти. Багатьох він примушував замислитися про цінність написаного слова. Він блискавкою увірвався в літературу, каменем упав у тихі води залюбленої в красу України поезії і прози, і від того удару пішли одна за одною хвилі, які будили напівсонне письменство. В. Винниченка називали своїм навчителем Остап Вишня, Григорій Косинка, Валеріян Полішук, його впливу зазнали всі відомі українські прозаїки пізніших часів.