Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
часть 2.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
95.91 Кб
Скачать

32. Розвиток науки 19-20 ст.

У галузі історичної науки в Україні цього часу була продуктивною діяльність О.М. Лазаревського — автора численних досліджень, статей, розвідок, які не втратили своєї наукової цінності до наших днів. Наприкінці ХІХ ст. плідно працювала історик О.Я. Єфименко, в дослідженнях якої правдиво показані народні рухи, оцінено історичні події з демократичних позицій. О.Я. Єфименко виступала також як дослідник творчості Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка. Помітною була діяльність професора Київського університету В.Б. Антоновича — історика, археолога, етнографа і фольклориста. Він був головою «Історичного товариства Нестора-літописця» при Київському університеті, брав активну участь у підготовці до видання багатотомної праці «Архива Юго-Западной России». Високого рівня на кінець ХІХ ст. досягла філологічна наука. Особливо помітна заслуга у цьому професора Харківського університету О. Потебні і створеної ним філологічної школи. Мовознавчі праці вченого, дослідження з психології творчості, фольклористики й етнографії високо оцінювалися сучасниками і досі привертають увагу дослідників. У великій науковій спадщині О. Потебні гідними на увагу є його відгуки про творчість ряду письменників і видання їх творів. У розвиток української філологічної думки чимало цінного вніс також видатний учений, член-кореспондент Російської академії наук П.Г. Житецький. У ХІХ ст. значна увага приділялася розробці теоретичних питань української фольклористики. Роботи М. Максимовича, П. Куліша присвячені дослідженню української народної пісенної і поетичної творчості. Фольклорові присвячує свою дисертацію М. Костомаров. Етнографічні й фольклорні матеріали використовували українські письменники у своїй творчості, до того ж вони самі часто були збирачами усної народної творчості. І.Я. Франко поставив українську фольклористику на міцну науково-теоретичну основу. Збирання, вивчення та видання народної творчості І. Франко та його однодумці вважали завданням першорядної ваги. На народну творчість вони дивилися як на неоціненне багатство духовної культури, в якому відбилася національна і соціальна самосвідомість українського народу. Помітний внесок у розвиток науки, популяризацію позитивних знань робили наукові товариства. При Харківському університеті діяло 8 таких товариств. Пропагандою технічних знань займалися філії Російського технічного товариства в Києві, Одесі, Харкові та інших містах. У 1910 р. засноване київське товариство охорони пам’яток старовини та мистецтва, яке проводило археологічні розкопки, вивчало архівні документи тощо. У 1907 р. у Києві існувало Українське наукове товариство, що опікувалося розробкою та популяризацією українською мовою різних галузей науки.

33. Українська література 19-20 ст.

Література другої половини ХІХ ст. відзначається суспільною актуальністю, поглиблюється критичний підхід до дійсності, ставляться глибоко актуальні соціальні проблеми, підноситься майстерність зображення народного життя і побуту. У кращих творах того часу бачимо глибоке відображення життя народу, розуміння народності як служіння народу. Розмаїтість тем, мотивів, проблем, ідей, що порушувалися у літературі другої половини ХІХ ст. зумовила розвиток відповідних жанрів. Оповідання досягло значного розвитку ще у 50-60-ті роки у Марка Вовчка, Ю. Федьковича, у наступні десятиліття — у І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, О. Кониського, І. Франка. У 90-і роки широко культивувався жанр новели. Тоді ж розпочали свою літературну діяльність видатні новелісти В. Стефаник, Марко Черемшина, Л. Мартович та ін. Прозаїки-новелісти не намагалися творити розгорнуті образи, портрети персонажів, своїми правдивими картинами життя вони досягли великої сили узагальнення, створивши типовий образ, який стояв у центрі глибоко драматичних соціальних конфліктів. На цей само час припадає бурхливий розвиток повісті та роману. Для класичного соціального роману ХІХ ст. характерне широке суспільно-економічне, побутове і психологічне тло зображення життя. У другій половині ХІХ ст. помітних здобутків досягло українське літературознавство. Головна увага митців, теоретиків літератури спрямовується на зміцнення зв’язків української літератури з гуманістичною світовою літературою. На ниві літературознавства працювали П. Грабовський, В. Самойленко, М. Драгоманов, І. Франко. Найвагоміші здобутки українського літературознавства, літератури, історії та теорії української культури пов’язані з творчістю та науковою діяльністю Івана Франка. Творчість письменника споріднена з новими явищами в європейській літературі кінця ХІХ ст. і, водночас, відзначається самобутністю і оригінальністю. Глибинними вимірами його творчості є психологічний та філософський аналіз, який простежується у внутрішніх монологах його героїв. Володіючи європейськими і деякими східними мовами, І.Я. Франко збагатив українську культуру духовними надбаннями багатьох народів. І. Франко був новатором у пошуках оригінальних художніх засобів зображення дійсності, у збагаченні української літератури новими жанрами в поезії, прозі, у створенні багатозначних символічних образів, що мають реалістичну основу. Його твори можна назвати соціально-психологічними студіями, в яких явища народного життя письменник розкриває через внутрішній світ героїв. І. Франко розширив, збагатив жанрові можливості оповідання, ввів до літератури нові жанри — «образки», казки, притчі, фейлетони, психологічне оповідання і повість, документальну повість. Українська література на межі ХІХ-ХХ ст. позначена іменами Л. Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської. На оновленні літератури цього періоду позначився вплив європейського модернізму, який наприкінці ХІХ ст. відчутно вплинув на розвиток української культури.