Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КУРСОВАЯ 5КУРС.docx
Скачиваний:
38
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
139.98 Кб
Скачать

1.5.Типи виховання в родині, які виступають передумовою формування неврозу у дитини

Негативні фактори виховання в цілому виглядають наступним чином [4]:

- нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дітей;

- неприйняття їхньої індивідуальності;

- невідповідність вимог і очікувань батьків можливостям і потребам дітей;

- непогодженість виховання між батьками;

- негнучкість у відносинах з дітьми виражається:

а) недостатнім контролем ситуації, моменту;

б) несвоєчасним відгуком;

в) фіксацією проблем, загостренням уваги на них;

г) трафаретністю, заданістю, запрограмованістю вимог;

д) відсутністю альтернатив у рішеннях; е) упередженістю суджень; ж) нав'язуванням думок.

- нерівномірність виховання в різні роки життя дітей (ефекти батьківської деривації в перші роки і гіперопіка і надмірний контроль у наступні);брак турботи змінюється її надлишком або, навпаки, надлишок - браком, в результаті характеру сприйняття дітей, який змінюється; народження другої і дитини та протиріччя особистого розвитку самих батьків.

- непослідовність у вихованні - суттєвий фактор невротизації. Вираженням непослідовності можуть бути нескінченні обіцянки чи погрози, не доведення початої справи до кінця, непередбачена зміна прихильності, і невідповідність між вимогами та контролем, переходи від однієї крайності до іншої, що призводить спочатку до нестійкості нервових процесів дитини, а потім до їх збудження та втомлюваності;

- протиріччя у відношеннях з дітьми представлене різноманітними, часто взаємовиключаючими одна одну, сторонами: афективність та гіперопіка приживаються з недостатньою емоційною чуйністю, тривожність з домінантністю, завищена вимогливість з батьківською беззахисністю. Протиріччя відображають невротичні особливості особистості батьків та помітно зменшуються, в міру стабілізації їх внутрішнього психічного стану та підвищення впевненості в собі.

Інші патогенні фактори виховання можуть бути згруповані так [25]:

1) афективність і нерівність у відносинах з дітьми;

2) тривожність;

3) феномен "прив'язування" - створення емоційної залежності дітей від батьків;

4) феномен "заміни" індивідуальності дитини характерологічно і невротично зміненим образом "я" батьків;

5) реактивно-захисний, невротично мотивований характер взаємодії з дітьми; 6) зайва принциповість у відносинах з дітьми, недовіра до їхнього досвіду, нав'язування думок і приниження почуття власної гідності;

7) вплив на дітей патології батьків за допомогою механізмів навіювання, "зараження", ідентифікації і прихильності.

Розповсюдженими негативними факторами сімейного виховання, які необхідно враховувати, є:

  • неадекватний вплив факторів матеріального порядку: надлишок (або недостатність) речей, пріоритет матеріального благополуччя над реалізацією духовних потреб підростаючою людини, дисгармонія матеріальних потреб й можливостей їх задоволення;

  • бездуховність батьків, відсутність прагнення до духовного збагачення дітей;

  • авторитаризм або лібералізм, безкарність та вседозволеність;

  • наявність аморального стиля поведінки в родині;

  • відсутність позитивного психологічного клімату у родині;

  • фанатизм в любих його проявах;

  • відсутність знань в психолого-педагогічному відношенні (відсутність цілеспрямованого виховання, суперечність в застосуванні методів виховання, фізичні покарання, завдання дітям тяжких моральних страждань);

  • протиправна поведінка дорослих.

Чим більший ступінь характерологічних змін у батьків, тим частіше вони схильні приписувати дітям “шкідливий” характер, що виявляється своєрідним способом їх захисного реагування у відповідь на непосильні та несправедливі вимоги дорослих. Чим більший ступінь невротичних порушень у батьків, тим частіше вони відчувають почуття провини, сумніви та вагання щодо правильності своїх дій та негативної оцінки дитини.

Неузгодженість відношень між батьками. Обумовлена наявністю конфлікту, посиленого контрастними рисами їх темпераменту.

Афективність - надлишок батьківської роздратованості, незадоволення і неспокою, тривоги чи страху. Афективність найчастіше створює ефект "метушливості" в сім'ї: хаотичності, безладу, загального збудження.

Тривожність у відношеннях з дітьми виражається наступним чином: а) неспокоєм та панікою з будь-якого приводу;

б) прагненням до надмірної опіки дитини;

в) не відпусканням її від себе ні на крок;

г) застереженням від всіх, головним чином, вигаданих небезпек, що обумовлюється наявністю тривожних передчуттів, побоювань, страхів у самої матері; д) "прив'язуванням" дитини до себе, в точу числі до своїх настроїв, почуттів, переживань; е) не перенесенням очікування та нетерплячістю, прагненням все зробити для дитини раніше; ж) сумнівами з приводу правильності своїх дій і одночасно нав'язливою потребою постійно застерігати, давати численні поради та рекомендації. При високій невротичній тривожності, батьки зазвичай позбавлені життєрадісності та оптимізму, ніколи не сміються, і їм здається, що з дитиною обов'язково щось повинно трапитися погане, неприємне, жахливе та невиправне. Цей страх за дитину часто набуває нав'язливого характеру, коли батьки прагнуть численними порадами, застереженнями та заборонами створити видимість благополуччя, порядку, якого немає в душі у них самих, і тим самим зменшити на час свій високий рівень неспокою. Взагалі, і вся, основана на тривожності, гіперопіка переслідує ту ж саму мету - зменшити внутрішній неспокій за допомогою захисних засобів. Тобто вона виступає як комплекс нав'язливих дій, що задовольняють потреби батьків в особистій безпеці [36]. Більш того, мимоволі, батьки сприяють своїми тривожними побоюваннями та передчуттям появи у дітей як раз саме тих розладів, від яких вони прагнули їх захистити.

Домінантність у відношеннях з дітьми означає: а) беззаперечне визначення дорослими будь-якої своєї точки зору; б) категоричність суджень, наказовий тон; в) прагнення підкорити дитину, створити залежність від себе; г) нав'язування думок та готових рішень; д) прагнення до суворої дисципліни та обмеженню самостійності; е) використання примусу та репресивних мір, включаючи фізичні покарання; ж) постійний контроль за діями дитини, особливо за її спробами зробити все по-своєму.

Гіперсоціальність - особливість виховання, коли воно приймає занадто правильний, без врахування індивідуальності дитини, характер. Притаманні йому і деякі елементи формальності у відношеннях з дітьми, брак емоційного контакту, відвертості та безпосередності у вираженні почуттів. Батьки ніби виховують дитину за певною заданою програмою, не враховуючи своєрідності її особистісних, вікових потреб та інтересів.

Гіперсоціалізований характер виховання включає в себе: а) підвищену принциповість;

б) надмірну вимогливість; в) нав'язування дітям великої кількості правил та умовностей; г) моралізування, найчастіше безґрунтовне;

д) непомірно велика кількість зауважень та докорів;

е) нетерпимість до слабкості та недоліків;

ж) відношення до дітей як до дорослих.

Часто ці батьки занадто раціонально підходять до емоційних проблем дітей і негативно відносяться до гри, вважаючи и пустим, непотрібним видом зайнятості. Замість гри, вони наповнюють життя дитини одноманітними інтелектуальними заняттями, нетерпимо сприймаючи будь-які промахи та невдачі, невідповідність своїм завищеним вимогам та очікуванням. Подібний раціоналізм ускладнює розвиток образного, гнучкого мислення, і дитина, що ізольована від спілкування з однолітками, починає відчувати зростаючі труднощі в іграх з ними, як і в спонтанному вираженні почуттів. I хоча вона багато знає, їй важко поводити себе невимушено в новій, незвичній та неочікуваній ситуації спілкування [7].

Недовіра до можливостей дітей, їх життєвого досвіду, що формується, виражається:

а) настороженістю та підозрілістю у відношенні до змін; б) недовірою до особистої думки дитини; в) зневірою у її самостійності; г) надмірною регламентацією способу життя; е) зайвою і часто дрібною опікою; ж) численними застереженнями та погрозами.

Нерідко недовіра до можливостей дітей набуває характеру переконаності, типу: "Вона ніколи нічого не робить так, як потрібно". В нігілізмі подібного роду може виявлятися неприйняття дітей. Роздратованість дорослих, їх незадоволення та власний, нетерплячий заперечень, характер. В таких випадках, діти легко заражаються цими почуттями і переносять їх в будь-якій мірі на відношення з однолітками, що створює проблеми при встановленні відверто-дружнього, безпосереднього спілкування.

Недостатня чуйність, або нечуйність, батьків означає несвоєчасний або недостатній відгук на прохання дітей, їх потреби, настрій чи афекти. Подібне відношення батьків може бути викликане різноманітними причинами: підвищеною принциповістю або незрілістю батьківського почуття, неприйняттям дитини, власністю, егоцентризмом, невротичним станом, конфліктними відношеннями тощо. Часто у батьків з'являється чуйність тоді, коли вони виявляють надмірно швидкі і афективно загострені негативні реакції на найменші відхилення в поведінці дітей і виявляються "емоційно глухими" у відношенні вираження позитивних почуттів. Навіть вчасно похвалити і підтримати буває для них важче, ніж зробити зауваження, вилаяти, чи застерегти.

Без надання відповідної психотерапевтичної допомоги психогенні порушення у формуванні особистості дітей стають стійкими, егоцентрично загостреними рисами характеру, що гальмуються, це сприяє появі в неї надалі під впливом тих чи інших життєвих труднощів афективно нерозв'язних проблем спілкування і розуміння інших людей, що, у свою чергу, можуть впливати на взаєморозуміння н шлюбі і виховання дітей.

Усвідомлюючи, які основні проблеми виховання існують у ро­дині, психолог надає допомогу батькам у їх вирішенні. Зок­рема, розкриваючи питання про взаємини батьків і дітей як складне, багатогранне, динамічне, сповнене суперечностей явище, важливо наголосити на необхідності постійного самоконтролю, оцінки своїх власних дій і ставлення до дітей, вчасного підбиття підсумків з боку батьків. Існують різноманітні способи перевірки виховної діяльності батьків, серед яких найбільш поширеним і доступним є тестування. Зрозуміло, що цей метод, як і будь-який інший, не дає змоги повністю осягнути всю глибину й складність процесу спілкування батьків і дітей у сім'ї.

РОЗДІЛ 2