Розділ 1 неврози та невротичні стани в дитячому віці

1.1. Поняття неврозу в психологічній літературі

Неврози - це велика група захворювань психіки. Спільним для них усіх є те, що при цьому відсутні органічні ушкодження головного мозку. Термін був введений в наукову літературу шотландським лікарем У. Калланом в 1777 році [23]. Існує багато визначень самого поняття неврозу, в кожному з яких акцентується увага на тій чи іншій стороні захворювання. У вітчизняній науці одним з перших, хто дав розгорнене тлумачення неврозу, був В.Н. Мясіщев, який у своїй патогенетичній концепції неврозів ще у 1934 році відмічав,  що невроз є хворобою особи.  Пізніше він уточнив, що невроз-  психогенне захворювання, в основі якого - протиріччя між особистістю і важливими для неї сторонами дійсності, яке вирішене нею невдало, нераціонально, непродуктивно і викликає тяжкі та хворобливі переживання [14]. Сьогодні загальновизнаною точкою зору на неврози є погляд радянського вченого Б.Д. Карвасарського, який визначав невроз, як психогенний нервово-психічний розлад, який виникає внаслідок порушення важливих життєвих відношень людини і проявляється у специфічних клінічних феноменах при відсутності психотичних явищ [10]. Невроз характеризується, по-перше, зворотністю патологічних порушень, незалежно від його тривалості, що відповідає розумінню неврозу І.П. Павловим як зриву вищої нервової діяльності, який може тривати дні, тижні, місяці і навіть роки; по-друге, психогенною природою захворювання, що, згідно В.Н. Мясіщеву, визначається існуванням зв'язку між клінічною картиною неврозу, особливостями системи відносин і патогенної конфліктної ситуації хворого; по-третє, специфічністю клінічних проявів, що складає у домінуванні емоційно-афективних і соматовегетативних розладів [10].

В зарубіжній психології невроз також розглядається під різними кутами зору: в психоаналізі – як необхідний і неминучий момент розвитку, пов’язаний з утворенням і розвитком дитячої тривоги; в індивідуальній психології А. Адлера – як патологічна форма компенсації почуття внутрішньої недостатності, нереалізованого почуття власної вищості[1]; у К. Хорні – як психічний розлад, викликаний страхом і захистом від нього,як прояв загальмованого процесу самореалізації [37]; в біхевіоризмі та поведінковій терапії – як зафіксована навичка непристосованої поведінки, набута шляхом навчання.

Невроз – функціональний розлад, „ зрив” вищої нервової діяльності в результаті перенапруження основних нервових процесів – збудження, гальмування та їх динаміки [26]. Невроз – душевне порушення, обумовлене психічним конфліктом між бажанням людини й неможливістю їх задовольнити в реальному житті. Невроз – група найбільш розповсюджених нервово – психічних розладів, які мають психогенну природу. Виникають на основі непродуктивного й нераціонального вирішення невротичного конфлікту, який переважно закладається в дитинстві в умовах порушених відносин з мікросоціальним оточенням, в першу чергу з батьками. Також може виникати й під впливом незадоволеності, тяжких переживань, напруги, та недосяжності життєвих цілей, втрат та інших психотравмуючих факторів [30].

Поняття "невроз" можна більш глибоко пояснити через розкриття понять "невротичний конфлікт та психічна травма". Наприклад, невротичний конфлікт визначається як порушення особливо важливих для особистості відносин з оточенням. це внутрішня реакція людини на суперечливість між зовнішньою інформацією та внутрішніми очікуваннями і прагненнями, неготовність людини до сприйняття нової інформації, сприймання її вороже. Оскільки носіями цієї інформації найчастіше є люди з найближчого оточення, то і вони починають сприйматися вороже (руйнування соціальних стосунків, за В. Мясищевим) [14]. По – друге, вважається за необхідне звернути увагу на причини виникнення невротичного конфлікту. У переліку основних потреб людини (за Х. Мюрреєм) провідні місця займають потреба в агресії, у пошуку дружніх зв’язків і у відтворені інших. К. Хорні назвала ці потреби складовими базового невротичного конфлікту [37].

Психічна травма визначається як подія, що торкається значущих сторін життя людини і розглядається нами як наслідок деяких зовнішніх впливів навколишнього середовища на індивіда, що кваліфікуються як негативні самою людиною.