Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Курсова робота).docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
16.07.2019
Размер:
40.58 Кб
Скачать

Міністерство освіти і науки України

Східноєвропейський університет економіки та менеджменту

Кафедра теорії держави та права

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

    1. Поняття та сутність адміністративного процесу

    2. Адміністративний процес в широкому розумінні слова

    3. Адміністративний процес в вузькому розумінні слова

РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИПИ АДМІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

2.1 Структура адміністративного процесу

2.2 Суб*єкти адміністративного процесу

2.3 Принципи адміністративного процесу

РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ АБО (НАПРЯМИ) ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

3.1 Введення законодавчого запровадження адміністративних послуг

3.2 Підвищення відповідальності осіб при наданні адміністративних послуг

3.3 Вдосконалення законодавства щодо адміністративного процесу

Вступ

Актуальність теми дослідження. Адміністративний процес належить до однієї з малодосліджених проблем науки адміністративного права, оскільки тривалий час йому не приділялося достатньої уваги. Починаючи з 1960 року роблять спроби розкрити поняття адміністративного процесу та його структури. Це пов’язано з тим, що в спеціальній юридичній літературі дедалі ширше почали використовувати термінологію, яку застосовували переважно лише в працях з кримінального та цивільного процесів. Йдеться передусім про такі поняття як <<процес >> і <<провадження >>, точне визначення змісту яких необхідне тому, що є різні думки про їх співвідношення. В адміністративно-правовій літературі відомі два погляди щодо поняття адміністративного процесу: його розглядають у вузькому та широкому розумінні.

Адміністративний процес охоплює всі сторони діяльності державного апарату, починаючи від підготовки і видання актів управління і закінчуючи матеріально-технічними діями. Воно охоплює широке коло суспільних відносин у сфері державного управління і за своїм змістом може бути поділене на три види: а)процес, пов’язаний із здійсненням завдань внутрішньої організації апарату управління; б)процес, що опосередковує взаємовідносини даного державного органу з іншими державними органами, установами, підприємствами, які не входять в його систему; в)процес, у справах пов’язаних з відносинами між громадянами чи громадськими організаціями та виконавчо-розпорядчими органами.

Заслуговує підтримки позиція тих учених, які вважають, що адміністративний процес складається з ряду проваджень. Звідси можна вивести і співвідношення між цими поняттями – процес та провадження співвідносяться як загальне й особливе. Провадження - це частина процесу, а процес – сукупність проваджень. Адміністративний процес – це врегульована адміністративно-процесуальними нормами право установча правозастосовна діяльність органів виконавчої влади, а в передбачених законом випадках інших державних органів та посадових осіб по реалізації норм адміністративного права й вирішенню індивідуально-конкретних справ. Водночас постають питання про структуру адміністративного процесу; види проваджень, які входять до нього; критерії для об’єднання певних справ у провадженні.

Особливо актуальними ці питання на сучасному етапу розвитку адміністративного права як галузі національного права та юридичної науки, оскільки прийняття Кодексу адміністративного судочинства України, вирішивши одні питання та суперечки, викликало дискусії що до інших проблем, які не знайшли свого закріплення у нормативно-правових актах органів державної влади України.

Враховуючи вище зазначене, метою дослідження є з’ясування змісту та особливостей адміністративно-процесуальних правовідносин щодо прийняття рішень органами державного управління та правовідносини з їх реалізації під час розгляду адміністративних справ про адміністративні правопорушення та справ адміністративної юрисдикції.

Об’єктом даного дослідження є адміністративно-процесуальні правовідносини у сфері прийняття управлінських рішень, адміністративного судочинства у справах про адміністративні проступки та адміністративної юрисдикції .

Предметом дослідження є особливості адміністративно-процесуальних правовідносин, у сфері прийняття управлінських рішень, адміністративного судочинства у справах про адміністративні проступки та адміністративної юрисдикції.

Теоритичною основою курсової роботи є норми чинного законодавства України, праці вітчизняних вчених у галузі адміністративного права, серед яких: Г.І. Петров, С.С Студенікін, Ю.М. Козлов, Ц.А Ямпольська, В.М Манохін, А.Є Лунєв, С.В Ківалов, В.І Попова, В.Д Сорокін та ін..

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

    1. Поняття та сутність адміністративного процесу

Сутність адміністративного процесу. Під адміністративним проце­сом розуміють порядок, правила за якими реалізуються матеріальні нор­ми адміністративного права. Потреба у їх реалізації виникає при розгля­ді і вирішенні виконавчо-розпорядчими органами питань управлінського характеру щодо конкретних юридичних або фізичних осіб. Наприклад, про державну реєстрацію підприємств, видачу ліцензій або патентів, при­ватизацію громадянами житла, виділення земельних ділянок під будів­ництво, притягнення до дисциплінарної або адміністративної відпові­дальності.

Такі питання прийнято називати індивідуальними управлінськими справами або адміністративними справами. Для того, щоб правильно вирішити ту чи іншу адміністративну спра­ву (конкретне індивідуальне управлінське питання), слід реалізувати від­повідну норму матеріального адміністративного права, тобто застосувати приписи, які вона містить, щодо конкретного індивідуального випадку. Реалізація здійснюється шляхом застосування компетентними орга­нами матеріальних норм з додержанням певної процедури, тобто у визна­ченому порядку. Для різних категорій адміністративних справ існують відповідні про­цедури. Кожна з таких процедур — це система встановлених державою обов'язкових правил. Ці правила закріплюються в нормативних актах і виступають як адміністративно-процесуальні норми. Отже, адміністративно-процесуальна норма — це встановлені чи санк­ціоновані державою обов'язкові правила, відповідно до яких регламенту­ється порядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації ма­теріальних норм адміністративного права. Діяльність виконавчо-розпорядчих органів з вирішення адміністра­тивних справ на підставі адміністративно-процесуальних норм прийнято називати адміністративно-процесуальною діяльністю. Слід зазначити, що адміністративно-процесуальна діяльність не рів­нозначна адміністративному процесу. Вона здійснюється виключно з конкретних справ, для реалізації конкретних матеріальних норм, на під­ставі конкретних адміністративно-процесуальних норм. Наприклад, у разі порушення законодавства про рекламу адміністра­тивні справи порушуються щодо конкретних фізичних осіб (юридичних осіб) у разі порушення ними конкретних норм матеріального права, які містяться в Законі України «Про рекламу». Вирішення таких справ здій­снюється за конкретними адміністративно-процесуальними нормами, що містяться в нормативному акті Порядок накладення штрафів за пору­шення законодавства про рекламу. У разі звернення громадянина за суб­сидією відповідна адміністративна справа вирішується за процесуальни­ми нормами, що містяться у Положенні про порядок призначення і виді­лення населенню субсидій. Адміністративно-процесуальну діяльність, здійснену у межах кон­кретної адміністративної справи прийнято називати провадженням у ад­міністративній справі або адміністративним провадженням. Отже, адміністративно-процесуальна діяльність конкретизується і об'єктивується у межах конкретних адміністративних проваджень. Саме вони — адміністративні провадження є структурними складовими адмі­ністративного процесу, а їх сукупність — носієм ознак адміністративного процесу.

До ознак, які дозволяють розглядати адміністративний процес як са­мостійне правове явище, слід віднести:

  • наявність чітко визначеної сфери виникнення, існування і припи­нення адміністративних справ;

  • особливі правила вирішення адміністративних справ, які закріпле­ні в адміністративно-процесуальних нормах (нормативність адміністра­тивного процесу);

  • наявність особливих адміністративно-процесуальних відносин;

  • обов'язкову участь у вирішенні таких справ компетентних органів (їх посадових осіб).

В сучасній українській теорії адміністративного права адміністратив­ний процес розглядається як найістотніша юридична категорія, у межах якої суб'єкти публічного управління здійснюють реалізацію значного об­сягу своїх функцій.

Між тим, історія адміністративного процесу характеризується про­тистоянням поглядів учених і пройшла стадії від його неприйняття до детермінації адміністративно-процесуального права та визнання особли­вої ролі у реформи.здійсненні адміністративної

У процесі виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів, передусім органів виконавчої влади, вирішується величезний обсяг індивідуально-конкретних справ, що стосуються різноманітних суб'єктів — громадян та інших фізичних осіб, органів, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян тощо. В цих випадках дані суб'єкти вступають в адміністративно-правові відносини, які врегульовуються не тільки матеріальними, а й процесуальними нормами адміністративного права. Адміністративно-процесуальні норми забезпечують реалізацію на практиці приписів матеріальних норм адміністративного права. Виходячи з цього, сукупність адміністративно-правових відносин, врегульованих процесуальними нормами адміністративного права, становить специфічне і відносно самостійне явище, що прийнято називати адміністративним процессом.

Адміністративний процес є видом юридичного процесу і має всі притаманні останньому ознаки.

Перш за все адміністративний процес здійснюється тільки упов­новаженими на те суб'єктами. Законодавцем чітко регламентовано компетенцію державних органів, їх посадових осіб, органів правосуддя та деяких інших органів по вирішенню індивідуально-конкретних справ у ході адміністративно-процесуальної діяльності.

Впорядкованість адміністративного процесу обумовлюється наявністю чіткої системи дій по проведенню операцій з приписами норм права. Очевидно, що без дій по вибору та аналізу приписів правових норм, без з'ясування їх змісту неможливі вирішення зав­дань процесу та досягнення його мети.

Процес розгляду конкретної адміністративної справи немисли­мий без проміжного та кінцевого закріплення певних фактів, що відіграють роль своєрідних сходинок на шляху до встановлення юридичних наслідків. Тільки після їх закріплення у відповідних процесуальних документах такі факти стають юридичними.

Урегулювання процесуальних дій суб'єктів адміністративного про­цесу є запорукою того, що кінцевий результат буде досягнутий, а від­сутність належної процесуальної регламентації означає по суті некеро­ваність їх дій, ставить під сумнів досягнення реальної мети процесу.