2.2. Використання основних типів іміджу в роботі іміджмейкер

Іміджелогія як окремий напрямок не тільки займається практичною побудовою іміджу, а й намагається акцентувати певні теоретичні його аспекти. У політиці повторюється той же закон реклами: при продажу однакових продуктів з однаковими властивостями (чи то це пральний порошок, чи то мило, чи то політичний діяч), продаються не реальні характеристики, а імідж даного продукту, оскільки на рівні реалій схожість продуктів невиразна. Ми зупинимося на трьох можливих підходах до іміджу: функціональному, при якому виділяються різні його типи, виходячи з різного функціонування; контекстному, при якому ці типи функціонування ми знаходимо в різних контекстах реалізації; і порівняльному, при якому має місце порівняння близьких іміджів.

Г. Почепцов виділяє кілька можливих варіантів іміджу, які притаманні функціональному підходу: дзеркальний, поточний, бажаний, корпоративний і множинний [36, c. 202].

1. Дзеркальний. Це імідж, властивий нашому уявленню про себе. Ми ніби дивимося в дзеркало і міркуємо, які ж ми. Зазвичай цей варіант іміджу більш позитивний, бо психологічно ми завжди висуваємо на перше місце позитив. Тому його мінус – мінімальне врахування думки з боку. Цей імідж може визначати характеристики як лідерів, так і організацій.

Цей тип яскраво ілюструє імідж Олега Тягнибока – лідера партії «Свобода». Так, за спостереженнями іміджмейкерів України він є одним з найбільш талановитих політиків України. Тягнибок зробив себе сам і саме на ниві справжнього, професіонального політика. Він самостійно створив свій проект ВО «Свобода» і став його лідером, самостійно підбирав однодумців які разом з ним розвили цю партію до всеукраїнських масштабів. Варто також додати що мало політиків змогли знайти свою нішу і так органічно та комфортно себе в ній почувати як Тягнибок. Постійна підтримка і не змінність своїй націоналістичній ідеології і створює йому рейтинги. Він досить рідко входить в зону фальші, в нього є свої ідеї, свої принципи [23].

2 . Поточний. Цей варіант іміджу характерний для погляду з боку. Саме в цій області знаходить своє застосування PR, оскільки недостатня інформованість, нерозуміння і упередження формують імідж політика або організації в не меншому ступені, ніж реальні вчинки. Це не просто погляд зовнішньої публіки взагалі (хоча він може бути досить істотним для даної організації або даного політика), це можуть бути погляди виборців, клієнтів, журналістів і т.д. І найважливішим завданням тут стає не стільки сприятливий, скільки вірний, правильний тип іміджу.

За поточним іміджем Кличка у період Євромайдану досить цікаво спостерігати. Оскільки на пост Президента України вперше в нашій історії претендує людина яка прийшла у світ політики з світу «селебріті». У своїй політичній діяльності він постійно звертається до свого досвіду спортсмена. Проте найголовніше – він вміє спілкуватися із звичайними людьми, проявляти до них справжній інтерес. І це однозначно компенсує його невдалі ораторські здібності. І доки інші політики змагаються саме в ораторському мистецтві, Кличко спілкується з людьми не лише зі сцени, він ходить по майдану між палатками без охорони.

Такий поточний імідж часто відіграє вирішальну роль у кампанії певного політичного діяча тому ігнорувати його не варто. Ця робота важка, але надзвичайно важлива для розробки стратегії рекламної кампанії та її проведення.

3. Бажаний. Цей тип іміджу відображає те, до чого ми прагнемо. Він особливо важливий для нових структур, які тільки створюються. Про них ще нікому нічого не відомо, тому саме цей бажаний імідж і може виступати у вигляді єдино можливого. Ми досить часто зустрічаємося з таким підходом в описах і самоописах партій і нових громадських рухів. Кожен прихід нового обличчя в стару структуру теж відразу пов'язується з її новим бажаним іміджем.

Серед всіх українських політиків «нової хвилі» Віталій Кличко безумовно привертає найбільше уваги серед українських виборців. Все тому, що з початком його політичної кар’єри для нього було створено імідж спортсмена із простими людськими принципами. Найперше що він зробив це визначився зі своєю цільовою аудиторією – молоддю, політик відразу звернувся до цієї частини виборців і, можна сказати, вів з ними прямий діалог. Молодий спортсмен-політик запропонував курс на євроінтеграцію, прагнення до європейських стандартів, говорив про свою рішучість у досягненні так званої «української мрії», необхідності підтримки малого та середнього бізнесу. Серед всього цього ми бачимо що Кличко запропонував нам те чого найбільше прагнуть молоді українці, тим самим здобувши найвищі рейтинги і сформувавши собі єдиний імідж сучасного, цілеспрямованого та рішучого політика.

4. Корпоративний. Це імідж організації в цілому, а не якихось окремих підрозділів або результатів її роботи. Тут і репутація організації, і її успіхи, і ступінь стабільності. Особливо важливий подібний тип іміджу для фінансових структур. Ця область повинна цікавити тих, хто працює в галузі PR, наприклад, трастові компанії.

Корпоративний імідж має простежуватися у всьому: в імені, емблемі чи символі, в уніформі працівників, у зовнішньому вигляді вироблених продуктів, в архітектурному стилі будівель. Найяскравіше цей тип може проілюструвати компанія Mcdonalds – американська корпорація, найбільша у світі мережа закладів швидкого харчування. Найперше, варто сказати, що корпоративний імідж цієї компанії продуманий починаючи з місць розташування закладів до їхнього архітектурного стилю. Можна помітити певну закономірність у тому в яких місцях найчастіше розташовують Mcdonalds – це найбільш людні місця, центри міста, чи відразу біля метрополітену. Ці заклади створені з тією метою, що люди приймуть рішення завітати до них спонтанно, а не цілеспрямовано.

Що стосується уніформи працівників то вона завжди однакова у всіх містах і найцікавіше це те що вона взагалі не приваблива, а більше того така що приховує всю красу дівочої фігури. Тобто можна говорити про таке поняття як «антикастинг» що часто є не характерним для закладів харчування.

Також можна говорити і про єдність архітектурного стилю: всі заклади виконані в приблизно однаковій кольоровій гаммі, всюди є дитячі майданчики і те що найперше кидається всім в очі – велика літера «M» – емблема компанії.

5. Множинний. Це імідж, який утворюється за наявності ряду незалежних структур замість єдиної корпорації. До хорошого єдиного іміджу прагнуть, наприклад, авіакомпанії, що використовують власну символіку, єдину уніформу і т. д. Пасажир повинен дізнаватися символіку своєї авіакомпанії на всьому шляху свого руху, в кожній дрібниці. Активно зміцнюється єдиний (а не множинний) імідж при проведенні партійних з'їздів і т. д., в цьому випадку кожна складова працює на єдиний результат. І існує зворотний процес, коли невдача в одній області перекреслює іміджеві характеристики в іншій. Так, невдало проведена презентація російського концерну «Газпром» в Лондоні в результаті привела до падіння цін на його акції на світовому ринку.

Транснаціональний концерн IKEA – власник однієї з найбільших у світі торгівельних мереж з продажу меблів для дому – є яскравим представником множинного менеджменту. Представництва цього магазину є майже в кожній країні світу і відповідно імідж всюди підтримується один і той самий – в їхніх магазинах покупцю дозволено робити все що заманеться, переставляти меблі для того щоб уявити як вони будуть виглядати в їхньому домі, всюди є кімнати перепочинку та дитячі, і найголовніше, менеджери IKEA роблять акцент на екологічності та демократичності бренду. Проте у 2012 році ця компанія продемонструвала зворотній бік множинного іміджу – вони вирізали із свого каталогу, який мав бут поширений у Саудівській Аравії всіх жінок. При цьому зображення жінок у рекламах в цій країні не заборонено і рішення мебельного магазину багатьох обурило втому числі і політиків. Продажі різко впали і це негативно відзначилося на іміджі всієї шведської компанії.

Також можливий такий вид іміджу як – порівняльний. У цьому випадку ми порівнюємо – іміджеві характеристики, наприклад, двох політичних претендентів, двох компаній, двох продуктів. Така більш чітка класифікація необхідна для того, щоб мати конкретні цілі, на досягнення яких і може бути спрямована PR-кампанія. Якщо це стосується політиків, то ми можемо зіставить їх по ряду таких параметрів, як щирість, компетентність, інтелігентність, хазяйновитість, схильність до прийняття стратегічних рішенням і т. д. Побачивши відмінності, можна відповідним чином перебудувати PR-кампанію. Якщо перед нами дві фірми, що працюють, наприклад, у сфері постачання гербіцидами, то зіставлення іміджу може йти за такими параметрами: добре чи погане обслуговування, стабільно або нестабільно йде доставка, дешево чи дорого коштує продукція, можна чи не можна довіряти фірмі і т. д.

Так, порівнюючи двох політиків «нового покоління» Олега Тягнибока та Віталія Кличка варто зупинитися на ключових засадах їхніх політичних партій ВО «Свобода» та «Удар» відповідно. Варто наголосити на тому що партія Віталія Кличка робить найбільший акцент на євроінтеграцію, зміну української політики за рахунок наближення її інтересів суспільства до європейських для того щоб перетворити Україну на успішну європейську державу. У партії ВО «Свобода» більше ставлять акцент на досягненні національної ідентичності країни, створювати власні традиції, власні закони не спираючись на зразки інших держав. Спільне у цих двох партій те що їхня головна цільова аудиторія, до якої вони звертаються, це молодь. Пояснюється це найперше тим що їх називають політиками «нової хвилі».

Ми можемо також класифікувати імідж відповідно до області застосування, в якій він функціонує. Тут імідж політика або бізнесмена відрізнятиметься від іміджу поп-зірки. Спробуємо проаналізувати, наприклад, імідж однієї з найпопулярніших співачок України – Світлани Лободи. Переломним моментом у кар’єрі Світлани Лободи став 2004 рік коли вона пройшла кастинг на участь у групі «ВІА ГРА». Вона прийняла участь у турі з групою по Азії і по всій Україні. Хоча пробула вона у «ВІА ГРі» не довго, її відхід можна вважати початком її сольної кар’єри. Тоді вона заявляла про себе як про найбільш епатажну співачку країни. ЇЇ перший сольний кліп «Чорно-белая зима» назвали найбільш еротичним та відвертим кліпом в країні. Для участі у «Євробачення-2009» Світлана Лобода обрала досить зухвалий образ української дівчини, перемогти вона не змогла, про те своєю сексуальністю та харизмою запам’яталася багатьом. Про те зараз, а особливо після народження доньки ми можемо помітити що Лобода відходить від цього іміджу. Вона сама це сказала у своїй передачі «Альо, директор!» на телеканалі ТЕТ. З появою сім’ї Лобода наче подорослішала і переросла те зухвалу дівчинку і зараз вона націлена лише на серйозність. У її відео-кліпах стало набагато менше відвертих сцен, сама ж вона стала стриманішою. Це можна спостерігати і за зовнішнім виглядом співачки. Зараз її можна побачити переважно в одязі у темних тонах, досить скромному у порівнянні з тим, як вона виглядала на початку своєї сольної кар’єри. Сама ж співачка ніколи не заперечувала існування її іміджу, навпаки під час передачі «Альо, директор!» вона разом зі своїм іміджмейкером пояснювала учасникам до якого іміджу вона та її команда зараз намагаються прийти. Тому її імідж можна назвати цілісним, змінним, з узгодженим характером і окремі риси його суперечать одна одній.

Загальний висновок, який ми можемо зробити, буде таким: імідж являє собою досить складний феномен, в якому переплетені абсолютно різнорідні фактори. І всі вони повинні прийматися до уваги, оскільки сприйняття людини також йде по багатьох каналах, і по кожному з них треба вести свою певну роботу.

3. Практичні засади професійної діяльності іміджмейкера

Усвідомлене, цілеспрямоване формування іміджу – це відкрита актуальна тема для багатьох сучасних компаній, публічних особистостей і організаторів масових заходів. Сьогоднішній споживач не піде «в нікуди», він навряд чи стане купувати невідомий товар або замовляти послугу у незнайомій, «безликій» фірмі. Звертаючись куди-небудь або плануючи зробити покупку, людина значною мірою керується сформованим «кліше» громадської думки. У цих умовах, саме правильний імідж є запорукою успішної комерційної, публічної та іншої діяльності, заснованій на комунікативній взаємодії з суспільством або його окремими групами.

У ряді визначень іміджу підкреслюється та обставина, що саме поняття включає не тільки природні властивості особистості, але й ті які були спеціально вироблені, створені, сформовані іміджмейкером – спеціально навченої особи від якої і залежить формування іміджу. У інших визначеннях робиться акцент на тому, що імідж багато в чому зумовлюється об'єктивними характеристиками об'єкта, особливо часто, наприклад, імідж людини зумовлюється його психологічним типом і особистістю, їх відповідністю запитам часу і людства. І те й інше вірно.

Побудова іміджу, якою б практично-орієнтованою областю воно не здавалось, природним чином стає процедурою, яка піддається певним узагальненням. Однією з центральних наук, які дозволяють нам побачити спрямованність цього процесу, є семіотика, або наука про знакові системи. Знак при цьому визначається як умовне об'єднання форми і змісту в єдину сутність. Прикладами знаків є прапор з його умовними кольорами, знаки відмінності в армії або практично будь-яке слово природної мови. Які ж семіотичні процеси ми можемо побачити в технологіях побудови іміджу політика (тобто в набагато більш вузькій сфері символічної діяльності)? Перелічимо їх.

Перший – це рух до дистинктивних відмінностей, які відрізняють даний об'єкт від інших.

Другий – це підкреслення особистісних характеристик, які семіотично можна представити як введення політичного діяча в поняття «свій» на відміну від поняття «чужий».

Третій – це вписування політичного діяча в семіотичні уявлення про лідера, відбір тих його характеристик, які відповідають цій ідеалізації.

Четвертий – це вписування політичного лідера в семіотичну модель вже реалізованого лідера (типу як Арсеній Яценюк став лідером партії «Батьківщина» після ув’язнення Юлії Тимошенко і продовжив її роботу). Ми вносимо політика саме в модель, оскільки ми оперуємо лідером як символом, а не як реальною особою.

П'ятий – це вписування політичного діяча в модель поведінки актора, а це більш семіотично насичений об'єкт, сенсом життя якого взагалі є породження знаків.

Шостий – це семіотичне використання інших каналів сприйняття, основним з яких є візуальний, при цьому семіотизація візуальна відрізняється від вербальної, що зазвичай майже ніколи не враховується.

Сьомий – це активне використання супутніх атрибутів символізації в плані створення візуальних характеристик партії (типу слона і осла як символів провідних партій в США), символізації зборів, парадів та інших перформансів.

Восьмий – це активне управління процесами масової комунікації, друкуванням тих чи інших статей, реакцією на різні думки. Оскільки це вербальний потік, то він явно підпорядковується процесам символізації.

Дев'ятий – це боротьба з автономними потоками комунікації типу чуток, які є теж принципово символічними.

Десятий – це символізація дуже автономних сфер типу одягу, зачіски, погляду і т. д. На відміну від шостого шляху, який по суті є активною експлуатацією інших, невербальних каналів, тут ми будуємо системи знаків, які в якості форми використовують елементи того чи іншого каналу сприйняття.

Розглянемо тепер ці шляхи створення символізації докладніше. При цьому слід врахувати певні відсилання до більш давніх етапів розвитку людства. Ймовірно, багато чого з цих шляхів навіть закодовані в нас на генетичному рівні, оскільки вони є циклічними і повторюються через тисячоліття знову і знову. З іншого боку, вони вигідні для окремого індивіда, оскільки звільняють його від необхідності приймати рішення, переводячи його емоції на рівень стереотипів. В іншому випадку велике число подразників загальмувало б всі розумові процеси, тому певна їх механізація звільнила більше часу людині для вирішення саме творчих завдань. Знак в цьому плані просто рятує людину. Промовляючи слово «собака», ми одночасно кодуємо майбутні реакції для того, хто це слово почує. Число цих слів обмежено. Тобто весь безкінечний світ кодується в обмежений набір символів, що дозволяє різко знизити його різноманітність.

Перший шлях, здавалося б, найменш семіотичний, адже мова йде про створення «індивідуального набору характеристик» політичного об'єкта (будь то партія чи політичний діяч), а семіотика прагне до роботи швидше на рівні узагальнень. З цього приводу є цікава думка американської дослідниці Камілли Пагль про те, що семіотика як наука про художній твір марна, оскільки основним у ньому є не загальне, а саме індивідуальне. Однак індивідуальний набір характеристик (а це аналог побудови іміджу у випадку рекламної кампанії: оскільки не можна знайти відмінності в якості однакових товарів, ці відмінності задаються в побудові їх іміджів) насправді не є автономно індивідуальним. Ми ж не підносимо як особливість політичного діяча розмір його взуття або родимку на правому плечі. Тобто вибір індивідуального тут підкоряється вимогам, висунутим на загальному рівні. Цим же можна пояснити той факт, що ми не побачимо політичного діяча з сигаретою в руці. У реальності він курить, а в символічній реальності він воліє бути некурящим. Він також в сильній мірі залежить від того, що відомо про «інший» об'єкт. При цьому, коли ми маємо на увазі область іміджу, ми можемо заповнити це символічне поле більшим числом варіантів. Якщо придивитися до оточуючого нас іміджу деяких політичних партій. Партія «Удар» асоціюється в нас виключно з таким видом спорту як бокс, оскільки і лідер її є боксером в минулому. Або ж радикальна партія Олега Ляшка завжди буде асоціюватися в нас з вилами, адже вперше ми побачили лідера цієї партії агресивним, відвертим політиком, який тримав у руках вили. Навіть у своєму прізвищі на всіх рекламних листівках, плакатах, футболках літера «Ш» стилізована під вили. Все це чисто іміджева індивідуалізація, існуюча в символічній площині, а не індивідуалізація зі світу реального.

Другий шлях – це просування лідера на рівень знайомої і близької нам людини. Складний семіотичний характер цього процесу полягає в тому, що реально лідера ніхто не бачить, він доступний тільки крізь засоби масової інформації. Яким чином, за допомогою яких характеристик треба передати особистість лідера так, щоб вона стала близькою? Тут постійно використовуються ті відсилання, які повинні бути максимально простими і зрозумілими більшості. Багато хто з прийомів розглянутих вище (підкреслення його сімейних характеристик, розповіді про домашніх тварин, досить часте представлення об’єкта в різних, в тому числі і «домашніх», ситуаціях) просувають лідера всередину сімейного кола, обходячи фільтри недовіри до чужого. Варто згадати інтерв’ю Олега Ляшка де він розповідає про свою сім’ю, особливо привертають увагу ті моменти де він говорить про своє народження: «Мати віддала мене до дитячого будинку тому що не мала змоги мене ростити». Проте зацікавлює інтонація з якою він розповідає це – чутливо та з повним розумінням. Тут також можна помітити що його іміджмейкери використовують символ жалості. Цим вони найбільше проникають у свідомість його виборців. В інтерв’ю згадується маленька кімната в гуртожитку в якій вони з мамою жили доки вона не віддала його, і те що відразу після його народженні від них пішов батько. Наступний етап іміджмейкерів це показати його зовсім не таким як в політиці, а навпаки – розуміючим та люблячим сином. Дослідники відзначають що такий метод є досить дієвим тому що виборці бачать відразу наче дві людини: політика та покинутого сина і з цього можуть зробити висновок що кандидат в Президенти України повністю розділяє дві частини свого життя і поводить себе відповідним чином – Олег Ляшко – політик та Олег Ляшко – сім’янин. Усе це набір семіотичних характеристик, точно переводять лідера в іншу позицію. «Свій» / «чужий» – це дуже важлива семіотична риса. Природну (навіть більше біологічну) довіру можливо викликати лише до «свого». Олега Ляшка – лідера радикальної партії України ми знаємо як людину-провокацію, проте в інтерв’ю ми побачили його з зовсім іншої сторони: чудовий, надійний чоловік для своєї дружини, люблячий батько, простий хлопець який виріс у дитячому будинку, все це однозначно відносить його до позиції «свого» і викликає відповідне ставлення. А що до «чужого» ми відразу займаємо вичікувальну, насторожену або навіть агресивну позицію. При такому сприйнятті співрозмовника, ми не можемо позитивно оцінювати те, що говорить політик. В іншому випадку а підпадає під дію принципу когнітивного дисонансу, сенс якого полягає в тому, що негативне ставлення до людини автоматично переноситься на зміст його виступу.

Третій шлях – це підбір таких характеристик які б в сприйнятті населення пов’язувалися з поняттям лідерства. Семіотичність цього процесу полягає в тому, що іміджмейкери працюють з ідеалізацією, принципово виводячи на перше місце досить обмежений набір характеристик. В принципі, імідж ми можемо представити як ряд характеристик різного змісту. Лідер в нашому сприйнятті – це компетентний, професійний, суворий керівник. І тому іміджмейкери починають наповнювати ці вимоги конкретними реалізаціями. Саме виходячи з цього робиться висновок, наприклад, про те, яка оправа окулярів повинна бути у конкретної людини.

У цьому плані ми починаємо самі створювати знакові відповідності. Існує, наприклад, поняття хоробрості. Співачка Руслана Лижичко починає його реалізовувати у своїй діяльності на Євромайдані. Тендітною та ніжною Руслану ніколи не можна було назвати, оскільки, як відзначають журналісти імідж її – це бойова, смілива українка. А враховуючи події майдану, тим більше. Не дивлячись на свій зірковий статус вона і в день і в ночі була на майдані Незалежності. Як вона сама себе називає «волонтерка яка запалює серця українців». Жила вона разом із звичайними людьми, допомагала. Ми неодноразово могли бачити з різних відео як вона сама підходила на пряму до міліції, «Беркуту» і намагалася з’ясувати з ними все наодинці, без жодної охорони. З її слів ми дізнаємося і про її переслідування, про побиття її машини і не зважаючи на це вона досі продовжує боротися за долю країни на Євромайдані. Це знакова область, тому що в іншому випадку «глядач» не зміг би прочитати повідомлення, що посилаються йому іміджмейкером. Але це особливий тип знака на відміну, наприклад, від знака природної мови. Знак в мові заздалегідь відомий і тому, хто відправляє повідомлення, і тому, хто отримує його. Знак ж в області політичного іміджу інший, він не черпається з заздалегідь відомого набору, а кожного разу складається заново. Так працюють, наприклад, знаки кіно, які самі створюються в процесі його перегляду, коли глядач ніби одночасно отримує і текст, і граматику, що дозволяє його зрозуміти.

Четвертий шлях – це «прив'язування» сьогоднішнього політичного лідера до символізації політичних лідерів минулого. Не тільки у нас були «продовжувачі справи», «вірні соратники» і так далі, вони є в будь-якій політичній системі. У ряді випадків виникають складності при відхиленнях від цієї лінії. З Наприклад, кандидат в президенти України на дострокових виборах 2014 року Коновалюк Валерій Ілліч у деяких аспектах наслідує минулого президента Віктора Януковича. За основу своєї програми Коновалюк взяв положення програми «Україна для людей». Пояснює він це тим що в програмі Януковича дійсно є положення які варто втілити в життя. Особливо, це стосується антикорупційної програми та положень для розвитку регіонів.

Також варто звернути увагу на політичну діяльність Володимира Кличка. Вся його програма побудована на послідовницькому вченні Геннадія Удовиченка. Після смерті Вячеслава Чорновола його рух розділився на дві течії: лівоцентристський і правоцентристський. Удовиченко був представником правоцентристського руху, саме на їхніх основних положення Кличко і будує свою політичну програму.

Вигідні символізації завжди активно використовуються. Актори і спортсмени рекламують ті чи інші товари, приєднуючи своє ім'я до товару. За тим же принципом вони освоюють ролі і в політичних спектаклях.

П'ятий шлях – це більш складний тип поведінки політичного діяча, в чомусь схожий до акторської. Але не тільки за однотипною реакції, яку ми очікуємо від його дії (розсмішити, захопити, зацікавити і так далі). Політик повинен поводити себе, як би перебільшуючи ситуацію, оскільки він вступає в модель спілкування не з одним слухачем, а з масовою аудиторією. При цьому акторство не повинно розглядатися як негативна риса. Густав Шпет в роботі «Театр як мистецтво» справедливо стверджував:

«У написаній п'єсі дія – порожнє місце, яке має бути заповнене актором, мистецтво якого, таким чином, не вторинне, що повторює якусь дію, а первинне, – справжня творчість» [36, с. 108].

Висновок з цього наступний: так, політик діє за канонами поведінки в чомусь схожими на акторські, але він наповнює їх своїм змістом. Реально він пересилює задану канонізацію

Шостий шлях – побудова стратегії комунікативної поведінки відразу за декількома каналами. Центральним при цьому стає візуальний канал, оскільки основний масив інформації йде саме по ньому, а ми не в змозі піддати його цензурному контролю з тим же ступенем ретельності, яка має місце у випадку з вербальним каналом. Неконтрольованість каналу є елементом його несеміотічності, але в тих випадках, коли ми контролюємо його, він стає ще більш семіотично насиченим. Ще один приклад – це портрети лідерів, прагнення політиків зміститися в цьому каналі в більш молодий вік. Тимошенко цього року виповнюється п'ятдесят чотири, але вона все так само гарно виглядає як і декілька років тому. Ясна річ, що дякувати за це вона повинна не лише хорошим генам. Їх одних мало. Експерти стверджують, що без втручання фахівців тут не обійшлося.

Ще десять-п'ятнадцять років тому у Тимошенко був зовсім інший імідж: темне і не дуже довге волосся, строга укладка, ділові костюми з білими комірцями, довгі в підлогу спідниці і такої ж довжини норкові шуби. Як вже згадувалося, її «коса» вперше була помічена у 2001 році, саме тоді її звинувачували в корупції. І змінила вона свій імідж відразу після того як вийшла з СІЗО. Після Помаранчевої революції 2004 року гардероб майбутнього прем'єр-міністра дуже змінився, а колір волосся став більш світлим. Образ бізнес-леді змінився на гламур, виглядати вона стала набагато молодше. Варто згадати її появу в парламенті в сірій сукні з мереживом на спині. Відтоді майже весь її одяг у гардеробі став світлим. У політиків такого рівня все прораховано, починаючи від розпорядку дня або слів в коментарях і закінчуючи кількістю пальто і кольором хусток на шиї. Навіть розпущене або заплетене волосся можуть нести в собі певний інформаційний посил. І це не раз вже доводила Юлія Володимирівна в ті дні, коли вона з'являлася на людях з різними зачісками. Тим часом, експерти в сфері косметології стверджують, що найпопулярніша жінка-політик в нашій країні дійсно користується послугами косметологів. Причому, судячи по її обличчю, вона використовує не тільки ботокс (так званий косметологічний препарат для усунення зморшок, який вводиться шляхом ін'єкцій в м'язи обличчя), а й перлайн (гель на основі гіалуронової кислоти). Якщо ботокс можна використовувати в більш молодому віці, то перлайн зазвичай пропонують клієнткам за сорок. Препарат коригує глибокі зморшки і навіть овал обличчя. Завдяки цим процедурам зникають зморшки на лобі. В куточках очей і губ. Правда, міміка залишається мінімальна [30].

Сьомий шлях – це символізація парадів, зібрань, навіть місця для сидіння або виступу. Дослідники наголошують на тому що лідер завжди має бути на узвишші, він завжди намагається оточити себе атрибутами влади (у минулому це могла бути гетьманська булава, сьогодні ми бачимо лідера, наприклад, на тлі державного прапора). Згадаймо тотальну ритуалізацію радянських парадів і демонстрацій. Ця обмежена у просторі та часі точка починала підкорятися своїм власним законам: завтра ця площа буде «поводити» себе по-іншому, сьогодні вона підпорядковується ритуалам. Це явна символізація ситуації. Простір настільки насичується символікою, що стає застиглим і не підлягає зміні (наприклад, під час параду можна було йти тільки в одну сторону). Варто загадати першу прес-конференцію Януковича у Ростові-на-Дону після того як він покинув країну. У залі було чотири прапори України. Це явне перебільшення можна пояснити тим, що Віктор Янукович хотів показати те що він не зважаючи на обставини все ще є законним Президентом України та любить і поважає свій народ. Варто згадати і те що в усіх державних і в більшості недержавних установах у кабінетах на стінах висить портрет Президента.

Восьмий шлях вносить символізації у побудову не окремого тексту, а всього текстового потоку. Як умовний приклад можна уявити собі організацію рецензії на спектакль або книгу. Більш практичним прикладом, властивим реальній роботі PR, є управління майбутньою подією, підготовка очікування населення. І в принципі професіонали PR якраз і зайняті тим, що самі створюють події, виходячи зі знання того, що саме становить інтерес для засобів масової комунікації. У дійсності вони працюють не з реальними подіями, а з символами подій, що задовольняють вимоги семіотичної дійсності, яку породжують засоби масової комунікації.

Дев'ятий шлях ми відзначили як боротьбу з автономними несприятливими потоками, функціонуючими в основному у вигляді чуток. Ці комунікативні одиниці також підкоряються досить явним семіотичним закономірностям. Чутка – це, як правило, слід певної яскравої події. Нас цікавлять істотні ситуації, що стосуються відомих людей. Досить часто це як би термінальні події («покінчив із собою», «вкрали-пограбували» і так далі). Боротьба з чутками також відноситься до основних функцій служб з PR, тому є сенс просто відіслати читача до відповідної літератури. А про спростування негативної інформації авторського, а не анонімного характеру ми говорили вище. При цьому головним стає показ штучності роздмухуваного скандалу і явної зацікавленості в ньому його авторів. І той, і інший прийом є вербальним уколом, що вимагає вербального, принципово семіотичної відповіді.

Десятий шлях – це функціонування ряду автономних каналів, які нам сьогодні доступні. У них закладена різна ступінь символізації, в більшості випадків недосвідченому оку вони навіть не здаються такими які несуть певне комунікативне значення. Наприклад, Джон Фіске розглядає в подібному плані джинси. Зіставляючи як би символічні характеристики джинсів в їх традиційному розумінні і джинсів як модного одягу він побачив наступні відмінності:

Традиційний одяг	Модний одяг
Поза класом	Вищий клас
Сільська	Міська
Загальна	Соціально забарвлена
Робоча	Для відпочинку
Поза відмінностями у статі	Жіноча (рідше – чоловіча)
Традиційна	Сучасна

Джинси в цьому плані – це вираження сучасності (особливо в нашому суспільстві), елемент західної культури. Вони виконують функцію індикатора, який вказує на приналежність людини до певного соціального середовища. Дослідники іміджології відзначають що у чомусь це схоже на захоплення жінок мильними операми, оскільки в цій ситуації теж створюється своя власна сфера, куди не втручаються чоловіки. Ймовірно, за тим же принципом впливають на чоловіків телетрансляції футбольних матчів.

У світі конкуренції (а політика реалізується тільки в полі вибору, наприклад, одного депутата з кількох альтернативних кандидатур) дійові особи зацікавлені виглядати якнайкраще. «Зробити свого політика симпатичним» – ось що вимагається від іміджмейкера, при цьому залишившись на другому плані або взагалі у таємниці.

Дослідниця явища іміджу Л. Донська справедливо підкреслює: «Більшість з нас непомітні», порівнюючи звичайних людей з політичними діячами або поп-співаками. Від чого ж залежить перехід людини в «сонм» відомих особистостей? За результатами досліджень зіставили наступний набір факторів:

- те, наскільки добре ви виконуєте свою роботу – 10 %;

- імідж і особистісний стиль (як саме ви робите свою роботу ) – 30 %;

- ваша репутація в середовищі тих, хто вас знає, ваші контакти, ваші успіхи, відображені в засобах масової інформації – 60 %.

Імідж – це те, до чого ми прагнемо. Як же його створюють ? Наведемо висловлювання деяких відомих людей найрізноманітніших професій, від поп-співаків до політиків. Так нещодавно Світлана Лобода висвітлила у своєму інтернет-блозі фотографію Маріо Сорренті із журнала «Vogue» Париж 2011 яка повністю була аналогом обкладинки Тіни Кароль з її нового альбому «Я помню». Цим Лобода звинуватила співачку у плагіаті. Директор Кароль сказав що не знає хто займався оформленням обкладинки альбому. Лобода разом зі своїм піар-менеджером сказали що так формувати свій імідж не професіонально. З інтерв'ю з іміджмейкером Світлани Лободи Нателлою Крапивиною: «99 процентов российских и украинских артистов как раз таким образом и формируют свой имидж и стиль. Да, это упрощает задачу. Можно посмотреть кино или фотографии и вдохновиться. Но, на мой взгляд, очень важно, даже используя какой-то образец, оставаться неузнанным. А если артист просто лежит в постели точно в такой же позе, в какой некоторое время назад лежала другая модель, и фотография достаточно известна, а он ставит ее себе на обложку альбома – пусть будет готов к тому, что об этом будут говорить. Нужно все контролировать» [41].

У першу чергу іміджмейкерами стають «домашні» політика чи естрадної зірки. Так, Хілларі Клінтон починала формувати новий імідж свого чоловіка:

«Створення іміджу – це облік всього і вся: що і як говорити, з ким зустрічатися, як виглядати. Президент, як губка, вбирає поради та рекомендації. За ствердженням американської преси, тепер він стоїть на церемоніях струнко, обирає гладкі костюми, а з взуття – не зручні мокасини, а черевики зі шнурками, не вступає в суперечку з кореспондентами, як це практикувалося раніше. Від Наглядової не вислизнуло навіть те, що президент виходить тепер на ранкові пробіжки не в шортах в обтяжку, а в спортивних брюках, так як шорти, на думку преси, «не працюють» на президентський імідж» [37, с. 205].

На імідж лідера впливає навіть те, які знаки виявилися в якийсь момент у нього в кишені. У замітці з характерною назвою «Спікер вдарив рублем по своєму іміджу» йшлося про те, що тодішній спікер українського парламенту Олександр Мороз, не маючи карбованців, дістав зі своєї кишені російські рублі, щоб розплатитися з фотографом в кулуарах Верховної Ради.

Як зазначає політолог Дмитро Вірдін: наслідком фрази «Пропало всё!» сказаною Тимошенко перед телевізійною камерою стало мінус 3% голосів і поразка на президентських виборах. «Це найбільш сильна обмовка останнього десятиліття» – впевнений експерт [30].

Поява знаменитості на публіці стало окремою галуззю діяльності іміджмейкерів під назвою РА – public appearance.

Оскільки іміджмейкер йде по шляху вже апробованого рекламними кампаніями при продажу товару, його перше завдання – принципова індивідуалізація його «товару». Об'єкт повинен бути пізнаваний і чітко відокремлений від інших. Найчастіше образ Юлії Тимошенко обов’язково асоціюється у нас з «косою». З такою зачіскою вона вперше з’явилась у 2002 році. Усі її недруги та й більшість українців впевнені, що її «коса» несправжня. Про те як сказала сама пані Тимошенко «Чоловік просто попросив мене відпустити довге волосся, але так як я працюю у політиці а це справа офіційна, я ж не можу бути просто лохматою у студії, тому вирішила що краще заплести косу».

Максимально індивідуалізованим політиком став Олег Ляшко. Його символ – «вили» всі виборці запам’ятають назавжди. Він очолює радикальну партію і повністю відповідає цьому іміджу. Увірвавшись на прес-конференцію російських політиків з приводу того, що був заборонений ввіз українських продуктів до Росії Олег Ляшко приніс справжній український сир і намагався дати їм скуштувати в доволі грубій формі. Так само, як він привів до Верховної Ради стареньку бабусю, яка була за його словами ототожненням справжнього українця. Знову ж таки він приносив до Верховної ради і українську землю і гарбуз для Азарова від народу.

В основі індивідуалізації – вдало обрана стратегія, яка б розвивала обраний тип. Поведінка (наприклад, образ Ляшка) повинна продовжувати символічний тип лідера. Це вже символіка поведінки. Нам легше декодувати людину з передбачуваною поведінкою. А ця передбачуваність може реалізуватися в різних моделях. Наприклад, модель «попелюшки» і модель «мачухи». Вони постійно діють в політиці щодо, наприклад, опозиції.

Які ще процеси становлять інтерес для іміджмейкера? Слідом за індивідуалізацією йде акцентуація. Іміджмейкер повинен внести певні характеристики в образ свого героя, коли ті чи інші якості, присутні потенційно, починають приймати гіпертрофовані розміри, відтісняючи інші.

Однією з основних характеристик людини, яку іміджмейкер повинен показати, є його професіоналізм. Елері Семпсон розкладає професіоналізм на п'ять складових: компетентність, впевненість, довіру, сталість і контроль. Під контролем розуміється контроль над своїми емоціями (і ось за цим критерієм Ляшко ніяк не проходить). Тут же – вміння контролювати інших, контролювати виконання проектів, тобто типові і для Заходу, і для нас характеристики керівника. З приводу сталості вона пише: «Імідж: повинен реалізовуватися постійно, щоб бути ефективним. Ваш імідж щодня впливає, не тільки на вас, а й на всіх, кого ви зустрічаєте».

Впевненість виражається навіть у зовнішності: людина стоїть прямо, дихає легко, не боїться дивитися в очі. Людина відчуває себе добре підготовленим і добре поінформованим (саме тут йому повинен допомогти його апарат). Тоді, як наслідок, він породжує тексти, насичені позитивними, а не негативними емоціями. До речі, загальний негативний заряд був характерний тільки для перших виборів до Верховної Ради. Сьогодні модель вже стала іншою. Прийшов час пропонувати рішення і брати на себе відповідальність. Що стосується компетентності, то і політик, і бізнесмен повинен чітко знати, в чому саме вони перевершують своїх конкурентів. Збити цей рівень компетентності зазвичай намагаються стандартною фразою: «Це зміг би зробити кожен». Тому слід бути готовим до таких атак [40, с. 98].

Етап, наступний за індивідуалізацією і акцентуацією, – це просування. Як і в рекламі, необхідно проведення кампаній, щоб люди не просто дізналися про даний «продукт», а й зрозуміли всі його характерні риси та переваги.

Час виборів – це період активної діяльності, але він, по суті, лише завершує певний етап створення іміджу. Процес щоденної роботи набагато складніший. Здається, що завжди все можна відкласти на завтра, тому проблеми не вирішуються, а накопичуються. Точно так само, хоча й у менш чітких формах, розвивається кампанія дискредитації, організована конкурентами. Опозиція завжди знаходиться у вигіднішому становищі, оскільки критикувати легше, ніж щось робити, до того ж критикуючи в повній мірі використовують фактор видовищності та ефектності. Якщо з одного боку потрібно акцентуація успіхів, то з іншого – дискредитацію цих успіхів. Такого роду підхід отримав назву дискредитаційної кампанії, коли нападаюча сторона не обмежує себе у виборі засобів для досягнення своєї мети.

Необхідно спеціально звернути увагу на те, що у всіх наведених формулюваннях люди, які сприймають чийсь імідж, згадуються у множині. І дійсно, ситуація, коли зусилля спрямовані на створення або покращення іміджу докладаються заради того, щоб «завоювати» увагу однієї людини, є недієвими та не типовими, хоча і в принципі можливими. Але в загальній ситуації в якості аудиторії іміджу виступає соціальна група.

Лідеру приписують певні очікування відповідно до яких він має продемонструвати силу і певну агресивність. Звідси наша тяга до «сильної руки». Якщо користуватися методом трансакційного аналізу Еріка Берна, то лідер – це, безсумнівно, батько. Тому в провину йому можна поставити тільки те, що він сам визнає як свою помилку.

Іміджмейкер повинен сам створювати для лідера умови, в яких він буде найбільш вигідно представлений аудиторії. І лідер, як ми зазначали вище, грає свою символічну роль, не відхиляючись від заданого сценарію.

Висновки до другого розділу

Отже, одним з основних учасників процесу створення або перетворення іміджу є іміджмейкер. Взагалі роботу іміджмейкера важко оцінити за якістю, чи якими-небудь іншими об'єктивними критеріями, між тим як практична потреба в оцінці іміджу дуже висока. Часто його роботу оцінюють за трьома основними значеннями: самовідчуття клієнта, оцінки з боку оточуючих, досягнення чи не досягнення поставлених цілей.

Основними типами іміджу є: дзеркальний, поточний, бажаний, корпоративний, множинний.

Зараз без іміджмейкера не може обійтися жодна відома людина, але для того щоб його робота справляла вплив на аудиторію він має детально вивчити можливих конкурентів та вміти зробити акцент саме на достоїнствах свого клієнта і висунути їх на перший план.

РОЗДІЛ 3

ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА

В РОБОТІ ВИДАВЦІВ

Проблеми створення безпечних і нешкідливих умов праці існували, можна ска­зати, завжди. Однак, у період науково-технічного прогресу вони набули особливого значення, адже істотно зросла ціна кожного нещасного випадку та аварії. За прибдиз-ними оцінками щороку в світі внаслідок виробничого травматизму гине близько 300 тис. чоловік. У деяких країнах фінансові втрати в результаті нещасних випад­ків та аварій за розмірами наближаються до державних витрат на потреби націона­льної оборони [18, с. 35].

Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві, але й за його межа­ми набуває особливого значення з огляду на соціально-економічні та демографічні аспе­кти сучасного розвитку нашої держави. Так, проаналізувавши статистичні дані стосовно нещасних випадків невиробничого характеру, що сталися в Україні протягом останніх 5 років можна зробити наступні висновки: в Україні щорічно одержують травми у невиробничій сфері близько 2 млн. чол., з них майже 70 тис. чол. гине, що приблизно в 40 разів перевищує кількість загиблих на виробництві [18, с. 46].

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних засобів та заходів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в умовах виконання трудової діяльності. У цьому контексті необхідно визначити сутність поняття «праця». Праця – це цілеспрямована діяльність людини, у результаті якої створюються матеріальні цінності і забезпечується життєдіяльність людини й існування всього суспільства. Тобто охорона праці є не лише важливим складником життя людини, а й має важливе соціально-економічне значення [3, с. 24].

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» основним принципом державної політики України є пріоритет життя й здоров’я людини над результатами її праці. [28, с. 15]

Принципи охорони праці і захисту у надзвичайних ситуаціях регламентують такі нормативні документи: Конституція України (ст. 43, 45, 46), низка Законів України: «Про охорону здоров’я», «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», «Про колективні договори та угоди», «Про пожежну безпеку», «Про санітарно-економічне благополуччя населення».

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індиві­дуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася вироб­нича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточу­ють, і навколишнього природного середовища [28, с. 17].

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці [36, с. 45].

Працівник зобов'язаний: - знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами вироб­ництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; - додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового роз­порядку підприємства;

- проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди [36].

Система охорони праці як важлива соціально-економічна складова будь-якого виду трудової діяльності важливе значення відіграє і у інформаційній галузі та сфері медіа. В Україні розроблено і впроваджено законодавчу базу, яка регламентує основні принципи охорони праці редактора під час виконання професійних завдань. У процесі реалізації своїх професійних обов’язків редактор може послуговуватися такими нормативно-правовими актами: Законом України «Про інформацію», «Про видавничу справу», «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про авторське право та суміжні права», «Про телебачення і радіомовлення», Кодексом законів про працю України та Кримінальним Кодексом України.

Майже кожного дня, виконуючи свої професійні обов’язки, редактор більшість часу проводить за комп’ютером. Тому йому необхідно знати й дотримуватися тих рекомендацій та вимог щодо роботи з ПК, які визначені у санітарно-гігієнічних документах. Так, під час природного освітлення для захисту від прямого та відбитого світла з поверхні екранів і клавіатури треба забезпечити наявність спеціальних сонцезахисних пристроїв. До того ж потрібно дотримуватися правил розташування робочого місця відносно вікон (природний потік світла має попадати на робочу поверхню з лівого боку). Важливо також слідкувати за чистотою віконних шибок та внутрішньої поверхні рам. Шибки треба чистити не менше двох разів на рік, віконні рами – одного разу на три роки. Потрібно звернути увагу на те що природний потік світла повинен бути вільним, тому щоб запобігти погіршенню природної освітленості не можна розставляти на підвіконнях високорослі квіти, шибки вікон потрібно очищати від пилу та бруду два рази на рік, внутрішні поверхні рам перефарбовувати не рідше одного разу на три роки [32].

Досить важливим є дотримання штучного освітлення. Для окремих робочих місць застосовують систему комбінованого освітлення – загальне та місцеве. У світильниках слід використовувати переважно газорозрядні люмінесцентні лампи на зразок ЛБ, у світильниках місцевого освітлення допускається використання ламп розжарювання. Застосування відкритих ламп для загального та місцевого освітлення не допускається [32].

Правильна організація робочого місця є досить важливою, адже може значно підвищити продуктивність та ефективність праці. І що головне – вберегти редактора від низки виробничих небезпек та професійних захворювань.

При організації робочого місця, необхідно звернути увагу на такі основні моменти:

• встановити оптимальні параметри освітлення робочого місця (природного й штучного);

• розмістити оргтехніку (включаючи принтери, сканери, копіювальні апарати та інше багатофункціональне обладнання) у редакції відповідно до санітарно-гігієнічних вимог;

• якщо робоче місце обладнане персональними комп’ютерами, оргтехнікою та іншими приладами, звернути увагу на вимоги щодо вибору зони робочих рухів (включення, регулювання, спостерігання тощо). Під час вибору зони робочих рухів слід враховувати: антропометричні дані людини – довжину рук і ніг, зріст, поле зору; надмірний поворот голови (не більше 40° у горизонтальній площині та 30° у вертикальній площині від лінії зору); надмірний поворот корпуса (не більше 45° ліворуч чи праворуч); витягування рук (не більше 500 мм в сторону і 300 мм уперед) чи ніг (не більше 500 мм уперед і 300 мм угору) [36].

Оскільки редактор більшу частину свого робочого часу проводить за комп’ютером, то він має брати до уваги рекомендації фахівців щодо захисту від шкідливого впливу комп’ютера:

– положення тіла повинно відповідати напрямку погляду, неправильна поза призводить до захворювань опорно-рухового апарату;

– нижній край екрана повинен бути на 20 см нижче від рівня очей;

– рівень верхнього поля дисплея монітора повинен бути нарівні з чолом;

– екран комп’ютера повинен бути на відстані 75-120 см від очей;

– висота клавіатури повинна бути такою, щоб кисті рук користувача розміщувались прямо;

– спинка стільця повинна підтримувати спину користувача;

– кут між стегнами й хребтом має становити 90°;

– якщо під час роботи доводиться дивитись на документи, то підставку з оригіналом документа слід встановлювати в одній площині і на однаковій висоті з екраном;

– слід уникати яскравого освітлення, не втомлювати очі різкою зміною потужності світлових потоків;

– екран комп’ютера треба розміщувати під прямим кутом до вікон, які, під час роботи, доцільно завішувати або закривати жалюзі;

– у робочому приміщенні рекомендують збільшувати вологість повітря (оптимальна вологість – 60 % при температурі 21° С), розміщувати квіти, акваріум – у радіусі 1,5 м від комп’ютера [32, с. 167].

Досить важливим є дотримання режиму роботи редактора. Беручи до уваги творчий характер праці, який відрізняється від інших видів професійної діяльності, у режимі роботи редактора є свої специфічні особливості. Редактор- активна творча особистість, яка організовує редакційно-видавничий процес, він призваний забезпечити високий науковий, літературний, художній рівень видань, які випускає. Результатом неправильної організації режиму роботи може бути втома, а критичним наслідком – перевтома, яка призводить до творчої кризи і тимчасової втрати працездатності. Тому, під час планування режиму роботи, редактор має дотримуватися таких вказівок:

– безперервна робота за комп’ютером (редагування програм, читання інформації) не повинна перевищувати чотирьох годин при восьмигодинному робочому дні, кількість опрацьованих символів (знаків) не повинна перевищувати 30000 за чотири години роботи;

– через кожну годину необхідно робити перерву на 5-10 хв., а через дві години – 15 хв., під час яких доцільно виконувати комплекс вправвиробничої гімнастики та проводити сеанс психофізіологічного розвантаження. [32, с. 203]

Складовою частиною охорони праці є організація пожежної безпеки. Відповідальність за протипожежний стан у приміщенні, де розташована редакція ЗМІ, несуть керівники творчих та технічних відділів. Відповідальність за дотримання протипожежних правил на робочому місці стосується персонально кожного працівника. Журналіст має знати алгоритм дій у разі виникнення пожежі:

– негайно повідомити телефоном пожежну охорону (101);

– повідомити про пожежу керівника чи відповідальну за пожежну безпеку посадову особу та (або) чергового в установі;

– вжити (по можливості) заходів щодо евакуації людей, збереження важливих документів, локалізації пожежі та збереження матеріальних цінностей;

– у разі необхідності викликати аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну тощо);

– у випадках загрози життю людей необхідно негайно організувати їх порятунок (евакуацію) [3, с. 256].

Висновки до третього розділу. Отже, підсумовуючи викладене, слід наголосити на тому, що сьогодні особливого значення набуває чітка координація діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці. Важливим етапом на шляху до становлення системи охорони праці є консультативна і роз’яснювальна робота із роботодавцями і трудовим колективом.

Виходячи з цього можна сказати, що правильна організація робочого місця є досить важливою, адже може значно підвищити продуктивність та ефективність праці. І що головне – вберегти редактора від низки виробничих небезпек та професійних захворювань. Редактор та видавець мають взяти до уваги рекомендації фахівців щодо захисту від шкідливого впливу комп’ютера, оскільки редактор більшу частину свого робочого часу проводить за комп’ютером.

ВИСНОВКИ

1. Розглядаючи іміджологію важливо наголосити на тому, що до цього часу ця галузь науки досліджена не достатньо, проте в останні роки її вивчення досить активізувалося. Це пов’язано з тим що все частіше ми зустрічаємося з поняттям іміджу людини, товару чи компанії. Поняття іміджу розглядають з декількох поглядів, але пов’язуючи всі ці основні визначення можна виокремити одну зголовних особливостей іміджу – це його нерозривне поєднання з таким поняттям як «образ». Специфічні характеристики іміджу як продукту саме соціального, а не індивідуального сприйняття об'єкта особливо наочно виявляються при порівнянні загально-психологічного і соціально-психологічного образів. Варто наголосити також на тому що імідж є поняттям інформативним, він повідомляє про деяку сукупність ознак, які притаманні самому об'єкту. Причому ці ознаки можуть існувати об'єктивно або ж довільно приписуються об'єкту творцями іміджу.

Дякі з тих авторів, які вивчають іміджологію визнають, що імідж, оскільки він залежить від багатьох факторів, які можуть змінювати свої значення, не є чимось незмінним. Він динамічний, його атрибути перетворюються, видозмінюються відповідно до змін у самому носії або в груповій свідомості. Досить часто імідж розглядають у загальному контексті з репутацією, зокрема, в розробках так званого репутаційного менеджменту. Проте це не дає підстави ототожнювати ці два поняття. Імідж також може служити основою для довіри і саме тим фактором, що полегшує вплив, але це не є єдиною і основною функцією іміджу, також використання іміджу в якості засобу соціального впливу можливо не завжди, а за певних умов, яким повинен відповідати імідж. Вивченням саме цих конкретних умов при яких створювання іміджу буде доцільним і займається іміджологія. Необхідно розрізняти іміджелогію і психологію іміджу. Іміджелогія – це комплексна практична дисципліна, що використовує окремі результати ряду наук, у тому числі соціальної психології, культурології та інших наук, метою яких є створення методологічного та методичного оснащення для професійної діяльності з створення та перетворення іміджу . А психологію іміджу можна визначити як розділ психологічної науки чи наукову теорію, предметом якої є імідж як соціально-психологічний феномен.

2. Головною особою яка є учасником процесу створення іміджу є іміджмейкер. У загальному це спеціаліст який займається розробкою індивідуального стилю клієнта(замовника) включно із зовнішнім образом, манерою поведінки, взаємовідносинами з людьми. Такий персональний стиль створюється для досягнення певних професійних чи особистих цілей. З урахуванням мети та цілей при яких створюється імідж більш успішним буде саме той імідж, який характеризується найбільшою гнучкістю, «еластичністю», динамічністю, тобто той який може бути легко змінений клієнтом в процесі використання у відповідь на варіювання хоча б близьких змінних.

Роль іміджмейкера по суті чисто службова, вона не має права виходити на першочерговий план. Коли це відбувається, то, як правило, тягне за собою негативні наслідки, бо основна ціль у його роботі це досягнути того ефекту у розробці іміджу свого клієнта, щоб аудиторія на яку він спрямовується навіть не здогадувалася про його існування. Іміджмейкер повинен пам’ятати, що побудова іміджу має враховувати характеристики масової свідомості і його реакції на той чи інший варіант іміджу. Також при створенні іміджу іміджмейкер повинен пам’ятати про кілька можливих його варіантів: дзеркальний, поточний, бажаний, корпоративний і множинний. Оскільки іміджмейкер йде по шляху вже апробованого рекламними кампаніями при продажу товару, його перше завдання – принципова індивідуалізація його «товару». Об'єкт повинен бути пізнаваний і чітко відокремлений від інших. Однією з основних характеристик людини, яку іміджмейкер повинен показати, є його професіоналізм. Основою всієї роботи іміджмейкера є просування. Як і в рекламі, необхідно проведення кампаній, щоб люди не просто дізналися про даний «продукт», а й зрозуміли всі його характерні риси та переваги. Взагалі іміджмейкер повинен сам створювати для свого клієнта умови, в яких він буде найбільш вигідно представлений аудиторії. І клієнт, має грати свою символічну роль, не відхиляючись від заданого сценарію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абельс Х. Интеракция, идентификация, презентация / Х. Абельс. ― Спб, 1999. ― 203 с.

2. Аверченка Л. Имидж и личностный рост / Л. Аверченка. ― Новосибирск : 1999. ― 215 с.

3. Алехина И. Имидж и этикет делового человека / И. Алехина. ― М. : Изд-во МГУ. ― 1996. ― 224 с.

4. Андреева Г. М. Психология социального познания / Г. М. Андреева. ― М. : Аспект-пресс. ― 2001. ― 363 с.

5. Андреева Г. М. Социальная психология / Г. М. Андреева. ― М. : Аспект-пресс. ― 2001. ― 324 с.

6. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструктирование реальности / П. Бергер, Т. Лукман. ― М. : Медиум. ― 323 с.

7. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание / Р. Берне; пер. з англ. Е. Руткевич. ― М. : Прогресс. ― 1986. ― 134 с.

8. Бове К., Аренс У. Современная реклама / К. Бове, У. Аренс. ― Тольятти. ― 1997. ― 207с.

9. Богомолова Н. Н. Массовая коммуникация и общение / Н. Н. Богомолова М. : Прогресс. ― 1998. ― 191 с.

10. Бодуан Ж. П. Управление имиджем кампании. Паблик рилейшенз: предмет и мастерство / Ж. П. Бодуан. ― М. : 2001. ― 211 с.

11. Бурнер Дж. Динамика личности и процесс восприятия: за пределами непосредственной информации / Дж. Бурнер; пер. с англ. Петровский В. ― М. : Прогресс. ― 1977. ― 413 с.

12. Буари Ф. Паблик рилейшнз или стратегия доверия / Ф. Буари. ― М. : Инфра-М. ― 2001. ― 178 с.

13. Браун Л. Имидж – путь к успеху / Л. Браун. ― Спб. : 1996. ― 196 с.

14. Грин Р. 48 законов власти / Р. Грин. ― Спб. : Риппол-классик. ― 2005. ― 203 с.

15. Джеймс Дж. Эффективный самомаркетинг. Искусство создания положительного образа. М. : Литком. ― 2002. ― 263 с.

16. Джерелиевская Л. А. Установки коммуникативного поведения: диагностика и прогноз в конкретных ситуацях / Л. А. Джерелиевская. ― М. : Смысл. ― 2000. ― 191с.

17. Донская Л. Ю. О сущности имиджа с позиции гармонии / Л. Ю. Донская // Ежегодник Российского психологического общества. ― 2002. ― №9. ― С. 34―38.

18. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці / В. Ц. Жидецький, ― Львів: Афіша, 2005. ― 320 с.

19. Зазыкин В. Г. Беллоусова Э. И. Психологические характеристики эффективного политического имиджа / В. Г. Зазыкин, Э. И. Беллоусова. ― М. : 1999. ― 213 с.

20. Запорожец А. В. Развитие произвольных движений: дис. на соискание уч. степ. д-ра наук: спец. 05.02.1958 «Психология» / А. В. Запорожец. ― М. : 1958. ― 494 с.

21. Иванников В. А. Психологические мотивы волевой регуляции / В. А. Иванников. ― М. : 1998. ― 215 с.

22. Ионин Л. Г. Символический интерракционизм / Л. Г. Ионин // Критика современной буржуазной теоретической социологии. ― 1977. ― № 2. ― С. 68―94.

23. Курмашов Е. Тягнибок со своими талантами мог бы претендовать на большее [Электронный ресурс] / Е. Курмашов // Режим доступа: http://lb.ua/news/2013/10/04/231124_evgeniy_kurmashov_tyagnibok_so.html

24. Леви-Брюль Л. Первобытное мышление / Л. Леви-Брюль // Психология мышления. ― 1980. ― № 8. ― С. 57―65.

25. Ломов Б. Ф. Общение как проблема общей психологии / Б. Ф. Ломов // Методологические основы общей психологии. ― 1997. ― № 6. ― С. 38―52.

26. Маркин В. М. «Я» как личностная характеристика государственного служащего / В. М. Маркин // Имидж госслужбы. ― 1996. ― № 2. ― 

С. 21―34.

27. Матаева В. А. Проблемы имиджелогии в период современного развития общества / В. А. Матаева // Образование и наука. Известия Уральского отделения Российской академии образования. ― 2001. ― № 6. ― С. 12―19.

28. Мифаева Ю. Рекламный антитеррор: западные фирмы пересматривают свой взгляд на рекламу / Ю. Мифаева // Компания. ― 2001. ― 38. ― С. 44―57.

29. Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону праці» ― Режим доступу : http://document.org. ua/naukovo-praktichnii-komentar-do-zakonu-ukrayini-pro-ohoronu--nor3779.html (19. 05. 2013).

30. Нашен О. Новый имидж Тимошенко [Электронный ресурс] / О. Нашен // Режим доступа: http://www.depo.ua/rus/politics/novyy-imidzh-timoshenko-vyzval-isteriku-v-internete-24052014095700

31. Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологи / Э. Пайнс, К. Маслач. ― СПб. : ― 2001. ― 254 с.

32. Панасюк А. Ю. Вам нужен имиджмейкер? Или о том, как создавать свой имидж / А. Ю. Панасюк. ― М. : Дело. ― 239 с.

33. Перелыгина Е. Б. Психология имиджа / Е. Б. Перелыгина. ― М. : Аспект-прес. ― 2002. ― 223 с.

34. Пістун І. П та ін. Охорона праці (Законодавство. Організація роботи): навчальний посібник / І. Пістун, О. Березовецька, І. Трунова. ― Львів: Тріада плюс, 2010. – 648 с.

35. Почепцов Г. Г. Профессия имиджмейкер / Г. Г. Почепцов. ― Спб. : Алетейя. ― 2001. ― 256 с.

36. Почепцов Г. Г. Имиджелогия/ Г. Г. Почепцов. ― М. : Рефл-бук. ― 2000. ― 280 с.

37. Почепцов Г. Г. Имидж от фараонов до президентов / Г. Г. Почепцов. ― К. : Адеф-Украина. ― 2000. ― 328 с.

38. Правила охорони праці в архівних установах : НПАОП 0.00-1.38-05 // Режим доступу : http://dnop.com.ua/dnaop/act3278.htm?cats.html

39. Природне і штучне освітлення : ДБН В.2.5-28-2006 ― Чинний з 2006-10-01 // Режим доступу : http://document.ua/prirodne-i-shtuchne-osvitlennja-nor8425.html

40. Роджерс Ф. Ж. Взгляд изнутри: Человек. Фирма. Маркетинг / Ф. Ж. Роджерс. ― М. : 1990. ― 215 с.

41. Светлана Лобода и Тина Кароль. ― [Электронный ресурс] // Режим доступа : http://glamurchik.tochka.net/218692-svetlana-loboda-zastavila-fanatov-usomnitsya-v-tine-karol-foto/ ­

42. Смезлер Н. Социология / Н. Смезлер. ― М. : 1999. ― 200 с.

43. Сушков И. Р. Психология взаимоотношений / И. Р. Сушков. ― Екатеринбург : Алл-принт. ― 2002. ― 195 с.

44. Томилова М. В. Модель имиджа организации / М. В. Томилова // Маркетинг в России и за рубежом. ― 1998. ― № 2. ― С. 13―18.

45. Тульчинский Г. Л. PR фирмы: технология и эффективность / Г. Л. Тульчинский. ― Спб. : 2001. ― 324 с.

46. Федоркина А. П., Ромашкина Р. Ф. Проблемы имиджа в контексте социального психоанализа / А. П. Федоркина, Р. Ф. Ромашкина // Имидж госслужбы. ― 1996. ― № 6. ― С. 26―32.

47. Хьелл Л. А., Зиглерд Дж. Теории личности / Л. А. Хьелл, Дж. Зиглред. ― Спб. : 2001. ― 301 с.

48. Шепель В. М. Имиджелогия: Секреты личного обаяния / В. М. Шепель. ― М. : 1994. ― 258 с.

49. Шепель В. М. Управленческая психология / В. М. Шепель. ― М. : 1984. ― 315 с.

50. Шибутани Т. Социальная психология / Т. Шибутани. ― М. : Парад. ― 1999. ― 258 с.

51. Шихирев П. Н. Современная социальная психология. / П. Н. Шихирев. ― М. : 1999. ― 342 с.

52. Донская Л. Ю. О сущности имиджа с позиции гармонии / Л. Ю. Донская // Ежегодник Российского психологического общества. ― 2002. ― №9. ― С. 34―38.

53. Феофанова О. А. США: реклама и общество / О. А. Феофанова. ― М. : 1974. ― 257 с.

54. Хейвуд Р. Все о PR / Р. Хейвуд. ― М. : Лаборатория базовых знаний. ― 1999. ― 256 с.

55. Чалова О. Светалана Лобода намекнула на то, что Тина Кароль занимается плагиатом? [Электронный ресурс] / О. Чалова // Режим доступа: http://ivona.bigmir.net/showbiz/stars/385866-Svetlana-Loboda-nameknula-na-to--chto-Tina-Karol--zanimaetsja-plagiatom

56. Честара Дж. Деловой этикет. Паблик рилейшнз / Дж. Честара. ― М. : ФАИР-ПРЕСС. ― 2001. ― 301 с.

57. Абзац. Руслана Лыжичко на майдане [Электронный ресурс] // Режим доступа: http://www.youtube.com/watch?v=bbdhLt0UalE

58. Ясланов Т. Секреты маркетинга компании IKEA [Электронный. ресурс] / Т. Ясланов // Режим доступа: http://supersales.ru/marketing/sekrety-marketinga-kompanii-ikea.html