2. Страхові документи

Страхові документи відбивають взаємовідносини між страхо­виком і страхувальником. Роль страховика полягає у відшкодуван­ні збитків, яких зазнав страхувальник за нещасливого випадку, проти сплати страхової премії. До страхових документів належать:

Страховий поліс - документ, виданий страховиком, що під­тверджує договір страхування і містить умови укладеного дого­вору, у якому страховик зобов'язується за конкретну плату від­шкодувати страхувальнику збитки, зв'язані з ризиками і нещас­ними випадками, зазначеними в договорі. Страховий поліс ви­дає страхова компанія страхувальнику після сплати ним страхової премії. Страхові поліси бувають різних видів і носять різне найменування залежно від порядку оформлення страхування і характеру ризику. Рейсовий страховий поліс страхує об'єкт на визначений час. Генеральний поліс являє собою договір трива­лого характеру між страхувальником і страховиком. Змішаний поліс страхує як на визначений рейс, так і на певний строк.

Страховий сертифікат - документ, що видається страхо­вою компанією страхувальнику, який засвідчує страхування і видання поліса. Такий сертифікат на конкретний вантаж вико­ристовується в основному в тому випадку, якщо товари застра­ховані відповідно до умов генерального поліса. За вимогою страхувальника він може обмінюватися на страховий поліс, оскільки в багатьох країнах законодавство визнає як документ страхування тільки страховий поліс.

Страхове оголошення (бордеро) - документ, використову­ваний у випадку, якщо страхувальник повідомить своєму стра­ховику докладні зведення про окремі відправлення, на яких по­ширюється договір страхування, укладений між сторонами.

Ковернот - документ, який видається страховиком для пові­домлення страхувальника про те, що його інструкції зі страхування виконані. Метою транспортного страхування в зовнішньоекономіч­ній діяльності є створення умов гарантованої компенсації фінансо­вих збитків, що виникають при загибелі, знищенні чи пошкоджен­ні майна за обставин, що не залежать від його власника.

Страхування вантажів дає учасникам договорів купівлі-про-дажу не тільки пряму вигоду у вигляді захисту інтересів їхніх власників, але також і ряд непрямих переваг. Так:

-страхування дозволяє структурам, що зазнали збитків, продовжувати свою діяльність (виробляти товари, на­давати послуги, реалізовувати зовнішньоторговельні контракти), що значною мірою сприяє створенню стабіль­ного ділового клімату;

- страхування деякою мірою забезпечує торгові угоди, тому що дозволяє підприємцям перевести на страхову компанію ризики при транспортуванні, які вони не мо­жуть контролювати; плата за страхування вивільняє кошти на попереджен­ня й ліквідацію можливих збитків.

Крім страхування, можливим шляхом відшкодування збит­ків, які виникають під час доставки вантажів, є їхнє одержан­ня з винної сторони, якою при транспортуванні може виявити­ся компанія-перевізник, експедитор/оператор або фірма, що здійснює операції з вантажем у пунктах його перевалки з од­ного виду транспорту на іншій.

Однак взаємовідносини сторін за договором перевезення експортно-імпортних вантажів будуються на основі міжнарод­них конвенцій і угод, що, як правило, передбачають обмежену відповідальність винної сторони, тобто матеріальне відшкодування збитків не завжди покриває реальний збиток, нанесений вантажу.

У деяких випадках перевізник у силу обставин взагалі зві­льняється від відповідальності (форс-мажор).

Таким чином, страхування інтересів, пов'язаних із ванта­жем при виконанні зовнішньоторговельного контракту, є більш надійною гарантією компенсації виникаючих при транспорту­ванні збитків.

При цьому страхування вантажу і відповідальність перевіз­ника аж ніяк не виключають одне одного. Власник вантажу, відправник, одержувач не позбавляються права на пред'явлен­ня претензій до перевізника й задоволення їх, тому що при будь-якому страхуванні частина відповідальності по ризиках підля­гає відшкодуванню перевізником.

Транспортне страхування в зовнішньоекономічній діяльнос­ті підрозділяється на страхування «каско» стра­хування «карго» і страхування відповідально­сті перевізника, експедитора/оператора за вантаж перед його власником.

Страхування «каско» — це страхування рухливого складу транспорту (судів, автомобілів, залізничних вагонів, літаків, ко­нтейнерів та ін.), що беруть участь у міжнародних перевезен­нях. Цей вид страхування здійснює безпосередньо власник транс­портних засобів. Сторони за зовнішньоторговельним контрактом не мають відношення до страхування «каско» за винятком випадків, коли транспортування здійснюється їхніми власними засобами. На­приклад, при постачанні товару на умовах «із заводу» поку­пець вивозить товар зі складу продавця на автомобілях, які він може застрахувати по системі «каско».

Страхування відповідальності передбачає, що страховик бере на себе зобов'язання відшкодувати страхувальнику суми, що підлягають виплаті третьою особою за заподіяний збиток. Страхування покриває тільки юридичну відповідальність стра­хувальника і зазвичай у межах обумовлених лімітів.

Страхування «карго» - це захист від різних збитків, по­в'язаних з вантажем, що є предметом купівлі-продажу за зов­нішньоторговельною угодою. При виникненні збитку в резуль­таті загибелі, пошкодження й іншого несприятливого впливу на застраховане майно, він компенсується у вигляді визначе­ної суми, що називається страховим відшкодуванням. Даний вид страхування спочатку може бути здійс­нений винятково учасниками контракту.

Сторона, що страхує визначений майновий інтерес, назива­ється страхувальником.

Страховик) - це юридична особа, яка бере на себе зобов'язання відшкодувати збитки, що виникли в процесі транспортування, при настанні подій, проти яких здій­снювалося страхування (страховий випадок, страховий ризик).

За свою роботу страховик одержує визначену винагороду -страхову премію що оплачується страху­вальником завжди, незалежно від того, чи мав місце страхо­вий випадок і дійсні збитки, пов'язані з вантажем.

У термін ризик у страхуванні вкладається кілька понять. Насамперед мається на увазі випадковість, подія, що може, але не обов'язково повинна відбутися. Далі, ризик може позначати виз­начений вид відповідальності страховика: ризик повної чи частко­вої загибелі товару, ризик крадіжки тощо. І нарешті, під ризиком може матися на увазі майно, що страхується. Об'єктами страхуван­ня «карго» у ЗЕД (зовнішньоекономічній діяльності) можуть бути: інтереси, пов 'язані з володінням, користуванням і роз­порядженням вантажів, і збитки, що виникають у разі витрати, нестачі чи пошкодження товару;

- транспортні й інші платежі, пов 'язані з доставкою цьо­го товару;

- підприємницький ризик (очікуваний прибуток).

Дійсна вартість товару як об'єкта страхування називається страховою вартістю. Як правило, мається на увазі фактична вартість вантажу в місці його перебування в момент висновку договору страхування, що підтверджується інвойсами, оформленими відповідно до вимог зовнішньотор­говельного контракту. Конкретний порядок обчислення розмі­ру страхової вартості має свої особливості в різних країнах і заснований на чинному законодавстві і сформованій практиці.

Від страхової вартості відрізняється страхова сума (8шп Іпзигед), яка повідомляється і за загальним порядком є межею відповідальності страхової компанії за деякими невеликими відхиленнями. Страхова сума, що вказується в договорі стра­хування, може бути менша за страхову вартість, тобто здійс­нюється страхування ризику на неповну вартість чи часткове страхування. У цьому випадку збитки від­шкодовуються відповідно до практики страхової справи про­порційно відношенню суми до вартості, тобто частина можли­вого збитку залишається на власному ризику власника товару. Однак договором між страхувальником і страховиком може бути передбачений більш високий розмір страхового відшко­дування, але не вищий за страхову вартість.

Якщо страхова сума перевищує вартість, договір страхуван­ня вважається недійсним у відношенні цієї різниці. Завищен­ня, зроблене власником товару навмисне, може служити під­ставою для страхової компанії вимагати визнання договору недійсним і відшкодування заподіяних йому збитків у розмірі, що перевищує суму отриманої страхової премії.

Страхова сума, зазначена в договорі страхування, вважається погодженою між сторонами договору страхування і не може оскаржуватися згодом. Це положення стосується як випадків

її визначення на підставі заяви особи, що страхує, так і при оцінці її страховою компанією самостійно. Виняток зроблено для ситуації, коли страховик був навмисне введений в оману щодо страхової вартості вантажу і, вважаючи представлені зве­дення достовірними, не зробив його огляду. При таких обста­винах договір може бути визнаний недійсним.

Під транспортними витратами як самостійним об'єктом страхування мають на увазі витрати безпосередньо на достав­ку вантажу аж до його прийняття одержувачем, а також інші платежі, пов'язані з його переміщенням, включаючи експеди­торську й інші види комісій. Страхуванню і відшкодуванню підлягають тільки платежі, що знаходяться на «ризику», тобто суми, що сплачуються перевізнику в пункті відправлення і не підлягають поверненню незалежно від того, чи буде товар до­ставлений за призначенням, чи втрачений на шляху проходжен­ня. Позначка про зроблені у вигляді передоплати транспортні платежі повинна бути оформлена у відповідних документах -коносаментах, авіа-, авто- і залізничній накладних міжнарод­ного зразка. Під підприємницьким ризиком розуміють можли­ві збитки через порушення своїх зобов'язань контрагентами чи підприємцем умов діяльності з незалежних обставин, у тому числі ризик неотримання очікуваних доходів від реалізації від­повідного товару. На практиці в умовах роботи страхових ком­паній цей ризик як об'єкт страхування може визначатися у ви­гляді «очікуваного прибутку» що, влас­не кажучи, є часткою підприємницького ризику.

У торгових угодах вантаж вважається застрахованим у сумі, заявленій власником, але не понад його вартість, зазначену в рахунку постачальника з урахуванням витрат на доставку й очі­куваний прибуток, якщо між сторонами не погоджено інакше.

Страхове законодавство, як правило, не обмежує перелік об'єктів майнового страхування, з чого випливає, що сторони за договором страхування самі мають можливість визначити предмет страхування залежно від угоди між продавцем і поку­пцем і конкретними умовами зовнішньоторговельного контрак­ту, що підлягає захисту. Страхування того самого об'єкта в двох чи кількох страхови­ків на суми, що перевищують у цілому страхову вартість, нази­вається подвійним страхуванням (БоиЬіе Іпзигапсе). Можливість одержати відшкодування від кожного зі страховиків означає не­обгрунтоване збагачення персони, що одержує страхове відшко­дування. Тому встановлено, що всі страховики по такому стра­хуванню відповідають лише в межах страхової вартості, причо­му кожний з них відповідає пропорційно відношенню страхової суми по укладеному ним договору страхування до загальної суми всіх укладених договорів по даному вантажу.

Однак у даному випадку йдеться про висновок двох чи кі­лькох договорів страхування щодо того самого інтересу одно­го вигодонабувача. Але в різних сторін можуть існувати різні страхові інтереси. Той самий вантаж може бути, наприклад, застрахований вантажовласником (для охорони права власно­сті), перевізником (для охорони заставного права на вантаж у забезпечення належних йому платежів), банком (для охорони своїх прав, що випливають з позикових правовідносин) і так далі. Такі випадки під дію даного визначення не підпадають.

Крім того, під подвійним страхуванням мають на увазі до­говори, укладені з метою охорони того самого страхового ін­тересу від тих самих небезпек (страхових ризиків). Від різ­них же небезпек вантаж і пов'язані з ним інтереси можуть бути застраховані в повній вартості кілька разів. Так, напри­клад, немає перешкод тому, щоб поряд зі страхуванням ван­тажу на одному з варіантів умов, пропонованих Правилами страховика, застрахувати його за особливим договором також від військових ризиків у повній вартості. Від подвійного стра­хування варто відрізняти співстрахування. Співстрахування - страхування, за якого двоє і більше стра­ховиків беруть участь визначеними частками в страхуванні того самого об'єкта на випадок настання тієї самої події (стра­хового випадку). Таке страхування є способом поділу ризику між страховими компаніями шляхом віднесення на кожний з них заздалегідь обумовленої частки можливих збитків і на­лежної страхової премії. Можливість співстрахування заздалегідь обумовлюється сторонами при висновку договору страхування і здійснюється за вимогою або зі згоди страхувальника, що вправі вказати спів-страховиків і частку участі кожного з них у ризику.

Співстрахування здійснюється страховими компаніями на умовах солідарної відповідальності перед страхувальником.

У процесі страхування експортно-імпортних вантажів і зв'я­заних з ним інтересів беруть участь не тільки страхувальник і страховик, але й вигодонабувач, бенефіціар, тоб­то персона, що має право на одержання усього чи частину від­шкодування збитку від страховика.

Треба відзначити, що при страхуванні зовнішньоторгове­льного товару інтереси страхувальника і бенефіціара не зав­жди збігаються. Справа в тому, що необхідним елементом пра­вовідносин, що виникають за договором страхування, є стра­ховий інтерес, для наявності якого необхід­но, щоб претендент на одержання відшкодування збитку мав які-небудь права у відношенні застрахованого майна чи ніс зв'язані з ним обов'язки. При реалізації торгової угоди такою особою може бути не тільки власник майна, але і його наймач, комісіонер тощо, яким переданий товар.

Страховий інтерес у вантажі визнається також за тими, хто має заставне право, наприклад, за банком, що видав позику під заставу вантажу, перевізником, коли він у передбаченому по­рядку здійснює заставне право на вантаж для забезпечення одержання провізних платежів, що підлягають стягненню в пункті призначення.

Крім того, страховий інтерес виникає в особи, зацікавленої в страхуванні прибутку, який можна отримати від продажу ван­тажу в місці призначення.

І нарешті, страховий інтерес у вантажі мають сторони, що задовольняють вимоги, забезпечені судном, вантажем і фрах­том при загальній аварії в морському судноплавстві.

Таким чином, страховий інтерес при виконанні зовнішньо­торговельної операції можуть мати дві особи одночасно, і ко­жна з них є бенефіціаром у межах своєї матеріальної зацікавленості. Причому такий інтерес може бути придбаний ким-не-будь лише до моменту виникнення збитку, хоча він міг і не мати місця в момент висновку договору страхування.

Створення дійсного захисту інтересів підприємців при по­шкодженні вантажу, що є предметом торгової угоди, значною мірою залежить від маркетингу ринку страхових послуг і пра­вильного вибору страхової компанії, надійність якої може ви­значатися кількома показниками:

^А наявність реєстраційних документів і ліцензії на ті види діяльності, по яких передбачається провести страхування;

- тривалість роботи на ринку і динаміка розвитку ком­панії;

- розміри власних засобів страховика;

- структура страхового портфеля, тобто сукупність при­йнятих страховиком ризиків за визначений період. Він обов'язково повинний бути збалансованим, тобто мати різні ризики, що відповідним чином врівноважували б один одного і не могли б одночасно виявити себе;

- аналіз фінансової відповідальності і відповідних показ­ників (рентабельності, платоспроможності структури капіталу чи ліквідності).

Страховики можуть здійснювати свою діяльність через стра­хових агентів і брокерів.

Страхові агенти - фізичні та юридичні особи, що діють від імені страховика і за його дорученням відповідно до нада­них повноважень.

Страхові брокери - юридичні чи фізичні особи, зареєст­ровані у встановленому порядку як підприємці, що здійсню­ють посередницьку діяльність по страхуванню від свого імені чи на підставі доручень страхувальника чи страховика. Брокер не несе юридичної відповідальності перед страховиком, у той же час він не повинний гарантувати платоспроможність стра­хової компанії і не відповідає за оплату збитків страхувальни­ку і повернення премії. Якщо брокер допустив недбалість при виконанні своїх обов'язків, у результаті якої нанесений збиток страхувальнику, останній має право зажадати від брокера від­шкодування збитку.

Ризик виплати страхового відшкодування чи страхової суми, прийнятий на себе страховиком за договором страхування, може бути застрахований цілком чи частково в іншого страхо­вика (страховиків) по укладненому з останнім договору пере­страхування.

Головною метою перестрахування (К.еіпзигапсе оі" Саг§о) є створення збалансованого страхового портфеля і забезпечен­ня фінансової стійкості діяльності самої страхової компанії. У договорі перестрахування встановлюються умови і спосіб пе­редачі ризиків, частка участі інших страховиків у сукупному ризику, розмір належної кожному страхової премії. Оригіна­льний страховик за таким договором ставиться в положення страхувальника і є носієм відповідних прав і обов'язків.

На відміну від співстрахування, оригінальний страховик не зобов'язаний сповіщати страхувальника про укладені ним дого­вори перестрахування. За таким договором: перестрахувальник не несе ніякої відповідальності перед оригінальним страхуваль­ником, оскільки той не є ні стороною в договорі перестрахуван­ня, ні вигодонабувачем за цим договором. Відповідальною осо­бою перед оригінальним страхувальником залишається страхо­вик за основним договором. Проте страхувальник вантажу, як правило, цікавиться, з якою компанією з питань перестрахування працює його страховик, тому що це значною мірою захищає і його інтереси за оригінальним договором страхування.