Тема 4. Інформаційне і постекономічне суспільство: спільні та відмінні риси, тенденції розвитку

1. Інформаційне суспільство як форма й результат функціонування постіндустріальної економіки

2. Постекономічне суспільство: проблеми, визначення сутності й чинники становлення

1. Інформаційне суспільство як форма й результат функціонування постіндустріальної економіки

Актуальність використання інформаційного підходу до аналізу закономірностей і тенденцій поступального розвитку су­часної економіки, суспільства, визначається низкою чинників, серед яких можна насамперед виокремити такі:

1) стрімке зростання ролі та функцій інформації в економіч­ному житті сучасного світу, особливо із зародженням науково-технічної революції. Матеріальною основою таких змін стали:

невпинне зростання швидкості передавання повідомлень;

зростання обсягу інформації, що передається;

прискорення обробки інформації;

• широке використання зворотних зв'язків в інформаційному полі;

• постійне та значне збільшення обсягу нової інформації та прискорення процесів її запровадження й використання в усіх сферах людської діяльності;

• наочне відображення інформації людині в процесах управ­ління;

• стрімке зростання оснащеності як управлінської праці, так і праці безпосередніх виробників продукту;

потреби великого капіталу і, насамперед, транснаціональ­них корпорацій (ТНК). В умовах розгортання науково-технічної революції ці потреби активізували процеси розвитку соціальних форм функціонування постіндустріальної господарської системи, у тому числі інформаційного суспільства. Адже великі корпорації перемагають сьогодні у конкурентній боротьбі завдяки викори­станню науки, знань, інформаційних технологій, усесвітніх інфор­маційних сіток, як основної умови та джерела економічного зро­стання;

нові підходи до розуміння сутності та внутрішніх важелів розвитку науково-технічної революції.

Традиційно сутність НТР визначалась як сукупність докорін­них якісних змін у продуктивних силах суспільства, технологіях виробництва, знаряддях і предметах праці, в організації управ­ління та характері трудової діяльності людей на основі приско­рення процесів взаємодії науки із виробництвом. Головними від­мінностями нового етапу розвитку суспільного виробництва вважалися: використання принципово нової техніки і технологій, автоматизація, атомна енергетика, широке застосування синтетич­них матеріалів тощо.

Такий підхід можна вважати в основному правильним. Однак він, на думку деяких вчених, не визначає головного важеля, лан­цюга, який забезпечує реальну зміну потреб і можливостей су­спільства у використанні досягнень науки для розвитку виробни­цтва, вдосконалення системи управління цим виробництвом, які­сні зміни у характері праці та у системі трудових відносин.

Особливості нового підходу щодо визначення сутності та можливостей використання НТР суспільством полягають у визначенні та визнанні основою кардинальних змін у технологічно­му способі виробництва, в управлінні відтворювальними проце­сами соціально-економічного розвитку стрибкоподібного зро­стання ролі та функцій інформаційних процесів. Тому початком сучасної науково-технічної революції вважають появу та стрімке поширення ЕОМ, комп'ютерної техніки та комп'ютерних техно­логій. Саме поява ЕОМ і комп'ютерних технологій, на думку ба­гатьох вчених, забезпечила системний характер викори­стання досягнень НТР і подальший її розвиток в усіх галузях су­спільного виробництва й суспільного життя. Отже, саме інфор­маційний вибух 50—70-х pp. XX ст. вважається початком систем­ного розвитку НТР та формування інформаційного суспільства.

Сутність поняття інформаційне суспільство досить складна для розуміння, хоча, здавалося б, вона лежить на поверхні — це суспільство, у якому кількісні зміни у сфері інформації привели до виникнення якісно нового типу соціального устрою.

Відомий учений Френк Уебстер виокремлює п'ять різних критеріїв, або підходів, що використовуються дослідниками у ході аналізу інформаційного суспільства: технологічний; економіч­ний; пов 'язаний зі сферою зайнятості; просторовий; культури. І лише поєднання кожного з цих підходів на основі системного аналізу різних форм проявів інформаційного впливу на зміни у технологічному способі виробництва, у системі економічних і соціальних зв'язків між суб'єктами господарювання у процесі їх взаємодії дає синергетичний ефект — розуміння справжньої при­роди тих якісних змін, що формують інформаційне суспільство.

Одна з головних проблем у визначенні природи, форм та кор­донів інформаційної економіки полягає у складності встановлен­ня тієї межі у взаємодії кількісних та якісних змін у потоках ін­формації, які викликають до життя саме нову якість суспільства — перехід його до інформаційної стадії та форми розвитку, ви­значення кількісних обсягів, вартості сукупного продукту, який створюється саме на базі 1КТ (інформаційно-комунікативних технологій), механізмів безпосереднього впливу на соціальну спрямованість розвитку суспільства.

Для того щоб розібратись у цій проблемі, визначимо для себе, що ж являє собою інформація як поняття, явище, форма розвитку продуктивних сил і соціально-економічних відносин.

Насамперед, інформація (лат. повідомляти, надавати відомо­сті, інформацію про щось) це: 1) повідомлення про щось; 2) відомості, що є об'єктом збереження, переробки та передаван­ня; 3) у математиці, кібернетиці — кількісна міра ліквідації неви­значеності (ентропії), міра організації системи; інформативний — такий, що містить інформацію, характеризує її насиченість; інфор­мативність — насиченість змістом, інформацією; кількість відо­мостей, знань.

Як бачимо, з таких загальних визначень поняття інформація випливають кілька (як мінімум два) підходів до напрямів його аналізу. Весь докібернетичний період (а це тисячі років існування суспільства) домінувало розуміння інформації як повідомлення про щось. За умов НТР, з її можливостями щодо збереження, на­громадження, обробки, переробки, передавання інформації, останню почали розглядати як самостійне явище, як середовище, здатне забезпечити новий характер рішень під час розроблення наукових та прикладних проблем, проблем політичного, управ­лінського, соціального характеру не на рівні окремого локального об'єкта інтересів, а в масштабах регіону, країни, планети у ре­жимі реального часу.

Серед значної кількості визначень сутності інформації найці­кавішим її розуміння як відбиття різноманітності. На думку філо­софів, різноманітність та відбиття у процесі розвитку матерії не­розривно пов'язані та взаємно визначають одне одного. Чим більша внутрішня різноманітність системи, тим адекватніше відбиття нею зовнішнього світу, а чим більше можливостей відбиття, тим скоріше система може удосконалюватися, збіль­шуючи свою різноманітність.

Мабуть, саме цим значною мірою пояснюються гнучкість, стійкість і стабільність економічної системи, системи господарю­вання та суспільства загалом, у сучасних розвинутих країнах. Адже вони, маючи значну різноманітність внутрішньої структу­ри, основу якої складають різноманітність форм власності, еко­номічна свобода діяльності, принципи демократії, як основи вза­ємодії громадян і влади, не лише першими створили засоби системного використання інформації в усіх сферах економічного та суспільного життя, а й першими зрозуміли, оцінили величезну роль інформації для збереження та розвитку основ самої системи, забезпечення ефективного економічного розвитку, конкурентної боротьби, розв'язання наявних економічних, соціальних, екологіч­них суперечностей і проблем. (Недаремно Нойберт Вінер, батько кібернетики, вбачав наявність прямого зв'язку між нестачею або втратою інформації та процесами, що викликають та збільшують ентропію, тобто викликають тенденцію до розпаду системи.)

Відомо, що кількісне визначення інформації, зокрема у бітах, означає вірогідність частотності символів. Зручне для математиків та операторів інформаційних мереж, оскільки за цих умов будь-яка інформація може бути закодована та передана споживачу у будь-яке місце, таке визначення інформації з позицій аналізу її впливу на со­ціально-економічні процеси у суспільстві, веде до втрати її суті та якості, адже інформація завжди опредмечена, вона «завжди — про щось». Тобто слід розрізняти форму передавання інформації та влас­не інформацію (відомості, повідомлення про щось).

Отже, на першому плані має стояти якість інформації, оскільки саме вона забезпечує обгрунтованість і спрямованість прий­няття рішень у сфері економіки та соціальних відносин. Цю особли­вість інформації відзначав і видатний дослідник проблем інформа­ційного суспільства Мануель Кастельс. У своїй тритомній праці «Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура» (1996— 1998 pp.) він наголошував, що інформація в сучасних умовах символізує абсолютно нові відносини, а інформаціоналізм означає вплив знання на знання як основне джерело продуктивності.

М. Кастельс, до речі, вводить у науковий обіг такий термін, як інформаційний капіталізм, визначаючи особливості його виник­нення, форм функціонування, ефективності та нових суперечно­стей, що народжуються у процесі цього функціонування. Зокрема, початок інформаційної епохи вчений пов'язує із світовою кризою 70-х pp. XX ст., яка кардинально порушила системний стан пово­єнної системи господарювання, основними елементами якої були повна зайнятість, життєві стандарти, що постійно зростали, дер­жавні системи соціального забезпечення тощо.

Криза, прискоривши процеси реструктуризації капіталістич­ного підприємництва (яскравий приклад — реформи Тетчер, Рей-гана), збігалася з виникненням інформаційного способу розвитку на базі швидкого зростання потоків інформації та комунікацій­них технологій. Такий стан капіталістичного господарства ініці­ював нові форми та інструменти боротьби за виживання, насам­перед з боку ТНК та урядів. Зокрема, інформаційні технології, засновані на широкому застосуванні комп'ютерних систем, стали підґрунтям швидкої глобалізації світової економіки, вони забез­печили розвинутим країнам, передусім транснаціональним кор­пораціям, глобальну присутність та колосальну гнучкість у будь-яких національних економічних системах. Водночас ці процеси, на думку М. Кастельса, прискорили та поглибили процеси соціаль­ного поділу країн, регіонів, людей.

Основним інструментом домінування ТНК у глобалізованій еко­номічній системі стали інформаційні мережі як у забезпеченні ви­робничого процесу, так і в маркетинговій діяльності у межах усієї планети. Адже глобальні інформаційні сіті ліквідують такі чинники ускладнення бізнесу, як національні кордони, оскільки для електрон­них потоків інформації, сітьового маркетингу, виробництва та роз­повсюдження товару ці кордони більше не є перепоною на шляхах їх руху. Як стверджують дослідники даної проблеми, інформаційні технології дозволяють корпораціям виконувати операції по всьому земному шару, звертаючи мінімум уваги на введені місцевою вла­дою обмеження, оскільки навіть суверенні держави не можуть від-стежити потоки повідомлень, якими, за допомогою приватних теле­комунікаційних мереж та комп'ютерів, що працюють у реальному масштабі часу, обмінюються між собою корпорації.

Отже, важливим чинником, що забезпечує переваги капіталу, який функціонує у системі інформаційних мереж, є те, що ділова активність тут відбувається у реальному часі без просторових обмежень, чого не можна уявити без розвинених ІКТ (інформа­ційно-комунікативних технологій).

Виникнення сітьового суспільства супроводжується транс­формацією окремих елементів організаційно-економічних та со­ціально-економічних відносин. Зокрема, ТНК трансформуються у горизонтальні корпорації, що пов'язано з необхідністю швидкої реакції на запити глобального ринку та потребою в адаптації до умов, що постійно змінюються. Суворо ієрархаізована корпора­ція поступово перетворюється на павутину різнонаправлених ме­реж — мережевих організаційних одиниць, які самопрограмуються, самоуправляються на основі принципів децентралізації, участі та координації.

Саме така структура, на думку Кастельса, може забезпечити необхідний рівень гнучкості у конкурентній боротьбі та в процесі адаптації до потреб ринку, що постійно змінюються. Механізм становлення таких форм досить простий та відпрацьований: 1) на рівні підприємств у будь-якій країні відбувається подрібнення ви­робничого ланцюжка; 2) деякі ланки стають самостійними підпри­ємствами та переводяться в інші країни; 3) у країнах із сприят­ливими географічними та виробничими умовами локалізуються різ­ні стадії виробництва, науково-дослідницька діяльність, штаб-квартири; 4) з інтегрованої виробничо-сервісної структури вини­кає гнучка та реверсивна мережа децентралізовано об'єднаних між собою центрів компетенцій, які можуть частково бути або не бути взагалі власністю прямого інвестора (віртуальне підприємство).

Отже, інформаційні технології спрощують здійснення корпо­раціями стратегії децентралізації, забезпечуючи водночас опера­тивний і тотальний контроль за діяльністю окремих виробничих підрозділів у будь-якому місці планети.

До речі, мікропроцесорна революція створила також перед­умови для швидкого розвитку малого і середнього бізнесу, орієнто­ваного на інноваційні проекти. Широкий оперативний доступ його до інформації з будь-якого питання, пов'язаного із розробленням, виробництвом та збутом високотехнологічної продукції; можливо­сті встановлення безпосередніх зв'язків із суб'єктами економічної діяльності у будь-яких регіонах планети; здешевлення та спрощення механізмів отримання кредитів, що дозволило значній кількості ма­лих та середніх фірм визначити як пріоритетний саме інноваційний напрям у своїй економічній діяльності; поглиблення спеціалізації внаслідок поширення гнучких форм проникнення на національні ринки транснаціональних корпорацій стали основою знаходження малим і середнім бізнесом своєї ефективної економічної ніші на світових ринках виробництва та реалізації високотехнологічної продук­ції, отже основою поширення поля та потреб функціонування висо­кокваліфікованої робочої сили.

Організовані за принципами мережевих структур ТНК ново­го покоління не мають явно визначеного національного центру, змінюючи усталені уявлення про природу міжнародного поділу праці, коли «щезає не тільки поняття американської (або бри­танської, французької, японської, західнонімецької) корпорації, а й поняття американської (або британської, французької, япон­ської, західнонімецької) продукції». Значні обсяги продукції можуть успішно вироблятися у різних місцях, а потім у найріз­номанітніших сполученнях з'являтися у вигляді кінцевого бла­га, призначеного для задоволення потреб людей у будь-якому місці на Земній кулі. Інтелектуальний і фінансовий капітал мо­же надходити із будь-якого джерела, зростаючи буквально мит­тєво. Недарма одне із найцікавіших визначень ТНК (яке сфор­мулював президент англійської корпорації «Хоккер-Сідлей» А. Холл) розглядає її як компанію, що розміщує свій адмініст­ративний центр в одній країні, виробництво — в іншій, де де­шева робоча сила, а прибутки оголошує у тих країнах, у яких низькі податки,

У рамках подібних глобальних структур продукція виступає як міжнародні складові компоненти. Предметом торгівлі між нація­ми, зазначає автор книги «Праця націй. Готуючись до капіталізму XXI століття» Р. Райх, служать не стільки закінчені продукти, скіль­ки послуги, що пов'язані з виявленням проблем (маркетинг, рек­лама, споживчий консалтинг), їх розв'язанням (наукові дослі­дження, розроблення продукції, її виготовлення) та посередниц­твом (фінансування, пошук, укладання контрактів), а також певні компоненти та послуги традиційного характеру, і все це у своїй сукупності забезпечує створення вартості продукції.

Домінування ТНК у високотехнологічних промислових га­лузях, свідоме та ефективне використання вимог закону порів­няльних витрат, координація діяльності за допомогою гнучкої інформаційної технології та гнучкого виробництва, інтегрова­них у єдину мережу внутрішньофірмового бухгалтерського об­ліку тощо, сприяли, як вже зазначалося, в останні десятиліття XX ст. стрімкому розвитку нового, глобалізованого, інституціонального середовища¹, поглибленню діалектики згуртування і

Інституціональне середовище — правила гри, що визначають контекст, в якому здійснюється економічна діяльність. Базові політичні, соціальні та правові норми утво­рюють основу виробництва, обміну і розподілу.

відокремлення, поєднання і розмежування, сплетення у тугий вузол залежностей національних агентів світового економічно­го процесу.

Взагалі, інформаційне суспільство, сутність якого пов'язана із «здатністю трансформувати наукові знання у кінцевий продукт «високих технологій» (Д. Белл), продукує кілька напрямів у роз­витку системи потреб: з одного боку це потреби народного гос­подарства у знаннях, інтелектуальних технологіях, отже у ново­му, інтелектуальному типі працівника, який може забезпечити створення та впровадження таких технологій, забезпечуючи реаль­но високий рівень конкурентоспроможності країни, галузі, окре­мого бізнесу. З другого боку — це якісно нова система, отже структура потреб самого працівника, оскільки перетворення ви­сокого професіоналізму окремих, або не багатьох спеціалістів у масове явище в умовах ринкової економіки та НТР веде до якіс­них змін соціального характеру, збагачення системи цілей діяль­ності багатьох найманих працівників.