Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Трансформаційна_лекції.doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
580.61 Кб
Скачать

Тема 3. Концептуальні проблеми трансформації сучасного капіталізму. Індустріальне і постіндустріальне суспільство

1.Основні напрями дослідження процесів транс­формації економічної системи капіталізму в умовах становлення постіндустріального суспільства.

  1. Індустріальне суспільство як «суспільство нагро­мадження техніки та капіталів».

  2. Постіндустріальне суспільство, його ознаки та особливості.

1.Основні напрями дослідження процесів транс­формації економічної системи капіталізму в умовах становлення постіндустріального суспільства.

Основні концепції теорії перехідної економіки виника­ють у час тотального розпаду соціалістичної системи господарю­вання, політичної системи, що домінувала над економікою та ви­значала поле, правила і форми її поведінки. Водночас, слід визнати той факт (і про це вже йшлося вище), що трансформація економіч­них, соціальних систем, суспільств у цілому, є їх внутрішнім ста­ном, незалежно від того, чи відбувається вона під тиском протиріч штучно створеної системи господарювання (у даному разі й не тіль­ки соціалістичної), або виникає внаслідок еволюції економічних си­стем, які утворилися «природним» шляхом унаслідок розвитку продуктивних сил, соціально-економічних відносин, системи протиріч і потреб, пов'язаних із цим розвитком. Причини, чинники й закономірності трансформації капіталі­стичної економічної системи досліджуються сьогодні за двома основними напрямами:

аналіз внутрішніх суперечностей розвитку системи та ви­значення механізмів, форм, за допомогою яких ці суперечності можуть бути подолані на стадії розвитку, забезпечуючи таким чином подальшу поступальну ходу національної економіки та су­спільства;

пошук конструктивних відповідей на питання про подаль­шу долю капіталізму, про те, які мотиваційні важелі, суспільні форми розвитку будуть найбільш ефективними у посткапіталі-стичному майбутньому.

Наявність таких двох напрямів дозволяє говорити про існу­вання внутрішньосистемних і міжсистемних трансформацій, до­слідження суті яких дозволяє більш детально та усебічно розкри­ти внутрішні та зовнішні чинники, механізми та інститути трансформаційних процесів на рівні національної та світової еко­номічних систем.

Відповідно до використання певних методологічних підходів у дослідженні закономірностей та проблем трансформації капіта­лізму у сучасних наукових джерелах розрізняють:

концепції, засновані на методі технологічного детермінізму;

концепції соціалізації капіталу;

концепції глобалізації та екологізації;

концепції соціал-демократичного та неомарксистського спрямування.

Зокрема, до концепцій, підґрунтом яких є метод технологіч­ного детермінізму та аналіз структурних зрушень в економіці, виникнення новітніх технологій відносять:

концепцію індустріального суспільства (О. Конт, Дж. Ст. Мілль, Ф. Ліст, Т. Веблен, Р. Хейлбронер, Р. Арон, Ж. Фураст'є та інші);

концепції постіндустріального суспільства (К. Кларк, Д. Белл, Г. Кан, 3. Бжезінський та інші), нового індустріального суспільства (Дж. Гелбрейт);

концепцію третинного сектору — суспільство послуг (К. Кларк, Ж. Бураст'є);

теорії інформаційного (комп'ютерного, електронного тощо) суспільства (Ж.-Ж. Серван-Шрайбер, Й. Масуд, Дж. Несбіт, О. Тоффлер та ін.).

Дослідники цього напряму в усій сукупності особливостей і проблем розвитку капіталізму приділяють першочергову увагу таким, як:

а) зміна місця людини у виробництві, мотивації її діяльності, характеру роботи:

концепції «закінчення роботи» (надомна зайнятість), «елек­тронного коледжу» (Т. Сакайя, О. Тоффлер);

домінування мотиву самоактуалізації (А. Маслоу) та пост-матеріалістичних мотивів у діяльності (Р. Інглегард);

б) нова якість інститутів та характеру їх взаємовідносин:

концепція «сітьового суспільства» (М. Кастельс);

теорії корпорації, «що розвиває» (Ч. Хенді) та корпорації «адаптивної» (О. Тоффлер);

«суспільство довіри» (Ф. Фукуяма);

концепція освітньої дискримінації (Дж. Гелбрейт);

в) зміни у чинниках і принципах формування вартості:

домінування у вартості товару трудового ресурсу (Л. Туроу);

перенесення ресурсів та енергії з виробництва матеріальних цінностей на створення цінностей духовних (К. Лоренц);

зростання значення доступу до інформації та знань (Р. Райх);

більш висока оцінка споживачами корисності, створеної знаннями (Т. Сакайя);

знання та інформація стають основними та нічим не обме­женими ресурсами виробництва (Т. Стюарт, П. Пільцер);

інтелектуальний капітал має неявну та залежну від інвесто­рів вартість (Л. Едвинссон, М. Мелоун).

Концепції соціалізації капіталу:

теорія колективного капіталізму (К. Кларк, Г. Мінз), теорія народного капіталізму, складовими якої є концепції дифузії влас­ності, революції правлячих і революції доходів (А. Берлі, П. Дракер, Л. Келсо);

теорія соціального ринкового господарства (А. Мюллер-Армак, Ж. Ламперт, Л. Ерхард, Е. Прайзер, Г. Мейнголд та ін.);

концепції держави загального добробуту, суспільства спо­живання, суспільства «якості життя» (К. Болдуен, М. Лернеп, Е. Хансен, С. Стурмі, У. Ростоу);

концепції «регульованого капіталізму» (Дж. М. Кейнс, Р. Харрод, Е. Домар, Дж. Робінсон та інші) та «планового капіта­лізму» (Ф. Перру, Е. Ліпсон, А. Гручі, П. Массе);

концепція змішаної економічної системи, теорія конверген­ції, «економіка автономних організацій» (Я. Тінберген, А. Лалеф, Е. Беттхер, Дж. Гелбрейт, Р. Солоу);

теорія фірми на принципах самоуправління, концепції на­дання працівникам власності та участі у прибутках, «економіка участі», пошук нових форм організації та стимулювання діяльно­сті найманих працівників (Я. Ванек, Р. А. Даль, Дж. Блазі, Д. Л. Круз, Дж. Гейтс, Дж. Лог, Д. Мід, Д. Суінні, В. Б. Супян, У. Хаттон та ін.).

Концепції глобалізації та екологізації:

теорії Римського клубу, концепції гуманізації та екологізації суспільного розвитку — концепції «органічного зростання» (М. Месарович, Е. Пестель), «нульових темпів зростання» (Д. Медоуз, Й. Рандерс), економії ресурсів (Е. фон Вайцзеккер, Е. Б. Ловінс, Л. X. Ловінс), економічної стагнації (Дж. Форрестер);

концепції ноосфери, техносфери, «універсалізму» (Е. Янч), альтернативістики (Г. Гендерсон, Е. Шумахер, М. Фергюсон, Л. Броун, Ж. Робен, М. Сатін), «екологічний план Маршалла» для країн третього світу (А. Гор), концепції відносної нестачі ресур­сів (X. Лінненман, И. Судзукі, Я. Тінберген, Ж. Лезурн, Д. Габор, А. Печчеї);

теорії глобалізації: «відкрите суспільство» (Дж. Сорос), тео­рія культур цивілізацій (С. Хантінгтон), «революція всесвітньої солідарності (Е. Ласло).

Концепції соціал-демократичного та неомарксистського на­пряму:

дослідження культури та творчості, змісту творчої праці, розвитку особистості як процесу творчості (А. Шафф, В. Біблер);

концепції монополістичного та державно-монополістичного капіталізму;

футурологічні дослідження: концепція надсуспільства (А. А. Зинов'єв), теорія постекономічного суспільства (В. І. Іно-земцев), теорія соціальних альтернатив (С. Валентей).

Як бачимо, існує значна кількість концепцій щодо визначення природи, перспектив, меж і результатів трансформаційних процесів капіталістичної економіки та суспільства, однак за будь-яких умов трансформацію економічної системи капіталізму слід розглядати:

по-перше, як внутрішньосистемний процес;

по-друге, як процес природно-еволюційних змін у системі та самої системи, що викликані історичною та об'єктивною логікою розвитку капіталістичного способу виробництва у єдності таких його складових, як продуктивні сили, технологічний спосіб вироб­ництва, соціально-економічні відносини;

по-третє, цей процес протягом усього життєвого циклу капіта­лізму залишається саме внутрішньосистемним, наслідком подо­лання притаманних капіталізму, на кожному із його історичних етапів розвитку, суперечностей;

по-четверте — у процесі трансформації поступово, але по­стійно формуються нові інституціональні форми економічного та соціального життя, які, з одного боку, збагачують наявну метаси-стему, з другого — свідчать про те, що ця система ще не пройшла пік свого розвитку, отже відцентрові сили, які існують у ній, як і в будь-якій іншій системі, не набирають такої ваги, яка б спону­кала до переходу до стадії проходження, а тим паче, розпаду. Це, у свою чергу, є свідченням, як потужності внутрішніх мотива­ційних важелів, що забезпечують сталість та можливості подаль­шого розвитку економічної, а отже, й соціальної системи капіта­лізму, так і реальних можливостей динамічного функціонування окремих стадій життєвого циклу економічних систем історично тривалий час, що відповідає потребам і сподіванням нашої дер­жави.

Усі названі вище специфічні ознаки трансформації прита­манні капіталістичній економічній системі, що свідчить про значну тривалість і стабільність стадії розвитку даної системи, а також про те, що внутрішньосистемні процеси трансформації капіталізму не порушили основних внутрішніх важелів його існування.

Якщо стати на позицію інституціонально-технологічного під­ходу у характеристиці ознак, за якими можна розрізняти різні іс­торичні епохи та цикли у житті суспільства, тобто виокремлюва­ти такі його форми, як доіндустріальну, індустріальну та постіндустріальну, слід буде визнати, що більшість з них прохо­дять свої життєві цикли у межах однієї капіталістичної економіч­ної системи, базові елементи якої фактично (мотивація, відноси­ни власності, механізми регулювання) залишалися незмінними у своїй основі, раз по раз збагачуючись, оновлюючись, стаючи привабливішими для дедалі ширших верств населення та різних його соціальних груп.

Видатний економіст XX ст. Й. А. Шумпетер, аналізуючи внут­рішні механізми саморозвитку капіталізму в одній з останніх своїх праць «Капіталізм, соціалізм і демократія», зокрема, під­креслював, що капіталістичне суспільство у процесі свого фор­мування та розвитку звертається до мотивів, неперевершених за простотою та силою, а сам суспільний устрій відзначається не­звичайною ефективністю оскільки:

фундамент, базові конструкції, сигнальні вогні цього суспіль­ства зроблені, за виразом ученого, з економічного матеріалу;

- сама будівля буржуазного суспільства виходить фасадом на економічний бік життя;

  • у такому суспільстві, на думку автора, заохочення та пока­рання вимірюються у грошах. Піднесення та спуск суспільними сходинками тотожні з набуттям або втратою грошей;

  • воно (капіталістичне суспільство) з безжалісною швидкістю виконує свої обіцянки багатства або загрози зубожіння.

Всюди, де буржуазний спосіб життя достатньо зміцнюється та глушить позивні інших суспільних порядків, ці мотиви доволі си­льні для того, щоби залучити абсолютну більшість людей вищих інтелектуальних здібностей та ототожнити успіх у житті з успі­хом у справах.

До того ж, зазначає вчений, капіталістична система чудово розв'язує проблему соціального відбору (на жаль, лише для класу власників). Адже здебільшого людина, яка попадає в клас бізнес­менів і потім піднімається нагору в межах цього класу, є здібним бізнесменом і піднімається настільки високо, наскільки це дозво­ляють її здібності.

Причина проста, вважає Шумпетер, — у цій системі підніма­тися вгору та добре знати свою справу — це практично одне й те саме. Цей факт набагато важливіший для оцінки капіталістичного суспільства та капіталістичної цивілізації, аніж будь-які висновки з чистої теорії капіталістичного механізму.

Водночас науковець робить парадоксальний, на перший по­гляд, висновок з досліджуваних проблем, зокрема він зазначає, що капіталізм породжує атмосферу майже суцільної ворожості стосовно власного соціального ладу, відсуває на задній план усі ці інститути, а особливо інститут приватної власності та інститут вільного контракту, які відображали потреби та методи істинно «приватної» економічної діяльності, неминуче та в силу самої ло­гіки своєї цивілізації породжує, навчає та фінансує соціальні гру­пи, прямо зацікавлені в розпалюванні соціальних безпорядків. Отже, — доходить висновку Й. А. Шумпетер — у глибоких над­рах капіталізму повільно визріває тенденція руху до іншої цивілі­зації.

Однак, як справжній учений, Й. Шумпетер не робить катего­ричних, однозначних висновків. Цілком може виявитися, — вва­жає він, — що 30-ті роки XX ст. (роки Великої депресії у США) виявляться останнім зітханням капіталізму. Але може статися й інакше. В усякому разі, «немає ніяких суто економічних причин, за якими капіталізм не зміг би взяти новий успішний старт».

Подібні висновки було зроблено у період граничного етапу розвитку капіталізму індустріальної епохи, коли почалися пору­шення системної рівноваги і постало питання про можливості переходу економічної та соціальної системи капіталізму у наступ­ну, спадну фазу життєвого циклу. За умов, коли б така система була надто жорсткою, стабільною, тобто не мала б достатньої гнучкості щодо забезпечення подальшого саморозвитку, нової упорядкованості зв'язків, саморозпад її був би неминучий.

Однак особливостями капіталістичної економічної системи, як засвідчує аналіз сутності та закономірностей внутрішньосистем-ної трансформації і зовнішніх чинників розвитку даної системи з позицій сучасних методологічних підходів (зокрема, таких як си­стемно-структурний, синергетичний, соціокультурний, або циві-лізаційний), є її гнучкість, пластичність, здатність реагувати на зміни історичного та життєвого циклу потреб суспільства і лю­дини. Саме ці властивості дозволили суспільству вчасно зреагу­вати на швидке зростання некомпенсованих обурень зовнішнього середовища, особливо у середовищі соціальному.

Тому висновки Й. Шумпетера, справедливі для етапу індуст­ріального розвитку капіталістичної економічної системи, набу­вають нового звучання і трактування в умовах трансформаційних процесів, пов'язаних із переходом до нової якості господарської системи, до постіндустріального суспільства.

Що ж являють собою індустріальне господарство та індустрі­альне суспільство, які функції та межі вони мають у рамках капі­талістичної економічної системи? Які чинники викликають по­требу у нових формах функціонування суспільства?