35.Держава Чосан

(так офіційно іменувалася корейська держава за часів династії Лі) являла собою цілком суверенну політичну одиницю регіону, що контролювала весь Корейський півострів та значну частину навколишніх островів Жовтого і Японського морів. Офіційно була заснована Чи Сонге (далі відомий як король Тхэджо), воєводою, відомим своєю боротьбою проти японських піратів, які здійснювали набіги на півострів. Пізніше генерал Лі підняв повстання проти останнього короля династії Корі. Назва Чосон походить від Стародавнього Чосона, корейської держави, заснованого за легендою в 2333 році до н. е. Тривало 518 років правління династії закінчилося після анексії Кореї Японією в 1910 році

Населення Кореї на початку XVIII ст. становило близько 3 млн. чол. Столицею держави Чосон був Сеул (близько 100 тис. мешканців). Великими містами вважалися також Кесон, Тегу, Пхеньян, Ийджу, Вонджу, Кванджу, Тонне (нинішній Пусан), однак абсолютна більшість населення мешкала в сільській місцевості.

 

Попри всі перепони розвивалися зовнішні зв'язки Кореї. Серед контрабандних товарів переважали корейські срібло, золото і женьшень. У самій Кореї розвивалися товарно-грошові відносини. Щоправда, активізація міжнародних контактів мала іноді зовсім небажані для влади наслідки.

 

За своїм внутрішнім устроєм держава Чосон являла собою класичну східну деспотію конфуціанського типу. Очолював її всевладний монарх (ван), який вважався стратегічним власником усіх земельних ресурсів країни, а також самого життя своїх підданих незалежно від характеру занять, матеріального стану і походження. В дусі конфуціанської етики ван проголошувався «батьком» свого народу, його особа вважалася священною, і навіть справжнє королівське ім'я (так само як і в Китаї) заборонялося вимовляти вголос Під час династії Чосон була встановлена адміністративна система, що базувалася на залучення в політику янбанов, які працювали радниками при королівському дворі і поставлених на вищі посади в армії. Повільно почав здавати свої позиції буддизм в догоду конфуціанству. Чосонская династія пройшла через два періоду розквіту культури, під час яких були створені корейська чайна церемонія, корейські сади і написані великі енциклопедії. Королівська династія також побудувала кілька фортець, портів і палаців. При королі Мунджоне був розроблений перший у світі плювиометр

36.Японія на світанку середньовіччя

Природно-кліматичні умови. Географічно Японія являє собою великий острівний архіпелаг у західній частині Тихого океану, поблизу від материкового узбережжя Східної Азії. Його серцевину становлять чотири найбільші острови (Хоккайдо, Хонсю, Сікоку, Кюсю), але північний Хоккайдо не входив в епоху середньовіччя до складу японської держави, залишаючись під контролем айнів, а невеликий, надзвичайно гористий та лісистий Сікоку (на південь від Хонсю) залишався протягом середніх віків глибокою політичною та культурно-господарською периферією японської цивілізації. Більша частина території середньовічної Японії являла собою лісисті гори, надзвичайно багаті на флору та фауну, хоча й дещо біднішу від материкової (внаслідок острівної ізоляції), але досить своєрідну, представлену переважно дрібнішими, ендемічними формами (японські ведмідь, вовк, олень, гірська антилопа, кабан, лисиця, макака тощо). Птахи переважали морські або перелітні, а стрімкі гірські ріки та блакитні озера кишіли рибою. Багатою була фауна навколишніх морів (Охотське, Японське, Східно-Китайське, Внутрішнє Японське), рибу, водорості, молюсків, ракоподібних та ссавців, яких активно споживали середньовічні японці. Непрості природні умови (обмеженість ресурсів, періодичні землетруси, тайфуни) виховали в японцях незвичайну працелюбність, організованість, винахідливість, терплячість та воістину “філософське” ставлення до швидкоплинного людського буття, а острівне розташування Японії породило ряд специфічних особливостей її розвитку. Географічна віддаленість країни не призвела до її культурної ізоляції. Події на континенті з найдавніших часів впливали на її історичний розвиток, на формування японського етносу, господарства, писемності, релігії тощо. Середньовічні японці запозичували у сусідів багато й з радістю, але володіли унікальною здібністю все це капітально переробляти та перетворювати на своє, що дало можливість “Країні Вранішнього Сонця” зберегти цивілізаційну самобутність. Вирізняли японців також клановий корпоратизм, шана до влади, обережне ставлення до будь-яких нововведень, фанатичне обожнювання сакральної імператорської династії (яка ніколи не переривалася), повага, на відміну від прочиновницького Китаю, до військової служби та дисциплінована войовничість, доведена до стану масової готовності на самопожертву заради вождя. До цього треба додати потяг до законності та порядку, національну чванливість, віру в унікальність, обраність та божественність своєї країни, схиляння перед начальством, культ сили та стійкості й виняткову особисту охайність японців, які так часто милися, що це дивувало всіх іноземців, які приїздили на острови. Японія на світанку середньовіччя. На рубежі н.е. Японія була сукупністю протодержавних утворень, які в науковій літературі дістали назву “чіфдом” або “вождівство”. Протодержави являли собою групу общин, адміністративно підпорядкованих центральному селищу, де перебувала резиденція вождя, завданням якого було забезпечити захист “чіфдома” від нападу сусідів, створити якомога ефективнішу систему управління та оптимально організувати виробництво для отримання максимально високого сукупного додаткового продукту. З'явилася первинна стратифікація суспільства на вождів та їхніх наближених, жерців, адміністраторів, дружинників і простий люд. Але межі між ними залишалися ще досить аморфними та умовними, тому засобом політичної стабілізації “чіфдома” стало обожнювання, сакралізація влади вождя. Народні збори поступово втрачали свою роль, а їхні функції переходили до освячених фігур вождів, опорою яких ставали їхній ранг першосвященика племінного культу та особиста дружина. Технологічною базою “чіфдомів” залишалися мотика, рало та копалка епохи ранніх металів (з міді, бронзи, каменю чи дерева). Первинним осередком соціальної організації традиційного японського суспільства залишалася в середні віки патріархальна сімейно-кланова система, де жінка посідала найнижчу сходинку. Шлюб під тиском конфуціанських канонів був, на відміну від стародавніх часів, міцним, а сім'я - переважно моногамною, одначе соціально-політична верхівка дозволяла собі тримати гареми, в залежності від суспільного статусу чоловіка. Базою традиційного японського господарства залишалося орне поливне рисівництво. Вирощували японці також овочі й фрукти, а в середні віки почали культивувати чай, апельсини й, на рубежі нового часу, - тютюн. Майже все землеробство мало зрошувально-іригаційний характер.   Основа традиційної японської системи харчування - зварений без солі рис, до якого подавали різноманітні приправи з овочів та фруктів. Середньовічні японці майже не знали м'яса, зате дуже активно споживали рибу, ракоподібних, молюсків і морські водорості, причому переважно сирими. Пили воду, пиво, соки та рисову горілку саке. Одяг (кімоно) мав чітко виражений становий характер. Простолюд носив вузькі штани, широку куртку вільного крою, сандалії-дзорі на плоскій підошві та солом'яний бриль, підв'язаний стрічкою (і жінки, й чоловіки). Взуття представників військового стану (самураїв) було таким самим, але одяг складався з халата й камісімо - штанів-спідниці з крилаткою, що одягалася поверх халата. Голову прикрашала екзотична зачіска (череп спереду голили, а з волосся ззаду робили “кінський хвіст”). Аристократи, демонструючи багатство, надягали по кілька кімоно (куртка і штани-спідниця), носили таку саму зачіску й гета - дерев'яні сандалії-колодки на високих підставках. Кімоно для знатних дам відрізнялось яскравішим кольором, курткою з обов'язковим заходом, довгими рукавами та широким поясом з великим бантом на спині. 37.Японія в епоху Ямато. Поява буддизму Народження держави (III-сер.VII) ядро японського народу склалося на базі племінної федерації Ямато (так називалася Японія в давнину) у III-V ст. Представників цієї федерації належали до Курганної культури раннього залізного віку. На стадії оформлення держави суспільство складалося з кровно-родинних кланів (удзі), існували незалежно на своїй землі. Типовий клан був представлений його головою, жерцем, нижчої адміністрацією і рядовими вільними особами. До нього примикали, не входячи в нього, групи напіввільних (беминов) і рабів (яцуко). Першим по значенню в ієрархії стояв царський клан (тенно). Його виділення в III ст. стало поворотним моментом в політичній історії країни. Клан тенно правил за допомогою радників, владик округів (агата-нусі) і керуючих облас-тями (кунино мияцуко), тих вождів місцевих кланів, але вже уповноважених царем. Призначен-ня на посаду правителя залежало від волі найбільш могутнього клану в царському оточенні, що постачав також царської прізвища дружин і наложниць зі своїх членів. З 563 по 645 рр. таку роль грав клан Сога. Цей період історії отримав назву періоду Асука по найменуванню резеденції царів у провінції Ямато. Внутрішня політика царів Ямато була спрямована на об'єднання країни і на оформлення ідеологічної основи єдиновладдя. Важливу роль у цьому відіграли створені в 604 р. принц Сетоку-тайси «Законоположення з 17 статей». У них був сформульований головний політичний принцип вищого суверенітету правителя і суворого підпорядкування молодших старшим. Внешнепо-литическими пріоритетами були зносини з країнами Корейського півострова, що доходили іноді до збройних сутичок, і з Китаєм, мали форму посольських місій і мета за-имствования будь-яких відповідних нововведень. Соціально-економічний лад III-VII ст. вступає в стадію розкладання патріархальних відносин. Общинні орні землі, що перебували в розпорядженні сільських дворів, начина-ють поступово підпадати під контроль сильних кланів, протиборчих один з одним за вихідні ресурси; землю і людей. Таким чином, відмітна особливість Японії полягала в тієї значної ролі родоплемінної феодализирующейся знаті і більш виразною, ніж де-небудь ще на Далекому Сході, тенденції до приватизації земельних володінь при відносній слабкості влади центру. У 552 р. в Японію прийшов буддизм, який вплинув на уніфікацію релігійних і мо-рально-естетичних ідей. Поширення буддизму в національних масштабах сталося в період правління Суйко і регента Сетоку, заснував ряд монастирів і вважався покровителем релігії. Проникнення китайських шкіл Дзедзицу, Куся, Санрон, Кегон і Хоссо стало періодом серйозного вивчення доктрин в VII столітті. Зусиллями імператора тієї епохи Цьому буддизм отримав друге народження і був проголошений державною релігією в період Нара. Кокубундзи або монастирі з'явилися в кожній японській провінції і утворили секти Сингон і Тендай в період Хейан. Період Камакура доповнив розвиток дзэнбуддизмом і новими сектами Нітірен і Дзедоке. Сьогунат Токугава активно використовував релігію для викорінення перших християнських релігій. У цей період відзначається трансформація релігії та чітке формулювання етики зусиллями проповідника Сесан Судзукі. Реставрація Мейдзі затвердила синто в якості державної релігії і проголосила хайбуцу кисяку або знищення буддизму. Цей період характеризувався руйнуванням культових приналежностей, храмів і скульптур і формированем у релігії властивості пристосовуватися до мінливих тенденцій історичного розвитку країни. До характерних особливостей національного буддизму відносять акцентування уваги на гуманних встановленнях, символічної орієнтації, відкритість з практикою синто і шаманізму, прийняттям феноменалистского світу і появою світського керівництва. Буцугу або ритуальні речі відображають стародавнє індійське походження у вигляді чернечих ряс кэса, хати для збору подаянь, суйбе або бе у вигляді пилигримских глечиків і фусацуегу у вигляді спеціального комплекту для очищень. Прості церемонії використовували основні елементи у вигляді возжигания свічок, куріння пахощів і аранжування квітів. Початок церемонії о экзотерическом буддизмі сповіщають удари бонсе або бронзового або чавунного дзвону, эсотерический буддизм використовує ритуальні речі экзотерического. До ритуальних приладдя амідаїзма відносять нэндзю або чотки і мокуге і гонги. Вплив буддизму на культурні та релігійні традиції японського народу протягом історії розвитку сформувало ставлення до буддизму, як до основної релігійної формі культу сучасної Японії поряд з синто.