Резюме:

• Спілкування — необхідна передумова та важлива форма людського буття; умова життєдіяльності людей, умова формування як суспільства, так і особистості.

Спілкування — це багатогранний процес, що має складну психологічну структуру.

Повноцінне й ефективне спілкування припускає наявність комунікативних зусиль і комунікативних умінь.

• У структурі спілкування виділяють три взаємозалежні сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну.

• Спілкування і комунікація не є аналогічними поняттями.

Спілкування — це процес взаємодії і взаємин суб’єктів (особистостей, соціальних груп), у якому відбувається взаємообмін діяльністю, інформацією, емоціями, навичками, уміннями, а також вольовий контакт.

Комунікація — це не спілкування у всьому його комплексі й багатогранності, а лише акт спілкування — зв’язок між двома і більше індивідами, повідомлення інформації однією особою іншій.

• Предметна галузь теорії міжособистісного спілкування задається як кількісними, так і якісними параметрами. Взаємодія між людьми може бути охарактеризована як міжособистісна, якщо вона відповідає наступним критеріям: це взаємодія між невеликою кількістю людей; це безпосередня взаємодія: її учасники перебувають у просторовій близькості, мають можливість бачити, чути, торкатись один одного, легко здійснювати зворотний зв’я­зок; це так зване особистісно орієнтоване спілкування, тобто передбачається, що кожний з його учасників визнає незамінність, унікальність свого партнера, бере до уваги особливості його емоційного стану, самооцінки, особистісних характеристик.

• До предметної галузі міжособистісного спілкування можна віднести: а) психічні процеси і стани, що забезпечують трансакцію; б) комунікативні практики, що опосередковують взаємодії між людьми; в) норми і правила, що роблять можливою спільну діяльність, часто неусвідомлені, вироблені у рамках певної соціо­культурної групи. Реальний процес спілкування являє собою функціональну єдність усіх перелічених елементів.

• Теорія міжособистісного спілкування є сферою міждисциплінарного знання. Психологічні, інформаційно-комунікативні і соціально-нормативні процеси, що складають предметну галузь теорії міжособистісного спілкування, вивчаються різними дисциплінами гуманітарного знання: психологією особистості і соціальною психологією, лінгвістикою, соціологією.

• Усі відомі теоретичні напрями, у рамках яких проводяться соціально-психологічні дослідження — біхевіоризм, когнітивізм, психоаналіз, рольова теорія, гуманістична психологія — зробили свій внесок у розробку проблем міжособистісного спілкування.

• Комунікація у спілкуванні має ряд характерних рис:

• інформація не тільки передається, але й формується, уточнюється і розвивається;

• кожен із тих, хто спілкується, займає активну позицію у взаємодії;

• для передачі інформації використовуються певні засоби спілкування, тобто способи кодування, передачі, переробки і роз­шифровки змісту спілкування;

• для спілкування використовується система вербальних і невербальних засобів передачі інформації;

• в умовах людської комунікації можуть виникати специфічні комунікативні бар’єри, що носять соціальний чи психологічний характер.

• Реальна чи уявна погроза «Я»-концепції людини може зумовлювати виникнення бар’єрів психологічного захисту. Загальна риса цих захисних механізмів — їхня неусвідомленість. Найбільш вивченими з них є заперечення, придушення, раціоналі­зація, витиснення, проекція, ідентифікація, відчуження, заміщення, сублімація, катарсис.