Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
підручник / R_1_1.doc
Скачиваний:
56
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
258.05 Кб
Скачать

Порушення, труднощі і бар’єри спілкування

Спілкування сучасної людини базується не тільки на уміннях, що відносяться до рольового репертуару та комунікатив­ної компетентності особистості, але і на уміннях налагоджувати контакти, у тому числі й поза рамками ділових інтересів.

У чому ж причина виникнення бар’єрів на шляху до розуміння людини людиною? Відомо, що люди по-різному сприймають, осмислюють й оцінюють взаємини, в залежності від особливостей свого внутрішнього світу та положення у соціальному оточенні. Бар’єри виникають у разі зіткнення стилів спілкування, у яких простір відкритий для власних індивідуальних проявів і закритий для розуміння індивідуальності іншої людини, а також коли зіштовхуються люди, що належать до різних соціальних груп, культур.

З численних термінів, що позначають труднощі у спілкуванні і розповсюдженні у повсякденному та науковому мовленні, можна виділити наступні: комунікативні та психологічні бар’єри, порушення, дефекти, збої, розлади, перешкоди і власне труднощі. В. М. Куніцина (див.: Межличностное общение) виділяє три основних поняття — порушення, труднощі і бар’єри. Розмежування цих понять є в якійсь мірі штучним і служить для внесення термінологічної ясності, поділу мовлення на практичне та наукове.

Порушення, труднощі і бар’єри поєднує те, що усі вони виникають ненавмисно, протікають зовні безконфліктно і супроводжуються внутрішнім напруженням, незадоволеністю у спілкуванні, негативними емоціями. Розрізняються вони за важкістю протікання та психологічними наслідками, за ступенем незадоволеності спілкуванням і участю в ньому обох партнерів, за можливостями й способами їхнього усунення.

За ступенем виразності цих критеріїв проблеми спілкування можна розташувати у наступному порядку: порушення (як найбільш глибоко пережиті), труднощі, бар’єри.

У труднощах спілкування варто виділити суто психологічний та комунікативний аспекти. Психологічний аспект різноманітних труднощів і перешкод у спілкуванні пов’язаний з особистісним фактором, мотиваційно-змістовною стороною спілкування і містить, з одного боку, відчуженість і аутичність, а з іншого боку, надмірність, беззмістовність спілкування.

Можна говорити про невміння встановити контакт і про нездатність його встановити. Якщо перше пов’язане з комунікатив­ною компетентністю, навичками й уміннями, яким можна навчитися, то друге випливає з особливостей особистості й важче піддається корекції (як і решта труднощів, зумовлених особистісними особливостями).

Комунікативність людини можна розуміти як знання процесуальної сторони контакту (свідоме використання експресії, голосу, вміння «тримати» паузу).

Комунікабельність варто розуміти як знання соціальної сторони контакту (дотримання у спілкуванні соціальних норм, опанування складних комунікативних умінь, наприклад, уміння висловити співчуття, «прибудуватися» до співрозмовника).

Порушення міжособистісного спілкування — двостороннє ускладнення спілкування і відносин, психологічна сторона якого зумовлена такими особистісними властивостями тих, що спілкуються, як егоїзм, підозрілість, авторитарність, нещирість та ін. Руйнування відносин з ким-небудь унаслідок підозрілості, маніпулятивності, заздрості, ревнощів і т. ін. веде до затяжних порушень в зоні міжособистісних контактів, при цьому у певній мірі «страждають» і контакти з іншими людьми, збільшуються незруч­ність, неадекватність, дратівливість — провісники невротичних змін особистості.

Порушення міжособистісного неформального спілкування являють собою найбільш важкі за своїми психологічними наслідками міжособистісні ускладнення у сфері спілкування. Їх важко подолати, вони вимагають втручання психотерапевта чи психолога, коректуються через усвідомлення і зміну системи відносин. Найчастіше вони є наслідком міжособистісних відносин, що руйнуються у даній парі, і не поширюються на інші контакти.

З приводу комунікативних бар’єрів найбільш повне дослідження останніх років належить В. Є. Залюбовській (Залюбовська, 1984). Авторкою запропоноване наступне визначення: комунікативний бар’єр — це абсолютна чи відносна перешкода ефективному спілкуванню, суб’єктивно пережита чи реально наявна у ситуаціях спілкування, причинами якої є мотиваційно-операційні, індивідуально-психологічні, соціально-психологічні особливості тих, що спілкуються.

В. Є. Залюбовська виділяє також феномен «індукованого бар’єра», тобто вторинних, неусвідомлених проблем у спілкуванні, що виникають під час взаємодії з людьми напруженими, скутими. Комунікативні бар’єри з’являються під упливом зовнішніх факторів з боку об’єкта чи ситуації взаємодії. Спілкування може йти «різними мовами» через різницю культурно зумовлених норм спілкування у взаємодії представників різних культур, націй (особливо коли існують стійкі упередження, настановлення, стереотипи) або внаслідок великої різниці у віці, коли кожен співрозмовник є носієм культури, цінностей, ідеалів, норм свого покоління. Можуть впливати і такі фактори, як відсутність зворотного зв’язку в контакті, помилки в розумінні змісту, неприйняття до уваги підтексту і т. ін.

Б. Д. Паригін (Паригін, 1978) пропонує розрізняти два види соціально-психологічних бар’єрів: 1) внутрішні бар’єри особистості, пов’язані з такими утвореннями, як норми, настанови, цінності, а та­кож з такими особистісними особливостями, як ригідність, конфор­мність, слабовілля і т. ін.; 2) бар’єри, причина яких — поза особистістю: нерозуміння з боку іншої людини, дефіцит інформації і т. ін.

Можна говорити про власне комунікативні бар’єри, що перешкоджають взаємодії й успішному спілкуванню (на стадії здійснення контакту це насамперед недостатнє володіння соціальними техніками ведення бесіди, навичками й уміннями взаємодії), і про психологічні бар’єри, що у першу чергу перешкоджають взаєморозумінню, а потім вже ускладнюють взаємодію. До останніх варто віднести упередження, забобони, соціальні стереотипи.

Під психологічними бар’єрами міжособистісного спілкування є підстави мати на увазі всі ті, як усвідомлювані, так і неусвідомлювані труднощі і перешкоди (загальнопсихологічного і соціально-психологічного характеру), що виникають між індивідами, які вступають один з одним у психологічний контакт.

При цьому важливо звернути увагу на дві обставини. По-перше, перешкоди і труднощі на шляху міжособистісного контакту можуть усвідомлюватися і не усвідомлюватися самими учасниками комунікативного акту. При цьому ступінь і характер усвідомлення таких перешкод можуть бути дуже різні. Зокрема, з погляду характеру усвідомлення психологічних перешкод принципово можливими є три варіанти:

  • коли обидва учасники спілкування не усвідомлюють їх;

  • коли лише один з учасників комунікації усвідомлює ці труднощі;

  • коли обидва учасники комунікативного акту відчувають наявність психологічних бар’єрів на шляху їхньої взаємодії.

По-друге, істотно відзначити й ту обставину, що перешкоди і труднощі у процесі міжособистісного спілкування можуть бути за своїм характером як загальнопсихологічними, так і соціально-психологічними. Так, вроджений недолік мовлення чи слуху в одного з партнерів (ще гірше, якщо в обох відразу) може виступати не тільки фізичною перешкодою, але і психологічним бар’є­ром у процесі спілкування в тій мірі, у якій обидва ці недоліки здатні як спотворювати передану інформацію, так і викликати мимовільну негативну емоційну реакцію співрозмовника.

Проблема природи психологічного бар’єра була поставлена і специфічно вирішена з позиції філософської концепції екзистенціалізму. Це, однак, не дало конструктивного рішення даної проблеми, тому що був абсолютизований факт провідної комунікабельності людини, зумовлений певними реальними протиріччями міжособистісного спілкування.

Характеризуючи ці протиріччя, екзистенціалісти вказують звичайно на багатофункціональність мовлення, багатоструктурність особистості і ряд інших обставин, що заслуговують на увагу дослідників.

Разом з тим було б хибно відкидати і наявність реальної складності та суперечливості людського спілкування, що стають особливо очевидними в умовах сучасної науково-технічної революції.

Серед основних компонентів, з яких складаються протиріччя людського спілкування, варто назвати такі, як унікальність і неповторність особистості як суб’єкта спілкування, внутрішню склад­ність, багатоструктурність і розчленованість її життєвого досвіду.

У числі інших джерел виникнення психологічного бар’єра в процесі спілкування — труднощі взаєморозуміння, пов’язані з подоланням психологічної герметичності особистості і дешифрування людської індивідуальності.

Не можна не враховувати і тих складностей, що є неминучі вже на стадії сприйняття, розуміння внутрішнього стану індивіда за зовнішніми ознаками його вираження — мовою, мімікою й іншими формами поведінки.

Дотепер при характеристиці бар’єрів ми не розрізняли в їхній природі елементів універсальності і специфіки. Тим часом є підстава процес соціалізації і механізми опосередкованості всієї психічної життєдіяльності людини розглядати як досить універсальні фактори в природі цих бар’єрів.

Разом з тим, розглядаючи ті самі психологічні бар’єри між­особистісної взаємодії людей, необхідно бачити і специфічні фак­тори в природі останніх. І тоді стане очевидним те, що правомірно розрізняти такі поняття, як бар’єри у спілкуванні і бар’єри власне спілкування.

У ролі соціально-психологічного бар’єра на шляху реалізації творчого потенціалу особистості може виявитися властивий людині в тих чи інших випадках як стан високої психічної напруженості і скутості, так і навпаки, стан необґрунтованої ейфорії, благодушності, а відповідно, нерозуміння складної ситуації, що ви­магає зібраності і повної концентрації свідомості, волі й уваги на вирішенні майбутньої задачі.

Іншими словами, будь-який психічний стан особистості, неадекватний вимогам ситуації, що складається, може виступати як її особистісний психологічний бар’єр у тій мірі, у якій він пов’я­заний з особливостями характеру даного індивіда.

Так, людина, схильна до підвищеної самокритичності і заниженої самооцінки, яка постійно сумнівається у своїх діях і у своїх силах, найчастіше може виявитися жертвою власного психологічного бар’єра, необґрунтованої напруженості і скутості, що гальмують реалізацію нею свого духовного потенціалу.

Найбільш різноманітними є психологічні бар’єри діяльності. Їх можна диференціювати за видами останньої. Це, відповідно, психологічні бар’єри: комунікативної чи пізнавальної; трудової чи управлінської; рекреативної чи творчої; економічної чи політичної; правової чи духовно-моральної діяльності людей. Бар’є­ри діяльності носять безособовий характер. Це пояснюється, зокрема, не залежним від окремого індивіда універсальним характером протиріч у психології діяльності — між її мотивами і способами здійснення, між домаганнями і реальними досягненнями суб’єкта дії.

Бар’єри взаєморозуміння виникають на різних етапах взаємин. Іноді появі моральних чи емоційних бар’єрів, що перешкоджають нормальним людським контактам, передують роки знайомства чи близьких відносин. Але є один бар’єр, що виростає при першому ж контакті, — естетичний.

Перше враження про людину складається, насамперед, за її зовнішнім виглядом, манерою поведінки, стилем одягу. Звичайно, проводжають «по уму», але зустрічають по одежі. Зовнішність завжди багато визначала у ставленні до людини, особливо в колі малознайомих людей. В останні роки соціологи відзначають масовий сплеск заклопотаності людей власним зовнішнім виглядом. Так, за опитуваннями суспільної думки у США, тільки одна зі ста американок і шість зі ста американців не хотіли б що-небудь змінити у власній зовнішності.

Московський психолог Л. Гозман узагальнив дані ряду психологічних експериментів, що виявляють вплив зовнішньої привабливості на сприйняття й оцінку людини іншими людьми. Вже у дитячому віці, починаючи з чотирьох років, красива зовнішність забезпечує хлопчикам і дівчаткам більшу популярність серед однолітків. Відзначена тенденція зберігається й у зрілому віці. Коли учасникам психологічного дослідження пропонували за фотографіями оцінити особистісні якості і напророчити долю тих, хто зображений на знімках, виявилося, що більш красивим особам частіше приписувалися позитивні якості та щаслива доля.

Якби відносини між людьми обмежувалися тільки поверхневими контактами, то можна було б стверджувати, що краса — найкращий засіб досягнення успіху в суспільстві.

Естетичні бар’єри можуть виникати й у зв’язку з особливостями сприйняття тих чи інших елементів зовнішності. Отже, людина, що нехтує власною зовнішністю, щораз більше ризикує зустріти на шляху до взаєморозуміння естетичний бар’єр.

Хоча нас і зустрічають «по одежі», але важливіше все-таки те, як проводжають. А це залежить, як відомо, від розуму. Важко знайти людину, що скаржилася б на нестаток розуму, набагато легше з такою людиною зіштовхнутися у спілкуванні. Чому ж прояв інтелектуальних слабкостей дається людині значно легше, ніж їхнє усвідомлення? Справа в тому, що інтелект — складне психологічне утворення, різні сторони якого розвинуті у кожної людини далеко не рівномірно. В одних людей розвинутий інтелект теоретичний, у інших — практичний; в одних — здатність до цілісного художнього пізнання, у інших — до його логічного розчленування і строго наукового відтворення. Внаслідок цього і виникають інтелектуальні бар’єри. Теоретик може годинами безуспішно роз’ясняти практику абстрактні принципи будови, а потім настільки ж безуспішно спробувати полагодити побутовий прилад, з яким практик упорався б за кілька хвилин. Для художника очевидна нерозумність будь-якої спроби строго логічного обґрунтування поетичних метафор, а для дисциплінованого розуму натураліста не менш нерозумними здаються намагання внести поетичний хаос у струнку систему формул, що розкривають основи світобудови.

Американський психолог Н. Таллент виділяє три типи інтелекту: вербальний — здатність оперувати словами, символами, числами, ідеями, логічними доказами; механічний — здатність сприймати і розуміти зв’язок фізичних сил і елементів механізмів у практичних ситуаціях, принципи машинних операцій; соціальний — здатність розуміти стан інших людей і передбачати розвиток різних соціальних ситуацій. Соціальний інтелект, на його думку, виявляється в почутті такту, в умінні здобути прихильність інших людей, створити сприятливу атмосферу для взаєморозуміння з ними і взаємин. Низький рівень розвитку даного типу інтелекту призводить до постійних проявів нетактовності, труднощів і пристосуванні до соціального оточення, до проблем спілку­вання і самотності.

Можна бути прекрасним теоретиком, чудово вирішувати технічні задачі, проте сприйматися як обмежена людина, з якою важко мати справу тільки тому, що не вистачає якостей, які складають ядро соціального інтелекту. Особливо болісно цей недолік виявляється, якщо людина за родом своєї професійної діяльності має постійно вступати у різні контакти. І зовсім протипоказано виконувати керівні функції людям, у яких відсутній соціальний інтелект. Психологічні дослідження показали, що керівники, які успішно справляються зі своїми обов’язками, аж ніяк не обов’яз­ково повинні перевершувати найбільше підготовлених підлеглих за професійними якостями. Але в одному вони повинні бути безумовно лідерами — в умінні розуміти потреби й індивідуальні особливості підлеглих, вибирати найдієвіші форми спілкування у ділових і міжособистісних ситуаціях.

Соціальний інтелект — наріжний камінь людського взаєморозуміння. Його нестаток нерідко породжує парадоксальну ситуацію, у якій більшість аудиторій можуть вважати занудою і плутаником дуже ерудованого, з яскраво вираженим вербальним інте­лектом оратора, який ясно і докладно мислить. Це відбувається тому, що людина з високорозвиненим інтелектом теоретика не здатна врахувати нерівномірність розвитку даного типу інтелекту в інших людей.

Інтелектуальні бар’єри можуть виникати й у результаті різної швидкості інтелектуальних процесів у людей, що вступають у спілкування. Відомий англійський психолог Г. Айзенк створив систему тестів для виміру коефіцієнта інтелекту, що базується на уявленні про те, що природною основою розумової діяльності є швидкість протікання інтелектуальних процесів. З цього не випливає, що люди, які мислять повільно і фундаментально, у принципі не здатні вирішити інтелектуальні задачі. Нерідко після тривалих роздумів вони приходять до дуже нетривіальних рішень. Але, не вміючи швидко зорієнтуватися в ситуації, тугодуми часто сприймаються як люди недостатньо інтелектуально розвинуті. Так чи інакше, швидкість мислення у людей різна, і, щоб це не створювало бар’єри у їхньому порозумінні, кожному необхідно враховувати ці особливості і не виносити однозначних вироків.

Непросто переборювати інтелектуальні бар’єри взаєморозуміння, але коли знайдені ясні й дохідливі аргументи, в інтелектуальних можливостях співрозмовника сумнівів, здається, немає. Здавалося б, немає жодних підстав сумніватися у тому, що наші ідеї і пропозиції будуть правильно зрозумілі. А у відповідь: «Не розумію». Це явний симптом мотиваційного бар’єра. Він з’являє­ться тому, що співрозмовнику нецікаві висловлені думки, вони не торкаються його власних потреб, не викликають мотива, що спонукує до розуміння. Логіка невдалого діалогу проста: не розумію тому, що не хочу розуміти, немає ніякої особистої зацікавленості. У психології пропаганди відомий прийом, що істотно полегшує пропагандисту процес розуміння його повідомлення слухачами. Потрібно так подати тему свого виступу, щоб вона відразу ув’я­залася з насущними потребами аудиторії.

Навіть красиві гасла і заклики не здатні викликати необхідний сплеск ентузіазму, якщо вони не торкаються потреб людей. І навпаки, усі виявлять готовність до граничної самовіддачі, якщо побачать зв’язок долі якої-небудь справи з власними долями.

Не тільки відсутність мотивації, але й її надлишок може перешкоджати розумінню інших людей. У психології існує так званий закон Йоркса — Додсона, відповідно до якого підвищення сили мотивації спочатку призводить до зростання ефективності діяльності, досягнення відмітки максимального успіху, а подальше зростання рівня мотивації призводить до помітного спаду активності. Повсякденний досвід також підказує, що у деяких людей, якщо вони чого-небудь прагнуть, буквально усе починає «падати з рук». Наприклад, якщо людина дуже хоче, щоб її зрозуміли інші, вона неминуче починає хвилюватися, думки плутаються, мовлення стає уривчастим, нескладним, а в результаті — оточуючі розуміють тільки те, що її виступ склався невдало.

Найбільш болючою проблемою мотивації взаєморозуміння є споживацьке ставлення людей один до одного, коли одна людина для іншої стає засобом реалізації власних цілей. Класична формула «ти — мені, я — тобі» саме і виражає подібний спосіб розуміння людини людиною. Відповідно до неї всі люди розділяються на «потрібних» і «непотрібних». Останні взагалі втрачають право на розуміння, тоді як «потрібних» людей оточують піклуванням, розумінням, спілкуванням. Коли зацікавленість у речах починає переважати над інтересом до людей, сфера людських взаємин неминуче перетворюється у сферу послуг.

Проблема подолання моральних бар’єрів у взаєморозумінні уявляється найбільш складною й, у багатьох випадках, навряд чи можливою для розв’язання. Підлість, непорядність, зловмисна неправда зводять між людьми таку стіну, яку не пройти навіть тим, хто досконало володіє різноманітними засобами спілкування. Якщо уважно придивитися до стратегії і тактики спілкування людей непорядних, то з відкритими проявами аморальних настанов зустрітися можна не так вже й часто. Як правило, для підлого вчинку підбирається «пристойне пакування». Наприклад, жоден випадок переслідування за критику не пояснюється бажанням помститися за завдані критикою збитки. Того, хто насмілився висловити привселюдно критичні зауваження на адресу непорядного керівника, найчастіше називають «склочником, що отруює атмосферу в колективі». А переслідування «склочника» — справа аж ніяк не підла, по-своєму навіть шляхетна.

Глибоко цинічна людина теж змушена шукати прийнятні для навколишніх форми обґрунтування своїх негідних учинків. У цих випадках подолання бар’єрів взаєморозуміння полягає фактично в тому, щоб уміти відокремити форму від змісту, не йти за логікою незліченних самовиправдовувальних доводів людини, що здійсни­ла безчесний вчинок. Найкращий показник для розпізнавання подібної логіки — це постійні посилання на обставини, слабкості та помилки інших людей, заздрість і черствість оточуючих, зрештою — прагнення перекласти відповідальність за вчинене на інших.

Видається парадоксальним, але моральні бар’єри у взаєморозумінні виникають й у тих випадках, коли ми маємо справу з людиною, яка абсолютно ні в чому не порушила моральні норми. Дійсно, бездоганна з усіх сторін людина нерідко ризикує бути хибно зрозумілою оточуючими. В основі такого розуміння лежать, очевидно, глибинні психологічні механізми захисту себе, з усіма недосконалостями, від «зазіхань» практично недосяжних зразків соціального успіху і бездоганної моральної поведінки.

Американський психолог Е. Аронсон експериментально підтвердив припущення про те, що надлишок позитивних якостей може спричиняти зниження привабливості людини. У його дослідженнях група випробуваних спостерігала за відеомагнітофонним записом інтерв’ю з людиною, що і за біографічними даними, і за відповідями на запитання інтерв’юера характеризу­валася із найпозитивнішої сторони. Інша група спостерігала той самий запис, але з одним невеликим доповненням. Наприкінці бесіди чоловік, у якого брали інтерв’ю, перекидав чашку кави на свій костюм і при цьому щось безглуздо вигукував. Якій же з цих двох груп та сама людина сподобалася більше? Всупереч елементарній логіці — тій, котра стала свідком незручності. Як бачимо, бездоганна людина більш симпатична, якщо вона хоч у чому-небудь виявляє слабкість. Розумінню щирих заслуг і переваг нерідко перешкоджає заздрість. Філософ-просвітник Гельвецій вважав, що заздрою людину створила природа, і якщо вона втрачає надію зрівнятися з тими, ким захоплюється, замилу­вання поступається місцем ненависті. З категоричністю цього судження можна посперечатися, наводячи приклади захопленого і безкорисливого ставлення людей до тих, кого вони вважають гідними поклоніння. Це часто використовують люди, що вміло приховують свої антигуманні потяги за високими словами про загальне благо.

На заваді взаєморозуміння людей можуть бути також емоційні бар’єри. Коли психологи торкаються теми людських емоцій та почуттів, навіть їм, що випробовані у вивченні багатьох парадоксальних явищ психіки, буває важко утриматися від емоційних вигуків, пов’язаних із загадковою природою емоційної сфери людини. Скажімо, інтелект. Ніхто не заперечуватиме, що краще: бути розумним чи нерозумним у спілкуванні з іншими людьми, у розумінні їхніх думок і вчинків. Але як бути з емоціями? Чи можна стверджувати, що чим вище емоційність людини, тим краще вона може розуміти емоційний світ інших людей?

Почнемо з емоцій негативних. Відомо, що гнів чи зневіра — погані порадники у виборі засобів спілкування. У гніві людина може сказати таке, про що пізніше може шкодувати. Оточуючі рідко з розумінням ставляться до людини, що дає волю агресивним станам, навіть якщо вона, власне кажучи, має рацію. Негатив­ні емоції можуть бути своєрідним «тим, що віднімається» у формулі людського взаєморозуміння, якщо, знаходячись у такому емоційному стані, людина пробує зрозуміти інших людей. Дослідження у галузі психології пропаганди показали, що неприємні емоції послаблюють здатність сприймати та правильно оцінювати навіть найвагоміші і серйозні аргументи на користь тієї чи іншої думки. Тому ніколи не слід категорично відкидати аргументи співрозмовника, якщо у вас поганий настрій чи неприємні переживання. Важливо й інше. Не можна приймати за чисту монету усе, що сказано в емоційно неврівноваженому стані. Як правило, накал пристрастей істотно деформує щирі погляди і думки.

Напрошується висновок — підвищена негативна емоційність може тільки ускладнити процес сприйняття та розуміння людини людиною.

З позитивними емоціями все, здавалося б, обстоїть по-іншому. Приємні емоції сприяють доброзичливому сприйняттю інших людей. Але іноді навіть піднесені почуття можуть стати джерелом серйозних помилок у взаєморозумінні. Любов приносить радість, без якої життя навряд чи може бути повноцінним. Але така вже психологія закоханого, що в об’єкті своєї любові він бачить тільки краще, а найчастіше й прикрашає образ коханого зусиллями власної уяви. Так виникає феномен «рожевих окулярів». Крізь рожеві окуляри не помітні вади. Але закоханість минає, зникають приємні емоції, — і один перед одним з’являються люди з усіма властивими їм слабкостями. Ось тоді і виявляється відмінність характерів, після чого нерідко настає щире спізніле «взаємо- розуміння».

Втім позитивні емоції приносять не тільки розчарування тому, хто прагне до розуміння інших людей. Під упливом приємних емоцій закохані не тільки видаються, але й дійсно стають більш привабливими зовні, винахідливішими й приємнішими у спілкуванні. Проте кульмінаційне вираження позитивних емоцій — так звана ейфорія — навряд чи може сприяти взаєморозумінню.

Важко свідомо визначити міру емоційної зануреності у взаєминах. Усе залежить від особливостей особистості і від специфіки ситуації спілкування. Зрештою, не окремі емоційні стани визначають можливості людського взаєморозуміння. Здатність пра­вильно реагувати на емоції і почуття інших людей полягає не тільки в тому, щоб витримкою відповідати на нестриманість, а рів­ним голосом — на лемент. Головне — це уміння співчувати. Є люди, багато обдаровані емпатією — здатністю переживання емоційних станів іншої людини, як своїх власних. Для них чужа радість може бути своєю радістю, чуже горе — своїм. Емпатія сприяє подоланню багатьох бар’єрів на шляху до взаєморозуміння, допомагає встояти у труднощах і невдачах. Дослідження соціологів показали, що готовність до співпереживання тісно пов’язана з готовністю надати допомогу і підтримку. Емпатія — стійка властивість особистості. Один раз відчуті біль чи радість іншої людини назавжди запам’ятовуються в характері, оскільки відкривають ні з чим не порівнянну сферу переживання, виходу за межі власної почуттєвої обмеженості, і нескінченно різноманітний світ переживань інших людей. Емпатія зближує нас, навіть якщо в багатьох інших властивостях і рисах характеру ми не схожі. А якщо емпатії немає в одного з партнерів по спілкуванню? Доводиться зустрічати й такі пари людей, що постійно спілкуються, у яких один співчуває, співпереживає, підтримує, а інший прихильно чи вимогливо бере участь, не вважаючи своїм обов’язком відповідати тим самим. Але дуже емпатійні люди зрештою не витримують байдужих споживачів чужої доброти. Формула «не зійшлися характерами», що використовується у всіх випадках виникнення нездоланних особистісних бар’єрів, найчастіше означає, що досягнуто межі розуміння однією людиною нерозуміння її переживань та інтересів з боку іншої.

Відомо, скільки людей — стільки характерів. По-своєму неповторний характер кожної людини. Психологічних близнюків немає, і навряд чи хто-небудь за цим жалкує. Цікавіше жити серед людей, що несхожі один на одного. Давно помічено, що протилежності сходяться, напевно, у надії на взаєморозуміння. Але щоб ці надії не обернулися взаємним розчаруванням, необхідно постійно шукати шляхи подолання бар’єрів взаєморозуміння, що виникають через відмінності характерів. Зрозуміло, і подібність може породжувати бар’єри між людьми, часто нездоланні. Наприклад, важко розраховувати на взаєморозуміння між двома егоїстами, цілком позбавленими емпатії.

У спілкуванні людей можуть виникати групові бар’єри взаєморозуміння. Потрібно враховувати, що кожний з нас у відношенні з оточуючими проявляє не тільки свою неповторну індивідуальність, але й ті загальні риси різних соціальних груп, до яких належить. Соціальні групи — це спільноти людей, виділені за одною чи декількома ознаками. Можуть бути соціально-демографічні групи, що поєднують людей за статтю, віком, соціальним походженням; соціально-економічні, суспільно-політичні — класи, нації, народності, партії й інші громадські організації та ін. У кожної з цих груп — своя культура, свої психологічні особливості.

Прості та наочні бар’єри взаєморозуміння між групами шанувальників різних футбольних команд. Коли їхні протиріччя доходять до образи й бійок, неважко зробити висновок про низьку культуру спілкування. Набагато важче помітити розходження в культурі спілкування людей, що складають аудиторії різних джерел масової інформації. А такі розходження існують, і, не беручи їх до уваги, ми ризикуємо багато чого не зрозуміти в поглядах оточуючих і не зробити доступними їм свої погляди.

Зробимо кілька зауважень про малі групи. Родина і дружня компанія, шкільний клас і студентська група, колектив відділу в установі — усе це малі групи, що у сукупності складають середовище безпосереднього спілкування людей. У кожній з цих груп можуть існувати свої норми і цінності, своя культура спілкування, що може бути незрозумілою тим, хто не є їхнім членом. Тому так нелегко проходить перший етап створення молодої родини, в яку кожна людина приходить зі своїми сімейними традиціями. Самі по собі традиції кожної родини нічим не гірші за інші, але разом вони ужитися можуть не завжди. У цьому одна з причин піка розлучень, що випадає на перші три роки сімейного життя.

Серйозною проблемою може виявитися для людини і необхідність постійного «переключення» з однієї культури спілкуван­ня на іншу, нерідко протилежну, протягом одного дня. Вдома — одні вимоги, один стиль спілкування, що диктує близькі емоційні контакти, на роботі — ділове спілкування, на вулиці, у транспорті, у магазині — знеособлені формальні контакти. Не встигаючи переключитися, людина нерідко в родині відтворює ділову атмосферу, а на роботі ніяк не може настроїтися на робочий лад, переживаючи перипетії недавньої сімейної сцени. В обох випадках оточуючі дивляться на неї зі здивуванням, викликаним порушенням групових вимог.

Знаходячись у малій групі, людина занурюється в особливу психологічну атмосферу, що змінює багато в чому риси її власної психології. Сам факт присутності інших людей може істотно вплинути на її психічні функції, процес і результати діяльності. У цілому, можна сказати, що присутність інших у більшості випадків активізує психічну активність людини, але погіршує складні інтелектуальні процеси. Зіштовхуючись із груповою думкою, деякі люди виявляють конформізм — некритичне прийняття іншої думки навіть у тому випадку, якщо воно суперечить елементарному здоровому глуздові. Справжні «чудеса» конфор­мізму були виявлені в експериментах, що набули широкої популярності, американського психолога С. Аша. Коли експериментатор домовлявся з групою випробуваних називати однаковими лінії, що істотно різнилися за довжиною, то один з випро­буваних, який нічого не знав про домовленість, спостерігаючи за іншими, не вірячи своїм очам, — теж називав ці лінії рівними за довжиною. Взаєморозуміння з конформістом — це постійний ризик здобути однодумця в помилковому рішенні і втратити його в ту хвилину, коли помилка починає завдавати неприємностей. Краще все-таки шукати однодумців серед людей, здатних критично оцінювати нас, не шкодуючи зусиль на подолання труднощів у спілкуванні з ними.

Бар’єрами взаєморозуміння, що виникають між людьми, які належать до великих соціальних груп, можна назвати бар’єри між чоловіками і жінками, батьками і дітьми, вікові бар’єри, національні бар’єри.

Здатність до глибокого розуміння думок і переживань іншої людини часто приходить з віком. Життєвий досвід застерігає від поспішних оцінок і вчинків, учить, що зовні привабливій формі не завжди відповідає настільки ж привабливий зміст. Але чому можлива ситуація, у якій до представника старшого покоління виявляють неприйняття і нерозуміння молоді люди?

За цим питанням постають соціальні причини. Стан різних поколінь у суспільстві далеко не рівнозначний. Не можна не зауважувати наявність психологічних бар’єрів, що виростають на ґрунті нерозуміння вікових особливостей людей. Ці бар’єри виникають у перші роки життя дитини, якщо батьки не встигають психологічно розвиватися разом з нею. Відомий психолог Б. Уайт підкреслює, що вже на другому році дитина вперше виявляє негативізм стосовно батьків. Це цілком природний прояв його психічного розвитку — перший крок до самостійності. Нерозуміння — типова картина взаємин дорослих і підлітків. Намагаючись зберегти стиль відносин, прийнятний для молодшого шкільного віку, батьки і педагоги часто зіштовхуються з негативізмом підлітків, що у цей період дуже гостро переживають труднощі формування людської гідності. Наказові інтонації і категоричні вказівки (а у випадку непокори — гримання) призводять до відкри­того чи приховуваного протесту. Придушуючи цей протест будь-якими засобами, дорослі можуть домогтися лише зниження самоповаги підлітка і лицемірної слухняності.

Так, не завжди люди старшого покоління можуть прийняти та розділити захоплення і смаки молоді, але і молодь часто не розуміє всі труднощі та проблеми зрілого і літнього віку.

Але якщо спілкуються люди однієї статі і віку, що легко переборюють труднощі взаєморозуміння, можливо, у цьому випадку бар’єри зникнуть цілком? Можливо. Але існують ще розбіжності в соціальному стані, від якого залежить престиж і авторитет людини, а отже її вплив на інших.

Візьмемо, наприклад, ситуацію, у якій одна людина слухає іншу, що висловлює певні думки чи припущення. Здавалося б, найрозумніше у цій ситуації відвернутися від усього і зосередитися тільки на оцінці змісту інформації. Кожна мисляча людина погодиться, що головне — це істинність чи помилковість думки, незалежно від того, хто її висловлює. Однак здоровий глузд далеко не завжди знаходить надійний ґрунт у людських взаєминах. Якщо не подобається співрозмовник, дуже важко бути об’єктивним у його оцінці. Якщо подобається — тим більше. Людина не може залишитися відстороненою від усього, що виходить від партнерів по спілкуванню, з якими багато чого зв’язує. Психологи встановили, що інформація тим краще сприймається, запам’ятовується й осмислюється, чим авторитетнішим і престижнішим є джерело інформації.

Бар’єри взаєморозуміння, пов’язані з різницею у соціальному стані людей, особливо наочно виявляються в тих ситуаціях, де одна людина виступає як прохач, а інша — як посадова особа, від якої залежить вирішення питання. Скільки написано і сказано про бюрократичне ставлення до нестатків та інтересів людини!

Щоб познайомитись з міжкультурними бар’єрами взаєморозуміння, не обов’язково вивчати історію географічних відкриттів чи самому пускатися в екзотичну подорож. У сучасному світі легко усуваються просторові бар’єри спілкування. Постійно зростає частота міжкультурних й міжнародних контактів, і тим біль­шого значення набуває проблема взаєморозуміння представників різних культур, різних традицій і норм спілкування. Особливості культури можуть визначати діаметрально протилежні оцінки тих самих учинків. У дослідженнях американського психолога Р. Ле­вайна і його колег було виявлено, що американці схильні вважати більш успішними в житті тих людей, які ніколи не спізнюються, у порівнянні з тими, хто постійно непунктуальний. А от бразильці вважають, що найбільш «процвітаючими» є люди, що можуть дозволити собі на небагато спізнитися. Отже, те, наскільки нас зрозуміють, не завжди залежить від змісту вчинку, від доброї або злої волі людей, вихованих у тих чи інших умовах культури спілкування.

Іноді оцінка поведінки людини і тлумачення її вчинків може залежати від стандартних, стереотипних уявлень про людей, пов’я­заних з їхніми груповими, статусно-престижними і міжкультурними розбіжностями.

Саме стереотип, як спрощене, систематизоване уявлення, поширене в масовій свідомості, є психологічним механізмом, що породжує бар’єри взаєморозуміння. Звичайно, легше жити у світі, де усе влаштовано за стандартами і спрощеними системами. Стереотипне мислення не знає відтінків: чорне чи біле, наші чи не наші, подобатися всім чи не подобатися нікому.

Класичний стереотип — усі люди думають тільки про себе. Спробуйте переконати людину, що думає подібним чином, у тому, що ваша пропозиція корисна для справи, а не особисто для вас. Поки вона не побачить вашого особистого інтересу, не заспокоїться. Стереотипне сприйняття відкриває переваги тільки в людях, що вам подобаються, а у тих, хто неприємний, — тільки недоліки. Через це ми нерідко сприймаємо невдалі рекомендації приємних нам людей і нерозважливо відкидаємо ділові думки, коли не до душі той, хто їх висловлює. Стереотип зручний тим, що заміняє в багатьох випадках нелегку працю думки, так само, як вироблений з дитинства руховий механізм звільняє від необхідності стежити за кожним своїм кроком. Проходячи розміреним кроком повз людські індивідуальності, підганяючи кожну з них під груповий стандарт, ми ризикуємо опинитись у світі, грубо поділеному на своїх і чужих, де усі свої — однаково гарні, а всі чужі — погані, де всі однаково погано розуміють один одного і не здатні перебороти бар’єрів взаєморозуміння.

Подолання соціальних стереотипів пов’язано, насамперед, з подоланням відчуженості між людьми, ворожості до представників інших рас і народів, суспільно-політичних систем і культур. Прогрес людської організації сприяє руйнуванню багатьох застарілих стереотипів і нездоланних раніше бар’єрів взаєморозуміння. Але, уповаючи на соціальний прогрес, не можна забувати про ті бар’єри, руйнування яких залежить від індивідуальної культури спілкування і взаєморозуміння. Ця культура вимагає знання психології людей, здатність узагальнювати досвід взаємин з ними, уміння знайти кращі засоби вираження власної позиції і розуміння позицій інших людей у залежності від специфіки відносин, що складаються у тій чи іншій ситуації. І насамперед, необхідно навчитися зауважувати і враховувати у взаєминах особливості психології оточуючих, їхні сильні і слабкі сторони як партнерів по спілкуванню, як учасників рівноправного діалогу, в якому народжується щире людське взаєморозуміння.

Труднощі міжособистісного неформального спілкування, на відміну від комунікативних бар’єрів, супроводжуються нервово-психічною напруженістю. Вони розрізняються за ступенем психічної напруженості, за типами ситуацій, у яких мають тенденцію виникати, і за ступенем впливу на успішність спілкування.

В. М. Куніциною запропонована загальна класифікація труднощів міжособистісного неформального спілкування за їхньою причинною зумовленістю і змістовно-функціональними характеристиками, а також методи їхньої діагностики (Куніцина, 1995).

Можна виділити дві групи труднощів: 1) «суб’єктивно пережиті», що не завжди виявляються у конкретній соціальній взаємодії і не очевидні для партнера; 2) «об’єктивні», тобто виявляють себе в умовах безпосередніх контактів та спілкування, що знижують їхню успішність і задоволеність ними.

До суб’єктивно пережитих труднощів відносяться соціальна непевність, боязкість, сором’язливість, невміння встановити психологічний контакт. Соціальна непевність часто виникає в умовах рольового спілкування (начальник — підлеглий, учитель — учень); вона пов’язана із соціальним інтелектом. Боязкість — поведінкова і характерологічна риса, що зумовлює труднощі, які виникають при необхідності прийняти рішення, зробити вибір.

«Сором’язливість» не є науковим терміном, однак широко використовується у повсякденному мовленні для позначення поведінкових і особистісних особливостей людини (таких, як «агресив­ність», «тривожність», «привабливість» і ін.). Соромливою називають людину, що постійно відчуває зніяковілість, незручність у спілкуванні з малознайомими людьми чи в таких ситуаціях, де вона хоча б ненадовго стає центром загальної уваги. У діловому спілкуванні прояви сором’язливості вкрай рідкі, хоча дане поняття відображає цілком реальний психологічний феномен.

Крім сором’язливості можна виділити й інші властивості особистості, що призводять до труднощів у спілкуванні; їх можна коротко охарактеризувати так:

  • людина хоче і може, але не вміє спілкуватися (невихованість, безсоромність, егоцентричність);

  • не хоче, не вміє і не може спілкуватися (аутичність, глибока самотність);

  • уміє, але вже не може і не хоче спілкуватися (відчуженість, виключеність із соціальних зв’язків, самотність у юрбі);

  • уміє, може, але не прагне спілкування (глибока інтроверсія, самодостатність, відсутність мотивації);

  • і може, і хоче, але боїться спілкуватися (соціофобія).

Сором’язливість, інтровертність, аутичність, відчуженість, підвищена сенситивність належать до глибоко особистісних властивостей, які можуть загострюватися за несприятливих обставин і тоді з труднощів, що суб’єктивно відчуваються, перетворюватися в об’єктивну перешкоду для повноцінних особистісних контактів.

У причинній зумовленості і змісті труднощів спілкування соромливих, аутичних, самотніх, глибоко невротизованих і неадаптованих людей існують деякі спільні риси. Такі люди мають велику потребу у психологічній і психотерапевтичній допомозі, функцію якої нерідко виконує довірливе дружнє спілкування.

Так звані об’єктивні труднощі, тобто викликані об’єктивними й, загалом, причинами, які можливо побороти, — це труднощі комунікативного характеру (пов’язані з психофізіологічними особливостями особистості, повнотою знання вербальних і невербальних засобів здійснення контакту) і комунікабельного харак­теру (знання норм, правил, сформованість психологічної культури спілкування).

За причинною зумовленістю (у рамках психічної норми) труднощі поділяються на первинні та вторинні.

Первинні труднощі залежать від природних властивостей людини, їх відрізняє більша зумовленість і неминучість виникнення. Велику роль у їхній появі грають біологічні, психофізіологічні, особистісні властивості; до числа останніх варто віднести агресивність, тривожність, ригідність та інші особистісні особливості, тісно пов’язані з темпераментом.

Вторинні труднощі можуть бути психогенними і соціогенними. Психогенні труднощі, як наслідок психологічних травм, стресів, важких переживань і фрустрації, неадекватної самооцінки, спричиняють певні негативні зміни, насамперед у довірливому спілкуванні. Очевидна взаємозумовленість психогенних труднощів і психосоматичних хвороб, таких як виразка, гіпертонія, ендокринні порушення й ін.

Соціогенні труднощі є наслідком зовнішніх бар’єрів (комунікативних, значеннєвих, лінгвістичних, суто ситуативних), невдалого досвіду емоційних і соціальних контактів, прорахунків у вихованні, певних умов спілкування. Ці труднощі з’являються і як наслідок спілкування з неспритним, скутим, глузливим, уїдливим, безцеремонним, настирним і т. ін. партнером. Найбільш типовим прикладом вторинних труднощів неформального міжособистісного спілкування є психологічні наслідки понадінтенсивного професійного спілкування в умовах надмірної скупченості за часткової соціальної ізоляції водночас.

Окремо можна виділити ті ситуації спілкування, коли людина відчуває труднощі з вини партнера.

Реальна чи уявна погроза «Я»-концепції людини може зумовлювати виникнення бар’єрів психологічного захисту. Загальна риса цих захисних механізмів — їхня неусвідомленість. Найбільш вивченими з них є заперечення, придушення, раціоналізація, витиснення, проекція, ідентифікація, відчуження, заміщення, сублімація, катарсис.

Соседние файлы в папке підручник